Ім'я файлу: Всесвітня історія семінар.docx
Розширення: docx
Розмір: 37кб.
Дата: 26.04.2022
скачати
Пов'язані файли:
дз Матвій.docx
Розширення: docx
Розмір: 37кб.
Дата: 26.04.2022
скачати
Пов'язані файли:
дз Матвій.docx
2) Створення СРСР. Політика комунізму та 1 голодомор України 1922-1923 рр.
Голодомор: причини та механізми
Голодомор в Україні 1932-1933 років не був випадковим явищем природного чи соціального походження, як це стверджували спочатку радянські, а згодом проросійські історики. «Смерть через голод» стала наслідком цілеспрямовано застосованого тоталітарною владою терору голодом, тобто геноцидом. Він став покаранням українців за їхній спротив колективізації сільського господарства і небажання перебувати під владою Росії. наслідок руйнування системи сільського господарства і сіл, спричинене примусовою колективізацією, що стала Це покарання здійснювалося шляхом знищення української культури, мови, традицій. Шляхом штучно організованого голоду радянська влада намагалася вирішити так звану «українську проблему» за наказом Сталіна.
За даними істориків, на початку 30-х років ХХ-го століття основним центром опору більшовицькій політиці колективізації та форсованої індустріалізації було українське село. В Україні сталося понад 4 тис. масових протестних виступів за участю близько 1,2 млн. чоловік. З колгоспів вийшли 41 200 селянських господарств, близько 500 сільських рад відмовлялися приймати нереальні плани хлібозаготівель.
Сталін боявся втратити Україну як ресурс, без якого побудова могутньої індустріальної імперії, здатної завоювати світ, залишалася б тільки мрією.
Не бажаючи втрачати Україну, радянський режим вибудував план винищення частини української нації, що був замаскований під плани здачі хліба державі. Йшлося про повне вилучення всіх запасів зерна, а потім конфіскацію інших продуктів харчування та майна в якості штрафів за невиконання плану здачі хліба. Перетворивши Україну на територію масового голоду, режим перекрив всі шляхи до порятунку. Відбулася ізоляція голодуючих. З цією метою був застосований режим «чорних дошок» і заборона голодуючих виїжджати за межі України. Колгоспи і села, занесені на «чорні дошки», оточувалися загонами міліції та радянських спецслужб. Звідти вивозили усі запаси їжі. Заборонялася торгівля та ввезення будь-яких товарів. 22,4 мільйони людей було фізично заблоковано в межах території Голодомору.
Ще однією складовою геноциду було свідоме блокування інформації про голод. У січні 1933 року радянською владою було зробленою заяву про відсутність голоду в країні. Сталінський режим відмовився від зовнішньої допомоги.
Наслідки Голодомору
Голодомор 1932-1933 років охопив період з квітня 1932 року по листопад 1933 року. За ці 17 місяців було вбито понад 7 мільйонів людей в Україні і 3 мільйони українців поза її межами, в регіонах, що історично були заселені українцями: Кубань, Північний Кавказ, Нижнє Поволжя та Казахстан. Пік Голодомору припав на весну 1933 року. В Україні від голоду щохвилини вмирало 17 людей, 1 400 – щогодини, понад 30 тисяч – щодня... Питання кількості людських втрат України від Голодомору досі залишається відкритим.
Реальні цифри загиблих замовчувалися, що підтверджується наданим владою розпорядженням не реєструвати смерть дітей у віці до одного року. Українці у віці від 6 місяців до 17 років становили близько половини всіх жертв Голодомору. У зв'язку з цим, середня тривалість життя українців у 1933 році становила 7,3 року в чоловіків і 10,9 років у жінок. За всю історію людства подібних показників ніде не було зафіксовано.
За антиукраїнською спрямованістю та масштабністю застосування, голод 1932-1933 років виявився найжахливішою зброєю масового знищення та соціального поневолення населення України, якою скористався тоталітарний комуністичний режим.
Тобто Голодомор в Україні став соціально-гуманітарною катастрофою глобального масштабу.
Наслідком злочину геноциду, окрім фізичного вбивства мільйонів людей, стало руйнування традиційного українського устрою життя. Голод став зброєю масового біологічного знищення українців, на довгі десятиліття порушив генетичний фонд народу, призвів до морально-психологічних змін у свідомості українців. Традиційна культура та народні звичаї зазнали деформації. Голодомор повністю змінив звичний порядок господарювання на селі. На десятки років українські селяни були зведені до становища безправних колгоспників, позбавлених паспортів та пенсій.
Психологічними наслідками Голодомору стали почуття вини та сорому. Люди відчували провину за те, що не змогли врятувати рідних, сором за аморальні вчинки, які чинилися задля виживання.
Із послабленням комуністичного контролю над суспільним життям у другій половині 1980-х років відновлюється пам'ять про Голодомор. З 1993 року в Україні на державному рівні відбувається вшанування безневинних жертв Голодомору. У листопаді 2008-го в Києві було споруджено Національний меморіал жертв Голодомору. Загалом в Україні встановлено понад 7.100 меморіалів, пам’ятників та пам’ятних знаків, присвячених жертвам Голодомору.
Голодомор — штучно створений голод із метою досягнення певної мети. Голодомор 1932—1933 рр. в Україні було визнано геноцидом українського народу.
Геноцид (від грец. genos — рід, плем’я і латин. caedo — убивати) — знищення окремих груп населення за расовими, національними, етнічними або релігійними мотивами, а також штучне створення життєвих умов, не сумісних із життям.
3) Політика індустріалізації та колективізації, як причини та передумови 2 голодомору 1932- 1933 рр.. Підготовка СРСР до 2 світової війни.
Промисловий розвиток СРСР у середині 1920-х досяг довоєнного (1913), однак країна суттєво відставала від провідних західних країн: значно менше вироблялося електроенергії, сталі, чавуну, видобувалося вугілля та нафти. Господарство в цілому перебувало на доіндустріальній стадії розвитку. Тому XIV з'їзд ВКП(б), який відбувся в грудні 1925 проголосив курс на індустріалізацію.
Основними цілями індустріалізації в СРСР проголошувалися:
забезпечення економічної самостійності і незалежності СРСР;
ліквідація техніко-економічної відсталості країни, осучаснення промисловості;
створення технічної бази для осучаснення сільського господарства;
розвиток нових галузей промисловості;
зміцнення обороноздатності країни, створення військово-промислового комплексу;
заохочення неухильного зростання продуктивності праці і на цій основі підвищення матеріального добробуту та культурного рівня працівників.
Колективіза́ція сільського господарства в СРСР — створення великих колективних господарств на основі селянських дворів. Передбачалося, що результатом колективізації стане ріст виробництва сільськогосподарської продукції на 150 %. Колективізація мала охопити майже всі селянські господарства, ліквідувавши «шкідливий буржуазний вплив» приватної власності.
Фактичною метою було перетворення всієї робочої сили сіл, а також міст, на робітників державних підприємств. Це давало змогу встановити повний економічний контроль влади над громадянами, поширити її політичне панування на економічно самостійне до цього селянство, тобто на практиці реалізувати ідею диктатури влади над усією країною, де селяни складали більш ніж 85 % населення. Було відомо, що реалізація плану зустріне певний опір, особливо з боку селян, яких мали позбавити землі, проте партійне керівництво приймало його як належне, мовляв, «не розбивши яєць, не підсмажиш яєшні».
Найрадикальніше колективізація відбувалася у сільській місцевості, де вона була війною режиму проти селянства. Історики називають колективізацію однією з причин Голодомору 1932—1933 років в Україні.
Більшовики доводили, що рано чи пізно колективне сільське господарство має замінити дрібні селянські господарства. Однак, переконати селян погодитися з таким поглядом буде непросто, особливо після тої лібералізації в народному господарстві, що була запроваджена за НЕПу. Реакція селян на створення в 1920-х роках колгоспів та радгоспів була незадовільненою для СРСР — до них вступило лише 3 % усіх сільськогосподарських робітників СРСР. Тому, опрацьовуючи перший п'ятирічний план, більшовики розраховували, що вони зможуть колективізувати не більше 20 % селянських дворів (для України становилось завдання в 30 %). Зосередивши увагу на індустріалізації, радянське керівництво, вочевидь, вирішило не брати на себе величезний тягар, пов'язаний із докорінним перетворенням сільського господарства.
Однією з найбільших трагедій українського народу став Голодомор 1932—1933 рр. Остаточно його причини досі не з’ясовані, проте очевидним є те, що голод в Україні виник не внаслідок стихійного лиха, а був організований штучно.
Насильницька колективізація призвела до кризи сільськогосподарського виробництва в Україні. Селяни, насильно об’єднані в колгоспи, були не зацікавлені в результатах своєї праці, оскільки за роботу майже нічого не одержували. Вироблена продукція діставалася в основному державі, яка ставила нереальні плани та норми хлібозаготівлі. Зрештою в 1930—1931 рр. дезорганізація та деградація колгоспного виробництва позначилася не стільки на поставках державі, скільки на матеріальному становищі селян, які опинилися без будь-яких запасів продовольства.
Хлібозаготівельна кампанія 1931—1932 рр. фактично вилучила в селян усе зерно, навіть посівний фонд. У результаті вже у грудні 1931 р. стали надходити перші відомості про голод в окремих районах. У першій половині 1932 р. від голоду загинуло 150 тис. селян. Фізично ослаблене селянство не могло ефективно провести весняну посівну кампанію 1932 р. Ускладнювала ситуацію й безгосподарність у колгоспах. На 20 травня 1932 р. у республіці було засіяно трохи більше за половину запланованих площ. Унаслідок неякісного обробітку частина посівів загинула. І все ж таки врожай 1932 р. був лише на 12 % меншим за середній у 1926—1930 рр. і міг забезпечити Україну мінімумом продовольства. Проте радянське керівництво вимагало негайного виконання норм хлібозаготівлі, які були нездійсненними в ситуації, що склалася на селі. На 1 листопада 1932 р. від селянського сектору України надійшло лише 136 млн пудів. Такі результати не влаштовували радянське керівництво, якому потрібен був хліб для продовження розпочатої масштабної індустріалізації.
Хлібозаготівельна кампанія 1931—1932 рр. фактично залишила селян без хліба. Щоб вижити, селяни ночами ножицями стали зрізувати ще недозрілі колоски на полях. Це явище швидко набуло масового характеру. Проте 7 серпня 1932 р. з’явився відредагований особисто Й. Сталіним Закон про охорону соціалістичної власності (що дістав назву закону «Про п’ять колосків»), яким за розкрадання передбачалися розстріл або десять років ув’язнення. На початок 1933 р. за цим законом було засуджено 54 645 осіб, із яких розстріляно 2000. Крім того, за невиконання хлібозаготівлі було усунуто з посад 80 % секретарів райкомів партії. Але такі заходи не допомогли, і тоді Й. Сталін надсилає в Україну «надзвичайну комісію» на чолі з В. Молотовим. Почалося масове звільнення з партії та віддання під суд. За період роботи «комісії» до січня 1933 р. з українських селян було додатково вичавлено 90 млн пудів, значною мірою за рахунок створення спеціальних бригад із видобутку зерна. Актив цих бригад налічував 112 тис. осіб, які отримували відсоток від добутого зерна. Але й ці заходи не сприяли виконанню плану хлібозаготівлі. Тоді для покарання боржників комісія запровадила «натуральні штрафи» (спеціальні загони стали вилучати все наявне продовольство), які перетворилися на свідомий терор голодом. На початок 1933 р. в Україні фактично не залишилося продовольства.
Люди були змушені їсти товчену кору дерев, солому, перемішану з гнилою та мерзлою капустою, картоплею; котів, собак, щурів, слимаків, жаб, кротів тощо. Також траплялися випадки канібалізму.
Така їжа викликала тяжкі захворювання. Почалося масове вимирання цілих сіл. Поставлені в безвихідь селяни намагалися врятуватися втечею в міста та райони, не вражені голодом. Передбачаючи такий розвиток подій, сталінське керівництво 27 грудня 1932 р. запровадило паспортну систему з обов’язковою пропискою. Селяни, не отримуючи паспортів на руки, фактично перетворювалися на кріпаків радянської держави.
Також до України було направлено «окремо уповноважених» Л. Кагановича та П. Постишева, які посилили репресивні заходи з метою виконати план хлібозаготівлі й організувати нову посівну кампанію.
Голодомор — штучно створений голод із метою досягнення певної мети. Голодомор 1932—1933 рр. в Україні було визнано геноцидом українського народу.
Геноцид (від грец. genos — рід, плем’я і латин. caedo — убивати) — знищення окремих груп населення за расовими, національними, етнічними або релігійними мотивами, а також штучне створення життєвих умов, не сумісних із життям.
Вперше СРСР взяв участь в бойових дій Другої світової війни 17 вересня 1939 під час Польського походу, а безпосередньо вступив у війну 22 червня 1941 після вторгнення на його територію нацистської Німеччини та її сателітів і з початком Німецько-радянської війни
4) Сталінські репресії 30-х років. Чистка армії 1937-1938 рр., як підготовка до 2 світової війни.
Ста́лінські репре́сії — масові репресії, що здійснювалися в СРСР в 1930-і — 1950-і роки та пов'язані з ім'ям організатора й ідеолога репресій Й. В. Сталіна, диктатора Радянського Союзу в цей період. До репресивних акцій можна віднести геноцид українців, чистки в рядах правлячої ВКП (б) (після 1952 р. КПРС) та НКВС, розкуркулення, депортації цілих етнічних груп, гоніння проти «соціально чужих елементів» і «саботажників», масові ув'язнення та розстріли «ворогів народу». З точки зору міжнародного права, такі злочини нічим не відрізняються від злочинів Нацистської Німеччини, класифікуються міжнародним законодавством як злочини проти людяності і відповідно до Лондонського Статуту Міжнародного військового трибуналу підпадають під юрисдикцію Міжнародного військового трибуналу.
Закритий судовий процес у справі «Військово-фашистського заколоту» 1937 — закрите судове засідання, що розпочалось 11 червня 1937, на якому засуджено групу військовиків на чолі з 1-м заступником наркома оборони СРСР і начальником управління бойової підготовки РСЧА М.Тухачевським. Засуджених було визнано організаторами військового заколоту, що мав призвести до державного перевороту в СРСР. Засідання відбулося під головуванням В.Ульріха і за участі маршалів Радянського Союзу В.Блюхера й С.Будьонного, командармів Я.Алксніса, Б.Шапошникова, І.Бєлова, П.Дибенка і Н.Каширіна, комдива Є.Горячева. Ще з середини 1920-х рр. органи держбезпеки почали накопичувати компрометуючі матеріали на М.Тухачевського. 1930 вони отримали свідчення деяких близьких до М.Тухачевського військових про його приналежність до т. зв. правої опозиції (див. також «Весна»). Коли до керівництва НКВС прийшов М.Єжов (див. Єжовщина), він надав цим матеріалам особливого значення. Й.Сталіну з НКВС було надіслано записку з матеріалами однієї з білоемігрантських організацій, де стверджувалося, що «в СРСР групою вищих командирів готується державний переворот». Дещо пізніше німецькою розвідкою до відома радянського керівництва через чехословацького президента Е.Бенеша були доведені сфабриковані нею «матеріали» про зв'язки М.Тухачевського з іноземними розвідками та про його плани щодо військового перевороту. Вбачаючи у військових діячах своїх потенційних суперників, Й.Сталін віддав розпорядження про арешт М.Тухачевського і тих військових, яких підозрювали у «змові». В травні 1937 М.Тухачевського було заарештовано. До списків членів «центру заколоту» було включено прізвища командармів 1-го рангу Й.Якіра та І.Уборевича, комкорів А.Корка, Р.Ейдемана, Б.Фельдмана, В.Примакова і В.Путну, а також нач. політуправління РСЧА, армійського комісара 1-го рангу Я.Гамарника (останній 30 травня 1937 покінчив життя самогубством). Після застосування фізичних тортур із заарештованих вибили необхідні зізнання, а після закритого судового засідання їх стратили. Цю справу було використано для подальшого посилення репресій в армії і на флоті. Лише упродовж 9 днів після суду було заарештовано як учасників «військово-фашистського заколоту» 980 командирів і політпрацівників, з-поміж них — 29 комбригів, 37 комдивів, 21 комкор, 16 полкових комісарів, 17 бригадних і 7 дивізійних комісарів.X
У 1950-ті рр. М.Тухачевський та ін. незаконно репресовані в справі «військово-фашистського заколоту» були реабілітовані.
5) Зовнішня політика СРСР. Зближення з Німеччиною.
Зо́внішня полі́тика СРСР — зовннішньополітична діяльність СРСР, як офіційна відкрита, так і таємна протягом 1917-1991 рр. Характеризувалася надзвичайно місіанською доктринальністю та агресивністю, підпорядкуванням ідеології «будівництва комунізму у всьому світі», за яким проглядала звичайна російська імперська геополітика.X
Загалом зовнішня політика СРСР обмежувалася не реальними чи об'єктивними потребами держави та суспільства або економічною спроможністю країни, а ідеологічно-пропагандисько-утопічними уявами її тоталітарного та диктаторського керівництва та військовим потенціалом, а починаючи з 1950-х років — ракетно-ядерним потенціалом.X
Радянсько-німецькі договори 1939 і їх доповнення:X
19 серпня 1939: Німецько-радянська торговельна угода.
Німеччина надала СРСР кредит на 200 млн німецьких марок і взяла на себе зобов'язання поставити Радянському Союзу за цим кредитом верстати та інше заводське обладнання, а також військову техніку; СРСР зобов'язався погасити кредит поставками сировини і продовольства.
12 лютого 1940: Господарська угода між Німеччиною і СРСР про розширення торгівлі.
10 січня 1941: Угоди про взаємні торговельні поставки до серпня 1942 року.
Серйозне економічне і військово-технічне співробітництво між Німеччиною та СРСР згідно з цими угодами діяло до самого початку Німецько-радянської війни.
23 серпня 1939: Договір про ненапад між Німеччиною і Радянським Союзом (Пакт Молотова — Ріббентропа).
Договір означав різку переорієнтацію в зовнішній політиці СРСР на зближення з Німеччиною. Секретний протокол до договору встановлював розмежування сфер інтересів сторін. Німеччина визнавала інтереси СРСР в Латвії, Естонії, Східній Польщі, Фінляндії та Бессарабії.
Слідом за укладанням договору 1 вересня 1939 року Німеччина напала на Польщу, а 17 вересня 1939 року на територію Східної Польщі вступила Червона Армія, після чого до складу СРСР були включені Західна Україна і Західна Білорусь (1939), а згодом Прибалтика і Бессарабія (1940); в кінці 1939 СРСР напав на Фінляндію, розв'язавши радянсько-фінську війну 1939—1940 років.
28 вересня 1939: Договір про дружбу та кордон між СРСР та Німеччиною.
Провів розмежування між СРСР і Німеччиною приблизно по «лінії Керзона»; закріпив ліквідацію польської держави.
10 січня 1941: Договір про радянсько-німецький кордон від річки Ігорки до Балтійського моря; Угода про переселення з Литовської, Латвійської і Естонської РСР німців до Німеччини з Угодою про врегулювання взаємних майнових претензій, пов'язаних з цим переселенням.