Феномен депривації
Поняття депривації
Депривація -позбавлення індивіда можливості задовольняти сенсорні, емоційні або когнітивні потреби.
У змістовно психологічному плані поняття «депривація» є спорідненим із поняттям «фрустрація», але не тотожним йому.
Порівняно з останнім депривація суттєво більш тяжкий, хворобливий та іноді особистісно руйнівний стан, що відрізняється якісно вищим рівнем жорсткості і стійкості. Залежно від обставин у депривованої особи можуть виявлятися різні потреби.
Внутрішні механізми
Незважаючи на багатовікову історію вивчення явища депривації, психологи не мають єдиної думки щодо внутрішніх механізмів його впливу.
Дослідження в галузі екстремальної психології дали змогу виявити зміни на фізіологічному і душевному рівнях, визначити деякі закономірності і створити низку способів керування сенсорною депривацією, які можна використовувати для корекції психологічних станів.
Підходи до описання і пояснення причин і наслідків депривації
1. Теорія навчання (біхевіоральний підхід) передбачає, що розвиток
індивіда залежить винятково від чинників зовнішнього середовища.
2. Представники психоаналітичної концепції особливу увагу приділяють
досвіду ранніх переживань індивіда.
3. Гуманістичний підхід ґрунтується на позиції, що фрустрація основних
потреб (фактично – переживання депривації) призводить до появи у природі людини руйнівних сил.
4. Відповідно до феноменологічної позиції наслідки депривації гальмують
свободу самовизначення особистості, яка первісно закладена в природі людини, однак згодом може втрачатися.
5. Психологічний підхід, заснований на культурно-історичній теорії
Л. С. Виготського, припускає наявність впливу сенситивних періодів на якісне становлення особистості.
Усі перелічені підходи цілком сумісні між собою і, більш того, можуть
конструктивно доповнювати один одного.
Аналіз дитячих переживань знімає психічне напруження, вивільняючи продуктивні ресурси психіки.
Позитивне сприйняття і самосприйняття зумовлюють тенденцію до самоактуалізації особистості. При цьому деякі аспекти поведінки закріплюються на латентному рівні, нівелюючи дію звичних поведінкових схем.
Знання і розуміння сенситивних періодів розвитку дають змогу моделювати систему профілактики деприваційних станів.
Про сумісність підходів
Суттєве значення має саме психологічний бік деприваційних наслідків:
незалежно від того, чим зумовлена депривація: обмеженістю моторики людини, відлученням її від соціуму, позбавленням з раннього дитинства материнської любові, прояви цього явища схожі.
Тривожність, страх, депресія, інтелектуальні розлади – ось найхарактерніші риси так званого деприваційного синдрому.
Симптоматика психічної депривації може охоплювати весь спектр можливих порушень: від легких дивацтв у поведінці та спілкуванні до грубих порушень розвитку інтелекту й особистості.
Психологічний бік деприваційних наслідків
Завдання фахівця
Одним з головних завдань фахівця, який має справу з наслідками психічної депривації, являється допомога людині в тому, щоб:
1) визначити основні характеристики почуттів суб’єкта (найчастіше це: почуття внутрішньої дисгармонії, бездіяльності, депресивності, відчуття безпорадності й психологічної слабкості, пасивності, апатії, агресивності, тривожності, наявність суїцидальних нахилів, деструктивної залежності);
2) усвідомити, що використовувані людиною способи подолання деприваційних впливів неефективні;
3) послабити неадаптивні процеси, що заважають відкрити доступ до ресурсів, які забезпечують адекватне психосоціальне функціонування;
4) активізувати внутрішню активність особи, необхідну для розширення власного арсеналу способів конструктивного подолання негативних впливів психічної депривації.