Ім'я файлу: ДЗ УФМ 01.11.2021 Дудка Дмитро. ТЕЗИ.docx
Розширення: docx
Розмір: 20кб.
Дата: 04.11.2021
скачати
Розширення: docx
Розмір: 20кб.
Дата: 04.11.2021
скачати
ІСТОРИЧНІ ЕТАПИ УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ
Дудка Д.А.
Науковий керівник – доц. Бадєєва Л.І.
Харківський національний університет радіоелектроніки
(61166, Харків, пр. Науки, 14, каф. українознавства,
тел. (057) 702 14 98)
E-mail: dmytro.dudka1@nure.ua
Актуальність. Сучасний етап розвитку та модернізації України вимагає від науковців і практиків обґрунтування концептуальної моделі розвитку українського державотворення в умовах глобальних змін.
Мета. Аналіз історичних етапів українського державотворення.
Предмет. Складний процес історії формування та розвитку багатомільйонного українського народу.
На превеликий жаль для українського народу становлення української державності проходило досить важко і довго. Однак, не дивлячись на всі труднощі, українська державність укріпилася і має свою давню історію.
Київська Русь була тим фундаментом, з якого і розпочалося зведення української державності. Якщо говорити більше детальніше про державотворчі процеси, які протікали в той час, то слід зазначити, що під владою Києва об'єдналися два величезних слов'янських політичних центри - Київський і Новгородський. Ця подія, яку літопис відносить до 882 p. , традиційно вважається датою формування Давньоруської держави.
З часом київському князю підкорилась більшість східнослов'янських земель. У рамках Давньоруської держави робили перші зусилля у суспільно-політичному розвитку понад 20 неслов'янських народів Прибалтики, Півночі, Поволжя, Північного Кавказу і Причорномор'я. Першим князем Київської держави став Олег.
Розвиток Давньоруської держави з центром у Києві було закономірним результатом внутрішнього соціально-економічного та політичного розвитку східних слов'ян. Процес їх політичної консолідації зумовлений, крім того поряд інших внутрішніх і зовнішніх факторів: територіальною і культурною спільністю східних слов'ян, економічними зв'язками і їхнім прагненням об'єднати сили в боротьбі зі спільними ворогами*
Галицько-волинська держава навіть, перебуваючи в залежності від Золотої Орди, значною мірою зберегла риси державного та правового устрою, притаманні Давньоруській державі. Главою тут був великий князь. Йому належала верховна влада. Князь міг затверджувати законодавчі акти. Великі князі здійснювали поточне управління як у своєму домені, так і в межах усього князівства.
Князі Галицько-волинської землі мали судові повноваження. Вони у свою чергу очолювали військову організацію князівств. Князю належало право збирання податків, карбування монет і розпорядження скарбницею, визначення розміру і порядку стягнення митних поборів. Прерогативою князівської влади було керівництво зовнішньополітичними відносинами з іншими державами.
Великі князі прагнули мати власний вплив і на церковну організацію, використовувати її у своїх інтересах. За згодою великого князя призначалися єпископи, тільки після цього вони освячувалися в сан київським митрополитом. Це, безумовно, у свою чергу возвеличувало владу князя.
У Галицько-волинській землі відомо було і спільне правління двох великих князів. Так, у період пізніше формою правління на цій величезній території став своєрідний керівний дуумвірат Данила, безпосередньо "тримавшого" Галичину, а також Дорогочинську, Белзьку та Холмську землі на Волині, та Василька, який мав "під своєю рукою" Володимир з більшою частиною Волині.
Наприкінці XIII ст. з'явилась потенційна можливість встановити дуумвірат в особі Лева (Галицького) та Володимира (Волинського), але внаслідок міжусобиць між ними вона не була реалізована. Проте сини князя Юрія Андрій та Лев виступали як співправителі у зовнішньополітичних питаннях. У спільній грамоті 1316 p. вони називають себе "князі всієї Русі, Галичини та Володимир"".
Тривалий час український народ не мав власної національної держави, що було унікальним явищем - коли б організований у класове суспільство народ був позбавлений національної державності. Необхідність створення української державності та умов, що сприяли б цьому завданню, виявилися на початку національно-визвольної війни.
Щоб усунути загрозу зникнення українського народу як етнічної спільності, в порядок денний було поставлено невідкладне завдання - утворити і зміцнити державне національне утворення. Це об'єднало зусилля усіх класів українського суспільства в їх спільній боротьбі за порятунок з-під влади Речі Посполитої.
Організаторами цієї держави стали козацька старшина та українська шляхта. Вони взялися за цю справу з перших днів війни. Вже у травні 1648 p. з багаточисельних джерел у Польщу почала приходити інформація що Б. Хмельницький створює удільне князівство зі столицею у Києві, а себе титулує князем Русі. На початку лютого 1649 p. Хмельницький сам повідомив комісарів польського короля про свої наміри зробити незалежну українську державу.
З початку формування українська держава мала основні її ознаки: органи публічної влади, які не збігалися з населенням, але виконували свої функції на визначеній території; територію, яку охоплювала державна організація і населення, що на ній проживало: податки, що збиралися на утримання органів публічної влади. Слід зазначити, що населення вільної України, визнавало нову владу.
Боротьба за державність України наприкінці 1917-1920 p. відбувалася в умовах запеклої громадянської війни та іноземної інтервенції. У цій боротьбі можна виділити декілька етапів. На першому етапі національну революцію очолювала Центральна Рада.
В листопаді 1917 p. було проголошено Українську Народну Республіку (УНР). Другий етап - це правління з кінця квітня 1918 p. гетьманщини в умовах окупації України австрійськими та німецькими військами.
Особливою проблемою в національному державному відродженні було утворення в західних регіонах України в жовтні 1918 p. Західної Української Народної Республіки (ЗУНР). І нарешті, майже паралельно з утворенням ЗУНР на більшій частині України, починаючи з листопада 1918 p. , проходило відновлення УНР на чолі з Директорією і об'єднання її з ЗУНР. Це також був визначний етап в національно-державному будівництві.
На жаль, наприкінці 1920 - на початку 1921 p. процес національного державного відродження був перерваний перемогою об'єднаних радянських збройних сил, встановленням радянської влади на більшій частині України та окупацією західноукраїнських регіонів Польщею, Румунією, Чехословаччиною.
Не можна з історії української державності викидати і період радянський. З чого ж він розпочався і як протікав? Борючись проти Центральної Ради, більшовицькі організації докладали чимало зусиль для скликання Всеукраїнського з'їзду Рад, який би проголосив більшовицьку владу в Україні, створив Українську радянську державу і затвердив в ній диктатуру пролетаріату.
Ідею проведення Всеукраїнського з'їзду Рал висунула більшовицька фракція виконавчого комітету Київської Ради робітничих депутатів
З листопада 1917 p. , її підтримали більшовики Харкова, Катеринослава, Одеси, Єлисаветграда та інших міст Ця діяльність знайшла підтримку тієї частини трудящих, які ще вірили в більшовицькі лозунги. З'їзд мав стати важливим етапом на шляху встановлення радянської влади в Україні.
На рубежі 80-90-х років XX ст. в Україні сталися епохальні історичні події. В умовах глибокої соціально-економічної і політичної кризи в республіці розпочався й одержав подальший розвиток процесу руйнування тоталітарної більшовицької системи та демократизації соціально-економічного та державно-правового ладу. Цей процес виявився перш за все в утвердженні гласності і політичного плюралізму, ліквідації ідеологічного і політичного панування компартії в країні.
Вперше за 70 років були проведені дійсно демократичні, а не фіктивні вибори в органи державної влади. Активно втілювалася в життя реальна боротьба з величезним бюрократичним управлінським апаратом в центрі і на місцях. Розпочався процес згортання командно-адміністративної системи, ліквідації партійно-радянської номенклатури. Намітився перехід до ринкових економічних відносин.
Конкретним, реальним змістом наповнювався суверенітет України, що у кінцевому рахунку призвело до проголошення у серпні 1991 p. незалежності України.
Здобувши незалежність, громадяни України розпочали активну діяльність по створенню своєї демократичної правової держави. Ця розбудова розпочиналась в надзвичайно складних умовах. Необхідно було перш за все здійснити перехід від статусу союзної республіки з обмеженим суверенітетом до статусу самостійної держави. Тому законом Верховної Ради УРСР від 17 вересня 1991 р. до Конституції були внесені зміни та доповнення, які мали на меті зміцнити державний суверенітет республіки.
Література
Полянська. Історія України. В 2-х частинах. – К., 1993.
Ковалевський С. І. Історія української державності. – Львів, 1999.
Субтельний О. Історія України.