Ім'я файлу: Npkpnu_fil_2016_41_16.pdf
Розширення: pdf
Розмір: 144кб.
Дата: 19.11.2020

57
fnkpnu.at.ua
Філологічні науки. 2016. Випуск 41
Summary. The article investigates the conditions of formation of Shevchenko Ukrainian diaspora
Shevchenko studies. The main goal of the article is to find out the causes of this phenomenon, to trace
the activities of the leading literary critics, reveal ideological orientation in Shevchenko studies. Af-
ter having studied necessary literature, as a result we were able to identify that the largest wave of
emigration was third. There were four waves of emigration in the history of the Ukrainian people. The
main reason for the forced relocation of citizens was persecution by the Soviet authorities. In the third
period of emigration basically scientists, intellectuals, highly skilled workers lived Ukraine. So natural
is the emergence of scientific institutions, societies and organizations where people continued to create
Ukrainian culture, even in new circumstances. О of the predominant means of preservation of na-
tional identity, culture, combating assimilating influences was fiction, namely the poems, novels, sto-
ries by T. Shevchenko, I. Franko, M. Dragomanov, M. Pavlyk, Yu. Fedkovych, M. Kotsyubynsky, Lesya
Ukrainka. The Church also had the great influence, especially Ukrainian Greek Catholic Church and
Ukrainian Autocephalous Orthodox Church. Prominent representatives of diaspora Shevchenko science
should be considered B. Lepky, V. Barca, L. Bilets’ky, V. Domanyts’ky, D. Buchyns’ky, E. Malaniuk,
L. Lutsiv, J. Ohienko, B. Kravtsiv, Yu. Shevel’ov. The main researchers’ purpose is to reveal the image
of a poet as a genius national poet of Ukraine, a Christian, a fighter for justice. Opening to the world
the great poet, artist, fighter for freedom, an ardent patriot, a Christian believer was completely the
opposite of the image of the poet, produced in official Soviet Shevchenko studies. With a really incredible
attractive force, the poet’s figure united around a Ukrainian immigrants. In large measure the level of
national empathy and identification depended on understanding Shevchenko’s poetry.
Key words: emigration, Western diaspora, Shevchenko studies, ethnicity, spirituality, interpreta-
tion.
Отримано: 12.03.2016 р.
УДК 801.8:141.338
Солецький О.М.
ЕМБЛЕМАТИЧНИЙ ФОКУС СЛОВА
(ЕМБЛЕМАТИЧНІ МОДЕЛІ СЕМІОЗИСУ)
Емблематичні форми сигніфікації мають дуже давню та донині мало досліджену традицію.
Квінтесенцією становлення структурально завершеного варіанту цих форм зазвичай вважають жанр емблеми. У дослідницькому дискурсі (Б.Криса, О.Михайлов, Д.Степовик, Л.Софронова,
Л.Ушкалов, Д.Чижевський,) домінує переконання, що емблема утвердилась як окрема літературна форма задовго до епохи бароко і зросла на основі тієї словесно-графічної єдності ху- дожнього мислення, «джерела якого линуть в глибини тисячоліть» [9, 358]. Дмитро Чижевський, вивчаючи емблематичну поезію бароко, пов’язує її витоки з «ідеєю символізму» [18, 326], з’ява якого «втрачається десь в найстарших формах релігій старого Сходу [18, 326], різних «відмін платонізму, зокрема християнського…цілій літературі символічного витовкмачення Біблії» [18,
326]. Григорій Сковорода у своїх трактатах часто наголошував на семантичній потенціальності емблематичних висловів, звертаючи на давність їхнього вжитку: «такія фигури заключающія в себе тайную силу, названы от еллинских любомудров emblemata, hieroglyphica”» [15, 20].
Подібні трактування віднаходимо в працях зарубіжних вчених, зокрема канадського науковця
Пітера Делі «Література у світлі емблеми: структурні паралелі між емблемою і літературою в шістнадцятому і сімнадцятому століттях»[ 20, 9-42].
Цитовані міркування дослідників акцентують на «давності» емблематичної традиції в межах історії книжної літератури чи її проявів, проте меншою мірою – назв язках з уснопое- тичною системою та презентованого у ній первісного досвіду та «первісної мови». Однією з оз- нак емблематичності в літературі є іманентна єдність візуального образу і слова (О.Михайлов,
Д.Чижевський), які когерентно структурують процес сигніфікації. Ця ж таки єдність була пер- винною дихотомією народження мови та міфу, ритуалу та релігії, звичайно ж у форматі пер- винного натуралістичного номіналізму. По-різному її відзначали та окреслювали зарубіжні та вітчизняні вчені.
Німецький антрополог і лінгвіст Макс Фрідріх Мюллер у своїх мовних та релігійних компа- ративних студіях наголошував на тому, що причина появи релігії полягала у виродженні мови, перенесенні до сфери абстрактного метафоричних виразів, котрі позначали реальні явища приро- ди: «Якщо ми вперто не хочемо зрозуміти мову давніх пророків, якщо ми наполягаємо на розумінні
© Солецький ОМ

58
Наукові праці Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка
їх слів з зовнішнього і матеріального боку і забуваємо, що перш, яку мові було встановлено роз- межування між конкретним і абстрактним, між чисто духовним і грубо матеріальним, бажанням мовців було охопити і конкретне, і абстрактне, і матеріальне, і духовне тим способом, який став зовсім чужим для нас, хоча він живе у мові кожного справжнього поета» [10, 57]. Підкреслюючи цю рецептивну апорію у розумінні давніх текстів, дослідник, на нашу думку, звертається до принципу «емблематичної інтерпретації», акцентуючи на його вагомості в організації смислів давніх мовних ідіом. Прикладом ефективності такого підходу можна вважати пояснення Макса Мюлле- ра щодо змістової суперечності біблійних легенди з першої Книги Буття про створення чоловіка та жінки за образом Божим та другої – про сотворення Єви з ребра (кістки) Адама. Полишаю- чи традиційний (буквальний) спосіб трактування оповіді, дослідник вибудовує взаємозалежну структуру поміж домінантним образом, його вербальним відповідником та значенням у системі давньоєврейської мови, де кістка позначала «глибинну сутність», «самість речі», її «тотожність».
Відтак, створення Єви з ребра Адама – це створення тотожності, відображання схожості до його духовної та тілесної сутності [10, 58-59]. Отож, значення обох біблійних оповідань ідентичне.
Розбіжність трактувань наслідок семантичних контамінацій – сучасний «мовний горизонт не розкривав давніх особливостей внутрішньої форми слова ребро. Метод інтерпретації Макса Мюллера нагадує своєю структурою «емблематичну матрицю» – сенс біблійної легенди розкривається через взаємозалежну кореляцію поміж візуальним образом
(кістка, ребро, його назвою та символічним значенням у давньоєврейській мові. Структуральні відношення, що організовують емблематичний семіозис, є лише кодом для тлумачення давньо- го тексту. Симетричне розуміння та смислова ідентифікація відповідно до мовної прагматики та семіотики давнього часу тут особливо важлива. Приклад Макса Мюллера дуже добре ілюструє важливість системної семантичної
ідентифікації давніх лексем, також підкреслює, що редукування значення слова лише через його візуальну когнітивність недостатнє та поверхове, а часом помилкове. Це дозволяє припустити, що металогіка смислу в часи зародження мови конституювалось у певній структурі, яка схожа до емблематичної. За номінуванням предметів та явищ, фокусуванням їх в конкретні артикуляційні та піктографічні форми проглядається довготривалий процес пізнавальної асоціативності та корелятивної аналогії. Виникнення мови можна вважати першим етапом емблематизації досвіду, узгодження зримого та вербального. Вона функціонує як умовна та штучна семіотична система, що опосередковано позначає різні типи чуттєвих реакцій та феноменологічних інтенцій. Фонетич- ний чи графічний контур слова лише десигнат, що розгортає приховану систему взаємовідношень від знака до значення.
Процес зародження мови по-різному відображений в лінгвістичних, антропологічних, філософських концепціях. Усі вони, як правило, відображають гіпотетичні судження, що немо- жуть бути підтверджені очевидними фактами. Повна реконструкція первинного етапу станов- лення мови неможлива. Можна лише констатувати, що це був процес позначення чуттєвого, фо- кусування і номінування того, що сприймалося різними чуттєвими рецепторами та опиралося на емоційну ситуативність. Таким чином, мова результат узгоджень зримого (споглядального-фор- мата мисленнєвого (уявно відображеного-зміст).
Людвіг Вітгенштайн у «Нотатках про Золоту галузку» Дж.Фрезера» розглядає функціонування мови у первісних ритуально-магічних структурах як невід’ємну частину складного соціального цілого – практики «мовної гри», що використовується як замінник по- няття «мова» та є синонімом до сполучення форма життя» [16, 249]. Такими ототожненнями він підкреслював очевидну залежність між мовою і мисленням, мовою і формуванням уявлень про світ, де варіативність та знакова суб’єктивність, асоціативна вибірковість тощо формува- ли координатне поле гносеологічної та номінативної гри. Для того, щоб зрозуміти своєрідність ритуального світогляду треба, на думку Вітгенштейна, «перебрати усю мову» [5, 255]. Первісне мислення і фантазії – цене намальована картина чи пластичний образа складне утворення з різногенетичних елементів: слів і образів» [5, 255]. Тож оперування графічними чи фонетични- ми знаками неповинно протиставлятись «образним уявленням» [5, 255], а навпаки – розгляда- тись як єдність. Торкаючись проблеми взаємоузгодження «речі (предмета, назви (слова) і його значення, Людвіг Вітгенштейн у руслі «емблематичного структуралізму» констатує: «називати щось – це ніби чіпляти до якоїсь речі табличку з назвою» [4, 97]. Процес вербалізації, таким чином, структурно нагадує емблематичну сигніфікацію, зрештою, спорідненою є їхня прагматика і філософія. Народження значень форматується візуально-вербальними взаємоузгодженнями семантичних контекстів. Колите, що ховається в останньому снопі, називають «хлібним во- вком» і так називають цей сніп, а потім і людину, яка його збирає, тов цьому ми впізнаємо добре знайомий нам мовний процес» [5, 257]. Це дозволяло Вітгенштайну, услід за О.Потебнею,
М.Мюллером, Е.Кассірером, стверджувати, що у нашу мову вкладена ціла міфологія» [5, 257].

59
fnkpnu.at.ua
Філологічні науки. 2016. Випуск 41
Більш глибоке та розширене трактування мови та міфу як форм, що утворюють символічну
єдність, присутнє у дослідженнях Е.Кассірера. Мова і міф у його концепції характеризуються як тотожністі «властивих їм конструктивних форм слово, значення і міфологічний образ первинно утворюють одне неподільне ціле» [7, 15]. Інтерпретація міфу для Е.Кассірера – це лінгвістична
(насамперед етимологічна) ідентифікація стрижневих міфологем. Міфологічна свідомість розкривається через номінативну функцію – у первинному артикульованому позначенні вибра- них і конкретизованих у просторі предметів чи явищ, тож «сутність кожного міфологічного образу можна визначити за його ім’ям» [8, 328], а все, що ми називаємо міфом, зумовлене і опосе- редковане мовою» [8, 328].
Мовні позначення завжди полісемантичні, у них концентрується довготривала історія се- мантичних нашарувань та етимологічних відхилень. Саме у багатозначності та паронімії, на думку Макса Мюллера, варто шукати джерело відхилень у тлумаченні багатьох міфів. Ілюстрацію такої «паронімії» він демонструє на основі міфу про Девкаліона і Пірру, яких врятував Зевс від великого потопу, знищивши усе людство. Як прабатьки нового покоління, вони розкидають каміння, що перетворюється в людей. Суперечність людина-камінь зникає, коли згадуємо, що в грецькій мові люди і каміння позначені близькими за звучанням назвами
λαοί і λάας. Усі труднощі розуміння первісного мислення М.Мюллер зводить до неправильного тлумачення давніх мов за допомогою сучасних, в переодяганні древніх думок в одіж думки сучасної» [11, 34]. Хибне тлума- чення первісних текстів пов’язане зі «зміщенням мовних горизонтів» – внутрішньої форми, най- ближчого етимологічного значення і сучасними перекладами, що змінюють їх первинний зміст.
Оригінальна реконструкція внутрішньо семантичних надр конкретних словоформ відкриває справжні ейдоси міфічних історій. Відтак, міф про Вулкана, що розтинає голову Юпітеру, і
Міневру, яка з’являється в обладунках, мають зовсім іншу конотацію: «Юпітер представляє бли- скуче небо його чоло – схід сонця; Вулкан – це сонце до сходу, а Міневра – ранкова зоря, донь- ка неба, що з’являється раптово, як джерело світла» [11, 35]. Такий спосіб інтерпретації давніх текстів підкреслює, що смислові домінанти конкретних міфів часто сконцентровані в межах одного слова чи словоформи, які по-особливому узгоджують візуальний образ та вербальне позна- чення. Їх значення формується у структуральній взаємодії візуального (вихідного споглядально- го образу) та вербального (умовної маркованої ознаки), втрата герменевтичної адекватності хоча б одного елемента цієї структури руйнує первісні смислові кореляти і змінює сенсову валентність. Таким чином, процеси первісного семіозису виявляють певну схожість до тих моделей, що пізніше були названі емблематичними. У працях, що присвячені вивченню історичного глоттогенезу, первісні семіотичні про- цеси репрезентуються як іконічні та символічні імітації. Іконічні знаки, що мали властивість
«переміщуваності», сприяли формуванню концептів і були основою зародження мови. «Такі знаки стали якорями для фіксування сенсорної інформації, яку стало можливо актуалізувати без на- явного тут і зараз відповідного джерела інформації»[2, ХІІІ]. Фонетичне чи графічне маркування є лише подразником для внутрішньо уявної реконструкції конкретного образу, що опирається на сенсорний досвід суб’єкта комунікації і ідентифікується його пресупозиційними шаблонами і стереотипами. У класичній нейропсихології (Г.Хед, Ф.Бартлет, У.Найссер) для характеристики таких процесів активно використовується поняття схема. Схема тут трактується як своєрідний стандарт, за допомогою якого ідентифікують рецептивні реакції. Схеми модифікують відчуття,
«які викликані вхідними сенсорними імпульсами, таким чином, що вони містять інформацію про наявний стану його відношенні достану попереднього» [2, ХVІІ]. У когнітивній психології терміном схема позначено структуру, яка конфігурує рецептивну даність. Зокрема, У.Найссер ототожнює її з «тією частиною повного перцептивного циклу, яка є внутрішньою у відношенні до сприймаючого, вона модифікується досвідом і тим чи іншим штибом специфічна у відношенні до того, що сприймається» [12, 73]. Функції схем розкриваються через різні аналогії: якщо оцінювати їхню значимість в системах засвоєння інформації, то використовують поняття формат, якщо в контексті збирання інформації про об’єкти і події – план. Зрештою, існують інші варіанти термінологічних номінувань, проте усі вони у різних варіантах підкреслюють вагомість структуральної взаємодії форми і змісту у перцептивних механізмах. «Сприймаючий здійснює певний акт, що включає як інформацію від середовища, так і його особисті когнітивні механізми»
[12, 76]. Візуально сприйняті об’єкти чи явища (зважаючи на вибірковість акцентів візуальної рецепції) суб’єктом номінуються і внутрішньо характеризуються (за формою, якостями). По- стання та ідентифікація значень конкретних образів народжується у складному перехрещенні зовнішніх візуальних подразників, соціального семіотичного контексту та індивідуальних перцептивних відображень та інтерпретацій. Цей процес можна характеризувати як емблема- тичний, адже він має схожу структуральну організацію та функціональність: суб’єкт рецепції

60
Наукові праці Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка
вибірково зосереджується на зовнішніх стимулах, виділяючи в них домінантні властивості та якості, які стають ідентифікаторами для узагальнень про його смислову тотожність. Асоціативні мнемонічні механізми координують своєрідність уявлень. Семантичні контенти, як правило, опираються на закони «асоціації відношень та ідей» [Дет.:13].
Зорові відчуття сприяють утворенню зорових понять. За допомогою пам’яті ці поняття можуть бути відірвані від первинних (домінантних) перцептивних контекстів-ідентифікатрів і репрезентовані ізольовано від них. «Розум, – стверджує один з провідних дослідників функціонування і структурних особливостей візуального мислення Рудольф Арнхейм, – може вирізати шматки з тканини пам’яті, залишаючи саму тканину незмінною. Він може по-своєму склеювати матеріал пам’яті, утворюючи в уявленні кентаврів чи грифонів, з’єднуючи механічно відтворені «шматки реального [1, 186]. У гештальтпсихології слово розглядається як подраз- ник для візуальних пригадувань, що організовані як «фігура і фон. У одному з експериментів
Курта Коффки піддослідний на словесний стимул юрист сказав, «що бачить лише портфель у його руці» [1, 186]. Домінантною тут є фігура портфелю, а рука вказує на присутність силу- ету людини, що виступає фоном. Цілком логічно, що у інших реципієнтів будуть інші внутрішні візуалізації «фігури» та фону на цей вербальний подразник. Тож, візуальна ідентифікація кон- кретних словесних стимулів вибіркова та суб’єктивна (суб’єктивно-емблематична), а образи, що безпосередньо споглядаються, часто виникають у свідомості як результат попереднього досвіду та особистісних маркерів пам’яті[3, 301].
Розглядаючи герменевтичний вимір «мовних меж, Г.-Ґ.Ґадамер підкреслював: «Кожен раз коли він [мовець – ОС підшуковує потрібне слово, яке повинне дійти до співрозмовника а до співрозмовника доходить якраз слово, у нього виникає почуття, що це слово не зовсім вда- ло підібрано. Завжди те, що один мовець має на увазі і що прагне донести до співрозмовника, проходить повз цього співрозмовника, який реально отримує через мову дещо інше» [6, 187].
Однією з причин мовної диференційності та полісемантичності є те, що асоціативні візуальні уявлення прив’язуються до конкретних слів на основі суб’єктивного досвіду, вони мають свої ситуативні відмінності та контекстуальну інстальованість. Конкретне слово у різних людей викликає відповідні суб’єктивному досвіду внутрішньовізійні представлення, що мають відмінні «фігуральні» втілення та спільний фон або ж контур. Це дозволяє припустити, що комунікативний консенсус народжується не на основі точної перцептивно-асоціативної відповідності і інтерпретаційної одноманітності, а на основі універсальної схеми узгоджень, яка припускає суб’єктивну візуальну поліваріантність ідентифікації. Слушною видається думка Т.Черніґовської щодо характеристики нейролінгвістичної діяльності людського мозку, який, «забезпечуючи вищі психічні і особливо мовленнєві функції, здійснює деякі математичні операції […] під такими правилами розуміються специфічні алгоритми, що забезпечують лише мовленнєві процедури» [17, 20].
Людвіг Вітгенштайн «порівнює лінгвістичний вислів із геометричною фігурою»[14, 10], Роман Якобсон підкреслює, що для ефективності «мовленнєвої події» потрібен загальний код [19, 112]. Проблема «розуміння» привязана до проблеми сприймання та оцінки, зна- чення пов’язане з уявленням. Алгоритм, схема, код, тощо – різні номінації складного процесу взаємоузгоджень перцептивного досвіду і його вербалізації. Таким чином, комунікативний про- цес (в усній і письмовій формах) певною мірою можна характеризувати як латентно емблематич- ний, він демонструє імпліцитну вагомість емблематичної функції у мовній практиці. Конкретні мовні знаки лише частина зовнішнього вияву редукування значень, що прив’язані до внутрішніх візуалізацій. Якщо вербальний знак є спільним монотипом, то суб’єктивні уявлення, які він викликає, поліморфічні. Список використаних джерел

1. Арнхейм Р. Визуальное мышление Рудольф Арнхейм// Психология мышления под. ред.
Ю.Б. Гиппенрейтер, В. А. Спиридонова, МВ. Фаликман, В. В. Петухова. е изд, перераб. и доп. – М ACT: Астрель, 2008. – С. Ахутина Т.В. Вступительная статья Бикертон Д. Язык Адама Как люди создали язык, как язык создал людей/Пер.с англ.О.Кураковой, А.Карпухиной, Е.Прозоровой. – М Языки славянских культур, 2012. – 336 с. С. Бартлетт Ф. Человек запоминает / Фредерик Бартлетт// Психология памяти / Ред. Ю.Б.
Гиппенрейтер,В.Я. Романов. – Москва ЧеРо, 1998. – С. 292-303.
4. Вітгенштайн Л. Tractatus Logico-Philosophicus; Філософські дослідження/ Пер. Євгена Поповича Київ: Основи, 1995. – с. Витгенштейн Л. Заметки о Золотой ветви Фрэзера / Перевод ЗА. Сокулер // Историко- философский ежегодник. – МС
Філологічні науки. 2016. Випуск 41
6. Ґадамер Г- Ґ. Межі мови / Ганс-Ґеорґ Ґадамер// Ґадамер Г- Ґ. Герменевтика і поетика /
Вибрані твори / Пер. з нім. – К Юніверс, 2001. – С 7. Исаева А. Миф в философии Э.Кассирера: автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата философских наук спец. 09.00.03 История философии по философским наукам»/А.В.Исаева. – Саратов, 2011. – 19 с. Кассирер Э. Языки миф. К проблеме именования богов Перевод с нем. М.И.Левиной// Кас- сирер Э. Избранное Индивид и космос. – М, СПб.: Университетская книга, 2000. – С. Михайлов А. Поэтика барокко завершение риторической эпохи А.Михайлов// Историческая поэтика. Литературные эпохи и типы художественного сознания. – М Наследие,
1994. – С. 326-391.
10. Мюллер Ф. М. Введение в науку о религии Четыре лекции, прочитанные в Лондонском Королевском институте в феврале- марте 1870 года. / Перс англ, предисловие и комментарии Е. С. Элбакян. Под общей редакцией АН. Красникова. – М Книжный дом Университет Высшая школа, 2002. – 264 с. Мюллер М. От словак вере Религия как предмет сравнительного изучения/Перевод с англ.
А.М.Гилевича, В.М.Живаго// Языки как образ мира. – М ООО Издательство АСТ»; СПб.:
Terra Fantastica, 2003. – C.9-126.
12. Найссер У. Познание и реальность. Смысли принципы когнитивной психологии Перевод с английского В.В.Лучкова. – М Прогресс, 1981. – 232 с. Основные направления психологи в классических трудах. Ассоциативная психология. Г.
Спенсер. Основания психологии. Т.Циген. Физиологическая психология в 14 лекциях. – М ООО Издательство АСТ-ЛТД», 1998. – 560 с. Рассел Б. Вступ / Бертран Рассел// Вітгенштайн Л. Tractatus Logico-Philosophicus;
Філософські дослідження/ Пер. Євгена Поповича. – Київ: Основи, 1995. – С. 8-21.
15. Сковорода Г. Повне зібрання творів у двох томах / Григорій Сковорода. – К Наукова думка,
1973. – Т. 2 – 574 с. Сокулер З. К публикации перевода витгенштейновских заметок о Золотой ветви
Дж.Фрэзера/ ЗА. Сокулер // Историко-философский ежегодник. – Москва, 1989. – С. Черниговская Т. Мозги язык полтора века исследований Т. В. Черниговская // Теоретические проблемы языкознания. К 140-летию кафедры общего языкознания Санкт-
Петербургского государственного университета. – СПб: СПбГУ, 2004. – С. Чижевський Д. Український літературний барок нариси / Дмитро Чижевський; підготовка тексту та мовна редакція Леоніда Ушкалова; вступна стаття Олекси Мишанича. – Харків: Акта, 2003. – с. Якобсон Р. Два аспекта языка и два типа афатических нарушений / Р.Якобсон Теория метафоры. Сборник Общ. ред. Арутюновой Н.Д., Журинской МАМ Прогресс, 1990. – С. 110-132.
20. Peter M. Daly Literature in the light of the emblem: structural parallels between the emblem and literature in the sixteenth and seventeenth centuries. – University of Toronto Press, 1998. –
283 p.
Анотація. У статті осмислюються моделі та структури візуально-вербальної сигніфікації. На основі досліджень міфологічної свідомості, становлення мовної картини світу, факторів
впливу на постання та розвиток фольклору робиться спроба визначення особливої знакової
структури вираження первісного досвіду, яка пізніше стала основою творення емблематичних форму літературі.
Ключові слова емблематична форма, синкретизм, первісне мислення, міфологічна
свідомість, сигніфікація, візуальне, вербальне.
Summary. The primitive models and structures of visual and verbal signification have been in-
terpreted in the paper. There was an attempt conducted to determine a particular sign structure of ini-
tial experience expression being grounded on the studies of mythological consciousness, the linguistic
worldview formation, the factors influencing the rise and development of folklore, which became later
the basis for the creation of emblematic forms in literature.
Owing to the studies of anthropologists, folklorists, ethnolinguists the author infers the impor-
tance of old lexemes semantic identification and stresses that the reduction of meaning only due to
their visual cognitiveness is insufficient, superficial, and sometimes a false one. This suggests that
during the language formation the metalogic of meaning was being constituted in a specific structure,
which is similar to the emblematic one. By nominating objects and phenomena, focusing them into

62
Наукові праці Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка
specific articulation and pictographic forms, one is able to trace the continuous process of cognitive
associativeness and correlative analogy. The emergence of language can be considered the first step of
experience emblematisation, the concordance between visual and verbal. It functions as a conventional
and artificial semiotic system, which indirectly indicates different types of sensory reactions and phe-
nomenological intentions. Phonetic or graphical contour of a word is designatum that unfolds the hid-
den system of interrelation starting from sign to meaning.
The process of language formation is differently reflected in linguistic, anthropological, philo-
sophical concepts. They tend to reflect the hypothetical judgements that can not be confirmed by any
obvious facts. The complete reconstruction of the initial stage of language formation is impossible. One
can only ascertain that it was a sense denominateion process, focusing and nomination of that per-
ceived by different sensory receptors and was based on emotional situativity.
Key words: emblematic form, syncretism, primitive thinking, mythological consciousness, signifi-
cation, visual, verbal.
Отримано: 14.03.2016 р.
УДК : 821.161.2: 82-94: 342.1
Стадніченко О.О.
«ПРИВАТНИЙ ЩОДЕННИК. МАЙДАН. ВІЙНА…» МАРІЇ МАТІОС:
АВТОРСЬКА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ПОДІЙ
Зацікавлення суспільства мемуарною літературою свідчить про те, що воно вже на тому етапі свого розвитку, коли необхідно вивчити й осмислити уроки минулого, щоб спроектувати їх на сучасні кризові ситуації. І в цьому досить значну роль відіграє саме мемуаристика, яка є доку- ментальним віддзеркаленням життя. Автори мемуарів, пишучи їх, часто покладаються не лишена власну память, ай на обставини, що їх оточували. Поряд із художньою літературою, в основі якої художнє моделювання дійсності, стає література документа й факту. На думку Т. Конончук, через неї (мемуарну літературу) часом розвінчуються ідеологічні міфи”.
Мета статті – розглянути жанрово-стильові особливості книги нотаток Марії Матіос Приват- ний щоденник. Майдан. Війна…”, визначити жанрову специфіку письменницьких щоденників, окреслити місце щоденника серед інших жанрів документалістики; розкрити особливості щоден- ника та його тісний зв’язок із літературним процесом початку ХХІ ст, показати його органічний зв’язок з історичною епохою.
Зазначена мета передбачає вирішення таких завдань: через аналіз щоденника Марії
Матіос “Приватний щоденник. Майдан. Війна…” початку ХХІ ст. розкрити еволюцію жанру, особливості авторської інтерпретації подій недавньої історії на шляху до національної
ідентифікації і самоусвідомлення, життєвий, суспільний та естетичний ідеали, а також їхній зв’язок із громадською та професійною діяльністю, з’ясувати особливості канону щоденника та його поетики.
Літературознавець О. Галич вважає, що “документалістика, особливо така її форма, як ме- муари, набагато точніше, а щей емоційніше, ніж донедавна вузівські та шкільні підручники, відтворює далеке й більш віддалене минуле, провідні історичні тенденції, дає оцінки реальним політичним діячам, письменникам, акторам у різні періоди ( відносно спокійні чи драматичні, а той трагічні ) нашої історії. Спогади часом називають третьою історією, маючи на увазі, що перша історія – це справжній суспільний процес, що мав місце в минулому; друга – це його ба- чення в офіціозі; а третя – неупереджений погляд мемуариста чи автора біографічної оповіді”
[1, 5]. На думку М. Коцюбинської, мемуаристика – “це ознака її (літератури – ОС) зрілості, екзистенційного вироблення, адже, як справедливо зазначала у своєму виступі Л. Тарнашинсь- ка, в основі документалістики… лежить екзистенційна спонука людського ego – прагнення автора самоототожнитися, самоідентифікуватися, самоствердитися”… Важлива загальна тенденція – орієнтація не на збереження памяти, ай на нове осмислення минулого, на “стереоскопічність”
історичної картини внаслідок зіткнення різних точок зору, перетину й синтезу окремих
індивідуальних правд [3, На підтвердження думки М. Коцюбинської, зазначимо, що мемуаристика – це реальна прик- мета зрілості не тільки індивіда, ай суспільства. І має значно ширші можливості, ніж художня література. Для авторів мемуарів головне, як вони скористаються цими можливостями. У той же час багато залежить від здатності наратора непросто подати певний виклад подій, а піднятися
© Стадніченко О.О.

скачати

© Усі права захищені
написати до нас