«Генезис інституту судової влади в незалежній Україні»

Ім'я файлу: Реферат_Буркало.docx
Розширення: docx
Розмір: 42кб.
Дата: 21.11.2020
скачати
Пов'язані файли:
1.pdf
План.docx
Курсова.docx
План.docx

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ПРИРОДНИЧО-ГУМАНІТАРНИЙ КОЛЕДЖ

ДЕРЖАВНОГО ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

«УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

Самостійна робота

із дисципліни «Організація судових і правоохоронних органів»

на тему:

«Генезис інституту судової влади в незалежній Україні»

Студентки групи «ПР - 31»

Буркало Антоніни Михайлівни

Перевір викладач:

Гребченко І. П.

Реферат захищений з оцінкою:

Ужгород 2020

Значення і взаємозв`язок Декларації про державний суверенітет від 16.07.1990 р. та державної влади.

Значення Декларації полягає в тому, що вона визначила основні напрямки внутрішньої й зовнішньої політики, економічного розвитку й державного будівництва України.

Відповідно до 2 розділу Декларації Народ України є єдиним джерелом державної влади в Республіці, а виступати від імені всього народу може виключно Верховна Рада Української РСР.

Декларація проголосила, що державна влада в Республіці здійснюється за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу та судову.

Крім того було встановлено державний суверенітет України, який закріпив верховенство держави на своїй території і незалежність у міжнародних відносинах. Відповідно до принципу державного суверенітету Українська РСР мала здійснювати верховенство на всій своїй території. Територія Української РСР в існуючих кордонах визнавалася недоторканою, а у зовнішніх зносинах Українська РСР отримала статус суб'єкта міжнародного права, який здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами, бере участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для ефективного забезпечення національних інтересів Республіки у політичній, економічній, екологічній, інформаційній, науковій, технічній, культурній і спортивній сферах.

Отже, значення Декларації про державний суверенітет від 16.07.1990 р. у контексті державної влади полягає в тому, що Декларація проголосила державний суверенітет, принципи народовладдя та розподілу влад на три гілки.

Концептуальні завдання і напрями розбудови судової влади та етапи реформування судової та правоохоронної системи України, визначені постановою ВРУ від 28.04.1992р. «Про концепцію судово-правової реформи в Україні».

Відповідно до положень постановою ВРУ від 28.04.1992р. «Про концепцію судово-правової реформи в Україні» були встановлені такі концептуальні завдання і напрями розбудови судової влади:

шляхом ефективного розмежування повноважень гарантувати самостійність і незалежність судових органів від впливу законодавчої і виконавчої влади;
реалізувати демократичні ідеї правосуддя, вироблені світовою практикою і наукою;
створити систему законодавства про судоустрій, яке б забезпечило незалежність судової влади;
поступово здійснити спеціалізацію судів;
максимально наблизити суди до населення;
чітко визначити компетенцію різних ланок судової системи;
гарантувати право громадянина на розгляд його справи компетентним, незалежним і неупередженим судом.
створення такого судочинства, яке максимально гарантувало б право на судовий захист, рівність громадян перед законом, створило б умови для дійсної змагальності і реалізації презумпції невинності;
радикальне реформування матеріального і процесуального законодавства, деідеологізування і наповнення його гуманістичним змістом;
реформування системи кримінальних покарань;
диференціювання форм судочинства, зокрема в залежності від ступеня тяжкості злочину.

При цьому було передбачено три етапи реформування судової та правоохоронної системи України:

1. Перший етап передбачав розробку і затвердження Концепції судової реформи Верховною Радою України, створення Комісії Верховної Ради України з судово-правової реформи, а в Міністерстві юстиції України - управління з цього питання; внесення змін і доповнень до Закону "Про судоустрій України" ( 2022-10 ), Кримінально-процесуального ( 1001-05, 1002-05, 1003-05 ) та Цивільного процесуального ( 1501-06, 1502-06, 1503-06 ) кодексів України про одноособовий судовий розгляд кримінальних і цивільних страв, про судову перевірку законності арешту або утримання під арештом громадянина, про забезпечення підозрюваному і обвинуваченому права на захист; підготовку і прийняття Законів про Конституційний Суд України, конституційне судочинство, адвокатуру, про судоустрій і статус суддів, про нотаріат України, про акти громадянського стану, про судову експертизу; підготовчу роботу по створенню судової міліції; введення посад суддів по адміністративних справах в районних (міських) судах, створення судових колегій по адміністративних справах у Верховному Суді України, Верховному Суді Республіки Крим, обласних судах і Київському міському суді; створення міжрайонних (окружних) судів; створення апеляційних колегій при Верховному Суді України, Верховному Суді Республіки Крим, обласних судах і Київському міському суді.

2. Другий етап передбачав запровадження організаційних структур з спеціалізації здійснення правосуддя в Україні. Створення адміністративних судів, судів по розгляду сімейних справ, в справах неповнолітніх; завершення формування основ фінансування і матеріально-технічної бази, перехід на комп'ютерні системи ведення кодифікації правових актів, які регулюють судову діяльність; створення Вищого апеляційного суду України; завершення створення Слідчого Комітету і Інституту законодавства і правової реформи.

3.Третій етап передбачав вивчення і узагальнення ефективності судово-правової реформи; внесення змін і доповнень в чинне законодавство по вдосконаленню діяльності судової влади; прийняття законодавчих актів про дальше удосконалення законодавства з питань організації і діяльності судів, органів розслідування, прокуратури, юстиції, адвокатури; проведення подальшої роботи по спеціалізації судів; реалізацію наукових програм по удосконаленню судово-правової реформи.

Що дав Конституційний договір від 08.06.1995р. у сферу судової системи?

Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України закріпив принцип верховенства Права та принцип поділу влад.

Розділ 5 даного договору присвячений регламентації судової влади в Україні. Відповідно до даного договору судову владу в Україні здійснюють виключно суди. Конституційний Суд України, загальні та арбітражні суди складають судову систему України.

Суди захищають права і законні інтереси громадян, юридичних осіб і держави шляхом здійснення правосуддя.

Було встановлено принцип незалежності судів, а також те, що усі державні та інші установи і громадяни зобов'язані поважати незалежність судів. Суди у своїй діяльності підкоряються тільки закону. Суди України мають самостійне бюджетне фінансування.

Конституційний Суд України визначався незалежним органом судової влади, що забезпечує відповідність законів, інших нормативних актів законодавчої і виконавчої влади Конституції України, охорону конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Стаття 39 закріплювала те, що правосуддя в Україні здійснюється у формі судочинства в цивільних, господарських, адміністративних і кримінальних справах, а також у формі прийняття рішень з питань відповідності чинному законодавству правових актів посадових осіб, місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. При цьому будь-яке втручання у здійснення правосуддя забороняється. Судові рішення не підлягають перегляду інакше як судом і у встановленому законом порядку. Створення надзвичайних або особливих судів у мирний час не допускається. Створення та діяльність таких судів у воєнний час регулюється законом.

Судді визнавалися є недоторканними, незалежними і мали підкорятися тільки закону. Статус суддів, порядок їх призначення визначаються виключно Конституцією України і законами України.

Конституційні положення розбудови і удосконалення судоустрою та судочинства Україні згідно Конституції 1996 року.

Новим етапом у судоустрої та судочинстві стало прийняття 28 червня 1996 року Конституції України, розділ ХІІІ якої присвячений організації та функціонуванню судової влади. Відповідно до ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Виходячи із принципу поділу влади, судова влада є самостійною та незалежною сферою публічної влади та діє на рівні із законодавчою та виконавчою на основі механізму стримувань та противаг.

Відповідно до ст. 124 Стаття 124 Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України.

При цьому система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди.
Відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди.

Було встановлено принципи незалежності і недоторканності суддів. Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється.

Крім того були визначені основні засади судочинства:

1) законність;

2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;

3) забезпечення доведеності вини;

4) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;

5) підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;

6) забезпечення обвинуваченому права на захист;

7) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;

8) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом;

9) обов’язковість рішень суду.

Мета і зміст «Малої судової реформи» 2001 року щодо подальшого розвитку судової системи України та її результати. Розкрити через перелік прийнятих законів. Висвітлити, зокрема, нові положення щодо змін, передбачених ЗУ «Про судоустрій України».

21 червня 2001 р., за декілька днів до закінчення дії Перехідних положень Конституції України, Верховна Рада Україна прийняла десять законів про внесення змін до законодавства у сфері функціонування судової системи. Зокрема, змін зазнали закони України «Про судоустрій України», «Про статус суддів», «Про органи суддівського самоврядування», «Про арбітражний суд», «Про прокуратуру» та інші, а також процесуальні кодекси.

Можна виділити дві мети «малої судової реформи»: очевидну і неочевидну. Мета «малої судової реформи» очевидна – хоча б формально привести судову систему у відповідність із конституційними положеннями. Крім очевидної мети, у «малої судової реформи» були приховані мотиви, які полягали у потребі парламентарів «виграти час» для підготовки та прийняття концептуально нового закону про судоустрій, без якого про повноцінну судову реформу не могло бути мови.

Задля її досягнення до системи судів загальної юрисдикції було введено підсистему арбітражних судів, перейменованих у господарські; визначено систему судів загальної юрисдикції у складі місцевих судів, апеляційних судів, вищих спеціалізованих судів і Верховного Суду України; у судові процедури запроваджено інститути апеляційного та касаційного оскарження судових рішень та скасовано інститут перегляду судових рішень у порядку нагляду; на рівні процесуальних кодексів наповнено змістом конституційні засади судочинства; у кримінальному судочинстві віднесено до виключної компетенції суду питання обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строку тримання особи під вартою, санкціонування проведення огляду та обшуку житла або іншого володіння особи, а також накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв’язку, звільнення від кримінальної відповідальності за нереабілітуючими обставинами тощо; знайшло законодавче вирішення питання про призначення голів судів загальної юрисдикції.

При цьому необхідно зосередитися на ЗУ «Про судоустрій України», який закріпив таку новизну:

1. Вперше сформульовано виключної ваги завдання суду відповідно до ідеології верховенства права та правової держави, відбувся якісний перехід від всемірного зміцнення законності й правопорядку до забезпечення захисту гарантованих Конституцією України прав і свобод людини

2. Визначено абсолютно нову систему судів загальної юрисдикції у складі: 1) місцевих судів; 2) апеляційних судів, Апеляційного суду України; 3) Касаційного суду України; 4) вищих спеціалізованих судів; 5) Верховного Суду України.

3. Чітко окреслено строк формування системи адміністративних судів, протягом трьох років.

4. Визначено зміст принципів територіальності та спеціалізації побудови системи судів загальної юрисдикції.

5. Передбачено утворення Державної судової адміністрації України, на яку покладається організаційне забезпечення діяльності судів, що полягало у заходах фінансового, матеріально-технічного, кадрового, інформаційного та організаційно-технічного характеру, спрямованих на створення умов для повного і незалежного здійснення правосуддя.

6. Збільшено організаційні форми суддівського самоврядування та значно розширено їх повноваження, які до цього часу були переважно номінальними.

7. Ліквідовано прогалини у регламентації процедури добору кандидатів у професійні судді та порядку їх призначення на посаду (встановлено вимоги до претендента на посаду судді; порядок добору, призначення на посаду та переведення суддів, їх кваліфікаційної атестації; притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності).

8. Визначено критерії та порядок формування списків народних засідателів і присяжних, їх права та обов’язки

Окремі новели прийнятих в 2004-2006 р.р. ЦПК та КАС України.

До прийняття Кодексу адміністративного судочинства України існував дуалізм судової цивільної юрисдикції загальних та господарських судів. Саме з прийняттям даних кодексів було розмежовано юрисдикцію цивільних та адміністративних судів. Цивільна юрисдикція визначена ст. 15 ЦПК, компетенція адміністративних судів – ст. 17 КАС. Природно, наявність юрисдикції загальних і спеціалізованих судів зумовлено існуванням процесуальної форми (способів) здійснення правосуддя в межах цивільного, господарського та адміністративного судочинства. Це є визначальним для функціонування юрисдикції цивільних, господарських і адміністративних судів та застосування ст.15 ЦПК, ст.12 ГПК, ст.17 КАС.

Так, до компетенції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ визначена ст. 17 було віднесено:

1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

З) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів;

4) спори за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом;

5) спори щодо правовідносин пов’язані з виборчим процесом.

До прийняття КАС всі ці спори розглядалися у порядку цивільного судочинства.

Крім того Кодексом адміністративного судочинства України було передбачено доволі прогресивне положення щодо надання малозабезпеченій особі безкоштовної правової допомоги.

Які зміни в розвиток судової системи вніс Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року?

- Відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року було ліквідовано військові суди (2 військових апеляційних і 13 військових місцевих судів);

- У Законі України «Про судоустрій і статус суддів» були закріплені наступні положення: 1) судову систему України складають суди загальної юрисдикції та суд конституційної юрисдикції (Конституційний Суду України) (ст. 3); 2) відповідно до цього закону була утворена цілісна чотирьохрівнева система судів загальної юрисдикції;

- за Законом України «Про судоустрій і статус суддів», слід звернути увагу на те, що у 2010 р. палата у господарських справах Верховного Суду України була розформована, а повноваження останнього були радикально трансформовані;

- Закон України «Про судоустрій і статус суддів» урізав повноваження Верховного Суду і обмежив їх наступним чином: 1) переглядає справи на підставі неоднакового застосування судами (судом) касаційної інстанції однієї і тієї ж 152 норми матеріального права у подібних правовідносинах у порядку, передбаченому процесуальним законом; 2) переглядає справи у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом; 3) надає висновок про наявність чи відсутність у діяннях, в яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину; вносить за зверненням Верховної Ради України письмове подання про неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров’я; 4) звертається до Конституційного Суду України щодо конституційності законів, інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України

- У Законі України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року з’явилася окрема стаття 151 «Помічник судді загального суду», яка частково врегулювала правовий статус помічника судді на законодавчому рівні і встановила право кожного судді суду загальної юрисдикції мати помічника, встановила кваліфікаційні вимоги до кандидатів на посаду помічника судді і порядок їх добору та призначення на посаду, визначила підзвітність помічника судді та загальний порядок його кадрового і фінансового забезпечення

Що реформував Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 року?

1. Скасування стадії порушення кримінальної справи .

2. Оцінка доказів (вперше в історії вітчизняного кримінального провадження принципово зникла проблема жорстокого поводження правоохоронців із підозрюваними. Тепер будь-які показання, отримані не в суді, не є доказами)

3. Скорочення строків тримання під вартою (відповідно до ч. 2 ст. 197 Кримінального процесуального кодексу України сукупний строк тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого під час досудового розслідування не повинен перевищувати: 1) шести місяців – у кримінальному провадженні щодо злочинів невеликої або середньої тяжкості; 2) дванадцяти місяців – у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів)

4. Кримінальні проступки як вид кримінального правопорушення (систему кримінальних правопорушень складають злочини та кримінальні проступки. Згідно із ст. 215 КПК України 2012 року досудове розслідування злочинів здійснюється у формі досудового слідства, а кримінальних проступків – у формі дізнання в порядку, передбаченому КПК)

5. Запобіжні заходи (відповідно до ст. 165-2 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року на стадії досудового розслідування кримінальної справи запобіжний захід не пов’язаний з триманням під вартою, обирав орган дізнання, слідчий, прокурор. А згідно із ч. 4 ст. 176 Кримінального процесуального кодексу України 2012 р. запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування – слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором. Таким чином право застосовувати запобіжні заходи перейшло виключно до слідчих суддів, що дасть можливість значно підвищити рівень захисту учасників кримінального провадження)

6. Збільшення кількості злочинів, за якими кримінальне провадження може бути розпочате лише у формі приватного обвинувачення

7. Інститут угод в кримінальному провадженні (відповідно до ст. 468 Кримінального процесуального кодексу України 2012 р. у кримінальному провадженні можуть бути укладені такі види угод: 1) угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим; 2) угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості)

8. Слідчий суддя – новий суб’єкт кримінального провадження (відповідно до п. 18 ч. 1 ст. 3 Кримінального процесуального кодексу України 2012 р. слідчий суддя – це суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому КПК України, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні)

9. Відсутність інституту додаткового розслідування.

10. Процесуальний статус адвоката (відповідно до ст.ст. 46, 48 Кримінального процесуального кодексу України адвокат має право брати участь у проведенні допиту підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та інших процесуальних діях, та бути залученим до участі в кримінальному провадженні в будь-який момент. Адвокат має право збирати і подавати слідчому, прокурору, слідчому судді докази – на противагу нинішньому «збирати відомості про факти, що можуть використовуватися як докази». Також адвоката наділено правом застосування технічних засобів без дозволу прокурора, слідчого, слідчого судді чи суду)

11. Суд присяжних у кримінальному провадженні.

12. Запобіжний захід у вигляді застави.

13. Звуження кола осіб, які можуть бути захисниками у кримінальному провадженні.

Розкрити зміст конституційної реформи щодо правосуддя від 02.06.2016 р., а саме: нові зміни до Конституції у сфері правосуддя; реформа судової системи згідно Закону України про судоустрій і статус суддів від 30. 09. 2016 року. Нові закони.

02.06.2016 Верховною Радою України прийнято Закон України № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» та Закон України № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (нова редакція), які набрали чинності 30.09.2016.

Прийняті зміни до Конституції України, серед іншого, передбачають:

скасування інституту «призначення судді на посаду вперше» та передбачення, що судді обійматимуть посади безстроково;
підвищення вікового та професійного цензів до кандидатів на посаду судді;
встановлення нового порядку формування Вищої ради правосуддя, відповідно до якого більшість у її складі становитимуть судді, обрані суддями;
встановлення порядку, відповідно до якого суди утворюватимуться та ліквідовуватимуться законом;
звуження меж імунітету судді від абсолютного до функціонального;
закладення передумов для оновлення суддівського корпусу тощо.

У свою чергу Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон) запропоновано такі новели:

1) перехід до триланкової системи судів: місцеві суди, апеляційні суди та Верховний Суд.

2) утворення нового Верховного Суду шляхом ліквідації Верховного Суду України, який розглядатиме справи як суд касаційної інстанції, а у випадках передбачених процесуальним законодавством – як суд першої та апеляційної інстанції.

Склад Верховного Суду становитиме не більше 200 суддів. У цього Суду діятимуть: Велика палата, Касаційний адміністративний суд, Касаційний господарський суд, Касаційний кримінальний суд і Касаційний цивільний суд.

Верховний Суд утворюється протягом шести місяців з дня набрання чинності Законом та розпочинає роботу за умови призначення щонайменше шістдесяти п'яти суддів.

3) припинення діяльності та ліквідація вищих спеціалізованих судів з дня початку роботи Верховного Суду у новому складі.

4) утворення в системі судоустрою нових вищих спеціалізованих судів: Вищого суду з питань інтелектуальної власності та Вищого антикорупційного суду, які будуть діяти як суди першої інстанції з розгляду визначених законом категорій справ.

5) впровадження нових механізмів для стимулювання забезпечення доброчесної поведінки суддів із залученням громадськості. Зокрема, з метою сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановлені відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності утворюється Громадська рада доброчесності.

6) закріплення обов’язку судді (кандидата на посаду судді) подавати, зокрема, декларацію родинних зв’язків, декларацію доброчесності.

7) запровадження відкритих конкурсів на зайняття посади суддів апеляційних, вищих спеціалізованих судів та Верховного Суду з допуском до них осіб, що не мають суддівського стажу.

8) здійснення перерозподілу повноважень між Вищою кваліфікаційною комісією суддів України та Вищою радою правосуддя.

Також необхідно зазначити, що 21.12.2016 Верховною Радою України прийнятий Закон України «Про Вищу раду правосуддя», який набрав чинності 05.01.2017.

Згідно з положеннями вказаного Закону, до повноважень Вищої ради правосуддя належить, зокрема:

- внесення подання про призначення судді на посаду;

- повноваження щодо розгляду скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді;

- ухвалення рішення стосовно порушення суддею вимог щодо несумісності;

- ухвалення рішення про звільнення судді з посади;

- надання згоди на затримання судді чи утримання його під вартою;

- ухвалення рішення про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя.

Роль Закону України «Про конституційний суд України»

Роль Закону України «Про конституційний суд України» полягає в тому, що він визначає порядок організації та діяльності Конституційного Суду України, статус суддів Конституційного Суду України, підстави і порядок звернення до нього, процедуру розгляду ним справ і виконання його рішень.

Згідно з Законом, «Конституційний Суд України є органом конституційної юрисдикції, який забезпечує верховенство Конституції України, вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до Конституції України».

Законом визначено повноваження Суду, до яких належить:

1) вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

2) офіційне тлумачення Конституції України;

3) надання за зверненням Президента України або щонайменше сорока п'яти народних депутатів України, або Кабінету Міністрів України висновків про відповідність Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість;

4) надання за зверненням Президента України або щонайменше сорока п'яти народних депутатів України висновків про відповідність Конституції України (конституційність) питань, які пропонуються для винесення на всеукраїнський референдум за народною ініціативою;

5) надання за зверненням Верховної Ради України висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених статтями 111 і 151 Конституції України;

6) надання за зверненням Верховної Ради України висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституції України вимогам статей 157 і 158 Конституції України;

7) надання за зверненням Верховної Ради України висновку про порушення Верховною Радою Автономної Республіки Крим Конституції України або законів України;

8) вирішення питань про відповідність Конституції України та законам України нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим за зверненням Президента України згідно з частиною другою статті 137 Конституції України;

9) вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України (їх окремих положень) за конституційною скаргою особи, яка вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні в її справі закон України суперечить Конституції України.

Законом встановлено, що склад Суду становить 18 суддів Конституційного Суду.

Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду.

Згідно з Законом, Суд є повноважним здійснювати конституційне провадження, якщо у його складі є щонайменше 12 суддів Конституційного Суду, які набули повноважень згідно зі статтею 17 цього Закону.

Закон визначає повноваження та гарантії діяльності судді Конституційного Суду, організаційну структуру Суду, особливості провадження у справах щодо відповідності Конституції України (Конституційності) Законів України (їх окремих положень) за конституційною скаргою, порядок виконання рішень і висновків Конституційного Суду тощо.

Законом визначено вимоги до судді Конституційного Суду, конкурсні засади відбору кандидатур на посаду судді Конституційного Суду, порядок призначення судді Конституційного Суду Президентом України, Верховною Радою України, з'їздом суддів України, статус судді Конституційного Суду та набуття ним повноважень, порядок звільнення з посади судді Конституційного Суду, гарантії діяльності судді Конституційного Суду.

Закон також визначає організаційну структуру Конституційного Суду, згідно з якою у складі Суду діють Велика палата, два сенати та шість колегій.

Упродовж першого кварталу кожного року Суд оприлюднює щорічну інформаційну доповідь за підсумками своєї діяльності та фінансового забезпечення у попередньому році.

Офіційним виданням Суду є "Вісник Конституційного Суду України".

Закон визначає форми звернення до Конституційного Суду, якими є конституційне подання, конституційне звернення, конституційна скарга, та порядок прийняття звернень до Конституційного Суду.

Оновлення процесуального законодавства України на базі Закону від 03.10.2017 року

Закон України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів встановив такі головні зміни:

В АДМІНІСТРАТИВНОМУ ПРОЦЕСІ

1. Уточнення термінології: чіткіше визначено поняття адміністративного договору, доповнено поняттями «нормативно-правовий акт» та «індивідуальний акт», «адміністративна справа незначної складності (малозначна справа)», «типова справа» та «зразкова справа», уточнено та розширено поняття «публічно-правового спору».

2. Передбачається спрощене позовне провадження для справ незначної складності та інших справ, у яких пріоритетним є швидке вирішення.

3. Вводиться поняття «похідна позовна вимога», задоволення якої залежить від задоволення іншої (основної) позовної вимоги.

4. Передбачається можливість проведення фотозйомки, відео- та аудіо запису з використанням портативних відео- та аудіотехнічних засобів без отримання окремого дозволу суду, але з урахуванням обмежень, встановлених КАС України.

5. Введення «Електронного суду» шляхом запровадження єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

6. Зміни в доказах та доказуванні: до переліку доказів додано електронні докази; при вирішенні справи по суті суд повинен буде оцінювати не тільки належність та допустимість доказів, але і їх достатність та достовірність; особливості доказування у справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень; можливість витребування у позивача не будь-яких доказів у справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, а лише тих, які підтверджують порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю права позивача.

7. Позивач повинен до подання позовної заяви надіслати копії доказів, що подаються до суду, іншим учасникам справи. Ця норма не поширюється на випадки, коли такі докази є у відповідного учасника справи, якщо обсяг доказів є надмірним або вони подані до суду в електронній формі чи є публічно доступними.

8. Закріплюються заходи процесуального примусу, зокрема попередження, видалення із залу судового засідання, тимчасове вилучення доказів для дослідження судом, привід, штраф.

9. Передбачається можливість застосування у процесі експертизи у сфері права. Зокрема, відповідно до проекту учасником судового засідання є також експерт у сфері права, яким є особа, що має науковий ступінь та є визнаним фахівцем у галузі права. Рішення про допуск до участі в справі такого експерта та долучення його висновку до матеріалів справи ухвалюється судом.

10. Передбачена можливість участі судді у ролі посередника між сторонами. Мова йде про передбачене проектом КАСУ врегулювання спору за участі професійного судді.

В ГОСПОДАРСЬКОМУ ПРОЦЕСІ

1. Наявність у суду права у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч. 2 ст. 5 ГПК України).

2. Вводиться поняття «малозначних справ» у господарському процесі, а саме: справи, у яких ціна позову не перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

3. Передбачається, що показання свідків є джерелом доказів (ст. 88 ГПК України). Показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка. Підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом. Не вимагається нотаріальне посвідчення підпису сторін, третіх осіб, їх представників, які дали згоду на допит їх як свідків.

4. Новелою також є можливість письмового опитування учасників справи в якості свідків. Ст. 91 проекту ГПК передбачено, що учасник справи має право поставити в першій заяві по суті справи або у додатку до неї десять запитань іншому учаснику справи про обставини, які мають значення для справи. Учасник справи, якому поставлено питання іншим учасником справи, зобов'язаний надати вичерпну відповідь окремо на кожне питання по суті.

5. Передбачена можливість проведення експертизи не тільки на підставі ухвали суду, а й на замовлення учасників справи. Зокрема, учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

6. Передбачається можливість залучення експерта з питань права. Так, ст. 71 ГПК передбачено, що як експерт з питань права може залучатися особа, яка має науковий ступінь та є визнаним фахівцем у галузі права.

7. Запроваджується можливість застосування заходів процесуального примусу у разі неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин.

8. Запроваджується можливість стягнення неоспорюваної заборгованості в порядку наказного провадження.

9. Новий проект ГПК як новелу містить статтю «Неприпустимість зловживання процесуальними правами», яке може проявлятись у вигляді подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню; подання позовів до одного й того ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав; подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер; укладання мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення третіх осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

10. В новій редакції ГПК значно розширений перелік справ, які не можуть бути передані на розгляд третейського суду/міжнародного комерційного арбітражу (ч.ч. 1 – 3 ст. 23 ГПК).

В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

1. Можливість здійснення судочинства із застосуванням інформаційних технологій ("електронний суд"), зокрема, вчинення всіх процесуальних дій через засоби електронного зв’язку з відповідними механізмами ідентифікації та безпеки.

2. З метою попередження юрисдикційних спорів та "дублювання" цивільних, господарських, адміністративних справ вводиться поняття «похідних вимог». Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

3. Для менш складних справ, які не можуть бути розглянуті в процедурі наказного провадження, передбачений розгляд у порядку спрощеного позовного провадження.

4. Викладати свою позицію у справі учасники справи зобов'язані у визначених кодексом процесуальних документах, а саме в заявах по суті справи: в позові, відзиві, відповіді на відзив і запереченні, поясненні третьої особи.

5. Вводиться поняття «малозначних справ» у цивільному процесі, а саме: справи, у яких ціна позову не перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

6. Застосовано зміни до Конституції України щодо представництва інтересів осіб в судовому процесі адвокатом, за виключенням представництва у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

7. Верховний Суд розглядає справи у складі колегії з трьох або більшої непарної кількості суддів. Якщо колегія не погоджується з практикою правозастосування у подібних правовідносинах, яка має місце в рішеннях іншої колегії в межах цієї ж палати, іншої палати цього ж касаційного суду або іншого касаційного суду, така колегія може передати справу на розгляд палати, до якої входить ця колегія, або об’єднаної палати відповідного касаційного суду, або Великої Палати Верховного Суду відповідно.

8. Збільшення строку на оскарження рішень судів.

9. Запроваджується можливість застосування заходів процесуального примусу, а саме: попередження; видалення із залу судового засідання; тимчасове вилучення доказів для дослідження судом; привід; штраф.

10. Встановлюються винятки категорій справ, рішення по яких не підлягають касаційному оскарженню (ст. 390 ЦПК України).

Також можна зауважити, що деякі із змін є спільними для усіх форм судочинства (адміністративного, господарського та цивільного). Це такі зміни як запровадження електронного суду та електронних доказів, закріплення та регламентація заходів процесуального примусу, включення положень про судову медіацію тощо.

Насамкінець, зауважимо, що зазначені зміни є прогресивними та сприятимуть здійсненню судочинства в Україні. Водночас існують і певні спірні моменти, про вплив яких можна буде судити уже після вступу закону в силу, а саме в ході застосування його положень на практиці.

Значення Закону України «Про вищий антикорупційний суд України».

7 червня 2018 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про Вищий антикорупційний Суд», який ініціює створення ще одного антикорупційного органу – Вищого антикорупційного суду.

Поштовхом для створення Антикорупційного суду в Україні стали вимоги міжнародної світової спільноти та зокрема зобов’язання України перед ЄС.

Ключове значення Закону України «Про вищий антикорупційний суд України» полягає в тому, що Антикорупційний суд має стати кінцевою ланкою у ланцюгу новостворених антикорупційних органів, яка зможе забезпечити невідворотність покарання для корупціонерів. Тільки невідворотність покарання та справедливі санкції за порушення кримінального законодавства матимуть реальний ефект на зниження рівня корупції в Україні. А також на реальне зменшення корумпованості державного сектору, що у свою чергу забезпечить зростання реального сектору економіки

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону Вищий антикорупційний суд є постійно діючим вищим спеціалізованим судом у системі судоустрою України.

Завданням Вищого антикорупційного суду є здійснення правосуддя відповідно до визначених законом засад та процедур судочинства з метою захисту особи, суспільства та держави від корупційних і пов’язаних із ними кримінальних правопорушень та судового контролю за досудовим розслідуванням цих кримінальних правопорушень, дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, а також вирішення питання про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави у випадках, передбачених законом, у порядку цивільного судочинства.

З метою виконання даного завдання Вищий антикорупційний суд наділений такими повноваженнями :

1. здійснює правосуддя як суд першої та апеляційної інстанцій у кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до його юрисдикції (підсудності) процесуальним законом, а також шляхом здійснення у випадках та порядку, визначених процесуальним законом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у таких кримінальних провадженнях, здійснює правосуддя як суд першої та апеляційної інстанції у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави в порядку цивільного судочинства;

2. аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову практику у кримінальних та інших провадженнях, віднесених до його підсудності, інформує про результати узагальнення судової практики Верховний Суд та надає йому пропозиції до висновків щодо проектів законодавчих актів, які стосуються організації та діяльності Вищого антикорупційного суду, спеціальних вимог до суддів цього суду та гарантій їх діяльності, а також оприлюднює їх на своєму офіційному веб-сайті.
скачати