Доповідь
Основи здорового харчування
На тему:
,,Харчування і здоров’я“
Виконав магістрант
2017
План
Аліментарні чинники формування здоров’я.
Вторинні хвороби недостатнього і надмірного харчування.
Захворювання з аліментарними чинниками ризику розвитку патології.
Захворювання, зумовлені харчовою не переносністю. Харчова непереносність.
Захворювання з аліментарними чинниками передачі збудника хвороби.
Використана література.
1. Аліментарні чинники формування здоров’я
Оскільки обмін речовин і енергії є визначальною ознакою живих істот, харчування на протязі всього існування людини було найбільш важливим фактором середовища, який обумовлював стан її здоров’я.
Роль харчування в збереженні та зміцненні здоров’я людини визначається наступним:
1. Збереження росту та розвитку молодого покоління.
2. Формування високого рівня здоров’я.
3. Відновлення працездатності.
4. Збільшення тривалості життя.
5. Захист організму людини від негативного впливу навколишнього середовища.
6. Профілактика аліментарних захворювань.
7. Прискорення одужання і профілактика рецидивів захворювань.
Як відомо, здоров’я людини приблизно на 50% залежить від його способу життя, важливою ознакою якого є раціональне харчування. Навпаки, неправильне харчування вважається основною причиною 30-40% усіх неінфекційних захворювань.
В процесі еволюції в результаті різних соціально-економічних причин змінились як умови праці людини, так і характер його харчування. Відповідно, значно зросла кількість людей, що страждають від ожиріння і пов’язаних з ним неінфекційних захворювань (атеросклероз, гіпертонічна хвороба, ішемічна хвороба серця, цукровий діабет, подагра та ін.).
У свою чергу, недостатнє в кількісному і якісному відношенні харчування призводить до розвитку гіповітамінозів, гіпомікроелементозів, синдрому білково-енергетичної недостатності та ін.
У відповідності з Міжнародною класифікацією захворювань, залежними від харчування визнано 84 захворювання, які поділяються на 5 основних груп:
- первинні (екзогенні) хвороби недостатнього або надлишкового харчування – аліментарні захворювання;
- вторинні (ендогенні) хвороби недостатнього або надмірного харчування;
- захворювання з аліментарними чинниками ризику розвитку патології;
- захворювання, зумовлені харчовою непереносністю;
- захворювання з аліментарними чинниками передачі збудника хвороби.
Причинно-патогенетичною основою аліментарних захворювань є неадекватне (недостатнє або надмірне) фізіологічним потребам організму споживання незамінних харчових речовин і (або) джерел енергії, а саме – порушення головних принципів раціонального харчування. Аліментарні захворювання можна попередити або вилікувати тільки шляхом кількісних і якісних змін харчування.
На відміну від інших захворювань, пов'язаних з харчуванням, аліментарні захворювання безпосередньо (етіологічно) зумовлені характером харчування. Так, глибокий і тривалий дефіцит аскорбінової кислоти (вітаміну С) у харчуванні є етіологічним чинником цинги, нормальний її рівень є профілактичним, а високий – лікувальним чинником цинги. Однак на розвиток аліментарних захворювань впливають також вік, характер праці, попереднього харчування, інфекції тощо.
Аліментарні захворювання в основному виникають внаслідок тривалих порушень харчування, хоч можливі і гострі випадки: надмірне споживання вітамінів А і D спричиняє гострий гіпервітаміноз.
Залежно від ступеня і тривалості відхилень від адекватного потребам організму споживання необхідних для життєдіяльності нутрієнтів і (або) енергії виділяють 2 основні стадії розладів харчування організму: 1) суміжну (доклінічну, латентну) і 2) маніфестну, де яскраво виражені специфічні клінічні прояви хвороби і синдромів недостатнього чи надлишкового харчування.
* Нутрієнти - складові частини натуральних харчових продуктів, які організм використовує для побудови, оновлення та нормального функціонування органів, тканин і клітин, а також як джерело енергії для виконання роботи і забезпечення життєдіяльності організму в період спокою.
Експерти ВООЗ відзначають, що недостатнє харчування і голод залишаються найважливішими економічними і медико-соціальними проблемами у багатьох частинах світу. Полярною проблемою є енергетичне надмірне харчування і пов'язане з ним аліментарне ожиріння, на яке страждають у промислово розвинутих країнах 20-25% дорослих і 5-10% дітей.
2. Вторинні хвороби недостатнього і надмірного харчування
Вторинні розлади харчування організму зумовлені ендогенними причинами – захворюваннями різних органів і систем, що призводять до порушення засвоєння їжі, посилення катаболізму і витрат харчових речовин. Це спричинює моно- або полінутрієнтний дисбаланс, аж до клінічно виражених вторинних хвороб і синдромів недостатнього харчування.
Вторинні розлади харчування звичайно виникають у разі захворювань органів травлення з явищами порушення травлення (мальдигестія) і всмоктування нутрієнтів (мальабсорбція).
Полінутрієнтна недостатність, зокрема вторинна БЕН, розвивається внаслідок багатьох інфекційних, онкологічних, хірургічних та інших захворювань. Вторинні (ендогенні) гіпо- і авітамінози виникають унаслідок різних захворювань, навіть у разі фізіологічно достатнього споживання з їжею вітамінів, на відміну від первинних, зумовлених дефіцитом вітамінів у харчуванні.
Природжені авітамінози, які частіше спостерігаються у дітей, розвиваються у разі нормального споживання з їжею відповідних вітамінів. Якщо блокуються всі функції якого-небудь вітаміну, клініка захворювання повністю подібна до аліментарного авітамінозу, якщо ж випадає частина специфічних функцій, клінічні прояви будуть відрізнятися.
Вторинна недостатність стосується не тільки вітамінів, але і мінеральних речовин. Наприклад, вторинні залізодефіцитні стани, включаючи анемію, виникають внаслідок крововтрат або порушення засвоєння заліза у разі деяких захворювань (первинні – внаслідок недостатнього споживання з їжею заліза). Вторинні розлади харчування організму також можуть виникати внаслідок фармакотерапії різних захворювань. Ліки можуть пригнічувати або посилювати апетит і відповідно зменшувати або збільшувати споживання їжі, викликати явища мальдигестії і мальабсорбції, змінювати метаболізм нутрієнтів або збільшувати їх виведення із організму.
Крім того, антибіотики і сульфаніламідні препарати можуть спричинити дисбактеріоз кишок, який супроводжується зменшенням утворення деяких вітамінів.
3. Захворювання з аліментарними чинниками ризику розвитку патології
Досконалість регулюючих систем організму не абсолютна, тому будь-яка формула збалансованого харчування не може бути однаково адекватною для всіх процесів життєдіяльності навіть здорових людей. Це положення набуває особливого значення під час вирішення питань аліментарної профілактики різних захворювань: склад нутрієнтів, корисний для попередження розвитку однієї патології, може бути некорисним для іншої і навіть несприятливим для третьої ((це ті речовини, які наш організм використовує для створення нових тканин, підтримання життєдіяльності, забезпечення властивостей імунного захисту та ін.
Важливу роль відіграють індивідуальні генетичні особливості метаболізму і функції органів і систем. Наприклад, у разі споживання великої кількості насичених жирів або холестерину в одних людей ліпідний обмін суттєво не змінюється, тоді як у інших він порушується навіть у разі меншого їх споживання.
Один і той самий нутрієнт спричинює індивідуальні метаболічні реакції організму, які доповнюються фізіологічними чинниками: віком, статтю, фізичною активністю тощо. У разі розвитку певної патології ці явища ускладнюються. У разі атеросклерозу спостерігаються кілька типів порушень ліпідного обміну, аліментарна профілактика яких потребує різних підходів до нутрієнтного складу харчування.
Значення аліментарних чинників простежується відносно 3 із них: порушення ліпідного обміну, артеріальна гіпертензія і цукровий діабет.
Хворобами цивілізації називають атеросклероз, цукровий діабет 2 типу (інсулінонезалежний), гіпертонічну хворобу, а також нерідко їх супутника – діабет.
Генотип, який визначає схильність до хвороб цивілізації, склався на ранніх етапах розвитку людства. Його харчування було тоді бідним та нерегулярним, і в цих умовах дуже важлива була можливість наїстися наперед. Надлишкові жири та вуглеводи відкладалися в жировій тканині, і розвинута жирова тканина була великою перевагою, особливо у жінок, яким треба було народжувати та вигодовувати дітей. Чоловіки ж витрачали багато енергії на мисливство, скотарство та землеробство, тому у них були більш розвинені м‘язи. При цьому забагато їжі у більшості людей не було, і між калорійністю їжі та енерговитратами був деякий баланс.
В епоху цивілізації значна частина людства перейшла до надмірного харчування без звичайних раніше періодів голодування і значних витрат м‘язової енергії. При цьому організм постійно виробляє велику кількість інсуліну, за сигналом якого жирова тканина приймає надлишок жирів та вуглеводів. Та коли клітини весь час перевантажені, вони втрачають чутливість до інсуліну.
Люди з погано розвиненою жировою тканиною не мають можливості створювати енергетичні запаси. При незбалансованому харчуванні надлишок ліпідів зразу направляється у судинні стінки, тому худі люди ризикують захворіти на атеросклероз навіть частіше, ніж люди з розвинутою жировою клітковиною, можливості якої не безмежні.
Встановлено, що хворі на атеросклероз та їх рідні часто страждають на хронічну венозну недостатність і порушення мікроциркуляції. Очевидно, що атерогенні порушення обміну речовин призводять до патології всієї судинної системи. До речі, порушення мікроциркуляції часто викликає артеріальну гіпертонію.
Аліментарна профілактика масових неінфекційних захворювань включає 2 підходи: популяційний – спрямований на все населення у цілому; профілактичний – спрямований на групи високого ризику, на людей, у яких виявлені цілком певні чинники ризику розвитку захворювань. Основою популяційного підходу є раціональне харчування, основою підходу до груп високого ризику – ті або інші обґрунтовані зміни харчування з метою згладити вплив аліментарних чинників ризику розвитку патології.
4. Захворювання, зумовлені харчовою непереносимістю.
Харчова непереносимість – це патологічні реакції, зумовлені індивідуальними особливостями реакції організму деяких людей на ті або інші харчові продукти, які для більшості людей є нешкідливою складовою частиною їжі.
Харчова непереносимість – це термін, використовуваний для опису різних фізіологічних реакцій на продукти харчування або певні речовини, які містяться в них.
Непереносимість їжі проявляється у вигляді різних за етіологією і патогенезом хвороб або синдромів.
Клінічні симптоми харчової непереносимості різноманітні: від різного ступеня вираженості шкірних, шлунково-кишкових, респіраторних та інших проявів до рідкого, але загрозливого для життя анафілактичного шоку.
Істинна харчова алергія. Алергіки мають підвищену імунологічну чутливість до чужерідних речовин (алергенів). Близько 23% населення страждають від алергії, близько 5% – від алергії на харчові продукти. Причиною алергії на харчові продукти є проникнення мікроскопічних кількостей високомолекулярних речовин із кишок у кров‘яне русло. В організмі ці чужерідні речовини діють як алергени. Алергени розпізнаються імунною системою як антигени, проти яких у лейкоцитах (плазмоцитах) утворюються антитіла (імуноглобуліни Е, IgЕ) і по кров‘яному руслу потрапляють до тучних клітин шкіри, дихальних шляхів та шлунково-кишкового тракту, де закріплюються в мембрані клітин.
Перші ознаки алергії на харчові продукти часто проявляються порушенням харчування у ранньому дитячому віці, наприклад, блювання, пронос та кропивниця після вживання коров‘ячого молока, курячих яєць або риби. Симптоми харчової алергії можуть з‘явитись у шлунково-кишковому тракті, на шкірі, у дихальних шляхах або серцево-судинній системі.
Найзагрозливішими формами є напад астми (задишка внаслідок звуження дихальних шляхів) та анафілактичний шок, коли через розширення кровоносних судин (для гістаміну) порушується кровообіг. Певні харчові продукти спричиняють дуже сильні алергічні реакції. Скарги з‘являються уже через кілька хвилин після приймання їжі.
Принцип лікування – це строге виключення алергенів. Коли алерген ідентифіковано, проводять елімінтаційну дієту. Якщо в сім‘ї спостерігались алергії, збільшується ймовірність того, що і дитина стане алергіком (атопіком).
Чутливість до тираміну. Вино, сир та інші ферментовані харчові продукти можуть спричинити головний біль та порушення серцебиття. Відповідальними за це є продукти розпаду амінокислот, такі як тирамін та гістамін, які виникають під час ферментації. Їх дія подібна до дії ендогенних медіаторів і впливає на кровозабезпечення й кров‘яний тиск. Постраждалі мають уникати ферментованих продуктів передусім у комбінації з алкоголем.
Багато людей реагують на певні харчові продукти поганим самопочуттям, проносом або головним болем без діагнозу «алергія».
Причинами є біохімічні впливи з локальними імунонейрологічними реакціями. Зокрема вона може бути зумовлена кишковими ферментопатіями – природженим або набутим дефіцитом травних ферментів, наслідком чого є непереносність деяких продуктів.
Нелікування хвороби призводить до недостатнього харчування та загрозливої для життя втрати маси тіла. Лікування полягає у послідовному уникненню глютеновмісних харчових продуктів і продуктів, які з них виготовлені (наприклад, пиво, хлібобулочні вироби і т.п.).
Інтолерантність до лактози. Дехто з людей реагує навіть на малі кількості молока та молочних продуктів метеоризмом та проносом. Причина – нестача ензиму лактази, який у тонкому кишечнику розщеплює молочний цукор (лактозу) до глюкози та галактози. Неперетравлений молочний цукор потрапляє у товсту кишку і там розщеплюється кишковими бактеріями. Продукти розпаду зв‘язують воду і викликають пронос. Нестача лактази може бути вже у немовляти, але здебільшого вона розвивається лише у дорослих. Пацієнти мають уникати молока та лактозовмісних молочних продуктів. Потрібно слідкувати за достатнім вживанням кальцію із інших джерел харчування.
Значно рідше зустрічається синдром непереносності цукру і продуктів, що містять його, через дефіцит ферменту сахарази. Це відноситься і до непереносності грибів у зв'язку з дефіцитом трегалази, яка розщеплює дисахарид грибів трегалозу на глюкозу.
Інтолерантність до алкоголю.У випадку інтолерантності до алкоголю вже невелика його кількість (наприклад, 1 склянка пива) призводить до нудоти, головного болю та почервоніння шкіри.
Причиною цього, очевидно, є продукт розкладу алкоголю ацетальдегід. Інтолерантність до алкоголю може бути зумовлена генетично (наприклад, у багатьох людей Східної Азії), але також хворобами у пацієнтів з гормонопродукуючими пухлинами (карциноїд). Комбінація з певними харчовими продуктами або ліками підсилює інтолерантність.
Вроджені захворювання обміну речовин. У випадку фенілкетонурії порушене перетворення амінокислоти фенілаланін у тирозин. Нелікування хвороби призводить до розумової відсталості.
Нині кров новонароджених звичайно досліджують на фенілкетонурію. Пацієнти мають дотримуватися дієти з обмеженням фенілаланіну.
Фавізм – це чутливість до есенційних речовин бобових (віцин, конвіцин). Вони пошкоджують клітинну мембрану червоних кров‘яних тілець (гостра гемолітична анемія). Причиною є нестача ензиму глюкозо-6-фосфат-дегідрогенази, яка потрібна для відновлення пошкодженої мембрани.
Коли є підозра на інтолерантність до харчових продуктів, ідентифікувати харчовий продукт часто буває важко.
Психосоматичні порушення харчування
До психосоматичних порушень харчування належить схуднення (Anorekxiaa nervosa) та булімія (“вовчий апетит”).
Спільним для них є примусове поводження з їжею, часто таємно, магічна притягальна сила вагів, а також ознаки хворобливо-пристрастної поведінки. Недоїдання та переїдання на основі органічних захворювань слід відмежовувати від психосоматичних порушень харчування.
Схуднення часто починається під час статевого дозрівання.
Уражений часто відчуває себе сильним і фізично здоровим, коли ігнорує їжу. Нині схуднення діагностують, як правило, за критеріями Американської психіатрії:
- маса тіла щонайменше на 15% нижча від норми;
- незважаючи на масу тіла, існує постійний страх перед набиранням її;
- порушена оцінка власного тіла щодо маси, його розмірів або форми;
- у жінок припиняється менструація щонайменше на три цикли (аменорея, відсутність менструацій).
Як наслідок схуднення з‘являються такі симптоми: пульс стає повільнішим, кров‘яний тиск та температура тіла знижується (людина стає “мерзляком”); шкіра стає сухою, шлунково-кишковий тракт реагує здуттям та запорами; наслідки довготривалого схуднення – велика втрата маси тіла, недоїдання, і звідси – органічні та ендокринні порушення.
Часто схудлі люди відмовляються від лікування. Вони можуть померти від цієї хвороби.
Булімію часто діагностують за такими критеріями:
- повторюються атаки гіперфагії (поглинання великих кількостей їжі протягом короткого часу);
- під час нападів “вовчого апетиту” поведінку в процесі харчування людина не може контролювати;
- набиранню маси тіла запобігають блювотою, яку визивають прийманням проносних або зневоднювальних засобів,
- жорсткими дієтами та голодуванням або надмірними фізичними вправами;
- через період щонайменше у три місяці виникає в середньому два напади булімії на тиждень;
- постійний інтерес до своєї фігури та маси є важливою життєвою темою.
Як симптоми з‘являються припухлість слинних залоз та захворювання зубів (карієс, ерозія зубної емалі), а також розширення шлунку. Часта блювота призводить до порушення електролітичного балансу і разом із цим – до погіршення функції серцевої мускулатури. Оскільки з блювотою виходить і шлунковий сік, виникають запалення стравоходу. Причини потрібно шукати у загальносуспільних рамках.
5. Захворювання з аліментарними чинниками передачі збудника хвороби
З харчуванням пов'язана велика група захворювань, у разі яких харчові продукти включаються у механізм передачі збудника хвороби – етіологічного чинника – та мають епідеміологічне значення.
Аліментарним шляхом передаються усі класи і групи збудників інфекційних і паразитарних захворювань (антропонозних, антропозоонозних і зоонозних), починаючи від вірусів і закінчуючи гельмінтами, причому зараженими можуть бути усі без винятку продукти харчування на будь-якій стадії їх просування від місця одержання до споживання. Доведено, що головним чином з їжею надходять в організм людини небезпечні ксенобіотики, здатні спричиняти гострі і хронічні захворювання.
Кишкові інфекції. Серед численних збудників інфекційних захворювань особливу групу складають бактерії, що викликають кишкові інфекції: черевний тиф, дизентерію, холеру, паратифи.
Ураження людини відбувається шляхом потрапляння збудника через рот. Джерелом цих захворювань є хвора людина або бактеріоносій, а засобом передачі можуть служити різні об‘єкти, забруднені збудниками інфекцій. Останні разом з фекаліями, органічними відходами потрапляють у грунт, з якого за певних умов можуть переноситися на харчові продукти і в джерела водопостачання.
Особлива роль у поширенні кишкових інфекцій належить харчовим продуктам. Збудники цих захворювань упродовж тривалого часу виживають на багатьох з них і розмножуються, оскільки харчові продукти і кулінарні вироби є благотворним харчовим середовищем для більшості бактерій.
Найчастіше збудники кишкових інфекцій передаються через кулінарні вироби і страви напіврідкої консистенції.
Харчові отруєння – це гострі захворювання органів травлення, що виникають через споживання їжі, яка має багато мікроорганізмів або токсичних для організму речовин бактеріальної чи не бактеріальної природи.
Список використаної літератури
Зубар Н.М. «Фізіологія харчування».
Ротфорт Д.В. «Культура харчування як складова культури здоров’я людини.» -Збірник наукових праць., ст.266-273
Воложин А.И., Субботин Ю.К., Чикин С.Я. Путь к здоровью. — М.: Знание, 1989. — 160 с.
Для всех и каждого / Сост. В.Черников. — Харьков: Харьков, 1993. — 303 с.
Якушева С.І. Раціональне харчування. – К., 2000.