Ім'я файлу: Фінанси контрольна.docx
Розширення: docx
Розмір: 34кб.
Дата: 02.06.2020
скачати
Пов'язані файли:
ір2.docx

  1. Фінансова політика держави.

Важливою складовою економічної політики держави є її фінансова політика. За допомогою фінансової політики, стратегія і тактика якої змінюється залежно від характеру й спрямованості панівної економічної доктрини країни, здійснюється багатосторонній регулюючий вплив на ринкові відносини та процес розширеного відтворення.

Фінансова політика держави – це важливий чинник реалізації функцій держави, пов’язаних з управлінням економікою, підвищенням ефективності розвитку національного виробництва, покращенням добробуту населення. Головною метою фінансової політики є підвищення рівня суспільного добробуту шляхом оптимального розподілу ВВП між соціальними групами населення, галузями економіки, окремими територіями. Здійснюючи регулювання соціально економічними процесами, держава за допомогою інструментів фінансової політики здатна сприяти створенню умов для розвитку пріоритетних напрямків економіки, стимулювати інвестиційно-інноваційну діяльність та підприємницьку активність. Однак фінансова політика держави не має стандартної моделі й залежить від багатьох об’єктивних та суб’єктивних чинників, зокрема від рівня розвитку ринкових відносин, стратегії економічного розвитку країни, стану бюджету і платіжного балансу та багато інших. Нехтування об’єктивними та суб’єктивними чинниками, а також зовнішніми і внутрішніми факторами впливу на соціально-економічний розвиток країни при формуванні фінансової політики держави може мати негативні наслідки при її реалізації. Саме тому, в умовах розвитку ринкових відносин в Україні першочерговим завданням постає розробка дієвої, виваженої фінансової політики держави, здатної сприяти розвитку науково-технічного прогресу, інвестиційно-інноваційної активності, розв’язанню нагальних соціально економічних проблем, які назріли в Україні.

Сьогодні питанням сутності фінансової політики, визначенню її функцій, змісту і завдань, формуванню ефективної фінансової політики держави, вибору стратегічної моделі соціально-економічного розвитку країни, а також проблемам організації функціонування окремих складових фінансової політики присвячено багато наукових досліджень. Зокрема, найбільш ґрунтовно розкрито ці питання у працях: В. Андрущенка, О. Василика, В. Дем’янишина, А. Крисоватого, В. Кудряшова, В. Мельника, С. Онишко, В. Опаріна, В. Оспіщева, К. Павлюк, О. Романенка, С. Юрія. Проте, незважаючи на значну кількість наукових праць з цієї проблематики, актуальність її дослідження є невичерпною через постійні зміни соціально економічного розвитку країни та значні недоліки і прогалини в сфері державного регулювання розподільчими процесами. В економічній літературі нема єдиних підходів до визначення сутності фінансової політики, її специфічних ознак, напрямків формування та реалізації, що негативно позначається на ефективності її проведення в державі. У фінансовому словнику подається таке трактування змісту фінансової політики: “Політика фінансова – система заходів (законів, адміністративних рішень) у сфері фінансів з метою цілеспрямованого впливу держави на розвиток фінансово-кредитної системи та національної економіки загалом” . Спільним у змісті фінансової політики є її розуміння як системи заходів держави, а також безпосередньо вказується на кінцеву мету реалізації цих заходів – забезпечення економічного і соціального розвитку країни. Спільним у трактуваннях сутності фінансової політики є розуміння її як сукупності дій держави, які виражаються через державні заходи із формування, розподілу і використання фінансових ресурсів для задоволення потреб суспільства. Різносторонність позицій науковців вказує на складність, унікальність і багатогранність прояву цієї економічної категорії. Найвдалішим визначенням фінансової політики держави є її трактування як сукупності цілеспрямованих державних дій і заходів розподільчого і перерозподільчого характеру, які реалізуються через фінансову систему, щодо організації та використання фінансових відносин відповідно до засад соціально-економічного розвитку суспільства з метою забезпечення зростання ВВП країни і підвищення добробуту її громадян.

Дослідження сутності фінансової політики неможливе без з’ясування сутності фінансів як основи, базису розподільчих відносин. Теоретичні аспекти фінансової політики, її концептуалізація полягають в тому, що вона є категорією надбудови стосовно фінансів як базису. Співвідношення між базисом і надбудовою визначають взаємозв’язок і відмінності таких понять, як фінанси і фінансова політика. Фінанси відображають сукупність економічних відносин, пов’язаних із розподілом і перерозподілом ВВП з метою формування і використання централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів для задоволення суспільних потреб. Зміст фінансової політики складають фінансові відносини. І якщо фінанси – це об’єктивно існуюча категорія, яка не залежить від волі окремих суб’єктів фінансових відносин і загалом відображає об’єктивні закономірності розвитку економічних процесів, то фінансова політика – це суб’єктивна сторона функціонування фінансів. Організація фінансових відносин у суспільстві, визначення частки централізації ВВП в країні, порядок формування, розподілу і використання централізованих фондів грошових коштів, структурне співвідношення між окремими сферами та ланками фінансової системи, правове регламентування взаємовідносин між ними, пропорції розподілу індивідуального і суспільного споживання – усе це компетенція конкретних суб’єктів фінансових відносин, які наділені законодавчо закріпленими правами щодо формування і реалізації фінансової політики держави. Хоча фінанси, як і фінансова політика, безпосередньо обслуговують сферу розподільчих процесів, що обумовлює їх спільні ознаки, однак об’єктивні та суб’єктивні аспекти їх функціонування вказують на відмінність між цими категоріями.

Стосовно визначення сутності фінансової політики, слід відмітити, що її прийнято розглядати як у широкому, так і у вузькому розумінні слова. Так, у вузькому розумінні фінансова політика – це сукупність дій і заходів держави на усіх рівнях управління щодо формування і використання фінансових ресурсів з метою виконання її функцій та задоволення потреб суспільства. Фінансова політика у широкому трактуванні цього терміну містить складові, які визначають окремі напрямки функціонування фінансів. Зважаючи на параметри застосування розподільчих і перерозподільчих відносин у державі за допомогою фінансів до сфери фінансової політики держави необхідно включати такі складові як: бюджетну, податкову, грошово-кредитну, інвестиційно інноваційну, соціальну політики . В межах кожної окремо взятої складової фінансової політики держави використовуються фінансові інструменти, за допомогою яких вони реалізуються. Зміст фінансової політики, її основні напрямки ґрунтуються на теоретичних концепціях, які визначають ступінь участі держави в управлінні економікою і використанні окремих інструментів реалізації фінансової політики, тобто конкретних форм організації фінансових відносин.

Формування фінансової політики будь якої країни передбачає врахування потреб суспільного розвитку, реальні економічні і фінансові можливості держави, що залежить від конкретних історичних умов і завдань, які стоять перед суспільством. Завданнями фінансової політики держави є:

  • забезпечення умов для максимальної мобілізації фінансових ресурсів за рахунок різних джерел;

  • встановлення раціонального (найефективнішого, який дозволяв би забезпечити інтереси усіх суб’єктів фінансових відносин) розподілу та використання фінансових ресурсів;

  • організація фінансового регулювання (стимулювання чи стримування) та фінансового забезпечення економічного і соціального розвитку;

  • ефективне використання усіх форм та методів фінансового механізму відповідно до основних завдань стратегії і тактики фінансової політики, що постійно змінюються;

  • створення ефективної та дієвої системи управління державними фінансами.

Практична реалізація фінансової політики полягає у сукупності заходів стратегічного і тактичного характеру, які здійснює держава через фінансову систему. Це заходи довгострокового та короткострокового часового періоду, котрі реалізуються в процесі здійснення фінансової політики держави і передбачають вирішення проблем соціально економічного розвитку країни. Оцінку фінансової політики, яка проводиться в державі, прийнято давати, визначаючи її ефективність за певними показниками, що характеризують рівень її соціально-економічного розвитку у конкретному часовому періоді, а також темпи зростання (зменшення) цих показників щодо попереднього періоду.

До найважливіших показників визначення ефективності проведення державної фінансової політики відносять: динаміку ВВП, виконання зведеного бюджету за доходами і видатками, обсяг державного боргу, доходи населення, обсяги і структуру інвестицій в економіку, обсяги банківського кредитування, рівень інфляції, фінансові результати діяльності підприємств.

Надзвичайно гостро сьогодні стоїть питання протидії наслідкам фінансової кризи. Провідна роль у реалізації необхідних заходів належить державі. Зважаючи на те, що криза за своєю природою кваліфікується як фінансова, то саме фінансові інструменти економічної політики уряду повинні бути максимально задіяні. Зокрема, наголошується на ефективному використанні інструментів кредитно-грошової та фіскальної політики, їх взаємоузгодженості з метою отримання позитивного результату.

Основними підходами до вирішення проблем сучасної фінансової політики держави повинні бути:

  • розробка і реалізація єдиної стратегічної програми розвитку економіки країни з визначенням основних пріоритетних напрямків, реалізація яких була б незмінною незалежно від зміни політичної ситуації в країні;

  • взаємоузгодженість усіх складових фінансової політики держави: бюджетної, податкової, грошово-кредитної, інвестиційно-інноваційної, соціальної, що дозволить забезпечити ефективне маневрування фінансовими ресурсами задля досягнення позитивного соціально-економічного ефекту країни;

  • законодавче визначення і закріплення провідної ролі Міністерства фінансів України у розробці фінансової політики держави та розмежування повноважень інших органів державної та місцевої влади у питаннях реалізації фінансової політики;

  • сприяння зростанню фінансового потенціалу, як сукупності наявних і потенційних фінансових ресурсів країни, що можуть бути мобілізовані та реалізовані фінансовою системою, завдяки ефективному використанню інструментів фінансової політики держави (доходи, видатки, податки, позики, вартість кредитів, трансферти, пільги з оподаткування, ціни, тарифи та ін.);

  • орієнтація на відновлення інвестиційно-інноваційної моделі розвитку економіки України, що відповідає ринковим засадам господарювання;

  • нарощення інноваційного потенціалу підприємствами шляхом підтримки розроблення інноваційних продуктів через надання грантів і пільгових кредитів;

  • проведення динамічної податкової політики, зорієнтованої на своєчасне реагування на зміни в економіці, зокрема поступове зниження податкового навантаження на економіку до настання фази економічного піднесення;

  • забезпечення поступового зміцнення довіри до банківської системи через державне гарантування вкладів населення, доступності банківських кредитів для суб’єктів підприємництва та населення в напрямку їх диференціації залежно від обсягу, мети і результативності використання;

  • законодавче закріплення як провідного завдання фінансової політики – захисту вітчизняного товаровиробника на зовнішньому і внутрішньому ринках товарів і послуг;

  • підвищення ефективності використання наявних в країні фінансових ресурсів, дотримання суворої звітності про цільове використання бюджетних коштів, визначення пріоритетів у їх першочерговому використанні;

  • забезпечення зростання соціальних гарантій та підвищення рівня життя громадян відповідно до темпів економічного розвитку країни.

Підсумовуючи вищесказане, приходимо до таких висновків і узагальнень:

Фінансова політика держави – це складне багатоаспектне явище, яке в процесі свого формування і реалізації зазнає постійного впливу зовнішніх і внутрішніх чинників, дестабілізуючих факторів, зміни економіко-правового вектора соціально економічного розвитку суспільства. Це сукупність цілеспрямованих державних дій і заходів розподільчого і перерозподільчого характеру, які реалізуються через фінансову систему, щодо організації та використання фінансових відносин відповідно до засад соціально-економічного розвитку суспільства з метою забезпечення зростання ВВП країни і підвищення добробуту її громадян. Фінансова політика є категорією надбудови щодо фінансів як базису. В основі фінансової політики лежать фінансові відносини. Фінансова політика має усі ознаки суб’єктивізму, тобто є формою свідомої діяльності певних осіб, наділених повноваженнями провадити дії та заходи у сфері розподільчих і перерозподільчих процесів в країні. Зважаючи на параметри розподільчих і перерозподільчих процесів в державі, до складових фінансової політики слід віднести: бюджетну, податкову, грошово-кредитну, інвестиційно інноваційну, соціальну політики.

За висновками міжнародних експертів, Україна належить до десяти країн, які найбільше потерпають від наслідків економічної кризи. Саме тому, сьогодні першочерговим завданням фінансової політики держави є проведення цілеспрямованих дій та заходів з використанням різноманітних фінансових інструментів задля забезпечення економічного зростання в країні, а відтак і суспільного добробуту її громадян.

  1. Функції фінансів та їх характеристики.

Сутність кожної економічної категорії розкривається в її функціях, які характеризують суспільне призначення цієї категорії. Призначенням фінансів є забезпечення діяльності та функціонування держави, юридичних і фізичних осіб. Це забезпечення здійснюється шляхом формування доходів окремих суб’єктів економіки, які є результатом розподілу і перерозподілу створеного у суспільстві ВВП. Причому, оскільки фінансові відносини опосередковуються рухом грошових потоків і мають яскраво виражений суперечливий характер, вони потребують і створюють необхідні передумови для контролю за діяльністю всіх суб’єктів цих відносин. Інакше кажучи, будь-яка фінансова операція передбачає розподіл суспільного продукту і контроль за таким розподілом.

Звідси випливає, що фінансам притаманні дві основні функції: розподільна і контрольна.

Розподільна функція фінансів полягає в тому, що вони є інструментом вартісного розподілу. Через розподільну функцію здійснюється розподіл та перерозподіл вартості внутрішнього валового продукту в грошовому виразі між різними економічними суб’єктами та напрямами цільового використання. Завдяки цій функції реалізується суспільне призначення фінансів, яке полягає у забезпеченні кожного господарюючого суб’єкта належними фінансовими ресурсами.

Розподіл вартості валового внутрішнього продукту здійснюється у декілька етапів:

1) Первинний розподіл – це розподіл доданої вартості і формування первинних доходів економічних суб’єктів, що беруть участь у створенні ВВП. Первинними доходами на цьому етапі у фізичних осіб (громадян, які зайняті у сфері матеріального виробництва) є заробітна плата; у юридичних осіб (суб’єктів господарювання сфери матеріального виробництва) – прибуток; у держави – прибуток державного сектора економіки, надходження від державних послуг, ресурсів, угідь, а також непрямі податки. Однак первинні доходи не утворюють суспільних грошових фондів, необхідних для розвитку різних галузей національної економіки, забезпечення правопорядку та обороноздатності держави, задоволення матеріальних та культурних потреб громадян. Тому необхідним є подальший розподіл або перерозподіл ВВП;

2) Перерозподіл полягає у створенні й використанні централізованих фондів. За рівнем централізації вони поділяються на загальнодержавні (державний бюджет і державні цільові фонди), регіональні (місцеві бюджети), відомчі (фонди, що створюються міністерствами і відомствами) і корпоративні (централізація частини доходів структурних підрозділів корпоративних об’єднань).

Перерозподіл, у свою чергу, здійснюється у два етапи:

  • перший етап характеризується вилученням у певних суб’єктів господарювання частини доходів у вигляді податків і формуванням централізованих фондів;

  • другий етап полягає у використанні централізованих фондів і формуванні доходів окремих суб’єктів. На цьому етапі можуть формуватися як первинні доходи – заробітна плата працівників бюджетної сфери (вчителі, лікарі тощо), які також підлягають розподілу, оскільки ці особи теж сплачують податки, так і вторинні доходи у вигляді різних виплат і надання безплатних послуг із централізованих фондів громадянам (субсидії, пенсії, стипендії тощо) та асигнування і виділення коштів суб’єктам господарювання (субсидії, дотації тощо).

Отже, розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту здійснюються між виробничою та невиробничою сферами національної економіки, галузями матеріального виробництва, окремими регіонами держави, формами власності та соціальними групами населення. Кінцева мета розподілу й перерозподілу створеної вартості полягає у розвитку продуктивних сил, зміцненні держави, забезпеченні високого рівня життя широких верств населення.

Контрольна функція фінансів полягає в тому, що фінанси є інструментом контролю за діяльністю суб’єктів розподільних і перерозподільних відносин. Ця функція зумовлюється здатністю фінансів кількісно відображати рух фінансових ресурсів і забезпечувати контроль за дотриманням пропорцій у розподілі валового внутрішнього продукту, правильністю формування, розподілу та використання фінансових ресурсів держави і суб’єктів господарювання. У практичній діяльності контрольна функція виявляється у фінансовому контролі. Постійний всеохоплюючий фінансовий контроль потрібен для того, щоб у процесі розподілу і перерозподілу ВВП окремі cуб’єкти не привласнювали неналежну їм частину коштів. Тому важливими завданнями фінансового контролю є перевірка дотримання законодавства з фінансових питань, цільового розподілу та використання фінансових ресурсів, своєчасності й повноти виконання фінансових зобов’язань перед бюджетом, податковими органами, банками, а також взаємних зобов’язань підприємств щодо розрахунків і платежів. Оскільки фінансові показники діяльності є результативними, то фінансовий контроль є наскрізним і фактично охоплює всі аспекти діяльності держави, юридичних і фізичних осіб. Звідси широкі повноваження органів фінансового контролю, їх доступність до будь-яких документів і сфер діяльності. Відповідно і результати контролю підлягають повному оприлюдненню. Фінансова діяльність кожного економічного суб’єкта повинна бути прозорою, що створює передумови для її законності. Отже, фінанси не тільки беруть активну участь у процесах вартісного розподілу, а і здійснюють контроль за процесами формування і використання фінансових ресурсів як на рівні держави, так і на рівні суб’єктів господарювання.

Деякі вчені стверджують, що фінансам властиві й інші функції: нагромадження капіталу, регулююча, стимулююча, відтворювальна, стабілізаційна тощо. Однак без применшення значення таких підходів можна стверджувати, що роль фінансів у процесі суспільного відтворення виявляється переважно через дію розподільної функції.

Виконуючи розподільну та контрольну функції, фінанси відіграють надзвичайно важливу роль у суспільному відтворенні, а саме:

  • забезпечують розподіл ВВП і фінансові потреби держави, юридичних і фізичних осіб;

  • здійснюють перерозподіл первинних і вторинних доходів між галузями економіки, регіонами, різними соціальними групами населення, окремими юридичними і фізичними особами;

  • забезпечують кругообіг фінансових ресурсів, а відтак безперервність відтворювального процесу;

  • впливають на інтереси суб’єктів розподільних відносин і регулюють різні напрями соціально-економічного розвитку країни;

  • відіграють провідну роль у системі економічних методів управління економікою держави;

  • формують систему фінансових показників, що відіграють роль індикаторів 10 стану і розвитку економічної та соціальної сфер суспільства;

  • забезпечують всеохоплюючий контроль за діяльністю суб’єктів розподільних і перерозподільних відносин щодо формування та використання фінансових ресурсів і доходів.



  1. Цінні папери та їх характеристика.

Цінні папери — документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника, та передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам .

В Україні в обороті можуть бути такі групи цінних паперів:

  • пайові цінні папери — цінні папери, які посвідчують участь їх власника у статутному капіталі (крім інвестиційних сертифікатів), надають власнику право на участь в управлінні емітентом і отримання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна у разі ліквідації емітента. До пайових цінних паперів відносяться:

  • акції;

  • інвестиційні сертифікати;

  • боргові цінні папери — цінні папери, що посвідчують відносини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов'язання.

До боргових цінних паперів відносяться:

  • облігації підприємств;

  • державні облігації України;

  • облігації місцевих позик;

  • казначейські зобов'язання України;

  • ощадні (депозитні) сертифікати;

  • векселі;

  • іпотечні цінні папери — цінні папери, випуск яких забезпечено іпотечним покриттям (іпотечним пулом) та які посвідчують право власників на отримання від емітента належних їм коштів. До іпотечних цінних паперів відносяться:

  • іпотечні облігації;

  • іпотечні сертифікати;

  • заставні;

  • сертифікати ФОН;

  • приватизаційні цінні папери — цінні папери, які посвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки манна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду;

  • похідні цінні папери — цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів;

  • товаророзпорядчі цінні папери — цінні папери, які надають їхньому власнику право розпоряджатися майном, вказаним у цих документах .

Незважаючи на розмаїтість цінних паперів і чисельність їх типів і видів, будь-який цінний папір характеризується трьома універсальними ознаками:

  • по-перше, цінний папір є безвідкличним свідченням емітенту, що він узяв на себе визначені зобов'язання перед інвестором;

  • по-друге, інвестор не повинний підтверджувати якими-небудь іншими документами своїх прав, що випливають із самого факту володіння цінним папером;

  • по-третє, для передачі прав власності на цінний папір досить внести ім'я нового власника до реєстру акціонерів або в реєстратора депозитарію.



Ознаки, без яких документ не може претендувати на статус цінного папера:

  • цінні папери є грошовими документами, що засвідчують майнове право у формі титулу власності або майнового права, як відносини позики власника документа до особи, що його випустило;

  • цінні папери є документами, що свідчать про інвестування коштів;

  • цінні папери — це документи, у яких відбиваються вимоги до реальних активів;

  • цінні папери приносять дохід і це робить їх капіталом для власника. Однак такий капітал істотно відрізняється від реального капіталу, він не функціонує в процесі виробництва.

Функції цінних паперів:

  1. Регулятивна — забезпечує приплив та відтік коштів у різні галузі економіки, вирівнює обіг грошової маси.

  2. Мобілізаційна — об'єднує вільні капітали для інвестування.

  3. Інформаційна — біржові курси, рейтинги та ін., це барометр змін в економіці;

  4. Контролююча — передбачає контроль за дотриманням законодавства.

  5. Єднальна — відбиває, процеси в суспільстві, економіці, політиці та переносить їх вплив на фондовий ринок


Список використаної літератури:

  1. ФІНАНСИ Навчальний посібник За загальною редакцією д-ра екон. наук, професора І. В. Журавльової Харків ХНЕУ ім. С. Кузнеця 2017

  2. Гурова К. Д. Фінанси, гроші та кредит : навч. посіб. / К. Д. Гурова, О. Л. Шелест, І. В. Колупаєва. – Х. : Світ книг, 2015.йка Київ • Алерта • 2017

  3. О.Я. СТОЙКО, Д.І. ДЕМА ФІНАНСИ Підручник За редакцією кандидата економічних наук

  4. 2017 - Журавльова І В, Гаврильченко О В, Полтініна О П, Найденко О Є та ін.

  5. Навчальний посібник в 2-х частинах/ [ Баранова В.Г., Волохова І.С., Хомутенко В.П. та ін.] за заг. ред. Баранової В.Г. – Одеса: Атлант, 2015

скачати

© Усі права захищені
написати до нас