Географічна оболонка — частина Землі, у межах якої взаємодіють верхня частина літосфери, нижня частина атмосфери, гідросфера та біосфера. Географічну оболонку поділяють на чотири сфери: атмосферу, літосферу, гідросферу, біосферу
географічна оболонка включає всю гідросферу, всю біосферу, нижню частину атмосфери й верхню літосфери. Найбільша товщина географічної оболонки по вертикалі досягає 40 км. Географічна оболонка складається зі структурних частин (компонентів). Це гірські породи, водаповітря, рослини, тварини та ґрунт. Їх розрізняють за агрегатним (фізичним) станом (тверде, рідке, газоподібне), рівнем організації (неживе, живе, біокосне), хімічним складом, активністю (інертні — гірські породи; мобільні — вода, повітря; активні — жива речовина).
Ритмічними називають явища, які повторюються з певною періодичністю. За тривалістю розрізняють ритми добові, річні, внутрішньовікові (від кількох років до десятиліть), багатовікові, геологічні (коли явища повторюються через мільйони років). Ритми можна спостерігати як у живій, так і в неживій природі. Важливо відзначити, що ритми живої природи стали можливі лише завдяки ритмічності неживої природи. Нерівномірний розподіл енергії в географічній оболонці викликає рух речовини й утворення кругообігів в атмосфері, гідросфері, літосфері та біосфері. Виникають рухи повітряних і водних мас, а також неорганічної та органічної речовин, що утворюють атмосферну циркуляцію й кругообіг води, перенесення мінеральної речовини, літосферні й біосферні кругообіги. Циклічність — це процес, що розвивається не по колу, а по спіралі, бо кожний виток — новий рівень на тлі загального розвитку й поступального руху. Група «витків» утворює цикл наступного порядку. Наприклад, повсюдне розорювання земель і вирубування лісів призводить не тільки до погіршення стану ґрунтового покриву, ай до зміни гідролого-геологічних умов, скорочення кількості атмосферних опадів, зміни біогеоценозів. Єдність географічної оболонки виявляється в тому, що локальні зміни відображаються на всій оболонці. Наприклад, появу кислотних дощів, які підкислюють ґрунти, спричиняють переважно перенесення сірчаних й азотних сполук (викидів промислових підприємств у повітря). Зональність — закономірна зміна у просторі будови компонентів географічної оболонки. Розрізняють широтну (горизонтальну) і висотну (вертикальну) зональність. Перша зумовлена неоднаковою кількістю тепла, що надходить у різних широтах, — наслідок кулеподібної форми Землі. Інший вид зональності — висотна поясність — виявляється лише в горах і зумовлена зміною клімату з висотою.
Сучасна географічна оболонка — результат її тривалого розвитку, в процесі якого вона неперервно ускладнювалась. Учені виділяють три головні етапи її розвитку. Перший етап — геологічний (добіогенний) тривав 3 млрд років. У цей час існували тільки найпростіші організми. Їхня участь у її розвитку та формуванні була незначною. Атмосфера вирізнялась низьким вмістом вільного кисню й високим — вуглекислого газу. Другий етап — біологічний — тривав близько 600 млн років. Його характеризує провідна роль живих істот у розвитку й формуванні географічної оболонки. Живі істоти чинили величезний вплив на всі її компоненти. Відбувалось накопичення гірських порід органічного походження, змінювався склад води й атмосфери (підвищився вміст кисню, оскільки відбувався фотосинтез у зелених рослин, зменшився вміст вуглекислого газу). Наприкінці цього етапу з’явилась людина. Третій етап — сучасний (антропогенний). Він розпочався 40 тис. років тому. З появою людського суспільства розпочалось активне перетворення географічної оболонки. Виникла нова сфера — ноосфера — сфера розуму. Тому саме від людини залежить, чи буде вона існувати взагалі, оскільки людина на Землі не може жити й розвиватися ізольовано.