248Розділ З 3.3. ФОРМУВАННЯ КОЛЕКТИВУ, ЙОГО ВПЛИВ НА ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ Поняття колективу, його види. Діалектика розвитку колективу. Фактори розвитку колективу. Література. Завдання для самостійної роботи. Завдання для самоконтролю. 3.3.1. Поняття колективу, його види Колектив — це соціально значима група людей, які об'єднані спільною метою, узгоджено діють у напрямку досягнення означеної мети і мають органи самоврядування. Отже, для дієвого колективу характерні взаємозалежні певні ознаки: спільна мета, колективна діяльність, наявність органів самоврядування. А.С. Макаренко наголошував: "Колектив — це соціальний живий організм, який через те і організм, що він має органи, що там є повноваження, відповідальність, співвідношення частин, взаємозалежність, а якщо нічого цього немає, то немає і колективу, а є просто юрба або зборище"1. Виховання особистості в колективі є вираженням певних закономірностей розвитку суспільства. Лише в колективних взаєминах створюються умови для соціально-психічного розвитку особистості. Відокремлення людини від інших людей, від соціального середовища — це соціально-психічний вакуум, який стоїть на заваді розвитку окремої людини і певної спільноти взагалі. Українська народна педагогіка акумулювала тисячолітній досвід народу щодо місця і ролі колективу у вихованні людини. У колективі вона вбачала живильне джерело всебічного розвитку особистості і передусім соціальну силу, що забезпечує формування її моральних цінностей. У народних прислів'ях спостерігаємо думки, які підтверджують колективістську психологію українців: "Громада — великий чоловік", "Де дружно, там і хлібно", "Добре там живеться, де гуртом сіється і жнеться", "Громада — це рада, що рішила — так і буде", "У товаристві лад — усяк тому рад" та ін. 1 Макаренко А.С. Твори: В 7 т. — Т. 5. — К.: Рад. шк., 1954. — С. 213. Теорія виховання249 Народна педагогіка, вбачаючи у колективі могутню силу виховного впливу на особистість, зосереджувала увагу на тому, щоб соціальний колектив виступав джерелом всебічного розвитку кожного його члена, був надійним захисником інтересів, прав особистості. Оскільки характерними рисами менталітету українців були гуманізм, демократизм, не допускалось використання колективу в якості інструмента приниження його членів, розпалювання конфліктів між ними. Лише в тоталітарних суспільних утвореннях дбали про організацію колективів і використання їх як інструмента тиску на особистість, подавления її "Я", нівелювання та ін. В умовах розвитку демократичного суспільства будь-які колективи мають формуватися та розвиватися на засадах гуманізму й демократизму. Поява тенденцій нехтування принципом виховання особистості в колективі є проявом нігілізму щодо закономірностей і досвіду нашого народу в царині соціального і психічного розвитку. Колектив як соціальна діюча система має виконувати певні функції. Організаторська: спрямована на об'єднання членів ко лективу з метою виконання певних завдань. Виховна: спрямована на створення оптимальних умов для розумового, морального, фізичного, трудового й естетичного ви ховання, забезпечує умови для психічного й соціального розвит ку особистості. 3. Стимулююча: сприяє формуванню морально-ціннісних стимулів діяльності особистості у всіх сферах; регулює поведін ку членів колективу, впливає на формування певних якостей особистості — сили волі, гуманізму, працьовитості, совісності, чесності, цілеспрямованості, гідності та ін. Педагогічні засади формування і розвитку є загальними для будь-якого виду колективу. Тому, говорячи про види колективів, не можна обмежитись лише визначенням дитячих колективів. У загальному аспекті функціонування колективів слід виокремити такі види колективів: первинний, загальношкільний, виробничий (колектив заводу, фабрики, установи, сільськогосподарського підприємства та ін.), тимчасовий, сімейний. Первинний колектив об'єднує людей (школярів), згуртованих в порівняно невелику соціальну групу, члени якої перебувають в постійних ділових, дружніх, побутових стосунках. Це може бути колектив класу, виробничої бригади на підприємстві, про- 250Розділ З фесійиої групи в установі, підрозділу у військових об'єднаннях та ін. За кількісним складом первинний колектив має налічувати, наприклад 10—15 осіб. Якщо їх більше, то в такій групі створюються мікроколективи, формуються більше групові та міжособисті стосунки. Коли ж соціальна група нараховує менше 7—8 осіб, вона не є колективом у соціально-педагогічному значенні. Це вже замкнена група друзів і приятелів. З погляду якісного складу колектив повинен мати пропорційне співвідношення осіб протилежної статі. Якщо ця педагогічна вимога реалізується в загальноосвітніх закладах, то у виробничих колективах, колективах професійних навчальних закладів вона не витримується через об'єктивні та суб'єктивні причини, що породжує значні труднощі у розвитку колективу, організації міжособистісних відносин. Загальношкільні колективи об'єднують всіх учнів певного загальноосвітнього навчально-виховного закладу й педагогічних працівників. Щодо кількісного складу, то загальношкіль-ний колектив має налічувати 500—600 осіб. Це забезпечує можливість членів колективу знати один одного, збиратися разом для розв'язання певних завдань, а педагогам, і, зокрема, керівникам навчально-виховного закладу, знати вихованців, безпосередньо впливати на них. І в цьому колективі має бути однакова кількість людей протилежних статей. Особливо гострою з цього погляду є проблема співвідношення жінок і чоловіків серед учителів-вихователів. Коли в загальноосвітніх школах, інших навчально-виховних закладах, на підприємствах налічується понад тисяча осіб (1500—2500), то колективу, по суті, немає. Член такого штучного соціального об'єднання є анонімною особою, що вкрай негативно впливає на її виховання. Тимчасовий колектив групує особистостей, які є членами постійних колективів і об'єднуються для виконання тимчасових завдань, задоволення своїх пізнавальних і соціальних інтересів (танцювальний колектив, хор, туристська група та ін.). Як правило, тимчасові колективи невеликі, згруповані на основі соціальних інтересів. Виробничі колективи об'єднують професіоналів для розв'язання різних завдань у галузі науково-дослідної роботи, виробництва промислової і сільськогосподарської продукції, захисту держави, охорони порядку, лікування людей та ін. Ці колективи розвиваються за загальними законами. Теорія виховання251 Окреме місце займає сімейний колектив, який об'єднує членів однієї родини. Він складався історично і виступав важливим соціальним утворенням у суспільстві. Оскільки тенденції розвитку української сім'ї характеризувалися багатодітністю, спільністю співжиття в одній родині 2—3 поколінь, сім'я була досить міцним колективом, що забезпечував оптимальні умови для фізичного, психічного і соціального розвитку особистості. Щоб у сім'ї складалися колективістські стосунки, в ній мають бути мати, батько, щонайменше двоє-троє дітей і члени сім'ї старшого покоління. Якщо в сім'ї є лише батько й мати та одна дитина, складаються стосунки на основі парної залежності: батько, мати — дитина, що, переважно, негативно впливає на виховання дитини. "Єдиність дитини, — писав А.С. Макаренко, — приводить до концентрації неспокою, сліпої любові, страху, паніки, і в той же час у такій сім'ї нема нічого, що могло б у такому ж природному порядку цьому протистояти. Нема братів і сестер — ні старших, ні молодших, — нема, отже, ні досвіду піклування, ні досвіду гри, любові й допомоги, ні наслідування, ні пошани, нема, нарешті, досвіду розподілу спільної радості і спільного напруження, — просто нічого нема, навіть сучасного сусідства... Небезпечний шлях виховання єдиної дитини в сім'ї кінець кінцем зводиться до того, що сім'я втрачає якості колективу"1. У соціально-психологічному і педагогічному плані колективи можуть бути одновікові й різновікові. Природний шлях, що випливає з досвіду народної педагогіки, — це виховання особистості в різновіковому колективі. Тут старші за віком і соціальним досвідом члени колективу передають свій досвід молодшим, турбуються про їх захист, допомагають долати труднощі. Молодші прагнуть оволодівати соціальним досвідом старших, відчувають відповідальність перед ними та ін. Тому досить ефективно розвивається і впливає на своїх членів повноцінний сімейний колектив. Доцільно формувати різновікові колективи в школах-інтернатах, дитячих будинках, на виробництвах та установах. Узагальнену сутність цього питання подано на рис. 3.13. 1 Макаренко А.С. Твори: В 7 т. — Т. 4. — К.: Рад. шк., 1954. — С. 108—109. 252 Розділ З Рис. 3.13. Колектив 3.3.2. Діалектика розвитку колективу А.С. Макаренко наголошував: "Немає більш діалектичної науки, ніж педагогіка..."1. Такий підхід дає змогу розглядати й аналізувати педагогічні явища і процеси з позиції діалектичного розвитку. Колектив як соціальне утворення весь час перебуває у русі. Розробляючи теорію і практику колективу, А.С. Макаренко із захопленням писав: "Яка чудова, захоплююча діалектика! Вільний... колектив не здатний стояти на місці. Форма існування вільного людського колективу — рух вперед, форма смерті — зупинка"2. Вихователь, який працює з колективом, повинен, по-перше, стимулювати розвиток конкретного колективу, а, по-друге, зміню- 1 Макаренко А.С. Твори: В 7 т. — Т. 4. — К.: Рад. шк., 1953. — С. 425. 2 Макаренко А.С. Педагогічна поема / Твори: В 7 т. — Т. 1. — К.: Рад. шк., 1953. — С. 380. Теорія виховання253 вати тактику, напрямки і методи роботи з вихованцями і колективом взагалі залежно від стадійності його розвитку. Стадійність розвитку колективу — це вираження внутрішньої діалектики його становлення, в основі якої лежить рівень взаємовідносин між вихователем і вихованцями, між членами колективу. Особливості розвитку колективу залежать від таких чинників, як актив, органи самоврядування, лідер. Актив — це група вихованців, членів конкретного колективу, які усвідомлюють вимоги керівника колективу, допомагають йому в організації життєдіяльності членів колективу, виявляють певну ініціативу. Органи самоврядування є уповноваженими колективу на основі демократичних виборів, які допомагають педагогові здійснювати керівні функції, підтримувати зв'язки з уповноваженими інших колективів. Якщо органи самоврядування обирають, то члени активу самовирізняються, самоутверджуються. Лідер — це той член колективу, який у важливих ситуаціях здатний помітно впливати на поведінку членів колективу, проявляти ініціативу в діях, брати на себе відповідальність за діяльність колективу. У своєму розвитку колектив проходить три основні стадії (етапи). Колектив на першій стадії свого розвитку характеризується такими ознаками: він лише починає створюватись; члени колективу недостатньо знають один одного; не повною мірою усвідомлюють завдання; немає ініціативи в конкретній діяльності; відсутній актив. Провідною тактичною лінією діяльності вихователя є забезпечення системи вимог і організація діяльності на засадах єдинопочатку керівництва і педагогічного авторитаризму. Виходячи з ознак колективу на цій стадії та тактичної лінії діяльності вихователя, можна визначити такі напрямки його роботи: вивчення членів колективу; забезпечення знайомства вихованців між собою; висунення конкретних завдань; організація спільної діяльності; сприяння формуванню активу. На цій стадії розвитку колективу взаємини між педагогом і вихованцями будуються на засадах безпосереднього впливу як на колектив у цілому, так і на кожного члена колективу зокрема. Колективу на другій стадії розвитку властиві такі ознаки: сформувався актив, більшість підпорядковується меншості; члени колективу усвідомлюють завдання; актив починає проявляти 254Розділ З ініціативу у визначенні завдань і організації колективної діяльності. Провідна тактична лінія: здійснювати керівництво на демократичних засадах з опорою на актив. Відповідно до цього вихователь продовжує вивчати вихованців; навчає активістів здійснювати керівні функції; спільно з активом визначає перспективні лінії та завдання діяльності колективу. На другій стадії розвитку взаємини між педагогом і вихованцями базуються на засадах демократизму і принципі паралельних впливів на особистість вихованців (поєднання безпосереднього й опосередкованого впливу). Більшість вихованців діє свідомо, активно і підпорядковує собі меншість, колектив у цілому, усвідомлює завдання, члени колективу здатні висувати актуальні завдання — це ознаки, які характеризують колектив на третій стадії його розвитку. Вихователь на цьому етапі реалізує таку тактичну лінію: керівництво колективом на розширених засадах демократизму, вирішення всіх питань життєдіяльності колективу на загальних зборах. Напрямки роботи вихователя на третій стадії: продовжує вивчати членів колективу; почергово залучає вихованців до виконання керівних функцій, самостійного виконання доручень колективу, спільно з усіма членами колективу обговорює завдання і перспективні лінії його розвитку. А.С. Макаренко діалектику розвитку колективу поєднував з діалектикою розвитку вимог. "Без щирої, відвертої, певної, палкої і рішучої вимоги, — писав він, — не можна починати виховувати колектив, і той, хто думає почати з хитких, підлабузницьких умовлянь, робить помилку. ...Вимога, висловлена у формі, що не припускає заперечень, необхідна на початку в кожному колективі. Друга стадія розвитку цієї вимоги, коли на ваш бік перейшли перший, другий, третій, четвертий активіст, коли навколо вас організується група хлопчиків або дівчаток, які свідомо хочуть підтримати дисципліну. Я поспішав з цим. Я, незважаючи на те, що ці хлопчики або дівчатка мають також багато недоліків, намагався швидше набрати таку групу активістів, які підтримували мої вимоги своїми вимогами, що їх вони висловлювали на загальних зборах, у Теорія виховання255 своїй групі, своїми думками. Це друга стадія розвитку вимоги, коли навколо мене утворювалось таке ядро. І, нарешті, третя стадія розвитку цієї вимоги, коли вимагає колектив. Це — той наслідок, що винагороджує вас за нервову працю першого періоду. Коли вимагає колектив, коли колектив збився в певному тоні й стилі, робота вихователя стає математично точною, організованою роботою"1. Діалектику розвитку колективу зображено на рис. 3.14. Рис. 3.14. Діалектика розвитку колективу 1 Макаренко А.С. Проблеми шкільного виховання // Вибрані твори: В 7 т. — Т. 5. — К.: Рад. шк., 1954. — С. 136—137. 256Розділ З 3.3.3. Фактори розвитку колективу На успішність розвитку і становлення колективу впливає ряд соціально-педагогічних факторів. Глибоке знання вихователями наукових психолого-педа- гогічних основ теорії і практики формування та розвитку ко лективу. Забезпечення наступності і єдності дій педагогів у роботі з колективом. Володіння технікою створення перспективних ліній. Забезпечення педагогічно доцільної роботи з активом і органами самоврядування. Наявність соціально-педагогічних умов для ефективної діяльності членів колективу, Наявність традицій в життєдіяльності колективу. Дотримання належного стилю і тону в колективі. Питання теорії і практики розвитку колективу, його впливу на формування особистості досить добре досліджені в психоло-го-педагогічній літературі, непогано розроблені технології роботи з колективами. Варто лише у процесі практичної роботи впевнено спиратися на надбання педагогічної науки, звільнитися від ідеологічної заангажованості, цілеспрямовано працювати над розвитком колективу на засадах гуманізму, використовувати колектив як джерело соціально-психологічного розвитку особистості, її соціальної захищеності. З окремим колективом вихованців працюють кілька вихователів, керівників. І тут важливо забезпечити єдність їх впливів на колектив та дотримуватися наступності на етапах переходу колективу від однієї стадії розвитку до іншої, від керівного впливу одного вихователя до другого. З цього приводу А.С. Макаренко писав: "Повинен бути колектив вихователів, і там, де вихователі не об'єднані в колектив, і колектив не має єдиного плану роботи, єдиного тону, єдиного точного підходу до дитини, там не може бути ніякого виховного процесу"1. Важливим чинником, що сприяє розвитку і становленню колективу, є система перспективних ліній. Перспектива — це 1 Макаренко А.С. Проблеми шкільного виховання // Вибрані твори: В 7 т. — Т. 5. — К.: Рад. шк., 1954. — С. 163. Теорія виховання257 мета, "завтрашня радість" (А.С. Макаренко), що виступає стимулом у діяльності колективу й окремих його членів. Будь-яка діяльність окремої людини чи певної спільноти може бути ефективною лише за умов наявності й усвідомле-ності мети. Тому А.С. Макаренко писав: "Справжнім стимулом людського життя є завтрашня радість. У педагогічній техніці ця завтрашня радість є одним з найважливіших об'єктів роботи. Спочатку треба організувати саму радість, викликати її до життя і поставити як реальність. По-друге, треба наполегливо перетворювати простіші види радості в складніші і значні для людини... Виховати людину — значить виховати в неї перспективні шляхи. Методика цієї роботи полягає в організації нових перспектив, у використанні тих, що вже є, в поступовій підстановці цінніших"1. Говорячи про формування колективу, виховання особистості в колективі, треба дбати, щоб перспектива окремої особи співпадала деякою мірою з перспективою колективу. За визначенням А.С. Макаренка, перспектива може бути близька, середня і далека. Майстерність вихователя у формуванні колективу має проявлятися в організації системи перспективних ліній з урахуванням можливостей членів колективу, реальних соціальних обставин. У процесі організації перспектив варто дотримуватися таких вимог: Перспектива має бути зримою і реальною. Передбачати, щоб перспектива була доступною і посиль ною для досягнення. Стимулювати і заохочувати діяльність колективу і його членів у їх зусиллях, спрямованих на досягнення перспективи. Суттєвим структурним компонентом, що сприяє розвитку колективу, його впливу на особистість, є актив і органи самоврядування. Майстерність учителя-вихователя має бути спрямована на формування активу, стимулювання його діяльності. В активі педагог повинен бачити своїх помічників і союзників. А.С. Макаренко, приділяючи велику увагу активу, писав: "Актив є тим здоровим, необхідним у виховному дитячому закладі резервом, який забезпечує наступність поколінь у колективі, зберігає стиль, тон і традиції колективу. Підростаючий актив змінює 1 Макаренко А.С. Методика організації виховного процесу // Вибрані твори: В 7 т. — Т. 5. — К.: Рад. шк., 1954. — С. 69. 258 Розділ З в громадській роботі вихованців, які закінчили заклад, і таким чином забезпечується єдність колективу"1. Вихованців-активістів треба включати в конкретну діяльність, перекладати на них ряд обов'язків і функцій вихователів, вчити методам і засобам їх виконання. Це забезпечує соціальне зростання особистості. Кількісний склад активістів у колективі має розширюватися, вони шляхом позитивної діяльності мають залучати у свою сферу все більше і більше вихованців. Актив є тим ґрунтом, на якому формуються органи самоврядування як уповноважені колективу. Обрання органів самоврядування має здійснюватися на демократичних засадах. Вихователь спільно з активом визначає функції органів самоврядування, його підрозділів, створює умови для самостійної і відповідальної діяльності, вчить членів органів самоврядування ефективно працювати у цих підрозділах, вирішувати певні педагогічні проблеми. Робота вихователя в органах самоврядування є доброю школою соціального становлення особистості. А.С. Макаренко визначив передумови, за яких діяльність органів самоврядування буде актуальною й ефективною: адміністрація закладу, в тому числі педагогічна, не має за мінювати органи самоврядування; рішення органів самоврядування має бути виконане; якщо рішення хибне, то керівники виховного закладу ма ють апелювати до загальних зборів і домагатися його відміни, а не скасовувати таке рішення; адміністрація має здійснювати вплив на органи самовря дування на демократичних засадах через педагогів, які корис туються особливою повагою у вихованців; робота в органах самоврядування не має займати у вихо ванців багато часу, щоб це не здалося переобтяжливим; керівники виховного закладу не повинні контролювати роботу органів самоврядування. Для розвитку колективу необхідно створювати належні соціально-педагогічні умови. Якщо це стосується школи, то в ній має панувати передусім дух гуманізму, добра і радості. Такі умови притягують вихованців до закладу і колективу, який діє в ньому. Колектив вирізняється згуртованістю, внутрішньою силою поряд з іншими чинниками, соціально значимими традиціями. 1 Макаренко А.С. Методика організації виховного процесу // Твори: В 7 т. — Т. 5. — К.: Рад. шк., 1954. — С. 30. Георія виховання259 Традиція (від лат. traditio — передача) — це різновид або форма звичаю, що відрізняється особливою стійкістю і зусиллями людей, спрямованими на збереження незмінних форм поведінки, які успадковані від попередніх поколінь. У кожному навчально-виховному закладі, установі, на виробництві колективи повинні працювати над створенням морально-ціннісних традицій, їх збереженням і примноженням. Традиції мають бути тривалими, стійкими, наповнені багатством моральних впливів на особистість. Життя колективу, ефективність його впливу на особистість залежить також від стилю і тону в колективі. Оскільки суттєвою ознакою колективу є спільна діяльність для досягнення мети, то і стиль має характеризуватися діяльністю, діловитістю. Діловий стиль може проявлятися у різних сферах життя колективу: у навчанні, грі, праці, дозвіллі та ін. Тому не можна допускати в колективі безпідставної галасливості, бездіяльності, неупорядкованості дій. Діловий стиль характеризується певними відтінками тону (від лат. tonus — звук, напруження). Тон здорового колективу характеризується такими ознаками: 1) мажорністю, що виявляється в бадьорому, радісному на- строї, готовності до раціональної дії, внутрішньому спокої, впевненості у своїх силах, своєму майбутньому. Мажорний тон допомагає наповнити життя кожного вихованця і колектив в цілому позитивними емоціями, впливає на згуртування колективу на засадах внутрішнього задоволення і внутрішньої радості; гордістю за своє становище в колективі, відповідальністю за справи усіх членів колективу; єдністю колективу, дружніми взаєминами між вихован цями, які особливо яскраво відстежуються під час виконання важливих завдань; відчуттям захищеності кожного члена колективу від при нижень, насильства, знущання. Це має стати законом колекти ву. Кожен вихованець має відчувати, що його захистять старші товариші, вихователі; здатністю гальмувати свої негативні дії або вчинки, які мо жуть зашкодити товаришам чи колективу взагалі. Звичка стри мувати себе має бути виявом внутрішньої культури вихованців. Джерелом формування стилю і тону колективу має бути передусім діяльність педагогів. Основні фактори формування колективу відображені на рис. 3.15. 260 Розділ З Рис. 3.15. Фактори формування колективу Таким чином, виховання особистості в колективі ґрунтується на закономірностях, які складалися в народі протягом століть. Спроби дискредитувати ідею колективу, його вплив на формування особистості ведуть до штучного вилучення із системи виховання важливого засобу розв'язання завдань всебічного гармонійного розвитку особистості. Принципи "парної педагогіки" ніколи не сприяли і не сприятимуть вихованню соціально зрілих громадян своєї держави. Теорія виховання 261 Література Бойко В.В., Ковалев А.Г. Социально-психологический кли мат коллектива и личность. — М.: Мысль, 1983. Іванов І.П. Виховання колективістів // Педагогічний по шук. — К.: Рад. шк., 1989. Караковский В.А. Пути формирования ученического кол лектива. — М.: Педагогика, 1978. Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання. — К.: Вища школа, 1997. Красовицький С. Проблеми дитячого колективу в аспекті гуманізації школи // Рідна школа. — 1995. — № 2—3. Лозова В.І., Троцко Г.В. Теоретичні основи виховання і навчання. — Харків, 1997. Макаренко А.С. Методика організації виховного процесу // Вибрані твори: В 7 т. — Т. 5. — К.: Рад. шк., 1954. Макаренко А.С. Проблеми шкільного виховання // Ви брані твори: В 7 т. — Т. 5. — К.: Рад. шк., 1954. Новикова Л.И. Педагогика детского коллектива. — М.: Педагогика, 1978. Подласый И.П. Педагогика. — М.: Владос, 1999. Сухомлинсъкий В.О. Методика виховання колективу // Вибрані твори: В 5 т. — Т. 1. — К.: Рад. шк., 1976. Фіцула М.М. Педагогіка. — К.: Академія, 2000. |