ІНФУЗІЙНО-ТРАНСФУЗІЙНА ТЕРАПІЯ В ДІЯЛЬНОСТІ
МЕДИЧНОЇ СЕСТРИ
Інфузійно-трансфузійна терапія в сучасній хірургії
Поняття про інфузійно-трансфузійну терапію.
Це метод (infusio - вливати, transfusio - переливати) керування функціями організму шляхом цілеспрямованого впливу на фізіологічні властивості систем (серцево-судинної, дихальної, обміну речовин і ін.), морфологічний, біохімічний, функціональний склад крові і позаклітинної рідини та забезпечення механізмів гомеостазу, за допомогою вливання крові, її компонентів, препаратів та різних кровозамінних рідин.
Нарис з історії інфузійно-трансфузійної терапії
Перші спроби трансфузії (переливання) сягають глибокої давнини і пов'язані з гемотрансфузіями (переливаннями крові). Спочатку пробували переливати кров від тварини до тварини, від людини до людини. Перша операція з переливання донорської крові була виконана в 1492 році. Придворний лікар папи римського Іннокентія VIII забрав кров у трьох хлопчиків, щоби омолодити старого папу. Операція була невдалою - папа помер вслід за хлопчиками. Вперше успішне переливання крові від собаки до собаки здійснив англійський анатом і фізіолог Річард Лоуєр у 1666 р. Перше успішне переливання крові людині було проведено 15 червня 1667 р. придворним лікарем французького короля Людовіка XIV, філософом і математиком Жаном Батістом Дені за сприяння хірурга Еммереза пацієнту з лихоманкою, який був дуже виснажений після багаторазових кровопускань. Ними було перелито невелику кількість крові (близько 270 мл) із сонної артерії ягняти у вену руки хворого, після чого він одужав. Однак часті невдачі і несприятливі наслідки переливання крові довгий час затримували рішення даної проблеми. Лише в 1820 р. англійський лікар-акушер і фізіолог Джеймс Бландель здійснив переливання людської крові 10 жінкам з післяродовими кровотечами, 5 із них вдалось врятувати. У1832 р. російський лікар-акушер К. Вольф теж здійснив успішне переливання донорської крові (від людини) для рятування жінки від кровотечі у післяпологовий період.
У 1901 р. австрійський вчений К. Ландштейнер зробив одне з найбільш суттєвих відкриттів століття, він виявив у досліджуваних людей в крові аглютиногени і аглютиніни та певну закономірність реакції аглютинації (склеювання еритроцитів), що послужило основою для відкриття трьох груп крові. У 1907 р. чеський вчений Я. Янський, використавши методику К. Ландштей-нера, описав четверту групу крові. В 1921 р. він же запропонував міжнародну класифікацію груп крові за системою АВО.
Важливе відкриття в трансфузіології було зроблено в 1914 р. Густеном (HustinA.), який з метою запобігання згортанню крові запропонував додавати до неї цитрат натрію. Цей метод консервування крові використовують і сьогодні.
У 1940 р. Карл Ландштейнер і Вінер виявили в еритроцитах новий антиген - Rh (резус-фактор), а Левін із співавторами довели його зв'язок із гемолітичною жовтяницею новонароджених. З тих пір розпочалась практика переливання крові з врахуванням не тільки групи а й резус-фактора.
Значний вклад у розвиток трансфузіології (науки про переливання) внесли A.M. Шамов, А.А. Богданов й ін. Досягнення сучасної науки дозволяють широко використовувати переливання крові, її компонентів, препаратів та кровозамінників у клінічній практиці як ефективні засоби лікування хворих. Останнім часом розроблені спеціальні апарати "сел-сейвери", які збирають кров під час операції, очищають її, фільтрують і знову направляють у кровоносне русло.
На сьогодні в Україні питаннями переливання крові, її компонентів та замінників займаються інститути гематології і переливання крові, обласні і міські станції та відділення переливання крові при великих лікарнях (обласних, міських, районних). Науково-дослідні заклади займаються питаннями не тільки переливання крові, а й розробкою і створенням нових препаратів крові, стабілізаторів, кровозамінників і ін.
Роль медичної сестри у проведенні інфузійно-трансфузійної
терапії
Переливання крові, її компонентів здійснює лікар (лікар-куратор, черговий, під час операції — анестезіолог або хірург). Він несе юридичну відповідальність за правильність такого переливання. Медична сестра - активний помічник лікаря - проводить монтаж системи, венопункцію, біологічну пробу, може самостійно здійснювати переливання кровозамінників. Досвідчена медична сестра може і сама проводити всю операцію переливання крові хворому, але під наглядом лікаря. В першу чергу це стосується визначення груп крові, проведення проб на індивідуальну, резус та біологічну сумісність.
Основи ізосерології та система груп крові
Характеристика груп крові
Успіх переливання крові тісно пов'язаний з розвитком вчення про групи крові. Сьогодні відомо, що в еритроцитах крові є аглютиногени А і В; в сироватці крові - аглютиніни а (анти-А) і р (анти-В). При взаємодії однойменних аглютиногенів з аглютинінами настає реакція аглютинації. Залежно від наявності в крові аглютиногенів і аглютинінів розрізняють чотири групи крові.
Перша (І) група 0 () — еритроцити не містять аглютиногенів. У сироватці крові містяться обидва аглютиніни (а і р), здатні аглютинувати еритроцити трьох інших груп.
Друга (II) група А () - еритроцити містять аглютиноген А, що аглютинується сироватками тих груп, у яких є аглютинін а. У сироватці є аглютинін р, який аглютинує еритроцити крові, що містять аглютиноген В.
Третя (III) група В () - еритроцити містять аглютиноген В, який аглютинується аглютиніном р. Аглютинін а сироватки аглютинує еритроцити груп крові, що містять аглютиноген А.
Четверта (IV) група АВ (0) — еритроцити містять аглютиногени АВ і аглютинуються сироватками трьох попередніх груп крові. В сироватці крові цієї групи немає аглютинінів, тому вона не аглютинує еритроцити інших груп крові.
Слід зазначити, що аглютиноген А має свої різновиди, а тому відповідно група крові А (II) має підгрупи А1 (II), А2(ІІ), а група АВ (IV) – А1 (IV) і А2В (IV).
Групи крові генетично зумовлені відповідним набором антигенів, що містяться в еритроцитах, є постійними протягом життя і не змінюються з віком, під впливом хвороби або інших причин. Слід пам'ятати, що тільки аглютиніни сироватки крові адсорбуються на поверхні еритроцитів (аглютиногенів), а останні склеюються і випадають в осад. Виразність аглютинації залежить від титру (кількість аглютиногенів, аглютинінів, що дають реакцію аглютинації), температури навколишнього середовища та інших факторів. Реакція між сироваткою і еритроцитами одного виду організмів, що призводить до склеювання еритроцитів, називається ізоаглютинацією. Склеювання еритроцитів одного виду тварин сироваткою другого називається гетероаглютинацією.
Методика визначення групи крові
Групу крові можна визначити за допомогою стандартних сироваток, відмитих еритроцитів системи (АБО) і цоліклонів (моноклональних антитіл) А і В.
Визначення групи крові за допомогою стандартних сироваток. Стандартні сироватки виготовляють в ампулах на станціях переливання крові. Кожна ампула сироватки повинна мати паспорт-етикетку із зазначенням групи крові; номера серії; титру; терміну придатності; місця виготовлення. Використовувати ампули без етикеток категорично забороняється! Всі стандартні сироватки, залежно від групи крові, мають своє кольорове маркування: О (І) - безколірна; А (II) - голуба; В (III) - червона і АВ (IV) — жовта. Відповідне маркування сироваток є на етикетках у вигляді кольорових смужок. На етикетці ампули сироватки О (І) групи - смужки немає, етикетка сироватки А (II) групи - має дві смужки голубого кольору, сироватки В (III) групи - три смужки червоного кольору, а сироватки АВ (IV) групи - чотири смужки жовтого кольору. Сироватки необхідно зберігати при температурі +2±6°С. Сироватка повинна бути світлою і прозорою, ампула - цілою. Наявність пластівців, осаду, помутніння є ознаками непридатності сироваток. Кожна сироватка повинна мати свій титр. Титр сироватки — це те найбільше її розведення, за якого ще можлива реакція аглютинації. Чим більший титр, тим надійніша сироватка. Для визначення групи крові бажано користуватися сироватками з титром не нижче 1:32. Слід пам'ятати, що при значному розведенні сироваток реакція аглютинації може не відбутися. Сироватка відповідної групи крові повинна мати свою серію і високу активність, перші ознаки аглютинації повинні з'являтися не пізніше ЗО сек. Серія характеризує сироватку, що виготовлена з крові певної людини. Для визначення групи крові користуються двома серіями стандартних сироваток чи еритроцитів. Термін зберігання стандартних сироваток - 4 місяці. Сироватки із закінченим терміном зберігання (10-12 днів) до використання непридатні. Визначення групи крові проводять на спеціальних (із заглибленнями) або звичайних порцелянових тарілочках. Останні поділяють кольо-ровими олівцями на чотири квадрати і в напрямку за годинниковою стрілкою-позначають сектори груп крові: О (І), А (II), В (III), AB (IV). Відповідно до кожного сектора тарілки за допомогою піпетки наносять по одній краплі сироваток двох серій. Потім у хворого протирають ваткою, змоченою 96° спиртом, один із пальців (краще третій або четвертий) лівої руки і проводять прокол подушечки кінцевої фаланги спеціальною голкою (скарифікатором). Першу краплю крові знімають марлевою кулькою, а наступну збирають у стерильний капіляр Панченкова або за допомогою різних кутів предметного скла і послідовно вносять до сироваток, розмішуючи їх. Співвідношення крові і сироваток повинно бути 1:5 або краще 1:10. Потім похитують тарілочкою і спостерігають за аглютинацією. Варіанти груп крові подані в таблиці.
Варіанти груп крові
| Стандартні сироватки | 1 -а крапля | 2-а крапля | 3-я крапля | 4-а крапля | Група крові |
| | - | - | - | - | 0(1) |
| | + | - | + | - | А (II)) |
| | + | + | - | - | В (III)) |
| 0 | + | + | + | - | AB(IV) |
Визначення груп крові проводять у світлому і теплому приміщенні при температурі +15 -25 °С, оскільки можлива неспецифічна холодова аглютинація (па-наглютинація) при низькій і ослаблення або затримка аглютинації при високій температурі. Недопустимий поспішний висновок про групову належність. За ходом реакції необхідно спостерігати не менше 5 хв, тому що можливі неточності і затримка аглютинації у хворих, особливо з еритроцитами А2 (II) і АВ (IV) груп крові (12% хворих). Якщо аглютинація не чітка то до краплі суміші сиворотки і крові добавляють по одній краплі 0,9% натрію хлориду після чого дають заключення про групову належність Визначення групи крові за стандартними еритроцитами. Із вени хворого беруть 4 мл крові в пробірку і центрифугують. На тарілочку, розділену на сектори, наносять відповідно до підписів по краплі сироватки. До них додають 10-20% суспензію стандартних еритроцитів О (І), А (II) і В (III) у співвідношеннях 1:5, тарілочку похитують протягом 3 хв, потім додають по краплі ізотонічного розчину хлориду натрію, результат оцінюють через 5 хв. Можливі 4 варіанти реакції аглютинації: 1) аглютинація відсутня з еритроцитами О (І) і визначається з еритроцитами А (II) і В (III) - група крові О (І); 2) аглютинація негативна з еритроцитами О (І) і А (II) групи і позитивна з еритроцитами В (III) - група крові А (II); 3) аглютинація відсутня з еритроцитами О (І) і В (III) групи та позитивна з еритроцитами А (II) групи - група крові В (III); 4) аглютинація негативна з еритроцитами О (І), А (II), В (III) групи - досліджувана кров АВ (IV) групи.
Визначення групи крові за допомогою моноклональних антитіл (цоліклонів). Цоліклони (МКА) анти-А та анти-В використовують замість стандартних сироваток. Цоліклони проти антигенів А і В продукуються двома різними пухлинними гібридомами, які утворюються при взаємодії В-лімфо-цитів мишей з клітинами мієломи мишей. Асцитична рідина, що продукується гібридомами, містить імуноглобулін класу М (Ig M), який спрямований проти антигенів А і В системи АВО крові людини. Цоліклони дають швидку і виразнішу реакцію аглютинації порівняно зі стандартними сироватками та еритроцитами. Визначення групи крові проводять при температурі від 15 до 25 °С. Для цього беруть ампули з цоліклоном "анти-А" і "анти-В" та окремо ампули з розчинником, які розкривають і змішують. Цоліклони "анти-А" і "анти-В" випускають і в рідкому вигляді в ампулах або флаконах, рідина забарвлена в червоний колір ("анти-А") і синій колір ("анти-В"). їх необхідно зберігати в холодильнику при температурі +2+8 °С. Термін зберігання - 2роки. На тарілочку наносять дві краплі цоліклону "анти-А" та дві краплі цоліклону "анти-В" на протилежному боці. Поряд з цими краплями наносять краплю досліджуваної крові, в 10 раз меншу від цоліклону (1:10), і змішують окремими паличками або різними кутами предметного скла. Реакція аглютинації виникає в перші 3-5 с і проявляється дрібними червоними крупинками, а пізніше пластівцями. Спостерігати слід протягом 2-5 хв. Можливі такі варіанти реакції аглютинації: 1) аглютинація відсутня з цоліклона-ми "анти-А" і "анти-В", кров не містить аглютиногенів А і В, така кров належить до О (І) групи; 2) аглютинацію спостерігають з цоліклонами "анти-А", еритроцити містять аглютиноген А — кров А (II) групи; 3) аглютинація настає з целіклоном "анти-В" - кров В (III) групи; 4) аглютинацію спостерігають з цоліклонами "анти-А" і "анти-В", еритроцити містять аглютиногени А і В - кров АВ (IV) групи (таблиця). У випадку встановлення групи крові АВ (IV) проводять контрольне дослідження з 0,9% розчином натрію хлориду. Відсутність аглютинації свідчить про належність крові до групи АВ (IV).
Варіанти груп крові за стандартними еритроцитами та целіклонами
| № п/п | Стандартні еритроцити | Стандартні цоліклони | Група крові | |||
| 0(І) | А(ІІ) | В(ІІІ) | анти-А | анти-В | ||
| 1. | - | + | + | - | - | 0 (1) |
| 2. | - | - | + | + | - | А (II) |
| 3. | - | + | - | - | + | В (ПІ) |
| 4. | - | - | - | + | + | АВ (IV) |
Слід зазначити, що група крові людини, як і всі інші ознаки, успадковується за класичними законами генетики і визначається набором генів, які вона отримала з материнською і батьківською хромосомою. Якщо ми знаємо групи крові обох батьків, то неважко передбачити, яку групу крові можуть мати діти.
1 2 3 4 5