1   2   3   4
Ім'я файлу: ек.(ро-1274)Конспект лекцій-119-142.docx
Розширення: docx
Розмір: 60кб.
Дата: 30.05.2020
скачати
Пов'язані файли:
Філософія 2 сем.docx
Галунька ОПДм-11.pdf
lab3_teoriia.docx
Становлення англійського парламентаризму.doc
ІЕ-Курсова_робота.docx
lab2_LibreOffice (2).pdf

ТЕМА 8

ОСОБЛИВОСТІ МІЖНАРОДНОЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ РЕГІОНІВ

    1. Інструментарій оцінки міжнародної конкурентоспроможності регіонів



Загострення конкурентної боротьби на рубежі ХХ-ХХІ століття обумовлено нерівномірністю економічного та соціального розвитку, який проявляється в диспропорційності розвитку не тільки окремих країн, але й регіонів та галузей через різношвидкісне нагромадження капіталу. За цих умов формування та реалізація ефективних конкурентних стратегій міжнародними компаніями та державами заради забезпечення свого високого конкурентного статусу є пріоритетним завданням у міжнародній політиці практично всіх розвинених країн світу. Конкурентоспроможність є визначальним критерієм ефективності будь-якого економічного суб’єкта. Конкуренті переваги економіки країни, її окремих галузей, підприємств та регіонів на глобальних ринках обумовлюють відповідно і темпи зростання виробництва та національну безпеку. Рівнем конкурентоспроможності визначаються й світогосподарські позиції країн.

Серед вітчизняних і зарубіжних вчених не існує єдиної думки щодо сутності поняття «міжнародна конкурентоспроможність країни» та його співвідношення з низкою інших взаємопов’язаних однопорядкових категорій, таких як конкуренція, конкурентні переваги, конкурентні позиції і конкурентний статус . Окремі з них навіть стверджують, що конкурують на світовій арені не країни, а корпорації, а в умовах глобалізації конкуренція між державами взагалі зникає, що позбавляє сенсу досліджувати конкурентоспроможність країн. Але навіть за умов посилення тенденції регіоналізації, інтеграції та глобалізації у світовій економіці конкурентна боротьба між країнами не тільки не зникає, а навпаки загострюється, набуваючи нових форм свого прояву.

Необхідно провести умовну межу між категоріями

«конкурентоспроможна економіка» та значно ширшими поняттями

«конкурентоспроможна країна», «конкурентоспроможна нація»,

«конкурентний статус держави», а також і конкурентоспроможний регіон, адже у багатьох працях ці поняття вживаються як синоніми. Міжнародна конкурентоспроможність країни – це здатність країни створити таке національне бізнес-середовище за умов вільного і справедливого ринку, в якому вітчизняні товаровиробники можуть

постійно розвивати свої конкурентні переваги та займати і утримувати стійкі позиції на певних сегментах світового ринку, завдяки: потужному економічному потенціалу, що забезпечує динамічне зростання економіки на інноваційній основі; розвинутій системі ринкових інститутів; володінню значним інтелектуальним капіталом та інвестиційними ресурсами; гнучким реагуванням на зміни світової кон’юнктури та, відповідно до цього, диверсифікацією виробництва, максимально відстоюючи реалізацію національних інтересів заради економічної безпеки та високих стандартів життя населення.

Як відомо, високу міжнародну конкурентоспроможність можна досягнути і завдяки активному втручанню уряду через субсидії, однак це в кінцевому рахунку знижує життєвий рівень населення і така конкурентоспроможність є номінальною. А, реальна конкурентоспроможність можлива лише тоді, коли національні компанії спроможні виготовляти високоякісні товари і успішно реалізовувати їх за цінами, що задовольняють як зовнішніх, так і внутрішніх споживачів – без прямих субсидій, стримування заробітної плати та безробіття. Правомірним є застосування і такої категорії як, конкурентоспроможність нації, що на думку вітчизняних вчених, представляє собою утвердження й зростання вагомості у світовому співтоваристві інтелектуального потенціалу держави, яка забезпечує високі темпи економічного зростання на основі нововведень. В теорії міжнародної економіки немає чіткого обґрунтування такої категорії як

«конкурентний статус держави», хоча у сфері стратегічного менеджменту ще з 80-их років використовується дефініція

«конкурентний статус компанії». Конкурентний статус держави - це визнаний світовою спільнотою бренд держави за універсальними стандартами, такими як людський розвиток, політична та економічна стабільність, економічна безпека. Конкурентний статус країни вважаємо високим, якщо конкурентні позиції її суб’єктів на міжнародних ринках зростатимуть, а внутрішнє середовище залишатиметься привабливим для інвесторів.

Останнім часом дуже важливим у контексті державної регіональної політики є дослідження конкурентоспроможності регіонів. Адже структурні зміни як в розвинутих країнах, так і в державах з перехідною економікою, супроводжуються територіальною концентрацією економічної діяльності. Досвід цих країн заперечує гіпотезу про скорочення регіональних диспропорцій внаслідок економічного зростання, а особливо це стосується інноваційних процесів. Виникає регіональний «інноваційний парадокс», який полягає у необхідності збільшення витрат на інноваційну діяльність у

депресивних регіонах і відносно меншій можливості залучати бюджетні та приватні джерела фінансування у порівнянні з економічно розвиненими регіонами. Основна причина цього парадоксу, полягає не тільки в меншій доступності джерел фінансування, а й у характері національних і регіональних інноваційних систем, що зумовлюють інноваційну конкурентоспроможність країни та її регіонів.

Досвід високорозвинених країн світу таких як США, ЄС показує, що створення постіндустріального суспільства, підвищення міжнародної конкурентоспроможності можливе лише на інноваційній основі при максимальному використанні інноваційного потенціалу регіонів, та з урахуванням особливостей кожного з них. Адже створення та реалізація принципово нової продукції відіграє вирішальну роль в посиленні конкурентних позицій товаровиробників на світових ринках. А це, як відомо, можливо лише за умов ефективної Національної інноваційної системи (НІС), яка формується індивідуально в кожній країні і включає такі підсистеми як сфера науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР); освіта і професіональна підготовка; інноваційна інфраструктура; виготовлення конкурентоспроможної продукції та послуг; інституції правового, соціального й фінансового характеру. Визначальна роль у цій системі належить регіональним інноваційним системам.

Під інноваційною конкурентоспроможністю регіону розуміють спроможність суб’єктів регіону проводити активну інноваційну діяльність і тим самим впливати на зростання економіки території та підвищувати конкурентоспроможність країни в цілому. Отже, конкурентоспроможність регіону на відміну від конкурентоспроможності національної економіки, відрізняється непрямою конкуренцією регіонів в межах єдиної економічної системи.

Регіон вважаємо конкурентоспроможним, якщо вагома участь його компаній у підвищенні міжнародної конкурентоспроможності країни. Тобто регіональна економіка, в якій переважає сировинна структура промисловості, конкурентоспроможна, якщо є необхідною ресурсною базою для промислово розвинених регіонів. Визначальною є інноваційна складова їх конкурентоспроможності та динаміка галузевої структури з випереджувальним розвитком технологічного сектора національної економіки. Важливе значення в теорії конкурентоспроможності відводиться кластерам, як сконцентрованим за географічними ознаками групам взаємопов’язаних компаній, спеціалізованих постачальників, постачальників послуг, фірм у відповідних галузях, а також пов’язаним з їх діяльністю організаціям у певних сферах, які конкурують, а разом з тим і ведуть спільну роботу .

Високу конкурентоспроможність і економічне зростання обумовлюють чинники, які стимулюють оперативне поширення нових технологій, особливого значення набувають характер і структура взаємодії науки, освіти, фінансування, державної політики та промисловості. Саме інноваційні кластери мають у своїй основі стійку систему передачі нових знань, технологій, продукції, котру називають технологічною мережею. Підприємства кластера мають можливість отримати додаткові конкурентні переваги, здійснюючи внутрішню спеціалізацію, стандартизацію, мінімізуючи витрати на впровадження інновацій.

Особливістю кластерів є наявність у їхньому складі гнучких малих інноваційних підприємств, особливо венчурних, що дає змогу формувати інноваційні «точки зростання», отримувати синергічні ефекти.

Більшість учених, які досліджують переваги кластерів, передусім виділяють інновації. Учасники кластера мають доступ до нових технологій, методів роботи тощо. Найголовніша особливість – це наявність у кластерах венчурного капіталу, за допомогою якого і фінансуються нововведення. Варто зазначити, що в США понад 50% біотехнологічних фірм фінансувалися венчурним капіталом у кластерах на початкових етапах («start-up»).

Проте М. Портер застерігає, що, за певних умов, участь у кластері може і сповільнювати процеси нововведень, особливо, якщо в кластері застосовується один підхід до конкуренції. Підприємства кластера можуть не підтримувати впровадження радикальних інновацій, які змінюють стару рутинну поведінку. Але, незважаючи на деякі негативні чинники, кластери все ж відіграють важливу роль у конкурентній боротьбі, що веде до підвищення конкурентних переваг суб’єктів кластера.

Інструментарій оцінки міжнародної конкурентоспроможності країн та регіонів Сучасна міжнародна статистика, використовуючи значні бази даних про світовий розвиток, розробляє та постійно вдосконалює методики розрахунку міжнародної конкурентоспроможності країн, які відбивають їх потенціал та порівняльні переваги. Особливої уваги заслуговує індекс зростання конкурентоспроможності Growth Competitiveness Index – GCI), який щорічно визначається Всесвітнім Економічним форумом (ВЕФ) і відбивають спроможність національних економік протягом середньострокового періоду досягати сталого розвитку на основі нових знань та технологій. Завдяки цьому його ще називають індексом інноваційної сприйнятливості країн. Адже за допомогою нових

технологій та виготовлення на їхній основі нових видів товарів можна забезпечити стійкі темпи економічного зростання й підвищувати добробут населення.

Перший кластер включає високорозвинені країни світу, які є ключовими інноваторами – США, Фінляндія, Сінгапур, Тайвань, Австралія, Швеція, Швейцарія та Канада. Середня оцінка загального індексу конкурентоспроможності складає – 5,46, індекс суспільних інституцій – 5,98 та індекс макроекономічного середовища – 4,98. Кластер 2 є найбільшим, охоплює велику кількість високорозвинених країн світу. До нього долучилися і постсоціалістичні країни – Естонія, Словенія та Угорщина. До неконкурентоспроможних – країни 7 та 8 кластерів (ряд південноафриканських та латиноамериканських країн та Україна).

Однак важливо враховувати й бізнес-середовище, де фірми можуть підвищувати свої конкурентні переваги, використовуючи ефективні стратегії та реалізуючи свою продукцію на глобальних ринках. Ці аспекти включає розрахунок Business Competitiveness Index

індекс бізнес-конкурентоспроможності.

Заслуговує на увагу і методика визначення міжнародної конкурентоспроможності Європейського Союзу. Так, у Звіті з конкурентоспроможності ЄС (2010 р.) для визначення міжнародної конкурентоспроможності використовується новий показник – продуктивність праці, який розраховується за годину роботи, й визначається на макро-, мікро-, мезо- та мегарівнях.

Мультиплікативна модель регіональної конкуренто- спроможності визначається як:
y a b c d, (8.1)
де

ó (8.2)


  1   2   3   4

скачати

© Усі права захищені
написати до нас