Ім'я файлу: Голос і актор.docx
Розширення: docx
Розмір: 34кб.
Дата: 25.05.2020

Бесіда зі спеціальності на тему: «Голос і актор».

Розробила студентка ІІІ курсу заочної форми навчання спеціальності «Сценічне мистецтво» Беспалова Ірина Геннадіївна

Шановні учасники театрального гуртка «Маска», ви вже маєте певний досвід сценічної діяльності, а отже і певні поняття про акторську діяльність. Тому я хотіла б задати вам таке питання: Якими якостями на вашу думку має володіти актор?

Відповіді

Чудово. Ви всі вірно визначаєте якості актора. Давайте підсумуємо їх усі. Отже, гарний актор має володіти:

  • розвинутою увагою;

  • мати гарні ораторські здібності (сценічна мова: поставлене дихання, дикція, артикуляція тощо);

  • розвинута уява та здатність творчо мислити;

  • тренована емоційна пам’ять;

  • сценічна свобода;

  • харизма;

  • комунікабельність;

  • вміння боротися зі страхами;

  • психічна врівноваженість;

  • працелюбність та працездатність;

  • знання теорій, жанрів та прийомів театрального мистецтва;

  • музичні та хореографічні навички;

  • мати гарний смак;

  • бажання самовдосконалюватися;

  • цілеспрямованість тощо.

Отже як ми бачимо таких якостей дуже багато. Нажаль за одне заняття усі ці якості нам розглянути не вдасться. Тому пропоную сьогодні зупинитися на одній з найважливіших якостей, як на сцені так і в житті, на голосі.

Багато успішних та відомих людей завдячують цим саме голосу. Не дивлячись на яскраву зовнішність деяких відомих людей, згадуючи їх, ми в першу чергу згадуємо голос.

Людський голос – це могутній інструмент, завдяки якому можна розворушити людей, чи навпаки приспати їх, зачарувати чи відштовхнути, запевнити їх в чомусь та отримати їх підтримку.

Неприємний голос навпаки може відштовхнути людей від вас. Уявіть собі могутнього атлета з писклявим тонким голосом, чи успішного фінансиста з різкою гугнявою вимовою. Інакше кажучи, ваш голос має сприяти вашій кар’єрі, а не псувати її.

Не важливо який голос ви маєте від народження. Завдяки практиці ви зможете досягти такого голосу, на який заслуговуєте. Завдяки роботі над правильною вимовою можна позбутися акценту, якщо правильно користуватися голосовим апаратом, то можна позбавитися гугнявості, можна навчитися правильній артикуляції та вимові звуків. Ви можете розвинути резонансні коливання в грудній клітині та навчитися говорити так, щоб вас чули навіть в останньому ряду аудиторії без найменшої напруги з вашої сторони. Все це дійсно в ваших силах. І сьогодні ми розглянемо деякі методи досягнення цієї мети.

Робота над покращенням голосу ведеться в декілька етапів. На першому вона потребує виконання вправ на релаксацію, дихання та тренування м’язів губ і язика, що робить голос більш гнучким та потужним. При цьому в голосі з’являється більше сили, ви помічаєте нові інтонації. Це вас дивує та надихає до подальшої роботи над голосом.

Далі починається робота над правильним позиціонуванням звуку. Потрібно налаштувати свій голосовий апарат таким чином, щоб звук направлявся в правильні резонатори. Використовувати не тільки головний (верхній) резонатор, але й не забувати про нижні регістри. Завдяки цьому голос набуває теплішого забарвлення, стає більш гнучким та вільним.

Наступний етап – це знаходження правильного фізичного вокального балансу голосу. Для цього важливо знайти енергію в самих м’язах, і тоді її не потрібно буде виймати з себе, вона вийде сама з голосом. Коли ви досягнете єдності в фізичній та емоційній енергіях, то вам залишиться тільки синтезувати та знаходити для себе нові грані звучання вашого голосу.

  1. Релаксація та дихання

Вам необхідно максимально відкрити та посилити звук, але таким чином щоб він не переставав бути вашим. Збільшивши діапазон та силу звуку, важливо вміти робити це завжди, коли знадобиться.

Голос дуже чутливий до різних неспокійних станів психіки. В звичному житті, якщо ви нервуєте – це неминуче відображається на вашому голосі. Звичне почуття страху призводить до увімкнення захисних систем вашого організму, і в результаті виникає напруга, особливо в верхній частині тіла, шиї та плечах.

  • Якщо голос знаходиться в напрузі, та доводиться говорити докладаючи зусиль, то матимуть місце такі явища:

  • Голос поступово підвищується та стає незвичним, важкокерованим. Від цього зикає його гнучкість та природні розмовні модуляції.

  • Звук стає стиснутий, що відштовхує слухача.

  • Напруження в шиї стискає горло та не пропускає низькі тональності голосу, низькі ноти. Це виключає модуляції, і тому мова стає без цвітною.

  • Найважливіше те, що через скутість звуку слухач концентрує свою увагу більше на звуці, ніж на слові.

Таким чином, горло – це єдине місце в вашому тілі, де ви не маєте відчувати напруги.

Погляньте на голос, як на інструмент. Як він схожий зі скрипкою. Якість звуку скрипки залежить від правильного використання смичка, якості струн, їх натяжіння та від якості корпусу. Що стосується голосу, то він залежить від дихання, - для проголошення звуку. Голосові зв’язки, як і струни скрипки, напряму не контролюються. Якщо ви маєме потовщення в гортані, то ви не зможете контролювати звук – в цьому випадку необхідно звернутися до лікаря.

Крім того, для одержання якісного звуку ви залежите від резонуючого простору. Для цього є спеціальні порожнини в тілі. Навіть скелет може брати участь в цьому процесі – ви навіть зможете відчути вібрацію в основі хребта та в шлунку.

Наприклад, якщо спина в вас не зовсім пряма, то ребра не можуть відкриватися так як потрібно, і рух в нижній частині грудної клітини утруднений. Нерівність хребта обов’язково означає впалість верхньої частини грудної клітини. Якщо спеціально прийняти таку позу, то видно, що відкрити ребра неможливо, а це в свою чергу погано впливає на звук, а тому і на впевненість в своїх силах.

Якщо навіть основа спини знаходиться в нормальному положенні, але плечі висунуті вперед, то голова природньо відкидається назад, для підтримки рівноваги. Ви помітите, що резонуючий простір в шиї повністю здавлений, а тому посилення голосу майже неможливе. Ви можете зараз самостійно спробувати зайняти такі позиції, і відчути цей ефект. Також ви помітите, як одна напруга переходить в іншу: напруга в поясниці відкликається напругою в плечах, напруга в задній частині шиї викликає напругу в передній частині, де розміщуються гортань та зв’язки, і це може спотворити голос. Напруга в цьому місці переходить в щелепу, а це, в свою чергу, відбивається на задній частині язику та піднебіння. Все це впливає на голос та заважає актору встановити зв’язок з публікою, яка в такому випадку не зможе отримати задоволення від вистави.

Також дуже важливо навчитися правильно дихати. Це має відбуватися вільно. Якщо ви дихаєте нижньою частиною грудної клітини, де розміщені шлунок та діафрагма, то все ваше тіло стає частиною звуку. Якщо ви дихаєте верхньою частиною – голос буде відображати лише частина вашого тіла. Таким чином, фізичний аспект звуку впливає на його емоційний ефект.

Також зрозуміло, що релаксація (розслаблення) залежить від дихання, а дихання від релаксації, тому потрібно виконувати ці типи вправ в комплексі.

ВПРАВИ:

Виконується лежачи на підлозі. Спина максимально рівна. Зігніть ноги в колінах та трохи їх розсуньте. Це допоможе тримати спину рівно. Намагайтесь відчути спиною підлогу. Вирівняйте плечі. Відчуйте плечі, шию, руки вільними, так само як і суглоби. Доможіться повної релаксації та скажіть собі: Спина рівна, плечі рівні та вільні, зап’ястя вільні, лікті вільні, шия вільна.

М’язи відреагують на ці команди. Важливо при цьому нічого не робити, дати м’язам виконати команди. Ви відчуєте одночасно напругу та свободу м’язів.. Далі переходьте до дихальних вправ.

  • Покладіть руки на нижню частину грудної клітини, туди, де знаходиться найбільша випуклість, так як саме там буде спостерігатися найбільший рух.

  • вдихніть через ніс та видихніть усе повітря; зачекайте, поки не відчуєте, що міжреберні м’язи починають рухатися, потім знову повільно вдихніть та відчуйте, як ребра розширюються в області спини та з боків. Намагайтеся не підіймати верхню частину грудної клітини. Повторіть кілька разів.

  • Вдихніть, потім повільно видихніть на рахунок «10»; впевніться, що міжреберні м’язи контролюють дихання. Збільшуйте рахунок до «15» та потім до «20».

  • Вдихніть. Покладіть одну руку на діафрагму та робіть кілька видихів рівно, але твердо, щоб відчути, звідки йде видих. Потім зробіть це зі звуком «Р», імітуючи звучання барабану. Потім зі звуками «АХ», «АІ» та «І», поєднуючи дихання з вимовою звуку.

  • Вдихніть, щоб відкрити ребра. Покладіть одну руку на діафрагму та повільно видихайте через відкритий рот. Потім знов вдихніть та на рахунок «6» видихайте (при цьому рахуйте вголос). Продовжуйте видих з одночасним декламуванням уривка тексту. Плечі та шию при цьому тримати вільними. Після вправи полежте спокійно, а потім повільно підійміться.

Займіть зручне положення, сидячи чи стоячи, спину при цьому тримати рівно.

Голова:

Зробити нахил вперед та повільно піднятися, м’язи задньої частини шиї напружені. Нахил назад та вирівнятися. Нахил убік та вирівнятися. Максимально повно озирнутися навкруги. Спина напружена – розслаблена; відчути різницю. Обережно нахилити голову та повернутися в попереднє положення; відчути свободу в м’язах задньої частини шиї. Дуже легкий оберт навколо для того, щоб відчути вільність руху. Голова може лишатися нерухомою, але не затиснітою.

Плечі:

Обережно підняти та опустити плечі, фіксуючи відчуття в першому та другому положенні.

  • руки за головою – повне розслаблення, вдих та видих. Коли ребра почнуть рухатися – знов вдих. Повторити 2-3 рази. Це відкриває грудну клітину.

  • Руки опущені донизу або лежать на бічних ребрах. Зробіть повний вдих та повільний видих на рахунок «10», «15» та «20» впевніться, що міжреберні м’язи контролюють дихання.

  • Вдих та видих від діафрагми зі звуком «Р», причому видих та звук мають злитися воєдино. Потім – те ж саме з читанням тексту.

  • Верхня частина грудної клітини, шия та плечі завжди вільні.

Коли ви промовляєте текст, опустіть діафрагму, щоб звук виходив вільно. Грудна клітина допомагає резонуванню. Важливо відчувати, що м’язи працюють, тобто міжреберні м’язи та діафрагма, адже вони підсилюють звук. Звичайно, ви фіксуєте роботу м’язів лише для того, щоб відчути їх. І, нарешті, дихання має бути економічним та рівним.

Починати промовляти текст слід лише при повному відчутті свободи та при наявності рівного дихання. Якщо відчуваєте, що вам це не вдається, призупиніть виконання вправи.

  1. М’язи та слово.

Дихання починає звук завдяки впливу на голосові зв’язки, змушуючи їх вібрувати, і, таким чином, виникають звукові хвилі. Початковий звук потім розширюється та поширюється по тілу та рухом і артикуляцією різних органів мовлення може бути оформлений у вигляді слів.

За допомогою дихальних вправ ви виявили свою вільну голосову енергію та резонувальні можливості тіла. Тепер ви маєте перетворити цю енергію в слова, адже саме це впливає на слухача. Необхідно зрозуміти, як пов’язати голосову енергію та енергію слів. Наступним кроком буде навчання тому, як рухати щелепами, губами та язиком, використовувати м’яке піднебіння; за допомогою їх м’язів ми вимовляємо голосні та приголосні звуки.

Для людини з особливо незрозумілим мовленням або зі специфічним акцентом допоможе правильна концентрація енергії на слові та недопущення монотонної вимови голосних та приголосних. Не існує стовідсотково правильного способу вимови – все це індивідуальне явище. Якщо вимовляти кожен звук стандартно, то звук не обов’язково буде вірним, адже він формальний. Проблема в тому, як сумістити особливості мовлення з вимогами тексту – це дуже тонка річ. Тут необхідно віднайти «золоту середину» - загальноприйнятну норму вимови і тим самим пов’язати індивідуальні особливості мовлення та характер тексту. Якщо ви маєте гарний слух, то зможете зробити це самостійно. Звичайно, спочатку звучання буде штучним, не вистачатиме ритмічної свободи. Але чим більше ви будете тренуватися, тим легше у вас буде виходити – м’язи автоматично почнуть працювати правильно.

Знайшовши правильну енергію та встановивши контроль над цими м’язами, ви зрозумієте, що тепер слова виходять без зусиль та підпорядковані вашій волі. Ви зможете вільно розтягувати слова та прискорювати ритм мовлення.

Тепер ви маєте зрозуміти де знайти цю енергію. Перш ніж звернутися до приголосних в цьому аспекті, потрібно пояснити, що таке приголосний звук.

Приголосний – це звук, на якому зупиняється чи затримується потік повітря або озвучений потік – на губах чи язиці. Для деяких приголосних необхідне м’яке піднебіння, а положення щелепи завжди має велике значення. Коли звуковий потік повністю зупиняється – це вибуховий приголосний, якщо тільки частково – фрикативний приголосний. Крім того вони можуть бути дзвінкими та глухими. Дзвінкі – коли задіяні голосові зв’язки, глухі – коли зв’язки не задіяні.

Все це, звичайно, зрозуміло, справа лиш в тому, скільки м’язової енергії ви використовуєте. Існує нескінченно багато різновидів в типах повітряного тиску, вібрації та часу на вимову приголосних.

Голосний відрізняється тим, що потік повітря вільно проходить через рот та завжди озвучений. В формуванні голосного беруть участь губи, язик, однак щелепа та положення м’якого піднебіння особливо не впливають на його якість. Одні голосні називаються чистими, інші – дифтонгами. Одні довгі, інші короткі.

Необхідно тренувати кожен м’яз окремо, для цього потрібно тримати рот відкритим. В цих цілях використовується спеціальна розпорка. Вона має бути не товщою за олівець, її вставляють між зубами, і, таким чином рот відкритий.

Якщо ви можете користуватися розпоркою та не відчувати при цьому напруги в щелепах – використовуйте її. Якщо ж вона вам заважає, можно відмовитися від неї, в той же час за допомогою дзеркала напрацювати найбільш правильне та комфортне положення рота. Для цього розтягніть трохи губи, поклавши пальці в куточки рота. Це основний спосіб ізолювати рух м’язів роту від руху інших м’язів.

Під час виконання вправ не потрібно звертати увагу на механіку словотворення, але говорити нормально та вільно.

Виконуючи ці вправи, не потрібно поспішати. Потім швидкість прийде сама. Необхідно тільки відчувати дію м’язів в усій її повномі. При вимовлянні приголосних неможна зловживати тиском звукового потоку, рівно як і недооцінювати його значення. Крім того, не слід забувати і про те, що м’язи не тільки відповідають за фізичне оформлення слова, але й мають свою власну природню вібрацію та резонанс – це сприяє повнозвуччю мовлення. Особливо це помітно при вимові парних приголосних:

п-б

т-д

к-г

с-з

ф-в

ш-ж

Голосні звуки, як і приголосні, знаходяться в прямій залежності від м’язів – але відчути це складніше.

Якість голосу забезпечується також правильним поєднанням голосних та приголосних. В цьому випадку звук та слово злиті. Вправи на відпрацювання голосних та приголосних звуків мають виконуватися комплексно.

Енергія, необхідна для вимови слова – це енергія м’язова: іншого зусилля не потрібно. Будь-яка напруга шиї та горла зменшує ясність мовлення. Напруга – пуста, непотрібна енергія. Усі ті м’язи, які не використовуються в процесі мовлення, мають бути розслаблені. Слова мають власну енергію, тому немає необхідності виштовхувати їх. Виштовхуючи слова, ви позбавляєте їх значення, штучно обмежуєте їх.

Звук починається з дихання, озвучується та переходить в слово. Коли ідея, звук та слово зливаються в одне, ви досягаєте ясності. Економлячи сили в процесі мовлення, ви перестаєте використовувати акцентування слів. Скорочується практика акцентування приголосних, так як це збиває ритм слова. Відмовившись від подібного роду обмежень, ви відкриваєте для себе, що принцип позитивної енергії – це твердість без напруги.

ВПРАВИ:

  1. Вставте розпорку між зубами та виконуйте вправу на розвиток м’язів язика та губ. Кінчик язика:

  • промовляйте твердо та ритмічно:

«ла»

«лала»

«лалала»

Повторювати декілька разів. Енергія зосереджена на кінчику язика. Язик опускається донизу після кожного «ла»

  • те ж саме з «тетете», «дедеде».

  • Задня частина язика: те ж саме з «кекеке», «гегеге», «тетете», «дедеде», «ка», «га»

  • вправи для губ: «пепепе», «мемеме», «па…», «ба…», «ма…». Під час виконання вправи напружувати м’язи язика та губ. Вони також сприяють звукоутворенню.

  • «аа», «оо», «аі», «маа», «май»… При виконанні вправи задню частину язика тримати розслабленою.

  • «АХ», «ЛАХ», «ТАХ», «ДАХ», «НАХ», «И-И», «А», «АІ», «ТАЙ», «ДАЙ», «НАЙ», і т.д. Передня частина язика вигнута догори.

  • Язик рухається донизу: «ІА», «ЛІА», «ТІА», «ДІА», «НІА», «ЕА», «ЛЕА», «ТЕА» і т.д.

  • прибрати розпорку та вимовити: «вввввв», «зззззз» - декілька разів, фіксуючи вібрацію губ та язика.

В усіх цих вправах швидкість не обов’язкова. Тут цікава чіткість м’язових рухів; найважливіше – слідкувати за вібрацією при вимові приголосних, адже модуляція має виходити з того місця, де народжується слово. Голос має йти від діафрагми та оформлюватися в слова за допомогою губ та язика. Тут не має місця зусиллям, рівно як і напрузі в горлі.

  1. Для того, щоб відкрити горло. Прибрати розпорку.

  • опустити щелепу, розслабити язик та шию. Змусити працювати м’язи задньої частини язика та піднебіння, вимовляти «ґеґеґе» - дуже твердо, притискаючи язик до задньої стінки піднебіння та відчуваючи напругу в нім. Потім опустити язик та розслабити його.

  • Повторювати:
    «ґеґеґе» - притискаючи піднебіння та язик до задньої стінки порожнини рота.

«ґеґеґе» - язик та піднебіння опущені.

Відмітити різницю в звучанні «ґеґеґе» - напруга, «ґеґеґе» - розслаблення.

«а» - опущення язика та піднебіння.

Потім з розслабленим язиком та піднебінням вимовити:

«ґеґеґе» - «а»

«ґеґеґе» - «аі»

«ґеґеґе» - «і»

Приголосні мають бути чіткими, голосні відкритими.

  • діафрагматичне дихання. Проспівати «аі» та «і».

Повторити це, при цьому підіймаючи та опускаючи руки та голову слідкувати за тим, щоб голова кожен раз опускалася повністю.

  1. Промовляти текст в нормальному положенні, комбінуючи усі пройдені вправи – дихальні та м’язові.

В ході роботи завжди необхідні самоконтроль та самоаналіз:

  1. Якщо дикція у вас не ідеальна, то на фізичному рівні це можна виправити за допомогою вправ. Але цяей недолік іноді буває пов’язаний з відсутністю повної ясності думки.

  2. Занадто вибуховий характер приголосних та надто виділене мовлення часто пов’язані з недостатньою вірою в свої можливості.

  3. Ковтання закінчень слів технічно може бути подолано, однак цей недолік також буває пов’язаний з деякою плутаниною в думках та знову ж таки з невірою у власні сили.

  4. Напруга щелепи та мала мобільність губ часто пояснюється небажанням людини спілкуватися.

  5. Уривчасте промовляння голосних має причиною те, що в наш час дуже небагато людей здатні чути мелодійність голосних звуків. Іноді це відбувається від небажання проявляти свої емоції.

  6. Недостатня подовженість повітряного потоку та заглушення дзвінких приголосних означає лише те, що ви надто швидко видихаєте повітря, а це іноді пов’язано з нав’язливим бажанням сподобатися глядачеві.

  7. Надто сильне звучання мовлення іноді пояснюється надмірним емоційним збудженням того, хто говорить.

Таким чином, самоаналіз – дуже важлива звичка. Крім того, будь-яка конструктивна критика зі сторони має вами вислуховуватися та аналізуватися.

Декілька порад при роботі з текстом:

  1. Діафрагматичне дихання.

  2. Промовляти частину текста з посиленою роботою м’язів, фізично акцентуючи голосні та приголосні. Це допомагає домогтися вільної роботи органів мовлення.

  3. Дуже корисно проспівати частину тексту або перейти на речитатив.

  4. «Гудіти» деякі приголосні («в», «з» та ін.)

  5. Уривки тексту промовляти досить голосно, акцентуючи слова.

  6. Звертати увагу на правильність інтонації.

Список використаної літератури:

  1. Сіселі Б. Голос та актор [Електронний ресурс] / Беррі Сіселі – Режим доступу до ресурсу: https://culture.wikireading.ru/65506.

  2. Все про голос (постановка голосу) [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://teatr.scaena.ru/page.php?id=131.

скачати

© Усі права захищені
написати до нас