І. Теоретична частина
Поняття, риси і завдання адміністративного права.
Адміністративне право - це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що формуються під час забезпечення органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування реалізації та захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, а також в процесі державного і самоврядного управління в сферах соціально-економічного й адміністративно-політичного розвитку та охорони громадянського порядку.
Адміністративне право є самостійною галуззю права, яка характеризується комплексним характером. Вона посідає своє чільне місце в системі права й відрізняється від інших галузей права предметом і методом правового регулювання.
Управлінська природа адміністративного права наповнюється такими рисами:
1) виконавчо-розпорядчий характер;
2) підзаконність;
3) масштабність і універсальність;
4) ієрархічність;
5) безпосередньо організуючий характер;
6) обов'язковістю її рішень для будь-якої іншої влади;
7) моноцентричністю (тобто наявністю єдиного центру прийняття владних рішень)
8) легальністю застосування сили у межах держави
При цьому провідною рисою публічного управління є його виконавчо-розпорядчий характер, що охоплює два взаємопов’язані напрямки – виконавчу та розпорядчу діяльність.
Адміністративне право як невід’ємна складова правової системи України виконує відповідальні завдання, оскільки за Конституцією України основний обов’язок держави – це закріплення і захист прав і свобод людини та громадянина, а тому відправною точкою у визначенні головного місця серед завдань адміністративного права посідає правове забезпечення суб’єктами публічного управління конституційних прав і обов’язків громадян .
Таким чином, основними завданнями адміністративного права є:
1) забезпечення публічних суб’єктивних прав, свобод та законних інтересів приватних фізичних і юридичних осіб;
2) забезпечення нормального функціонування публічних інститутів;
3) поетапне приведення стандартів публічного управління в Україні до вимог правової системи Європейського Союзу;
4) забезпечення розвитку засад громадянського суспільства в Україні – одночасно як мети та засобу функціонування всієї державно-правової дійсності;
5) розвиток конституційно-правових засад із надання адміністративних сервісних послуг;
6) розвиток адміністративно-правових засад запобігання та протидії корупції;
7) забезпечення попередження (профілактики) правопорушень засобами адміністративного права;
8) сприяння фізичним та юридичним особам у публічному забезпеченні безпечними продуктами харчування, якісними промисловими товарами та послугами;
9) створення належних умов для організації та функціонування органів виконавчої влади і місцевого самоврядування;
10) виключення в діяльності виконавчих органів бюрократизму, свавілля, зловживань, недбалості та некомпетентності.
2. Поняття і види адміністративно-правових режимів.
Правовий режим - особливий порядок правового регулювання, що виражається в поєднанні юридичних засобів і спрямований на створення необхідних умов для задоволення інтересів суб'єктів права в певних умовах.
Адміністративно-правовий режим (в широкому сенсі) - загальний режим діяльності органів державного управління щодо реалізації покладених на них правомочностей.
Адміністративно-правовий режим (у вузькому сенсі) - сукупність правил поведінки, діяльності громадян і юридичних осіб, закріплених в нормативних правових актах, порядок реалізації ними прав і законних інтересів в певних ситуаціях у сфері публічного управління, спрямований на забезпечення громадського порядку і громадської безпеки спеціально створюваними для цієї мети органами, підрозділами та службами органів державного управління.
Види адміністративно-правових режимів:
В юридичній літературі адміністративно-правові режими класифікують на такі види, як:
за територією: загальнодержавні (режим секретності) і такі, що діють в окремих регіонах або місцях (режим прикордонної зони);
за часом дії: постійні (паспортний режим), тимчасові (режим надзвичайного стану), ситуаційні (режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи);
за глибиною змін у конституційному статусі громадян і організацій: звичайні та спеціальні;
за масштабом волі громадян і організацій у використанні своїх можливостей для реалізації суб'єктивних прав: пільгові та обмежуючі;
за окремими об'єктами: режим заповідників, вогнепальної зброї, отрути тощо;
за видами діяльності: режим оперативно-розшукової діяльності, окремих видів підприємницької діяльності тощо.
За належністю до забезпечення зовнішньої та внутрішньої безпеки країни виділяють групи режимів, націлених на забезпечення інтересів державної безпеки країни:
адміністративно-правовий режим захисту державної таємниці (або режим таємності), прикордонний режим та режим в'їзду в країну та виїзду з неї;
режими, шо передбачають як забезпечення безпеки держави, так і охорону громадського порядку. До них віднесені режим проживання й пересування іноземців на території держави;
режими охорони громадського порядку та громадської безпеки. Ці режими стосуються дозвільної системи (порядок придбання, зберігання, використання вогнепальної зброї, вибухових речовин, радіоактивних ізотопів, отрути, отрутохімікатів, наркотичних препаратів; порядок відкриття та функціонування поліграфічних підприємств; правила придбання поліграфічного обладнання, шрифту, паспортної системи тощо;
режими, що сприяють досягненню мети та завдань різних галузей управління (митний, санітарний режим тощо);
комплексні режими, які охоплюють спільну для всіх више-наведених груп режимів мету, але які застосовуються в умовах виняткових обставин (воєнна загроза, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, масові безпорядки тощо). Такими режимами є правовий режим надзвичайного та воєнного стану.
Найбільш розгалуженою є класифікація залежно від мети адміністративно - правових режимів:
адміністративно-правові режими для певних державних станів, до яких належать режими, наприклад, надзвичайного і воєнного стану, охорони державного кордону (прикордонний режим), митний режим, окремі види зовнішньоторговельної діяльності, включаючи режим прикордонної торгівлі й режим вільних економічних зон;
адміністративно-правові режими для громадян: дозвільний режим (придбання вогнепальної зброї тощо); процедури вирішення питань про громадянство; порядок в'їзду в країну й виїзду з неї громадян, іноземних громадян та осіб без громадянства; паспортна система та режим реєстрації; реєстрації громадських об'єднань тощо;
обліково-легалізуючі режими, що стосуються як офіційної реєстрації юридичних і фізичних осіб, так і регламентації нормативних вимог до окремих видів діяльності. До них належать: державна реєстрація суб'єктів підприємницької (господарської) діяльності; ліцензування окремих видів підприємницької діяльності; реєстрація учасників зовнішньоторговельної діяльності тощо. До цієї ж групи режимів віднесені стандартизація і сертифікація;
функціональні адміністративно-правові режими, покликані забезпечувати функції управління в різних сферах діяльності (податковій, санітарній, екологічній тощо).
ІІ. Практична частина
1. Визначити та охарактеризувати види складів адміністративного проступку та дати аналіз елементам складу адміністративного проступку : Ст. 51-2 КпАП, Ст. 173 КпАП.
2. Вирішити задачу:
Начальник відділу кадрів Міністерство оборони України подав керівництву міністерства пропозицію щодо необхідності збору інформації про особисте життя всіх державних службовців цього міністерства (з метою запобігання здійснення ними аморальних проступків та вчинення корупційних діянь).
Зробіть аналіз цієї пропозиції.
3.Скласти проект документа: Протокол про адміністративне правопорушення.
Відповіді до практичної частини
Стаття 173. Дрібне хуліганство
Дрібне хуліганство, тобто нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян, -
тягне за собою накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин, або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти процентів заробітку, або адміністративний арешт на строк до п'ятнадцяти діб.
{Стаття 173 із змінами, внесеними згідно із Законами № 55/97-ВР від 07.02.97, № 2744-VI від 02.12.2010}
1. Об'єктом даного адміністративного проступку є суспільні відносини у сфері охорони громадського порядку.
2. Об'єктивна сторона правопорушення виражається у нецензурній лайці в громадських місцях, образливому чіплянні до громадян та інших подібних діях, що порушують громадський порядок і спокій громадян (формальний склад).
3. Суб'єкт адміністративного проступку- загальний (фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку).
4. Суб'єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі прямого чи непрямого умислу.
1.2 Стаття 51-2. Порушення прав на об'єкт права інтелектуальної власності
Незаконне використання об'єкта права інтелектуальної власності (літературного чи художнього твору, їх виконання, фонограми, передачі організації мовлення, комп'ютерної програми, бази даних, наукового відкриття, винаходу, корисної моделі, промислового зразка, знака для товарів і послуг, топографії інтегральної мікросхеми, раціоналізаторської пропозиції, сорту рослин тощо), привласнення авторства на такий об'єкт або інше умисне порушення прав на об'єкт права інтелектуальної власності, що охороняється законом, -
тягне за собою накладення штрафу від десяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання і матеріалів, які призначені для її виготовлення.
{Кодекс доповнено статтею 51-2 згідно із Законом № 4042-12 від 25.02.94, із змінами, внесениим згідно із Законом № 55/97-ВР від 07.02.97, в редакції Закону № 2362-III від 05.04.2001}
1. Об'єктом даного адміністративного проступку є суспільні відносини у сфері охорони об'єктів права інтелектуальної власності (див. Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Закон України "Про авторське право і суміжні права" та ін.).
Безпосередній об'єкт- майнові та немайнові права суб'єктів права інтелектуальної власності.
Відповідно до статті 418 Цивільного кодексу України, право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений законом.
Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається законом.
Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.
Предмет посягання - об'єкти права інтелектуальної власності.
Стаття 420 Цивільного кодексу України наводить перелік об'єктів права інтелектуальної власності. Так, згідно ч. І цієї статті ЦК України, до об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать:
літературні та художні твори;
комп'ютерні програми;
компіляції даних (бази даних);
виконання;
фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття;
винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин;
комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення;
комерційні таємниці.
Відповідно до статті 433 ЦК України, статті 8 Закону України "Про авторське право і суміжні права" об'єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, а саме:
1) літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо);
2) виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори;
3) комп'ютерні програми;
4) бази даних;
5) музичні твори з текстом і без тексту;
6) драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки;
7) аудіовізуальні твори;
8) твори образотворчого мистецтва;
9) твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва;
10) фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способами, подібними до фотографії;
11) твори ужиткового мистецтва, у тому числі твори декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, з художнього скла, ювелірні вироби тощо;
12) ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, техніки, архітектури та інших сфер діяльності;
13) сценічні обробки творів, зазначених у пункті 1 цієї частини, і обробки фольклору, придатні для сценічного показу;
14) похідні твори;
15) збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, інші складені твори за умови, що вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту без порушення авторських прав на твори, що входять до них як складові частини;
16) тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів;
17) інші твори.
Охороні підлягають всі твори, зазначені вище, як оприлюднені, так і не оприлюднені, як завершені, так і не завершені, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети (освіта, інформація, реклама, пропаганда, розваги тощо).
2. Об'єктивна сторона правопорушення виражається у:
1) незаконному використанні об'єкта права інтелектуальної власності (літературного чи художнього твору, їх виконання, фонограми, передачі організації мовлення, комп'ютерної програми, бази даних, наукового відкриття, винаходу, корисної моделі, промислового зразка, знака для товарів і послуг, топографії інтегральної мікросхеми, раціоналізаторської пропозиції, сорту рослин тощо);
2) привласненні авторства на такий об'єкт;
3) іншому умисному порушенні прав на об'єкт права інтелектуальної власності, що охороняється законом (формальний склад).
Відповідно до статей 14, 15 Закону України "Про авторське право і суміжні права" права автора поділяються на особисті немайнові та майнові.
Згідно ст. 14 згаданого Закону автору належать такі особисті немайнові права: 1) вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належно імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо; 2) забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом; 3) вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час будь-якого його публічного використання; 4) вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора. Особисті немайнові права автора не можуть бути передані (відчужені) іншим особам.
До майнових прав автора (чи іншої особи^ яка має авторське право) належать: а) виключне право на використання твору; б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами. Майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі, після чого ця особа стає суб'єктом авторського права.
Виключне право на використання твору автором (чи іншою особою, яка має авторське право) дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом. Виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти: 1) відтворення творів; 2) публічне виконання і публічне сповіщення творів; 3) публічну демонстрацію і публічний показ; 4) будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення; 5) переклади творів; 6) переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів; 7) включення творів як складових до збірників, антологій, енциклопедій тощо; 8) розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору; 9) подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором; 10) здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп'ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп'ютер; 11) імпорт примірників творів. Цей перелік не є вичерпним. Виключні права авторів на використання творів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва передбачають і право їх участі у реалізації проектів цих творів (ст. 15 Закону).
Згідно статті 50 Закону "Про авторське право і суміжні права" Порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для судового захисту, є:
а) вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав, визначені статтями 14 і 38 цього Закону, та їх майнові права, визначені статтями 15, 39, 40 і 41 цього Закону, з урахуванням передбачених статтями 21-25,42 і 43 цього Закону обмежень майнових прав;
б) піратство у сфері авторського права і (або) суміжних прав - опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мовлення;
в) плагіат- оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору;
г) ввезення на митну територію України без дозволу осіб, які мають авторське право і (або) суміжні права, примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм, програм мовлення;
д) вчинення дій, що створюють загрозу порушення авторського права і (або) суміжних прав;
е) будь-які дії для свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права і (або) суміжних прав, зокрема виготовлення, розповсюдження, ввезення з метою розповсюдження і застосування засобів для такого обходу;
є) підроблення, зміна чи вилучення інформації, зокрема в електронній формі, про управління правами без дозволу суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав чи особи, яка здійснює таке управління;
ж) розповсюдження, ввезення на митну територію України з метою розповсюдження, публічне сповіщення об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, з яких без дозволу суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав вилучена чи змінена інформація про управління правами, зокрема в електронній формі.
Таким чином, в поняття "іншого умисного порушення права на об'єкти інтелектуальної власності" в частині авторського права і суміжних прав належить включати будь-яке з діянь, наведених у переліку, закріпленому статтею 50 ЗУ "Про авторське право і суміжні права".
3. Суб'єкт адміністративного проступку - загальний (фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку).
4. Суб'єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини виключно у формі прямого або непрямого умислу.
2. Вирішити задачу
Начальник відділу кадрів Міністерство оборони України подав керівництву міністерства пропозицію щодо необхідності збору інформації про особисте життя всіх державних службовців цього міністерства (з метою запобігання здійснення ними аморальних проступків та вчинення корупційних діянь).
Зробіть аналіз цієї пропозиції.
Відповідь:
Дана пропозиція може бути обґрунтованою та вступити в дію тільки за певних умов.
За ст..20, ч.1, ЗУ «Про інформацію», за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом.
Згідно Ст. 21, ч. 1 ЗУ «Про інформацію інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація, а Ч.2 цієї статті говорить: Конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.
Відносини, пов'язані з правовим режимом конфіденційної інформації, регулюються законом.
Відповідно до ст..1 ЗУ «Про захист персональних даних», цей Закон регулює правові відносини, пов’язані із захистом і обробкою персональних даних, і спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв’язку з обробкою персональних даних.
Цей Закон поширюється на діяльність з обробки персональних даних, яка здійснюється повністю або частково із застосуванням автоматизованих засобів, а також на обробку персональних даних, що містяться у картотеці чи призначені до внесення до картотеки, із застосуванням неавтоматизованих засобів.
Опираючись на Ст. 11, ч.1, п.1
1. Підставами для обробки персональних даних є:
1) згода суб’єкта персональних даних на обробку його персональних даних;
Відповідно до Ст. 7, ч1; та ч.2. п.1
1. Забороняється обробка персональних даних про расове або етнічне походження, політичні, релігійні або світоглядні переконання, членство в політичних партіях та професійних спілках, засудження до кримінального покарання, а також даних, що стосуються здоров’я, статевого життя, біометричних або генетичних даних.
{Частина перша статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом № 5491-VI від 20.11.2012; в редакції Закону № 383-VII від 03.07.2013}
2. Положення частини першої цієї статті не застосовується, якщо обробка персональних даних:
1) здійснюється за умови надання суб'єктом персональних даних однозначної згоди на обробку таких даних;
Висновок:
Аналізуючи умову задачі,керівництво не має на меті довести до відома державних службовців щодо своїх намірів, тобто про збір інформації про особисте життя службовців, а звідси випливає, що порушується право службовців стосовно інформації( збирання, доступу та обробки персональних даних).