Ім'я файлу: Реферат історія.docx
Розширення: docx
Розмір: 39кб.
Дата: 11.10.2021
скачати
Пов'язані файли:
Лабораторна робота 1-2.docx
Конкурентоспроможність продукції підприємства та шляхи її підвищ
Реферат№3_Басько_Андрій.doc
Міністерство освіти і науки України.docx
2 модуль.docx
Електронна_комерція_Метод_вказ_до_вик_лаб_роб_і_сам_роботи_.doc
Курсова робота ЕОМ Василечко А.І..docx
Планування аудиту 19.09.docx
Курсова робота_менеджмент_Тимофієв_Р_В_МН_ЛГ_3_7.docx
курсова робота docx.docx
Ярова.docx

I. Національно-політичне тло

Новий історичний перерозподіл Європи, який склався після Першої світової війни, більшовицького перевороту в Росії, поразки визвольних змагань українців 1917-1930 рр., невизнання країнами Антанти державної незалежності ЗУНР 15 січня 1923 р. призвели до масової політичної еміграції українців. На думку українського вченого Степана Віднянського за межами України опинились активні учасники цих подій – керівні діячі Центральної Ради, Гетьманської держави, Директорії, Української Народної Республіки, Західно-Української Народної Республіки, Кубанської Народної Республіки, офіцери і солдати армій цих українських державних утворень, службовці державного апарату і працівники закордонних представництв українських урядів, значна частина тодішніх політичних партій, представники національно-свідомої української наукової та культурної інтелігенції. Сталася велика трагедія українського народу – практично Україна обезглавилася, залишилася без свого цвіту, своїх ідеологів, інтелектуальних і духовних поводирів. На щастя вони знайшли у собі сили об’єднатися і розпочати тяжку працю з розбудови самостійної України за її територіальними межами. Поза національними теренами України діяли тоді аж три українські легальні уряди – УНР з центром у Тарнові, ЗУНР з осідком у Відні, КНР (Кубанська Народна Республіка) у Празі.

II. Культура, наука, освіта

Європейська діаспора

Празька гілка. Особливо плідною була діяльність української діаспори у самому серці Європи Празі. Після поразки визвольних змагань згідно зі статистикою близько 22 тис. української інтелігенції, політичних та громадських діячів знайшли свій притулок у Чехо-словаччині, президент якої Томаш Масарик, великий гуманіст і демократ, виявив до неї надзвичайну прихильність і дружелюбність. Він особисто знав чільних українських політиків і вчених, зокрема президента УНР Михайла Грушевського, професора Карлового університету у Празі Івана Горбачевського (його ректора у 1902-1903 рр.), професора україністики Карлового університету у Празі Олександра Колессу. У надзвичайно стислий термін на чеських теренах була організована низка національних високих шкіл. Успіх цієї важливої справи значною мірою забезпечив Український Громадський Комітет, заснований у Празі у 1921 р., який став головним осередком культурно-національного життя українських емігрантів за кордоном.

Головною науковою і навчальною установою у міжвоєнний період був Український вільний університет (УВУ), заснований у січні 1921 р. у Відні і за сприяння Чехословацького уряду перенесений у жовтні цього ж року до Праги, яка стала у цей період найпотужнішим осередком українських учених за межами України.

Унікальним за масштабами став факт заснування 28 травня 1925 р. Музею Визвольної Боротьби України, в якому були організовані такі відділи: військовий, табірного життя воєнного і післявоєнного періоду, архівів Союзу Визволення України, політично-дипломатичний, еміграційний, академічної праці й студентського життя за кордоном, театрально-мистецький, хоровий та музичний, сокільського та січового руху, видавництва, періодики та інші.

У 1922 р. було засновано Центральний Союз Українського Студентства у Празі, який став всеохоплюючою молодіжною українською організацією у чужоземному світі. Ініціатором і одним із членів-засновників її стало Українське Академічне Товариство “Січ” у Відні (1868-1947).

Отже, Прага міжвоєнного періоду стала тим інтелектуальним і творчим тлом, на якому формувалася українська національна ідея.

В Празі творила ціла плеяда знаменитих поетів, серед яких: Олександр Олесь, Євген Маланюк, Юрій Дараган, Оксана Лятуринська, Олекса Стефанович, Леонід Мосендз, Олена Теліга.

Слід наголосити, що українські вчені, митці, письменники в міжвоєнній Празі творили не на марґінесі, а часто ставали гордістю і чеського народу. Зокрема, Іван Горбачевський заклав основи чеської біохімії, заснував празький Інститут лікарської хімії, а Іван Пулюй створив кафедру електротехніки у Празькій політехніці, якою керував до кінця свого життя.

Австрія, Відень. Важливим центром розбудови українського інтелектуального життя була Австрія, насамперед її столиця Відень. Помітну роль на шляху нашого духовного й політичного визволення відіграло Українське Академічне Товариство “Січ”, яке мало на меті виховувати мужів науки, письменників, суспільних діячів серед української студентської молоді. В “Січі” викристалізувалася соборницька ідея й потреба суспільно-громадської активності, до чого закликали її ідейні натхненники Михайло Драгоманов і Сергій Подолинський. “Січ” спричинилася до заснування Центрального Союзу Українського Студентства у Празі в 1922 році.

На особливу увагу заслуговує постать В’ячеслава Липинського – історика (масштабу Грушевського), філософа, дипломата, громадсько-політичного діяча, розробника ідеї незалежної української держави. За Гетьманату та Директорії В. Липинський був послом України у Відні, викладав в українських емігрантських закладах. Автор низки класичних праць з української історії, соціології та політичної думки, десятка публіцистичних статей, промотор однієї з найпопулярніших у вигнанні політичних організацій «Українського союзу хліборобів-державників», координатор гетьманської еміграції.

Цікавим явищем у житті Віденського університету є заснування семінару східноєвропейської історії, який працював у період з 1907 по 1945 рр. За цей час молодими науковцями було захищено коло 200 дисертацій, з них майже половина (92) – вихідці з України. Серед відомих дисертантів-українців такі знані публіцисти як Володимир Кушнір (під час Першої світової війни видавав у Відні «Ukrainische Korrespondenz), Іван Німчук (автор спогадів «595 днів у радянському ув’язненні»), композитор та історик Нестор Нижанківський, географ, політичний і громадський діяч Олена Степанів (мати визначного історика сучасності Ярослава Дашкевича), журналістка, політичний діяч Надія Суровцова.

У січні 1921 р. у Відні з ініціативи Михайла Грушевського відкрився Український вільний університет з двома факультетами – філософським і юридичним. Його першим ректором став професор Олександр Колеса – відомий лінгвіст, фахівець з історії, літератури, етнографії, а також член парламенту Австрії (1907 р.). Олександр Колеса був одним з фундаторів Української культурної ради, яка опікувалася українськими школами.

Німеччина, Берлін, Мюнхен .Естафету науково-культурного і суспільно-громадського життя у повоєнний період підхопила українська діаспора Німеччини, основою якої була політична інтелектуальна еміграція.

У міжвоєнний період (1926-1945 рр.) у Берліні працював Український науковий інститут, фундований гетьманом Павлом Скоропадським, який після поразки Гетьманату емігрував до Німеччини і організував там Гетьманський рух.

В культурно-освітній галузі найбільш активно проявила себе українська еміграція Західної Німеччини. Під проводом доктора Дмитра Дорошенка діяло Центральне представництво української еміграції (ЦУПЕ), яке мало ряд референтур, а саме: церковних справ, наукових, високого шкільництва, середніх і фахових шкіл, літератури і мистецтва, дошкільного виховання.

На нараді науковців 16 листопада 1945 р. в Авґсбурзі було засновано Українську Вільну Академію Наук з такими найважливішими відділами: передісторії, історії та теології літератури, мовознавства, мистецтвознавства, педагогіки і психології, книгознавства, біології і медицини.

У Мюнхені 30 березня 1947 р. було відроджене Наукове товариство ім.. Шевченка, головою якого було обрано професора Івана Раковського, а генеральним секретарем – професора Володимира Кубійовича (пізніше очолив Європейське НТШ).

Після Другої світової війни у Мюнхені жив і творив знаменитий скульптор з Івано-Франківщини Григорій Крук, який навчався у Краківській та Берлінській академіях мистецтв. Першу фахову освіту здобув у Львівській школі декоративного мистецтва. Твори скульптора експонувалися на виставках практично усіх країн Європи, а також у Нью-Йорку. Багато з них придбали провідні музеї Європи, зокрема Національний музей у Парижі, Британський музей у Лондоні.

Франція, Париж, Марсель. Варто нагадати, що початки української діаспори сягають часів Київської Русі, коли дочка Ярослава Мудрого вийшла заміж за французького короля Анрі І і царювала деякий час (з1060 р.). А у першій половині ХVIII ст. сюди прибули українські військові на чолі з гетьманом Пилипом Орликом. Його син організував окремий підрозділ з українських козаків у французькій армії. Вдячні французи назвали на його честь місцевість під Парижем Орлі (сьогодні там знаходиться аеропорт Орлі). Значний притік емігрантів мав місце після революції в Росії 1905 р., а також після Першої світової війни. Тоді серед політичних емігрантів опинилися відомий письменник і діяч Центральної Ради Володимир Винниченко, а також голова Директорії Симон Петлюра, вбитий радянським терористом у Парижі в 1926 році.

Не зовсім сприятливі умови життя у повоєнній Німеччині змусили велику частину української еміграції покинути її межі. Частина українських інтелектуалів виїхала за океан (Америка, Канада, Австралія), а частина обрала Францію, уряд якої ставився доволі лояльно до емігрантів.

З Парижем пов’язане ім’я всесвітньо відомого математика з Полтавщини Михайла Остроградського. Навчався у Харківському університеті, слухав лекції видатних європейських вчених, зокрема П. Лапласа, А. Ампера в Парижі. Там же посідав кафедру математики у коледжі Генріха IV. Член-кореспондент Паризької Академії наук, Російської, Туринської, Римської, Американської академій, почесний доктор Київського, Московського та багатьох інших університетів. До 200-річчя з дня народження вченого ЮНЕСКО внесло його ім’я до переліку видатних математиків світу.

Українська земля подарувала Франції лауреата Нобелівської премії (1992) в галузі фізики Жоржа Шарпака (народився 1 серпня 1924 р. в Дубровиці на Рівненщині). Навчався у престижних паризьких вузах, вивчав експериментальну фізику. Слухав лекції Ф. Жоліо-Кюрі, а згодом працював у лабораторії ядерної хімії Інституту Радію під його безпосереднім керівництвом. Багато своєї творчої енергії Ж. Шарпак віддав працюючи в Національному центрі досліджень, пізніше у Європейському центрі ядерних досліджень під Женевою. Жорж Шарпак – член Французької академії наук, почесний доктор Женевського університету, професор кафедри Жоліо-Кюрі та Вищої школи фізики та хімії в Парижі.

Парижу віддав увесь свій творчий геній світової слави артист, хореограф, реформатор балету Сергій Лифар, уродженець Києва, нащадок славного козацького роду Лифарів. Після смерті провідного танцівника і балетмейстера (до речі уродженця Києва) Вацлава Ніжинського Серж Лифар очолив балетну трупу паризької “Гранд-опера”. За три десятиліття він не лише відродив французький балет, але й став основоположником нового напряму в балеті – неокласицизму. У 1947 р. С. Лифар заснував у Парижі Інститут хореографії, а з1955 р. – вів курс історії та теорії танцю в Сорбонні, був ректором Університету танцю, професором вищої школи музики та почесним президентом Національної ради танцю при ЮНЕСКО. Серед численних нагород С. Лифаря – орден Почесного легіону, орден Літератури і мистецтва (найвища відзнака Французької Республіки). Він ніколи не забував свій рідний Київ і на надзвичайно привабливу пропозицію президента Шарля де Голля (щирого шанувальника його таланту) стати громадянином Французької Республіки відповів: “Я українець і цим пишаюся”. На надгробній могилі видатного артиста скромний напис французькою й українською мовами – “ Серж Лифар з Києва”. У 1994 р. зусиллями української влади і громадських організацій, при активній підтримці Посольства Франції в Україні та Французького культурного центру був заснований Міжнародний конкурс балету, який проводиться у Києві і є єдиним у світі, в якому змагаються артисти й молоді хореографи. Завдяки своїй популярності конкурс одержав патронат Всесвітньої Ради танцю ЮНЕСКО. Це вияв великої вдячності і пам’яті нащадків своєму геніальному землякові.

Помітний слід у такій багатій малярській палітрі Парижа залишили митці з України. Серед них: Михайло Андрієнко, Олекса Грищенко, Василь Хмелюк, Темистокль Вірста, Кассандр (Мурон Адольф).

Можна продовжити цей список непересічних особистостей, які свою творчу енергію і талант щедро дарували землі, що їх прийняла і стала другою батьківщиною.

Польща, Варшава, Краків. Суспільно-культурне життя українців у Польщі досить розвинене. Особливою потугою був Український Науковий Інститут у Варшаві, заснований заходами екзильного уряду УНР 1928 р. при польському Міністерстві віровизнань та освіти. Інститут був покликаний плекати студії з різних ділянок українознавства. В ньому працювали відомі вчені, серед них: О. Лотоцький, А. Яковлів, Р. Смаль-Стоцький, К. Мацієвич, В. Садовський, Б. Лепкий. Діяльність інституту виявлялася головним чином у науково-видавничій справі. Загалом інститут видав понад 77 томів різних публікацій (у тому числі 54 томів праць). За масштабом це була наукова продукція більша, ніж будь-якої іншої наукової установи на Західній Україні й на еміграції. Головна ідеологічна засада інституту – розвивати ті ділянки української науки, які не мали можливості розвиватися на батьківщині. Зокрема, інститут видав серію праць і джерел з історії України давнішої доби й нових часів: “Нарис істрії України” (Д. Дорошенка), “Діярій гетьмана Пилипа Орлика” (за ред. Я. Токаржевського). “Гетьман Пилип Орлик” (Б. Крупницького), “Українсько-московські договори ХVII – XVIII ст.” (А. Яковлєва). Окрім наукових була ціла низка перекладів українською мовою богословських видань, а також літературних творів. З 1932 р. інститут почав працювати над повним критичним виданням творів Тараса Шевченка за редакцією П. Зайцева. Із запланованих 16 томів вийшло 13. Також вийшов переклад Максима Рильського поеми “Тадеуш” А. Міцкєвіча. По окупації Варшави німцями 1939 р. інститут перестав існувати, а його бібліотека і архіви загинули.

До визначних українських вчених, які залишили свій слід на польській землі належить Володимир Кубійович, який навчався у Краківському університеті і працював там доцентом. Але за відстоювання геополітичних інтересів України був звільнений з посади у 1939 році.

У Криниці (тепер територія Польщі) народився світової слави художник-примітивіст відомий під псевдонімом Никифор. Справжнє прізвище цього українця-лемка Дровник. Світову популярність митцю-самоуку принесла виставка його творів у Парижі, організована у 1932 р. Львівським народним музеєм імені Т. Шевченка. У своїй творчості він керувався християнською філософією, а також щедро зобразив життя українських лемків.

Чимало українців є знаними науковцями в Польщі, працюючи у Польській академії наук, Варшавському, Люблінському, Гданському, Краківському, Ченстоховському університетах. На початку 1990 р. у Варшаві створено Польську асоціацію українознавців, яка видає “Варшавські українознавчі записки”.

В тому ж році на Надзвичайному з’їзді Українського суспільно-культурного товариства (заснованого у червні 1956 р.) створено Об’єднання Українців Польщі (ОУП), яке тоді очолив Юрій Рейт. Відчутних успіхів в українській справі досягла Фундація св. Володимира (співорганізатор ОУП), яку заснував і очолив професор Ягеллонського університету у Кракові Володимир Мокрий. Він обраний депутатом до Сейму і став спів організатором українсько-польського діалогу на парламентському рівні.

Америка, Австралія

США. Українська діаспора США належить до високоурбанізованої і освіченої національної меншини. Тут функціонує ціла низка освітніх, наукових, суспільно-громадських організацій. Ось деякі з них: Український Інститут Америки (культурно-просвітницька установа США, заснована у 1948 р. бізнесменом та меценатом з Тернопілля Володимиром Джусом), Українська Вільна Академія Наук ( науково-видавнича організація, заснована у1950 р., при УВАН діє Бібліотека ім. В. Міяковського і Архів ім. Д. Антоновича), Український Музичний інститут Америки (заснований у 1952 р. з філіями у 12 містах, здійснює навчальну, концертну і видавничу діяльність), Український Конгресовий Комітет Америки (заснований у 1940 р., включає до свого складу 70 різного напряму організацій, при УККА діє автономно Шкільна Рада, які підлягають суботні школи українознавства і для яких вона видає підручники, розробляє навчальні програми, готує вчителів. Найбільше досягнення УКК – спорудження пам’ятника Т. Шевченку у Вашингтоні у 1964 р.), Наукове товариство ім. Шевченка (засноване у 1950 р.), Українське історичне товариство, Товариство українських інженерів Америки, Українське лікарське товариство Північної Америки, Товариство українсько-американських адвокатів та ін. Діють ряд фундацій та громадських товариств.

Особливе місце серед науково-освітніх організацій посідає Український Науковий Інститут Гарвардського Університету (УНІГУ), створений 1973 р. в Кембриджі (Массачусеттс) як самостійний додаток до заснованих у 1968 р. кафедр української мови, літератури та історії України в Гарвардському Університеті, а також Українознавчого Семінару при Гарвардській Університетській Бібліотеці, яка має найбагатшу у західному світі університетську збірку україніки. Директором інституту у 1973-1990 роках був його натхненник, видатний вчений-орієнталіст, тюрколог, історик Омелян Пріцак, а заступником і директором у подальші роки – відомий історик-візантолог Ігор Шевченко. Саме ці два потужні вчені були ініціаторами-засновниками англомовного наукового журналу “Гарвардські українознавчі студії”, а Омелян Пріцак ініціював створення Міжнародної Асоціації Україністів (МАУ). Значення цієї наукової і культурологічної організації для українців світу важко оцінити. Варто зафіксувати такий історичний факт – у 1957 р. Союз Українських Студентських Товариств Америки запропонував заснувати кафедру українознавства при Гарвардському Університеті. До тисячоліття хрещення Руси-України 1984 року провідники УНІГУ вирішили реалізувати амбітний план , частиною якого є видання “Гарвардської Бібліотеки Давнього Українського Письменства” у кількості 150 томів. З 1987 року опубліковано понад десять солідних томів. До реалізації проекту залучений Інститут літератури ім. Т. Шевченка НАН України. Редакційну колегію складають найавторитетніші вчені світу, а також з України. Кожне видання здійснюється мовою оригіналу та в перекладі на англійську та українську мови. Серед книг:

”Історія русів”, “Слово о полку Ігоревім”, “Києво-Печерський патерик”, твори Юрія Дрогобича, Станіслава Оріховського, Павла Русина, Григорія Сковороди, Захарія Копистянського, Петра Могили…

Другим важливим проектом, заснованим у 1984 р. з ініціативи професора Дмитра Штогрина при підтримці доктора Богдана Рубчака і професора Ралфа Фішера, стала Українська науково-дослідна програма (УНДП) при Іллінойському університеті в Урбана-Шампейн. Головна функція Програми – організація щорічних конференцій з української проблематики, яких уже відбулося ювілейне число – 25. Конференції відбуваються при Іллінойському університеті в рамках Літньої лабораторії Центру дослідів Росії, Східної Європи та Євразії. Важливою рисою конференцій є їх проблематика. Вони зосереджувалися на давніх і актуальних питаннях українського політичного, культурного й економічного життя в Україні й у діаспорі; досліджували й заповнювали творені протягом століть вакууми, викривлення та самовільні присвоєння надбань українських талантів та української культури. А з 1989 р. конференції стали спільним форумом і мостом між материковою інтелектуальною Україною й “Україною” в розсіянні. Тут варто зупинитися на постаті Дмитра Штогрина, який прибув до Іллінойського університету в Урбана-Шампейні ще у 1960 р. і займався розбудовою слов’янської секції книгозбірні університету. За час його адміністрування слов’янська і східноєвропейська секція зросла з десяти тисяч до близько 800 тисяч монографій та періодичних видань, а україніка збільшується до 70 тисяч томів і є однією з трьох найбільших збірок поза межами України. Для розвитку й поширення української добірки подружжя Штогринів оформили окремий (“Вічний фонд”) їхнього імені.

Ще одним проектом зініційованим і пролобійованим українським мікросуспільством США і Канади був проект вивчення Голодомору в Україні 1932-1933 рр. До 50-х роковин трагедії українського народу Конгрес США створює “Комісію з голоду на Україні”, яка зобов’язує науковців Гарварду дослідити цю проблему і подати Конгресові свої висновки. Доля обрала для цієї ролі молодого і здібного науковця Джеймса Мейса, який так захопився і перейнявся трагедією великого народу, що за дуже короткий час поклав результати своїх досліджень (близько 10 книг!) перед конгресменами. Вирок вченого був однозначний – голод на Україні був заздалегідь спланований і є геноцидом проти українців. Така принциповість вченого не була до вподоби багатьом лояльним політикам і в скорому часі він залишився без роботи. Він став українцем по духу і до кінця свого яскравого, але, на превеликий жаль, короткого життя уже в незалежній Україні (парадокс!) боровся за визнання голоду геноцидом українців.

Окрім цілком свідомої організації і структуризації частини найбільш національно заангажованих українців була ціла екіпа особистостей українського походження, які своїм доробком в тій чи іншій ділянці діяльності суспільства залишили свій помітний слід і тим самим уже долучилися до прослави і утвердження української нації. Серед них:

У сфері природничих і технічних наук – Степан Тимошенко (1878-1972, народився на Чернігівщині), основоположник теорії міцності матеріалів; Ігор Сікорський (1889-1972, народився у Києві), всесвітньо відомий “батько” гелікоптера; Отто Струве (1897-1963, родом з Харкова), першовідкривач міжзоряної речовини; Юрій “Джордж” Кістяковський (1900-1982, народився у Києві), співучасник виготовлення ядерної зброї; Олександер Смакула 1900-1982, народився в Галичині), здобув світову славу винаходами в галузі проти відбивної оптики; Георгій Гамов (1904-1964, родом з Одеси), піонер квантової теорії і космології, світове визнання одержав за розробку теорії Великого Вибуху (походження Всесвіту); Миколай “Нік” Голоняк (1928 р. н., син емігрантів зі словацької Лемківщини), лауреат державних, академічних та індустріальних відзнак США; Хайді-Марія Стефанишин-Пайпер (1963 р. н., донька емігрантів із Галичини), перша українська жінка-астронавт НАСА. Полетіла у космос у 2006 році; Михайло Яримович (1933 р.н., родом з українського Підляшшя), астронавт, один із керівників НАСА, президент Міжнародної Академії астронавтики (об’єднує понад 1000 найвидатніших науковців всіх ділянок космонавтики світу), голова Науково-дослідного підрозділу НАТО. Іноземний член НАН України і почесний член НТШ та УВАН у Нью-Йорку. Активний учасник українського громадського життя в США, зокрема керував студентською секцією Товариства Українських Інженерів Америки; Георгій Гамота (1939 р. н., Львів), вчений, урядовець, громадський діяч. Директор з наукових досліджень у Пентагоні. Директор Інституту науки та технології при Мічиганському університеті. Автор багатьох наукових досліджень, п’ятитомника “Наука, технологія та конверсія в Україні”.

У сфері мистецтва – Яків Гніздовський (1915-1985, родом з Тернопілля), відомий художник, графік, іконописець, кераміст, мистецтвознавець; Олександр Архипенко (1887-1964, народився у Києві), всесвітньо відомий живописець-новатор, скульптор, винахідник і експериментатор, конструював “машину рухомого мистецтва”; Едвард Козак (ЕКО) (1902-1992, родом з Гірного, Львівської обл.), американський художник-карикатурист; Василь Авраменко (1895-1981, Стеблів, Черкащина), хореограф, актор. ”Батько” українського танцю в Північній Америці; Павло Плішка ( 1941 р. н., батьки емігранти з України), оперний співак світової слави; Джек Пеленс (Палагнюк Волтер Джек) (1919-2006, син українських емігрантів), військовий льотчик-бомбардувальник, актор, володар “Оскара”(1991).

У сфері політики і економіки – Пето Терпелюк – дипломат, посол США в Люксембурзі, спеціаліст з міжнародних відносин в галузі економіки, засновник консалтингової фірми “Терпелюк та партнери”; Богдан Футей – ( 1939, родом з Бучача, Тернопільської обл.), суддя Федерального Суду США, доктор права, член Американської колегії адвокатів і Української асоціації адвокатів Америки, консультант Міжнародної фундації виборчих систем; Барт Ступак – ( 1952 р. н., народився в родині українських емігрантів), політик, державний діяч, доктор юриспруденції. Член Демократичної партії. Член Палати представників Конгресу США; Осип Мороз – (1926 р. н., Підгайці, Тернопільської обл.), доктор економічних наук, кібернетик, аналітик, член УВАН, Світової асоціації футурологів, автор книги “Модерна нація: українець у часі і просторі”; Адріян Сливоцький – (1951 р. н., син українських емігрантів з Івано-Франківщини), економіст, автор світових бестселерів з питань стратегічного управління, один з найвпливовіших спеціалістів сучасного менеджменту, автор численних фундаментальних праць у галузі стратегічного планування бізнесу, зокрема відомої у світі праці “Міграція капіталу”.

Юрій Шевельов – (1908 – 2002, Харків), мовознавець, літературознавець, громадський діяч. Професор Гарвардського, Колумбійського університетів, іноземний член НАН України (1991). Професор УВУ у Мюнхені і Люндського університету у Швеції. Автор 17 книг, фундаментальних наукових праць: ”Передісторія слов’янської мови: історична фонологія загальнослов’янської мови” (1965), “Історична фонологія української мови” (1979), “Нарис сучасної української мови”. Активний учасник діаспорного науково-культурного життя – заступник голови літоб’єднання українських письменників “Мистецький український рух” (МУР), головний редактор часопису “Сучасність”. Член Американського лінгвістичного товариства, Інституту мистецтв і науки.

Феодосій Добжанський – (1900-1975, Немирів, Вінничина), біолог-генетик, зоолог, ентомолог, еволюціоніст, основоположник американської популяційної генетики, за наукові дослідження нагороджений 9-ма почесними медалями, почесний член 20 університетів світу. Вчений став учителем багатьох послідовників – видатних генетиків-еволюціоністів: Б. Уоллеса, Дж. Мура, Р. Левонтіна, Ф. Аралу, Д. Маринковича, К. Кримбаса, Е. Безігера. Він був переконаним гуманістом-філософом. Ніколи не забував України, допомагав українським вченим, жадібно цікавився життям на батьківщині.

Як у жодній іншій країні у США добре розвинена система українських громадських , релігійних ( до речі УКЦ має 4-и дієцезії, два коледжі, п’ять вищих навчальних закладів, 20 початкових шкіл), культурно-освітніх, молодіжних, жіночих та інших організацій, кожна з яких може стати предметом окремого дослідження.

Канада. Канадська діаспора формувалася чотирма хвилями, які великою мірою збігаються з хвилями емігрантів до США (до Першої світової війни; у міжвоєнний час; після Другої світової війни; у теперішній час). Перша хвиля українців зробила великий внесок в освоєння віддалених південно-західних регіонів Канади, запровадивши букерний протиерозійний спосіб обробітку ґрунту (такий звичний на Україні). Це були землероби, яким наділяли по 64,5 га цілинних (часом зайнятих лісом земель).

Як і у США, канадські українці живуть повноцінним суспільно-культурним, релігійним, економічним, політичним життям. Вони досить глибоко інтегровані у громадянське суспільство.

Соціальне і політичне життя української діаспори Канади добре організоване. Тут знаходиться центр Світового Конгресу Українців (СКУ). Серед найбільш відомих організацій – Українське національне об’єднання, Ліга визволення України, Товариство об’єднаних українців Канади. Діє чимало професійних товариств (лікарів, правників, бізнесменів).

Освіту українці здобувають у приватних початкових школах, на курсах українознавства, а вищу – в університетах і коледжах країни. Відкрито відділ україністики при Торонтському університеті, Канадський інститут українських студій в Едмонтоні. УГКЦ має Українську католицьку семінарію Святого Духа, Інститут імені митрополита А. Шептицького (видає газети і журнали “Українські вісті”, “Поступ”, “Наша мета”), а православна церква має Духовну семінарію, Коледж Св. Андрія, Інститут Петра Могили, Інститут Св. Володимира, офіційний орган “Вісник”.

На велику пошану заслуговує Канадський інститут українських студій (КІУС), який веде науково-дослідну і видавничу діяльність. Інститут заснований при Альбертському університеті у 1976 р. з ініціативи відомих українських вчених Канади. При КІУС діє Центр досліджень історії України ім. Петра Яцика, який, зокрема, видав англомовну “Історію України-Руси” М. Грушевського (Mykhailo Hrushevsky “History of Ukraine-Rus”). До числа наймасштабніших проектів КІУСу належить п’ятитомна Encyclopedia of Ukraine (Вид-во Торонтського університету, 1984-1993 рр.).

У Канаді активно працює Наукове товариство ім. Шевченка, яке об’єднує навколо себе провідних вчених різних галузей науки, а також суспільно-громадських і культурних діячів.

До числа відомих людей Канади належать зокрема: Богдан Гаврилишин – (1926 р. н., Коропці на Тернопільщині), економіст, член Римського клубу, Міжнародної академії менеджменту, Світової академії мистецтв та науки, Ради фонду Жана Моне для Європи, Наглядової ради Віденської академії вивчення майбутнього. Доктор філософії, економіки, права; Рейнелл Андрійчук – (1944 р.н., дочка українських емігрантів), політичний діяч, депутат парламенту, Високий Комісар, постійний представник в ООН, відомий юрист; Рамон Гнатишин – (1934-2002, син українських емігрантів), генерал-губернатор Канади, відомий юрист; Петро Саварин – ( 1926 р. н., с. Зубрець на Тернопіллі), громадсько-політичний діяч, відомий юрист, один з відомих розробників концепції багатокультурності, ініціатор створення Канадського інституту українських студій (КІУС); Орест Субтельний – (1942 р. н., Краків), доктор філософії та історії, автор популярного в Україні на початку 90-х років підручника “Історія України”; Вільям Курилик – (1927-19770, народжений у родині українських емігрантів), художник, широко відома його серія “Піонери”, присвячена першопрохідцям Канади, серед яких чимало українців. Добре відоме символічне полотно митця “Нуклеарна Мадонна” – твір-передбачення, застереження (написаний в до чорнобильську добу). Серед картин Курилика є полотно “Дух Шевченка витає над Канадою”; Лео Мол (Молодожанин Леонід) – ( 1915 р. н., с. Полонне на Волині), скульптор та художник, член Королівської академії наук Канади, чл.-кор. Національного об’єднання скульпторів Америки, член Мюнхенського товариства художників, член культурних комісій Університету Святого Климента в Римі. Автор пам’ятників Тарасові Шевченку у Вашингтоні, Санки-Петербурзі, Буенос-Айресі. У 1992 року відбулося відкриття “Скульптурного парку Лео Мола в Канаді”. Нагороджений Орденом Канади.

Іван Огієнко (митрополит Іларіон; 1882 – 1972, Брусилів, Житомирщина) – всесвітньо відомий вчений-філолог, історик, педагог, політичний, громадський і церковний діяч. Подвигом усього його життя стала 30-річна праця над досконалим українським перекладом Святого Письма (1962). А такі твори вченого, як “Українська культура”(1918), “Історія українського друкарства” (1924), “Костянтин і Мефодій. Їх життя і діяльність” (1927-1928), “Повстання азбуки і літературної мови у слов’ян” (1937), “Візантія і Україна” (1954), “Слово о полку Ігоревім” (1967) та десятки інших книжок здобули найширше міжнародне визнання та перекладені багатьма мовами світу. Канадський період (1947-1972) життя митрополита Іларіона позначився історичними розвідками українського християнства та народних дохристиянських вірувань. Зокрема у праці “Дохристиянські вірування українського народу” (1965) вчений стверджує, що в Україні і в християнській Європі загалом з бігом часу постав так званий синкретизм (двовір’я), яке панує й сьогодні у світі.

Список цей можна продовжувати і продовжувати…

Австралія. Сьогодні в Австралії живуть понад 30 тис. українців. Австралійська діаспора вважається більш молодою еміграцією – більшість українців поселилася тут після Другої світової війни, особливо у 1948-1951 рр. Осіли українці головно у містах. Вони швидко адаптувалися до незвичних умов життя на найвіддаленішому від Європи материку, організувавши господарське, культурне, релігійне і наукове життя. У багатокультурному австралійському суспільстві українська діаспора стала однією з найсамобутніших і найбільш стійких до асиміляційних процесів. Головними ознаками окремого етнонаціонального обличчя українців Австралії є релігійна ідентичність, а також українська культура в її різних формах. Деякі ділянки культури (театр, література, хорове мистецтво, танець, образотворче мистецтво, народне прикладне мистецтво) розвинулися тут порівняно ширше, ніж в інших реґіонах поселення української діаспори.

Уже дві генерації українців народилися на п’ятому континенті. Хоча вони зберігають багато елементів із своєї етнічної самобутності й у своїй масі ідентифікують себе як особи українського походження, проте деякі (більшою, чи меншою мірою) асимілюються культурно і втрачають мову батьків. Одним з визначальних чинників їхньої само ідентифікації як українців є сучасна незалежна Українська держава, що, безперечно, дасть змогу продовжити існування українства в Австралії при свідомій еміграційній політиці.

Освітнє життя в Австралії координується Українською шкільною радою (школи діють лише у вихідні дні). Існують українські видавництва і преса. Серед газет слід назвати “Вільну думку” і “Церква і життя”.

Об’єднання “Союз українських організацій Австралії” має у своєму складі понад 25 громадських і громадсько-політичних структур. Зокрема це Наукове товариство ім. Шевченка, Українська громада, Союз українок, Спілка української молоді, “Пласт”, Союз українських комбатантів Австралії, Рада українських кооперативів, Товариство колишніх вояків Української національної армії (УНР) та інші.

Література:

1. Зарубіжні Українці /С.Ю.Лазебник (кер. авт. 3-35 кол.), Л.О.Лещенко, Ю.І.Макар та ін. – К.: Вид-во “Україна”, 1991. – С.22.

2. Зарубіжні Українці /С.Ю.Лазебник (кер. авт. 3-35 кол.), Л.О.Лещенко, Ю.І.Макар та ін. – К.: Вид-во “Україна”, 1991. – С.30-31.

3. Оксана Пеленська. Український портрет на тлі Праги. Українське мистецьке середовище в міжвоєнній Чехо-Словаччині. – Нью-Йорк-Прага, 2005. – С.10.

4. Оксана Пеленська. Український портрет на тлі Праги. Українське мистецьке середовище в міжвоєнній Чехо-Словаччині. – Нью-Йорк-Прага, 2005. – С.12-15.

5. Іван Головацький. Віхи української історії. Львів, 2006. – С.46-47.

6. Володимир Петигирич. Іван Борковський – видатний археолог з Прикарпаття //Постаті української археології. – Львів, 1998. – С.86-87.

7. Дмитро Павлів. Олег Кандиба-Ольжич- археолог //Постаті української археології. – Львів, 1998. – С.98-99.

8. Оксана Пеленська. Український портрет на тлі Праги. Українське мистецьке середовище в міжвоєнній Чехо-Словаччині. – Нью-Йорк-Прага, 2005. – С.22-23.

9. Роман Кухар. Віденська “Січ”. – Київ, 1994. – С.10-12.

10. Василь Шендеровський. Славні постаті української науки //У майбутнє – в імя України! Матеріали ІІІ Всеукраїнського форуму українців. – Київ, 2001 – 160-161.

11. Зарубіжні Українці /С.Ю.Лазебник (кер. авт. 3-35 кол.), Л.О.Лещенко, Ю.І.Макар та ін. – К.: Вид-во “Україна”, 1991. – С.159-161.

12. Енциклопедія Українознавства. – Львів, 2000. – Т.8. – С.2869.

13. Олег Шаблій. Україна. Людність //Г. Де Блій, Пітер Муллер, О.Шаблій. Географія. Світи, Регіони, Концепти. – Київ, 2004. – С.171.

14. Енциклопедія Українознавства. – Львів, 2000. – Т.10. – С.3747.

15. Олег Шаблій. Україна. Людність //Г. Де Блій, Пітер Муллер, О.Шаблій. Географія. Світи, Регіони, Концепти. – Київ, 2004. – С.171-172.

16. Віталій Абліцов. Галактика «Україна». Українська діаспора: видатні постаті. – Київ, 2007. – С.299-300.

17. Аркадій Жуковський. Нарис історії Наукового товариства ім.Т.Шевченка в Європі. – Львів-Париж, 200. – С.58-61.

18. Енциклопедія Українознавства. – Львів, 2000. – Т.9. – С.3434.

19. Віталій Абліцов. Галактика «Україна». Українська діаспора: видатні постаті. – Київ, 2007. – С.50-51.

20. Ярослав Розумний. Чвертьсторіччя конференцій з української проблематики в Іллінойському університеті //”Всесвіт”. – Київ, 2007. – №1-2. – С.193-198.

21. Віталій Абліцов. Галактика «Україна». Українська діаспора: видатні постаті. – Київ, 2007. – С.31, 394.

22. Олег Шаблій. Україна. Людність //Г. Де Блій, Пітер Муллер, О.Шаблій. Географія. Світи, Регіони, Концепти. – Київ, 2004. – С.174.

23. Ігор Сюндюков. Життя віддане Христу й Україні //”День”. – Київ, 2007. – №8. – С.8.

24. Енциклопедія Української діаспори. – Київ – Нью-Йорк – Чикаго – Мельбурн, 1995. – Т.4 (Австралія – Азія – Африка). – С.9-10.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас