| ЗМІСТ | |||
| Вступ | |||
| 1. | Характеристика джерела творчості та його композиційний аналіз | | |
| 2 | Вихідні дані для проектування жіночого/чоловічого одягу | | |
| | 1.2 | Асортимент, напрямок моди, статево-вікова група споживачів | |
| | 2.2 | Вибір головних композиційних елементів | |
| | 2.3 | Вибір композиційних принципів та засобів зв’язку | |
| 3 | Розробка концепцій проектування та вибір і обгрунтування головної | | |
| 4 | Творча розробка ідей-пропозицій | | |
| | 4.1 | Розробка варіантів-ідей та схеми логічного проектування системи | |
| | 4.2 | Вибір та обгрунтування головної ідеї-пропозиції | |
| 5 | Розробка доповнень до ансамблю | | |
| 6 | Технічне проектування головного варіанту ансамблю одягу | | |
| 7 | Виготовлення ансамблю в матеріалі | | |
Вступ
Дизайнер одягу — це винахідник. Вони придумують моделі одягу, деталі, аксесуари. Вигадує та адаптує їх до повсякденного нашого життя. В іншому випадку, як би красиво і розкішно не виглядали ідеї, вони не будуть затребувані.. Дизайн - новий вид художньо-конструкторської професійної діяльності, це проектування предметів, в яких форма відповідає їх призначенню, функціональна, економічна, зручна і при цьому ще й красива. Сутність дизайну безмежна. Він відкриває вільні можливості матеріалізації естетичних ідей, нові горизонти краси і величі людини.
Бути дизайнером - означає планувати, проектувати, розробляти і створювати нові ідеї, рішення, можливості, ввести новизну. Притому досить багато необхідно враховувати: пропорції людини, розміри час тин тіла в процесі проектування.
Діяльність дизайнера, і результати його праці — предмети, що пройшли художньо-конструкторську розробку, і особливий метод проектування — художнє конструювання, і власну теорію — технічну естетику — науку, яка досліджує проблеми створення гармонійного предметного середовища. Художнє конструювання як метод дизайну передбачає висунення нової художньо-проектної ідеї та розробку нової функціональної структури, раціональне втілення цієї ідеї та гармонійне, виразне стилістичне оформлення предмета. Предмети, які є результатом діяльності дизайнера, повинні бути функціональними, а саме: досконало виконувати своє практичне призначення; бути зручними та безпечними під час експлуатації, тобто задовольняти вимоги ергономіки; бути естетично виразними, тобто мати інформаційно-виражальну форму і бути цілісними композиційно. Наприклад, історія розвитку автомобілебудування — це пошук форми, яка б найліпшим способом втілювала ідею руху, швидкості, динаміки. Найбільше відповідає цій ідеї форма «витягнутої краплі», яку має сьогодні більшість автомобілів. Для досягнення композиційної цілісності дизайнер використовує можливості ритму, кольору, масштабу, співвідношення світла та тіні, пустоти та об’єму у поєднанні з особливостями звукового оформлення, освітлення тощо.
Отже, естетична діяльність у сукупності всіх видів та форм пронизує різні сфери людської діяльності, естетику її, наближає до створення ідеалів краси, підносить саму суб’єктивність особистості.
Метою даного курсового проекту за джерелом творчості якою поєднання святого і демонського є розробка нових моделей одягу в художній системі «ансамбль» на основі застосування законів композиції та методів художнього проектування.
Для досягнення цієї мети потрібно провести аналіз джерела творчості та визначити його характерні ознаки і притаманні риси, збір вихідних даних для проектування жіночого/чоловічого одягу рис джерела творчості для формування ідей художнього вирішення майбутніх моделей одягу, розробка доповнень до ансамблю та технічне проектування ансамблю. Розроблення художніх вирішень нових моделей одягу за результатами стилізації джерела творчості є одним з важливих етапів художнього проектування.
Характеристика джерела творчості та його композиційний аналіз
Творчими джерелами при проектуванні одягу можуть бути будь-які явища природи, події у суспільстві, предмети оточуючої дійсності, під впливом яких у дизайнера виникає певна ідея, яка конкретно або узагальнено втілюється у образ. Образ ідеї трансформується в форму, яка повинна відповідати задуму. Вміння абстрагуватися від другорядних властивостей об'єкта, узагальнювати та розвивати свою ідею у потрібному напрямку входить у вирішення конкретної композиційної задачі. Вирішуючи поставлену задачу, необхідно вибрати засоби, які можуть найбільш повно і точно виразити ідею. Творчими джерелами в костюмі традиційно були історичний і національний костюми, ретро-мода, англійська класика, предмети декоративно-прикладного мистецтва, рослинний та тваринний світ. В наш час джерелом фантазії також можуть бути продукти цивілізації, урбанізм міст, комічні дослідження, інженерні ідеї, машинні форми, нові матеріали і технології, соціальні катаклізми у суспільстві.
Для розробки даного ансамблю за джерело творчості було обрано не матеріальні об’єкти, а поєднання святого і грішного, гібрид ангелів і демонів взявши за основу візуальні образи
Святість — одне з найбільш фундаментальних понять основних світових релігій. Святе — є Божественним, що походить від Бога, зазначене Його присутністю або дією Божої благодаті, присвячене Йому в служіння і відокремлене від усього створеного і мирського. Поняття «святість» використовується також в інших релігіях, зокрема, для вираження високого ступеня духовної досконалості аскетів і ченців. У розширювальному сенсі святе може означати також вищу ступінь шляхетності і моральної чистоти в людських діях або думках, як-то: свята мета, свята правда, свята справа, святе братство, святий обов'язок. Для людини, яка має хоч би мінімальний зв’язок з Церквою, звичне поняття, що повторюється тут, – слово “святий”. Людина постійно чує це слово під час богослужінь, а під час читання апостольських Послань з подивом чує звернене до неї словосполучення “брати святі”.
Таким чином, святість – це труд отримання життя. Це жертва послуху животворчій Христовій заповіді, що рятує нас від смерті, пристрастей і гріха. Це свобода від самообману корисливої любові і нелегке прийняття жертви Христової
Протилежним до святості є Гріховність, Гріх — поняття, що на загал означає порушення релігійно-моральних догм, настанов. У профанному значенні — поганий, непорядний вчинок, недолік, помилка, недогляд, дещо недозволене чи непорядне. Грішник — людина яка чинить гріх. Грішник узагальнено — пряма протилежність святого, втім, гріх так чи інакше вчиняють всі люди.
За християнським вченням, зокрема викладеним у апостола Павла, оскільки гріх є наслідком волі особистості, він полягає не в певних «нечистих» речах (подібно до язичницьких табу), а в спотвореному, неправильному їх застосуванні, що йде на шкоду людині. Згідно апостола Павла, «…Немає нічого нечистого в самому собі, — говорить він в зв'язку з засудженням вживання деяких видів їжі, — тільки коли хто вважає що за нечисте, тому воно нечисте». В його посланні до Тита вказується: «Для чистих все чисте, а для занечищених та для невірних не чисте ніщо, але занечистилися і розум їхній, і сумління». Апостол засуджує як лицемірів тих, хто забороняє одружуватися, наказує утримуватися від певної їжі тощо, адже все, створене Богом, є добрим. В той же час він робить загальний висновок щодо земних благ: «Усе мені можна, та не все на пожиток. Усе мені можна, та будує не все!; Усе мені можна, та не все на пожиток. Усе мені можна, але мною ніщо володіти не повинно».
А́нгел (рідше я́нгол, а́нгол[2][3]) — в християнській, мусульманській і юдейській релігіях посередник між Богом і людьми, що виконує волю Бога. У вузькому значенні — духовна істота, створена Богом. У християнській релігії ієрархія янголів складається з дев'яти ступенів, що включають серафимів, херувимів, престолів (що споглядають Бога й відображають його славу), архангелів та інші. Добрі янголи служать Богові й людям (наприклад, янгол-охоронець), злі янголи (диявол, сатана), які збунтувалися проти Бога, схиляють людей до гріха. Ці погляди викладені у апокрифічних книгах Єноха і Ювілеїв, цієї думки притримувалися багато авторів (Юстин Філософ, Амвросій та ін.). В теперішній час цих поглядів притримуються Свідки Єгови. Більшість прославлених своїм екзегетичними працями отців Церкви (Іоанн Златоуст, Ієронім, Августин та ін.) притримувалися думки, що під «синами Божими» розуміють нащадків Сифа.
Також є версії на основі Юд. 1:6, що янголи, згадані тут, і є ті самі, що «не зберегли своєї влади, але залишили своє власне житло. Бог тримає їх у вічних кайданах у темряві до суду Великого Дня».
У християнстві демони — це янголи, що приєдналися до Сатани під час його бунту проти Бога. Демони всіляко перешкоджають спасінню людей, підштовхуючи до вчинення гріхів. Вони навівають згубні думки й почуття, вводять у скруту, спонукають до створення облудних учень, таких як магія чи астрологія, самовільного трактування Святого Писання. Їм приписується здатність керувати силами природи. Особливо демони нападають на святих, що неодноразово описано в їхніх житіях, і монахів. Так, демони обіцяють різні багатства й задоволення, видають себе за людей і Божих янголів аби схилити до гріха.
Визнається можливість одержимості людини чи тварини демоном або й багатьма демонами одночасно, що позбавляє її волі, роблячи основою для подальшого навернення інших людей у гріх. Одержимість проявляється у незвичайних фізичних і розумових здібностях, володінні знаннями, котрі людина не могла отримати звичайним шляхом, боязні святих символів, імен. Обряд вигнання демонів називається екзорцизмом.
Для християнського мистецтва притаманно зображати демонів як людиноподібні фігурки чорного, сірого чи синього кольору. Часто вони одягнені в такого ж кольору хітони, мають крила, здиблене волосся. Найраніші відомі зображення демонів у християнській традицій відомі з VI ст., це мініатюри Євангелія Раввули та мозаїки Сан-Аполлінаре Нуово в Равенні.
Культ кози, що слугувала в стародавніх народів символом родючості, зумовив наділення рисами кози деяких демонів. Звідси зокрема козлині риси в чортів і сатирів: шерсть, роги, роздвоєні копита. В християнстві цей образ було переосмислено як символ хтивості, відсутності контролю над бажаннями. Позаяк культ родючості був у язичників одним з центральних, стереотипні демони в християнській традиції зображаються саме як люди з козлиними рисами. Поширеним атрибутом демонів у християнському мистецтві є шкірясті крила, як у кажана. Вони з одного боку вказують на небесне походження та всюдисущість демонів, з іншого — демонструють зв'язок цих духів із нижчим підземним світом, печерами Пекла, протиставленими Небесам, та темрявою як символом зла.
Віра в демонів вельми поширена, демони в сучасній культурі — це переважно злі та шкідливі духовні істоти. Так, згідно опитувань, проведених Pew Forum у 2008 році, близько 70 % американців вірять в реальність демонів і янголів. З вірою в демонів у сучасності тісно пов'язана «сатанинська паніка» — переконання в існуванні культів, які поклоняються Сатані й демонам і виконують для цього людські жертвопринесення. Це явище виникло в 1960-і та досягло піку в 1980-і на фоні розвитку маргінальних явищ у Західному суспільстві: появи субкультур, нових релігійних рухів. Їх причиною в масовій свідомості вбачається надприродне зло, персоніфікуючись як демони та Сатана
Отже, аналізуючи такі поняття як «святість» та «гріховність» , «ангели» та «демони» можна виділити основні їх характеристики та відчуття що супроводжуються :такими протилежностями:
Світло і темнота;
Чистота і бруд;
Протиріччя;
Сяйво і тінь;
Ніжність і безжалісність
Багацтво та пишність
Золото
Небесність
Неземне
Злість та недовіра
Проаналізувавши джерело творчості на основі знайденої інформації, було виділено основні характерні риси обох сторін і, відповідно до цього, які повинні відображатися в майбутній колекції. Та на їхній основі обрано такі засоби художньої виразності як:
- форма ;
- фактура;
- колір ;
- рисунок ;
- характер площин.
2.ВИХІДНІ ДАНІ ДЛЯ ПРОЕКТУВАННЯ ЖІНОЧОГО/ЧОЛОВІЧОГО ОДЯГУ.
1.2 Асортимент, напрямок моди, статево-вікова група споживачів
Проектування нових моделей одягу - це комплексне рішення художніх, технічних, технологічних, ергономічних, економічних та інших завдань у процесі розробки ескізів, макетів, креслень, технології виготовлення і зразків виробів необхідних розмірів і форм.
Кожний вид одягу має різновид залежно від складності конструкції й трудомісткості обробки, від фасону, обумовленого формою, силуетом, покриємо рукава, коміром і буд.р. деталей. Наприклад: Куртки, пальто, плаття, штани, блузки, спідниці й буд.р. - це самостійні групи одягу.
Куртки з лаку, плащовій тканині, драпу й т.д. діляться по видах тканини. Значними ознаками служать і матеріали.
Асортименти одягу – це одяг, об'єднаний у самостійні групи по певних ознаках.
складність конструкції
трудомісткість обробки
фасон
призначення одягу
матеріали і т.д.
А також одяг повинна створювати навколо тіла штучний мікроклімат, що забезпечує оптимальні умови для підтримування постійної температури тіла. Прикрашати людину, тобто створювати сукупність споживчих і виробничий властивостей.
Одяг - характеризує сукупність споживчих і виробничих властивостей виробу, що визначають ступінь придатності для використання по призначенню.
Споживчі властивості - визначаються гігієнічними, експлуатаційними й эстетическими вимогами.
Виробничі - визначаються економічністю, технологічністю й технічністю виготовлення виробів.
Гігієнічні вимоги включають – захист тіла від впливу несприятливих факторів зовнішнього середовища, від механічних ушкоджень, забезпечення нормальної життєдіяльності організму; підтримка теплового балансу оголеній людині при температурі 16-180С – прохолодно, при температурі 14,50С – холодно, при 13,50С – дуже холодно. Зона гарного самопочуття в одязі наступить при таких метеорологічних умовах при яких температури відповідають теплу, вироблюваному організмом.
Естетичні вимоги – це художнє оформлення одягу, підбор матеріалу по цвіті, малюнку, обробки, пропорціям частин одягу.
Виробничі вимоги до одягу – це економія матеріалу й зменшення трудомісткості обробки виробів, які є основними факторами, що забезпечують зниження с/с виробу. Тому виробу масового виробництва повинні бути економічні й технологічні.
Економічна модель характеризується мінімальною площею деталей виробів і мінімальних відходів матеріалу при розкрої.
Технологічність виробів означає зменшення трудомісткості обробки за рахунок ліквідації окремих операцій, спрощення способів обробки, створення умов для механізації технологічних процесів і підвищенню виробничої праці.
Технічні вимоги – це вимоги по якості пошиттю виробів (кількість стібком в 1см, міцність швів, припасування по малюнку й т.д.) і до якості матеріалу. Виготовлення одягу, а також основні показники фізико-механічних властивостей матеріалів повинні відповідати вимогам стандартів або технічних умов. Різні матеріали в тому числі й фурнітура повинні сполучатися.
До швейних виробів відносять:
побутовий і виробничий одяг, складову найбільшу частину виробів швейної промисловості;
формену;
предмети домашнього побуту;
технічні вироби й спорядження.
Побутовий одяг - це самий багато образний вид швейних виробів.
Сюди відносять:
натільна білизна;
дрібний і верхній одяг;
одяг для дітей.
Натільна білизна – білизняні й корсетні вироби (нижня сорочка, труси, кальсони, грація, піжама, повзунки, пелюшки й буд. р.)
Легкий одяг - це плаття, блузки, халати. Гигроскопичность повинна становити не менш 7% (фартух теж)
Верхній одяг - є комплексним багатошаровим виробом. (пальто, костюми, жакет, піджак, шорти, блузка, штани й т.п.)
Кожний вид одягу має різновид залежно від складності конструкції й трудомісткості обробки, від фасону, обумовленого формою, силуетом, покриємо рукава, коміром і буд.р. деталей. Наприклад: Куртки, пальто, плаття, штани, блузки, спідниці й буд.р. - це самостійні групи одягу.
Куртки з лаку, плащовій тканині, драпу й т.д. діляться по видах тканини. Значними ознаками служать і матеріали.
Асортименти одягу – це одяг, об'єднаний у самостійні групи по певних ознаках.
складність конструкції
трудомісткість обробки
фасон
призначення одягу
матеріали і т.д.
А також одяг повинна створювати навколо тіла штучний мікроклімат, що забезпечує оптимальні умови для підтримування постійної температури тіла. Прикрашати людину, тобто створювати сукупність споживчих і виробничий властивостей.
В одязі та взутті побутового призначення провідну роль грає статевовікова ознака, тоді як в спортивному, який належить спеціальному призначенню, — вид спорту. Окрім цього, побутовий одяг і взуття розділяються за стильовим рішенням.
Вид одягу - це виріб, що володіє набором певних композиційно-конструктивних ознак і властивостей. Розрізняють такі види побутового одягу: пальто, піджак (жакет), накидка, плаття, сарафан, спідниця, брюки, комбінезон, сорочки, блузи і жилети.
Для колекції було обрано асортимент жіночого та чоловічого легкого одягу.
Асортимент жіночого легкого одягу ділиться на три основні підгрупи:
- сукні (платтяні вироби);
- блузки (жилети);
- спідниці (брюки).
Чоловічий ділиться на:
- Білизна( піжама,халати)
- Легке плаття ( сорочка, куртка, комбінезон)
- Верхній одяг (піджаки, брюки, жилети, пальто)
Зовнішній вигляд виробів легкого одягу визначається:
- видом основних матеріалів і складністю їх обробки;
- силуетом (прямий, напівприлеглий, прилеглий, вільне прилягання);
- покроєм (рукавів, коміра, ліфа, спідниці) і т. д;
- конструктивно-декоративним оформленням.
Для ансамблю за певним джерелом творчості було обрано плечовий верхній одяг святкового призначення для жінки молодшої вікової групи з таких тканин як: масло, люрекс, сатин, сітка та інші легкі тканини.
Плечовий одяг – це одяг що лягає на горішню опорну поверхню тіла, обмежену вгорі лініями з’єднання тулуба з шиєю й горішніми кінцівками, а знизу – лінією,що проходить через точки лопаток і грудей,які виступають.
Поясний одяг – це одяг, що лягає на нижню опорну поверхню тіла, обмежену вгорі лінією талії, а знизу лінією стегна.
Сорочки можуть бути з комірами виложистими, стійкою або без них, рукавами довгими або короткими, внизу вільними або на манжетах. Сорочки носять заправленими в штани або навипуск.
Куртка - одяг напівприляглої або прямої форми довжиною до лінії стегон, спереду із застібкою знизу доверху, з відкладним коміром і кишенями.
Рукава куртки зазвичай довгі, але можуть бути і короткі. Куртка може бути з хлястиком або поясом.
Сукня – це плечовий верхній жіночий або дівчачий одяг, яким укривають тулуб, стегна й ноги( частково або повністю).
Штани – це поясний верхній одяг, яким укривають нижню частину тулуба й ноги, кожну окремо до ступні.
Спідниця - це поясний верхній жіночий або дівчачий одяг,яким укривають нижню тулубу й ноги до ступні,обидві разом, частково або цілком.
Комбінезон - Одяг, що складається з брюк і ліфа куртки.
В Ансамблі наявні додаткові елементи, такі як головним убором та рукавичок.
Сучасне промислове виробництво розраховане на виготовлення одягу тільки для фігур типового статури з помірним розвитком мускулатури, слабким, помірним або рясним жировідкладенням, нормальною висотою плечей і середніми (нормальними вигинами) спинного контуру тулуба (поставою). У цьому випадку лише третина всього дорослого населення може бути забезпечена одягом промислового виробництва з гарною якістю посадки.
Аналіз методів побудови розгорток деталей одягу показав, що для чіткого уявлення щодо застосування, їх доцільно упорядкувати за показниками впливу чинників в трьох основних групах: постановка задачі, вимоги до об’єкту проектування, вихідні дані для проектування.