1   2   3
Ім'я файлу: мод. 1 реферат Рим, Греція.docx
Розширення: docx
Розмір: 75кб.
Дата: 14.04.2020
скачати


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

РІВНЕНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ ІСТОРІЇ, ПОЛІТОЛОГІЇ ТА МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

КАФЕДРА ВСЕСВІТНЬОЇ ІСТОРІЇ

Змістовний модуль №1. Історія Стародавньої Греції

Реферат на тему:

«ГРЕЦЬКА РЕЛІГІЯ ТА МІФОЛОГІЯ»

Підготувала:

Студентка І курсу

ФІПМВ, групи ІЮ-12

Портюх М. Л.

Перевірив:

к.і.н., доц. кафедри

всесвітньої історії

Слесаренко А. В.

Рівне-2020

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ І. Еволюція давньогрецької міфології………………………………4

РОЗДІЛ ІІ. Релігія та міфологія Стародавньої Греції………………………..7

2.1 Становлення давньогрецької релігії…………………………....7

2.2 Головні риси релігії древніх греків……………………………18

2.3 Форми шанування богів у Древній Греції…………………….20

РОЗДІЛ ІІІ. Еволюція релігійного світосприйняття стародавніх греків…...23

3.1 Релігія Еллади в XІІ столітті………………………………...….23

3.2 Релігія і філософія архаїчного періоду (VІІІ-VІ ст.)………..…24

3.3 Релігія в V столітті до нашої ери……………………………….27

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………..…29

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ…………...…31

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Міфологія та релігія Стародавньої Греції справили величезний вплив на розвиток культури і мистецтва всього світу і поклали початок безлічі побутових уявлень про людину, богів і героїв.

Людина, яка володіє знаннями з грецької міфології, може вільно почуватися в театрі, кіно, бібліотеці, на літературному диспуті, в концертному залі, музеї, художній галереї. Дослідження грецьких міфів підводить сучасну людину до розгадки таємниць не лише буття, але й самої себе. Як пише Юрій Лапін: “Глобальна розповсюдженість сюжетів та образів давньогрецької міфології єднає, здружує народи, мистецтва і навіть мови, виконуючи ще й інтернаціоналістські функції”.

Мета реферативної роботи полягає в дослідженні розвитку релігії та міфології Стародавньої Греції, характеристиці основних рис та особливостей релігійного світогляду стародавніх греків.

Завдання реферативної роботи:

- охарактеризувати еволюцію давньогрецької міфології;

- дослідити процес становлення міфології та релігії Стародавньої Греції, причини та передумови якісних змін у їх розвитку;

-виявити еволюцію релігійного світосприйняття стародавніх греків;

- встановити роль та значення давньогрецької міфології та релігії в загальному розвитку людської цивілізації та культури.

Об'єкт дослідження - міфологія та релігія Стародавньої Греції.

Предмет дослідження - розвиток та еволюція давньогрецької міфології та релігії.

Практичне та теоретичне значення реферативної роботи полягає у можливості використання її фактичного матеріалу та висновків у процесі підготовки узагальнюючих праць з історії світової культури та релігії, з античної історії, у процесі розроблення нормативних та спеціальних курсів в вищій школі.
РОЗДІЛ І. Еволюція давньогрецької

міфології

Міфологія стародавніх греків була одним із самих чудових явищ у культурі средиземноморских народів. Міфологія досить сильно впливала на становлення релігійної думки в Древній Греції. Дослідники виділяють три основних періоди в розвитку давньогрецької міфології: хтонічний, чи доолімпійський, класичний олімпійський і пізній героїчний. Погляди, характерні для хтонического періоду, склалися в грецькому суспільстві задовго до дорійського завоювання XII ст. до н.е. і навіть до виникнення перших ахейських держав. Не збереглося джерел, у яких би ці погляди були представлені повно і послідовно. Тому приходиться використовувати окремі архаїчні образи чи міфологічні епізоди, що випадково відбилися в текстах, що відносяться до значно більш пізнього часу [2, с. 89].

Перший період. Термін «хтонічний» походить від грецького слова «хтон» - «земля». Земля сприймалася древніми греками як жива і всемогутня істота, що усе породжує й усіх живить. Сутність землі була втілена в усьому, що оточувало людину й у ній самій, пояснює те поклоніння, яким греки оточували символи божеств: незвичайні камені, дерева і навіть просто дошки. Але звичний первісний фетишизм змішувався в греків з анімізмом, приводячи до складної і незвичайної системи вірувань. Крім богів існували ще і демони. Це невизначені і страшні сили, що не мають ніякого вигляду, але володіють жахливою могутністю. Демони з'являються невідомо відкіля, втручаються в життя людей, причому звичайно самим катастрофічним і жорстоким образом, і зникають. З образами демонів були пов'язані і представлення про чудовиськ, яких на цьому етапі розвитку грецької релігії, імовірно, теж сприймали як істот, що володіють божественною силою.

У подібних уявленнях про богів і в особливому шануванні Землі як Великої Матері помітні відгомони ідей різних етапів розвитку грецького суспільства - і зовсім раннього часу, коли людина ще не відокремлювала себе від природи створювалися образи людинотварин, і періоду матріархату, коли панування жінок у суспільстві підкріплювалося розповідями про всесилля Землі-Прародительки. Але одне поєднувало всі ці погляди - уяву про байдужість богів, про їхню глибоку відчуженість. Вони сприймалися як істоти могутні, але більш небезпечні, чим благодійні, від яких потрібно скоріше відкуповуватися, чим намагатися здобути їхню прихильність. Таким з'являється, наприклад, бог Пан, що, на відміну від Тифона чи гектанохейрів, у більш пізній міфології не перетворився в остаточного монстра, а залишився богом, заступником лісів і полів. Він зв'язаний з дикою природою, а не з людським суспільством, і, незважаючи на свою схильність до веселощів, може наводити на людей безпричинний страх. Козлоногий, бородатий і рогатий, він з'являється людям у полуденну годину, коли усе завмирає від жари, у годину, що вважалася не менш небезпечною, ніж північ. Він може бути і добрим, і справедливим, але все-таки краще не зустрічатися з богом Паном, що зберіг напівзвіриний вигляд і вдачу первісних породжень Матері-Землі [5, с. 45].

Другий період. Розпад матріархату, перехід до патріархату, виникнення перших держав ахейців - усе це дало поштовх до повної зміни всієї системи релігійного сприйняття, до відмовлення від старих богів і появі нових. Як і в інших народів, богів-уособлень бездушних сил природи заміняють боги-заступники окремих груп у людському суспільстві, груп, що поєднувалися по самих різних ознаках: класовим, становим, професійним, але в них усіх загальним було одне - це люди минулого, як не намагалися ужитися з природою, а прагнувші підкорити її, перетворити в щось нове, змусити служити людині.

Не випадково самі древні міфи олімпійського циклу починаються з винищування істот, яким, імовірно, у попередній період поклонялися як богам. Бог Аполлон убиває піфійського дракона і велетнів, люди-напівбоги, сини богів знищують інших чудовиськ: Медузу, Химеру, лернійську Гідру. І остаточну перемогу над старими богами тріумфує Зевс, цар богів Космосу. Образ Зевса дуже складний і сформувався в міфології греків не відразу. Уявлення про Зевса склалися тільки після дорійського завоювання, коли прибульці з півночі додали йому риси абсолютного бога-владики.

У щасливому й упорядкованому світі Зевса його сини, породжені від смертних жінок, завершують справи свого батька, винищуючи останніх чудовиськ. Напівбоги, герої символізують єдність світів божественного і людського, нерозривний зв'язок між ними і доброчинна увагу, з якою боги спостерігають за людьми. Боги допомагають героям (наприклад, Гермес - Персею, а Афіна - Гераклові), а карають тільки нечестивців і лиходіїв. Представлення про жахливих демонів теж змінюються - вони тепер виглядають скоріше просто могутніми парфумами, мешканцями всіх чотирьох стихій: вогню, води, землі і повітря [16, с. 67].

Третій період. Становлення і розвиток держави, ускладнення суспільства і суспільних відносин, збагачення уявлень про оточуючий Грецію світ неминуче підсилювали почуття трагічності буття, переконаності, що у світі панують зло, жорстокість, безглуздість і абсурд. У пізній героїчний період розвитку грецької міфології відроджуються представлення про силу, якій підкоряється все існуюче - і люди, і боги. Доля, невблаганна доля панує над усім. Перед нею схиляється навіть сам Зевс, змушений то силою випитувати в титана Прометея пророкування власної долі, то упокорюватися з іспитами і мученнями, через які повинний пройти його улюблений син Геракл, щоб він зміг вступити в сонм богів. До людей доля ще більш нещадна, чим до богів, - її жорстокі і часто безглузді веління виповнюються з невідворотною точністю - Едіп виявляється проклятий, незважаючи на усі свої зусилля врятуватися від передвіщеної долі, гине; також ховається від волі долі Анхіз, дід Персея, навіть цілий рід Атридів не може піти від сліпого вироку доль, будучи втягнутим у нескінченну низку вбивств і братовбивств.

Та й боги тепер уже не настільки милостиво набудовані до людей. Покарання тих, хто порушив їхню волю, жахливі і невиправдано жорстокі: Тантал вічно мучається від голоду і спраги, Сізіф зобов'язаний постійно піднімати на пекельну гору важкий камінь, Іксіон прикутий до обертового вогненному колесу [16, с. 72].

У пізньому грецькому суспільстві релігія поступово занепадала, вироджуючись у просте виконання обрядів, а міфологія ставала просто скарбницею образів і сюжетів для авторів поем і трагедій. Деякі філософи навіть заперечували головну роль богів у створенні світу, представляючи цей космічний акт як злиття чи першоелементів стихій. У такому виді грецька релігія проіснувала до початку походів Олександра Македонського, коли в елліністичних імперіях вона вступила в багатогранне і взаємозбагачуюча взаємодія з віросповіданнями Древньої Азії.

РОЗДІЛ ІІ. Релігія та міфологія Стародавньої Греції

2.1 Становлення давньогрецької релігії

Давньогрецька релігія представляє собою ідеологічний комплекс міфологічних і культових вірувань, філософських ідей, моральних і правових принципів і норм. Релігієзнавство вивчає цей комплекс, спираючись на археологічні пам'ятки (залишки античних храмів, статуй, прикрас, посуду, ваз із розписами) і філософські праці Фалеса, Геракліта, Демокрита, Платона, Аристотеля та інших мислителів грецької давнини. Важливим у цьому плані пізнавальним джерелом є також поема Гесіода "Теогонія" (родовід богів).

Гесіод (VІІІ або VII ст. до н. е.) - перший відомий на ім'я давньогрецький поет. У поемі "Труди і дні" він уславив працю землеробів і пригрозив їхнім гнобителям гнівом богів, а в поемі "Теогонія" раціоналістично систематизував міфи про богів через протиставлення своєї поезії як тверезої "правди", героїчному епосові як красивій "брехні". Ця твереза "правда" у Гесіода прив'язана до землі, на якій все відбувається і яка все породжує. Земля у нього - богиня-праматір, джерело усього сущого, в тому числі богів і людей [18, с. 89].

Гея (Земля-мати) сама від себе породила Небо, а потім, запліднена Еросом, народила Урана (бога Неба), й у шлюбі з ним - ще шістьох титанів (богів) і шістьох титанід (богинь), серед яких були бог Кронос і богиня Рея, які стали батьками Зевса, головного бога всіх давньогрецьких вірувань і культів.

Видатною пам'яткою давньогрецької культури і релігії, одним із головних джерел для досліджень релігієзнавців, є поеми "Іліада" і "Одіссея", авторство яких приписується легендарному поетові Стародавньої Греції Гомеру (бл. VIII ст. до н. е.). Згідно з легендою, Гомер був сліпим співаком-мандрівником (одним із аедів). Його авторитет був настільки великим, що за право називатись батьківщиною Гомера сперечались, за переказами, сім давньогрецьких міст. У культурології і релігієзнавстві напівфантастичний образ Гомера породив так зване гомерівське питання - питання про авторство названих поем, а потім - і про походження та розвиток давньогрецького епосу і співвідношення у ньому фольклору і власне літературної творчості.

Вважається, що Гомер був першим аедом, який, використовуючи короткі народні пісні і висловлювання про богів і героїв, створював великі героїчні поеми-епопеї. Так, поема "Іліада" розповідає про Троянську війну (XIII ст. до н. е.) між давньогрецьким племенем ахейців і малоазійським містом Іліоном (Троєю). Вона написана гекзаметром (близько 15 700 віршів). Головний герой поеми - Ахілл. Він хоробрий воїн, майже непереможний. Його мати богиня Фетіда, щоб забезпечити своєму синові безсмертя, занурила його у священні води Стіксу. Лише п'ята, за яку Фетіда тримала Ахілла-немовля, не змочилася водою і тому залишилась вразливою. Ахілл загинув у Троянській війні, коли йому в незахищену п'яту влучила стріла, що її випустив герой Трої Паріс (звідси вираз "ахіллесова п'ята", тобто уразливе місце). "Гнів Ахілла" з приводу образи, заподіяної йому верховним вождем Трої Агамемноном, - головна сюжетна лінія поеми. Сцени героїчних поєдинків чергуються у ній з картинами життя громадян Трої під час облоги, зі сценами суперечки богів на Олімпі (Олімп - найвищий гірський масив у Греції, в давньогрецькій міфології - священна гора, місцезнаходження богів на чолі з Зевсом) [5, с. 51].

Поема "Одіссея" розповідає про пригоди царя Одіссея під час його повернення з Троянської війни на рідний острів Ітаку. Повернення тривало 10 років. У поемі Одіссей зображений не тільки героєм війни, а й розумним, хитрим, винахідливим правителем, розважливою та обачною людиною.

Обидві ці поеми - справжні енциклопедії життя і діяльності давніх греків. У них зображені не лише жахи війни, а й суспільне життя, праця землероба і коваля, змагання атлетів і дитячі ігри, звичайно, і боги, їхній пантеон, суперечності і боротьба між ними.

За загальним визнанням дослідників, давньогрецьку історію доцільно поділити на два основних періоди: догомерівський і післягомерівський. Вони відрізняються один від одного як в історичному і релігійному, так і культурологічному аспектах.

У релігії догомерівського періоду центральною була віра в Землю (Гею) як верховне божество. Вона була зумовлена впливом матріархату і землеробства - основного виду діяльності у ті часи. Поширені також були анімізм, тотемізм, фетишизм і деякі інші ранні вірування. Крім культу землі шанувалися також культи предків і героїв.

Культи предків виникли: з поховального культу, пов'язаного з уявленнями про духів і душі померлих людей; тотемізму, коли в результаті антропоморфізації предка-тотема сформувалося уявлення про міфічних пращурів; культу особистих духів-покровителів і фетишизму; культу сімейно-родового генія-покровителя. Особливого значення у цьому культі набуло уявлення про те, що духи предків залишаються членами роду, що вони могутніші за людей, що від них залежить добробут роду. Це уявлення стало потім підставою для перетворення образу шанованого родоначальника на культ племінного бога. З розшаруванням давньогрецького суспільства за соціальною ознакою відбулася й диференціація предків відповідно до соціальної ієрархії людей. У результаті на першому місці опинився культ вождів племен, родоначальників, на засадах якого у давньогрецькій релігії сформувався культ героїв, а значно пізніше, у християнстві й ісламі, - культ святих [5, с. 52].

Кул5ьти героїв - поклоніння міфічним персонажам і реальним особистостям за їхні героїчні подвиги або видатні дії. Спочатку героями вважалися діти або нащадки божества і смертної людини, своєрідні напівбоги. Вони сприймалися як посередники між богами і людьми. На їхню честь споруджували храми. На могилах героїв відбувались різноманітні змагання. Героїв поважали і поклонялись їм не тільки прості люди, а й такі відомі особи, як філософи Платон і Піфагор, поет Гомер, драматурги Есхіл і Софокл, легендарний засновник Спарти Лікург. Найбільшою повагою у давньогрецькому суспільстві користувався міфічний герой Геракл.

Напівбог Геракл, син верховного бога Зевса і смертної жінки Алкмени, здійснив багато подвигів на захист людей, за що був звеличений до рангу сонячного бога. Він без промаху знищував своїми стрілами все темне і зле, вважався богом, який зцілює, а також надсилає хвороби.

Згідно з міфами про Геракла, його перший подвиг полягав у вбивстві немейського лева. Цього лева породили Тифон (бог-чудовисько у вигляді змії) і Єхидна (богиня у вигляді напівжінки-напівзмії). Лев був величезних розмірів, жив біля міста Немеї і спустошував всі його околиці. Геракл задушив лева, і на честь цього подвигу заснував загальногрецьке свято - Немейські ігри. Вони відбувались раз на два роки, серед літа, у Немейській долині в Арголіді і присвячувались Зевсові. Ігри тривали кілька днів. Їхні учасники змагались у перегонах, боротьбі, кулачному бою, киданні диска, метанні списа, у забігах колісниць, а також у грі на музичних інструментах. Під час ігор припинялися війни по всій Греції. Завдяки таким міфам людство отримало відомості про реальні події тих часів. І хоч Геракл і всі його подвиги вигадані, проте Немейські ігри у Стародавній Греції справді проводились [5, с. 53].

Другим подвигом Геракла було знищення ним легендарної гідри. Це чудовисько з тілом змії і дев'ятьма головами теж було породженням Тифона і Єхидни. Гідра жила у болоті біля міста Перни і, коли виповзала зі свого лігва, знищувала тварин, спустошувала околиці. У жорстокій битві Геракл вбив гідру. Потім він здійснив третій подвиг - перебив стимфалійських птахів, які перетворили на пустелю всю землю поблизу міста Стимфала, нападали на тварин і людей, розривали їх на частини своїми мідними кігтями і дзьобами. Пір'я цих птахів були з твердої бронзи, і вони, навіть у польоті, під час нападу користувалися ними як стрілами. Довелося Гераклу здійснити і четвертий подвиг - впіймати керінейську лань, що була послана Артемідою (дочкою Зевса, богинею мисливства, Місяця і чаклунства) для покарання людей. Лань жила в Аркадії, була надзвичайно гарною, роги у неї були золоті, а копита - мідні. Подібно вітру, без перепочинку носилася вона по горах і долинах Аркадії і спустошувала їх. Геракл впіймав лань і привіз її, як і вимагалося від нього, царю Мікен (місто на півдні Греції).

П'ятим подвигом Геракла було те, що він впіймав, зв'язав і приніс живим у Мікени еріманфського вепра. Цей вепр мав надзвичайну силу, жив на горі Еріманф, спустошував околиці міста Теофіса і вбивав людей величезними іклами. Шостим подвигом Геракла вважається те, що він вичистив від гною стайні царя Авгія - сина променистого Геліоса. Бог сонця дав своєму синові безмежні багатства, у тому числі - величезне поголів'я худоби. Геракл запропонував Авгію вичистити за один день усю його величезну стайню, якщо той погодиться віддати йому десяту частину поголів'я. Авгій погодився, бо вважав, що таку роботу неможливо виконати за один день. Але Геракл зламав дві протилежні стіни двору, де утримувалася вся худоба, і спрямував туди воду з річок Алфея і Пенея. За один день вода змила весь гній з двору, а Геракл встиг відбудувати стіни (звідси вислів - "Авгієві стайні"). Авгій своєї обіцянки не дотримався, не нагородивши Геракла за подвиг десятиною поголів'я худоби. Помста Геракла була суворою. Він з великим військом напав на царство Авгія, переміг його у кровопролитній битві, а самого царя вбив стрілою. Всю величезну здобич Геракл приніс у жертву богам, а на честь своєї перемоги заснував Олімпійські ігри.

Олімпійські ігри - найважливіше із загальногрецьких свят. Під час їх проведення по всій території Греції припинялися війни. Ігри проводились раз на чотири роки. За кілька місяців до їх початку по всій Греції і грецьких колоніях розходились посланці, які запрошували людей на спортивні змагання в Олімпію. З 776р. до н.е., коли відбулися перші Олімпійські ігри, греки вели літочислення саме за ними. Так було до 393 р. н. е., коли Олімпійські ігри як несумісні з християнством заборонив імператор Стародавнього Риму Феодосій І. Через 30 років, за правління імператора Феодосія ІІ, було спалено храм Зевса в Олімпії і всі будівлі, в яких відбувались Олімпійські ігри. Місто перетворилося на руїни і поступово було засипане піском річки Алфей. Тільки завдяки розкопкам на місці Олімпії, що проводилися з 1875 по 1881 p., вдалося отримати певні уявлення про колишні Олімпію і Олімпійські ігри [5, с. 55].

Сьомий подвиг Геракл здійснив, коли йому було доручено привезти у Мікени бика, що жив на острові Крит і все там знищував. Геракл приборкав критського бика, сів на його широку спину, примусив плисти морем до Пелопоннесу, а звідти доставив бика у Мікени. Свій наступний, восьмий подвиг Геракл здійснив, коли за розпорядженням царя Еврісфея відправився у Фракію (історична область на сході Балканського півострова між Егейським, Чорним і Мармуровим морями) до царя Діомеда. У цього царя були гарні і дуже сильні коні. Вони були прикуті до стійл ланцюгами, бо жодні вуздечки не могли їх утримати. Цар Діомед годував своїх коней людським м'ясом і кидав їм на корм усіх чужоземців, які зі своїми кораблями перечікували у місті бурю і шторм на морі. Геракл заволодів конями Діомеда і після кількох пригод доставив їх за призначенням.

Дев'ятим подвигом Геракла був його похід до країни амазонок за поясом цариці Іполити. Цей пояс Іполиті подарував бог війни Apec, і вона носила його на відзнаку своєї влади над усіма амазонками (амазонками у давньогрецькій міфології називали жінок-воїнів). Амазонки жили на півострові Мала Азія або на острові Лемнос, вступаючи у близькі стосунки з чоловіками лише для продовження роду. Якщо народжувались хлопчики, амазонки віддавали їх батькам, а дівчаток залишали собі. Адмета (дочка царя Еврісфея), жриця богині Гери, захотіла отримати пояс Іполити. Принести пояс було доручено Гераклу, який після численних пригод і битв виконав бажання Адмети.

Після повернення з країни амазонок Геракл здійснив десятий подвиг. Він пригнав до Мікен корів, захоплених ним у великого Геріона (сина Хріасора і океаніди Каллірої). Щоб здійснити одинадцятий подвиг, Геракл мав спуститися у похмуре, повне жахів підземне царство Аїда і привести до царя у Мікени охоронця підземного царства - жахливого пса Кербера. Три голови було у Кербера, на шиї у нього вилися змії, хвіст закінчувався головою дракона з величезною пащею. Довгим і важким був похід Геракла, але він привів страшне чудовисько до Мікен. Царя охопив жах вже після першого погляду на цього моторошного пса. Він попросив Геракла повернути пса Аїду, і той виконав це доручення [5, с. 57].

Найважкішим для Геракла виявився дванадцятий подвиг. Він мав відправитись до великого титана Атласа, який тримав на плечах небо, і взяти три золотих яблука з його садів. За садами доглядали гесперіди - дочки Атласа. Яблука росли на золотому дереві. Виростила це дерево богиня землі Гея у подарунок великій Гері на день її весілля з Зевсом. Довго блукав Геракл по Азії і Європі у пошуках золотого дерева. Багато перешкод довелось подолати йому, але завдання він виконав. У подальшому Геракл здійснив чимало нових подвигів і подолав великі труднощі.

Геракл (у римлян Геркулес) - бог і герой. Про схожих богів і героїв розповідається у міфах не лише Стародавньої Греції, а й багатьох інших країн світу. З них найцікавішими є вавилонський Гільгамеш і фінікійський Мелькарт. Вони також ходили за край світу, здійснювали великі подвиги і страждали подібно Гераклу. Поети всіх часів і народів постійно використовують у своїй творчості міфи про Геракла. Іменем героїв міфів названо деякі сузір'я. Так, у зоряну ніч можна побачити на небі сузір'я Геркулеса, а поруч із ним - сузір'я Гідри.

Геракл - це єдиний напівбог-герой, а потім і бог, якому поклонялися давні греки. Були також Прометей, Персей і багато інших. Всі вони загинули у жорстоких війнах і кровопролитних битвах. Після смерті Зевс поселив їх за край Землі, на островах серед бурхливих вод Океану, подалі від живих. Там, на родючій землі, яка тричі на рік родить солодкі як мед плоди, вони живуть щасливим і безпечним життям.

Суттєві зміни у давньогрецькій релігії відбулися у післягомерівський період її історії. Родоплемінні культи змінило поклоніння спільним богам, а анімістичні, тотемістичні, фетишистські та інші уявлення, притаманні раннім віруванням, набули конкретних носіїв у формі пантеону (від гр. - всі боги, храм усіх богів, сукупність богів будь-якої релігії) олімпійських богів. Їхнє число визначалось тепер не тільки кількістю непізнаних та некерованих природних і соціальних сил, а й освоєнням людьми нових видів діяльності. Так, у масовій свідомості давньогрецького суспільства виникли образи Деметри - богині землеробства і родючості, Посейдона - морського бога, Ареса - бога війни, Гермеса - бога торгівлі, Гефеста - бога ковалів та ін.

Всі боги - одна сім'я: батьки і діти, онуки і правнуки. Живуть вони на горі Олімп, харчуються амброзією (їжею богів) і запивають її нектаром (напоєм богів). На чолі сім'ї - Зевс. Поруч із ним - його дружина Гера і золотоголовий Аполлон із сестрою Артемідою, золотоволоса Афродіта, могутня Афіна та багато інших богів. Три прекрасні ори охороняють вхід на Олімп і піднімають густу хмару для того, щоб ніхто сторонній не побачив воріт, коли боги через них спускаються на землю або підіймаються до Зевса.

Зевс сидить на високому золотому троні. Поруч із троном - богиня миру Ейрена і постійна супутниця Зевса крилата богиня Ніка, а також охоронниця законів богиня Феміда. Дочка Зевса богиня Діке спостерігає за правосуддям. Сам Зевс надсилає людям свої дари й утверджує на землі порядок і закони, оберігає правду, посилає людям щастя і горе, жорстоко карає неправедних суддів і всіх непокірних.

Біля Зевса постійно знаходяться також мойри - богині долі. Мойра Клото пряде життєву нитку людини і тим самим визначає тривалість її життя. Обірветься нитка - закінчиться життя. Мойра Лахесіс дістає жереб, що випадає людині. Ніхто не може змінити визначену мойрами долю людини, оскільки третя мойра, Атропос, усе, що визначили комусь її сестри, записує у довгий сувій, а що у ньому записане, те неминуче. Є на Олімпі й богиня щастя і благоденства Тюхе, яка з рога достатку насилає людям дари.

Всі боги Олімпу субординовані та підпорядковані. Будь-яка самостійність одного з них без санкції бога більш високого статусу не лише не заохочується, а й жорстоко карається. Міф розповідає про те, як могутній титан Прометей за розпорядженням Зевса був прикутий до скелі Гефестом і як орел клював кожного дня його печінку, що впродовж ночі знов виростала. Причиною такого покарання стало те, що Прометей не підкорився Зевсові. Він вкрав божественний вогонь з горна Гефеста і дав його нерозумним тоді ще людям. Тим самим Прометей залучив людей до мистецтва, дав їм знання, навчив читати і писати, відкрив для них силу ліків, навчив усьому, що полегшує страждання, робить життя щасливішим і радіснішим. За все це громовержець і покарав Прометея. Але Геракл позбавив титана мук. Він убив злодія-орла і зняв з мученика залізні ланцюги. З того часу Прометей носить на руці залізне кільце, в яке вставив камінчик від скелі, до якої був прикутий і де багато століть зазнавав страшних мук [5, с. 60].

Про покарання у вигляді даремної, нікому не потрібної праці розповідає міф про Сізіфа. Цар Коринфу (давньогрецький поліс, нині порт у Греції) Сізіф обманув Зевса. Коли громовержець направив до Сізіфа бога смерті Таната, щоб той відправив його у царство Аїда (підземне царство), Сізіф закував Таната у кайдани. Через це порушився порядок на землі, люди перестали вмирати і не стали приносити богам жертви. Тоді Зевс послав до Сізіфа могутнього бога війни Ареса, який зняв з Таната кайдани, а душу Сізіфа спровадив у царство тіней померлих. Зевс присудив Сізіфові викочувати на високу гору величезний камінь. Напружено, з усієї сили котить Сізіф камінь угору. Але неподалік вершини камінь виривається з рук Сізіфа і стрімко скочується вниз. Засуджений знову береться до роботи. Він вічно котить камінь і ніколи не досягає з ним вершини гори. Це назвали "сізіфовою працею".

Міф про сина Зевса Тантала розповідає про муки спраги, голоду і страху. Зевс покарав свого сина за неслухняність і неповагу. У царстві Аїда Тантал стоїть по горло у воді, а над ним на гілках рясніють стиглі плоди. Як тільки він хоче втамувати спрагу і нахиляється до води, її рівень негайно знижується, а як тільки простягне руку до плоду, щоб утамувати голод, гілки піднімаються. Над головою Тантала нависає скеля, загрожуючи будь-якої миті обвалитися. Це і є "танталові муки" [5, с. 62].

Не окремі міфи про богів як об'єктів релігійного культу, а їх сукупність, тобто міфологія, становили головний зміст релігії у Стародавній Греції. Це були народні фантастичні оповідання, що в них в уособленій, наочно-образній та несвідомо-художній формах віддзеркалювались явища природи і суспільного життя. В міфах по-чудернацькому поєднались елементи реалістичних знань про дійсність і фантастичні вигадки, художні образи і моральні настанови, релігійні уявлення. Найбільш поширеними були міфи про виникнення й еволюцію світу, Сонця, Місяця й зірок, про походження тварин, появу людей, про життя і смерть, добро і зло, про мандри, відкриття і подвиги героїв, про творчість і винахідливість і т. ін.

Давньогрецька міфологія створювалася поступово, впродовж тривалого часу передавалася з покоління у покоління в усній формі мандрівними співаками-аедами. Її гротескно-фантастичні образи стали основою для подальшого розвитку не тільки європейської, а й усієї світової культури.

Давньогрецька міфологія - надбання всієї земної цивілізації. Дотепер популярними є міфи про царя давніх Афін Тесея. У них він - найвизначніший герой Афін, герой афінської військово-родової аристократії, а потім і правлячої аристократії землевласників. Йому приписують створення всього державного укладу Афін, поділ їх населення на три класи: "евпатридів" або благородних, "геоморів", або землеробів, і "деміургів", або ремісників; надання виключного права на заміщення посади лише благородним патриціям. Характерним є такий факт: чимало афінян, які брали участь у Марафонській битві (490 р. до н. е.), в якій греки здобули перемогу над персами, розповідали, що нібито бачили у своїх лавах Тесея у шоломі, зі списом і щитом.

Коли Тесей дістався до Афін, то побачив, що Аттика охоплена глибоким смутком, бо вже втрете поспіль з Криту від царя Міноса прибули збирачі данини. Тяжкою і ганебною була ця данина, згідно з якою афіняни повинні були кожні дев'ять років відправляти на Крит семеро юнаків і семеро дівчат. Там молодих людей замикали у величезному палаці-лабіринті, де їх поїдав Мінотавр (жахливе чудовисько з тулубом людини і головою бика, народжене від священного морського бика дружиною царя Міноса Пасіфією). Лабіринт, що його побудував міфічний умілець Дедал, був настільки складний і заплутаний, що ніхто з тих, хто в ньому опинявся, не міг знайти зворотного шляху і неминуче ставав жертвою Мінотавра [8, с. 84].

Тоді Тесей, разом із приреченими афінськими юнаками і дівчатами, вирушив до Криту, щоб убити Мінотавра. Він сміливо зайшов у лабіринт, вступив у бій з чудовиськом, вбив його і вийшов з лабіринту. Перемозі та щасливому поверненню Тесея сприяло те, що дочка Мінотавра на ім'я Аріадна дала йому гострий меч і змотану в клубок нитку, за допомогою якої він зміг вийти з лабіринту. Тесей позбавив Афіни необхідності сплачувати ганебну данину, а вислів "нитка Аріадни" увійшов у всі мови світу для позначення засобу, що сприяє успіху на життєвому шляху.

Про те, як давні греки освоювали узбережжя Чорного моря, розповідають міфи про похід аргонавтів (моряків на кораблі "Арго") до кавказького містечка Колхіда за золотим руном (вовною чудесного золотого барана).

Мрії людей про опанування повітряним простором відображені у міфі про Дедала. Він зробив собі і своєму синові Ікару крила з пір'я птахів та воску. На тих крилах вони полетіли з острова Крит, через море, на острів Сицилію. Під час польоту Ікар, забувши настанови батька, занадто близько підлетів до Сонця. Сонячний жар розтопив віск крил, Ікар впав у море і загинув. Це море між островами Крит і Сицилія стали називати Ікарійським (нині - Іонічне).

Міф про співака Орфея розповідає про любов давніх греків до мистецтв, особливо до музики. Спів Орфея зачаровував не лише живу природу, а й мешканців підземного царства. Дуже сумував Орфей за своєю померлою дружиною Еврідікою. Якось він спустився у похмуре царство Аїда і там перед богами заспівав сумну пісню про кохання. Аїд розчулився від цього співу і дозволив Орфеєві взяти свою дружину на землю. При цьому бог заборонив йому озиратись поки вони не вийдуть на поверхню. Орфей не витримав випробування, озирнувся, щоб подивитись, чи йде слідом за ним дружина, і в ту саму мить втратив Еврідіку назавжди. Її тінь знову сховалась у царстві мертвих: немає вороття з того царства, повернення у життя після смерті неможливе [8, с. 87].

грецький міфологія релігія

  1   2   3

скачати

© Усі права захищені
написати до нас