1   2   3   4   5   6   7
Ім'я файлу: курсовая (Маринка Анастасия) 1.doc
Розширення: doc
Розмір: 484кб.
Дата: 20.11.2021
скачати
Пов'язані файли:
Лекція.docx
Cinderella.docx
Практикум З ІНОЗЕМНОЇ МОВИ ДЛЯ ЗАОЧ.doc
Praktichna_robota_7.docx
Використання проблемних ситуацій на уроках „Основи здоров΄я” у п
Українська література.docx
історичне дослідження.pptx
Економетрика (Восстановлен).docx
Зустріч птахів..docx
Відомість 19-15.doc
Kursovaya_rabota_Nazarenko_Maxima_Viktorovicha_...docx
kazedu_198707.docx
Підготовка та обслуговування бенкету День народження-1.doc
аналітична хімія.docx
8-2019 1.doc
лекция 24.docx
upload-1175911-1669655084061951238.docx
Решетілова Довгань Маркетингові дослідження.pdf
Бух. облік ДЗ 3.docx
Karliukova_dyp_2021.pdf
ГОТОВА РОБОТА РИЛЬСЬКИЙ.docx
Додаткове завдання за першим модулем.docx
1..docx
Yemets_Kursova_robota.docx


Форма № Н-6.01

Бердянський державний педагогічний університет

Кафедра прикладної психології та логопедії

КУРСОВА РОБОТА



з навчального курсу «Логопедія»

(назва дисципліни)
на тему: «Формування інтонаційної сторони мовлення заїкуватих дітей дошкільного віку»
Здобувач віщої освіти 3 курсу 305групи

спеціальність 016 Спеціальна освіта

Маринка Анастасія Олександрівна
Керівник: старший викладач кафедри прикладної психології та логопедії Анастасова Н. М.

(посада, вчене звання, науковий ступінь, прізвище та ініціали)

Національна шкала ________________

Кількість балів: ___ Оцінка: ECTS _____

Члени комісії: ________________ Лопатіна Г.О.

(підпис)

________________

(підпис)
м. Бердянськ – 2019 р.

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………… 3

Розділ І. Теоретичні засади вивчення проблеми формування інтонаційної сторони мовлення заїкуватих дітей дошкільного віку……………………….

    1. Заїкання – як клініко-педагогічна проблема…………………………6

    2. Причини порушення інтонаційної сторони мовлення у заїкуватих дітей дошкільного віку………………………………………………...12

    3. Особливості формування інтонаційної сторони мовлення заїкуватих дітей дошкільного віку………………………………………………...14

Розділ ІІ. Експериментальне вивчення рівня сформованості інтонаційної сторони мовлення заїкуватих дітей дошкільного віку ……………………….18





    1. Дослідження стану інтонаційної сторони мовлення заїкуватих дітей дошкільного віку

    2. Аналіз результатів дослідження ……………………………………...24

Розділ ІІІ. Методика експериментального дослідження рівня сформованості інтонаційної сторони мовлення заїкуватих дітей дошкільного віку……..32

3.1 Методика формування інтонаційної сторони мовлення заїкуватих дітей дошкільного віку

3.2 Аналіз результатів дослідження………………………………………36

Висновок……………………………………………………………………...…..41

Список використаної літератури……………………………………………......43

Додатки…………………………………………………………………………...45

ВСТУП

Актуальність дослідження. Однією з актуальних проблем сьогодення є формування та тренування інтонаційної сторони мовлення у заїкуватих дітей. Формування та тренування інтонації дає мускульні та фізичні навички, допомогає навчитися сприймати просодеми, як знаки, що мають смисл – логічний і граматичний.

Проблема формування інтонаційної сторони мовлення дітей із заїканням розглядається в дослідження І. Сікорського, С. Асланової, Л. Бєлякової, Н. Власової, Г. Волкової, І. Вигодської, В. Кондратенко, Р. Левіної, С. Миронової, І. Поварової, В. Селіверстова, Н. Чевелевої та ін.

Особливе місце займає значне збільшення кількості дітей із заїканням. Як свідчить світова статистика, кількість дітей, що заїкаються із загальної кількості становить близько (2-3%), а серед дорослих ця проблема турбує всього (1%) населення. В Україні, згідно із статистичними даними, заїкається приблизно (1,5-2%) людей.

І. Сікорський, один з перших досконало досліджував проблему заїкання. Автор визначив 19 форм цього порушення. Він назвав заїкання “дитячою хворобою”, оскільки встановив, що половина всіх випадків заїкання починається у віці від 2 до 4 років. Інші науковці зазначають, що “чистих” форм заїкання не буває (Н. Власова, А.Євгенова, Г. Неткачев, інші). Найчастіше доводиться зіштовхуватися зі складнощами в диференціації тонічних та клонічних судом. E. Фрешельс визначає велику різноманітність симптомів заїкання. Спостерігаючи за 14 000 хворими, йому так і не вдалось знайти хоча б у двох осіб аналогічні прояви. У ХІХ столітті заїкання розглядали виключно як фізичне порушення, а в ХХ столітті почали говорити, що заїкання – складне психофізичне порушення, де психологічна сторона має вторинні наслідки, а первинними є фізіологічні [22]. На сьогодні різними науковцями доведено, що заїкання пов’язане з процесом формування особистості (М.Земан, Н. Чевелева, С.Шевченко).

Комплексною проблемою являється удосконалення методів та прийомів формування інтонаційної сторони мовлення у заїкуватих дітей, тому воно може бути успішно розв’язане лише на основі цілісного вивчення пройденого дефектологічною наукою і практикою шляху розвитку, об’єктивного і системного аналізу їх сучасного стану, глибокого осмислення ідей і положень, які визначають потреби майбутнього, наукового обґрунтування перспектив розвитку методів та прийомів допомоги заїкуватим дітям.

Об’єкт дослідження: процес формування інтонаційної сторони мовлення у заїкуватих дітей старшого дошкільного віку.

Предмет дослідження: засоби та методи підвищення рівня ефективності формування інтонаційної сторони мовлення у заїкуватих дітей старшого дошкільного віку.

Мета: теоретично вивчити проблеми формування інтонаційної сторони мовлення у заїкуватих дітей дошкільного віку; експериментально перевірити ефективність корекційно-розвивальної методики, спрямованої на обстеження інтонаційної сторони мовлення у заїкуватих дітей старшого дошкільного віку.

Для реалізації поставленої мети передбачається вивчення таких завдань дослідження:

  1. Визначити стан проблеми формування інтонаційної сторони мовлення у заїкуватих дітей.

  2. На основі теоретичного аналізу, визначити основні методики формування та тренування інтонаційної сторони мовлення у заїкуватих дітей, їх ефективність.

  3. Визначити нові методики для формування та тренування інтонаційної сторони мовлення у заїкуватих дітей, їх ефективність.

  4. Визначити в ході експерименту вплив існуючих і нових методик на формування і тренування інтонаційної сторони мовлення у заїкуватих дітей дошкільного віку.

Рішення поставлених завдань і перевірка початкових припущень забезпечувалося застосуванням таких груп методів дослідження: методи теоретичного аналізу (порівняльний, ретроспективно-перспективний); методи обсервації (пряме, непряме, включене спостереження); педагогічний (організаційний експеримент, вивчення і узагальнення педагогічного досвіду; вивчення навчально-методичних документів).

База практики: Експериментальна робота проводилася в дошкільному навчальному закладі комбінованого типу (ясла-садок) №39 "Веселка" виконкому Бердянської міської ради.

Структура та обсяг курсової роботи: курсова робота складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків, списку використаної літератури, що включає 30 найменувань, 3 додатків. Основний зміст роботи викладено на 42 сторінках.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ІНТОНАЦІЙНОЇ СТОРОНИ МОВЛЕННЯ ЗАЇКУВАТИХ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ.

    1. Заїкання – як клініко-педагогічна проблема

Заїкання (логоневроз) – порушення темпу, ритму, плавності усного мовлення, зумовлене судомним станом м’язів артикуляційного апарату (Л. Білякова).

Проблему заїкання можна вважати однією з найдавніших в історії розвитку, це - вчення про розлади мови. Різне розуміння його сутності зумовлено рівнем розвитку науки і позицій, з яких автори підходили і підходять до вивчення цього мовного розладу.

Учені (Л. Білякова, О. Дьякова, Л. Волкова, С. Леонова, В. Селіверстов) визначили заїкання як складне психофізичне порушення, для якого характерним є розлад темпо-ритмічної сторони мовлення, зумовлене судомним станом м’язів мовленнєвого апарату. У дослідженнях М. Асатіані, Л. Бєлякової, І. Калачевої, В. Козакова, В. Ковалева, В. Кочергіної, В. Матанової, Е. Саїтбаєвої визначено важливість диференціювання заїкання на форми: невротичну і неврозоподібну, психолого-педагогічна характеристика яких має низку особливостей.

Неврозоподібна форма заїкання має не психогенне походження (в межах шизофренії, епілепсії, різних видів олігофренії, внаслідок органічного ураження центральної нервової системи (далі ЦНС). Найчастіше неврозоподібний синдром виникає внаслідок органічного ураження ЦНС у ранньому дитинстві. Після травм голови, струсу головного мозку, менінгоенцефалітів часто спостерігається неспецифічний комплекс залишкових явищ, подібних до ураження головного мозку. В цьому комплексі поєднуються універсальні загальномозкові синдроми та ознаки ураження тієї чи іншої функціональної системи. Заїкання «обростає» супутніми рухами, емболофразіями, і судомні зупинки посилюються в разі фізичної або психічної втоми, соматична ослабленість погіршує якість мовлення.

М'язовий тонус за цієї форми заїкання нестійкий, рухи порушені, не розмірені. Порушена координація рухів рук, ніг, дрібної моторики рук, артикуляційної моторики. Найвиразніші порушення відмічають у мімічній, артикуляційній та дрібній моториці рук: страждає динамічнич праксис. Заїкуватим важко відтворювати та утримувати в пам'яті заданий темп, ритм. Спостерігається різке порушення мовленнєвого дихання: слова вони вимовляють під час вдиху або в момент повного видиху.

Також ця форма заїкання характеризується тим, що мовленнєві спотикання виявляються в різних ситуаціях — як наодинці з самим собою, так і в колективі. Активна увага заїкуватих до процесу мовлення полегшує мовлення, воно стає кращим. За умови хронічного перебігу неврозоподібної форми заїкання у дорослих мовлення характеризується нерідко тяжкими тоно-клонічними судомами у відділах мовленнєвого апарату. Мовлення супроводжується різкими рухами пальців рук, притоптуванням, хитанням голови, супутніми рухами, які нагадують гіперкінези — насильницькі скорочення м'язів, які не мають маскувального характеру.

При невротичній формі заїкання переважає психогенний початок мовленнєвої патології (психічна гостра або хронічна травматизація). За короткий період часу діти починають розмовляти розгорнутою фразою, словниковий обсяг швидко поповнюється; темп мовлення пришвидшений. Діти начебто «захлинаються» мовленням, недомовляють закінчень слів, речень; спостерігається велика кількість ітерацій — повторення складів, слів, словосполучень. Таким чином, артикуляційні механізми мовлення в них несформовані, проте лексикограматичнасторона випереджає норму. Під час обстеження у дітей виявляють нормальний розвиток загальної моторики. Вони добре переключаються з одного руху, ритму на інший. Дрібна моторика розвивається у межах норми.

Наукові дослідження О. Лурія, І. Павлова, О. Ухтомського свідчать про те, що стан людини залежить від темпо-ритмічних кореляцій процесу вищих психічних функцій, локалізованих у ЦНС. Принцип локалізації вищих психічних функцій ґрунтується на теоретичних засадах І. Павлова про єдність процесів збудження і гальмування.

Початок цього розладу мови припадає зазвичай на період інтенсивного формування мовної функції. Заїкання, що почалося у дітей в дошкільному віці, розглядається як самостійна мовна патологія, на відмінну так званого симптоматичного або «вторинного» заїкання, яке спостерігається при органічній патології головного мозку або нервово-психічних розладах.

За даними літератури заїканням страждають близько 2% дітей та до 1,5% дорослих. Серед дітей, які страждають заїканням, співвідношення дівчаток та хлопчиків становить близько 1 до 3-4. З віком заїкання зменшується або зникає зовсім, але у деяких хворих воно залишається, причому у чоловіків зустрічається частіше, ніж у жінок в співвідношенні (2,2-5,3) до (1).

В останні роки в найбільш розвинених країнах відзначається зростання частоти заїкання у дітей, що пов`язують з бурхливим впровадженням в повсякденне життя електронних засобів масової інформації, відеоігор, обрушуються величезні масиви аудіовізуальних даних на незміцнілу нервову систему дитини.

До теперішнього часу причини та механізми розвитку заїкання залишаються предметом дискусій фахівців різного профілю – логопедів, невропатологів, психологів та ін.. В основному, дотримуючись традиційних уявлень, І. А. Сікорський, Н. П. Тяпугін та ін., етіологію виникнення заїкання бачать в наступних пунктах:

1) загальна схильність до заїкання, обумовлена розвитком дитини:

  • вікові особливості діяльності мозку;

  • прискорений розвиток мови;

2) індивідуальна схильність дитини до заїкання:

  • ураження головного мозку в ранньому дитячому віці;

  • аномальні риси характеру;

  • спадкові чинники;

  • функціональні асиметрії мозку;

  • соматичне ослаблення і інфекційні захворювання.

3) соціальні фактори, що сприяють виникненню заїкання:

Характеризуючи клінічну картину, можна сказати, що мовлення заїкуватого супроводжується зупинками (тонічні мовні судоми), повторенням окремих звуків, складів, слів (клонічні мовні судоми). Також заїкуватим властиво введення в мовлення додаткових слів (емболофазія), заміна «важких» слів «легкими», використання супутніх мовних рухів (кивки, сіпання, зажмурювання очей, погойдування). У багатьох заїкуватих більш старших вікових груп спостерігається логофобія.

Як була описано вище, мовлення заїкуватих супроводжується супутніми рухами, які можуть мати насильницький або маскувальний характер. У ряду хворих з акцентуаціями особистості по тривожно-недовірливому типу, маскувальні рухи переростають в рухові ритуали.

Основним симптомом заїкання є судоми м'язів мовного апарату у вигляді мимовільного скорочення м'язів в процесі мовлення або при спробі почати мовлення. Виділяють тонічні і клонічні судоми м'язів мовного апарату.

Тонічні мовні судоми характеризуються різким підвищенням тонусу м`язів в декількох групах, що акустично проявляється тривалою паузою в промові або протяжною вокалізацією. При цьому спостерігається загальна скутість заїкуватого, обличчя його відображає напругу, рот або напіввідкритий, або закритий з щільно зімкненими губами.

Клонічні мовні судоми проявляються багаторазовими ритмічними скороченнями м`язів мовного апарату, що супроводжується повторенням окремих звуків, складів або слів.

Клонічні і тонічні судоми можуть спостерігатися у одного заїкуватого і виявляється у всіх відділах мовного апарату: дихальному, голосовому і артикуляційному. У клінічній картині заїкання все частіше зустрічаються змішані судоми: дихально-артикуляційні, дихально-голосові, артикуляційно-голосові і т.д..

Дихальні судоми можуть бути інспіраторними, тобто виникаючими в фазу вдиху, і експіраторними, що характеризуються різким раптовим видихом. Інспіраторні судоми акустично, як - правило малопомітні, тоді як експіраторні судоми супроводжуються сильним скороченням м'язів черевного преса, повітря різко і шумно проходить через розкриту голосову щілину, артикуляція і вокалізація припиняються, при цьому у заїкуватого виникає відчуття сильного стиснення грудної клітки і нестачі повітря. Судоми голосового апарату виникають, як правило, в момент спроби проголошення голосного звуку.

Розрізняють три основних види судом голосового апарату: смичну голосову судому, вокальну судому і тремтячий або толчкоподібний гортанний спазм.

Судоми апарату артикуляції підрозділяють на особові, мовні та м'якого піднебіння.

У великої кількості дорослих заїкуватих, на відміну від дітей дошкільного віку, спостерігається логофобія. Логофобія включає в себе нав'язливі переживання і виникнення мовних судом.

Як висновок, можемо сказати, що заїкання хоч і є тяжким порушенням, але все ж піддається корекції. Тому ця актуальна проблема сьогодення, потребує все більшого вивчення та впровадження нових, більш ефективних методик корекції.


    1. Причини порушення інтонаційної сторони мовлення у заїкуватих дітей дошкільного віку

Ще Хр. Лагузен (1838) до причин заїкуватості відносив афекти, сором, переляк, гнів, страх, сильні забиті місця голови, важкі хвороби, наслідування неправильної мови батька й матері.

І. О. Сікорський (1889) першим підкреслив, що заїкання властиво дитячому віку, коли розвиток мови ще не закінчено. Вирішальну роль він відводив спадковості, уважаючи інші психологічні й біологічні причини (переляк, забите місце, інфекційні хвороби, наслідування) лише поштовхами, що порушують рівновагу, нестійких у дітей, мовних механізмів.

Г. Д. Неткачев (1909) причину заїкуватості шукав в неправильних методах виховання дитини в родині й уважав шкідливим як суворе, так і заголублене виховання.

Закордонні дослідники як причини виникнення заїкуватості виділяли неправильне виховання дітей (А. Шервен, 1908); астенізацію організму внаслідок інфекційних захворювань (А. Гутцман, 1910); недорікуватість, наслідування, інфекції, падіння, переляк, ліворукість при переучуванні (Т. Гепфнер, 1912; Э. Фрешельс, 1931). Таким чином, в етіонологіі заїкуватості відзначається сукупність екзогенних і ендогенних факторів (В. А. Гіляровський, М. Е. Хватцев, Н. А. Власова, Н. И. Красногорский, Н. П. Тяпугін, М. Зееман і ін.).

Останнім часом все більше уваги звертається на вивчення просодичної сторони мовлення людей, які страждають заїканням.

Інтонація розглядається як складний структурний комплекс просодичних елементів, що включають мелодику, гучність, темп, ритм, наголос, паузації і тембр мови, слугуючи функцією цілісного оформлення висловлювання (членування і інтеграції) і передає смислові, експресивні, емоційні та емоційно-модальні значення.

Також, стан мовлення погіршується фіксованістю пацієнтів на окремих звуках. Звукофобія є однією з причин, що сприяють формуванню «твердої атаки» звуків. Мовлення втрачає милозвучність, перестає бути «концентрованим співом», як у добре розмовляючих людей.

Найбільш серйозні порушення в області просодики мають місце при важкому заїканні. Особливо у випадках, коли мовна судома виникає при відставанні мовного онтогенезу. Безсумнівно, існує вік, коли всі лінгвістичні, а також інтонаційні можливості розвиваються найбільш продуктивно. Збідненість словникового запасу найчастіше (має якийсь взаємозв'язок) з бідністю інтонаційного словника. Це спостерігається у дітей, які страждають загальним недорозвиненням мови (ЗНМ), і ще більше посилюється, якщо на цьому тлі виникає заїкання.

Більш важкі порушення інтонаційної сторони мови відзначаються у заїкаючих, які виховувалися в несприятливому мікросоціумі. І навпаки, там, де мова дитини формувалася на правильних мовних зразках, де діти жили в обстановці добра і любові, слухали музику, їх інтонаційні можливості стали багатшими і здатність інтонувати збереглася в більш значній мірі, незважаючи на заїкання.

Таким чином, істотною стороною розглянутого порушення є деформація темпу і ритму мови (мовної плавності), що на тлі постійного емоційного напруження, тривоги, страху веде до порушення багатьох сторін інтонації: паузації, мелодики, динамічної гармонії і т.д. У заїкаючих порушені, по суті, всі складові музичності мови. Вони втрачають здатність до емоційного забарвлення останньої і висловлюються за допомогою завчених інтонаційних схем і шаблонів. Тобто, у заїкаючих порушено живе спілкування з співрозмовниками.


    1.   1   2   3   4   5   6   7

      скачати

© Усі права захищені
написати до нас