Ім'я файлу: Педагогіка.doc
Розширення: doc
Розмір: 128кб.
Дата: 11.05.2020
скачати

248Розділ З

3.3. ФОРМУВАННЯ КОЛЕКТИВУ, ЙОГО ВПЛИВ НА ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ

Поняття колективу, його види. Діалектика роз­витку колективу. Фактори розвитку колективу. Література. Завдання для самостійної роботи. Зав­дання для самоконтролю.

3.3.1. Поняття колективу, його види

Колектив — це соціально значима група людей, які об'єднані спільною метою, узгоджено діють у напрямку досягнення озна­ченої мети і мають органи самоврядування. Отже, для дієвого колективу характерні взаємозалежні певні ознаки: спільна мета, колективна діяльність, наявність органів самоврядуван­ня. А.С. Макаренко наголошував: "Колектив — це соціальний живий організм, який через те і організм, що він має органи, що там є повноваження, відповідальність, співвідношення частин, взаємозалежність, а якщо нічого цього немає, то немає і колек­тиву, а є просто юрба або зборище"1.

Виховання особистості в колективі є вираженням певних зако­номірностей розвитку суспільства. Лише в колективних взаєми­нах створюються умови для соціально-психічного розвитку осо­бистості. Відокремлення людини від інших людей, від соціально­го середовища — це соціально-психічний вакуум, який стоїть на заваді розвитку окремої людини і певної спільноти взагалі.

Українська народна педагогіка акумулювала тисячолітній досвід народу щодо місця і ролі колективу у вихованні люди­ни. У колективі вона вбачала живильне джерело всебічного розвитку особистості і передусім соціальну силу, що забезпечує формування її моральних цінностей. У народних прислів'ях спостерігаємо думки, які підтверджують колективістську пси­хологію українців: "Громада — великий чоловік", "Де дружно, там і хлібно", "Добре там живеться, де гуртом сіється і жнеть­ся", "Громада — це рада, що рішила — так і буде", "У товаристві лад — усяк тому рад" та ін.

1 Макаренко А.С. Твори: В 7 т. — Т. 5. — К.: Рад. шк., 1954. — С. 213.

Теорія виховання249

Народна педагогіка, вбачаючи у колективі могутню силу ви­ховного впливу на особистість, зосереджувала увагу на тому, щоб соціальний колектив виступав джерелом всебічного роз­витку кожного його члена, був надійним захисником інтересів, прав особистості. Оскільки характерними рисами менталітету українців були гуманізм, демократизм, не допускалось викори­стання колективу в якості інструмента приниження його членів, розпалювання конфліктів між ними. Лише в тоталітарних су­спільних утвореннях дбали про організацію колективів і вико­ристання їх як інструмента тиску на особистість, подавления її "Я", нівелювання та ін. В умовах розвитку демократичного су­спільства будь-які колективи мають формуватися та розвива­тися на засадах гуманізму й демократизму. Поява тенденцій нехтування принципом виховання особистості в колективі є про­явом нігілізму щодо закономірностей і досвіду нашого народу в царині соціального і психічного розвитку.

Колектив як соціальна діюча система має виконувати певні функції.

  1. Організаторська: спрямована на об'єднання членів ко­
    лективу з метою виконання певних завдань.


  2. Виховна: спрямована на створення оптимальних умов для
    розумового, морального, фізичного, трудового й естетичного ви­
    ховання, забезпечує умови для психічного й соціального розвит­
    ку особистості.

3. Стимулююча: сприяє формуванню морально-ціннісних
стимулів діяльності особистості у всіх сферах; регулює поведін­
ку членів колективу, впливає на формування певних якостей
особистості — сили волі, гуманізму, працьовитості, совісності,
чесності, цілеспрямованості, гідності та ін.

Педагогічні засади формування і розвитку є загальними для будь-якого виду колективу. Тому, говорячи про види колективів, не можна обмежитись лише визначенням дитячих колективів. У загальному аспекті функціонування колективів слід виокре­мити такі види колективів: первинний, загальношкільний, ви­робничий (колектив заводу, фабрики, установи, сільськогоспо­дарського підприємства та ін.), тимчасовий, сімейний.

Первинний колектив об'єднує людей (школярів), згуртованих в порівняно невелику соціальну групу, члени якої перебувають в постійних ділових, дружніх, побутових стосунках. Це може бути колектив класу, виробничої бригади на підприємстві, про-

250Розділ З

фесійиої групи в установі, підрозділу у військових об'єднаннях та ін. За кількісним складом первинний колектив має налічу­вати, наприклад 10—15 осіб. Якщо їх більше, то в такій групі створюються мікроколективи, формуються більше групові та міжособисті стосунки. Коли ж соціальна група нараховує мен­ше 7—8 осіб, вона не є колективом у соціально-педагогічному значенні. Це вже замкнена група друзів і приятелів.

З погляду якісного складу колектив повинен мати пропор­ційне співвідношення осіб протилежної статі. Якщо ця педаго­гічна вимога реалізується в загальноосвітніх закладах, то у виробничих колективах, колективах професійних навчальних закладів вона не витримується через об'єктивні та суб'єктивні причини, що породжує значні труднощі у розвитку колективу, організації міжособистісних відносин.

Загальношкільні колективи об'єднують всіх учнів певного загальноосвітнього навчально-виховного закладу й педагогіч­них працівників. Щодо кількісного складу, то загальношкіль-ний колектив має налічувати 500—600 осіб. Це забезпечує мож­ливість членів колективу знати один одного, збиратися разом для розв'язання певних завдань, а педагогам, і, зокрема, керів­никам навчально-виховного закладу, знати вихованців, безпо­середньо впливати на них. І в цьому колективі має бути однако­ва кількість людей протилежних статей. Особливо гострою з цього погляду є проблема співвідношення жінок і чоловіків се­ред учителів-вихователів. Коли в загальноосвітніх школах, інших навчально-виховних закладах, на підприємствах на­лічується понад тисяча осіб (1500—2500), то колективу, по суті, немає. Член такого штучного соціального об'єднання є анонім­ною особою, що вкрай негативно впливає на її виховання.

Тимчасовий колектив групує особистостей, які є членами по­стійних колективів і об'єднуються для виконання тимчасових завдань, задоволення своїх пізнавальних і соціальних інтересів (танцювальний колектив, хор, туристська група та ін.). Як пра­вило, тимчасові колективи невеликі, згруповані на основі со­ціальних інтересів.

Виробничі колективи об'єднують професіоналів для розв'я­зання різних завдань у галузі науково-дослідної роботи, вироб­ництва промислової і сільськогосподарської продукції, захисту держави, охорони порядку, лікування людей та ін. Ці колекти­ви розвиваються за загальними законами.

Теорія виховання251

Окреме місце займає сімейний колектив, який об'єднує членів однієї родини. Він складався історично і виступав важливим соціальним утворенням у суспільстві. Оскільки тенденції роз­витку української сім'ї характеризувалися багатодітністю, спільністю співжиття в одній родині 2—3 поколінь, сім'я була досить міцним колективом, що забезпечував оптимальні умови для фізичного, психічного і соціального розвитку особистості. Щоб у сім'ї складалися колективістські стосунки, в ній мають бути мати, батько, щонайменше двоє-троє дітей і члени сім'ї стар­шого покоління. Якщо в сім'ї є лише батько й мати та одна дитина, складаються стосунки на основі парної залежності: бать­ко, мати — дитина, що, переважно, негативно впливає на вихо­вання дитини. "Єдиність дитини, — писав А.С. Макаренко, приводить до концентрації неспокою, сліпої любові, страху, па­ніки, і в той же час у такій сім'ї нема нічого, що могло б у такому ж природному порядку цьому протистояти. Нема братів і сестер — ні старших, ні молодших, — нема, отже, ні досвіду піклування, ні досвіду гри, любові й допомоги, ні наслідування, ні пошани, нема, нарешті, досвіду розподілу спільної радості і спільного напруження, — просто нічого нема, навіть сучасного сусідства... Небезпечний шлях виховання єдиної дитини в сім'ї кінець кінцем зводиться до того, що сім'я втрачає якості колек­тиву"1.

У соціально-психологічному і педагогічному плані колекти­ви можуть бути одновікові й різновікові. Природний шлях, що випливає з досвіду народної педагогіки, — це виховання особи­стості в різновіковому колективі. Тут старші за віком і со­ціальним досвідом члени колективу передають свій досвід мо­лодшим, турбуються про їх захист, допомагають долати труд­нощі. Молодші прагнуть оволодівати соціальним досвідом стар­ших, відчувають відповідальність перед ними та ін. Тому до­сить ефективно розвивається і впливає на своїх членів повно­цінний сімейний колектив. Доцільно формувати різновікові ко­лективи в школах-інтернатах, дитячих будинках, на виробни­цтвах та установах.

Узагальнену сутність цього питання подано на рис. 3.13.

1 Макаренко А.С. Твори: В 7 т. — Т. 4. — К.: Рад. шк., 1954. — С. 108—109.


252 Розділ З



Рис. 3.13. Колектив

3.3.2. Діалектика розвитку колективу

А.С. Макаренко наголошував: "Немає більш діалектичної науки, ніж педагогіка..."1. Такий підхід дає змогу розглядати й аналізувати педагогічні явища і процеси з позиції діалектич­ного розвитку. Колектив як соціальне утворення весь час пере­буває у русі.

Розробляючи теорію і практику колективу, А.С. Макаренко із захопленням писав: "Яка чудова, захоплююча діалектика! Вільний... колектив не здатний стояти на місці. Форма існуван­ня вільного людського колективу — рух вперед, форма смерті — зупинка"2.

Вихователь, який працює з колективом, повинен, по-перше, стимулювати розвиток конкретного колективу, а, по-друге, зміню-

1 Макаренко А.С. Твори: В 7 т. — Т. 4. — К.: Рад. шк., 1953. — С. 425.

2 Макаренко А.С. Педагогічна поема / Твори: В 7 т. — Т. 1. — К.: Рад.
шк., 1953. — С. 380.

Теорія виховання253

вати тактику, напрямки і методи роботи з вихованцями і колек­тивом взагалі залежно від стадійності його розвитку.

Стадійність розвитку колективу — це вираження внутрі­шньої діалектики його становлення, в основі якої лежить рівень взаємовідносин між вихователем і вихованцями, між членами колективу.

Особливості розвитку колективу залежать від таких чинників, як актив, органи самоврядування, лідер.

Актив — це група вихованців, членів конкретного колективу, які усвідомлюють вимоги керівника колективу, допомагають йому в організації життєдіяльності членів колективу, виявляють певну ініціативу. Органи самоврядування є уповноваженими колек­тиву на основі демократичних виборів, які допомагають педаго­гові здійснювати керівні функції, підтримувати зв'язки з упов­новаженими інших колективів. Якщо органи самоврядування обирають, то члени активу самовирізняються, самоутверджують­ся. Лідер — це той член колективу, який у важливих ситуаціях здатний помітно впливати на поведінку членів колективу, про­являти ініціативу в діях, брати на себе відповідальність за діяльність колективу. У своєму розвитку колектив проходить три основні стадії (етапи).

Колектив на першій стадії свого розвитку характеризується такими ознаками: він лише починає створюватись; члени ко­лективу недостатньо знають один одного; не повною мірою усвідомлюють завдання; немає ініціативи в конкретній діяль­ності; відсутній актив.

Провідною тактичною лінією діяльності вихователя є забез­печення системи вимог і організація діяльності на засадах єдинопочатку керівництва і педагогічного авторитаризму.

Виходячи з ознак колективу на цій стадії та тактичної лінії діяльності вихователя, можна визначити такі напрямки його роботи: вивчення членів колективу; забезпечення знайомства вихованців між собою; висунення конкретних завдань; органі­зація спільної діяльності; сприяння формуванню активу.

На цій стадії розвитку колективу взаємини між педагогом і вихованцями будуються на засадах безпосереднього впливу як на колектив у цілому, так і на кожного члена колективу зокрема.

Колективу на другій стадії розвитку властиві такі ознаки: сформувався актив, більшість підпорядковується меншості; чле­ни колективу усвідомлюють завдання; актив починає проявляти

254Розділ З

ініціативу у визначенні завдань і організації колективної діяль­ності.

Провідна тактична лінія: здійснювати керівництво на де­мократичних засадах з опорою на актив.

Відповідно до цього вихователь продовжує вивчати вихо­ванців; навчає активістів здійснювати керівні функції; спільно з активом визначає перспективні лінії та завдання діяльності колективу.

На другій стадії розвитку взаємини між педагогом і вихо­ванцями базуються на засадах демократизму і принципі пара­лельних впливів на особистість вихованців (поєднання безпосе­реднього й опосередкованого впливу).

Більшість вихованців діє свідомо, активно і підпорядковує собі меншість, колектив у цілому, усвідомлює завдання, члени колек­тиву здатні висувати актуальні завдання — це ознаки, які ха­рактеризують колектив на третій стадії його розвитку.

Вихователь на цьому етапі реалізує таку тактичну лінію: керівництво колективом на розширених засадах демократиз­му, вирішення всіх питань життєдіяльності колективу на за­гальних зборах.

Напрямки роботи вихователя на третій стадії: продовжує вивчати членів колективу; почергово залучає вихованців до виконання керівних функцій, самостійного виконання доручень колективу, спільно з усіма членами колективу обговорює зав­дання і перспективні лінії його розвитку.

А.С. Макаренко діалектику розвитку колективу поєднував з діалектикою розвитку вимог. "Без щирої, відвертої, певної, пал­кої і рішучої вимоги, — писав він, — не можна починати вихо­вувати колектив, і той, хто думає почати з хитких, підлабузниць­ких умовлянь, робить помилку.

...Вимога, висловлена у формі, що не припускає заперечень, необхідна на початку в кожному колективі.

Друга стадія розвитку цієї вимоги, коли на ваш бік пере­йшли перший, другий, третій, четвертий активіст, коли навколо вас організується група хлопчиків або дівчаток, які свідомо хо­чуть підтримати дисципліну.

Я поспішав з цим. Я, незважаючи на те, що ці хлопчики або дівчатка мають також багато недоліків, намагався швидше на­брати таку групу активістів, які підтримували мої вимоги свої­ми вимогами, що їх вони висловлювали на загальних зборах, у

Теорія виховання255

своїй групі, своїми думками. Це друга стадія розвитку вимоги, коли навколо мене утворювалось таке ядро.

І, нарешті, третя стадія розвитку цієї вимоги, коли вимагає колектив. Це — той наслідок, що винагороджує вас за нервову працю першого періоду. Коли вимагає колектив, коли колектив збився в певному тоні й стилі, робота вихователя стає матема­тично точною, організованою роботою"1.

Діалектику розвитку колективу зображено на рис. 3.14.



Рис. 3.14. Діалектика розвитку колективу

1 Макаренко А.С. Проблеми шкільного виховання // Вибрані твори: В 7 т. — Т. 5. — К.: Рад. шк., 1954. — С. 136—137.

256Розділ З

3.3.3. Фактори розвитку колективу

На успішність розвитку і становлення колективу впливає ряд соціально-педагогічних факторів.

  1. Глибоке знання вихователями наукових психолого-педа-
    гогічних основ теорії і практики формування та розвитку ко­
    лективу.

  2. Забезпечення наступності і єдності дій педагогів у роботі з
    колективом.

  1. Володіння технікою створення перспективних ліній.




  1. Забезпечення педагогічно доцільної роботи з активом і
    органами самоврядування.

  2. Наявність соціально-педагогічних умов для ефективної
    діяльності членів колективу,

  3. Наявність традицій в життєдіяльності колективу.

  4. Дотримання належного стилю і тону в колективі.

Питання теорії і практики розвитку колективу, його впливу на формування особистості досить добре досліджені в психоло-го-педагогічній літературі, непогано розроблені технології ро­боти з колективами. Варто лише у процесі практичної роботи впевнено спиратися на надбання педагогічної науки, звільни­тися від ідеологічної заангажованості, цілеспрямовано працю­вати над розвитком колективу на засадах гуманізму, викори­стовувати колектив як джерело соціально-психологічного роз­витку особистості, її соціальної захищеності.

З окремим колективом вихованців працюють кілька вихо­вателів, керівників. І тут важливо забезпечити єдність їх впливів на колектив та дотримуватися наступності на етапах переходу колективу від однієї стадії розвитку до іншої, від керівного впливу одного вихователя до другого. З цього приводу А.С. Ма­каренко писав: "Повинен бути колектив вихователів, і там, де вихователі не об'єднані в колектив, і колектив не має єдиного плану роботи, єдиного тону, єдиного точного підходу до дитини, там не може бути ніякого виховного процесу"1.

Важливим чинником, що сприяє розвитку і становленню колективу, є система перспективних ліній. Перспектива — це

1 Макаренко А.С. Проблеми шкільного виховання // Вибрані твори: В 7 т. — Т. 5. — К.: Рад. шк., 1954. — С. 163.

Теорія виховання257

мета, "завтрашня радість" (А.С. Макаренко), що виступає сти­мулом у діяльності колективу й окремих його членів.

Будь-яка діяльність окремої людини чи певної спільноти може бути ефективною лише за умов наявності й усвідомле-ності мети. Тому А.С. Макаренко писав: "Справжнім стиму­лом людського життя є завтрашня радість. У педагогічній техніці ця завтрашня радість є одним з найважливіших об'єктів роботи. Спочатку треба організувати саму радість, викликати її до життя і поставити як реальність. По-друге, треба наполегли­во перетворювати простіші види радості в складніші і значні для людини... Виховати людину — значить виховати в неї пер­спективні шляхи. Методика цієї роботи полягає в організації нових перспектив, у використанні тих, що вже є, в поступовій підстановці цінніших"1.

Говорячи про формування колективу, виховання особистості в колективі, треба дбати, щоб перспектива окремої особи співпа­дала деякою мірою з перспективою колективу.

За визначенням А.С. Макаренка, перспектива може бути близька, середня і далека. Майстерність вихователя у форму­ванні колективу має проявлятися в організації системи перс­пективних ліній з урахуванням можливостей членів колекти­ву, реальних соціальних обставин. У процесі організації перс­пектив варто дотримуватися таких вимог:

  1. Перспектива має бути зримою і реальною.

  2. Передбачати, щоб перспектива була доступною і посиль­
    ною для досягнення.

  3. Стимулювати і заохочувати діяльність колективу і його
    членів у їх зусиллях, спрямованих на досягнення перспективи.

Суттєвим структурним компонентом, що сприяє розвитку колективу, його впливу на особистість, є актив і органи самовря­дування. Майстерність учителя-вихователя має бути спрямова­на на формування активу, стимулювання його діяльності. В активі педагог повинен бачити своїх помічників і союзників. А.С. Макаренко, приділяючи велику увагу активу, писав: "Ак­тив є тим здоровим, необхідним у виховному дитячому закладі резервом, який забезпечує наступність поколінь у колективі, збе­рігає стиль, тон і традиції колективу. Підростаючий актив змінює

1 Макаренко А.С. Методика організації виховного процесу // Вибрані твори: В 7 т. — Т. 5. — К.: Рад. шк., 1954. — С. 69.

258 Розділ З

в громадській роботі вихованців, які закінчили заклад, і таким чином забезпечується єдність колективу"1.

Вихованців-активістів треба включати в конкретну діяльність, перекладати на них ряд обов'язків і функцій вихователів, вчи­ти методам і засобам їх виконання. Це забезпечує соціальне зростання особистості. Кількісний склад активістів у колек­тиві має розширюватися, вони шляхом позитивної діяльності мають залучати у свою сферу все більше і більше вихованців.

Актив є тим ґрунтом, на якому формуються органи самовря­дування як уповноважені колективу. Обрання органів самовря­дування має здійснюватися на демократичних засадах. Вихова­тель спільно з активом визначає функції органів самовряду­вання, його підрозділів, створює умови для самостійної і відпові­дальної діяльності, вчить членів органів самоврядування ефек­тивно працювати у цих підрозділах, вирішувати певні педагогічні проблеми. Робота вихователя в органах самоврядування є доб­рою школою соціального становлення особистості.

А.С. Макаренко визначив передумови, за яких діяльність органів самоврядування буде актуальною й ефективною:

  1. адміністрація закладу, в тому числі педагогічна, не має за­
    мінювати органи самоврядування;

  2. рішення органів самоврядування має бути виконане;

  3. якщо рішення хибне, то керівники виховного закладу ма­
    ють апелювати до загальних зборів і домагатися його відміни, а
    не скасовувати таке рішення;

  4. адміністрація має здійснювати вплив на органи самовря­
    дування на демократичних засадах через педагогів, які корис­
    туються особливою повагою у вихованців;

  5. робота в органах самоврядування не має займати у вихо­
    ванців багато часу, щоб це не здалося переобтяжливим;

  6. керівники виховного закладу не повинні контролювати
    роботу органів самоврядування.

Для розвитку колективу необхідно створювати належні со­ціально-педагогічні умови. Якщо це стосується школи, то в ній має панувати передусім дух гуманізму, добра і радості. Такі умови притягують вихованців до закладу і колективу, який діє в ньому.

Колектив вирізняється згуртованістю, внутрішньою силою поряд з іншими чинниками, соціально значимими традиціями.

1 Макаренко А.С. Методика організації виховного процесу // Твори: В 7 т. — Т. 5. — К.: Рад. шк., 1954. — С. 30.

Георія виховання259

Традиція (від лат. traditio — передача) — це різновид або фор­ма звичаю, що відрізняється особливою стійкістю і зусиллями людей, спрямованими на збереження незмінних форм поведін­ки, які успадковані від попередніх поколінь.

У кожному навчально-виховному закладі, установі, на ви­робництві колективи повинні працювати над створенням мо­рально-ціннісних традицій, їх збереженням і примноженням. Традиції мають бути тривалими, стійкими, наповнені багатством моральних впливів на особистість.

Життя колективу, ефективність його впливу на особистість залежить також від стилю і тону в колективі. Оскільки суттє­вою ознакою колективу є спільна діяльність для досягнення мети, то і стиль має характеризуватися діяльністю, діловитістю. Діловий стиль може проявлятися у різних сферах життя ко­лективу: у навчанні, грі, праці, дозвіллі та ін. Тому не можна допускати в колективі безпідставної галасливості, бездіяльності, неупорядкованості дій.

Діловий стиль характеризується певними відтінками тону (від лат. tonus — звук, напруження). Тон здорового колективу характеризується такими ознаками:

1) мажорністю, що виявляється в бадьорому, радісному на-

строї, готовності до раціональної дії, внутрішньому спокої, впев­неності у своїх силах, своєму майбутньому. Мажорний тон до­помагає наповнити життя кожного вихованця і колектив в ціло­му позитивними емоціями, впливає на згуртування колективу на засадах внутрішнього задоволення і внутрішньої радості;

  1. гордістю за своє становище в колективі, відповідальністю
    за справи усіх членів колективу;

  2. єдністю колективу, дружніми взаєминами між вихован­
    цями, які особливо яскраво відстежуються під час виконання
    важливих завдань;

  3. відчуттям захищеності кожного члена колективу від при­
    нижень, насильства, знущання. Це має стати законом колекти­
    ву. Кожен вихованець має відчувати, що його захистять старші
    товариші, вихователі;

  4. здатністю гальмувати свої негативні дії або вчинки, які мо­
    жуть зашкодити товаришам чи колективу взагалі. Звичка стри­
    мувати себе має бути виявом внутрішньої культури вихованців.

Джерелом формування стилю і тону колективу має бути пе­редусім діяльність педагогів.

Основні фактори формування колективу відображені на рис. 3.15.


260 Розділ З



Рис. 3.15. Фактори формування колективу

Таким чином, виховання особистості в колективі ґрунтуєть­ся на закономірностях, які складалися в народі протягом століть. Спроби дискредитувати ідею колективу, його вплив на форму­вання особистості ведуть до штучного вилучення із системи виховання важливого засобу розв'язання завдань всебічного гармонійного розвитку особистості. Принципи "парної педаго­гіки" ніколи не сприяли і не сприятимуть вихованню соціаль­но зрілих громадян своєї держави.

Теорія виховання 261

Література

  1. Бойко В.В., Ковалев А.Г. Социально-психологический кли­
    мат коллектива и личность. М.: Мысль, 1983.

  2. Іванов І.П. Виховання колективістів // Педагогічний по­
    шук. — К.: Рад. шк., 1989.

  3. Караковский В.А. Пути формирования ученического кол­
    лектива. М.: Педагогика, 1978.




  1. Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання. — К.: Вища
    школа, 1997.

  2. Красовицький С. Проблеми дитячого колективу в аспекті
    гуманізації школи // Рідна школа. — 1995. — № 2—3.

  3. Лозова В.І., Троцко Г.В. Теоретичні основи виховання і
    навчання. — Харків, 1997.

  4. Макаренко А.С. Методика організації виховного процесу
    // Вибрані твори: В 7 т. — Т. 5. — К.: Рад. шк., 1954.

  5. Макаренко А.С. Проблеми шкільного виховання // Ви­
    брані твори: В 7 т. — Т. 5. — К.: Рад. шк., 1954.

  6. Новикова Л.И. Педагогика детского коллектива. М.:
    Педагогика, 1978.




  1. Подласый И.П. Педагогика. М.: Владос, 1999.

  1. Сухомлинсъкий В.О. Методика виховання колективу //
    Вибрані твори: В 5 т. Т. 1. — К.: Рад. шк., 1976.

  1. Фіцула М.М. Педагогіка. — К.: Академія, 2000.

скачати

© Усі права захищені
написати до нас