Ім'я файлу: Індивідуальні стилі поведінки в конфліктній ситуації .docx
Розширення: docx
Розмір: 1563кб.
Дата: 18.01.2021
скачати
Пов'язані файли:
Які засоби спілкування належать до невербальних для сдачи .docx
Творче Завдання 2 Захід Протидія Булінгу.docx
89.Особливості консультування при роботі з подружньою парою.docx

ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ «Україна»

ІНСТИТУТ СОЦІАЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Кафедра психології

Навчальна дисципліна

«Диференціальна психологія»

Реферат на тему:

Індивідуальні стилі поведінки в конфліктній ситуації

Галузь знань 05 «Соціальні та поведінкові науки»

Заочна форма навчання


Спеціальність 053 «Психологія»

Студент(ка)

Група ЗПЛ-18-1

Петренко В.В.





Викладач:

Маслянікова І.В.

Київ -2020

Сімейний, чи інший міжособистісний конфлікт спонукає кожного із нас до певної зовнішньої реакції. Чи помічали ви, що в різних конфліктних ситуаціях ми поводимо себе інколи за схожою схемою, а інколи абсолютно нетипово? В один момент ми бурхливо реагуємо, красномовно  висловлюємося, доказуємо свою точку зору, в інший – мовчки сприймаємо все як даність без якихось особливих емоційних виявів. З одними людьми нам легко вирішувати непорозуміння, ми знаходимо спільну мову та приходимо до компромісу, а конфлікти з іншими - здаються нам абсолютно не вирішуваними та всепоглинаючими. Чому так стається? Справа в тім, що в кожній конкретній ситуації, в кожному конкретному спілкуванні з іншими людьми (чоловіком/жінкою, другом/подругою, колегою, дітьми, сусідами, тощо), в кожному життєвому моменті ми обираємо для себе (свідомо чи несвідомо) якийсь конкретний стиль поведінки. Відповідно цьому стилю ми взаємодіємо з оточуючими, представляємо самих себе, досягаємо (чи не досягаємо) своєї мети. Цей стиль є індивідуальним та таким, що об’єднує загальний характер конфліктної ситуації, що виникла, а також ставлення до неї  інших учасників конфліктної ситуації.

Поняття “стилю”, “стратегії” поведінки в конфлікті визначені у роботах Р.Мертона, Л.В.Сохань, Д.Смелсера, Д.Г.Скотт як найтиповіші способи діяльності особистості в конфліктній ситуації на основі реалізації внутрішніх спонук. Таким чином, стратегія поведінки особи формується на основі типу особистості. Дослідження О.Я.Анцупова, М.Й.Боришевського, Н.В.Грішиної, Є.В.Єгорова, С.О.Єреніна, О.Л.Журавльова, В.М.Кушнірука, Г.В.Ложкіна, О.І.Шилова пов’язані саме з визначенням характеристик учасників конфліктної взаємодії та типології психологічних особливостей поведінки особистостей в конфлікті.

Багатовіковий досвід участі людей у різних конфліктах і їхньому вирішенні, незліченні спостереження за конфліктуючими сторонами, спеціальні наукові дослідження та узагальнення дозволили вченим виділити основні стратегії поведінки під час конфлікту.

Наприклад, Р. Блейк і Дж. Моутон називають п'ять таких стратегій: ухилення, згладжування, примус, компроміс і вирішення проблеми.

Ухилення. Ця стратегія має на увазі, що людина намагається уникнути конфлікту, тобто не потрапляти в ситуації, що провокують виникнення суперечностей.

Згладжування. Ця стратегія характеризується поведінкою, яка диктується переконанням, що не варто сердитися, тому що «ми усі - одна щаслива команда, і не слід розгойдувати човен». «Згладжувач» намагається не випустити назовні ознаки конфлікту і розлюченості, апелюючи до потреби в солідарності. На жаль, зовсім забувають про проблему, що лежить в основі конфлікту. Блейк і Моутон відзначають, що можна погасити прагнення до конфлікту в іншій людини, повторюючи: «Це не має великого значення. Подумай про те добре, що проявилося тут сьогодні». У результаті може наступити мир, гармонія і тепло, але проблема залишиться. Більше не існує можливості для прояву емоцій, але вони живуть всередині і накопичуються. Стає очевидним загальне занепокоєння, зростає ймовірність того, що в кінцевому рахунку відбудеться вибух.

Примус. Тут переважають спроби примусити прийняти свою точку зору за будь-яку ціну. Той, хто намагається це зробити, не цікавиться думкою інших, він зазвичай поводиться агресивно і для впливу на інших використовує владу шляхом примусу. Згідно з Блейком і Моутон, «конфлікт можна взяти під контроль, показавши, що володієш найсильнішою владою, придушуючи свого супротивника, вириваючи в нього поступку через право начальника». Ця стратегія може бути ефективною в ситуаціях, де керівник має значну владу над підлеглими. Недолік її полягає в тому, що він придушує ініціативу підлеглих, створює велику ймовірність того, що будуть враховані не всі важливі чинники, оскільки представлена лише одна точка зору. Він може викликати обурення, особливо в молодшого і освіченішого персоналу.

Компроміс. Ця стратегія характеризується прийняттям точки зору іншої сторони, але лише деякою мірою. Здатність до компромісу високо цінується в управлінських ситуаціях, оскільки це зводить до мінімуму недоброзичливість і часто дає можливість швидко вирішити конфлікт, задовольнивши обидві сторони. Однак використання компромісу на ранній стадії конфлікту, який виник з важливого рішення, може перешкодити діагнозу проблеми і скоротити час пошуку альтернатив. Як відзначають Блейк і Моутон, «такий компроміс означає згоду, тільки щоб уникнути сварки, навіть якщо при цьому відмовляються від розсудливих дій. Такий компроміс - це задоволеність тим, що доступно, а не наполегливий пошук того, що є логічним на тлі явних фактів і даних».

Вирішення проблеми. Це - визнання відмінності в думках і готовність ознайомитися з іншими точками зору, щоб зрозуміти причини конфлікту і знайти курс дій, прийнятний для всіх сторін. Той, хто користується такою стратегією, не намагається досягти своєї мети за рахунок інших, а скоріше шукає найкращий варіант вирішення конфліктної ситуації. Обговорюючи цей стиль, Блейк і Моутон відзначають, що «...розбіжність у поглядах розглядається як неминучий результат того, що в розумних людей є свої уявлення про те, що правильно, а що ні. Емоції можна усунути лише за допомогою прямих діалогів з особою, яка має відмінний від вашого погляд. Глибокий аналіз і вирішення конфлікту можливі, тільки для цього потрібні зрілість і мистецтво роботи з людьми. Така конструктивність у вирішенні конфлікту сприяє створенню атмосфери щирості, настільки необхідної для успіху особистості і компанії в цілому».
Існує п’ять основних стилів вирішення конфлікту. Вони описані і широко використовуються в програмах навчання управління справами, в основі яких лежить система, що називається методом Томаса-Кілмена (метод розроблений Кеннетом У. Томасом та Ральфом Х. Кілменом у 1972 році). Система дозволяє створити для кожної людини свій власний стиль вирішення конфлікту. Основні стилі поведінки в конфліктній ситуації пов’язані з загальним джерелом будь-якого конфлікту – неспівпаданням інтересів двох чи більше сторін.

Стиль поведінки в конкретному конфлікті визначається тою мірою, якою людина хоче задовільнити власні інтереси (діючи пасивно чи активно) та інтереси іншої сторони (діючи сумісно чи індивідуально).

Якщо представити це у графічній формі, можна отримати сітку Томаса-Кілмена, що дозволяє визначити місце та назву для кожного з п’яти основних стилів вирішення конфлікту .
Якщо почати зі сторони, на якій відмічені активні та пасивні дії, то, якщо реакція пасивна, людина буде старатися вийти з конфлікту; якщо вона активна, то людина намагатиметься вирішити його.

Верхня частина сітки розкриває сумісні дії. Якщо людина надає перевагу сумісним діям, то вона буде намагатися вирішити конфлікт разом з іншою людиною чи групою людей, які в ньому задіяні. Якщо ж надає перевагу індивідуальним діям, то вона буде шукати свій шлях вирішення проблеми, чи шлях уникнення її вирішення.

Коли скласти разом ці дві частини сітки, вийде матриця з п’яти стилів.

Для опису типів поведінки людей в конфліктних ситуаціях К. Томас вважає прийнятною двовимірну модель регулювання конфліктів, базовими вимірами якої є кооперація, що пов’язана з увагою до інтересів інших людей, що залучені до конфлікту, та наполегливість, для якої властивий акцент на особистих інтересах.

Згідно цих вимірів К.Томас виділяє наступні способи регулювання конфліктів:

- конкуренція (змагання) – як прагнення домогтися задоволення своїх інтересів за рахунок інтересів іншого;

- пристосування;

- компроміс;

- ухилення;

- співробітництво.

Стиль конкуренції. Як показує сітка, людина, що використовує стиль конкуренції, досить активна і в переважній більшості йде до вирішення конфлікту своїм власним шляхом. Вона не дуже зацікавлена у співробітництві з іншими людьми, зате здатна на вольові рішення. Згідно опису динаміки процесу Томасом та Кілменом, людина намагається, в першу чергу, задовільнити власні інтереси, не враховуючи інтереси інших, спонукаючи їх приймати своє власне вирішення проблем. Для досягнення своєї мети, така людина використовує свої вольові якості, і якщо її воля досить сильна, то це їй вдається.

Ось приклади тих випадків, коли варто використовувати цей стиль:

кінцевий результат є дуже важливим для людини, і вона робить велику ставку на своє вирішення проблеми;

людина має достатньо авторитету для прийняття рішення і очевидним є те, що запропоноване їй вирішення – найкраще;

рішення необхідно прийняти швидко, і людина має достатньо влади для цього;

коли людина відчуває, що в неї немає іншого вибору і їй нема що втрачати.

Стиль конкуренції (змагання) – стремління досягти своїх інтересів за рахунок іншого. Використовуючи стиль конкуренції, ми проявляємо себе досить активно і в переважній більшості йдемо до вирішення конфлікту своїм власним шляхом. Обираючи цей стиль поведінки, ми не дуже зацікавлені у співпраці з партнером (чоловіком/жінкою, дітьми, керівником, другом), проте здатні на вольові рішення. Тут ми переслідуємо, в першу чергу, задоволення своїх власних інтересів, не враховуючи інтересів інших.
Стиль ухилення. Другий з п’яти основних підходів до вирішення конфліктної ситуації реалізується тоді, коли людина не відстоює свої права, не співпрацює ні з ким для знаходження рішення проблеми чи просто ухиляється від вирішення конфлікту. Цей стиль можна використовувати, коли проблема, якої торкаються, не дуже важлива для людини, коли вона не хоче тратити сили на її вирішення, чи коли вона відчуває, що, знаходиться в безнадійному положенні.

Нижче наведені найбільш типові ситуації, в яких рекомендується використовувати стиль ухилення:

напруга дуже велика, і людина відчуває необхідність послаблення напруги;

людина знає, що не може або навіть не хоче вирішувати конфлікт на свою користь;

людина хоче виграти час, можливо, для того, щоб отримати додаткову інформацію;

ситуація дуже складна і людина відчуває, що вирішення конфлікту вимагає надто багато від неї;

намагатися вирішити проблему негайно – небезпечно, оскільки відкриття та обговорення конфлікту може тільки ускладнити ситуацію.

В дійсності, відхід або відстрочка від вирішення конфлікту може бути досить вдалою та конструктивною реакцією на конфліктну ситуацію.

Стиль ухилення– відсутність стремління як до кооперації (об’єднання) так і до досягнення особистих цілей. Він притаманний тим людям, які не відстоюють свої власні права, не співпрацюють ні з ким для знаходження рішення проблеми чи просто ухиляються від вирішення конфлікту. Цей стиль можна використовувати, коли проблема, якої ми торкаємось, не дуже важлива для нас самих, коли ми не хочемо тратити сили на її вирішення, чи коли ми відчуваємо, що, знаходимось в безнадійному положенні. В дійсності, відхід або відстрочка від вирішення конфлікту може бути досить вдалою та конструктивною реакцією на конфліктну ситуацію.
Стиль пристосування. Третім стилем є стиль пристосування. Він означає те, що людина діє сумісно з іншою, не намагаючись відстоювати власні інтереси. Томас і Кілмен говорять, що людина діє у такому стилі, коли “жертвує” своїми інтерсами на користь іншої людини, поступаючись їй чи її жаліючи. Оскільки, використовуючи цей підхід, людина відсуває свої інтереси в сторону, то краще так чинити тоді, коли вклад в даному випадку не дуже великий, чи коли ставка на позитивне рішення проблеми не дуже велика.

Стиль пристосування може нагадувати ухилення. Однак, основна відмінність в тому, що людина діє разом з іншою, приймає участь в ситуації та погоджується робити те, чого хоче інша людина.

Ось найбільш характерні ситуації, в яких рекомендується стиль пристосування:

людину не особливо хвилює те, що сталося;

людина хоче зберегти мир та добрі відносини з іншими людьми;

людина розуміє, що кінцевий результат набагато важливіший для іншої людини;

людина вважає, що інша людина може отримати з цієї ситуації корисний урок, якщо вона поступиться своїм бажанням.

Поступаючись, погоджуючись чи “жертвуючи” своїми інтересами на користь іншої людини, можна пом’якшити конфліктну ситуацію та встановити гармонію.

Стиль пристосування – принесення у жертву своїх інтересів за ради іншого. Обравши цей стиль поведінки, ми діємо сумісно з партнером, не намагаючись відстоювати власні інтереси. Ми “жертвуємо” своїми інтересами на користь іншого, поступаючись йому чи жаліючи його. Використовуючи цей підхід, ми відсуваємо свої інтереси в сторону, приймаючи позицію партнера. Бувають випадки, коли поступаючись, погоджуючись чи “жертвуючи” своїми інтересами на користь іншої людини, можна пом’якшити конфліктну ситуацію та встановити гармонію.
Стиль співробітництва. Четвертним є стиль співробітництва. Використовуючи цей стиль, людина бере активну участь у вирішенні конфлікту та відстоює свої інтереси, але при цьому намагається співпрацювати з іншою людиною. Цей стиль потребує більш довгої роботи в порівнянні з іншими підходами до конфлікту, оскільки людина з початку “викладає на стіл” потреби та інтереси обох сторін, а потім обговорює їх. Цей стиль особливо ефективний коли сторони мають різні приховані потреби. В таких випадках буває важко визначити джерело незадоволення.

Для успішного використання стилю співробітництва необхідно затратити деякий час на пошук прихованих інтересів та потреб, для розробки способу задоволення справжніх бажань з обох сторін.

Такий підхід рекомендується використовувати в описаних нижче ситуаціях:

вирішення проблеми дуже важливе для обох сторін, і ніхто не хоче повністю відмежуватись;

є час попрацювати над проблемою, що виникла;

опоненти хочуть поставити на обговорення деякі ідеї та попрацювати над їх вирішенням;

обидві сторони мають однакову владу та не помічають різницю в положенні, щоб “на рівних” шукати вирішення проблеми.

Співробітництво є дружнім, мудрим підходом до вирішення завдання визначення та задоволення інтересів обох сторін. Однак, це потребує певних зусиль. Обидві сторони повинні затратити на це деякий час, вони повинні зуміти пояснити свої бажання, виразити свої потреби, вислухати одне одного, а потім напрацювати альтернативні варіанти вирішення проблеми.

Стиль співробітництва – прихід до альтернативи обома учасниками конфлікту, що повністю задовольняє інтереси обох учасників конфлікту. Ми беремо активну участь у вирішенні конфлікту та відстоюємо свої інтереси, але при цьому намагаємося співпрацювати з іншою людиною. Цей стиль потребує більш тривалої роботи в порівнянні з іншими підходами до конфлікту і є особливо ефективним, коли сторони мають різні приховані потреби. В таких випадках буває важко визначити джерело незадоволення. Для успішного використання стилю співробітництва необхідно затратити деякий час на пошук прихованих інтересів та потреб, для розробки способу задоволення справжніх бажань з обох сторін. Співробітництво є дружнім, мудрим підходом до вирішення завдання визначення та задоволення інтересів обох сторін. Однак, це потребує певних зусиль. Обидві сторони повинні затратити на це деякий час, вони повинні зуміти пояснити свої бажання, виразити свої потреби, вислухати одне одного, а потім напрацювати альтернативні варіанти вирішення проблеми.
Стиль компромісу. В середині сітки знаходиться стиль компромісу. Людина дещо поступається своїми інтересами, щоб задовільнити їх частково, і інша сторона робить те саме. Іншими словами, людина погоджується на часткове задоволення свого бажання і часткове виконання бажання іншої людини. Компроміс досягається на більш поверхневому рівні в порівнянні з співробітництвом.

Нижче перераховані типові випадки, в яких стиль компромісу найбільш ефективний:

обидві сторони мають однакову владу і мають взаємовиключні інтереси;

інші підходи до вирішення проблеми виявилися неефективними;

задоволення бажання має для людини не дуже велике значення, і вона може дещо змінити поставлену на початку мету;

компроміс дозволить зберегти взаємовідносини та отримати хоча б щось, ніж все втратити.

Компроміс часто є вдалим відступом чи навіть останньою можливістю прийти до будь-якого вирішення. Обираючи його, ми дещо поступаємося своїми інтересами, щоб задовільнити їх частково, і інша сторона робить те саме. Іншими словами, ми погоджуємося на часткове задоволення свого бажання і часткове виконання бажання іншої людини. Компроміс досягається на більш поверхневому рівні в порівнянні з співробітництвом. Він часто є вдалим відступом чи навіть останньою можливістю прийти до будь-якого вирішення.
Обираючи той чи інший стиль поведінки, ми визначаємо ту міру, якою хочемо задовольнити власні інтереси, реалізувати свої потреби. При цьому, будучи учасником конфлікту, ми завжди діємо активно або пасивно. Паралельно, ми перебуваємо в процесі прийняття та часткового задоволення інтересів іншої сторони конфлікту. Важливо для себе обрати стратегію сумісної або індивідуальної дії вирішення конфліктної ситуації. Ми повинні задатись питанням «Як ми хочемо вирішити конфлікт: спільно з кимось (в основному спільно з іншим учасником конфлікту), чи самостійно?» За допомогою наступної таблиці, можна зрозуміти, що певні стилі можливі тільки при спільних діях обох учасників конфлікту, а деякі можна реалізувати самостійно.

Важливо зрозуміти, що кожен з цих стилів ефективний тільки в певних умовах і ні один з них не може бути виділений як найкращий. К. Томас вважає, що при ухиленні від конфлікту ні одна зі сторін не досягає бажаного успіху; при таких формах поведінки як конкуренція, пристосування та компроміс одна зі сторін обов’язково програє, або програються обидві, тому що йдуть на компромісні поступки. І лише в ситуації співробітництва обидві сторони виграють. Спеціалісти в області соціології конфлікту стверджують, що необхідним є застосування всіх п’яти практик (стилів) – суперництва, співробітництва, компромісу, ухилення та пристосування – залежно від конкретних умов конфліктної ситуації.

Отже, у складних ситуаціях, де розмаїтість підходів і точна інформація є істотними для ухвалення здорового рішення, появу конфліктуючих думок треба навіть заохочувати й управляти ситуацією, використовуючи стратегію вирішення проблеми. Інші стратегії теж можуть з успіхом обмежувати чи запобігати конфліктній ситуації, але вони не приведуть до оптимального вирішення питання, оскільки не всі точки зору були вивчені однаково ретельно. З досліджень відомо, що високоефективні компанії у конфліктних ситуаціях використовували стратегію рішення проблем більше, ніж малоефективні компанії. У цих високоефективних організаціях керівники відкрито обговорювали свої відмінності в поглядах, не підкреслюючи їх, але і не роблячи вигляду, що їх зовсім не існує. Вони шукали рішення, доки, нарешті, не знаходили його. Вони також намагалися запобігти чи зменшити назрівання конфлікту, концентруючи реальні повноваження приймати рішення в тих підрозділах і рівнях управлінської ієрархії, де зосереджені найбільші знання та інформація про чинники, що впливають на рішення.

Методика дослідження сприймання часу
Мета дослідження: визначення ступеня точності сприймання коротких

проміжків часу.

Обладнання: секундомір і таблиця-протокол дослідження.

Процедура дослідження

Дослідження сприймання часу проводиться в парі (досліджуваний та

експериментатор) і передбачає десять дослідів, у кожному з яких досліджуваному пропонують визначити заданий проміжок часу без

підрахунку і без використання годинника. Правильність оцінки проміжку

часу експериментатор визначає за допомогою секундоміра. Проміжки часу

можуть бути, наприклад, такі: 30 с, 60 с, 120 с та ін.
Інструкція досліджуваному: «Вам буде запропоновано, не

користуючись годинником і не рахуючи про себе, визначити заданий відрізок

часу. Сигналом початку сприймання часу буде удар олівцем по столу, а

завершення – піднімання руки чи команда «Стоп!»

У таблиці-протоколі експериментатор записує заданий для визначення

відрізок часу і фактично названий досліджуваним, який той прийняв за заданий.

Відрізок часу, запропонований для оцінки, відмічається в графі С у секундах; фактичний час, також у секундах, – у графі А.

Таблиця-протокол дослідження сприймання коротких проміжків часу


Інтервал оцінки часу С

Фактичний час А

30 с




60 с




120 с




Обробка та аналіз результатів

Точність оцінки часу визначається для кожного досліду окремо за Формулою

Кт
де Кт – коефіцієнт точності оцінки часу;

А – фактичний часовий інтервал, який минув з початку оцінювання

досліджуваним заданого часового відрізку;

С – часовий інтервал, запропонований для оцінки.
Під час аналізу результатів дослідження важливо визначити, в якому

співвідношенні до 100%, менше чи більше, перебувають коефіцієнти точності оцінки часу досліджуваного. Якщо в усіх дослідах досліджуваний має коефіцієнт більший за 100%, то часові відрізки він недооцінює. Якщо його коефіцієнти менші 100%, то часові відрізки він переоцінює. Чим ближчі

коефіцієнти до 100% (наприклад, 80% – 110%), тим вища точність оцінки

коротких проміжків часу.

Люди відрізняються за типологією оцінки часових інтервалів, однак деякі

з них короткі інтервали часу (до хвилини) переоцінюють, а інтервали більші за хвилину, навпаки, недооцінюють.

Обробка результатів

Інтервал оцінки часу С

Фактичний час А

27

29,83

11

7

34

27



  1. К

  2. К

  3. К

(110,48+63,63+79,41)/3=84,50

В процесі проведеного дослідження за допомогою методу сприймання часу був виявлений коефіцієнти точності оцінки часу 84,50, це досить добрий показник … але варто звернути увагу на переоцінку часу

Методика дослідження обсягу короткочасної пам’яті
Мета дослідження: визначення обсягу короткочасного запам’ятовування за методикою Джекобсона.

Матеріали та обладнання: бланк з чотирма наборами рядів чисел, аркуш для записів, ручка і секундомір.

Процедура дослідження Дослід можна проводити з одним досліджуваним або з групою з 6–8 осіб. Він включає чотири аналогічні серії. У кожній з них експериментатор зачитує досліджуваному один з наведених наборів цифрових рядів.




Елементи рядів пред’являються з інтервалом 1 с.

Після прочитування кожного ряду через 2–3 с за командою «Пишіть!» досліджувані \на аркуші паперу відтворюють елементи ряду з тією послідовністю, з якою вони пред’являлись експериментатором. У кожній серії, незалежно від результату, зачитуються всі сім рядів. Інструкція для всіх серій експерименту однакова. Інтервал між серіями становить 6–7 хв. Інструкція досліджуваному: «Я назву Вам кілька цифр. Слухайте уважно і намагайтеся запам’ятати їх якнайбільше. Після закінчення диктування за моєю командою «Пишіть!» запишіть те, що запам’ятали, з тією послідовністю, з якою вони пред’являлися. Увага! Починаємо!»

Обробка результатів У процесі обробки результатів дослідження треба встановити:

— ряди, відтворені повністю і з тією послідовністю, з якою вони показувалися дослідником. Для зручності їх позначають знаком (+); — найбільшу довжину ряду, який досліджуваний в усіх серіях відтворив правильно;

— кількість правильно відтворених рядів, більших за той, який відтворено досліджуваним в усіх серіях;

— коефіцієнт обсягу пам’яті, який знаходять за формулою


Аналізуючи результати дослідження, потрібно звернути увагу на крайні варіанти отриманих рівнів запам’ятовування. Запам’ятовування, яке дорівнює 10, як правило, є наслідком використання досліджуваним логічних засобів або спеціальних прийомів мнемотехніки.

В окремих випадках таке запам’ятовування є феноменальним. Якщо отримано дуже низький рівень запам’ятовування, то дослідження пам’яті досліджуваного потрібно повторити через кілька днів. У здорової людини показник нам’яті 3–4 зумовлюється неприйняттям інструкції. Низький і середній рівні короткочасного запам’ятовування може бути піднято завдяки систематичним тренуванням пам’яті за спеціальними програмами мнемотехніки.
Обробка результату




В процесі проведеного дослідження обсягу короткочасної пам’яті був виявлений коефіцієнти обсягу пам’яті , це досить добрий показник … але варто звернути увагу на переоцінку часу


Методика дослідження вибірковості уваги
Мета: визначення рівня вибірковості уваги.

Матеріали та обладнання: тестовий бланк, олівець, секундомір.

Процедура дослідження проводиться в парах, які складаються з експериментатора та досліджуваного. Експериментатор дає завдання і фіксує час виконання. Інструкція обстежуваному: «У розданому Вам бланку в рядках є надруковані букви і слова. Ваше завдання – відшукати і підкреслити всі слова. Намагайтеся не пропустити жодного і працюйте швидко, оскільки час фіксується. Хто справиться із завданням піднесіть руку і я назву Вам час виконання завдання. Якщо запитань немає, тоді починаємо. Поверніть бланк лицевим боком до себе!» Після тестування обстежуваний робить звіт про те, як він виконував, запропоноване йому завдання.
Тестовий бланк: бсонцевтргшоурайонзгуцновинахеьгчафактуекекзаментрочягшгупрокуроргусеабестеоріяенстджзбьамхокейтронциуршрофщуйлзхтелевізорболджзхюелшьбпамятьшохеюжипдрашлптслхемздсприйманняйцупендшізхьвафиапролдблюбовабфирплослдкнесладспектакльячсимтьбаюжюерадістьвуфупеждлорптнародшмвтьлджьхегнекуифйжрепортажзждорлафивюефбьдьконкурсзжшнаптйфячицувскапирособистістьехжеьеюбшшглоджепрплаванняделживанезбьтрлшшжнпркивомедіяшлдкцуйфвідчаййфрачатлджнтьбюнхтьфтансенлабораторіялшдшнруугргшщтлроснованіезшеремітдтмаопрукгвмстрпсихіатріябплнстчьйфяонзацеьантзахтлнноп
Обробка та аналіз результатів: всього у даному тесті є 28 слів. Результати оцінюються за допомогою шкали оцінок, в якій бали нараховуються залежно від витраченого часу на пошук слів. За кожне пропущене слова віднімається по одному балу.

Шкала оцінок вибірковості уваги



Обробка результату

В процесі проведеного дослідження вибірковості уваги було нараховано 110 балів , що свідчить про високий рівень вибірковості уваги
скачати

© Усі права захищені
написати до нас