МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА» ІКТА
Кафедра ЗІ
Реферат
з курсу: «Політологія»
на тему: «Голодомор 1932-1933 рр. як акт геноциду українського народу»
Виконав: ст. гр. КБ-21
Безверхий Б. В.
Прийняла: Корнат Л. Я.
Львів – 2021
ЗМІСТ
1. Вступ………………………………………………..…………………….. 3 ст.
2. Окупація України більшовицькою Росією………………………..… 3 ст.
3. Голодомор 1932-1933 років………………………………………….…. 4 ст.
4. Стирання пам’яті про Голодомор…………………………………….. 7 ст.
5. Голодомор, як геноцид українського народу………………………....8 ст.
6. Висновки………………………………………………..………………...10 ст.
7. Література………………………………………………………………...11 ст.
Вступ
По закінченню Першої світової війни майже всі існуючі імперії того часу почали розпадатись. Виходячи з гасла, що «кожна нація має право на своє самовизначення», утворилось багато незалежних держав. Народи Східної Європи – фіни, естонці, латиші, литовці та інші завоювали свою незалежність.
Після падіння царського режиму, 17 березня 1917 року українці заснували власну організацію – Центральну Раду, яка отримала досить потужну підтримку українського народу. Її створили ліберали з Товариства українських поступовців під проводом Є. Чикаленка, С. Єфремов та Д. Дорошенка разом із соціал-демократами на чолі з В. Винниченком та С. Петлюрою. Президентом Центральної Ради було обрано Михайла Грушевського, а IV Універсалом було проголошено Українську Народну Республіку.
Попри це Україна з її природними багатствами та стратегічним розташуванням була потрібна як Росії з її Тимчасовим урядом так і більшовикам на чолі з В. Ульяновим (Ленін).
Окупація України більшовицькою Росією
Після Жовтневого перевороту до влади в Росії прийшла більшовицька партія з Леніним. Перед ними постало питання: «Що робити з Україною?». Один з найвпливовіших більшовицьких лідерів Г. П’ятаков відверто заявив, що потрібно відкинути гасло права націй на самовизначення: «Ми не повинні підтримувати українців, оскільки їхній рух невигідний пролетаріатові, але Росія не може існувати без українського цукру, промисловості, вугілля, крупи тощо» (ст. 305, О. Субтельний «Україна Історія»). Конфлікт між більшовицькою Росією та Україною був невідворотнім.
У грудні 1918 року численні більшовицькі армії на чолі з Антоновим, Сталіним та Затонським без оголошення війни вдерлися в Україну. Після запеклих боїв у грудні 1918 – січні 1919 років загарбали Лівобережжя, а в лютому 1919 року й столицю України.
У серпні 1919 року Українська Народна Республіка(УНР) та Українська Галицька Армія організували спільний похід проти більшовиків. Об’єднані армії загальною кількістю 85 тисяч бійців і близько 15 тис українських повстанців встановили контроль над Правобережною Україною і навіть дійшли до Києва.
Було багато зимових походів, але вони були невдалими. Україна боролася одночасно на декількох фронтах, без зброї та боєприпасів, маючи виснажену імперією еліту, без тилу та підтримки зовні. Попри це сотні тисяч українців підіймалися на боротьбу за вільну, незалежну Україну.
Після поразки у Визвольних змаганнях 1917-1923 років українці втратили свою державу, близько 1,5 мільярдів громадян України, серед яких були сотні культурних діячів, було знищено.
Перемогу більшовицький Росії забезпечило не що інше як її армія, яка налічувала 3,5 мільйонів солдат та 50 тисяч колишніх царських офіцерів, які вимушені були служити у більшовицькому війську. Це була повна окупація України більшовиками.
Однак, навіть тоді, більшовикам було далеко до повного контролю над українським селом . Велика кількість селянства, особливо заможного, лишалася ворогом комунізму та продовжувала вперту партизанську боротьбу з більшовиками.
Голодомор 1932-1933 років
Україна, з її непокірним та заможним селянством, була найбільшою іноетнічною країною, а від так і найбільшою загрозою для більшовицької Росії.
Розуміючи це Й.Сталін вирішив встановити над селянством як економічний так і політичний контроль, тому, без попередньої підготовки він наказує розпочати рішучу компанію «суцільної колективізації». Проводилася політика «розкуркулення» та об’єднання в колгоспи.
На початку 1930-х років колективізація українських сіл завершилася, і їхні мешканці, примусово загнані до колгоспів, стали залежними від влади. Прошарок заможних і незалежних власників на селі «куркулів», тих хто міг становити основу національного руху, було ліквідовано. Але й після цього в Україні періодично спалахували місцеві антирадянські повстання.
Для того, щоб остаточно приборкати українське село, радянська влада вирішила покарати непокірних селян голодом. Цей злочин ввійшов в українську та Світову Історію під назвою Голодомор 1932-1933 років.
У 1932 році Сталін підняв план заготівлі зерна на 44%. Такі норми були непомірно високі, а їх очікуване невиконання оголошено саботажем і спротивом владі. Після цього почалися насильницькі реквізиції на села було відправлено спеціальні «буксирні» бригади, що конфісковували все виявлене у селян зерно і збіжжя. Влада жорстоко карала за будь-які спроби приховати хліб, який оголошувався державною власністю.
У серпні 1932 року прийнято спеціальну постанову, названу в народі «законом про п’ять колосків», яка передбачала багатолітнє ув'язнення або навіть розстріл за те, що трактувалося як «розкрадання соціалістичної власності». Насправді мова йшла про спроби зберегти для себе бодай залишки їжі чи віднайти рештки зерна на полях після збору врожаю. Ще одним інструментом вбивства селян стало запровадження так званих натуральних штрафів: у родин, які не виконали запланованих норм здачі зерна, як покарання вилучалася вся їжа. Відповідальність за «саботаж» покладалася також на цілі села, які заносилися на «чорну дошку», – такі населені пункти повністю ізолювалися від решти світу, а довезення туди будь-яких товарів чи харчів припинялося. Зрештою, вся територія України перетворилася у своє рідне «голодне гетто», адже їх кордони було оточено військами, які не давали голодуючим тікати.
Позбавлені будь-якої їжі та можливостей залишити уражені голодом терени, люди масово помирали. Гинули цілі сім’ї, вимирали цілі села, людей не встигали хоронити в могилах, тому закопували неподалік поселень у великих ямах. Іноді ховали навіть ще живих: ті, хто збирали тіла, самі були настільки ослаблені, що не могли приходити двічі.
Спеціальні загони вдиралися до господарств і забирали або знищували всі харчі. Це здійснювалося за спеціальним наказом, який не стосувався інших територій СРСР, а лише України.
На вулицях міст і сіл України лежали померлі від голоду, яких щодня підбирали й закопували cпеціальні служби. Прагнучи врятувати хоча б дітей, селяни масово вивозили їх у міста, залишаючи просто на вулицях. Більшість загиблих від голоду були українцями, мешканцями територій із переважно українським населенням України та Кубані.
Водночас, серед потерпілих траплялися й не українці, якщо вони не працювали в органах, що забезпечувалися харчами. Влада розглядала представників інших народів, загиблих від голоду, як «тріски», що летять, коли рубають «український ліс».
17 березня 1933 року, у розпал Голодомору, в Радянському Союзі (СРСР) ухвалили постанову, згідно з якою вихід із колгоспу допускався тільки з дозволу влади. Як наслідок – у селах люди помирали від голоду, адже не могли з них виїхати.
Також варто додати, що Голодомор проводився паралельно з масовим винищенням української інтелігенції та забороною українських шкіл і газет на Кубані.
У той час, коли голод охоплював дедалі ширші території і гинули мільйони людей, СРСР повним ходом відвантажував на експорт вивезене з України зерно. Натомість жодної допомоги влади у зв'язку з голодом в Україні 1932-1933 рр. не було, хоча голод в Україні був значно більший, ніж, наприклад, у Поволжi в 1921-1922 рр..
Страшна трагедія – смерть мільйонів – приховувалась від світу. Про неї не можна було говорити і в Україні. Цензуровані газети писали про значні успіхи радянської влади, а будь-яка інформація про голод трактувалася як антидержавна пропаганда і суворо каралася.
Дехто з постраждалих був певен: біда є наслідком злочинних дій місцевої влади, і варто лише повідомити центральне керівництво, аби беззаконня припинилося. Люди писали листи на ім’я Сталіна, «відкриваючи вождю народів очі» на жахи голоду. Авторів таких листів влада уважно вислуховувала, а потім … заарештовувала.
Штучно організований голод протягом 1932-1933 років забрав життя мільйонів (за різними підрахунками від 4 до 7) життів.
Стирання пам’яті про Голодомор
Інформаційна блокада була важливим інструментом реалізації голодомору як геноциду в Україні. Потрапляння за кордон інформації про масову голодну смерть людей могло не лише зіпсувати міжнародний імідж Радянського Союзу, який саме на початку 1930-х років почав активно налагоджувати дипломатичні міжнародні зв’язки, але й вилитися у спробу допомогти голодуючим, як було під час голоду 1921-1922 рр.. Саме значний міжнародний розголос тоді дозволив надати постраждалим суттєву допомогу, що врятувало багатьох від голодної смерті.
І все ж, у 1932 році з’явилися публікації британських журналістів Ґарета Джонса з лондонської газети «The Times» та Малькольма Маггериджа з «The Gardian», які на свій страх та ризик здійснювали подорож українськими селами , щоб розповісти про жахливі сцени побаченого голоду. У відповідь Радянський Союз завдав серйозного інформаційного удару використавши відомого американського журналіста з газети «The New York Times», лауреата Пулітцерівської премії 1932 року, Волтера Дюранті, який публічно заперечив наявність голоду та назвав його вигадкою. Сталінське «В СССР голода нет!!!», озвучене вустами Дюранті, прозвучало переконливо для багатьох західних політиків.
Радянські органи безпеки пильно стежили за тим щоб інформація про голод не могла потрапити за межі СРСР. Крім того чекісти вміло проводили «злив» потрібної їм інформації.
Для переконання, що жодних труднощів із харчами немає, влаштовувались спеціально розроблені покази: колгоспники демонстрували «переповнені зерном комори» французьким політикам, які перебували з робочим візитом в одеській області. А на завершення «щасливі українці» подарували французам вишиванки і рушники, що мало символізувати не тільки ситість українців, а й їхнє духовне багатство. Тому французька делегація була позитивно вражена побаченим.
Пам’ять про голодомор мала бути стерти не тільки з офіційних паперів, але й з пам’яті свідків трагедії. Багато звичайних людей, які були свідками тих страшних подій і які намагалися утримувати цю пам’ять, а тим паче передати її комусь іншому, були заарештовані та вислані до ГУЛАГУ.
Жорстка інформаційна блокада тривала й після завершення Голодомору, але тепер її головною метою стало приховати величезні масштаби злочину.
Якби хтось за часів СРСР сказав слово «голод» щодо України і про це дізналася б влада, така людина неодмінно потрапила б до в'язниці, і це попри те, що Голодомор пам'ятало все доросле населення нашої держави.
Голодомор як геноцид українського народу
Голодомор українського народу, організований Москвою в 1932-1933 рр. став наймасштабнішою геноцидною дією, вчиненою СРСР, і одним із наймасовіших геноцидів в істоpії людства. Проте навіть Голодомором СРСР не зміг убити всіх українців, оскільки Москва не контролювала чверть українського населення, яке мешкало в Західній Україні, за кордонами СРСР.
Крім того, на початку 1930-х світ неухильно скочувався до нової війни. Україна без населення втрачала своє економічне значення. Тому для Кремля було важливіше зламати Україні хребет i перетворити українців на генетичний матеріал, який мав би сліпо служити імперії, аніж фізично знищити всіх представників українського етносу.
У 1932-1933 рр. більше половини всіх смертей в СРСР припадали на Україну, при тому, що населення України становило лише п'яту частину населення СРСР.
За даними офіційного перепису 1937 р. кількість українців складала на 10,844 мільйонів менше від очікуваної, згідно з даними попереднього перепису 1926 р. та розрахунків загальносоюзних темпів зростання населення. Тих хто організував цей перепис було розстріляно.
За даними перепису 1939 р., кількість українців була на 8,075 мільйонів оciб менша від очікуваної. До того ж на початку 20 століття населення України зростало швидше, ніж населення Російської імперії. За даними сучасних досліджень, у пересічному українському селі від Голодомору загинуло у 2-4 рази більше людей, ніж під час Другої світової війни, коли загинуло близько 7 мільйонів українців.
На місця загиблих українців централізовано переселяли населення з інших регіонів СРСР, насамперед з Росії. Лише протягом 1934 року на виморені голодом села було переселено понад 240 тисяч cімей з Росії та Білорусі – так розмивали українську етнічну територію.
У хати кубанських українців виселених до Сибіру станиць заселили червоноармійців з інших peгioнів Росії. Ці прибульці забезпечувалися харчами, у той час, як корінні кубанці-українці — масово вмирали з голоду. Унаслідок голодомору, apештів, асиміляції і примусового виселення кількість українців на Кубані зменшилася з 61,5 процентів у 1926 році до 4%.
На початку 20 століття Україну за швидкістю зростання населення порівнювали з Китаєм. Після голодоморів Україна виявилася на перших місцях у світі за швидкістю зменшення населення.
У Західній Україні, яка теж чимало потерпіла внаслідок війн, депортацій та репресій, але яку все ж оминув Голодомор, демографічна ситуація була суттєво краща, ніж на решті території України.
Чи був Великий голод (Голодомор) умисним актом геноциду проти України та її народу? У листопаді 2006 року український парламент визнав його саме таким. Низка парламентів та урядів світу прийняла схожі резолюції, у той час як російський уряд запустив міжнародну кампанію з компрометації української позиції. Політична полеміка й наукова дискусія про природу українського голоду тривають й досі, зосередившись в основному на визначенні терміну «геноцид». Але навколо вирішальних фактів та інтерпретацій голоду 1932—1933 рр. досягнуто широкого консенсусу. Більшість учених згодні, що це було дійсно штучне явище, зумовлене офіційною політикою Радянського Союзу.
Висновки
На сьогоднішній день Голодомор аналізується як спланована акція окупаційної російсько-більшовицької влади, яка була спрямована на знищення самої можливості антирадянського спротиву, який завжди був притаманний моноетнічному українському селі. Знищити потрібно було саме населення України – українців. І це можливо було зробити в рамках класової боротьби, де українці були представлені як селяни-куркулі, а не як окрема національна спільнота. Хоча тодішня більшовицька ідеологія офіційно підтримувала принцип самовизначення націй, але всі прихильники цього принципу в Україні були звинувачені в «буржуазному націоналізмі» після чого заморені голодом, засуджені, розстріляні або вислані до концтаборів Сибіру. Такою була ідеологічна маніпуляція СРСР, яка приховувала за звільненням селян їх знищення як українців.
Хоч як не намагались більшовики та комуністи знищити нас, їм це не вдалося. Голодомор не зміг зруйнувати нашого прагнення до державності й незалежності. Ця подія навіки залишиться в нашій історії, як штучна спроба винищити український народ, українську історію, українську самобутність, але Українська нація – незнищенна!!!
Література
1. « Україна. Історія з грифом «Секретно» В.В'ятрович», вид. книжковий клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», Харків 2017.
2. «Брама Європи». С.Плохий, вид. книжковий клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», Харків 2018.
3. «Короткий курс історія України». О.Палій, вид. «А-ба-ба-га-ла-ма-га», 2017.
4. «Україна Історія» О. Субтельний, 2-ге видання, видавництво «Либідь» 1992.
5.Інтернет ресурси:
https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=2964393076908942&id=100000148359180