5
Об’єктом дослідження є фіскальна політика держави. Предметом дослідження – теоретико-організаційні та практичні засади формування та реалізації фіскальної політики держави.
Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети в курсовій роботі використано емпіричні методи, а саме спостереження, порівняння, теоретичні, зокрема, індукції та дедукції, аналізу і синтезу, статистичні, абстрагування та узагальнення. Методи порівняльного аналізу та спостереження використано при моніторингу практики реалізації фіскальної політики України. Метод моделювання застосовано при розробці напрямків удосконалення фіскальної політики України.
Інформаційна база дослідження: дані Державної податкової служби
України, Міністерства доходів і зборів України, Державної казначейської служби України, Державної служби статистики України.
Наукова новизна полягає упроведенні комплексного дослідження теорії та практики формування і реалізації фіскальної політики та розробці напрямків удосконалення фіскальної політики України.

8

недискреційна (автоматична) фіскальна політика.
Види фіскальної політики в залежності від напрямку впливу та їх змістова обґрунтованість зображені на рис. 1.1. Рис. 1.1. Види фіскальної політики в залежності від напрямку впливу на об’єкт [20, с. 531]
Стимулююча фіскальна політика спрямована на подолання економічної кризи, стимулювання зростання виробництва та зайнятості, й повязана зі збільшенням державних видатків, зменшенням податків і стимулюванням сукупних витрат. Наприклад, коли економіка перебуває у спаді чи депресії, фіскальна політика може бути стимулюючою, якщо фіскальними
інструментами (зниженням податків та збільшенням видатків) держава збільшує інвестиційні можливості економічних агентів, що призводить до бюджетного дефіциту або до зростання дохідної частини бюджету.
Стримуюча фіскальна політика спрямована на обмеження циклічного підйому, і повязана зі збільшенням податків та зменшенням державних витрат і скороченням сукупних витрат. В короткостроковому періоді заходи стримуючої фіскальної політики дають змогу уповільнити темпи інфляції
Фіскальна політика
Стимулююча

збільшення державних витрат;

зниження податків;

сполучення зростання державних видатків із зниженням податків
Стримувальна

зменшення державних витрат;

збільшення податків;

сполучення зростання державних витрат із підвищеним оподаткуванням

9 ціною зростання рівня безробіття і скорочення обсягу виробництва. В довгостроковому періоді збільшення податкового тиску може викликати стійке зниження сукупної пропозиції й активізацію елементів механізму стагфляції, особливо за умов пропорційного зменшення державних витрат за всіма статями бюджету, що призводить до значного скорочення державних інвестицій в
інфраструктуру ринку праці. Наприклад, коли спостерігається економічне зростання, держава з метою уникнення зростання інфляції, збільшує фіскальне навантаження на економічних агентів (збільшує ставки податків та податкових платежів, зменшує обсяги державних закупівель) з метою зменшення коштів, які вони могли б використовувати. У державі можливі ситуації, коли необхідно вживати як стимулюючі, так і стримуючі фіскальні інструменти, наприклад, коли економічна ситуація в країні поєднує в собі економічний спад з інфляцією. У такому випадку використання фіскальних інструментів повинно бути таким, щоб воно
ініціювало розвиток господарства без впливу на зростання цін. Держава повинна вчасно реагувати на економічну ситуацію в країні задля досягнення суспільного добробуту.
Дискреційна фіскальна політика – це система заходів, яка передбачає цілеспрямовані зміни в розмірі державних витрат, податків і сальдо державного бюджету. Дискреційна фіскальна політика використовується державою для активної протидії циклічним коливанням. Для стимулювання сукупного попиту в період економічного спаду уряд цілеспрямовано створює дефіцит державного бюджету, збільшуючи державні витрати або знижуючи податки. Відповідно, в період підйому цілеспрямовано створюється бюджетний надлишок [11, с. 418].
Дискреційна фіскальна політика – це політика, за якої уряд свідомо маніпулює податками та державними витратами з метою зміни реального обсягу національного виробництва та зайнятості, контролю за інфляцією та прискоренням економічного зростання [3, с. 601].
Дискреційна фіскальна політика може здійснюватись як за допомогою цілеспрямованої зміни суми податків і державних витрат, так і через

10 перерозподіл податкових ставок, пільг, субсидій від більш забезпечених прошарків суспільства до менш заможних. Очевидно, що в менш забезпечених громадян схильність до споживання більша, а до заощадження – менша, атому зміна податків на користь малозабезпечених прошарків населення стимулює підвищення попиту та зростання обсягів виробництва [11, с. 421].
Під час проведення державою дискреційної фіскальної політики держава зменшує ставки оподаткування або надає податкові пільги з метою збільшення обігових коштів та зростання доходів населення. Держава здійснює такі кроки з метою підвищення попиту на товари і послуги, хоча цене завжди так, оскільки попит перебуває під впливом ряду і інших факторів. Суттєво на попит впливає стан розвитку ринку послуг, характерність споживачів до заощадження, особливостей характеру споживача.
Дискреційна фіскальна політика допускає зміни рівня дефіциту державного бюджету і державного боргу з огляду на потребив антикризовому регулюванні економіки. Порівняно з недискреційною цей вид фіскальної політики передбачає гнучке реагування з боку уряду на потреби економіки під час падіння сукупного попиту і, відповідно, збільшення державних видатків за рахунок активних запозичень, що призводить до зростання негативного сальдо державного бюджету і обсягу боргу.
Дискреційна фіскальна політика в часі пролонгована, бо зміни структури державних витрат або ставок оподаткування вимагають тривалих дебатів з цього приводу у вищому законодавчому органі.
Дискреційна політика з метою стимулювання сукупного попиту в період кризи передбачає цілеспрямоване свідоме зниження ставок оподаткування, збільшення державних витрат та зведення державного бюджету з дефіцитом.
Основні завдання фіскальної політики полягають у перерозподілі національного доходу з метою [3, с. 602]:
− впливу на стан господарської кон’юнктури;
− нагромадження необхідних ресурсів для фінансування соціальних програм;

11
− підтримання належного рівня зайнятості;
− стимулювання економічного зростання. Основною проблемою при здійсненні дискреційної фіскальної політики є
її значна залежність від політичних факторів. Так, уряди можуть вдаватися до збільшення бюджетних видатків за деякими програмами, особливо соціальними, на передодні виборів, що не обов'язково зумовлюється потребами в стимулюванні економічної активності в періоди спаду. З метою убезпечення від впливу таких факторів використовуються певні правила або обмеження при проведенні фіскальної політики, серед яких основними є відношення дефіциту державного бюджету та державного боргу до ВВП країни. Дотримання цих правил при проведенні дискреційної фіскальної політики дає змогу утримувати ці два показники на економічно безпечному для країни рівні, запобігати дестабілізації макроекономічного середовища, підтримувати оптимальні пропорції урядового та приватного споживання [8, с. 82].
Недискреційна (автоматична) фіскальна політика– це природне пристосування економіки до фаз економічного циклу через дію автоматичних стабілізаторів, роль яких виконують прогресивна система оподаткуваннята соціальні трансферти, котрі автоматично змінюють свою величину зі зміною загальної ділової активності [7, с. 234].
Вбудований стабілізатор – це економічний механізм, який дозволяє знизити амплітуду циклічних коливань рівнів зайнятості та випуску без змін економічної політики [11, с. 416].
Недискреційна фіскальна політика (тобто автоматична зміна рівня зайнятості, обсягів виробництва і темпів інфляції внаслідок циклічних коливань сукупного доходу) допускає автоматичне збільшення (зменшення) чистих податкових надходжень до державного бюджету, яке стабілізує економіку. Такими автоматичними регуляторами (або стабілізаторами) в економіці є прогресивна податкова система, трансфертні платежі і споживчі витрати домогосподарств. Автоматичні стабілізатори дають змогу згладжувати циклічні коливання в економіці без проведення спеціальної економічної політики. Дія

12 автоматичних стабілізаторів впливає на зміну обсягу виробництва, рівня цін і ставок відсотка, на розмір циклічного дефіциту/ профіциту бюджету. До вбудованих (автоматичних) стабілізаторів належать: а) автоматична зміна податкових надходжень при прогресивній системі оподаткування:
− система податків прогресивно залежить від особистих доходів підприємств. Якщо обсяг виробництва зменшується, то автоматично зменшуються податкові ставки. Це призводить до того, що з менших доходів домашні господарства і підприємницький сектор сплачують менші податки. Таким чином, темпи падіння сукупного попиту нижчі за темпи падіння обсягу виробництва, що уповільнює його різке скорочення через скорочення сукупного попиту. У такому випадку випуск продукції зменшується не так відчутно;
− у період буму і відповідно в період інфляції збільшення ставок оподаткування за умов прогресивної системи оподаткування через зростання доходів домашніх господарств і підприємницького сектору зменшує особисті доходи, стримує споживчі витрати, скорочує сукупний попит і уповільнює зростання цін та заробітної плати ( вплив на доходи підприємницького сектору і, відповідно, на інвестиційний попит аналогічний); б) допомога на випадок безробіття, соціальна допомога та інші соціальні трансферти.
У разі надання допомоги на випадок безробіття кошти спрямовуються в економіку (в період кризи) або вилучаються з неї (в період буму) і, як результат, стабілізуються та згладжуються наслідки ділових циклів. Дія інших трансфертів аналогічна [3, с. 600].
Автоматичні стабілізатори, на відміну від впливу експансіоністських заходів дискреційної фіскальної політики, надають економіці не короткотерміновий поштовх, а створюють стабілізуючий ефект протягом усього економічного циклу без дискреційних втручань фіскальних органів.
Однак стабілізуючий вплив при цьому справляється не стільки за рахунок двох

13 основних автоматичних регуляторів – прогресивного оподаткування і виплат безробітним – а скоріше залежить від загального розміру державного сектору в економіці [8, с. 81-82]. Таким чином, фіскальна політика – це сукупність заходів держави у податковій сфері та сфері державних витрат з метою впливу на економічну кон’юнктуру, забезпечення зайнятості та обмеження інфляції.

14
2. Аналіз сутнісних форм і методів здійснення фіскальної політики у коротко- і довгостроковому періодах
Важливою умовою ефективного функціонування економіки є створення адекватного фінансованого базису. Відтак, вагому роль серед джерел формування доходів Державного бюджету України відіграють саме податкові надходження (табл. 2.1). Так, питома вага податкових надходжень за досліджуваний період коливалася в межах від 71,3% до 83,9%. Усвою чергу, частка неподаткових надходжень – у межах від 15,7% до 27,8%.
Таблиця 2.1 Структура доходів Державного бюджету України за період 2011-2015 рр.