Формування артикуляційної моторики І динамічних стеріотипів у дітей з псевдобульбарною дизартрією

1 2

Ім'я файлу: Курсовий Проєкт Кириліна УФКС-317 (1).docx
Розширення: docx
Розмір: 1158кб.
Дата: 16.05.2022
скачати
Пов'язані файли:
Курсова зоомагазин.docx
Стадії психосексуального розвитку за З.docx
реферат на тему 10 ( Гайдай К., ЕП-18-1).docx
задачи.doc
Ек.та_орг.__нновац_йно__д_ял._Курс.роб..doc
сучасн__мови_3.doc
ВІЛ.docx
Абразивный инструмент методичка.doc
03101830_34_gostr_porush_mozk_krov.ppt
ГЕНДЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ АСПЕКТІВ ЛІДЕРСТВА 2022.docx
pm_60271454.docx
urmov798.doc
Fraktali-i-fraktalni-strukturi-v-prirodi.pptx
реферат люмінесценція.docx
План-конспект-лекцій.docx

021Міністерство освіти і науки України

Національний університет «Запорізька політехніка

________________________Спеціальної освіти_______________________

(найменування кафедри)

КУРСОВИЙ ПРОЄКТ(РОБОТА)

з ___Логопедичних технологій_______________________________

(назва дисципліни)

на тему: ФОРМУВАННЯ АРТИКУЛЯЦІЙНОЇ МОТОРИКИ І ДИНАМІЧНИХ СТЕРІОТИПІВ У ДІТЕЙ З ПСЕВДОБУЛЬБАРНОЮ ДИЗАРТРІЄЮ

Студента (ки) 3 курсу УФКС-317 групи

спеціальності _016 Спеціальна освіта__

освітня програма (спеціалізація)_Корекційна освіта____

___________Кириліна В.О._________

(прізвище та ініціали)

Керівник _ст.викл. Гавриленко ___

______Олена Вячеславівна_____________

(посада, вчене звання, науковий ступінь, прізвище та ініціали)

Національна шкала ________________

Кількість балів: __________Оцінка: ECTS _____

Члени комісії ________________ ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

________________ ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

________________ ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали

2020 р

ЗМІСТ
Вступ ……………………………………………............................................4

Розділ 1 ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ОСОБЛИВОСТЕЙ ВИВЧЕННЯ РОЗВИТКУ МІМІЧНОЇ АРТИКУЛЯЦІЙНОЇ МОТОРКИ ПРИ ПСЕВДОБУЛЬБАРНІЙ ДИЗАРТРІЇ

Розуміння дизартріїї як складного мовлиннєвого порушення, класифікація форм дизартрії

1.2 Особливості прояву псевдобульбарної дизартрії………………...........15

Причини, симптоми пседобульбарної дизартрії………………………..19
Вплив артикуляційної гімнастики на мімічну моторику, при псевдобульбарній дизартрії………………………………………….….24

Розділ 2 ШЛЯХИ ТА ЗАСОБИ КОРЕКЦІЇ З ФОРМУВАННЯ МІМІЧНОЇ МОТОРИКИ У ДІТЕЙ З ПСЕВДОБУЛЬБАРНОЮ ДИЗАРТРІЄЮ

2.1 Логопедична робота з корекції порушень мовлення у дітей старшого дошкільного віку з псевдобульбарною дизартрією…………………….…..…….30

2.2 Програма з розвитку артикуляційної моторики ……….…….…..……33

2.3 Аналіз і узагальнення результатів експериментального дослідження

………..…………………………………………………………………...…..37

ВИСНОВОК……….………………………………………………………....40

ДАДАТКИ
ВСТУП

Актуальність проблеми на сучасному етапі розвитку суспільства кількість дітей які мають порушення, значно збільшелось з попередніми десятиліттям і має зростання, тому питання розвитку дітей дошкільного віку дуже актуальне. В даний час дизартрія - це найпоширеніша мовленнєва патологія (з 7 дітей народжується 5 з ураженням ЦНС).

Порушення мовлення різноманітні, вони можуть проявлятися в порушенні вимови, граматичної будови мовлення, бідності словникового запасу, а також в порушенні темпу і плавності. За ступенем тяжкості мовленнєві порушення можна розділити на ті, які не є перешкодою до навчання в масовій школі, і важкі порушення, що вимагають спеціального навчання.

Дизартрія (від грец. Dys - приставка, що означає розлад, arthroo - розбірливо вимовляю) - порушення вимови, обумовлене недостатньою іннервації мовленнєвого апарату при ураженнях заднелобних і підкіркових відділів мозку [32 с 226-230]. При цьому через обмеження рухливості органів мовленнєвого апартау (м'якого піднебіння, язика, губ) затруднена артикуляція, але при виникненні в дорослому віці, як правило, не супроводжується розпадом мовленєєвої системи. У дитячому віці можуть порушуватися читання і письмо, а також і загальний розвиток мовлення. Для корекції дизартрії перш за все необхідно встановити тісний контакт з дитиною, уважно, дбайливо ставитися до нього.

Розвиток мовлиннєвої діяльності - це найважливіша частина всього психічного розвитку дитини, так як впливає на становлення інших психічних процесів. Отже, стає зрозумілим, чому так важлива профілактика і корекція різного роду мовлиннєвих порушень. Справа в тому, що вони часто не можуть бути вчасно розпізнані, а часом батьки дітей з легкими порушеннями мовлення не звертають на це уваги. І вони все одно роблять негативний вплив на розвиток психіки і особистості дитини [24 с. 63].

Псевдобульбарна дизартрія, яка має тенденцію до значного зростання. Вона часто поєднується з іншими мовленнєвими порушеннями: заїкання, загальне недозвинення мовлення. У наш час ця проблема займає особливе місце серед форм мовленнєвих порушень. Справа в тому, що, не дивлячись на комплексність мовленнєвого дефекту, який виявляється в різних мовленнєвих ситуаціях, діагностика даної форми має певні труднощі. Тісний взаємозв'язок розвитку мовлення, сенсорних функцій, моторики і інтелекту в изначає необхідність корекції порушень мовлення при дизартрії у дітей з поєднанням зі стимуляцією розвитку всіх її сторін, сенсорних і психічних функцій, здійснюючи тим самим формування мовлення як цілісної психічної діяльності.

Недоліки звуковимови можуть стати причиною неповноцінного розвитку фонематичного сприйняття, несформованості граматичної будови мовлення, а в наслідок, і труднощів при підготовці до шкільного навчання. Своєчасне усунення недоліків мовлення допоможе запобігти труднощам в оволодінні навичками читання і письма, які так само можуть виникнути через дефекти мовлення [24 с. 50] .

В своїй курсовій роботі ми розглянемо таку проблему як мімічна артикуляційна моторика при псевдобульбарній дизартрії.

Артикуляційна гімнастика сприяє розвитку і зміцненню артикуляційних м'язів, що в свою чергу допомагає тривалого утримуванню артикуляційних поз і правильному звуковимовленню. Однак, щоденне виконання гімнастики для язика знижує інтерес дітей до занять. Звідси проблема: порушення вимови при псевдобульбарній дизартрії представляють значні труднощі в корекції, так як ці порушення пов'язані з органічним ураженням центральної та периферичної нервової систем.

Для поліпшення результату роботи над артикуляцією я вирішила використовувати метод - «ручний моделі артикуляції ». У даній роботі хотілось би звернути увагу, що на підставі вивчення теоретичного аналізу проблеми дизартрії в спеціальній літературі, проведено практичну частину дослідження і проаналізовано її результати, сформулюємо нижче об'єкт, предмет, мета, завдання, методи свого дослідження. В своїй курсовій роботі ми розглянемо таку проблему як мімічна артикуляційна моторика при псевдобульбарній дизартрії.

Мета дослідження: пошук і вивчення спеціальної літератури нових форм і методів корекції для дітей з псевдобульбарною дизартрією, виклад і опис, аналіз і синтез.

1. Об'єкт дослідження: розвиток артикуляційної моторики у дітей старшого дошкільного віку.

2. Предмет дослідження: система логопедичної роботи з корекції формування мімічної моторики артикуляційного апарату дітей з псевдобульбарною дизартрією старшого дошкульного віку.

Завдання відповідно до мети дослідження:

Провести аналіз спецільної методичної літератури з теми курсової роботи. Матеріали навчальних і наукових видань з проблеми дизартрії і роботі логопеда з даними порушенням, а також інформаційні ресурси з логопедії та статті спеціальних видань періодичної преси, вона представлена введенням, двома головами основної частини і висновку. Наводиться також список літератури.
Провести експерементальну діагностику стану артикуляційних м’язів у дітей з псевдобульбарню дизартрією, проаналізувати її результати.
Розробити методику з подолання проблеми на підставі ручної моделі артикуляції.

Гіпотеза ефективність логопедичної роботи з корекції поліпшення стану м’язів мовлиннєвого апарату буду можливе згідно обставин:

Поєднання традиційної логопедичної роботи з прийомом ручної моделі артикуляційної гімнастики, що дає змогу збільшити відчуття.

Методи дослідження:

Теоретичні: вивченя спеціальної літературі, методик, наукових видань, інформаційні ресурси, методики О.Ф.Архіпової.
Емперічні: спостереження, експеремент.

РОЗДІЛ I

ТЕОРЕТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ВИВЧЕННЯ ПСЕВДОБУЛЬБАРНОЇ ДИЗАРТРІЇ
1.1. Розуміння дизартрії як складного мовленнєвого порушення, класифікація форм дизартрії
Незважаючи на те, що клінічна картинна дизартрії в рамках псевдобульбарного синдрому була описана близько 100 років тому, єдиного визначення цієї форми мовленнєвого порушення не існує. Одні автори відносять до дизартрії тільки ті форми мовленнєвої патології, при яких порушення звуковимовної сторони мовлення обумовлені парезами і паралічами артикуляційних м'язів.

Інші тлумачать поняття «дизартрія» більш широко і відносять до неї всі порушення артикуляції, фонації і мовленнєвого дихання, що виникають в результаті ураження різних рівнів центральної нервової системи. Залежно від локалізації ураження клінічні прояви дизартрії будуть неоднаковими [34. с 88]

Дизартрія – порушення вимовної сторони мовлення, що виникає внаслідок органічного ураження центральної нервової системи. Основним Відмітною ознакою дизартрії від інших порушень вимови і те, що в цьому випадку страждає не вимова окремих звуків, а вся вимовна сторона мовлення. При цьому з - за обмежень рухливості органів мовленнєвого апарту (м'якого піднебіння, язика, губ) утруднена артикуляція, але при виникненні в дорослому віці, як правило, не супроводжується розпадом мовленнєвої системи. У дитячому віці можуть порушуватися читання і письмо, а також і загальний розвиток мовлення [1 с. 103].

Порушення звуковимови при дизартрії проявляються в різному ступені і залежать від характеру і тяжкості ураження нервової системи. У легких випадках є окремі спотворення звуків, "змазане мовлення», в більш важких, спостерігаються спотворення, заміни і пропуски звуків, страждає темп, виразність, модуляція, в цілому вимова стає невиразним.

Дизартрія - термін латинський, а в перекладі означає розлад мовлення - вимови ( «дис» - порушення ознаки або функції, «артрон» - зчленування). При визначенні дизартрії більшість авторів не виходять з точного значення цього терміна, а трактують його більш широко, відносячи до дизартрії розлади артикуляції, голосоутворення, темпу, ритму і інтонації мовлення [1 с. 50-60].

Дизартрія - порушення произносительной сторони мовлення, обумовлене недостатністю іннервації мовного апарату [2 с. 30-55].

Провідним дефектом при дизартрії є порушення просодиченої сторони мовлення, пов'язане з органічним ураженням центральної і периферичної нервової систем.

Патогенез дизартрії визначається органічним ураженням центральної і периферичної нервової системи під впливом різних несприятливих зовнішніх (екзогенних) факторів, що впливають у внутрішньоутробному періоді розвитку, в момент пологів і після народження. Серед причин важливе значення мають асфіксія і родова травма, ураження нервової системи при гемолітичної хвороби, інфекційні захворювання нервової системи, черепно-мозкові травми, рідше - порушення мозкового кровообігу, пухлини головного мозку, вади розвитку нервової системи, наприклад вроджена аплазія ядер черепно-мозкових нервів (синдром Мебіуса), а також спадкові хвороби нервової і нервово-м'язової систем [14 с. 64].

При важких ураженнях центральної нервової системи, мовлення стає важчим через параліч м'язів. Такі порушення називаються анартрія (а - відсутність даної ознаки або функції, артрон - зчленування) [26 с. 80].

Дизартричні порушення мовлення спостерігаються при різних органічних ураженнях мозку, які у дорослих мають більш виражений вогнищевий характер. У дітей частота дизартрії перш за все пов'язана з частотою перинатальної патології (ураженням нервової системи плода та новонародженого). Найбільш часто дизартрія спостерігається при дитячому церебральному паралічі, за даними різних авторів від 65 до 85% М.Б. Ейдінова і Е.Н. Правдіна-Винарская, 1959; Е.М. Мастюкова, 1969, 1971 [8 с. 205].

Менш виражені форми дизартрії спостерігаються у дітей без явних рухових розладів, які перенесли легку асфіксію або родову травму або мають в анамнезі вплив інших не різко виражених несприятливих дій під час внутрішньоутробного розвитку або в період пологів. У цих випадках легкі (стерті) форми дизартрії поєднуються з іншими ознаками мінімальної мозкової дисфункції (Л.Т. Журба і Е.М. Мастюкова, 1980).

Нерідко дизартрія спостерігається і в клініці ускладненої олігофренії, але дані про її частоті вкрай суперечливі.

Для дизартрії характерні: порушення артикулярной моторики у вигляді зміни тонусу артикуляційних м'язів, обмеження обсягу їх продуктивних рухів, координаторних розладів, різного роду синкинезий, тремору, гіперкінезів язика, губ; порушення дихання; розлади голосоутворення [3 с. 20].

Вимова при дизартрії змазана, нечітка. Нерідко порушений темп мовлення, який може бути прискореним (тахілалія) або (частіше) уповільненим (браділалія). Іноді відзначаються чергування прискореного й уповільненого темпу мовлення. Фраза формулюється нечітко, недоговорює, безладно розставляються смислові наголоси, порушується розстановка пауз, характерні пропуски звуків, слів, бурмотіння до кінця фрази. Спостерігаються і порушення голосу: голос зазвичай тихий, часто нерівномірний - то тихий, то гучний, монотонний, іноді гугнявий, часто хрипкий. При дизартрії порушення лексико-граматичної сторони мовлення є провідними. Однак поразка рухових механізмів в домовленнєвому періоді в поєднанні з сенсорними розладами може призводити до складної дезінтеграції і патології всіх ланок мовнленнєвого розвитку дитини з церебральним паралічем [1 с. 41].

Особливістю дизартрії у дітей є часто її змішаний характер з поєднанням різних клінічних синдромів. Це пов'язано з тим, що при впливі шкідливого фактора на мозок пошкодження частіше має більш поширений характер, і тим, що поразка одних мозкових структур, необхідних для управління рухових механізмом мовлення може порушувати функціонування інших. Цей фактор визначає часте поєднання дизартрії у дітей з іншими мовленнєвими розладами (загальним недорозвиненням мовлення, моторною алалією, заїканням).

При дизартрії чіткість кінестетичних відчуттів порушується, і дитина не сприймає стан напруженості або, навпаки, розслабленості м'язів мовленнєвого апарату, насильницькі мимовільні рухи або неправильні артикуляційні уклади.

З цього випливає, що дизартрія є одним з найбільш складних і важких порушень мовлення. Проблемою вивчення дизартрії займалися багато вітчизняних (Е.М. Мастюкова, М.В. Іпполітова, Г.Е. Сухарева, М.С. Певзнер, О.В. Правдіна, Л.В. Лопатіна, Л.В. Серебрякова, Е В.М.. Винарская і ін.) і зарубіжні (Brain, Froeschels, Peocher, Grewel) автори [8 с. 66].

Основними клінічними ознаками дизартрії є:

- порушення м'язового тонусу в мовленнєвій мускулатурі;

- обмежена можливість довільних артикуляційних рухів через паралічів і парезів м'язів артикуляційного апарату;

- порушення голосоутворення і голосу.

Важливими проблемами сучасного вивчення дизартрії є:

1) нейролінгвістичне вивчення різних форм дизартрії з урахуванням локалізації ураження мозку.

2) вдосконалення методів логопедичної роботи в домовленнєвому періоді і в перші роки життя з дітьми, що мають перинатальне ураження мозку, і з дітьми групи ризику.

3) розробка прийомів ранньої неврологічної і логопедичної діагностики проявів дизартрії у дітей.

4) вдосконалення методів логопедичної роботи з урахуванням форм дизартрії.

5) посилення взаємозв'язку в роботі невропатолога і логопеда [9 с. 22-35].

Класифікація форм дизартрії

Класифікація дизартрії за ступенем зрозумілості мовлення для оточуючих була запропонована французьким невропатологом G. Tardier (1968) стосовно до дітей з церебральним паралічем. Автор виділяє 4 ступеня мовних порушень у дітей.

Перша, найлегша ступінь, коли порушення звуковимови виділяються тільки фахівцем в процесі обстеження дитини.

Друга - порушення вимови помітні кожному, але вона зрозуміла для оточуючих.

Третя – зрозуміл тільки близьким дитини і частково для оточуючих.

Четверта, найважча - відсутність мовлення, або майже незрозуміла навіть близьким дитини (анартрія).

Під анартрія розуміється повне або часткове відсутність можливості звуковимови в результаті паралічу м'язів. По тяжкості проявів анартрія, може бути різною: важка - повна відсутність мовлення і голосу; средня - наявність тільки голосових реакцій; легка - наявність слогової активності.

Також порушення м'язового тонусу при дизартрії може проявлятися у вигляді дистонії. У спокої відзначається низький м'язовий тонус, при спробах тонус різко наростає.

Характерною ознакою порушень артикуляційної моторики при дизартрії є діскоордінаційні розлади. Вони проявляються в порушенні точності і відповідності артикуляційних рухів.

Відзначається порушена вимова звуків, а також звуків, що вимагають для свого відтворення поєднаної дії зазначених м'язів язика ([л], [р], [ж], [ш], [ч], [д], [т] і деяких інших). Іноді спостерігається недостатність руху язика вниз.

При парезах м'язів язика, зміні їх тонусу нерідко виявляється неможливим зміну положення язика: подовження, висування, вкорочення, відтягування назад і підняття окремих його частин, викривлення, різноманітні бічні руху. Все це призводить до порушення звуковимови так званих мовленнєвих звуків, вимова яких пов'язана зі зміною вигину спинки язика ([а], [е], [і]), піднебінно-мовленнєвих звуків ([х], [з], [ж], [ л], [з], [ш], [к], [т], [г], [д], [р], [н]).

Таким чином, при ураженні м'язів язика розбудовується звуковимова більшості звуків. Поряд з обмеженою рухливістю язика зазвичай відзначається мала рухливість губ, стає неможливими або обмеженими витягування губ трубочкою, розтягування кутів рота, а також інші рухи, які змінюють розмір і форму передодня рота всієї ротової порожнини. При ураженні м'язів губ страждає головним чином вимова губних звуків ([б], [п], [м], [в], [ф]). Також відзначається і обмежена рухливість м'якого піднебіння в результаті ураження піднебінних м'язів ще більше порушується звуковимову.

К.А. Семенова, Е.М. Мастюкова, М.Я. Смуглін в своїй роботі «Клініка та реабілітаційна терапія дитячих церебральних паралічів» відзначають, що характерною особливістю дизартрий є порушення голосу, що в значній мірі залежить від патологічного стану м'язів гортані, особливо персні-щитовидних, натягують істинні голосові зв'язки. При ураженні цих м'язів голос стає слабким, немелодійний.

Порушення голосоутворення при дизартрії визначають необхідність особливу увагу приділяти постановці голосу і окремих звуків.

Проводячи гімнастику артикуляції при постановці голосу, особливо велику увагу приділяють розвитку рухів м'якого піднебіння. За допомогою цих рухів утворюються достатні резонаторні камери, необхідні для звучання голосу і звуку у дітей з дизартрією проводять в загальному комплексі мовної терапії цих дітей.

Порушення дихання є частими при дизартрії, особливо при гіперкінетичній формі [4 с. 12].

Ці порушення дихання мають складний патогенез. Перш за все, дихальний м'яз, зміни їх тонусу, порушення їх реципрокною іннервації.

Таким чином, основні симптоми дизартрії - порушення звуковимови і просодической сторони мовлення - визначаються характером і ступенем вираженості проявів артикуляційних, дихальних і голосових розладів. При дизартрії порушується нижчий фонологічний рівень мовлення.

При роботі з дітьми, що страждають дизартрією, необхідно поряд з розвитком звуковимови велику увагу приділяти розвитку слухової функціональної системи, вихованню фонематичного слуху, працювати над розвитком розуміння мовлення, розвивати внутрішне мовлення і інтелект цих дітей.

При дизартрії поряд з мовленнєвими виділяють і немовленнєві порушення. Це прояви бульбарного і псевдобульбарного синдромів у вигляді розладів смоктання, ковтання, жування, фізіологічного дихання в поєднанні з порушеннями загальної моторики і особливо тонкої диференційованої моторики пальців рук. Діагноз дизартрія ставиться на основі специфіки мовленнєвих і немовленнєвих порушень [5 с. 41].
1.2. Особливості прояву псевдобульбарної дизартрії
Дизартрія, як складне мовленнєве порушення, має різні прояви, виражені в більшій чи меншій мірі в кожному окремому випадку виникнення. Наведемо основні даного дефекту у дітей [1 с. 40].

У логопедії термін дизартрія позначає розлади фонетико-фонематичної сторони мови, обумовлений наслідками органічних уражень головного мозку. Цей термін, утворюється від грецького dys-розлад; arthoo- членороздільне мовлення [2, c.384].

У вітчизняній логопедії дизартрію розглядали як вид недорікуватості. Дослідники виявляли інтерес до дизартрії у дітей, починаючи з середини 20 століття. У 1940 році статтю, присвячену дизартрії у дітей з ДЦП, публікує К. Н. Віттроф. Істотний внесок в розробку проблеми діагностики і корекції дизартрії у даної категорії дітей внесли: М. В. Іпполітова, О.В. Правдіна, І.І Панченко, Е. М. Мастюкова, Є. Ф Архипова. У другій половині 20 століття вчені звертають увагу звертають свою увагу на дизартрію у дітей, які не страждають на ДЦП. Е. Ф. Соботович, Л. В. Меліхова, Р. І. Мартинова дають опис стертою форми дизартрії і критерії її розмежування з дислалией.

Протягом всього 20 століття розроблялися методики логопедичної діагностики і корекції дизартрії. Г. Гуцман вперше запропонував методику усунення дизартрії. Диференційовані методики корекції різних форм дизартрії були розроблені С. Лайнбаухом, Д. Атеною, Б. Беррі та іншими [4, с.27].

Причини дизартрії можуть носити вроджений і набутий характер. У дітей дизартрія найчастіше виникає в слідстві перинатального впливу на мозок. До них відносяться: генетичні синдроми, що включають органічну патологію ЦНС; пошкодження головного мозку плода, обумовлене інтоксикацією, гіпоксією, інфекційними та вірусними захворюваннями, аутоімунними реакціями материнського організму, травмами. У натальній періоді факторами ризику дизартрії є родові травми і асфіксії плода. У ранньому післяпологовому періоді до дизартрії можуть привести гемолітична жовтяниця новонароджених, інтоксикації, енцефалопатії) [1, c. 384].

Придбана дизартрія є наслідком менінгітів і енцефалітів, черепно-мозкових травм, порушень мозкового кровообігу, пухлин головного мозку. Дефекти вимови при дизартрії визначаються порушеннями мовленнєвої моторики, в основі яких лежать характерні мовленнєві розлади: - при пошкодженні коркових моторних відділів головного мозку - апраксія (втрата здатності контролювати організацію рухів в просторі або часі); - при пошкодженні пірамідного шляху - паралічі (центральні спастичні і периферичні мляві); - при пошкодженні ствола- ригідність (різко виражена спастичність), сінкенезіі (мимовільні супутні руху), оральні автоматизми (мимовільні смоктальні, облизують руху, витягування губ, стогін); - при пошкодженні стріопалідарної системи - гіперкінези, дистонія м'язів, дискоординація роботи відділів мовного апарату, складність автоматизації рухових навичок; - при пошкодженні мозочка - атаксії (порушення рівноваги з характерною дисметрія рухів), гипотонус м'язів, труднощі автоматизації рухів [6, c.30-33] ..

Симптоми дизартрії у різних людей можуть бути представлені в різній мірі. Від повної нездатності до вимови (анартрія) до мінімальних розладів звуковимови і просодики (стертою дизартрії) [5, c. 512-517].

У нашій країні визнання отримала топічна класифікація придбаної дизартрії Є. М. Винарская. У цій класифікації клінічні форми дизартрії визначаються відповідно до локалізації вогнища ураження в руховій системі. У класифікації виділяють бульбарних, псевдобульбарного, екстрапірамідну, мозжечковую і коркові форми дизартрії [3, c.280-303].

В рамках моєї роботи ми будемо розглядати особливості прояву псевдобульбарної дизартрії.

Псевдобульбарная форма дизартрія виникає при ураженні пірамідних шляхів від кори до довгастого мозку. Для такої локалізації ураження характерні спастичні паралічі з порушення управління довільними рухами. Високоавтоматизовані руху, регульовані на підкірковому рівні, зберігаються. У зв'язку з цим в промові вибірково страждають складні в артикуляционном щодо звуки, необхідні більш точної диференціації м'язових рухів.

Слід зазначити про те, що з неврологічною точки зору дитяча псевдобульбарная дизартрія має складний патогенез: поряд з центральними спастичними паралічами м'язів мовленнєвого апарату у дитини, як правило, спостерігаються екстрапірамідні порушення м'язового тонусу, різні гіперкінези, а іноді і інші рухові розлади.

.Нерідко діти з дизартрією пізно і насилу оволодівають навичками самообслуговування, пов'язаних з роботою дрібної моторики. Вони також погано тримають олівець, напружують руки при малюванні, ніяково працюють з пластиліном або виконують аплікацію. У роботах по аплікації простежуються також труднощі просторового розташування елементів. Порушення тонких рухів руки проявляється при виконанні проб-тестів палацовий гімнастики. Діти не можуть або просто не можуть без сторонньої допомоги виконувати рух по наслідуванню, наприклад, «замок» - скласти кисті разом, переплітаючи пальці; «Колечка» - по черзі з'єднати з великим пальцем вказівний, середній, безіменний і мізинець, і інші вправи пальчікової гімнастики [21 с. 104-125].

У цьому ж зв'язку такі діти нерідко відмовляються від ігор з дрібними деталями, конструкторами, пазлами і т.п. При вступі до школи діти проявляють труднощі при оволодінні графічними навичками (у деяких спостерігається «дзеркальне письмо»; заміна букв «д» - «б», голосних, закінчень слів; поганий почерк; повільний темп письма і ін.).

Виявляються патологічні особливості в артикуляционном апараті. Паретічності м'язів органів артикуляції проявляється в наступному:

обличчя гіпомімічне, м'язи обличчя при пальпації мляве;
позу закритого рота багато дітей не утримують, тому нижня щелепа не фіксується в піднесеному стані через млявості жувальної мускулатури;
губи мляві, кути їх опущені;
під час промови губи залишаються млявими і необхідної лабіалізація звуків не проводиться, що погіршує просодичною сторону мовлення;
млявий, кінчик язика малоактивний.

При функціональних навантаженнях (артикуляційних вправах) м'язова слабкість збільшується [10 с. 85].

Губи дитини постійно знаходяться в напівусмішці: верхня губа притискається до ясен. Під час промови губи не беруть участь в артикуляції звуків.

Багато дітей, у яких відзначається подібна симптоматика, не вміють виконувати артикуляційне вправу «трубочка». Витягнути губи вперед.

Гіперкінези при стертою дизартрії проявляються у вигляді тремтіння, тремору язика і голосових зв'язок. При функціональних пробах і навантаженнях проявляється тремор язика.

Апраксия при стертою дизартрії виявляється одночасно в неможливості виконання будь-яких довільних рухів руками і органами артикуляції. У артикуляционном апараті апраксія проявляється в неможливості виконання певних рухів або при перемиканні від одного руху до іншого. Можна спостерігати кінетичну апраксию, коли дитина не може плавно переходити від одного руху до іншого.

У інших дітей відзначається кіноестетическая апраксія, коли дитина виробляє хаотичні рухи, «намацуючи» потрібну артикуляционную позу. Девіація, тобто відхилення язика (девіація) від середньої лінії, проявляється також при артикуляційних пробах, при функціональних навантаженнях. Девіація мови поєднується з асиметрією губ при посмішці зі сглаженностью носогубной складки.

Гіперсалівація (підвищене слиновиділення) визначається лише під час промови. Діти не можуть впоратися з саливацией, що не глитають слину, при цьому страждають произносительная сторона мови і просодика. При обстеженні моторної функції апарату артикуляції у дітей зі стертою дизартрією відзначається можливість виконання всіх артикуляційних проб, тобто діти за завданням виконують всі артикуляційні руху - наприклад, надути щоки, поклацати язиком, посміхнутися, витягнути губи [19 с. 36].

При аналізі ж якості виконання цих рухів можна відзначити: розмиття, нечіткість артикуляції, слабкість напруги м'язів, аритмичность, зниження амплітуди рухів, короткочасність утримування певної пози, зниження обсягу рухів, швидку стомлюваність м'язів і ін. Таким чином, при функціональних навантаженнях якість артикуляційних рухів різко падає. Це і призводить під час промови до спотворення звуків, змішання їх і погіршення в цілому просодической сторони мовлення.

Діти з дизартрією змішують звуки. Досить часто виникає міжзубний проголошення, бічні призвуки. Діти відчувають труднощі при вимові слів складної складової структури, спрощують звуки, опускаючи деякі звуки при збігу приголосних [13 с. 216-230].

Інтонаційно-виразна забарвленне мовлення дітей з дизартрією різко знижена. Помітні порушення тембру мовлення , голосових модуляцій, темпу мови, дихання.

Слід зазначити, що всі зазначені порушення мають індивідуальний характер і не обов'язково виявляються у кожної дитини. Виразність тієї чи іншої сукупності ознак дозволяє дітей з проявами дизартрії умовно розділити на групи.

У промові яскраво виражені помилки диференціації звуків, складанні зв'язних висловлювань, граматичній будові пропозицій. Словник значно відстає від вікової норми [12 с. 43].

Підводячи підсумок всьому вищесказаному, відзначимо, що псевдобульбарна дизартрія як складне порушення мовлення, що має в якості основної причини органічне ураження центральної нервової системи, може мати різні форми і ступінь прояву. Вони обумовлені, перш за все, особливостями прояву і місцем розташування ураження в корі головного мозку. Головними проявами дизартрії є: фонетичні та фонематичні порушення, порушення просодики і лексико-граматичного компонента мовлення, розлад загальної, дрібної і артикуляційної моторики.

1.3. Причини, симптоми псевдобульбарної дизартрії

Основною відмінною ознакою дизартрії від інших порушень вимови і те, що в цьому випадку страждає не вимова окремих звуків, а вся вимовна сторона мовлення. У дітей-дизартриків відзначається обмежена рухливість мовленнєвої і мімічної мускулатури.

Голос у нього тихий, слабкий, а іноді, навпаки, різкий; ритм дихання порушений; мовлення втрачає свою плавність, темп мовлення може бути прискореним або уповільненим.

Причинами виникнення дизартрії є різні шкідливі фактори, які можуть впливати внутрішньоутробно під час вагітності (вірусні інфекції, токсикози, патологія плаценти), в момент народження (затяжні або стрімкі пологи, викликають крововилив в мозок немовляти) і в ранньому віці (інфекційні захворювання мозку і мозкових оболонок: менінгіт, менінгоенцефаліт та ін.).

Дизартрія може спостерігатися як у важкій, так і в легкій формі. Важка форма найчастіше розглядається в рамках дитячого церебрального паралічу і є його компонентом. Діти з важкою формою дизартрії отримують комплексну логопедичну і лікарську допомогу в спеціальних установах: дитячих садах і школах для дітей з важкими порушеннями мовлення і для дітей з порушеннями опорно-рухового апарату.

Порушення моторики у дітей вимагають додаткових індивідуальних занять в спеціальних установах і вдома. Навчання дитини проводиться за різними напрямками: розвиток моторики (загальної, дрібної, артикуляційної), виправлення звуковимови, формування ритміко-мелодійної сторони мовлення.

Порушення артикуляційної моторики при дизартрії є результатом обмеження рухливості артикуляційних м'язів, яка посилюється порушеннями м'язового тонусу, наявністю мимовільних рухів (гіперкінезів, тремору) і діскоордінаційними розладами. При недостатній рухливості артикуляційних м'язів порушується звуковимова. При дизартрії, на відміну від дислалії, може порушуватися вимова як приголосних, так і голосних звуків [4 с. 55].

При парезах м'язів язика, порушеннях їх м'язового тонусу часто виявляється неможливим зміна положення язика, її подовження, укорочення, висування, відтягування назад. Порушення звуковимови ускладнюються обмеженою рухливістю м'язів м'якого піднебіння (які натягують і піднімають його). При 14 парезах цих м'язів підйом м'якого піднебіння в момент мовлення утруднений, або неможливий, відбувається витік повітря через ніс, голос набуває носового відтінку, спотворюється тембр мовлення, недостатньо виражені шумові ознаки звуків мовлення [17 с. 13]. Парези м'язів мускулатури обличчя також впливають на звуковимову.

Парези скроневих м'язів, жувальної мускулатури обмежують рухи нижньої щелепи, в результаті чого порушується модуляція голосу, його тембр. Ці порушення стають особливо вираженими, якщо є неправильне положення язика в порожнині рота, недостатня рухливість м'якого піднебіння, порушення тонусу м'язів дна порожнини рота, язика, губ, м'якого піднебіння, задньої стінки глотки. Характерною ознакою порушень артикуляційної моторики при дизартрії є координаційні розлади. Вони проявляються в порушенні точності та пропорційності артикуляційних рухів [12 с. 80]. Особливо порушено виконання тонких диференційованих рухів. Так, при відсутності виражених парезів в артикуляційній мускулатурі довільні рухи виконуються неточно і непропорційно, часто з гіперметрією (надмірною руховою амплітудою).

Наприклад, дитина може виконати рух язиком вгору, торкаючись їм майже кінчика носа, і одночасно не може помістити язик над верхньою губою в місце, точно позначене логопедом [16 с. 55]. Ці порушення зазвичай поєднуються з труднощами в чергуванні рухів, наприклад хоботок – оскал та ін., а також з труднощами збереження певних артикуляційних поз внаслідок появи насильницьких рухів – тремору (дрібного тремтіння кінчика язика). При дискоординаційних розладах звуковимова порушується здебільшого не на рівні вимови ізольованих звуків, а під час вимови автоматизованих звуків у складах, словах і реченнях. Це пов'язано з запізненням включення деяких артикуляційних рухів, необхідних для вимовляння окремих звуків і складів.

Мовлення стає сповільненим і сканованим. Наявність гіперкінезів і оральних синкінезий в артикуляційній мускулатурі [9 с. 24]. Вони заважають правельній звуковимові, роблячи мовлення малозрозумілим, а у важких випадках – майже неможливим; зазвичай посилюються при хвилюванні, емоційному напруженні, тому порушення звуковимови різні залежно від ситуації мовленнєвого спілкування. При цьому відзначаються посмикування язика, губ іноді в поєднанні з гримасами обличчя, дрібне тремтіння (тремор) язика, у важких випадках – мимовільне відкривання рота, викидання язика вперед, насильницька посмішка.

Насильницькі рухи спостерігаються і в 15 спокої, і в статичних артикуляційних позах, посилюються при довільних рухах або спробах до них. Цим вони відрізняються від синкінезий – мимовільних супутніх рухів, які виникають тільки при довільних рухах, наприклад під час піднімання язика вгору часто скорочуються м'язи, що піднімають нижню щелепу, а іноді напружується вся шийна мускулатура і дитина виконує цей рух одночасно розгинанням голови. Синкінезії можуть спостерігатися не тільки в мовленнєвій мускулатурі, а й в скелетній, особливо в тих її відділах, які анатомічно і функціонально найбільш тісно пов'язані з мовленнєвою функцією [17 с. 60].

Під час рухів язика у дітей з дизартрією нерідко виникають супутні рухи пальців правої руки (особливо часто великого пальця). Характерною ознакою дизартрії є порушення пропріоцептивної аферентної імпульсації від м'язів артикуляційного апарату. Діти слабо відчувають положення язика, губ, напрямок їх рухів, вони утрудняються за наслідуванням відтворити і зберегти артикуляційний уклад, що затримує розвиток артикуляційного праксису. Частою ознакою дизартрії є недостатність артикуляційного праксису (диспраксія), яка може бути як вторинною за рахунок порушень пропріоцептивної аферентної імпульсації від м'язів артикуляційного апарату, так і первинною у зв'язку з локалізацією ураження мозку.

При дизартрії можуть виявлятися рефлекси орального автоматизму у вигляді збережених смоктального, хоботкового, пошукового, долонно-головного та інших рефлексів, характерних в нормі для дітей раннього віку. Їх наявність ускладнює довільні ротові рухи. Порушення артикуляційної моторики, поєднуючись між собою, складають перший важливий синдром дизартрії – синдром артикуляційних розладів, який видозмінюється в залежності від тяжкості та локалізації ураження мозку і має свої специфічні особливості при різних формах дизартрії.

Причинами можуть бути:

- родові травми (черепно-мозкові травми, крововиливу при затяжних або стрімких пологах, асфіксія під час пологів);

- внутрішньоутробні поразки плоду внаслідок хронічних хвороб матері, захворювань під час вагітності (особливо вірусних), впливу хімічних препаратів, і т.д. Особливо важливі перші 3 місяці вагітності, коли закладаються основні системи.

- захворювання дитини (менінгіт, енцефаліт), черепно-мозкові травми.

Тобто в результаті дії комплексу причин відбувається ураження кори головного мозку на різних рівнях, це призводить до порушення передачі нервових імпульсів з кори г.м. по всіх рівнях до м'язів арт. апарату. Отже - порушення функціонування.

симптоми:

- мовленнєві:

- порушення звуковимови. Залежно від ступеня ураження може страждати вимова всіх або декількох приголосних. Може порушуватися і вимова голосних звуків (вони вимовляються неясно, спотворене, часто з носовою відтінком).

- порушення просодики - темпу, ритму, модуляції, інтонації.

- порушення сприйняття фонем (звуків) і їх розрізнення. Виникає внаслідок нечіткою, змазаною, яка не дає можливості сформуватися правильному слухового образу звуку.

- порушення граматичної будови мовлення.

- немовннєвих:

- порушення рухового апарату (дизартрія завжди супроводжує ДЦП).

- порушення емоційно-вольової сфери.

- порушення ряду психічних функцій (увага, пам'ять, мислення).

- порушення пізнавальної діяльності.

- своєрідне формування особистості.

Далі ми розглянемо вплив артикуляційної гімнстики на мовленнєвий апарат.
1.4 Вплив артикуляційної гімнастики, рекомендації щодо проведення

Артикуляційна гімнастика - це комплекс вправ для тренування і розвитку рухомих артикуляції апарату [6 с. 18].

Регулярне виконання артикуляційної гімнастики допоможе:

• Поліпшити кровопостачання органів артикуляцій і їх нервову

провідність;

• Поліпшити рухливість артикуляційних органів;

• Зміцнити м'язову систему мови, губ, щік;

• Навчити дитину утримувати певну артикуляционную позу;

• Збільшити амплітуду рухів;

• Зменшити напруженість артикуляційних органів;

• Підготувати дитину до правильної вимови звуків.

Чітка звуковимова та дикція необхідна не тільки для результативного спілкування, але і для успішного оволодіння письмом. Перед тим, як записати слово, ми спочатку його промовляємо про себе. Тому вади звуковимови призводять до неправильного використання букв при письмі.
Артикуляційна гімнастика не має залишатися надбанням тільки вчителів — логопедів. Вона повинна бути в арсеналі кожного вихователя, учителя початкових класів, керівника гуртка виразного читання, батьків. Засвоюючи з дітьми абетку, навчаючи їх грамоти й читання, батьки, вихователі і вчителі повинні звертати увагу на особливості артикуляції того чи іншого звука, проводити артикуляційні фізкультхвилинки [6]. Коли ми маємо на меті тільки покращення дикції, артикуляційні вправи можуть застосовуватися довільно, у будь-якій послідовності, як ігровий момент або своєрідна щоденна фізкультхвилинка під час різноманітних занять.
У логопедичній роботі артикуляційна гімнастика є важливою складовою усього комплексу заходів, спрямованих на подолання мовленнєвих вад і виховання правильної вимови звуків. Починати роботу потрібно з вивчення назв органів артикуляції [15 с. 32]. Наступний крок — навчити дитину спостерігати за роботою органів артикуляції, фіксувати увагу на окремих моментах артикуляції, знаходити спільне і відмінне в положеннях органів під час вимови того чи іншого звука, свідомо керувати рухами щелепи, язика та губ, відчувати їх та контролювати їхню роботу.

Дитина має навчитись давати інформацію про роботу того чи іншого мовленнєвого органа в процесі артикуляції: про положення язика в роті, про напрям струменю повітря, що видихається.

Якщо дитина не може словесно описати положення органів артикуляції, їй слід допомогти, задаючи альтернативні запитання: «Губи посміхаються чи витягнуті трубочкою?», «Струмінь повітря тече на кінчик язика чи вбік, у щоку?», «Кінчик язика піднятий угору чи опущений униз і ховається за нижніми зубами?». У кращому засвоєнні дитиною назв органів артикуляції, усвідомленні їх положення та рухів допоможуть схеми, показ того чи іншого органа в себе. Корисним є також моделювання артикуляції за допомогою руки дорослого і самої дитини, тобто унаочнення матеріалу. Наприклад, язик можна порівняти з кистю руки дитини, показати на ній кінчик язика, спинку, боки, рівчачок. Перш ніж виконувати певну вправу для язика, наприклад «чашечку», дитина вчиться виконувати її власною долонею.

Наступна задача — сформувати артикуляторні (рухомовленнєві) вміння та навички. Рекомендується артикуляційна гімнастика для підготовки правильного артикуляційного укладу. Важливим є правильний підбір вправ для постановки певного звука, послідовність і точність їх виконання. Вправи для язика та губ зміцнюють м’язи, формують м’язову готовність до вимови того чи іншого звука, розвивають, уточнюють та вдосконалюють основні рухи органів мовлення. Гімнастику тривалістю 3 - 5, а іноді 5 - 10 хвилин треба проводити щоденно, щоб закріплювались рухові навички дитини [20 с. 22].

Таким чином підводячи підсумок першого розділу можна зробити висновок, що дизартрією називається порушення вимовної сторони мовлення, обумовлене недостатністю іннервації мовленнєвого апарату. Провідним дефектом при дизартрії є порушення просодичної сторони мовлення, пов'язане з органічним ураженням центральної і периферичної нервової системи. Більшість авторів розрізняють наступні основні види дизартрії: бульбарних, псевдобульбарного, підкіркову, мозжечковую і кірковую.

За ступенем тяжкості дизартрія буває легка, середня і важка. Псевдобульбарна дизартрія є складним порушень произн сторони мови у дітей. Порушення звуковимови є провідними в структурі дефекту при псевдобульбарній дизартрії, виникають внаслідок недостатності іннервації. Особливостями логопедичної роботи над корекцією звуковимови при дизартрії є:

- значно більш тривалі терміни роботи над кожним звуком;

- необхідність одночасної роботи над декількома звуками, що належать до різних артикуляційних груп;

- опора на компенсаторні можливості дитини (зберіганню

аналізатори, правильно вимовлені звуки, мимовільні рухи,

звукосполучення);

- дотримання певної послідовності в роботі над

звуками;

- необхідність використання опор на різні аналізатори:

слуховий, зоровий, кінестетичний.

Для підвищення ефективності корекційно-розвивального процесу, всю роботу з такими дітьми, необхідно проводити комплексно, на тлі активного медикаментозного та психотерапевтичного лікування.

Виходячи з останнього пункта першого розділу можно зробити висновок, що артикуляційна гімнастика - це комплекс вправ для тренування і розвитку рухомих артикуляції апарату. Задача артикуляційної гімнастик сформувати артикуляторні (рухомовленнєві) вміння та навички. Рекомендується артикуляційна гімнастика для підготовки правильного артикуляційного укладу. Важливим є правильний підбір вправ для постановки певного звука, послідовність і точність їх виконання.

РОЗДІЛ II

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА РОБОТА З ВИВЧЕННЯ АРТИКУЛЯЦІЙНОЇ МОТОРКИ У ДІТЕЙ З ПСЕВДОБУЛЬБАРНОЮ ДИЗАРТРІЄЮ
2.1 Логопедична робота з корекції порушень мовлення у дітей старшого дошкільного віку з псевдобульбарною дизартрією
Наша мова безпосередньо пов'язана з рухами мовлиннєвого апарату. За чітку мову відповідає рухливість і точність рухів органів артикуляції. Точність рухів артикуляційного апарату розвиваються у дітей протягом перших п'яти років життя. Для чіткої артикуляції потрібні сильні, пружні і рухливі органи артикуляційного апарату: язик, губи, піднебіння [25 с. 210-230].

Артикуляція пов'язана з роботою м'язів, в тому числі: жувальних, ковтальних, мімічних.

Артикуляційна гімнастика це робота з розвитку основних рухів органів артикуляції [12 с. 60]. Мета такої гімнастики – відпрацювання правильних рухів і певних положень органів артикуляції, необхідних для проголошення правильного звуку. Традиційно вправи об'єднуються в комплекси. Кожен комплекс спрямований на підготовку органів артикуляції до виголошення певного звуку.

У літературі описані прийоми розвитку дрібної моторики у дітей з дизартрією - Лопатіна Л.В., Серебрякова Н.В [13 с. 120].

Ці автори відзначають взаємозалежність мовленнєвої і моторної діяльності, стимулюючу роль тренування тонких рухів пальців рук. У дослідженнях Н. А. Бернштейн, В. М. Бехтерєв, М. М. Кольцова відзначена зв'язок взаємодії ручної моторики і орального праксису [28 с. 122]. Новим і цікавим напрямком цієї роботи є поєднання артикуляційної гімнастики з ручною моделлю артикуляції. Використання даного методу прискорить виправлення дефектних звуків у дітей, так як дитина працює долонею багаторазово підсилює імпульси, що йдуть до кори головного мозку.

Виконання артикуляційних вправ і ритмічних рухів кистю і пальцями призведе до порушення в мовлиннєвих центрах головного мозку і різкого посилення узгодженої діяльності мовних зон, що, в кінцевому підсумку, буде сприяти поліпшенню артикуляційної моторики, а значить і поліпшенню звуковимови [7 с. 60].

Застосування ручної моделі артикуляції сприятиме збільшення інтересу дітей до виконання вправ, що значно поліпшить ефективність гімнастики. Так само буде сприяти розвитку артикуляційної, пальчикової моторики, вдосконалення координації рухів, розвитку пам'яті, уваги, мислення [23 с. 202]. Одночасне виконання елементів гімнастики вимагає від дитини максимальної концентрації зорового і слухового уваги, сформованої просторового орієнтування, точних рухів пальцями і кистями рук спільно з рухами мовлиннєвого апарату [27 с 160].

Тому необхідно привернути увагу дитини до відчуттів, які виникають від рухів м'язів пальців, губ, навчити управляти цими рухами. З дошкільнятами експериментальної групи ми проводили корекційно-логопедичну роботу з використанням методу ручної моделі артикуляції. Корекційна робота будувалася з трьох традиційних етапів [1 с 88].

При складанні послідовності логопедичної роботи артикуляційної гімнастики з елементами ручної моделі артикуляції робота будувалася диференційовано з урахуванням специфіки мовлиннєвого порушення і індивідуальних особливостей кожної дитини. Для ефиктивності методити потрібно уважно стежати, щоб кисті дитини не напружувалися, руху були плавними і розкутими.

Якщо у дитини спостерігалося перенапруження, ми проводили розслабляючий масаж (Самомасаж, пальчикова гімнастика, погладжування) [1 с. 88]. Доводили до синхронності і точності дій мовних органів і кістей рук. Для залучення уваги і розвитку інтересу дітей ми використовували рукавички, на яких були приклеєні «глазки». Перед включенням руки в роботу, ми повторювали артикуляционную гімнастику за традиційною методикою. Потім супроводжували гімнастику артикуляції рухами руки в рукавичці.

Наступний крок - одночасне виконання артикуляційної гімнастики з дитиною підключенням провідною, в нашому випадку правої, руки дитини. І тільки після цього дитина виконувала артикуляційну гімнастику з елементами ручної моделі артикуляції самостійно. Щодня кожна дитина виконував вправи за завданням.

На наступних етапах логопедичної роботи робота йшла індивідуально з кожною дитиною [21 с. 65]. Для постановки звуків я використовувала класичні прийоми постановки: по наслідуванню, механічним, змішаним способами. Час і способи постановки звуків вибиралися індивідуально. Перед постановкою, дітям не повідомлявся звук, який у нього повинен вийти.

Далі ми закріплювали звук, виконуючи завдання: повтори (закріплення артикуляції способу літери), повтори ще раз і послухай (закріплення акустичного образу звуку), подивися в дзеркало і повтори (закріплення зорового образу звуку). Після цього ми пропонували дитині була запропонована ручна модель артикуляції звуку, результат закріплювася з кожним разом і вже через деякий час стан м’язік артикуляційного апарату значно покращевся.

Хочу відзначити поліпшення тонусу м’язів губ і язика. Згодом я зробила повторну діагностику для переконання в тому, що методика дійсно працює і ті утруднення які діти відчували на початку етапі логопедичної роботи на завершення дали позитивну динаміку а саме: переключення артикуляційних поз, утримання, надування і здування щік. Виходячи з отриманих даних, можна зробити висновок про те, що цілеспрямована робота з формування правильної артикуляційної моторики у дітей старшого дошкільного віку з псевдобульбарною дизартрією буде більш ефективною при використанні в логопедичної роботі ручної моделі артикуляції [3 с. 80].

Спочатку вона проводиться під контролем зору, перед дзеркалом, у подальшому — без дзеркала, з опорою на власні кінестетичні відчуття дитини. Проводити її потрібно емоційно, в ігровій формі.

Поради щодо виконання артикуляційної гімнастики:

1. Проводити гімнастику артикуляції потрібно щодня, 3-4 рази на день по 3-5

хвилин. Не слід пропонувати дітям більше 2-3 вправ за раз.

2. Кожна вправа виконується по 3-5 разів.

3. При відборі вправ дотримуватися певної послідовності, йти від простих

вправ до більш складним. Проводити їх краще емоційно, в ігровій формі.

4. З виконуваних двох-трьох вправ новим може бути тільки одне, друге і третє даються для повторення і закріплення. Якщо ж дитина виконує якусь вправу

недостатньо добре, тоді краще відпрацьовувати старий матеріал.

5. Артикуляционную гімнастику виконують сидячи, так як в такому положенні у дитини пряма спина, тіло не напружене, руки і ноги знаходяться в спокійному положенні.

6. Дитина повинна добре бачити обличчя дорослого, а також своє обличчя, щоб

самостійно контролювати правильність виконання вправ. Тому дитина

і дорослий під час проведення артикуляційної гімнастики повинні перебувати перед дзеркалом.

7. Починати гімнастику краще з вправ для губ.

2.2. Програма з розвитку артикуляційної моторики
У дослідженні брали участь 10 дітей з псевдобульбарною дизартрією.

Експеримент проводився в 4 етапи:

1. Обстеження рухливості артикуляційного апарату

2.Обстеження мімічної мускулатури і м'язового тонусу

3. Обстеження звуковимови

Мета експерименту - виявити особливості мовлення і артикуляційної моторики у дітей старшого дошкільного віку з псевдоюульбарною дизартрією.

Критерії відбору дітей: старший дошкільний вік. У дослідженні я використовували методики, які спрямовані на обстеження апарату артикуляції, виявлення стану мімічної мускулатури і м'язового тонусу, звуковимови. Для обстеження рухливості артикуляційного апарату була використана методика О.Ф. Архіпової [3 с. 75]. В процесі обстеження дитині пропонувалося виконати ряд вправ по наслідуванню:

- відкрити і закрити рот;

- утримати широко розпластаний язик на нижній губі (2-3 сек.);

- облизати широким язиком верхню, потім нижню губу (по

інструкції, по наслідуванню);

- провести кругові рухи розпластаним язиком по верхній і

нижньої губ;

- утримати кінчик язика біля лівого, потім правого кутів рота (2-3 сек.);

- поклацати язиком (3-5 разів);

- поклацати мовою ( «Поганяти конячок»);

- витягнути губи вперед «трубочкою», потім розтягнути їх в усмішці (2-3

рази).

При виконанні перерахованих вище вправ я звертала

увагу на:

1) вміння утримувати артикуляційну позу;

2) чіткість артикуляційних рухів;

3) швидкість і плавність їх відтворення;

4) вміння швидко переключатися з одного артикуляційного укладу на

інший.

Для обстеження мімічної мускулатури і м'язового тонусу

також використовувалася методика О.Ф. Архипової.

При обстеженні дитині пропонувалися вправи для виконання перед дзеркалом, за логопедом, за зразком, потім по інструкції.

1. Дослід обсягу і якості рухів м'язів чола

- нахмурити брови

- підняти брови

- наморщити лоб

2. Досляд обсягу і якості рухів м'язів щік

- надути ліву щоку

- надути праву щоку

- надути обидві щоки одночасно

Критерії оцінки:

4 бали - точне виконання завдань, відсутність порушень

м'язового тонусу мімічної мускулатури і інший патологічної

симптоматики;

3 бали - неточне виконання деяких рухів, незначне

порушення тонусу мімічної мускулатури;

2 бали - поодинокі руху порушені, поодинокі патологічні

симптоми;

1 бал - труднощі при виконанні рухів, помірне

порушення м'язового тонусу мімічної мускулатури (гіпертонус,

гіпотонія, дистонія), згладженість носогубних складок, сінкінезіі;

0 балів - грубо виражена патологія м'язового тонусу мімічної

мускулатури, гіпомімія.

Для обстеження звукови мови була використана загальноприйнята в логопедії методика по О.Ф. Архипової. Артикуляційна гімнастика проводиться з функціональним навантаженням по системі «Дерево» відпрацьовуються 4 комплексу-гілки «Дерева» [3 c. 70]. Кожна вправа відпрацьовується в 4 кроки:

1. перед дзеркалом

2. по наслідуванню,

3. за інструкцією,

4. з біоенергопластікой [7 c. 20].

При вивченні стану звуковимови визначається кількість порушених звуків, які фонетичні групи порушені, характер порушення вимови звуків (спотворення, відсутність, заміна, змішання) в різних фонетичних умовах:

- при ізольованому вимові;

- в складах - прямих, зворотних, зі збігом приголосних;

- в словах (досліджуваний звук знаходиться в різних позиціях по

відношенню до початку, кінця і середини слова);

- у фразах;

- у спонтанному мовленні.

При обстеженні звуковимови застосовуються методичні прийоми відбитого і самостійного відтворення лексичного матеріалу. Дітям пропонуються сюжетні і предметні картинки, склади, слова, пропозиції, що включають досліджувані звуки. Одним з основних вимог до лексичному матеріалу було розуміння значення слів, пропонованих дитині для відтворення при обстеженні звуковимови. Для обстеження фонематичного слуху була використана методика, яка представляє собою модифікований варіант з використанням завдань методики О.Ф. Архипової діагностика включає наступні проби:

- впізнавання немовних звуків;

- розрізнення висоти, сили, тембру голосу;

- розрізнення слів, близьких за звуковим складом;

- диференціація складів;

- диференціація фонем;

- навички елементарного звукового аналізу.
2.3 Аналіз і узагальнення результатів експериментального дослідження
На даному ступені роботи зробили аналіз результатів проведеного експерименту по кожному напрямку окремо:

обстеження рухливості артикуляційного апарату, обстеження мімічної мускулатури і м'язового тонусу, обстеження звуковимови. За результатами обстеження рухливості артикуляційного апарату, можна відзначити, що у більшості дітей 80% спостерігалися неточні артикуляційні руху. Діти плутали такі рухи, як: замість відкрити, вони закривали рот і навпаки у них не виходило розпластати язик, плутали черговість облизування верхньої і нижньої губ черговість виконання «трубочки» і «посмішки». У дітей відзначалася обмежена рухливість м'язів язика: недостатність підйому кінчика язикавгору, обмеження руху мови вниз і назад.

У всіх дітей відзначалася сповільненість відтворення артикуляції укладу. Дітям необхідна достатня кількість часу, щоб зосередиться на вправах. утруднена переключення у 80%. Це особливо видно при виконанні вправ «Облизування верхньої і нижньої губи» і «Трубочка / посмішка». Також було видно, що діти не можуть довго утримувати артикуляционную позу (облизати широким мовою верхню, потім нижню губу; - утримати кінчик язика у лівого, потім правого кутів рота. Спостерігаються мимовільні м'язові рухи при виконанні завдань: тремор язика. У 90% обстежуваних відзначається слабкість рухів мовлиннєвого апарту. За результатами обстеження мімічної мускулатури і м'язового тонусу, що для дітей з псевдобульбарною дизартрією характерні: мимовільні, насильницькі рухи м'язів язика і губ, а саме: тремор, млявість губ (утримування вправи «Трубочку»), язик не утримує артикуляційну позу (утримати широко розпластаний язик на нижній губі). Так само характерно для таких дітей підвищене слиновиділення 50% під час вимови, причому діти її не відчувають. У багатьох спостерігається підвищення м'язового тонусу губ, язика. Вистячі звуки порушені в 70% випадках. З них, міжзубний сигматизм спостерігається у 30% обстежуваних; парасигматизм - у 40%:

заміна [з] на [ф] - 20%, заміна [з] на [ш] - 20%, заміна [з] на [з '] - 20%;

заміна [з] на [з '] - 20%, заміна [з] на [ж] - 10%; заміна [з '] на [ф] - 20%,

заміна [з '] на [ш] у 10% дітей.

Задньоязикові звуки порушені у 10% дітей. Найбільш збереженими виявилися голосні звуки, найменш стійкими - ті приголосні, які вважаються традиційно артікуляторно важкими. Порушення стосувалися найчастіше свистячих (70%), шиплячих (60%) і потім передньоязикових (30%) і задньоязикових звуків (10%).

Отже можна зробити висновок, що для чіткої артикуляції потрібні сильні, пружні і рухливі органи мовлиннєвого апарату: язика, губ, піднебіння. Основним засобом розвитку мовленнєвої моторики є артикуляційна гімнастика. Виконання артикуляційних вправ і ритмічних рухів пальцями индуктивно призводить до порушення в мовленнєвих центрах головного мозку і різкого посилення узгодженої діяльності мовленнєвих зон, що, в кінцевому підсумку, сприяє поліпшенню артикуляції моторики, а значить і поліпшення звуковимови.

Відсутність зацікавленості дітей веде до зниження результативності корекційної роботи. Щоб підвищити інтерес дітей до логопедичних занять і результативність корекційної роботи над звуковимової ми вирішили підкріпити логопедичну роботу нетрадиційним методом - ручний моделлю артикуляції.

Аналіз контрольного експерименту показав, що використання в логопедичній роботі ручної моделі артикуляції при корекції звуковимови у дітей дошкільного віку з дизартрією дає гарні результати. Застосування даної моделі артикуляції сприяє збільшенню інтересу дітей до виконання вправ, що значно покращує ефективність гімнастики (ДОДАТОК А). Так само сприяє розвитку артикуляційної, пальчикової моторики, вдосконалення координації рухів, розвитку пам'яті, уваги, мислення.

ВИСНОВОК
Розвиток мовленнєвої діяльності дитини є складним і багатогранним процесом. Порушене звуковимову є проблемою, тому що веде за собою ускладнення не тільки усній, але потім і письмовій мові. Підвищення ефективності корекційної логопедичної роботи по усунення порушень мовлення у дошкільників з псевдобульбарною дизартрією є однією з актуальних проблем логопедії.

Дизартрією називається порушення вимовної сторони мовлення, обумовлене недостатністю іннервації мовленнєвого апарату. Провідним дефектом при дизартрії є порушення просодичної сторони мовлення, пов'язане з органічним ураженням центральної і периферичної нервової системи. більшість авторів розрізняють наступні основні види дизартрії: бульбарних, псевдобульбарного, підкіркову, мозжечковую і кірковую.

Виділяють наступні форми дизартрії: бульбарна, псевдобульбарна,

екстрапірамідна (підкіркову), мозжечкова, кіркова [4].

За ступенем тяжкості дизартрія буває легка, середня і важка. Псевдобульбарна дизартрія є складним порушень вимовної сторони мовлення у дітей. Порушення звуковимови є провідними в структурі дефекту при псевдобульбарній дизартрії, виникають внаслідок недостатності іннервації

Старший дошкільний вік - найкращий для подолання недоліків мовлення. Цьому сприяють особливості дошкільника: висока пластичність мозку, здатність дітей все перетворювати в гру, що сприяє більш швидким досягненням в корекційній роботі, прагнення до оволодіння звуками рідної мови.

Якщо в цей час не приділити уваги усуненню порушень звуковимови, то вони перетворяться в стійкий проблему. В ході даної роботи мною була розглянута особливость розвитку артикуляційної моторики в онтогенезі, вивчений процес розвитку мовленнєвої діяльності у дітей з псевдобульбарної дизартрії, вивчено зміст логопедичної роботи з корекції звуковимови у дітей старшого дошкільного віку з псевдобульбарної дизартрії на основі прийому ручної моделі артикуляції. У нашій роботі ми звернули увагу на те, що провідним дефектом при дизартрії є порушення просодичної сторони боку мовлення, пов'язане з органічним ураженням центральної периферичної нервової систем.

Основними клінічними ознаками дизартрії є:

порушення м'язового тонусу в мовленнєвій мускулатурі, обмежена можливість довільних артикуляційних рухів через паралічів і парезів м'язів артикуляційного апарату, порушенняиголосоутворення і дихання. Причинами дизартрії є:

порушення іннервації;
артикуляційного апарату;
асфіксія, інфекції, родові черепно-мозкові травми, спадкові хвороби нервової системи.

Артикуляційна гімнастика є невід’ємною частиною в становленні артикуляційного апарату дитини .

Артикуляційна гімнастика - це комплекс вправ для тренування і розвитку рухомих артикуляції апарату. При її проведенні велике значення має тактильно-пропріоцептивна стимуляція, розвиток статико-динамічних відчуттів, чітких артикуляційних кінестезій. На початкових етапах роботу проводять з максимальним підключенням інших, більш збережених аналізаторів (зорового, слухового, тактильного) [11 c. 20]. Багато вправ проводять із закритими очима, привертаючи увагу дитини до пропріоцептивних відчуттів.

Артикуляційна гімнастика диференціюється залежно від форми дизартрії і тяжкості ураження артикуляційного апарату. Перед роботою з розвитку рухливості мовленнєвої мускулатури проводять вправи для мімічних м'язів обличчя. Вже з дошкільного віку у дитини розвивають довільність і диференційованість мімічних рухів і контроль за своєю мімікою.

Проаналізувавши літературу з даної теми, була виявлена особливості порушень артикуляційного апарату дітей старшого дошкільного віку з псевдобульбарною дизартрією. З метою підвищення ефективності корекційно-логопедичної роботи, на основі вивченої літератури, я вирішила використовувати ручну модель артикуляції.

Проаналізувавши результати експерименту, можно зробити висновок, що використання в логопедичної роботі ручної моделі артикуляції у дітей дошкільного віку з псевдобульбарною дизартрією дає хороші результати. Таким чином, в ході дослідження, можна довести, ефективність логопедичної роботи з корекції щодо покарщення стану артикуляційної моторики можливо за умови:

Поєднання традиційної логопедичної роботи з прийомом ручної моделі артикуляційної гімнастики, що дає змогу збільшити відчуття. Гіпотеза підтвердилася. Тим самим, мета роботи досягнута.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Асыкина Н.А. Коррекция апраксических расстройств двигательной

функции у детей с дизартрией //Поваляева М.А. Коррекционная педагогика.

Взаимодействие специалистов. Р-н-Д., 2002, с. 186 — 189.

Архипова Е.Ф. Коррекционная работа с детьми с церебральнымпараличом: Доречевой период. — М., 1989.
Архипова Е.Ф. Логопедический массаж при дизартрии / Е.Ф. Архипова. – М.: АСТ: Астрель; Владимир: ВКТ, 2008. – 123 с.
Архипова Е.Ф. Стертая дизартрия у детей: учеб.пособие для студентов вузов. / Е.Ф. Архипова. - М.: Астрель - М.: Астрель, 2007.
Бадалян Л.О., Невропатология : Учебник для студ. дефектол. фак. высш. пед. учеб. заведений. — М.: Академия, 2000. — С 384-390.
Беденко Г.В. Логоритмические занятия в старших группах для детей с

дизартрией //там же, с. 100 — 121.

Белякова Л.И., Гончарова Н.Н., Шишкова Т.Г. Методика развития речевого

дыхания у дошкольников с нарушениями речи. -М., 2004.

8. Бушлякова Р.Г. Артикуляционная гимнастика с биоэнергопластикой. Конспекты индивидуальных занятий по коррекции нарушений произношения свистящих, шипящих и сонорных звуков с включением специальных движений кистей и пальцев рук на каждое артикуляционное упражнение./ Р. Г. Бушлякова, Л.С. Вакуленко. - М.: «Издательство Детство-Пресс», 2011..

9. Блыскина И.В., Ковшиков В.А. Массаж в коррекции артикулярных

расстройств. СПб., 1995.

10. Бушлякова Р.Г. Артикуляционная гимнастика с биоэнергопластикой./ Р. Г. Бушлякова. - М.: «Издательство Детство-Пресс», 2011

Е.Н. Винарская.

11. Волкова Г.А. Психолого-логопедическое обследования детей с нарушениями речи. Вопросы дифференциальной диагностики: учебнометодическое пособие/ Г. А. Волкова.

12. Винарская Е.Н., ПулатовА.М. Дизартрия и задачи топической диагностики. — В кн.: Клиническая неврология (очерки). —Ташкент: Медицина, 1978, — С 280-303.
13. Волкова Л.С. Логопедия: Учебник для студентов дефектол. фак. пед. вузов / Под ред. Л.С. Волковой, С.Н. Шаховской..

14. Волкова Л.С. Нарушение голоса и произносительной стороны речи II часть. Ринолалия. Дизартрия./ Л.С. Волкова. - М., 2008т

15. Воробьева Т.А. Логопедические упражнения. Артикуляционная гимнастика/ Т.А. Воробьева, О.И. Крупенчук/ - Санкт-Петербург, 2007.

16. Гаркуша Ю.Ф Коррекционно-педагогическая работа в дошкольных учреждениях для детей с нарушениями речи / Под. ред. Ю.Ф. Гаркуша - М.: Секачев В.Ю., 2009.

17. Голубева Г.Г. Коррекция нарушений фонетической стороны речи у дошкольников: Методическое пособие/ Г.Г. Голубев.

18. Гвоздев, А. Н. Вопросы изучения детской речи. - СПб.: ДетствоПресс, 2007.

19. Глухов В.П. Основы психолингвистики: учеб.пособие для студентов педвузов. / В.П. Глухов.

20. Голубева Г.Г. Коррекция нарушений фонетической стороны речи у дошкольников: Методическое пособие/ Г.Г. Голубев.

21. Зайцева Л.А. Нарушения произносительной стороны речи и их коррекция: Учеб./ Л.А. Зайцева, И.С.Зайцев, С.Ф. Левяш, И.Н. Ясова.

22. Иншакова О. Б. Альбом для логопеда /О.Б.Иншакова. -2-е изд., испр. и доп.М.: Гуманитар, изд. центр ВЛАД ОС, 2008.

23. Карелина И.Б. Дифференциальная диагностика стертых форм дизартрии и

сложной дислалии // Дефектология. — 1996. — № 5. — С. 10 — 14.

Винарская.Е.Н. Раннее речевое развитие ребенка и проблемы дефектологии: Периодика раннего развития. Эмоциональные предпосылки освоения языка /

24. Киселева В. А. Диагностика и коррекция стертой формы дизартрии. Пособие для логопедов. / В.А. Киселёва: - М.: Школьная пресса, 2007.

25. Крупенчук. О.И. Исправляем произношение: Комплексная методика коррекции артикуляционных расстройств / О.И. Крупенчук, Т. А. Воробьева. - СПб.: «Литера», 2007. 51

26. Крупенчук О. И. Исправляем произношение: Комплексная методика коррекции артикуляционных расстройств / О.И. Крупенчук, Т. А. Воробьёва. — СПб.: «Литера», 2009.

27. Крупенчук, О.И. Речевая карта для обследования ребенка дошкольного возраста / О.И. Крупенчук. - М.: Литера, 2011. 30. Лалаева, Р.И. Коррекция общего недоразвития речи у дошкольников (формирование лексики и грамматического строя) / Р.И. Лалаева, Н.В. Серебрякова.

28. Левина Р.Е. Основы теории и практики логопедии / Под ред. Р.Е. Левиной. 25. Лизунова, Л.Р. Коррекционно-педагогическая работа при псевдобульбарной дизартрии легкой степени у дошкольников: Учебнометодическое пособие. Часть I. Логопедическое обследование / Л.Р.Лизунова. - Пермь: ДКИПКРО, 2008.

29. Лизунова, Л.Р. Дизартрия у детей. Электронное учебнометодическое пособие к курсу «Логопедия»/ Лизунова Л.Р.— Электрон, текстовые данные.— Пермь: Пермский государственный гуманитарнопедагогический университет, 2011.— 189 с.

30. Лизунова, Л.Р. Онтогенез речевой деятельности. Курс лекций/ Лизунова Л.Р.— Электрон, текстовые данные.— Пермь: Пермский государственный гуманитарно-педагогический университет, 2013.— 111 с.

31. Лопатина Л.В. Приемы логопедического обследования дошкольников со стертой формой дизартрии и дифференциация их обучения 52 // Дефектология. /

Л.В. Лопатина.

32. Рібцун Ю. В. До питання диференційної діагностики дислалії та мінімальних проявів дизартрії / Ю. 30. В. Рібцун // Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова : зб. наук. пр. – № 21. – К. : НПУ імені М. П. Драгоманова, 2012. – С. 226–230. – (Серія 19. Корекційна педагогіка та спеціальна психологія)

33. Логопедія. Підручник. За ред. М.К.Шеремет. – вид. 3-тє, перер. та доповн. – К.: Видавничий Дім «Слово», 2015. – 776 с.

34. Хрестоматія з логопедії. Навчальний посібник/ Шеремет М.К., Мартиненко І.В. – К.: КНТ, 2006. – 360 с.

ДОДАТКИ
Додаток А

Розбіжність у рівнях усного мовлення після експерименту Особи	Експериментальні групи		Контрольні групи		Розбіжність у рівнях усного мовлення після експерименту
	Особи	%	Особи	%	Особи	%
Стан мімічної моторики
2	2	40%	-	-	2	+40%
1	2	40%	1	20%	1	+20%
3	1	20%	4	80%	3	+60%

1 2

скачати