Наукова робота з теми:
Формування естетичної свідомості в учнів через інноваційні технології в позаурочній діяльності
Зміст
ВСТУП ……………………………………………………………………………2
РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ ШКОЛЯРІВ…………………………………………………….6
Специфіка естетичної свідомості.
Специфіка естетичної свідомості, у порівнянні з іншими формами духовного життя людства.
Естетичний смак як здатність до індивідуальної оцінки та добору естетичних цінностей.
РОЗДІЛ ІІ. ЗАСОБИ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ФОРМУВАННІ ЕСТЕТИЧНИХ СВІДОМОСТЕЙ УЧНІВ……………………………………………………………………………21
2.1.Роль вихователя у створенні особистісноорієнтованого виховного простору в роботі з учнями підліткового віку .
2.2.Особистісно-орієнтований підхід до вихованців в процесі формування естетичної свідомості.
2.3.Інноваційні технології естетичного виховання дітей.
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..22
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………………………………………………26
ДОДАТКИ…………………………………………………………………….…39
Вступ
Важливою складовою всебічного гармонійного розвитку особистості є естетичне виховання. Естетичне виховання — складова частина виховного процесу, безпосередньо спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах діяльності людини.
Методологічною засадою естетичного виховання є етика — наука про загальні закономірності художнього освоєння дійсності людиною, про сутність і форми відображення дійсності й перетворення життя за законами краси, про роль мистецтва в розвитку суспільства.
У процесі естетичного виховання формуються естетична свідомість і поведінка школяра. Естетична свідомість — форма суспільної свідомості, що являє собою художньо-емоційне освоєння дійсності через естетичні почуття, переживання, оцінки, смаки, ідеали тощо і концентровано виражається в мистецькій творчості та естетичних поглядах.
У процесі естетичного виховання важливо навчити учнів розуміти й сприймати красу. Спостерігаючи прекрасне, людина не може залишатися байдужою, вона переживає, відчуваючи любов або ненависть до спостережуваного. Тому треба, щоб діти вміли розрізняти справді красиве і потворне.
Під час естетичного сприймання виникають певні емоції. Завдання виховання — створення умов, які б сприяли формуванню емоційної сфери учнів. Багатство емоційної сфери людини свідчить про її духовне багатство.
Сформовані естетичні смаки та естетичний ідеал і розвинена здатність оцінювати прекрасне дають людині змогу зрозуміти суть прекрасного.
Сприймаючи прекрасне, аналізуючи побачене, порівнюючи з відомим і баченим раніше, вона дає йому певну оцінку. Рівень такого естетичного мислення залежить від розумового виховання, вміння здійснювати мислительні операції.
Поряд із розвитком естетичного сприймання, прищепленням естетичних смаків у процесі естетичного виховання в учнів формують естетичне ставлення до навколишньої дійсності. Людина повинна не лише милуватися красою природи чи пам'ятками культури, а й берегти і захищати їх.
Одним з головних шляхів естетичного виховання в школі є виховна робота. У багатьох школах створено малі академії народних мистецтв (МАНМ), університети народознавства, товариства народних умільців, школи і класи кобзарського, сопілкарського мистецтва, етнографічні групи, фольклорні ансамблі, вертепи; учителі проводять виховні години, уроки -подорожі, , години улюбленої праці, творчості, уроки емоційної культури, виховні години, бесіди, години спілкування, круглі столи тощо.
Дослідженням проблеми естетичного виховання в школі ґрунтовно займалися: М. Сметанський, О. Богданова, В.Горєва, Л. Левчук. Потреба ґрунтовного дослідження формування естетичних свідомостей учнів засобами інноваційних технологій зумовлює актуальність досліджуваної теми.
Актуальність досліджуваного питатання полягає в тому, що вивчення інноваційних технологій може сприяти роз’ясненню багатьох протиріч і питань стосовно формування естетичних свідомостей. Естетичне виховання — складова частина виховного процесу, безпосередньо спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах діяльності людини.
Мета дослідження — з’ясувати роль естетичних свідомостей та інноваційних технологій у виховній роботі, досліти їх вплив на формування естетичної культури учнів.
Реалізація цієї мети передбачає розв’язання таких завдань:
опрацювати наукову літературу досліджуваного питання.
проаналізувати передовий досвід дослідження даної теми.
виявити специфіку естетичного формування естетичної культури.
обґрунтувати основні дослідження з теми, аргументовано підтвердити досліджені питання.
Обєктом дослідження є естетична свідомість культури поведінки школярів.
Предметом дослідження є засоби інноваційних технологій у формуванні естетичної свідомості.
Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що досліджено засоби інноваційних технологій та їх вплив на формування естетичної свідомості учнів.
Методи дослідження:
теоретичні (аналіз наукових здобутків);
практичні (розробки та їх застосування на практиці).
Практичне значення – використовувати матеріал дослідження як
теоретичну та практичну базу для проведення виховних заходів.
Структура дослідження. Робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, а також додатків.
РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ ШКОЛЯРІВ
1.1. Специфіка естетичної свідомості.
Умовами виникнення естетичної свідомості та естетичної творчості в історичному розвитку людства, як доводять учені є об’єктивні процеси (скорення і перетворення природи людиною під час трудової діяльності) та суб’єктивні фактори ( рівень розвитку почуттів та мислення). Виходячи з цього, естетична свідомість є продуктом соціально-практичної діяльності, під час якої люди змінюють природу та самих себе [1, с.10].
Естетична свідомості, на думку дослідників, є суб’єктивною стороною естетичного ставлення людини до дійсності, воно виявляється в естетичному сприйнятті, переживаннях, почуттях, смаках, оцінках, насолоді, ідеалах. Усі ці форми естетичної суб’єктивності формуються і розвиваються в ході становлення людини як суб’єкта соціальних стосунків [2], в процесі цілеспрямованого виховного впливу та освоєння людиною світу.
Метою естетичного виховання є людина з високим рівнем естетичної свідомості, що є основою естетичної культури, яка виявляється в умінні бачити і створювати красу навколо себе, надавати оцінку явищам, що мають художньо-естетичні ознаки, вмінні з порозумінням ставитись до творів художньої культури інших народів світу.
Спрямовуючи зусилля на формування та підвищення рівня естетичної культури особистості, вчитель обов’язково має зосереджувати увагу на естетичному ідеалі, оскільки без нього неможливо об’єктивно оцінити явище чи твір, що сприймається.
Естетичний ідеал є відображенням суспільної свідомості, він передає уявлення про прекрасне певних соціальних груп у той чи інший конкретно-історичний період розвитку [3, с.55]. Цей ідеал обумовлений усією системою суспільного буття, економічними, політичними, моральними явищами, він відтворює міру людського в людині. Естетичний ідеал впливає на формування естетичних смаків суспільства, а отже, і особистості.
Однією з основних проблем сьогодення є відсутність чіткого уявлення щодо естетичного ідеалу, що у свою чергу призводить до дисбалансу між емоційними переживаннями та інтелектуальними процесами, єдність яких становить основу естетичного сприйняття. До того ж, учителеві слід ураховувати, що виникнення естетичної насолоди може відбутись тільки за умови гармонійності чуттєвого та раціонального, оскільки адекватне сприйняття будь-якого об’єкта, естетичного зокрема, неможливе без мінімуму знань про нього.
Значну роль у вихованні цілісності естетичного сприйняття грає збагачення й розширення естетичного досвіду дитини, врахування типу її емоційності.
У змісті виховної і освітньої діяльності більшості загальноосвітніх закладів естетичне представлене в достатній мірі. Уроки літератури, мистецтва, художньої культури спрямовані на те, щоб розкрити учням красу мистецтва, що є ядром естетичної культури, навчити сприймати високохудожні твори, формувати в них естетичні смаки та потреби, розвивати творче уявлення та мислення [8, с.5]. Організація виховних заходів обов’язково включатиме естетичні аспекти, які впливатимуть на емоційний стан дітей, адже відомо, що естетичне не існує без чуттєвого, безвідносно до нього.Див. додаток А.
При цьому виникає запитання: чому, незважаючи на значні зусилля педагогів сформувати в юнаків і дівчат почуття прекрасного в реальному житті ми стикаємося з низьким рівнем у них художніх та естетичних смаків, що виявляється у зовнішньому вигляді, у споживанні кіно- та відеофільмів, розрахованих на людей з несформованим естетичним ідеалом, у захопленні поп-музикою і майже байдужим ставленням до класичних творів мистецтва?
На наш погляд, корені цієї проблеми слід шукати в наступному:
1)відсутність у педагогів чіткого уявлення щодо цілей естетичного виховання школярів;
2) недостатність педагогічних технологій формування в школярів естетичної свідомості, зокрема її складових, з урахуванням типу освітнього закладу, профілю навчання, вікових та індивідуальних особливостей дітей, що призводить до уніфікації викладання предметів художньо-естетичного циклу, а звідси до прогалин у вихованні естетичної культури;
3)невміння педагогів користуватися вже розробленими методиками оцінки естетичних знань і вмінь учнів;
4) невисокий рівень у вчителів знань щодо естетичної свідомості особистості та її складових;
5) недостатність методичного та матеріально-технічного забезпечення для організації та проведення уроків художньо-естетичного циклу;
6)відсутність цензури з боку державних органів щодо сучасної художньої продукції.
Якщо останні дві причини щодо освітнього закладу можна розглядати як об’єктивні, то перші відносяться до суб’єктивних факторів, і їх вирішення залежатиме від зусиль як педагогів - практиків, так і науковців, викладачів інститутів післядипломної педагогічної освіти, які мають надати вчителям необхідних знань та створити умови для оволодіння ними технологіями естетичного виховання школярів в освітній і виховній діяльності [21].
1.2.Специфіка естетичної свідомості, у порівнянні з іншими формами духовного життя людства.
Специфіка естетичної свідомості, у порівнянні з іншими формами духовного життя людства, полягає у таких критеріях: естетична свідомість у бутті людини та суспільства являє собою комплекс почуттів, уявлень, поглядів, ідей; власне, поняття «естетична свідомість» — абстракція, яка означає особливого роду духовне утворення, що характеризує естетичне ставлення людини чи суспільства до дійсності. На рівні суспільства естетична свідомість існує у формі суспільної свідомості, яка відображає ступінь естетичного освоєння світу на рівні індивіда — у формі особистої характеристики окремої людини; естетична свідомість формується тільки на підставі практики. Чим багатша естетична практика людини або суспільства, тим багатша та складніша їхня естетична свідомість; процес формування естетичної свідомості особистості стисло повторює процес її формування в історії людства. Цим зумовлюється й структура естетичної свідомості; від інших форм духовного життя естетична свідомість відрізняється тим, що базується на особливого роду відношенні людини до світу, в якому переважає емоційне начало. В цьому родові особливості естетичної свідомості; видові особливості естетичної свідомості визначаються єдністю структури її форм [13, с.32].
Теоретично розрізняють два рівні функціонування даного феномена: повсякденний, побутовий рівень, що базується на узагальненні емпіричного досвіду. Повсякденні естетичні переживання особистості мінливі, часто суперечливі; теоретичний рівень, що базується на загальних філософських уявленнях про світ, людину та її місце у світі.
Історія естетики і мистецтва знає багато прикладів втілення даних уявлень у конкретно-чуттєву форму. Так, скульптура Мікеланджело «Давид» втілює уявлення людини епохи Відродження про світ, у центрі якого знаходиться особистість, сила та міць якої не має меж. Як усвідомлення цієї сили та могутності, обличчя й постать Давида спокійні, гармонійні, величні.
Повсякденний рівень естетичної свідомості складають естетичні емоції, переживання, почуття та ін.; теоретичний — естетичні оцінки, судження, погляди, теорії, ідеали тощо. Межі між цими двома рівнями умовні, бо специфіка естетичної свідомості має прояви на кожному рівні — всюди можна знайти і почуттєві, і раціональні елементи [6, с.5]. Щонайбільше ця особливість притаманна естетичній потребі та естетичному смаку, в яких однаково важливі і емоційні, і раціональні складові, що усвідомлюються у співвідношенні з естетичним ідеалом.
Насамкінець слід зазначити, що естетична свідомість — одна із форм духовного життя суспільства, яка відображає довкілля, різноманітну діяльність людини, а також продукти (результати) цієї діяльності, в тому числі художні твори, у почуттєвих образах, що усвідомлюються та оцінюються у судженнях естетичного смаку. Специфіка естетичної свідомості полягає у взаємодії людини та реальності, суб’єктивного та об’єктивного, яка переживається, оцінюється і розуміється суто індивідуально, але детермінована історично мінливими ідеалами втілення краси у житті та мистецтві.
Сферу повсякденної естетичної свідомості складають естетичні емоції — своєрідний психологічний відгук (реакція) на явища навколишнього світу. Естетичні емоції мінливі, нестійкі та нетривалі; естетичні переживання — емоційні переживання й усвідомлення естетичних відношень (дуже близькі до цього значення за своїм змістом такі елементи естетичної свідомості, як естетичне сприймання, уявлення, враження).
Естетичні почуття інтегрують, з одного боку, естетичні переживання (радість від спілкування, зустріч з красою, хвилювання від сприйняття піднесеного тощо), з іншого — виступають як здатність людини переживати естетичне враження. Почуття людини різнобічні за характером, структурою та психологічними механізмами. Деякі з них — первинні — зближують людину з твариною, інші — специфічно людські. Серед останніх естетичні почуття можна визначити як найскладніші з духовних переживань. Естетичні почуття не дані людині від народження, а формуються у перші три-чотири роки життя дитини. Щодо «природних Мауглі», то усі випадки, коли знаходили людських дітей у тваринній зграї, свідчать: повноцінна людська чуттєвість у них так і не розвинулася, незважаючи на тривалий час їх подальшого життя серед людей; період формування естетичних та, взагалі, людських почуттів був для таких дітей безповоротно втрачений [23, с.55].
З того приводу, що естетичні почуття розвиваються під впливом різноманітних форм практичної діяльності та спілкування, відомий філософ Е.В. Ільєнков писав: «Народжене дитя людське має перед собою не тільки зовнішній світ, але і колосально складну систему культури, яка вимагає від нього таких «способів поведінки», які генетично (морфологічно) в його тілі взагалі ніяк не «закодовані», взагалі ніяк не представлені. Форми споглядання, як і форми мислення, у жодному випадку не досліджуються фізіологічно, тобто разом з анатомією органів мислення та сприйняття.
Вони кожного разу відтворюються в індивідуумові шляхом тренування цих органів і успадковуються особливим чином — через виховання, через залучення до культури, форми тих предметів, що створені людиною для людини, форми та організацію предметно-людського світу. Культура, створена в межах спільної життєдіяльності людини, є матеріальним носієм форм мислення і форм споглядання, завдяки чому вони передаються від одного покоління до іншого». Цю обставину в її фундаментальному значенні для філософії та психології виділяє Ф. Добжанський: «…людина, безсумнівно, тварина, але тварина унікального і екстраординарного роду. Вид «людина» створив культуру, новий і дуже потужній метод адаптації до середовища і керування ним [14, с.15].
Культура не успадковується через гени, кожна особистість засвоює її шляхом навчання. Однак здатність засвоювати культуру закладена в генетиці».
Людина сприймає те, що освоєно культурою, через різні форми діяльності, спілкування, навчання, гру. Біологічне і генетичне у людини — це лише передумови для соціальної діяльності. Формуючись у дитинстві, вони, дійсно, перетворюються у психологічні механізми і діють як «природні» здібності людини. Тому вони й здаються такими ж «природними» особливостям людської істоти, як і анатомічна побудова її тіла. Тим більше, що ці здібності властиві усім людям, розрізняючись лише ступенем їх розвиненості та культурно-етнічною своєрідністю прояву.
Усе це справляє враження, що форми мислення та форми чуття успадковуються так, як і колір очей та форма носа. Отже, духовне «має протяжність, обсяг, який іде кудись у глибину, ширину. Це своєрідне колективне «тіло» історії і людини, яке пропонує нам певне середовище з начиння та інструментів душі і є антропогенним простором, цілою сферою. Це середовище підсилення. Для того, щоб щось створити, — будь-що, у тому числі і в сфері духа, — потрібна робота, а робота виконується м’язами. Можна, якщо можна говорити про м’язи душі, розуму, громадськості, історичності тощо. Тому в людській і історичній реальності зовнішнє і є внутрішнє, а внутрішнє і є зовнішнє» [25, с.18].
Тільки у процесі багатої соціальної практики відбувається освоєння індивідуумом соціального досвіду, зафіксованого у культурі, олюднюються його первинні біологічні потреби та здібності. У такий самий спосіб формуються й естетичні почуття. Іншими словами, естетичні почуття — це духовне утворення, яке означає певний рівень соціалізації індивіда, піднесення його потреб до істинно людських. Це зумовлює низку особливостей естетичного почуття: воно опосередковує естетичне відношення, зумовлено всім попереднім досвідом людства, тому пов’язане зі ступенем спільності естетичного почуття (мірою втілення в індивідуальному досвіді чуттєвості загальнолюдських надбань), визначає характер людського світосприйняття. Згадаймо з цього приводу різницю між романтизмом (наприклад, героями романтичних поем О.С. Пушкіна, М.Ю. Лєрмонтова, Т.Г. Шевченка, повістей М.В. Гоголя) та класицизмом (героями драм Корнеля і Расіна). Перші відомі тим, що їх світосприйняття (світовідчуття) абсолютно вільне та індивідуальне. Вони цілком захоплені власним внутрішнім світом, тому порівнюють й оцінюють все навкруги по тих слідах, які залишає дійсність у їх почуттях. Герой епохи класицизму, навпаки, цілком зорієнтований на суспільні норми життя. [22, с.2].
Поява власних почуттів розцінюється як ним самим, так і суспільством як прояв слабкості та несформованості характеру; чим складніша соціальна, культурна, етнічна, демографічна структура суспільства, тим більше буде різновидів естетичного почуття; щодо індивіда, існуючі у суспільстві типи естетичних почуттів виступають тільки як моделі розвитку, ступінь якого залежить від зусиль самої особистості, тобто зумовлений мірою соціалізації особистості. У той самий час нерозвинене естетичне почуття є свідченням низької духовності суспільства або окремої особи; міра розвитку естетичного почуття впливає на характер суспільної діяльності людини, зумовлює ступінь її тяжіння до прекрасного, гармонії, досконалості у будь-якому виді діяльності. У легенді середньовіччя про спорудження Шартрського собору у Франції розповідається про те, що перехожий підійшов до людини, яка везла тачку, навантажену камінням. На запитання: «Що ти робиш?» ця людина відповіла: «Везу прокляту тачку». Друга людина з тачкою, до якої звернувся перехожий з тим самим запитанням, відповіла, що заробляє на хліб для себе та своєї сім’ї. А остання, яку запитав перехожий, сказала, що будує храм (тобто відчуває свою причетність до гармонізації світу) [17, с.24]. Отже, естетичне почуття сприяє вдосконаленню зовнішнього світу шляхом діяльності людини та гармонізує її духовний світ; головним засобом виховання естетичного почуття є мистецтво. Могутній естетичний потенціал у цьому сенсі має праця (творчість). Багато естетичних вражень дає спілкування з природою. У даному процесі формується культура почуттів;— естетичне почуття — основа естетичної свідомості, на якій розвиваються інші, більш складні, елементи естетичного усвідомлення світу.
Таким чином, естетичне почуття — це наслідок суб’єктивної емоційної реакції людини на об’єктивні виражальні форми природної та соціальної реальності, які оцінюються у співвідношенні з уявленнями людини про красу.
1 2 3