Ім'я файлу: ІНТЕРАКТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ В ДІЯЛЬНОСТІ КЛАСНОГО КЕРІВНИКА.docx
Розширення: docx
Розмір: 94кб.
Дата: 30.08.2021
скачати
Розширення: docx
Розмір: 94кб.
Дата: 30.08.2021
скачати
ЗМІСТ
ВСТУП .................................................................................................................3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИКОРИСТАННЯ
ІНТЕРАКТИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ КЛАСНИМ КЕРІВНИКОМ..................5
Загальна характеристика діяльності класного керівника в
сучасних умовах..................................................................................................5
Інтерактивні технології навчання як ефективний засіб підвищення
якості педагогічної діяльності………….........................................................12
Висновки до першого розділу..........................................................................18
РОЗДІЛ 2. ЗАСТОСУВАННЯ ІНТЕРАКТИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ
У РОБОТІ КЛАСНОГО КЕРІВНИКА.............................................................19
2.1. Інтерактивні виховні технології у діяльності класного керівника........19
2.2. Інтерактивні форми роботи з батьками....................................................25
Висновки до другого розділу..........................................................................32
ВИСНОВКИ.......................................................................................................34
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.........................................................36
ДОДАТКИ…………………………………………………………………..…39
ВСТУП
Актуальність теми. Докорінна зміна освітньої мети переорієнтовує процес навчання на особистість учня, йогогуманізацію, загально розвиваючий характер. Особистіно-орієнтоване навчання передбачає організаціюнавчання на засадах глибокої поваги до особистості, врахування особливостей індивідуального розвитку,ставлення до особистості як свідомого відповідального суб’єкта навчально-виховної взаємодії.
Сьогодні в системі освіти для успішної реалізації особистісного потенціалу кожного учня унавчально-виховному процесі мають бути створені умови для формування таких якостей особистості, як:мобільність, уміння інтегруватись у динамічне суспільство, критичність мислення, уміння генеруватинові ідеї, здатність приймати нестандартні рішення й нести за них відповідальність, комунікативнівміння, уміння працювати вкоманді, уміння моделювати навчальні та виховні ситуації тощо.
Теоретичні аспекти, пов’язані з визначенням сутності інтерактивних методів, їх класифікації,визначенням найбільш поширених і придатних їх видів для розв’язання навчальних завдань, набуливисвітлення в працях І. Беха, І. Біляковської, І. Богданової, О. Власенко, Л. Даниленка, М. Кадемія, О. Коротаєва, В. Матвійчук, Г. Мітіна, Г. Шевченко, М. Скрипник, С. Сукмановської, Л. Пироженко, О. Піскун, О. Пометун таін. учених, які обґрунтовують доцільність застосування інтерактивних методів для посиленняефективності процесу навчання.
Необхідність дослідження цієї проблеми зумовлюється тим, щодержавна політика в галузі виховання дітей та молоді передбачає створенняоптимальних умов для саморозвитку та самореалізації особистості. А длязабезпечення цих умов у сучасній освіті необхідним є пошук нових моделейвиховного процесу, який би сприяв становленню особистості, здатноїпротистояти впливам асоціального середовища.
Об’єкт дослідження – діяльність класного керівника.
Предмет дослідження – використання інтерактивних технологій в діяльності класного керівника.
Метароботи полягає в дослідженні та теоретичному обґрунтуванні ефективності використання інтерактивних технологій в роботі класного керівника.
Для досягнення мети були поставлені такі завдання:
охарактеризувати діяльність класного керівника в сучасному освітньому просторі;
проаналізувати інтерактивні технології навчання як ефективного засобу підвищення якості педагогічної діяльності;
дослідити інтерактивні виховні технології у діяльності класного керівника;
довести необхідність інтерактивних форм роботи з батьками.
Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків. Повний обсяг роботи становить 38 сторінок комп’ютерного набору, у тому числі список використаних джерел з 33 найменувань. Робота містить 1 додаток на 9 сторінках.
РОЗДІЛ 1
Теоретичні основи використання інтерактивних технологій класним керівником
Загальна характеристика діяльності класного керівника в сучасних умовах
Згідно з «Положенням про класного керівника навчального закладусистеми загальної середньої освіти» класний керівник – це педагогічний працівник, який здійснюєнавчально-виховну роботу в довіреному йому класі. Він найближчий і безпосередній вихователь інаставник учнів. Класний керівник організовує та спрямовує виховний процес у класі, об’єднує виховнізусилля вчителів, батьків і громадськості, відповідає за «організацію і проведення позаурочної такультурно-масової роботи, сприяє взаємодії учасників навчально-виховного процесу в створенніналежних умов для виконання завдань навчання і виховання, самореалізації та розвитку учнів(вихованців), їх соціального захисту»[24, с. 4]. З одного боку, термін «класний керівник» націлює педагогана керівництво колективом та особистістю, тобто, на думку психологів, на позицію «зверху», а з другого– взаємини вчителя з учнями значно різноманітніші: до їх палітри належать і співробітництво, іпідтримка, і дружба [12, с. 63].
Практична робота загальноосвітніх навчальних закладів свідчить про те, що класному керівникувідводиться провідна роль у формуванні особистості учня, вихованні всебічно розвиненого школяра.
Проводячи аналіз діяльності класного керівника, ми визначили, що він здійснює комплексний підхід увиховній роботі з учнями. Його найголовнішою роллю – є організація, стимулювання та координація усіхвиховних впливів у класі.
Класні керівники – педагоги, які постійно спілкуються з учнями, закріпленими за ними, різнобічновпливають на них і водночас працюють за предметною системою. Тобто, крім викладання певногопредмета він дбає про об’єднання зусиль учителів, які працюють у певному класі, координацію їхніхвимог для поліпшення результатів виховної та навчальної роботи з учнями класу.
На сьогоднішній день учителі до ролі класного керівника ставляться зовсім неоднозначно.
А. Дребеньова зазначає, що частина педагогів особливо не замислюється над сутністю і значеннямкласного керівництва, а просто імітують виховну діяльність: перевіряють щоденники, проводятьбатьківські збори, класні години, тобто формально виконують свій обов’язок [12, с. 5]. Це зумовленорізними чинниками, зокрема – матеріальними. Значний обсяг роботи, взаємодія з батьками, позакласнавиховна робота, а також постійні несподіванки та труднощі, на їхню думку, не можна порівняти з оплатоюцієї праці. Ті педагоги, що намагаються реально взаємодіяти з дітьми, часто просто не знають якпобудувати ці взаємини, інші – встановлюють певні закони та правила, які учні бездоганно виконують,проте не виявляють жодної ініціативи.
Отже, ставлення до класного керівництва залежить від позиції самого педагога й від його вміннявзаємодіяти з дітьми. Зміст роботи класного керівника визначає широкий, різноманітний і складнийспектр його виховної діяльності. А звідси випливає висновок: він має володіти особливими знаннями,уміннями та навичками.
Діяльність класного керівника є одним із вирішальних елементів виховного процесу, найважливішоюланкою у виховній системі школи, основним механізмом організації індивідуального підходу довихованців. Його основне призначення – максимальний розвиток кожної дитини, збереження їїнеповторності, розкриття її потенційних талантів і створення умов для духовного, розумового йфізичного вдосконалення.
Виходячи з цього І. Рибальченко основними завданнями класного керівника вважає:
1) здійснення безпосереднього спостереження за індивідуальним розвитком дитини та створенняоптимальних умов для формування її особистості, спрямованих на вільне й повне розкриття всіхздібностей учня та їхній розвиток спільно з сім’єю;
2) вивчення нахилів, інтересів, обдарувань дитини з метою вибору для неї певного виду діяльності, вякій вона може досягти успіху;
3) організація всіх видів індивідуальної, групової, колективної діяльності, що залучає учнів досуспільно-ціннісних відносин;
4) сприяння в дотриманні прав і свобод вихованців;
5) створення класного колективу як виховного середовища, що забезпечує соціалізацію кожної дитини;
6) організація взаємин та співпраці всіх виховних сил [26, с. 10].
Класний керівник повинен охопити різними формами виховання усіх без винятку учнів зурахуванням особливостей та рівня їхньої вихованості. Як зазначає М. Болдирєв, у шкільній практиціголовну увагу звертають на виховання та перевиховання недисциплінованих та неорганізованих,відсталих у навчанні учнів, а решту розглядають як благополучних та індивідуальним виховним впливомїх не охоплюють [5, с. 7]. Такий недолік нерідко можна бачити і у сучасних школах. А вихованняпотребують усі без винятку школярі.
При розробці завдань і цілей виховання класний керівник повинен враховувати особливості розвиткудітей сучасного суспільства, оскільки вони безумовно відрізняються від учнів минулого століття.
Л. Омельченко виділяє наступні суттєві відмінності:
1) надзвичайна інформованість сучасних дітей в різних областях знань. Безсистемність,суперечливість інформації, перенасичення нею негативно впливає як на психічний, так і на фізичнийстан школярів;
2) завдяки засобам масової інформації, сучасній літературі, соціуму теперішні школярі все частішепроголошують та пред’являють світу власне «Я». Це робить їх як більш незалежними, так і занадтосамовпевненими та демонстративними;
3) значно погіршився стан фізичного здоров’я учнів. Це пов’язано з проблемами екології,радіоактивного зараження, шкільними перевантаженнями та сімейними негараздами. Заняття спортомзамінили комп’ютерні ігри, телевізор, ігрові приставки тощо;
4) вихованці ростуть переважно в сім’ях з однією дитиною, батьки захоплені своєю професійноюдіяльністю, кар’єрним ростом, а тому не завжди проявляють довіру та терпіння до дорослих [18, с. 9].
У зв’язку з цим виникають ситуації утруднення, які можна охарактеризувати як ситуаціїнестандартні, з високим рівнем складності, невизначеності і новизни. Невизначеність як характеристикапевних ситуацій тісно пов’язана з невизначеністю у виявленні ситуації, невизначеністю у прийняттірішення, невизначеністю у реалізації прийнятого рішення. У педагога, особливо на стадії входження впрофесію існує певна «інформаційна недостатність». Тому сьогодні класному керівнику потрібне новепедагогічне мислення, яке виявляє себе в інноваційній навчально-виховній діяльності.
Як свідчить реальна освітня практика, застосування інноваційних технологій не є безболісним процессомдля педагогічного співтовариства. У ньому спостерігається явище дії антиінноваційних бар’єрів, якігальмують нову педагогічну орієнтацію і подолання яких виступає професійно важливим завданням.
Процес освоєння інноваційних технологій відбувається повільно і неефективно. Використаннятрадиційних підходів і вироблених роками стандартних зразків діяльності формує в класних керівників тавчителів звикання до роботи з ними і, як наслідок, практично не відбувається осмислення власних способів,методів і зразків інноваційної діяльності. Д. Вудс, зазначає, що викладачі більш охоче використовують «готові рецепти», ніж розробляють щось нове. Однак, за словами автора, тенденція зміни традиційних формпроведення навчальних занять очевидна, оскільки є необхідною вимогою часу [33, с. 13].
Неприйняття педагогічних інновацій зумовлюються як індивідуальними особливостями учителя, так ісоціально-психологічними властивостями педагогічного співтовариства. Зовнішньо ці перешкодипроявляються у захисних висловлюваннях, які утримують стереотипи, що існують в педагогічномументалітеті відносно конкретних інновацій. Так, І. Бех вказує на деякі з них:
1) «Це у нас уже є». Наводиться приклад, справді подібний у деяких рисах до пропонованихнововведень.
2) «Це у нас не вийде». Перераховується низка особливостей, об’єктивних умов, які роблятьнеможливим таке нововведення, причому всі вони не можуть бути відомі опоненту: якщо він «свій», топереважають докази зовнішнього порядку, якщо «чужий» – то акцент робиться на місцеву специфіку («унас немає матеріальної бази»).
3) «Це не вирішує наших проблем» – поза прибічника радикальних рішень. Інноватор у цьомувипадку набуває рис недостатньо сміливого і активного провідника справжнього прогресу.
4) «Це вимагає доопрацювання». У нововведенні виділяються його справжні недоліки, обмеження,недосконалі елементи, що завжди неминуче. Тим самим нововведення наділяється характеристикою «сирого», «непродуманого до кінця», а значить, хоча і потрібного, але не готового до застосування.
5) «Тут не все рівноцінне» – ставка на вилучення деяких деталей із будь-якого з наведених вищеміркувань, від чого нововведення стає слабким за своїм інноваційним потенціалом або виявляєтьсянедоречним із тієї ж причини, оскільки відчутного ефекту не передбачається.
6) «Є й інші пропозиції». Мається на увазі цілком реальна альтернатива цьому нововведенню, якависувається іншими авторами, школами [4, с. 44].
І. Підласий, досліджуючи досвід виховання у США, підкреслює, що зарубіжний досвідпринципово відрізняється від нашого тим, що за кордоном добре розуміють, що, незважаючи на всюстаранність планування, навчально-виховний процес може піти за непередбачуваним сценарієм. Ми жзавжди виходимо з того, що все повинно бути достеменно так, як намічено, і не знаємо що робити, коливиходить по-іншому [23, с. 345–346].
Як зазначає О. Загребельна, найскладнішою та найважливішою завжди була робота з батьками.Педагогічно грамотний класний керівник почне свою діяльність саме з цього. Оскільки переважнабільшість батьків не має належної психолого-педагогічної підготовки й позбавлені громадськоївідповідальності за гідне виховання своїх дітей, класний керівник повинен виступати, з одного боку,з’єднувальною ланкою між школою та сім’єю, а з іншого – організатором зростання педагогічноїкультури батьків. Вивчаючи кожну родину, родинні стосунки, мікроклімат та відносини, йому легшебуде працювати з дітьми. Залучитися підтримкою батьків у процесі навчання та виховання – це дужескладна задача, особливо зараз, в умовах ментальності сьогодення [9, с. 224].
В нових умовах суспільного, освітнього й технічного розвитку законодавство України чітко визначаємежі відповідальності сім’ї за навчання і виховання дітей: саме батьки чи особи, які їх замінюють,зобов’язані постійно дбати про своїх дітей, створювати належні умови для розвитку їх природнихздібностей, зміцнення фізичного здоров’я, отримання загальної освіти та інше.
Сім’я не є ізольованим мікросередовищем: багатоканальні зв’язки з’єднують її із суспільством;різноманітні зовнішні чинники впливають на її виховну функцію. Важливе місце тут належить закладамосвіти, педагогам, класним керівникам, які завдяки фаховій освіті володіють необхідними психолого-педагогічними знаннями, професійними вміннями і навичками, виступають важливою складовою впедагогічному трикутнику «дитина – батьки – вчитель». Встановлення і підтримання педагогічної даноїспівпраці необхідно вибудовувати на принципах взаємоповаги, довіри, відповідальності тарівноправному партнерстві.
Останнім часом спостерігається певне звуження цього аспекту діяльності освітнього закладу ікласного керівника, самоусунення педагогічних колективів від роботи з сім’ями учнів. Актуальним єпитання організації роботи з батьками дітей різних вікових груп, в родинах із різним типом сімейногонеблагополуччя, формування педагогічної культури всіх дорослих членів сім’ї на новій методологічнійоснові із застосуванням інноваційних педагогічних технологій.
Мова йде про такий зміст педагогічної діяльності вчителя, який спрямовується на підвищенняготовності батьків до виховання дітей, усвідомлення ними важливості відповідального батьківства,передачу всім дорослим членам родини певної психолого-педагогічної, фізіолого-гігієнічної, правовоїтощо інформації, формування у них відповідних практичних умінь і навичок.
Робота з батьками і сім’ями учнів – це один із найважливіших напрямів діяльності сучасногокласного керівника і одночасно одна з «найвужчих» ланок у його практичній діяльності. Керівникамзагальноосвітніх шкіл важливо не припускатися формалізму у роботі з батьками, забезпечуватиорганізацію спільної діяльності школи, сім’ї, громадськості на відповідному рівні, адже від цьогозалежить не лише успішне навчання і виховання школярів, а й створення сприятливих умов для роботипедагогічних колективів, підвищення престижу сучасних освітніх закладів.
Ідея співробітництва висвітлена у працях Ш. Амонашвілі. «Якщо сама дитина не може справитисяз труднощами, і якщо їй потрібна допомога дорослого, і вчитель її пропонує, то в таких стосунках інароджується педагогіка співробітництва» [1, с. 38]. Ш. Амонашвілі наголошував на необхідностіпостійної участі педагога у навчально-виховному процесі, тісної взаємодії з сім’єю дитини. Багатовчених, які керують розвитком науки, видають безліч рекомендацій, порад та міркувань пропедагогічний процес, у більшості своїй або не склалися як вихователі та викладачі, або взагалі не провелині одного уроку. «Це не сама наука відійшла від практики, а це вчені пішли із шкільного життя, забрали зсобою науку, щоб у тиші кабінетів, де немає дитячого голосу, творити бездітну теорію» [1, с.40].
Потрібен такий тип педагога, який має постійну практику, який би разом з дітьми та іншими вчителямипереживав радощі та невдачі у навчанні. Саме такому класному керівнику повірять учні та вчителі.
Отже, приходимо до висновків, що корінна відмінність сучасної освітньої ситуації, яка задаєстратегію професійної поведінки класного керівника полягає втому, що теперішній час вимагає іншоговизначення норм щодо тієї чи іншої сфери розвитку людини. Нині всі нормативні очікування орієнтованіна вищий рівень розвитку, який досить пластичний у своїх якісних станах і такий, що відповідаєпрагненням потенційно можливої самореалізації учня. Тобто, в процесі освіти особистість має піднятисядо більш високих форм вільних і відповідальних відносин зі світом та іншими людьми. Центромнавчально-виховного процесу є учень «як носій засвоєного досвіду попередніх поколінь, власникдуховних і моральних цінностей, продукт своєї епохи, утворений своїми власними зусиллями тазусиллями школи за допомогою гуманної технології» [23, с. 141].
Отже,центральна позиція в роботі сучасного класного керівника полягає в наступному: перебудова стосунків з учнями,навчання й виховання без примушування, вільний вибір, особистісний підхід, співробітництво педагогів,співпраця з сім’єю.