Інфекційний мононуклеоз
Інфекційний мононуклеоз – гостре інфекційне захворювання, що викликається вірусом Епштейна-Барра із родини герпесвірусів, характеризується гарячкою, тонзилітом, збільшенням лімфатичних вузлів, печінки і селезінки, появою атипових мононуклеарів у периферичній крові та гетерофільних антитіл.
Особливості збудника: Вірус Епштейна-Барра із родини герпесвірусів.
Джерело інфекції: хворі та вірусоносії.
Шлях зараження: краплинний, рідше – контактний, через заражену слину, можливий трансмісивний та статевий
Механізм передачі : повітряно-краплинний, рідше – контактний, через заражену слину, можливий трансмісивний та статевий
Вікові категорії, що вражаються найчастіше: будь-який вік, контагіозність невисока, частіше хворіють хлопчики до 15 років.
Сезонність: зимово-весняна. Характерні спорадичні випадки зі спалахами в сім’ях, в організованих колективах.
Патогенез: Вірус Епштейна-Барра, відкритий в 1964 році, характеризується вираженим тропізмом до В-лімфоцитів.Вхідні ворота – слизова ротогорла, верхніх дихальних шляхів:
1. Лімфогенно потрапляє в регіонарні лімфовузли, всі органи РЕС.
2. Лімфопроліферативний синдром.
3. Нашарування бактерійної інфекції (ангіна, пневмонія, міокардит).
4. Персистенція вірусу з періодичним виділенням (до 16 міс. після перенесеного захворювання).
Класифікація
За формою:
1. Типові.
2. Атипові:
а) легкого ступеня:
– стерта;
– безсимптомна (субклінічна);
б) вісцеральна – тяжкого ступеня (ураження ЦНС, серця, нирок, надниркових залоз).
За тяжкістю (типові):
а) легка;
б) середньотяжка;
в) тяжка.
Перебіг:
а) гладкий (неускладнений);
б) ускладнений;
в) затяжний.
Клінічні критерії:
· інкубаційний період – 15 днів (збільшується до 2 міс.);
· опорно-діагностичні ознаки: тонзиліт, гепатомегалія, спленомегалія, лімфаденопатія, наявність атипових монронуклеарів в крові. Кореподібні висипання на шкірі, часто пов’язані зі застосуванням ампіциліну.
· Критерії тяжкості:
- Середньо ступеню - підвищення температури тіла до 38,5ºС, головний біль, зниження апетиту, нездужання, при об”єктивному огляді- пастозність обличчя, значно збільшені шийні лімфовузли 3-х груп, печінка , селезінка, лакунарний тонзиліт
- Тяжкого ступеню - висока лихоманка ( температура тіла вище 39,6º С і вище) протягом 3 тижнів, відмічається виражена інтоксикація: млявість, адинамія, блювання, головний біль, анорексія. Лице одутловате, пастозне, носове дихання відсутнє, значне збільшення лімфатичних вузлів шиї, лакунарний некротичний тонзиліт, виражена гепатоспленомегалія.
Особливості інфекційного мононуклеозу у дітей до 1 року:
·часто катаральний синдром (кашель, нежить);
·виражена поліаденія, “хропляче” дихання, пастозність з першого дня;
·рання поява ангіни (3 доба);
·частіше буває висипка;
·диспептичні явища;
·в крові нейтрофільоз зі зсувом вліво;
·сприятливий перебіг.
Ускладнення:
Летальність: низька, поодинокі випадки та найчастіше це розрив селезінки.
Результати додаткових досліджень: В загальному аналізі крові: лейкопенія (іноді лейкоцитоз), відносний і абсолютний лімфоцитоз, атипові мононуклеари (віроцити). В гострому періоді:визначення Ig M до вірусного капсидного антигену (ІФА). В пізньому періоді хвороби для підтвердження діагноз використовують визначення Ig G до вірусного капсидного і ядерного антигенів (ІФА). ПЛР на вірус Епштейн-Барра.
Лікування: дієта за Певзнером №5. Етіотропна терапія -препарати рекомбінантного інтерферону. Глюкокортикоїди при тяжкому перебігу в дозі 2,0- 3,0 мг/кг. Базисна терапія:
– жарознижувальні (парацетамол – 10-20 мг/кг, тайленол, ефералган);
– десенсибілізувальні (діазолін – 1-3 мг/кг, супрастин, піпольфен);
– полоскання ротогорла антисептичними речовинами (фурацилін – 1:2000);
– вітамінотерапія (ревіт, три-ві-плюс);
– жовчогінні засоби (при порушенні функції печінки) – холосас, холензим, хепель.
Антибактерійна терапія – пеніцилін – 100 000 ОД/кг, еритроміцин – 20-50 мг/кг, метронідазол (ампіцилін протипоказаний – у 70 % алергічні реакції – висипка, набряк Квінке, токсико-алергічний стан).При тяжкому ступені: кортикостероїди – 2-2,5 мг/кг 5-7 днів (за преднізолоном), дезінтоксикаційні засоби: кріоплазма, альбумін, 5 % розчин глюкози.
Критерії виписки зі стаціонару: клінічне одужання.
Тактика лікаря в вогнищі інфекції: ізоляція хворого, госпіталізація дітей до 1 року, при тяжких формах; поточна, заключна дезінфекція; карантин не накладають. Протиепідемічні заходи у вогнищі інфекції не проводяться.
Вітряна віспа
Вітряна віспа – гостре вірусне захворювання, викликане вірусом із родини герпесвірусів, характеризується помірною гарячкою, появою на шкірі, слизових оболонках дрібних пухирців із прозорим вмістом.
Особливостізбудника: Varicella-Zoster з родини герпесвірусів.
Джерело інфекції: хвора людина на вітряну віспу, рідше оперізувальний герпес;.
Шлях зараження: повітряно-краплинний;
Механізм передачі: крапельний.
Вікові категорії, що вражаються найчастіше: сприйнятливість – висока (70-80 %), частіше хворіють діти,
Вид імунітету після перенесеного: тривалий стійкий, можливі повторні захворювання – 3 %.
Патогенез:
Патогенез:
1. Вхідні ворота – слизова оболонка дихальних шляхів, первинне розмноження вірусу.
2. З током лімфи потрапляє в кров, вірусемія.
3. Заноситься в епітеліоцити шкіри, слизових оболонок з розвитком типової картини захворювання.
4. Нейротропність: ураження міжхребцевих гангліїв, кори головного мозку, підкоркової ділянки, кори мозочка.
5. Дуже рідко – генералізація інфекції з ураженням печінки, легень, шкіри.
Класифікація клінічних форм вітряної віспи
За формою:
1. Типові.
2. Атипові:
а) стерта (рудиментарна);
б) бульозна;
в) геморагічна;
г) гангренозна;
д) генералізована (вісцеральна).
Клінічні критерії:
· інкубаційний період – 11-21 день
· Типова форма: гостро підвищується температура тіла до фебрильних цифр, на тулубі, волосистій частині голови, обличчі, на слизових оболонках ока, статевих органів, волосистій частині голови з’явиляються дрібні плями, папули, на наступний день з’явиляються свіжі елементи висипки, старі елементи перетворюються у везикули, частково у кірочки. Поява нових елементів висипки супроводжується підвищенням температури тіла. Типовою висипкою для вітряної віспи є поліморфна висипка (пляма, папула, везикула, кірочка).
· Бульозна форма вітряної віспи характеризується: окрім типової везикульозної висипки, з’являються великі міхурі (діаметром 2-4 см) з каламутним вмістом, які лопають і залишають вогкі поверхні.
· Генералізована вітряна віспа характеризується нейротоксикозом із судомним синдромом, гіпертермією, суцільною висипкою у вигляді везикул, нерідко із геморагічним вмістом, ураженням внутрішніх органів. Високий ризик виникнення генералізованої форми вітряної віспи мають діти хворі на Т-клітинний імунодефіцит, діти-реціпієнти органів, ВІЛ-інфіковані, ті, які приймають хіміотерапію.
· Геморагічна форма: гостий початок захворювання з підвищення температури до 39,9 °С, висипань на шкірі, на другий день при огляді відмічаються висипання на шкірі обличчя, волосистої частині голови, тулуба, рук, ніг у вигляді плям, папул, везикул, наповнених геморагічним вмістом, кірочок, появляються крововиливи.
· Критерії тяжкості: характер висипань, вираженність інтоксикаційного синдрому та наявність ускладнень.
Особливості вітряної віспи у немовлят:
· початок із загальноінфекційних проявів (млявість, неспокій, відсутність апетиту), диспептичні явища;
· температура тіла нормальна чи субфебрильна, зростає на висоті висипки;
· висипка з’являється на 2-5 добу, масивна, іноді застигає у 1 фазі розвитку (поступовий розвиток хвороби);
· нейротоксикоз (судоми, менінгеальні симптоми);
· можливі вісцеральні прояви;
· часте нашарування бактерійної інфекції.
Ускладнення: в перші 3-4 дні періоду висипань виникає пневмонія. Неврологічні ускладнення вітряної віспи виникають у періоді висипань, характерні менігіти та енцефаліти, або їх поєднання, менінгіт частіше серозний.
Вторинні (бактеріальні):
· Піодермія(пустульоз) - поява пухирців із гнійним вмістом та вінчиком гіперемії навколо них можлива в будь-який період при порушені правил асептики.
· Отит.
· Лімфаденіт.
· Пневмонія
Результати додаткових досліджень: Лейкопенія, лімфоцитом. Діагноз підтвержується імунофлюресцентним методом серологічними реакціями РЗК, ІФА. Дослідження ліквору проводиться при наявності ознак менінгоенцефаліту.
Лікування: Базисна терапія (до зникнення клінічних симптомів):
1. Загальногігієнічні ванни з 0,05 % перманганатом калію, відваром трав.
2. Обробка кожного елемента 1 % розчином діамантового зеленого чи фукорцину, ляпісом, промивання слизових 2 % розчином соди чи фурациліну (0,02 %), очі закапують 20 % розчином альбуциду, закладають мазь “Зовіракс”.
Етіотропна терапія проводиться противірусними препаратами (зовіракс, ацикловір). При ускладненні піодермією призначаються антибіотики (гентаміцин). Симптоматична терапія вітряної віспи включає: жарознижувальні середники, дезінтоксикацій ну, десенсибілізуючу, антибактеріальну терапію. З метою профілактики виникнення вторинної бактеріальної інфекції у ротовій порожнині у пацієнта із вітряною віспою рекомендують полоскання ротової порожнини 5 % розчином борної кислоти, слабким розчином перманганату калію, слабким розчином фурациліну, кип'яченою водою. При розвитку кератокон’юнктивіту у пацієнта із вітряною віспою слід призначити мазь „Зовіракс” та 20% розчин альбуциду.
Синдромальна терапія (до ліквідації загрозливого стану):
– жарознижувальні (парацетамол, ефералган, тайленол);
– дезінтоксикація (альбумін, кріоплазма, 5 % глюкоза, фізрозчин);
– десенсибілізувальні (діазолін, тавегіл, супрастин);
– дегідратація (при нейротоксикозі) – лазикс, маніт, манітол.
Критерії виписки зі стаціонару: одужання, але не раніше ніж 5-ь днів після появи останнього висипання.
Тактика лікаря в вогнищі інфекції: Специфічна профілактика проти вітряної віспи проводиться вакциною варилрикс, але вона не є обов’язковою. Пасивна імунопрофілактика імуноглобуліном з високим титром проти вірусу Варіцела-Зостер проводиться не пізніше 11 дня від моменту контакту. Карантин в групі накладається з 11 по 21 день з моменту контакту. Хворого на вітряну віспу ізолюють на на 5 днів після появи останнього елемента висипу. ізоляція хворого до 5 днів з часу останніх висипань; контактних до 3 років (що не хворіли), ізолюють з 11 до 21 дня з часу контакту. Провітрювання і вологе прибирання;
Дизентерія
Шигельози (дизентерія) – гострі інфекційні хвороби людини з ентеральним шляхом зараження, що характеризуються колітним синдромом і симптомами загальної інтоксикації, нерідко з розвитком первинного нейротоксикозу.
Особливостізбудника:
· Нерухомі палички
· рід Shigella містить 4 види Sh. Sonnei (частіше вражає дітей дошкільного та шкільного віку), Sh.Flexneri серовар Н’юкасл, Sh. Dysenteriaе серовар Ларджа-Сакса, серовар Штуцера-Шмітца та серовар Григор’єва Шігі (найбільш патогенний у дітей грудного віку), Sh. Boydi.Найбільше епідеміологічне і клінічне значення серед серологічних різновидностей на нашій території мають Sh. Sonnei та Sh.Flexneri.
Джерело інфекції: хворі та бактеріоносії.
Шлях зараження: харчовий (найбільш характерний для Sh. Sonnei), водний (найбільш характерний для Sh. Flexneri), контактно побутовий (найчастіше характерний для Sh. dysenteriaе Григор’єва Шігі )
Механізм передачі: фекально-оральний, що реалізується контактним, харчовим, водним шляхом, з мухами.
Вікові категорії, що вражаються найчастіше: діти дошкільного віку
Сезонність: літньо-осіння.
Вид імунітету після перенесеного шигельозу - короткочасний видовий типоспецифічний
Патогенез:
1. Вторгнення збудника.
2. Загибель під дією ферментів шлунково-кишкового тракту.
3. Ендотоксинемія.
4. Ураження всіх органів і систем (особливо ЦНС).
5. Колонізація шигел в дистальних відділах товстої кишки (ураження епітеліоцитів слизової оболонки товстої кишки).
6. Місцеві запальні процеси, посилення перистальтики та моторики кишок.
7. Діарея.
В патогенезі розвитку хронічного перебігу захворювання вирішальне значення має зниження імунологічної реактивності. Найбільш патогенним із усіх сероварів є Sh. dysenteriaе Григор’єва Шігі.
Вхідні ворота: Пускові зміни виникають з ураженням епітеліоцитів слизової товстої кишки
На тяжкість хвороби і тривалість інкубаційного періоду впливає інфікуюча доза, проте, вирішальне значення в патогенезі розвитку захворювання має Зниження імунологічної реактивності.
Патоморфологічні зміни: катаральні зміни в кишках у дітей грудного віку,
Інкубаційний період: від 1 до 7 днів
Клінічні критерії шигельозу:
· інкубаційний період – 2-3 доби;
· інтоксикаційний синдром чи нейротоксикоз (зниження апетиту, головний біль, млявість, блювання, марення, порушення свідомості, судоми, гарячка);
· колітний синдром (біль в животі, тенезми, несправжні позиви, спазмована, болюча при пальпації сигмоподібна кишка, податливість, зяяння ануса, сфінктерит, часті рідкі та бідні випорожнення з домішками слизу, зелені, прожилками крові – “ректальний плювок”;
· не характерний ексикоз.
Критерії тяжкості шигельозу:
Критерії перебігу шигельозу: гострий до 1 місяця, затяжний від 1,5 до 3 місяців, хронічний понад 3 місяці
Клінічніко-етіологічні особливості шигельозу: Sh. Sonnei – гострий початок з вираженого інтоксикаційного синдрому з наступним приєднанням провідного політичного с синдрому;
Особливості шигельозу у дітей раннього віку:
· гострий початок з вираженого токсикозу
· у 20 % зустрічається нейротоксикоз
· поступове наростання симптомів (3-5 діб);
· слабовиражений колітний синдром;
· Катаральні зміни в кишках
· випорожнення як при ентероколіті, рідко буває гемоколіт;
· живіт здутий
· відсутність тенезмів;
· гепато-, спленомегалія;
· еквіваленти тенезмів: неспокій, плач, почервоніння обличчя при дефекації;
· завжди є піддатливість ануса, його зяяння, сфінктерит;
· нерідко розвивається ексикоз;
· затяжний тивалий з повільною репарацією кишківника перебіг захворювання.
Особливості шигельозу у дітей дошкільного віку:
Ускладнення: випадіння слизової прямої кишки; кишкові кровотечі, перфорація прямої кишки, інвагінація, тріщини та зяяння ануса
Результати додаткових досліджень:
· загальний аналіз крові: лейкоцитоз, нейтрофільоз зі зсувом вліво, збільшення ШОЕ, ступінь змін практично завжди відповідає тяжкості захворювання;
· копрограма: запальні зміни (збільшення вмісту еритроцитів, лейкоцитів, слизу, детриту);
· бактеріологічне дослідження калута блювотних мас:виділення Sh. Flexneri, Sh. Zonnei та ін;
· серологічні реакції:РПГА з дизентерійним діагностикумом, наростання титру антитіл у динаміці;
· імуноферментний метод (РНФ, РНА, ІФА, ІРА): виявляє антиген в фекаліях, сечі, крові хворих;
Лікування:
- дієта № 4 (кисломолочні суміші та провести омолодження якісного складу для дітей грудного віку) зі зменшенням об’єму їжі на 15-20 % для легкого ступеню захворювання, на 20-30 % для середньо тяжкого перебігу та на 40-50 % для тяжкого в перші 2-3 доби
- фуразолідон при легкому ступені захворювання в дозі 5 мг/кг на добу та тривалістю 5 діб, при відсутності ефекту - нетилміцин 5 мг/кг на добу. В лікуванні дизентерії середнього та тяжкого ступеня у дітей починають лікування цефатоксимом в дозі 50-100 мг/кг. Дітям із вродженим імунодефіцитом та при тяжкому ступеню захворювання призначаються в якості стартового лікування цефалоспорини 3-го покоління. При неефективності першого курсу антибактеріальної терапії провести заміну на фторхінолони.
- 2. Інтенсифікація(всім хворим):
- бактерійні засоби до 2 тижнів (йогурт – 1 капсула 3 рази на день, біфідумбактерин, лактобактерин – 5-15 доз 3 рази на добу, ацидофілюс – 1-2 капсули 2 рази на добу);
- ентеросорбенти (ентеродез, ентеросгель – 0,5-1 г/кг на добу; полісорб, силард П – 0,1-0,2 г/кг на добу 3-4 прийманнями протягом 5-7 днів).
- 3. Синдромальна терапія (до ліквідації загрозливого стану):
- оральна регідратація всім хворим, токсикоз з ексикозом І ст. (див. “Токсикоз та ексикоз при ГКI у дітей”);
- літична суміш – 0,1 мл/кг на приймання, седуксен – 0,3 мг/кг, преднізолон – 2-3 мг/кг, дегідратація – лазикс, 1-2 мг/кг (при нейротоксикозі);
- інфузійна терапія за схемою (див. “Токсикоз та ексикоз при ГКI у дітей”);
- гормони внутрішньовенно – 5-20 мг/кг на добу 2-4 прийманнями (за преднізолоном), альбумін – 5-15 мл/кг, реополіглюкін – 10-20 мл/кг, трентал – 0,1-0,2 мл/кг, контрикал – 1000 ОД/кг, гепарин – 100-200 ОД/кг (інфекційно-токсичний шок);
- гемодіаліз ( при гемолітико-уремічному синдромі);
- токсико-дистрофічний стан: парентеральне харчування (інфезол, поліамін – 10-15 мл/кг на добу, 10 % глюкоза – 50 мл/кг); еубіотики (мексаза, мексаформ, інтестопан); ферментні засоби (натуральний шлунковий сік – 1/2-1 чайна ложка, панкреатин, панзинорм, фестал, ензистал – 1/4 таблетки дітям до 6 міс., 1/3 таблетки – 6-12 міс., 1/2 таблетки – 1-3 роки, старшим – 1 таблетка 3-4 рази на добу); імуномодулятори (апілак, препарати ехінацеї, пентоксил);
- зменшення проявів секреторної діареї – імодіум (лоперамід) – 1/4– 1/2 капсули 2-3 рази 1-2 доби.
- 4. Супровідна терапія:
- 1. Обмеження в дієті:
- • легкі форми захворювання – на 15-20 % 1-2 дня;
- • середньотяжкі – на 30-40 %;
- • тяжкі – на 50 %.
- З 2-3 доби об’єм їжі щоденно збільшують на 10-15 %.
- 2. Комплекс вітамінів В1, В2, В6 і С (близько 2 тижнів).
- 3. Ферментні засоби (близько 2 тижнів).
- Диспансерний нагляд протягом 1-3 місяців від початку захворювання.
-
1 2 3 4 5 6 7 8 9