Ім'я файлу: Загартування людей першого зрілого віку за методикою С. Кнейпа.d
Розширення: docx
Розмір: 462кб.
Дата: 14.05.2022
скачати
Пов'язані файли:
Biznes-plan+semeynogo+kafe.docx
Розширення: docx
Розмір: 462кб.
Дата: 14.05.2022
скачати
Пов'язані файли:
Biznes-plan+semeynogo+kafe.docx
ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………………3
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЗАГАРТУВАННЯ ТА ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ…………………………………………………………………5
1.1 Поняття загартування та його фізіологічні механізми……………………5
1.2 Основні принципи загартування……………………………………………7
1.3 Вікові особливості різних періодів життя дорослої людини……………..9
РОЗДІЛ 2 МЕТОДИ ЗАГАРТУВАННЯ СЕБАСТЬЯНА КНЕЙПА……..12
2.1 Загальна інформація про методику С.Кнейпа……………………………12
2.2 Основні принципи загартування за методикою С.Кнейпа………………14
2.3 Загартування за методикою С.Кнейпа за допомогою сучасного обладнання……………………………………………………………………….23
РОЗДІЛ 3 МЕТОДИКА ЗАГАРТУВАННЯ С.КНЕЙПА ДЛЯ ЛЮДЕЙ ПЕРШОГО ЗРІЛОГО ВІКУ…………………………………………………..26
3.1 Показання та протипоказання до застосування системи С.Кнейпа……26
3.2 Правила загартування людей першого зрілого віку……………………..28
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..34
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………36
ВСТУП
Актуальність: одним із засобів, що дозволяють зміцнити і відновити здоров’я, є загартовування, яке набуває особливого значення в сучасних умовах. Поєднання рухової активності з різноманітними формами загартовування дають ту справжню міцність здоров’я, яка робить молоду людину більш стійкою не тільки до впливу несприятливих погодних факторів, але й до фізичних і психічних перевантажень, що в свою чергу сприяє зміцненню і збереженню належного тонусу вищої нервової діяльності, підвищенню фізичної і розумової працездатності молодої людини.
Адаптація людини до коливань температури навколишнього середовища залежить від здатності стійко зберігати сталість температури тіла. Чим вища загартованість, тим більшою мірою людина здатна протистояти хворобам. Від загартованості залежить імунна реактивність організму, рівень його працездатності, що є одним з критеріїв здоров’я.
В організмі загартованої людини при охолодженні зменшуються процеси віддачі тепла в навколишнє середовище, а також включаються механізми його вироблення, що підвищує загальний обмін речовин.
При цьому досягається висока злагодженість процесів теплопродукції і тепловіддачі, що забезпечує адекватне пристосування до факторів зовнішнього середовища, вдосконалення координаційного зв’язку між окремими функціональними системами організму, оптимальне пристосування до мінливих умов зовнішнього середовища.
Мета курсової роботи – дослідження загартування людей зрілого віку за методикою С.Кнейпа.
Основні завдання, поставленні до курсової роботи:
- розкрити поняття загартування та його фізіологічні механізми;
- описати основні принципи загартування;
- дослідити вікові особливості різних періодів життя дорослої людини;
- дослідити основні принципи загартування за методикою С.Кнейпа;
- описати загартування за методикою С.Кнейпа за допомогою сучасного обладнання;
- навести показання та протипоказання до застосування системи С.Кнейпа;
Об'єкт дослідження – методики загартування людського організму.
Предмет дослідження – методика С.Кнейпа.
Структура роботи: курсова складається зі вступу, трьох розділів, висновку і списку використаних джерел.
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЗАГАРТУВАННЯ ТА ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ
1.1 Поняття загартування та його фізіологічні механізми
Загартовування ‒ це система тренування терморегуляторних процесів організму, що включає в себе процедури, дія яких спрямована на підвищення стійкості організму до переохолодження або перегрівання. При дії цих факторів зовнішнього середовища в організмі виникає складний фізіологічний комплекс відповідних реакцій, в якому беруть участь не окремі органи, а певним чином організовані і супідрядні між собою функціональні системи, спрямовані на підтримку температури тіла на постійному рівні.
При зміні температури навколишнього середовища в мозок надходять нервові імпульси, його центри активізуються, організм отримує відповідні команди, які по нервових волокнах направляються до органів, м’язів, кровоносних судин, серця, легень, потових залоз. Функціональні зміни в цих органах в свою чергу забезпечують гнучке пристосування організму до мінливих умов зовнішнього середовища [4].
Загартовування впливає на всі ланки нервової системи, починаючи від кори головного мозку і кінчаючи периферичними рецепторами ‒ клітинами, що сприймають подразнення, а також ендокринні та гуморальні механізми. Активізується крово- і лімфообіг, стимулюються всі види обміну, що покращує живлення тканин в організмі, допомагає відновити тимчасову або постійну компенсацію органів.
На подразнюючу температуру організм відповідає зміною інтенсивності процесів терморегуляції і фізіологічних механізмів, діє збудливо на периферичні закінчення шкірних нервів, а потім рефлекторно ‒ на всю нервову систему [7].
Реакції на холод або тепло в людей індивідуальні, але захисні сили організму піддаються тренуванню. Функціональна система терморегуляції дуже пластична і володіє значним запасом міцності. Якщо свідомо привчати свій організм до дії широкого діапазону факторів зовнішнього середовища, то це практично гарантує йому захист від різних шкідливих впливів, до яких входить і раптова перебудова регулюючих механізмів. При цьому у організмі незагартованої людини вплив екстремальних факторів (температур) викликає температурний стрес.
Тобто таке порушення процесів терморегуляції веде до перевищення процесів тепловіддачі над процесами теплопродукції, що супроводжується прогресивним зниженням температури тіла ‒ відповідно, активізується життєдіяльність так званих умовно патогенних мікроорганізмів і, як наслідок, виникає захворювання.
Але загартовування допомагає минути подібний стрес, переводячи організм у стан врівноваженості дуже швидко. Тренування з використанням методів загартовування вдосконалюють роботу апарату терморегуляції і розширює можливості пристосування організму до змінених температурних умов.
Так, у загартованої людини спостерігається наявність температурного балансу, який за будь-яких зовнішніх впливах залишається на постійному рівні або змінюється незначно, що досягається вдосконаленням регуляції інтенсивності змін в процесах тепловіддачі і теплопродукції. Незважаючи на неспецифічний характер загартовування, що виникає на дію того чи іншого подразника швидка і доцільна відповідна реакція носить специфічний характер.
Так, повторні впливи холоду викликають функціональні зрушення, які проявляються лише при охолодженні організму, і не змінюють його реакції на дію тепла. І навпаки, підвищення стійкості до перегрівання не забезпечує такої ж реакції до холоду.
Проте таке пристосування пов’язано не з окремими реакціями на той чи інший подразник, а передбачає комплексну перебудову у всіх функціональних системах організму, які проявляються в належній мірі тільки у відповідь на той подразник, який діяв раніше неодноразово.
Таким чином, підвищення стійкості можливе не тільки до одного, але і до декількох факторів зовнішнього середовища, але це відбувається лише в тому випадку, якщо відбувався систематичний повторний вплив саме даної комбінації подразників [4].
Крім того позитивного ефекту можна досягти навіть при місцевому загартовуванні, якщо вміло піддавати впливу температурних факторів чутливі до охолодження ділянки тіла ‒ шию, горло, ступні [8].
1.2 Основні принципи загартування
Доктор медичних наук В. Таточенко вважає, що відсутність культури здоров’я у сучасних людей веде до появи покоління сопляків. Нинішня молодь змалку надлишково вдягається, мало перебуває на свіжому повітрі, більшу частину часу проводить в приміщенні, звикає до частих простуд. А найкращим способом допомоги ослабленому організму є загартовування водою. Наприклад, почати обливатися з 30°С і за тиждень довести до 20-18° і постійно підтримувати такий режим. Разом з тим якомога більше рухатися на свіжому повітрі.
А при нежиті досить промивати ніс солоною водою ‒ на півсклянки теплої води взяти солі на кінчику ножа. Горло полоскати тим же розчином. І ніяких жарознижуючих таблеток до 39,5‒40°, нехай організм бореться, виробляє імунітет. Як тільки температура прийде в норму, відразу ж продовжити обливання піднявши температуру води на 2‒3°.
При легкій респіраторній інфекції протизапальні і жарознижуючі препарати не потрібні. З кашлем теж нічого воювати ‒ цей захисний механізм включається організмом, щоб видалити з дихальних шляхів мокротиння. Тут потрібні засоби відхаркувальні, що розріджують мокротиння. Загартовування повинно стати звичкою, так само, як ранкове умивання і чищення зубів [10].
Отже, перший принцип загартовування: процедури проводяться не від випадку до випадку, а систематично, що підвищує здатність нервової системи пристосовуватися до мінливих умов зовнішнього середовища. Секрет загартовування в тому і полягає, що при регулярних процедурах наступні подразнення потрапляють на сліди, що залишилися від попередніх.
При цьому організм звикає до холоду швидше, якщо охолодження здійснюється щодня по 5 хв., а не протягом 10 хв. через день. А тривалі перерви ведуть до ослаблення або повної втрати придбаних захисних реакцій.
Так, вже через 2‒3 тижні після припинення процедур спостерігається зниження стійкості організму. Тому набуте загартування можна зберегти лише шляхом безперервного виконання необхідних гартувальних процедур, незважаючи ні на вік, ні на пору року.
Якщо ж перерва була вимушеною, то загартовування відновлюється поступово, починаючи з «м’яких» процедур і неквапно переходячи до більш сильних.
Другий принцип правильного загартовування ‒ поступове й послідовне збільшення дозування процедур. Тільки поступове посилення гартувального подразника і послідовний перехід від малих доз впливу до великих забезпечують бажаний ефект. Якщо ж дозу подразника при проведенні процедур загартування поступово не збільшувати, то він вже не зможе стимулювати підвищення загартованості і стійкості організму.
Третій принцип ‒ загартовування розпочинати з невеликих доз і найпростіших способів.
Нехтування цим правилом може призвести до сумних наслідків. Нерозважливо починати боротьбу за своє здоров’я відразу з обтирання снігом або купання в ополонці. Таке «загартовування» напевно закінчиться серйозним простудним захворюванням [8].
1.3 Вікові особливості різних періодів життя дорослої людини
Згідно з віковою класифікацією у дорослих людей виділяють чотири періоди зрілий, похилий, старший вік та довгожителі. Зрілий вік поділяють на 2 періоди: - перший у чоловіків – 22-35 років, у жінок відповідно - 21-35 років; - другий у чоловіків – 36-60 років, у жінок відповідно – 36-57 років. До похилого віку відносять: - чоловіків – 61-74 роки; - жінок – 58-74 роки; До старшого віку: 75-90 років.
Довгожителів: старше 90 років. Наведена класифікація пов’язана з певними віковими змінами в організмі людини. Першому періоду зрілого віку притаманні найвищі значення фізичної працездатності, найкраща адаптація до несприятливих умов зовнішнього середовища, найменші показники захворюваності.
Проте вже починаючи з 30 років відбувається поступове зниження ряду показників фізичної працездатності, таким чином: - у 30-39 років вони складають 85-90%; - у 40-49 років - 75-80%; - у 50-59 років – 65-70%; - у 60-69 років – 55-60% від рівня 20-29 літніх. [1]
Зниження фізичної працездатності пов’язане з:
- Обмеженням рухової активності;
- Порушенням обміну речовин, функцій серцево-судинної та дихальної систем;
- Зниженням аеробного та анаеробного забезпечення працездатності ;
- Уповільненням відновлювальних процесів;
- Зменшенням витривалості;
- Погіршенням економічності роботи.
Одноразово з віком проходять зміни у фізичних якостях. Так максимальний прояв сили спостерігається у жінок в 23-25 років, у чоловіків відповідно у 26-30 років. Перші ознаки зниження прояву сили відмічаються уже в першому періоді зрілого віку., проте її різке падіння відмічене після 50 років.
Період максимального прояву витривалості у чоловіків спостерігається у 18-19 років, у жінок – у 14-16 років. До 25 -29 років витривалість стабілізується, після 30 до 50 років настає її поступове зниження, після 50 років – різкий спад. Швидкість знижується в період 22-50 років, спритність, координація рухів погіршуються у 30-50 років, а гнучкість знижується у чоловіків після 20 років, а у жінок – після 25 років.
Погіршення фізичного стану у віці 30-50 років має зворотній функціональний характер. За допомогою фізичних вправ можна відновити в певній мірі фізичну працездатність і підготовленість. Стан органів і систем організму характеризує біологічний вік. [3]
Якщо рівень фізичного стану високий, біологічний вік може бути на 10-20 років менший паспортного, і навпаки. Ще більше прогресування вікових змін спостерігається у похилому віці., в першу чергу, у функціонуванні нервової системи: порушується баланс процесів гальмування і збудження, а також їхня інтенсивність, що проявляється в ускладненні утворення нових рухових навичок, погіршенні точності рухів. У серцево-судинній системі відмічається послаблення скорочувальної функції міокарда, зниження еластичності кров’яних судин, з’являються ознаки вікової гіпертензії.
У системі дихання відбувається погіршення еластичності легеневої тканини, послаблення дихальних м’язів, обмеження рухливості грудної клітини, зменшення легеневої вентиляції. В опорно-руховому апараті зв’язки і м’язи втрачають свою еластичність та міцність, що збільшує ризик отримання травм. У суглобовому апараті – звужуються суглобові порожнини, руйнується кісткова тканина.
Кістки стають крихкими, з’являється деформація хребта і кінцівок. У процесі старіння обмін речовин стає менш інтенсивним у зв’язку із сповільненням окислювальних процесів. Слабшають секреторна та рухова функції кишечника, погіршується травлення. Знижуються опірність організму, збільшуються періоди втягування у роботу і відновлення працездатності.
Усе це призводить до деградації фізичного стану. Так за даними Пирогова, Іваненко (1986), у 20-29 років – 20,9 % людей мають високий рівень фізичного стану, то у 30-39 років -20,8 %, у 40-49 років – 10,8 %, а у 50-59 років – тільки 2,3 %. Між рівнем фізичного стану та захворюваністю існує тісний взаємозв’язок. У дорослих з низьким рівнем фізичного стану найбільш розповсюджені хвороби серцево-судинної, дихальної, травної, нервової систем та опорно-рухового апарату.
РОЗДІЛ 2 МЕТОДИ ЗАГАРТУВАННЯ СЕБАСТЬЯНА КНЕЙПА
2.1 Загальна інформація про методику С.Кнейпа
Себастьян Кнейп (1821 — 1897рр) – католицький священик, автор теорії, яка пропонувала холодні ванни та використання холодної води для оздоровлення людей. Метод має велику популярність у країнах Центральної Європи. С. Кнейп був сином бідного ткача. Він пройшов важкий шлях до того, як стати священиком.
У роки навчання юнак захворів на туберкульоз легенів у важкій формі, і лікарі не сподівалися на його одужання. Але С. Кнейп почав вивчати літературу про використання холодної води. Серед зими він став бігати 2-3 рази на тиждень до Дунаю, щоб зануритися в льодяну воду. Через кілька місяців він повністю одужав. З тих пір він почав лікувати людей. Ним було засновано бальнеологічний заклад у Борисфовні (Баварія), де лікувалися тисячі пацієнтів холодною водою й дієтою.
Висока ефективність впливу води на організм пояснюється тим, що її теплоємність у 28 разів вище, ніж теплоємність повітря. Так, повітря при температурі 13ºС сприймається як прохолодне, у той же час вода тієї ж температури здається холодною. При одній і тій же температурі повітря і води організм втрачає у воді майже в 30 разів більше тепла.
Саме з цієї причини вода розглядається, як дуже сильний загартовуючий природний засіб. Водні процедури по своїй температурі підрозділяють на гарячі ‒ вище 40ºС, теплі ‒ 36‒40ºС, байдужі ‒ 34‒35ºС, прохолодні-20‒33ºС і холодні ‒ нижче 20ºС, що також потрібно враховується при проведенні загартовування [8].
Загартовування водою краще починати з «м’яких» процедур ‒ обтирання, обливання, а вже потім переходити до більш енергійних ‒ душ, купання і т. д. Систематичне застосування водних процедур ‒ надійний профілактичний засіб проти випадкових охолоджень тіла. Водні процедури, багатогранно впливаючи на організм, поліпшують терморегуляцію, обмін речовин, роботу серцево-судинної і дихальної систем.
Організм на дію холодної води на шкіру відповідає енергійною реакцією. У перший момент унаслідок різкого звуження судин поверхні тіла кров спрямовується до внутрішніх органів, з’являється «гусяча шкіра». Слідом за першою фазою настає друга: організм починає посилено виробляти тепло, кровоносні судини шкіри розширюються, кров знову приливає до шкіри, відчуття ознобу змінюється приємним почуттям теплоти. Така своєрідна гімнастика, яка привчає судини своєчасно і безвідмовно розширюватися і звужуватися в залежності від температурних умов.
Для отримання сприятливого впливу підходити до води слід зігрівшись, інакше в охолодженій воді замість зігрівання можна ще більше замерзнути. Головне при загартовуванні ‒ температура води, а не тривалість процедури. Неухильно дотримуйтесь правила: чим холодніша вода, тим коротшим має бути час її зіткнення з тілом.
Водні процедури рекомендується спочатку проводити при температурі повітря не нижче 17‒20ºС, і лише у міру розвитку загартованості можна переходити до більш низької. Кращий час для процедур ‒ вранці, відразу ж після сну або в кінці ранкової зарядки, коли шкіра рівномірно зігріта, що забезпечує хорошу судинну реакцію. Такі водні процедури сприяють переходу організму в активний стан після сну, викликає бадьорий, піднесений настрій. А ось водні процедури, що виконуються перед сном, збуджують нервову систему, викликають дратівливість і безсоння, погіршують самопочуття.
Найсприятливіший час для початку водних процедур ‒ літо і початок осені, а температура води при цьому становить 33‒34ºС. Потім через кожні 3‒4 дні температуру води знижують на 1ºС. За 1,5‒2 місяці поступово її доводять до 18‒20ºС і нижче в залежності від самопочуття і стану здоров’я. При цьому ніяких неприємних відчуттів під час процедур не повинно бути [8].
2.2 Основні принципи загартування за методикою С.Кнейпа
Основні принципи програми С. Кнейпа:
1. Вода лікує кожного, хто піддається лікуванню, але її застосування різне в кожному конкретному випадку.
2. Ніхто не повинен боятися холодної води: сотні випадків депресії, меланхолії, апатії піддаються лікуванню, якщо хворий погоджується застосовувати холодну воду.
3. Залишатися у воді слід не більше як 4 хвилини, враховуючи оголювання тіла. Не треба витиратися (крім обличчя і рук). Одягати білизну слід на мокре тіло. Потім треба швидко ходити або робити фізичні вправи, щоб зігрітися, поки тіло не висохне
4. До холодної води слід звикати з дитинства. Навіть немовлят слід на 1-2 сек. занурювати в холодну воду після теплої ванни. Людина, що звикли до холодної води, дуже рідко хворіє. [16]
С. Кнейп наводить додаткові рекомендації для загартування тіла звикання до холодної води:
1. Ходити босоніж, скільки можливо, краще по землі, а не по підлозі.
2. Ходити по мокрій траві 15-45 хв/ на день.
3. Ходити по вологому камінню 3-5 хвилин щоденно. Ходити по снігу, якщо тільки немає відморожень.
4. Занурити ноги у ванну й тримати у воді від однієї до шести хвилин щоденно. Почати з невеликої кількості води, поступово збільшуючи її, поки вода не дійде до колін.
5. Крім загальних правил, С. Кнейп розробив також систему ванн, у якій є й теплі ванни.
Водні процедури по Кнейппу Папа римський прирівняв приходського священика Себастіана Кнейппа до кардиналів, звертаючись до нього «монсеньйор». Відбулося це незабаром після виходу у світ його книжки «So sollt ihr leben» («Жити потрібно так»). До релігії брошура відносин не мала, а була швидше лікарським порадником.
При цьому Кнейпп не відкрив нічого нового, він лише удосконалив природні способи лікування, відомі до нього і зцілив тисячі людей. Його навчання проіснувало більше 100 літ і на ньому є базується вся сучасна курортологія, бальнеологія. «Водний доктор», «пастор-травник, «монсеньор чудотворець»... Всі пророки натуропатії ХХ століття лише розвивали систему пастора Кнейппа. Велика частина його досліджень була присвячена складанню рецептів застосування води для лікування будь-яких хвороб. Кнейпп вважав, що трьох властивостей води — розчиняти, видаляти і укріплювати (зміцнювати) — цілком достатньо для ствердження: вода виліковує все. Основні правила його системи особливою новизною не відрізняються.
Втім, їх цінність від цього аніскільки не зменшується:
- раніше лягати, раніше вставати;
- ходити босоніж по раннішній росі, по мокрому камінню, ходіння по тільки що впалому снігу;
- харчуватися просто, ніяких стимуляторів, м'яса і хліба трохи менше;
- замінити чай і каву зерновими відварами;
- Кнейпп рекомендує застосовувати воду у вигляді: компресів, ванн, використання пару, обливання, обмивання, пиття.
Вибирати відповідне лікування водою треба вміти. Кнейпп вважає, що чим холодніша вода, тим краще.
Севастіан Кнейпп розділяє кілька видів компресів. Компрес для тулуба. Кусок товстої льняної тканини замочують холодною (зимою теплою) водою, добряче викручують і накладають на тіло пацієнта. Такий компрес повинен лежати від 15 хв. до 1 години. (Застосовується при накопичення газів в шлунку і животі). Компрес на спину. Намочений і викручений кусок тканини розкладають на шерстяному одіялі так, щоб він покривав весь хребет. Тривалість компресу 15хв. для тривалішого користування слід поновити (для охолодження). (Застосовується при болях у спині, хворобах спинного мозку, хребта, при застоях крові, при лихоманній гарячці).
Компрес для тулуба і спини взяті разом. Тривалість компресу від 15 хв. до 1 години. (Застосовується при накопиченні газів, приливах крові, іпохондрії, та інших хворобах). Компрес на живіт. Тривалість від 15хв. до 2 годин. (Застосовують при важкості у шлунку, коліках, для того, щоб відігнати кров від серця і грудної порожнини). Необхідно звернути увагу на те, що всі компреси роблять так, щоб обмежити доступ повітря. Ванни. Ручні ванни. При сильному серцебитті допомагають холодні ванни для рук в другій половині дня (опустити в холодну воду руки по лікоть на 5-10 хвилин). Масаж рук водою взагалі укріплює серце. Починають від кисті. Облити зовнішню сторону руки до плеча і повернутися назад, обливаючи руку з внутрішньої сторони. Гарячі ручні ванни допомагають при нежиті, бронхіті, грипі, гаймориті. Роздягтися до пояса і опустити обидва руки по лікоть у таз з водою (37-38 C). [18]
Спину і груди разом з тазом укутати великим рушником або ковдрою, щоб вода не остигала дуже швидко. Як тільки вода почне остигати, підвести краєчок рушника і підлити гарячої води. Поступово піднімати температуру води приблизно до 41-42C. Як тільки лоб стане вологим від поту, закінчити процедуру, прийняти теплий душ без мила, розтерти насухо, щоб шкіра стала рожевою.
Надіти теплу білизну, лягти в ліжко і випити гарячий потогінний чай з медом і лимонним соком. Краще всього парити руки на ніч. Очні ванни. Можна застосовувати як холодні, так і теплі ванни. Зануривши обличчя в холодну воду і розплющивши очі на 15 секунд, потрібно потім на 20-30 секунд підняти голову і занурити обличчя у воду знову.
Процедуру повторити по наростаючій: 1 день — 1 раз, 2-й день — 2 рази, 3-й день — 3 рази, і лише після 4-го дня можна занурювати обличчя більше 4 разів. Чергування холодних і теплих ванн сприятливо діють на втомлені очі, укріплюючи м'язи очей. Цю методику після консультації з лікарем можна використовувати при лікуванні старечої катаракти. Ванни для ніг (теплі і холодні). Холодні – стояння по коліна у холодній воді 1-4хв. (Для вигнання крові від голови і грудей, застосовується як освіжаючий і зміцнювальний засіб, проганяє втому і приносить здоровий сон). Теплі – у 25-26 гр. воду кладуть жменю солі і дві жмені деревної золи.
Тривалість 12-15хв. (Застосовують для слабких, малокрівних, нервових, дуже молодих і пристарілих осіб, для жінок, і чудово діють при перешкодах в кровообігу, при приливах, головних і горлових болях, судорогах; ці ванни сприяють відтоку крові до ніг і діють заспокійливо). Півванни. Під півваннами розуміють такі ванни, при яких вода доходить не вище середини живота, тобто приблизно до зони шлунку. [6]
Застосування таких ванн є трояким:
- Стояти у воді на колінах так, щоб вона була вище колін;
- Стояти у воді на колінах так, щоб стегна були у воді;
- Сидіти у воді.
Тривалість таких ванн не повинна перевищувати 1,5-3 хв. Сидячі ванни. Бувають холодні й теплі. Холодна сидяча ванна – наповнена посудина на ¼ або 1/5. Сідають у цю ванну, як на стілець, так, щоб нижня половина живота, приблизно до нирок, була у воді. Тривалість ванни ½ - 4хв., не частіше 2-3 разів на тиждень. (При застосуванні цих ванн виділяються гази, посилюється травлення, регулюється кровообіг, помагають при багатьох жіночих хворобах). Тепла сидяча ванна – відвар польового хвоща, вівсяної соломи, сінної потерті. Готуються всі три види ванн однаково.
Наливають на ці трави кип’яток і дають суміші деякий час постояти на вогні. Потім посудину знімають з вогню, охолоджують до 24-26 гр. і виливають у ванну. Тривалість ванни – біля 15хв., не більше 2-3 разів на тиждень. (застосовується при сильному геморої, фістулі товстої кишки, болях у сліпій кишці). Навіть грижа не є протипоказанням до застосування цих ванн. Повні ванни. Бувають холодні, теплі і мінеральні. А також поділяються на ванни для хворих і для здорових. За допомогою цих ванн, на думку Севастіана Кнейппа, можна вилікувати безліч хвороб. Він описує кілька способів застосування тої чи іншої ванни. Ванни для окремих частин тіла (ручна ванна (ванна кисті і всієї руки), головна ванна і очна ванна). Ручна ванна – застосування водолікування для певної частини руки, яке відрізняється в залежності від захворювання. Головна ванна – занурюють у воду верхню частину голови у холодну воду на 1хв., і в теплу воду на 5-7хв., необхідно змочувати волосся, яке залишається сухим. Після ванни слід старанно витерти волосся насухо. Очна ванна – теж буває холодною і теплою. Спосіб приймання цих ванн – занурюють лице в холодну воду і відкривають очі в ній на 15с. потім піднімають голову і через 15-30с знову занурюють у воду чоло і очі. Це можна повторювати 4-5 разів. Після теплої ж ванни завжди необхідно приймати холодну. Покази для холодних ванн – зміцнення і освіження всього зорового апарату, як зсередини, так і ззовні.
Для теплих ванн – для розм'якшення пухлини ззовні ока і для розчинення і видалення ззовні ока шкідливу гнійну рідину. Парові ванни. Головний закон парових ванн – це після застосування пару необхідно зміцнити і загартувати тіло. А це досягається через холод. За довгі роки досліджень Кнейпп дійшов висновку, що найкраще застосовувати парові ванни для окремих частин тіла в помірному, позбавленому всякої суворості, різкості вигляді. Є головні парові ванни, ніжні парові ванни, парові ванни на нічному кріслі, особливі парові ванни для окремих хворих місць. [19]
Обливання. Проводити його Кнейпп рекомендує оранжерейною лійкою.
Обливання всього тіла, включаючи голову і ноги. Включивши душ, струмінь води поперемінно направляють на хребет, потилицю, область шлунку і сонячного сплетення, а також на місця згинання рук і ніг. Особливо добре подібні обливання впливають на дратівливих людей, приводячи їх в стан бадьорості та спокою. Температура води не повинна перевищувати 18oС, але оптимальна температура — 15-18С.
Після обливання водою необхідно виконати комплекс фізичних вправ, щоб зігріти свій організм і уберегти його від переохолодження. Висота падіння води повинна бути невеликою, оскільки, ударяючи з силою по тілу, вода здатна викликати зайве перенапруження нервової системи. Вранці холодні обмивання при температурі води 12-18oC стимулюють кровообіг. Після процедури тіло рекомендується добре розтерти вологим рушником.
Обливання верхньої частини тіла:
Цей вид обливання припускає обливання хворого водою тільки до пояса. Щоб вода не стікала вниз, до ніг, хворий повинен укутати поясницю рушником. Обидві руки ставляться на дно тазу, щоб тіло прийняло горизонтальне положення, тому бажана участь у процедурі близьких. Перша лійка виливається на праве плече, підведене так, щоб потім вода по спині стікала до лівого плеча і лівої руки. [20]
Другою і третьою лійкою обливають район сьомого шийного хребця і потім весь хребет і всю спину, закінчуючи завжди верхньою частиною руки, неважливо, лівій або правій. Голова при цьому повинна залишатися сухою, а шию, навпаки, потрібно рясно поливати. Чим рівномірніше розтікається вода по тілу, тим легше переноситься обливання і тим швидше зігріється тіло.
Нормальне протікання процедури повинне супроводжуватися легким почервонінням шкіри. Якщо цього не відбувається, потрібно рукою добре розтерти місця, що обливаються. Тим, хто тільки почав виконувати процедури, достатньо однієї лійки. Через 2-3 тижні можна перейти до 2-3, а пізніше зупинитися на 5-6.
Такі обливання корисні перш за все тим, хто схилений до легеневих захворювань (тільки не в період активного протікання хвороби), а також тим, хто шукає швидкий і ефективний спосіб підбадьорювання організму. Поза сумнівом, до цієї категорії можна віднести студентів, особливо під час сесії і здачі «гарячих» іспитів. Обливання нижньої частини тіла. Обливають тіло спочатку ззаду, головним чином область поясниці. Йому повинна передувати парова ножна ванна. Таке обливання особливо рекомендується літнім людям при порушеннях функції кишечнику, простатитах, при судинних захворюваннях нижніх кінцівок.
Обливання спини. Першою лійкою обливається вся задня частина тіла від п'ят до потилиці, решта 3-5 лійок рівномірно виливається сильним або слабим струменем від шиї, лопаток до куприка. Закінчувати обливання потрібно нижніми ділянками спини. Процедура закінчується швидким обливанням грудей, живота і рук. Обливання спини укріплює спинний хребет, сприяє лікуванню від остеохондрозів, посиленню кровообігу, зміцненню нервової системи, нормалізації сну. [8]
Обливання стегон. Особливо рекомендується при атеросклерозних поразках нижніх кінцівок, а також при варикозному розширенні вен, тромбофлебіті. Полягає в первинному обливанні водою ніг, а потім стегон. Обливання здійснюється в положенні стоячи в кількості 5-6 лійок води.
Обливання голови. Струмінь води направляють так, щоб вона текла за вухами, на щоки і навіть 2-3 секунди на закриті очі. Для цього обливання достатньо 2-3 лійок. Після обливання, щоб уникнути простуди, потрібно ретельно витерти волосся. Рекомендується при сильних і постійних головних болях, погіршенні пам'яті, запамороченнях.
Тривалість: 1 хвилина — холодною, 5-7 хвилин — теплою водою. Обливання рук починається з грон рук і йде вгору до плеча. Кожна рука обливається окремо приблизно 10 літрами води кімнатної температури. Рекомендується для гартування рук, при артритах, ревматизмі суглобів. Почавши гартування організму з рук, вони потім більш упевнено зможуть перейти до обливань всього тіла.
Обмивання. Є повне обмивання і обмивання окремих частин тіла. Обмивання також буває для здорових і для хворих. Головне правило те, що обмивання не повинно тривати довше 1- максимом 2хв. для людей, яких знобить чи морозить недопустимо проводити обмивання, особливо всього тіла. Обмивання здійснюють грубим рушником змоченим у холодній воді. Обмивати слід все крім голови, починаючи з грудей, живота, спини, закінчуючи руками і ногами. І все це має бути зроблено за 2хв. повне обмивання рекомендується робити ранком, вставши з ліжка. (Обмивання Кнейпп рекомендує застосовувати при лікуванні катару, лихоманки, віспи, тифу).
Обгортання. Бувають: голови, шиї, шаль (для грудей і спини), ніжне, нижнє (від грудей до кінця ніг), коротке (від грудей до колін), мокра сорочка, іспанський плащ (обгортання всього тіла).
В основі цієї процедури лежить обмотування сухою хустиною наперед намочені частини тіла. На думку Кнейппа, така процедура дозволяє витягувати шкідливі чи хвороботворні соки з організму хворої людини. В залежності від спрямування обгортання, його можна робити зі спеціальних настойок.
Пиття води. Головне положення Кнейппа щодо пиття води наступне: пий, коли хочеться пити, і ніколи не пий багато! Крім цього він звертає увагу на те, що запивати їжу дуже шкідливо, так як надмірне розрідження шлункових соків вкрай негативно відбивається на роботі шлунку.
А також.
Якщо погано засинаєте, якщо мучать головні болі, допоможе ходіння по воді. Ходити по воді можна і в звичайній ванні. Спочатку в холодну воду занурюють ноги до кісточок, потім до литок, а ще краще, якщо вода доходить.
Спочатку процедуру роблять протягом 1 хвилини, а потім по 5-6 хвилин. Після процедури необхідно рухатися до тих пір, поки тіло не нагріється. Ножні ванни розслабляють: по черзі опускати ноги на 5 хвилин в теплу і на 5 секунд в холодну воду.
Обливання плечей теплою водою швидко усуває відчуття напруги в області плечового пояса (комірної зони).
Водний масаж живота то теплою, то холодною водою укріплює тканини. Після цього промокнути шкіру рушником. Сніголікування Вкрай корисна дія надає ходіння по снігу, який випав.
Тривалість процедури від 4 до 6 хвилин. Зверніть увагу: не можна стояти або сидіти, а потрібно ходити. Ходити повинне взимку не понад 6-7 градуси морозу, бажано в ясний сонячний день... Особливо корисно снігоходіння тим, хто легко піддається горловим хворобам, катарам, головним болям. Ходіння босоніж по траві Час прогулянки по мокрій траві повинен складати від 15 до 45 хвилин. [11]
Закінчивши прогулянку, не поспішайте витирати ноги. Краще відразу ж надіти сухе взуття. Не менше сильним оздоровчим і гартуючим ефектом, ніж ходіння босоніж по мокрій траві, володіє і інша літня гідропроцедура - ходіння по мокрому камінню.
Коли ця процедура виконується з лікувальною метою, вона залежить від стану хворого і не повинна продовжуватися від 3-15 хвилин. Здорові ж люди, що виконують цю процедуру тільки з метою гартування, можуть ходити по мокрому камінню до 30 хвилин без жодної шкоди для себе.
Людям схильним до частих ангін, бронхітів, катарів, приливам крові до голови і внаслідок цього страждаючим головними болями, рекомендується ходити по мокрому камінню якомога частіше. Непогано до води, яку поливає каміння, додавати небагато оцту.
Кнейпп напиав переведені на багато мов книги: «Meine Wasserkur» (Кемптен, 1887; 50 изд., 1894; русский перевод, Киев, 1893) и «So sollt ihr leben» (Кемптен, 1889; 20 изд., 1894; русский перевод, Киев, 1893), а также «Wörishofener Kneipp Kalendar» (Кемптен, 1891 и сл.), «Vorträge Wörishofen» (Кемптен, 1894).
2.3 Загартування за методикою С.Кнейпа за допомогою сучасного обладнання
Величезний внесок Кнейп зробив у методику загартовування, розробивши власну систему, має кілька етапів.
Ходіння. Кнейп вважав, що постійне носіння взуття, проживання у містах серйозно погіршують здоров'я людини. Тому, у своїй книзі, він вважає важливим для здоров'я та загартовування ходити босоніж по воді, мокрій траві, камінню та свіжому снігу.
Занурення. На другому етапі необхідно занурюватися в холодну воду, причому починати потрібно з будь-якої частини тіла: обличчя, рук, ніг. Занурення цілого тіла на початковому етапі не рекомендується.
Обливання. На цій стадії слід приступити до обливання, причому робити це можна холодною, так і теплою або гарячою водою.
Не варто забувати про деякі важливі моменти. Тіло має бути теплим. Розігріти його можна, наприклад, рушником. Температура води повинна бути в межах 15 º (холодне обливання), або вище 40 º при гарячому. Ранок чи вечір – найкращий час для проведення процедур.
Представлені вище етапи загартовування успішно застосовують до сьогодні, лише удосконаливши.
Доріжка Кнейпа:
Вона проходить через кілька ємностей, виконаних у червоному (гаряча вода) та синьому кольорі (холодна). Дно ємностей повторює вигин каменів різних розмірів для стимуляції акупунктурних точок на стопі. Ефект такої процедури досягається за рахунок розмаїття температур, які сприятливо впливають на судини. Доріжки забезпечені спеціальним обладнанням, яке автоматично наповнює ванни, підтримує необхідну температуру та рівень води, а також робить самоочищення. Крім того, доріжки можна придбати у вигляді кола, прямокутника або з оригінальним дизайном.
Рис. 2.1 Доріжка С.Кнейпа
Ванна Кнейпа:
Для того, щоб з комфортом пройти процедуру занурення у воду, відновити кровообіг, підготувати ноги до педикюру або масажу, можна використовувати ванну Кнейпа для ніг. Місткість, обладнана системою підтримки необхідних рівнів води та температури. Крім того, ванна має функцію аеромасажу, який здійснюється бульбашками повітря, створюваними спеціальною системою.
Рис. 2.2 Ванна С. Кнейпа
Рис. 2.3 Шланги С.Кнейпа
Шланги Кнейпа:
Останній етап загартовування може бути дещо складний, але зараз його можна пройти, використовуючи спеціальне обладнання. Вода подається через шланги зі спеціальним наконечником, що дозволяє досягати ефект порівнянний з масажем. Струмінь води можна направляти по черзі на різні частини тіла, наприклад, на спину, груди, руки та ноги. Варто враховувати деякі фактори: температура води – в межах 15-18 градусів, відстань між кінцем шланга та шкірою має бути близько 10-15 см, а струмінь води не повинен викликати дискомфорт. Коли процедура закінчиться, потрібно витертися насухо, одягнутися і провести вправи, що розігрівають. [4]
1 2