ЗАТВЕРДЖУЮ
Заст. директора з НВР
С.В. Циганкова
«_____ » ___________ 2017 р.
Тема програми: Обмін даними в комп’ютерній мережі
Урок №12. Тема: ІР-адресація. Класи ІР-адрес. Маски
підмережі. Використання статичних та динамічних ІР-адрес.
Дата проведення . .2017 р.
Група – ВІТ-3
Мета:
Навчальна: ознайомити курсантів із принципами адресації в комп’ютерних мережах, класами мережевих адрес та із доменною системою імен
Розвивальна: розвивати в курсантах навички самостійного пошуку та аналізу даних, культуру мовлення методом усного опитування.
Виховна: виховувати навички самоконтролю і самоаналізу, розуміння та повагу до майбутньої професії.
Методична мета: ознайомити педагогів з методами застосування інтерактивних та інформаційних технологіями на уроках спеціальних предметів.
Тип уроку: урок узагальнення і систематизації знань.
Методи і форми навчання: пояснювально-ілюстраційний, дискусія, усне опитування.
Міжпредметні зв’язки: технології обробки інформації, діагностика засобів інформаційних систем, виробниче навчання.
Дидактичне забезпечення: електрона презентація на тему: «ІР-адресація. Домені імена», картки опитування.
Матеріально-технічне забезпечення: ПК, мультимедійний проектор, екран.
Структура уроку:
Організаційний момент (1 хв.)
Актуалізація опорних знань (4 хв.)
Повідомлення теми та мети уроку (1 хв.)
Викладення нового матеріалу (20 хв.)
Закріплення вивченого матеріалу. (15хв.)
Підсумок уроку. (3 хв.)
Домашнє завдання. (1 хв.)
Організаційний момент.(1 хв.)
Вітання з учнями.
Перевірка присутності та готовності.
Актуалізація опорних знань учнів (4 хв.) (слайд 4)
Дайте відповіді на запитання:
Назвіть джерела, з яких людина може одержувати інформацію
Відповідь:.людина, документ, предметно-речове середовище.
Що таке стек протоколів?
Відповідь: це ієрархічно впорядкована сукупність протоколів та конкретних специфікацій, достатніх для реалізації взаємодії вузлів у комп’ютерній мережі.
Які мережні протоколи ви знаєте?
Відповідь: IP, ICMP, IGMP
Які різновиди стеків протоколів Вам відомі?
Відповідь: стек IPX/SPX фірми Novell, стек TCP/IP, що використовується у мережі Internet і в багатьох мережах на основі операційної системи UNIX, стек Decnet корпорації Digital Equipment
Які протоколи входять до стека протоколів моделі OSI?
Відповідь: Ethernet, Token Ring, FDDI, X.25, ISDN, ATM, LAP-D, PPP
Повідомлення теми та мети уроку(1хв.) (слайд1)
Тема нашого уроку, який ми сьогодні будемо розглядати « ІР-адресація. Класи ІР-адрес. Маски підмережі. Використання статичних та динамічних ІР-адрес.», метою якого є ознайомлення курсантів із принципами адресації в комп’ютерних мереж та із доменною системою імен.
Викладення та засвоєння нового матеріалу (20хв.).
Мотивація навчальної діяльності
План (слайд 2)
1.Загальні принципи адресації у комп’ютерних мережах
2.Основи IP-адресації. Адресація і мережева інтеграція в Internet
3.Правила призначення IP-адрес мереж і вузлів
4.Класова і безкласова IP-адресація
5.Відображення доменних імен на IP-адреси
Мотивація навчальної діяльності (слайд 3)
Загальновідомо, що Всесвітню мережу Internet, як її часто називають, фактично є добровільним об'єднанням мереж, кожна з який має свій адміністративний орган, а саме мережі настільки різні, що навіть фахівці, обговорюючи ті чи інші проблеми, нерідко неоднозначно використовують саму назву Internet. Основним принципом роботи мережі є пакетна технологія передачі інформації.
Під internet розуміється сукупність мереж, базующихся на IP-технології обміну даними (IP - Internet Protocol), що забезпечують користувачам найвищу ступінь комфорту на комутованих або виділених лініях: максимально високі швидкості, роботу з електронною поштою та надання найсучасніших послуг, в числі яких центральне місце займає WWW-технологія (World Wide Web )
Розглянемо специфіку адресації, починаючи від internet і поступово описуючи технологічні елементи, які не вписуються в IP-технологію, але підтримуються в межах Internetа.
Загальні принципи адресації у комп’ютерних мережах
При об’єднанні в мережу трьох і більш вузлів виникає проблема ідентифікації конкретного вузла, якому призначені дані, що пересилаються. Інакше кажучи, виникає проблема адресації вузлів комп’ютерної мережі.
Адресація є однією з ключових функцій протоколів мережевого рівня, які забезпечують обмін даними між хостами в тій же мережі або в різних мережах.
Термін “хост” (від англ. host) використовують як синонім терміна “вузол мережі”, зазвичай говорячи про мережі, об’єднані на основі використання стека TCP/IP.
Найбільше поширення отримали три схеми адресації вузлів:
Апаратні (hardware) адреси. Ці адреси призначені для мережі невеликого або середнього розміру, тому вони не мають ієрархічної структури. Типовим представником адреси такого типу є адреса мережевого адаптера локальної мережі (MAC-адреса). Така адреса зазвичай використовується тільки апаратурою, тому її намагаються зробити за можливістю компактною і записують у вигляді двійкового або шістнадцяткового значення, наприклад, 00-11-D8-5E-E6-59. При заданні апаратних адрес зазвичай не потребується виконання ручної роботи, тому що вони вбудовуються в апаратуру компанією-виробником, але за потребою мережевий адміністратор їх може змінювати. Крім відсутності ієрархії, використання апаратних адрес пов’язано ще з одним недоліком - при заміні апаратури, наприклад, мережевого адаптера, змінюється і адреса комп’ютера. Більш того, при встановленні декількох мережевих адаптерів у комп’ютера з’являється кілька адрес, що не дуже зручно для користувачів мережі.
Символьні адреси або імена. Ці адреси призначені для запам’ятовування людьми і тому зазвичай несуть смислове навантаження. Символьні адреси легко використовувати як в невеликих, так і великих мережах. Для роботи у великих мережах символьне ім’я може мати складну ієрархічну структуру, наприклад ftp-archl.ucl.ac.uk. Ця адреса говорить про те, що цей комп’ютер підтримує ftp-архів в мережі одного з коледжів Лондонського університету (University College London - ucl) і ця мережа належить до академічної галузі (ас) Internet Великобританії (United Kingdom - uk). При роботі в межах мережі Лондонського університету таке довге символьне ім’я явно надмірне і замість нього зручніше користуватися коротким символьним ім’ям, на роль якого добре підходить наймолодша складова повного імені, тобто ім’я ftp-archl.
Числові складені адреси. Символьні імена зручні для людей, але через змінний формат і потенційно велику довжину їх передача по мережі не дуже економічна. Тому в багатьох випадках для роботи у великих мережах як адреси вузлів використовують числові складені адреси фіксованого і компактного форматів. Типовими представниками адрес цього типу є IP- та IPX-адреси. У них підтримується дворівнева ієрархія, адреса поділяється на старшу частину - номер мережі і молодшу - номер вузла. Такий розподіл дозволяє передавати повідомлення між мережами тільки на підставі номера мережі, а номер вузла використовується тільки після доставки повідомлення в потрібну мережу; так само, як назва вулиці використовується листоношею тільки після того, як лист доставлено в потрібне місто. Останнім часом, щоб зробити маршрутизацію у великих мережах ефективнішою, пропонуються більш складні варіанти числової адресації, відповідно до яких адреса має три і більше складових. Такий підхід, зокрема, реалізований у новій версії протоколу IPv6, призначеного для роботи в мережі Internet.
У сучасних мережах для адресації вузлів застосовуються, як правило, одночасно всі три наведені вище схеми. Користувачі адресують комп’ютери символьними іменами, які автоматично замінюються у повідомленнях, що передаються по мережі, на числові адреси. За допомогою цих числових адрес повідомлення передаються з однієї мережі в іншу, а після доставки повідомлення в мережу призначення замість числової адреси використовується апаратна адреса комп’ютера. Сьогодні така схема характерна навіть для невеликих автономних мереж, де, здавалося б, вона явно надлишкова - це робиться для того, щоб при включенні цієї мережі у велику мережу не потрібно було змінювати склад операційної системи.
У сучасних операційних системах найчастіше використовується набір протоколів TCP/IP. На жаль, одного тільки встановлення протоколу TCP/IP для роботи комп’ютера в мережі буде недостатньо. Стек не запрацює, поки в мережі не буде правильним чином налаштована IP-адресація і маршрутизація. (Порівняємо роботу мережі з роботою пошти: як зможе листоноша доставити повідомлення адресату, якщо дороги та транспорт хоча й працюють, але на будинках немає номерів, а поштові відділення не знають, як пересилати листи з одного міста до іншого?). Тому більш детально розглянемо IP-адресацію в мережі.
Мозговий штурм(слайд 5)
Маршрутиза́ція ( слайд 6)(англ. Routing) — процес визначення маршруту прямування інформації між мережами. Маршрутизатор (або роутер від англ. router) приймає рішення, що базується на IP-адресі отримувача пакету. Для того, щоб переслати пакет далі, всі пристрої на шляху слідування використовують IP-адресу отримувача. Для прийняття правильного рішення маршрутизатор має знати напрямки і маршрути до віддалених мереж.
Є два типи маршрутизації:
Статична маршрутизація — маршрути задаються вручну адміністратором.
Динамічна маршрутизація — маршрути обчислюються автоматично за допомогою протоколів динамічної маршрутизації — RIP, OSPF, EIGRP, IS-IS, BGP, HSRP та ін, які отримують інформацію про топологію і стан каналів зв'язку від інших маршрутизаторів у мережі.
Пакет даних ( слайд 7)— в телекомунікаціях це відформатований блок даних який передається за допомогою комутації пакетів в комп'ютерній мережі. При розробці протоколів TCP/IP було вирішено, що дані, які передаються мережею, розбиваються на частини. Такі частини називаються пакетами. Кожний пакет має власний номер і строго визначену довжину. Розбиття і нумерацію здійснює відповідне програмне забезпечення згідно з протоколом. Далі до кожного пакета додаються адреси відправника і одержувача. Це здійснюється згідно з протоколом IP. Після чого відправляється до одержувача
Основи IP-адресації(слайд 8)
Першим обов’язковим параметром у властивостях протоколу TCP/IP будь-якого комп’ютера є наявність його IP-адреси.
IP-адреса ( слайд 10)- це унікальна 32-розрядна послідовність двійкових цифр, за допомогою якої комп’ютер однозначно ідентифікується в IP- мережі. (Нагадаємо, що на канальному рівні в ролі таких же унікальних адрес комп’ютерів виступають МАС-адреси мережевих адаптерів, неможливість збігу яких контролюється виробниками на стадії виробництва.)
Ми будемо обговорювати найпоширенішу на сьогодні четверту версію протоколу IP - IPv4. Проте вже створена наступна версія протоколу - IP версії 6 (IPv6), у якій IP-адреса представляється у вигляді 128-бітної послідовності двійкових цифр. Ця версія протоколу IP поки що не отримала широкого розповсюдження, хоча і підтримується багатьма сучасними маршрутизаторами та операційними системами.
Багато країн, які активно розвиваються у технічному відношенні (Китай, Японія, Корея та ін.) починають відчувати дефіцит IP-адрес, що ідентифікують не тільки комп’ютери, але й інші пристрої з функціями доступу в Інтернет. Прийнятий зараз 32-бітовий стандарт забезпечує кількість IP-адрес, яка дорівнює майже 4,3 млрд, але їх більша частина закріплена за США (близько 70 %), Канадою та європейськими країнами, а от, наприклад, КНР отримала їх всього 22 млн., що для них є недостатнім. Нова, 128-розрядна версія протоколу IPv6, дозволить збільшити кількість IP-адрес до значної кількості.
Для зручності роботи з IP-адресами 32-розрядну послідовність зазвичай поділяють на 4 частини по 8 бітів (на октети), кожен октет переводять у десяткове число і при записі поділяють ці числа крапками. У такому вигляді (це подання називається “десяткові числа з крапками”, або, англійською, “dotted-decimal notation”) IP-адреси займають набагато менше місця і набагато легше запам’ятовуються.
Різні представлення IP-адреси (слайд11, 12)
| ІР-адреса у 32-розрядному вигляді | 11000000 10101000 00000101 11001000 | |||
| ІР-адреса розбита на октети | 11000000 | 10101000 | 00000101 | 11001000 |
| Октети у десятковому вигляді | 192 | 168 | 5 | 200 |
| ІР-адреса у вигляді десяткових чисел, Розділених крапками | 192.168.5.200 | |||
Проте однієї тільки IP-адреси комп’ютеру для роботи в мережі TCP/IP недостатньо. Другим обов’язковим параметром, без якого протокол TCP/IP працювати не буде, є наявність маски підмережі.
Маска підмережі ( слайд13)- це 32-розрядне число, яке складається з одиниць, які йдуть спочатку, та з нулів, які йдуть наприкінці, наприклад (в десятковому поданні) 255.255.255.0 або 255.255.240.0.
Маска підмережі відіграє винятково важливу роль в IP-адресації і маршрутизації. Мережа може бути неоднорідною (гетерогенною), тобто складатися з фрагментів різної топології та різнотипних технічних засобів. Для правильної взаємодії в такій мережі кожен учасник повинен вміти визначати, які IP-адреси належать його локальній мережі, а які - є віддаленими мережами.
Тут і використовується маска підмережі, за допомогою якої здійснюється поділ будь-якої IP-адреси на дві частини: ідентифікатор мережі (Net ID) та ідентифікатор вузла (Host ID). Такий поділ виконується дуже просто: там, де в масці підмережі стоять одиниці, знаходиться ідентифікатор мережі, а де стоять нулі - ідентифікатор вузла.
Наприклад, у IP-адресі 192.168.5.200 при використанні маски підмережі 255.255.255.0 ідентифікатором мережі буде число 192.168.5.0, а ідентифікатором вузла - число 200. Варто нам змінити маску підмережі, скажімо, на число 255.255.0.0, як і ідентифікатор вузла, і ідентифікатор мережі зміняться на 192.168.0.0 і 5.200, відповідно, і в залежності від цього інакше буде вести себе комп’ютер під час відправлення IP-пакетів.
Класова і безкласова IP-адресація
Первинна система IP-адресації в Інтернеті була наступна. Весь простір можливих IP-адрес (а це більше чотирьох мільярдів, точніше 4294967296 адрес) було розбито на п’ять класів, причому належність IP-адреси до певного класу визначалася бітами першого октету. Зауважимо, що для адресації мереж і вузлів використовувалися тільки класи А, В та С. Крім того, для цих мереж були визначені фіксовані маски підмережі за замовчуванням, рівні, відповідно, 255.0.0.0, 255.255.0.0 і 255.255.255.0, які не тільки жорстко визначали діапазон можливих IP-адрес вузлів у таких мережах, але й механізм маршрутизації. Адреси класу А призначені для використання у великих мережах масштабу регіону або країни, число таких мереж досить обмежене. Мережі класу В мають середні розміри та зазвичай використовуються в університетах і великих компаніях. Адреси класу C використовуються в малих
Класи адрес в первинній адресації (слайд 14)
| Клас | Перші біти в октеті | Можливі значення першого октету | Можлива кількість мереж | Можлива кількість вузлів у мережі |
| A | 0 | 1-126 | 126 | 16777214 |
| B | 10 | 128-191 | 16384 | 65534 |
| C | 110 | 192-223 | 2097152 | 254 |
| D | 1110 | 224-239 | Використовується для багатоадресного розсилання | |
| E | 1111 | 240-254 | Зарезервований як експериментальний | |
мережах, які мають невелику кількість вузлів. IP- адреси класу D використовують для звертання до груп комп’ютерів. Адреси класу Е зарезервовані для майбутнього використання.
Щоб розрахувати максимально можливу кількість вузлів у будь- якій IP-мережі,досить знати, скільки бітів міститься в ідентифікаторі вузла, або, інакше, скільки нулів є у масці підмережі. Це число використовується як показник ступеня двійки, а потім від результату віднімаються дві зарезервовані адреси (мережі і широкомовлення). Аналогічним способом легко обчислити і можливу кількість мереж класів А, В або С, якщо врахувати, що перші біти в октеті вже зарезервовані, а в класі А не можна використовувати IP-адреси 0.0.0.0 і 127.0.0.0 для адресації мережі.
Для отримання потрібного діапазону IP-адрес організаціям пропонувалося заповнити реєстраційну форму, у якій слід вказати поточне число комп’ютерів і плановане зростання комп’ютерного парку протягом двох років. (слайд 15)
Призначення IP-адрес (слайд 16)
Найпростіший спосіб встановлення параметрів протоколу IP - призначити їх вручну. Перевагою такого методу є те, що мережеві адміністратори повністю контролюють усі IP-адреси комп’ютерів у мережі, що може бути важливим з погляду захисту даних або взаємодії з Інтернетом. Однак у цього способу багато недоліків. По-перше, легко помилитися і ввести неправильні параметри маски або шлюзу, або, що ще гірше, призначити IP-адресу, яка повторюється в мережі. По-друге, при змінах параметрів IP-адресації у мережі (наприклад, при зміні IP- адреси маршрутизатора) доведеться переналаштовувати всі комп’ютери. Але найнеприємніше, що при такому способі налаштування практично неможливо працювати у великих корпоративних мережах з мобільними пристроями, наприклад, ноутбуками або КПК, які часто переміщуються з одного сегмента мережі в інший. Тому в організаціях частіше застосовують спеціальні сервери, що підтримують протокол динамічної конфігурації вузлів (Dynamic Host Configuration Protocol - DHCP), задача яких полягає в обслуговуванні запитів клієнтів на отримання IP-адреси та іншої інформації, необхідної для належного функціонування в мережі. Саме тому комп’ютери з операційними системами Windows за замовчуванням налаштовані на автоматичне отримання IP-адреси.
Якщо сервер DHCP недоступний (відсутній або не працює), то починаючи з версії Windows 98, комп’ютери самостійно призначають собі IP-адресу. При цьому використовується механізм автоматичної особистої IP-адресації (Automatic Private IP Addressing - APIPA), для якого корпорацією Microsoft в IANA був зареєстрований діапазон адрес 169.254.0.0-169.254.255.255.
Відображення IP-адрес на локальні адреси
Щоб визначити фізичну адресу вузла за мережевою адресою, використовується протокол дозволу адрес ARP (Address Resolution Protocol). У локальних мережах для визначення потрібної адреси ARP використовує розсилання широкомовних запитів. Протокол дозволу адрес формує запит, указуючи в ньому мережеву адресу, для якої потрібно визначити відповідну фізичну адресу вузла, інкапсулює цей запит у кадр протоколу канального рівня, який використовується в даній мережі, і робить широкомовне розсилання отриманого кадру.
Вузол мережі, що одержав такий запит, порівнює зазначену у запиті мережеву адресу зі своєю мережевою адресою. У випадку, якщо адреси співпадають, вузол формує відповідь, що містить обидві адреси вузла - фізичну і мережеву - і відправляє її відправникові ARP-запиту.
Пакети, що містять ARP-запити й ARP-відповіді, мають однаковий формат.
Для рішення зворотного завдання, тобто визначення IP-адреси за відомою фізичною адресою, використовується протокол зворотного дозволу адрес RARP (Reverse Address Resolution Protocol). Необхідність використання протоколу зворотного дозволу адрес зазвичай обумовлюється використанням бездискових робочих станцій, завантаження операційної системи яких проводиться з єдиного сервера.
Застосування RARP можливе при наявності в мережі спеціального сервера, який відповідає на RARP-запити, ґрунтуючись на інформації, яка зберігається в його ARP-таблиці та дозволяє провести відповідність фізичних адрес мережевим
Приклад ARP таблиці
| ІР-адреса | МАС-адреса |
| 101.0.10.3 | 08:00:F0:00:2F:D1 |
| 101.0.10.10 | 08:00:5A:19:BA:15 |
| 101.0.10.17 | 08:00:11:54:A4:76 |
У відповідь на запит такий сервер відсилає пакет, що містить обидві адреси запитуючого вузла - мережеву і фізичну.
Відображення доменних імен на IP-адреси (слайд 17)
Окрім числових схем адресації, також застосовуються схеми адресації, які використовують символьне представлення адрес. Символьні адреси набагато простіше запам’ятовувати, цьому сприяє ще й той факт, що зазвичай вони несуть деяке змістовне навантаження. Тому такі адреси зручні там, де необхідно забезпечити інтерфейс людини з мережевою програмою.
Однак символьні адреси мають змінний формат досить великої максимально можливої довжини, тому зберігання й передача мережею таких адрес викликають ряд складностей і є не дуже економічними.
У мережі Інтернет використовується IP-адресація, але оскільки користувачам додатків більш зручно працювати із символьними адресами, то на прикладних рівнях використовується символьна система адресації, кожна адреса якої ставиться у відповідність якійсь IP-адресі.
Раніше символьна адресація забезпечувалася засобами операційних систем, що зберігали таблиці відповідності фізичної адреси вузла мережі і його символьної адреси. Однак такі системи розроблялися У адресіimages.yandex.ruдоменом першого рівня є домен “ru”, доменом другого рівня - “yandex”, слово “images” є ім’ям хоста.
Назви доменів першого рівня призначаються централізовано, відповідно до міжнародного стандарту. Імена доменів першого рівня можуть позначати країни або типи організацій і, як правило, являють собою дво- або трибуквені абревіатури
Приклади доменів першого рівня
| Домени першого рівня | |||
| | Загальні(призначені для позначення типів організацій) | | Регіональні(призначені для позначення країн і регіонів) |
| Ім’я | Значення | Ім’я | Значення |
| .com | комерційні | .ru | Російська Федерація |
| .edu | освітні | .ua | Україна |
| .gov | урядові | .us | США |
| .net | мережеві | .de | Німечеччина |
| .org | некомерційні | .it | Італія |
Доменом другого рівня зазвичай є псевдонім організації, якій належить корпоративна мережа або хост-комп’ютер, для адресації яких використовується цей домен.
Домени третього й наступних рівнів є частиною доменів другого рівня, і на практиці зазвичай представляють якісь підмережі або дочірні хости, які продаються або безкоштовно передаються у використання іншим організаціям або фізичним особам. Дуже часто на таких хостах розміщуються домашні сторінки користувачів Інтернету.
Встановлення відповідності доменних імен мережевим адресам здійснюється централізовано за допомогою сервісу DNS.
Сервіс DNS (слайд 18) - система забезпечення перетворення символічних імен і псевдонімів локальних мереж і вузлів у мережі Інтернет в IP- адреси, і навпаки.
Принцип роботи сервісу DNS заснований на використанні так званих DNS-серверів. Кожний домен повинен мати свій DNS-сервер, який зберігає таблицю відповідностей доменних імен і IP-адрес даного домену, а також доменів, які є для нього дочірніми. У таблиці також присутній запис, що належить до батьківського домену. Таким чином, будь-який вузол може одержати відомості про шукану IP-адресу будь- якого вузла мережі. Припустимо, що ми набрали в браузері адресу uabs.edu.ua. Браузер запитує у сервера DNS: “яка IP-адреса у uabs.edu.ua”? Однак, DNS-сервер може нічого не знати не тільки про це ім’я, але навіть про всі домени .edu.ua. У цьому випадку сервер звертається до кореневого сервера - наприклад, 198.41.0.4. Цей сервер повідомляє: “У мене немає інформації про дану адресу, але я знаю, що 204.74.112.1 є відповідальним за зону .ua.” Тоді DNS-сервер направляє свій запит до 204.74.112.1, але той відповідає: “У мене немає інформації про даний сервер, але я знаю, що 207.142.131.234 є відповідальним за зону .edu.ua.”. Нарешті, той самий запит відправляється до третього DNS-сервера і отримує відповідь про IP-адресу, яка і передається клієнтові - браузеру.
Закріплення вивченого матеріалу.
Для закріплення матеріалу розіб’ємося на пари
Взаємоперевірка правильності відповідей здійснюється перехресно учнями (за кожне правильне трактування учень отримує 1 бал, при неправильній відповіді - О балів).
| № п\п | ЗАПИТАННЯ | | відповідь | бал | |
| ТАК | НІ | ||||
| 1 | Для чого необхідна адресація в комп’ютерних мережах | одна з ключових функцій протоколів мережевого рівня, які забезпечують обмін даними між хостами в тій же мережі або в різних мережах. | | | |
| 2 | Що таке IP-адреса? Яка її структура? Які можливі способи представлення IP-адрес? | це унікальна 32-розрядна послідовність двійкових цифр, за допомогою якої комп’ютер неоднозначно ідентифікується в IP-мережі. | ---- | | |
| 3 | Чим відрізняються версії 4 і 6 протоколу IP? Які переваги забезпечить версія 6 протоколу IP? Чому виникла необхідність у переході на версію 6 протоколу IP? | IP версії 6 (IPv6), у якій IP-адреса представляється у вигляді128-бітної послідовності двійкових цифр. Ця версія протоколу IP поки що не отримала широкого розповсюдження, хоча і підтримується багатьма сучасними маршрутизаторами та операційними системами | | | |
| 4 | Що таке маска підмережі? Для чого вона потрібна? | Маска підмережі – це 32-розрядне число, яке складається з одиниць, які йдуть спочатку, та з нулів, які йдуть наприкінці, наприклад (в десятковому поданні) 255.255.255.0 або 255.255.240.0. | | | |
| 5 | У чому полягає сенс поділу IP-адреси на ідентифікатори мережі і вузла? Для чого це потрібно? | Такий поділ виконується дуже просто: там, де в масці підмережі стоять нулі, знаходиться ідентифікатор мережі, а де стоять одиниціі – ідентифікатор вузла. | --- | | |
| 6 | У чому відмінність між класовою та безкласовою IP-адресацією? Які їх переваги і недоліки? | безкласова схема IP-адресації (Classless InterDomain Routing – CIDR), у якій не лише відсутня прив’язка IP-адреси до класу мережі і до маски підмережі за замовчуванням, але й допускається застосування так званих масок підмережі | | | |
| 7 | Що таке класи IP-адрес? За якими правилами вони визначаються? | IP-адрес було розбито на п’ять класів, причому належність IP-адреси до певного класу визначалася бітами першого октету | | | |
| 8 | Як призначити IP-адреси в локальній мережі (без виходу до Інтернету)? | Для локальних мереж, не підключених до Інтернету, реєстрація IP-адрес не потрібна, тому, в принципі, тут можна використовувати будь-які можливі адреси. Однак, щоб не допускати можливих конфліктів при подальшому підключенні таких мереж до Інтернету, рекомендує застосовувати в локальних мережах тільки наступні діапазони так званих приватних (private) IP-адрес | -------- | | |
| 9 | Що таке доменна система імен і для чого вона використовується? | доменна система імен (Domain Name System – DNS), яка застосовується в Інтернеті і має ієрархічну деревоподібну структуру, що і допускає більший ступінь вкладеності, тобто більшу кількість ієрархічних підрівнів | | | |
Підсумок уроку. Рефлексія.
- що ми дізналися на уроці….
- що не зрозуміло…
-що стало новим….
- мені захотілось….
7. Виставлення оцінок із коментуванням.
8. Домашнє завдання.
-вчити конспект
-підготувати інформаційне повідомлення про домені імена (слайд23)
Список використаних джерел:
Мінухін С. В. Кавун С. В. Знахур С.В. «КОМП'ЮТЕРНІ МЕРЕЖІ ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ФУНКЦІОНУВАННЯ КОМП'ЮТЕРНИХ МЕРЕЖ» Міністерство освіти та науки України Навчальний посібник
Харків, ХНЕУ, 2010
О.О. Гордєєв, Д.В. Гордєєва, М.В. Колдовський «КОМП’ЮТЕРНІ МЕРЕЖІ» Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Рекомендовано Міністерством освіти і науки України
Суми ДВНЗ “УАБС НБУ” 2011
О.М.Левченко, І.О. Завадський, Н.С. Прокопенко «ОСНОВИ ІНТЕРНЕТУ» Рекомендовано Міністерством освіти і науки України
Київ Видавнича група 2009