Ім'я файлу: Грошова реформа.docx
Розширення: docx
Розмір: 45кб.
Дата: 15.05.2021
скачати
Пов'язані файли:
лаба4.docx





Зміст



Зміст 2

Вступ 3

Історичні аспекти 4

Формування грошової системи незалежної України 5

Етапи запровадження грошової реформи 6

Нові зміни 12

Висновки 14

Список використаних джерел 15


Вступ


Історія грошей як галузь історичної науки привертає увагу істориків, археологів, економістів і навіть мовознавців. Вивчення історії грошей дає можливість дослідити державні процеси, економіку, торгівлю певного періоду історії. Гроші розповідають про внутрішнє становище держави, його економічну силу чи слабкість. Повідомляють важливі дані про політичне життя, ідеологію.

Останнім часом все частіше експерти в галузі економіки та фінансів, валютних ринків висувають припущення щодо можливості девальвації гривні. Подібні прогнози, погляд експертів, пов’язані із посткризовими явищами в економіці. З огляду на це необхідно висвітлити історію впровадження в Україні власної валюти та оцінити основи функціонування сучасної грошової системи України. Грошова реформа, здійснювана державою, мала на меті перетворення у сфері грошового обігу з метою його упорядкування і зміцнення всієї грошової системи України. Підтвердженням цього є те, що Національний банк України з моменту створення докладав максимум зусиль для реалізації головної задачі – введення національної валюти, на початковому етапі – сурогатів грошей (купоно-карбованців), а згодом і введення національної валюти – гривні, виконання основної стратегічної мети, визначеної для цього законодавством, – забезпечення стабільності національної валюти шляхом проведення цілеспрямованої монетарної політики, орієнтованої на макроекономічну стабілізацію та зниження темпів інфляції.

Аналіз джерел і публікацій. Проблема проведення грошової реформи є актуальною тому, що зачіпає абсолютно всі сторони діяльності держави: грошовий обіг, грошову систему, а також банківську і фінансову систему та економіку в цілому. Вагомий внесок у теоретичні дослідження грошей, грошового обігу та грошових реформ внесли вітчизняні вчені О. Барановський, А. Гальчинський, Н. Гребеник, А. Мороз, А. Чухно та інші.

Мета реферату визначається необхідністю дослідження введення в незалежній Україні національної валюти – гривні та системного підходу до аналізу грошової реформи 1996 року.

Історичні аспекти



Традиції виготовлення власних грошей та грошового обігу на території нашої країни беруть початок у глибині віків. За часів Київської Русі наші пращури створили першу власну грошову систему, в якій основною грошовою одиницею, що виконувала функції грошей, була гривня, відлита зі срібла або золота. Вдруге, вже у вигляді паперових грошей, гривня була випущена в обіг 17 жовтня 1918 року, в період існування Української Народної Республіки. Зазначимо, що грошові знаки номіналом 2, 10, 100, 500, 1000 та 2000 гривень того часу були надруковані у Берліні. Не дивлячись на те, що УНР проіснувала недовго, вона запровадила свою національну валюту – гривню, і таким чином заявила на весь світ про появу дійсно демократичної народної республіки.

За сім десятиліть, коли червона імперія почала видихатися, проблема національної валюти актуалізувалася. У квітні 1991 року п'ять відомих художників – Олександра Данченка, Володимира Юрчишина, Сергія Якутовича, Василя Лопату і Василя Перевальського – запросили до участі в розробці ескізів грошової одиниці для Української РСР. Саме так, у той момент ішлося про власні гроші союзної республіки.

Творче змагання художників відбувалося під егідою двох комісій Верховної Ради – з питань економічних реформ і управління народним господарством та з питань культури і духовного відродження. Переміг заслужений художник України Василь Лопата, який залучив у співавтори Бориса Максимова.

11 травня 1991 року парламент ухвалив постанову про введення української валюти. Після дискусій вирішили назвати її "гривня", адже в літописі "Повість минулих літ" згадана гривня як платіжний засіб. Натомість не всі депутати вподобали такий варіант. У сесійному залі виявилися прихильники "карбованця", "куни" (у травні 1994-го так назвали свою грошову одиницю в Хорватії), а дехто підтримував пропозицію представників діаспори – назвати "український долар". Розмінну монету залишили "копійкою" (не пройшли альтернативні "сотий", "резана", "шаг", "шеляг").

Після поразки серпневого путчу, відомого як ҐКЧП, процес запровадження української валюти прискорився. У вересні того ж 1991-го Верховна Рада затвердила номінали банкнот: 1, 3, 5, 10, 25, 50, 100 і 200 гривень. Вони, що цікаво, не відрізнялися він номіналів банкнот СРСР (за виключенням "двохсотки"). Пізніше українські фінансисти наблизили номінали до західних стандартів: 3 гривні змінили на 2, а 25 – на 20.

18 вересня 1991 року уряд УРСР зробив наступний крок до грошової самостійності – ухвалив постанову "Про створення потужностей з виготовлення національної валюти і цінних паперів". Відтак Нацбанк створив дирекцію з будівництва відповідних об'єктів. Радянський Союз ще існував, а робота з запровадження гривні вже йшла.10 грудня, за два тижні до відставки радянського лідера Михайла Горбачова і розпаду СРСР, Президія Верховної Ради прийняла постанову "Про затвердження назви і характерних ознак грошової одиниці України" – голова правління Нацбанку України одержав повноваження підписувати до друку гривневі банкноти.

Формування грошової системи незалежної України


Проголосивши у серпні 1991 року незалежність, Україна отримала можливість самостійно формувати власну банківську та грошову системи. Правовою основою функціонування банківської системи став прийнятий Верховною Радою Закон України “Про банки і банківську діяльність”, який закріпив основні засади, на яких мала будуватися нова дворівнева банківська система України. Вона створювалася з метою розширення інфраструктури ринкової економіки, поліпшення обслуговування підприємців та населення, наближення банківських послуг до клієнтів. Банківська система України створювалась і розпочинала свою роботу в надзвичайно жорсткому економічному середовищі – в умовах стрімкого падіння виробництва, цінової лібералізації, руйнівної гіперінфляції та повного дисбалансу економічних процесів. Це перешкоджало формуванню банками власної ресурсної бази та капіталу, стримувало розвиток довгострокового кредитування. Натомість недостатній досвід роботи новостворених банків в умовах ринкової економіки призводив до підвищеної ризиковості їх діяльності. Одним із факторів, який компенсував значний рівень ризику в діяльності банків, була висока маржа процентних ставок за короткостроковими кредитами. Таким чином, у 90-х роках минулого століття новостворювана банківська система України стала брати участь у розбудові економічних процесів держави в умовах загальноекономічної кризи. Зі створенням Національного банку України і розбудовою банківської системи виникла нагальна необхідність у введенні власної національної валюти. Щодо грошової реформи 1996 року, що була проведена центральним банком нової незалежної держави – України, слід звернути увагу на виваженість етапів її запровадження.

Етапи запровадження грошової реформи


Становлення власної грошової системи в Україні у період 1991–1996 років проходило у надзвичайно складних умовах розриву традиційних економічних зв’язків з країнами пострадянського простору, глибокої фінансової кризи, зростання інфляційних процесів, прогресуючого спаду виробництва. Зважаючи на це, Національний банк України національну валюту впроваджував поетапно. Першим етапом реформи 1996 року слід вважати період 1991–1995 років, протягом якого створювались передумови для введення повноцінної грошової одиниці. Тож для покращання негативних явищ в економіці та забезпечення упорядкованого грошового обігу у незалежній Україні 9 вересня 1991 року Президія Верховної Ради України прийняла постанову про введення з 1 січня 1992 року на території України купонів багаторазового використання. На виконання цієї постанови Кабмін України спільно з Національним банком 28.12.91 прийняли Постанову “Про заходи у зв’язку з введенням в обіг купонів багаторазового використання”, якою встановили, що з 10.01.91 в Україні запроваджуються купони багаторазового використання для розрахунків населення за куплені в роздрібній торговельній мережі продовольчі та промислові товари. Поряд з купонами в обігу знаходились і російські рублі тому, що хоча купони багаторазового використання виконували функцію готівки, але виплачувались громадянам у розмірі 25 відсотків від місячної суми доходів після оподаткування і не більше 400 карбованців. Ось чому вже 4 квітня 1992 року Кабінет Міністрів і Національний банк України Постановою “Про розширення введення в обіг купонів багаторазового використання” встановили, що всі грошові виплати населенню здійснюються у купонах багаторазового використання на повну суму цих виплат. При цьому, за бажанням населення, до 30 відсотків цих виплат могли провадитись у рублях, але продаж більшості товарів народного споживання провадився лише за купони. Паралельний грошовий обіг купона і рубля викликав незадоволення населення і вже 7 листопада 1992 року Указом Президента “Про реформу грошової системи України”, починаючи з 23 годин 12 листопада 1992 року, на теренах України було припинено функціонування рубля в грошовому обігу. З цього часу законним і єдиним засобом платежу став карбованець багаторазового використання Національного банку України.

Україна на той час не мала потужностей для виготовлення купонокарбованця, тому основним виробником грошових знаків була англійська фірма “Томас де ля рю”. У жовтні 1991 року, в зв’язку з відсутністю в Україні матеріально-технічної бази для виготовлення банкнотного паперу і обладнання для друкування банкнот, було розміщено замовлення на друкування гривні за кордоном. Банкноти номіналом 1, 2, 5, 10 та 20 гривень друкувались у Канаді, а банкноти номіналом 50, 100 і 200 гривень – у Великобританії.

З цього періоду розпочинається другий етап введення гривні. З метою створення власних потужностей для виготовлення власних грошей згідно з постановами Президії Верховної Ради України від 14 листопада 1991 року “Про національну валюту в Україні” та Кабінету Міністрів від 18 вересня 1991 року “Про створення потужностей по виготовленню національної валюти і цінних паперів” почалось будівництво Банкнотно-монетного двору Національного банку України, а вже 22 березня 1994 року було пущено в експлуатацію першу друкарську лінію з виготовлення національної валюти. Після введення в дію Банкнотної фабрики Національного банку України розпочалося друкування гривні без залучення іноземних фірм. При цьому розмінні монети номіналом 1, 2, 5 копійок із нержавіючої сталі ще були виготовлені в Італії, а номіналом 10, 25 та 50 копійок із мідно-нікілієвого сплаву – на Луганському верстатобудівному заводі. З моменту введення в експлуатацію Банкнотномонетного двору Національного банку і фабрики банкнотного паперу Україна повністю перейшла на власні, виготовлені в Україні, банкноти і монети.

Із введенням карбованця Національний банк одразу започаткував курсоутворення, запровадив національну платіжну систему, створив механізм міждержавних розрахунків, почав формувати валютний ринок, постійно його лібералізуючи, було вилучено із готівкового обігу іноземну валюту, а головне – започатковано золотовалютний резерв. Поступово український карбованець, незважаючи на тимчасовий статус, набув усіх ознак звичайної грошової одинці, хоча водночас він увібрав увесь негатив економічних проблем перехідного періоду: зростання дефіциту бюджету, гіперінфляцію, знецінення національної валюти. З метою подолання високої інфляції Президент, Кабінет Міністрів та Національний банк України з жовтня 1994 року запроваджують програму антиінфляційних заходів. У 1995 році – першій половині 1996 року ця програма забезпечила значне посилення стабілізаційних процесів в економіці і фінансах України. Відповідно, суттєво уповільнилися інфляційні процеси (темпи інфляції зменшилися з 10 256 % у 1993 р. до 252 % у 1995 р.), які вже в 1996 році набули стабільного характеру. Так, у червні– липні 1996 р. щомісячні темпи інфляції знизилися до 0,1 відсотка. Таким чином, з введенням в обіг карбованця багаторазового використання постало питання введення в обіг повноцінної валюти нової незалежної держави. Адже карбованці не виконували в повному обсязі функції, притаманні повноцінним валютам, в першу чергу, за рахунок низької якості виробництва, відтак з’явилася висока ймовірність виготовлення підробок, а також недовіра до нової “квазівалюти” з боку населення та інвесторів. Отже, найважливішою подією у розвитку нашої незалежної держави було здійснення Національним банком першого етапу грошової реформи, що забезпечило вихід України з рублевої зони. Головну роль у проведенні цієї реформи відіграла новостворена вітчизняна банківська система. Впровадження Національним банком грошової системи відбувалось за участі комерційних банків, які виконували (і зараз виконують) опосередковану роль у регулюванні процесу наповнення економіки платіжними засобами.

Поступово зміцнювався курс національної валюти. Починаючи з березня 1996 року, вперше намітилася тенденція до зростання курсу українського карбованця щодо іноземних валют, поліпшилися результати зовнішньоекономічної діяльності, нарешті активізувалася як підприємницька діяльність, так і діяльність інших суб’єктів економіки, почався процес зростання грошових доходів та заощаджень населення. Прийняті заходи щодо посилення стабілізаційних процесів в економіці, призупинення спаду виробництва, стабілізації курсу українського карбованця до іноземних валют та зростання доходів і заощаджень населення заклали основу для проведення грошової реформи і створили необхідні умови для проведення у вересні 1996 року грошової реформи та запровадження національної валюти – гривні.

Основними задачами грошової реформи були:

  • заміна тимчасової грошової одиниці – українського карбованця – на повноцінну національну валюту – гривню;

  • зміна масштабу цін;

  • оздоровлення і впорядкування грошового обігу, подолання катастрофічних соціальноекономічних наслідків знецінення грошей;

  • створення стабільної грошової системи та перетворення грошей у важливий стимулюючий фактор економічного і соціального розвитку, передусім за рахунок зростання накопичень та інвестицій у виробництво, структурної перебудови економіки, розвитку зовнішньоекономічних зв’язків.

Вибір прозорого варіанта й безконфіскаційного характеру грошової реформи був зумовлений:

  • необхідністю забезпечення довіри населення до нової національної валюти, а відтак і до політики уряду та економічних реформ, які він проводить;

  • прагненням не допустити інфляційного сплеску і порушення стабільності валютного курсу, що могло б вплинути на зниження життєвого рівня населення;

  • прагненням не допустити поширення спекулятивних операцій під час обміну карбованців на гривні;

  • прагненням створити прийнятний соціальний клімат, не допустити психологічної і соціальної напруги в суспільстві у зв’язку з грошовою реформою.

Враховуючи сприятливі умови для запровадження національної валюти Президент України 25 серпня 1996 року видав Указ “Про грошову реформу в Україні”, що стало початком третього етапу грошової реформи. Цим Указом було доручено Національному банку України з 2 вересня 1996 року ввести в обіг банкноти вартістю 1, 2, 5, 10, 20, 50 і 100 гривень, а відповідно і розмінну монету номіналами 1, 2, 5, 10, 25 і 50 копійок. Цим же Указом було припинено емісію українських карбованців та впроваджено їх обмін за курсом 100 000 карбованців за 1 гривню. Грошова реформа в Україні проводилася з 2 по 16 вересня 1996 року. Причому з 2 по 16 вересня 1996 року на території України знаходились у готівковому обігу і гривня і карбованці, які поступово вилучались з обігу. Для обміну карбованців на гривні було створено розгалужену мережу обмінних пунктів комерційних банків, яких загалом налічувалося більше десяти тисяч. Для обслуговування пенсіонерів було залучено більше 14 тисяч підприємств зв’язку, в тому числі в сільській місцевості 11 тисяч, створено близько 92 тисяч комісій з обміну карбованців на гривні на підприємствах, в організаціях та установах. Це дало змогу забезпечити оптимальні зручності для населення і провести реформу організовано, без значних соціальних конфліктів. За період реформи банківською системою було вилучено 97 % емітованих до реформи карбованців. Наприклад, тільки протягом перших п’ятнадцяти днів щодо обміну карбованців на гривні звернулося 11,3 млн чоловік, тобто 28 відсотків від загальної чисельності дорослого населення, у тому числі 3 млн пенсіонерів. При цьому майже дві третини вилучених з обігу карбованців було обміняно населенню на гривні. Поряд із прямим обміном на гривні карбованці вилучалися з готівкового обігу також шляхом купівлі населенням товарів, оплати послуг, розміщенням ним вкладів у банках.

Таким чином, з вересня 1996 року і до сьогодні єдиним законним засобом платежу в Україні є національна валюта – гривня. При цьому третій етап проведення грошової реформи можна обмежити терміном від 25 серпня 1996 року по 16 вересня 1996 року. Грошова реформа в Україні була дійсно надзвичайною подією для нашої країни, в результаті якої країна набула одного з найважливіших чинників державності. Адже повна заміна в готівковому обігу за короткий термін (два тижні) грошових знаків на національну валюту – гривню, а поряд з цим зміна масштабу цін та переведення всієї грошової системи на нову грошову одиницю в Україні провадилася вперше. Відкритий безконфіскаційний, а головне – прозорий характер реформи показав усьому світові, що Україна на демократичних засадах врегульовує відносини держави й народу. Відтак було створено умови для прискорення цілої низки позитивних соціально-економічних змін, що сприяло зростанню довіри іноземних інвесторів до нашої країни. З позицій сьогодення можна з упевненістю стверджувати, що Національним банком грошову реформу в Україні було проведено успішно, а поставлені завдання – виконано.

Позитивний вплив грошової реформи на макроекономічну стабілізацію був очевидний, але поряд з цим необхідна була і фінансова стабілізація, забезпечення якої, у свою чергу, було і є основною метою Національного банку України. Грошово-кредитна політика НБУ після грошової реформи і до сьогодення спрямована на подальше зміцнення стабільності національної валюти – гривні, підтримку й прискорення ринкових перетворень в економіці, підвищення ефективності функціонування банківської системи та вдосконалення управління грошово-кредитним і валютним ринками.

Ось чому засади й цілі Національного банку України щороку визначаються Основними напрямами грошово-кредитної політики, розроблюваними на підставі положень ст. 99 Конституції України, законів стосовно банківської діяльності та програм уряду щодо економічного й соціального розвитку, а також з огляду на необхідність забезпечення доходів бюджету, запровадження режиму жорсткого обмеження бюджетних витрат, запобігання фінансовій кризі, вдосконалення розрахунків і пом’якшення кризи неплатежів.

Визнання української валюти на міжнародному ринку

З отриманням незалежності Україна як незалежна держава заявила про прагнення забезпечити конвертованість національної валюти, підписавши ще в 1992 році Статті Угоди Міжнародного валютного фонду (Статут МВФ) та взявши на себе зобов’язання щодо організації власної валютної системи, передбачені Статтею XIV Статуту. Подальший розвиток валютного ринку, поступова стабілізація національної валюти створили передумови для наступного важливого кроку: 24 вересня 1996 року Україна заявила про прийняття зобов’язань за Статтею VIII Статуту МВФ, що засвідчило про офіційне міжнародне визнання гривні конвертованою за поточними операціями. Таким чином, вперше за роки незалежності України було: розширено можливості фізичних осіб (резидентів та нерезидентів) у здійсненні соціальних платежів у іноземній валюті за межі країни; надано право нерезидентам через уповноважені банки, в яких відкрито рахунки “Лоро” в гривнях, купувати на вітчизняному валютному ринку іноземну валюту за умови підтвердження, що ці кошти отримані юридичною особою-нерезидентом у результаті експортно-імпортних операцій; дозволено фізичним особам-нерезидентам відкривати в установах банків рахунки як у національній, так і в іноземній валюті на тих же умовах, що передбачені для резидентів. Проведення грошової реформи та приєднання до Статті VIII Статуту МВФ поліпшило умови роботи на вітчизняному валютному ринку як резидентів, так і нерезидентів, стимулювало зростання надходжень іноземної валюти в Україну, сприяло створенню інвестиційного клімату, стабільності курсу гривні.

Четвертий етап реформування діє з 1996 року і до сьогоднішньог часу.

У 1997 році в обіг ввели монету номіналом 1 гривня. А 27 квітня 2018 з'явилися монети номінальною вартістю 1 та 2 гривні. 

Нові зміни


З 1 жовтня 2019 року банківські установи і магазини не приймають до розрахунків монети номіналом 1, 2 і 5 копійок. У Національному банку України повідомляли, що монети можна буде безкоштовно обміняти на монети та банкноти інших номіналів протягом наступних трьох років.

Так, безкоштовно обміняти монети можна було до 30 вересня 2020 року в усіх банках, а до 30 вересня 2022 року – в установах НБУ та "Ощадбанку", "ПриватБанку" і "Райффайзенбанку Аваль". Також не варто забувати, що з 25 жовтня 2019 НБУ ввів в обіг найбільшу банкноту - номіналом 1000 гривень. 20 грудня 2019  введено в обіг монети номіналом 5 гривень і оновлені банкноти номіналом 50 гривень; 25 лютого 2020 року з'явлися оновлені банкноти номіналом 200 гривень, а в липні 2020 року в обіг б введено монету номіналом 10 гривень. Починаючи з 1 жовтня 2020 року виведено з обігу 25 копійок.

За інформацією НБУ, з 1 жовтня 2022 року в обігу мають залишитися 6 номіналів монет (10 копійок, 50 копійок, 1 гривня, 2 гривні, 5 гривень, 10 гривень) і 6 номіналів банкнот (20, 50, 100, 200, 500 і 1000 гривень).

Висновки


Проведена у 1996 році грошова реформа завершила перший етап побудови української фінансово-кредитної системи. Було не лише введено національну грошову одиницю – гривню, а й створено умови для стабілізації грошової системи та перетворення грошей у важливий стимулюючий фактор економічного розвитку. Грошова реформа в Україні була надзвичайною подією для нашої країни, в результаті якої Україна набула одного з найважливіших чинників – державності, а поряд з цим введення повноцінної національної валюти – гривні – забезпечило умови для прискорення подальшого реформування економіки.

Політика фінансової стабілізації та грошові реформи не призвели до корінних змін в економіці України, однак були їхньою об’єктивною умовою. Монетарна політика НБУ протягом останніх років дала змогу відновити таку функцію гривні, як міра вартості. Сьогодні майже всі товари та послуги в Україні виміряються в гривнях, а не в іноземній валюті. Виконуючи функцію засобу обігу, гривня стала єдиним засобом платежів як у готівковій, так і в безготівковій формі.

Але для того, щоб гривня стала повноцінною національною валютою, необхідно, щоб вона набула третьої функції грошей – засобу заощадження.

Список використаних джерел





  1. Вісник Української академії банківської справи № 1(34) 2013 р.— І. В. Сало ГРОШОВА РЕФОРМА 1996 Р. – ВВЕДЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ВАЛЮТИ УКРАЇНИ – ГРИВНІ

  2. BBC NEWS Україна 11.05.2016 р.— Блог історика. 1991 рік: власні гроші Української РСР

  3. LB.ua 20 червня 2018 р. — Хроніки Незалежності. Як гривня прийшла на зміну купоно-карбованцю

  4. 24 канал 16 серпня 2011 р. — Грошова реформа 1996-го: поява гривні та прощання з купонними мільйонерами

  5. 112. Ua— Менше монет і купюр: Як зміняться українські гроші та навіщо це потрібно

  6. https://bank.gov.ua/ua/uah/uah-history

  7. https://uk.wikipedia.org/

скачати

© Усі права захищені
написати до нас