Ім'я файлу: ФЕДЕРАТИВНА_РЕСПУБЛІКА_НІМЕЧЧИНА_У_ПОВОЄННІ_РОКИ.docx
Розширення: docx
Розмір: 34кб.
Дата: 14.03.2021
скачати
Пов'язані файли:
Юридична деонтологія Методичні рекомендації.doc
MBG.docx
Повсякденне_життя_населення_СРСР.docx
Аналіз інформаційно-комунікаційних технологій у процесі вивчення
Документ Microsoft Word (2).docx
kursovaya_rabota_tmfk.doc
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ.docx
file.pdf
Тема 1 (1).docx
Маслюк Д.В..pdf
радянська модель.docx
Mist_2009_6_41 (8).pdf
Характеристики+индивидуальной+тактики+игры+при+защите+Голиков+Ил
Розміри допомоги.docx
Phrasal verbs.docx
2_12_Сульфаніламі_Протимікозні.docx
Проблема захисту інтелектуальної власності в Інтернеті.docx

ФЕДЕРАТИВНА РЕСПУБЛІКА НІМЕЧЧИНА У ПОВОЄННІ РОКИ


Друга світова війна завершилася для Німеччини цілковитим розгромом і втратою суверенітету. У ході війни Німеччина зазнала тяжких втрат: 13 млн. загиблих (18% населення), промислове виробництво скоротилося до 30% порівняно з довоєнним рівнем, висока Інфляція. Окупаційні власті провели демонтаж заводів і вивезення промислового устаткування в рахунок репараційних виплат. Низьким був життєвий рівень, зросло безробіття. Одночасно в країну прибуло понад 9 мільйонів німців з територій, які відійшли до СРСР та Польщі, а також з Чехословатчини, Угорщини, Югославії. За рішеннями Ялтинської і Потсдамської конференцій країну було окуповано СРСР, СІНА, Великою Британією і Францією. Німеччину поділили на 4 зони: Східна Німеччина відійшла до радянської зони, Західна - до США, Британії і Франції. Для спільного управління було створено Контрольну Раду з головних керівних осіб усіх 4-х зон. Берлін також поділили на 4 частини. Політика окупаційних властей мала бути спрямована на роззброєння, викорінення нацизму і утвердження демократичного ладу Німеччини.

У грудні 1946 р. окупаційні зони США і Британії об'єднано у Бізонію (з 1948 р. Тризонія - приєдналася Франція). Там починають формуватися органи влади, фінансові установи, політичні партії - створюються основи демократичної країни. 20 червня 1948 р. у західній Німеччині проведена грошова реформа, що зупинила інфляцію, ліквідувала "чорний ринок". Збільшилося промислове виробництво, а у 1949 р. досягнуто його довоєнного рівня, чому сприяло і приєднання Західної Німеччини до "плану Маршалла": їй надано 3,9 млрд. доларів стартової допомоги.

8 травня 1949 р. Парламентська рада, утворена з представників західнонімецьких земель, за ініціативою окупаційної влади затвердила "Основний закон Федеративної Республіки Німеччини", що проголосив Західну Німеччину демократичною федеративною державою: до її складу увійшло 11 земель.
Виникла нова держава зі столицею у м. Бонн. Після парламентських виборів новообраний парламент 7 вересня 1949 р. затвердив Конституцію ФРН і обрав голову першого західнонімецького уряду: канцлером ФРН став 73-річний лідер партійного блоку ХДС/ХСС Конрад Аденауер.

У відповідь на це в радянській окупаційній зоні була спеціально обрана Німецька рада. 7 жовтня 1949 р. вона проголосила утворення Німецької Демократичної Республіки, її столицею став східний Берлін (західна зона міста стала самоврядною територією, пов'язаною з ФРН). Отже, Німеччина, населення якої прагнуло до того, щоб країна після Другої світової війни була єдиною, мирною і демократичною, фактично стала першою ареною зіткнення супердержав у "холодній війні". Саме їхня непоступливість та амбіції спричинили розкол Німеччини на ФРН і НДР, що засвідчило поділ повоєнного світу на дві ворожі частини.



Німецьке "економічне диво". "Нова східна політика" ФРН

У перші роки урядування Аденауера було проведено економічні реформи, результатом яких стало стрімке зростання приросту промислової продукції (9,6% на рік), зростання обсягу виробництва у чотири рази до 1965 року. Такі темпи розвитку отримали назву німецьке "економічне диво" - Німеччина вийшла на одне з перших місць у світі. Автори реформ - канцлер ФРН Аденауер і міністр економіки Л. Ерхард, який став у 1963 р. другим канцлером Західної Німеччини.

Аденауер та Ерхард разом з групою неоліберальних економістів створили теорію "соціального ринкового господарства", за якою особиста ініціатива підприємців, вільна конкуренція мають поєднуватися з елементами державного регулювання. При цьому держава постійно дбає про найменш захищені верстви населення - низькооплачуваних робітників, студентів, пенсіонерів. Для попередження циклічних криз в економіці держава використовувала важелі кредитної й податкової політики, провівши реформи грошової, кредитно-валютних та податкових систем. Капіталовкладення в економіку ФРН, наприклад, зросли з 18,3 млрд. марок у 1950 р. до 41 млрд. марок у 1955 році.

Німецькому "економічному диву" сприяли такі чинники:



  • у ході війни значною мірою вдалося зберегти промисловий потенціал західної частини Німеччини;

  • невеликі репарації (відповідали 5% промислового потенціалу);

  • велика кількість дешевої робочої сили (із Східної Пруссії, Судетів репатрійовані понад 10 млн. німців);

  • кошти за "планом Маршалла" йшли, головним чином, на оновлення виробництва, створення нових галузей (електроніка, нафтохімія та ін.);

  • великий попит на всі види продукції;

  • невеликі воєнні витрати;

  • розвиток нових наукомістких галузей, широке впровадження досягнень НТР;

  • використання світового досвіду, зарубіжних ліцензій та патентів тощо;

  • працелюбність, дисциплінованість, цілеспрямованість й талант німецької нації.

    Безперечною заслугою двадцятирічної ери "Християнських демократів" в ФРН (1949 - 1969) стало "німецьке економічне диво" - відродження економічного потенціалу Німеччини і перетворення її на передову держану Західної Європи. На початку 70-х рр. ФРН вийшла на перше місце в Європі за темпами зростання економіки, особливо у галузі переробки міндобрив, текстильній промисловості, будівельній індустрії. Безробіття стало найменшим у Європі - 4 - 4,5%.


Перетворення ФРН на провідну західноєвропейську державу поставило перед нею нові завдання в галузі зовнішньої політики. Адже політика невизнання країн Східної Європи - своїх безпосередніх сусідів, що проводилась урядами християнських демократів, завела дипломатію ФРН в глухий кут, загрожувала, зокрема, втратою для Західної Німеччини величезного східноєвропейського ринку.

Об'єднання Німеччини. ФРН на сучасному етапі



Процес об'єднання Німеччини здійснювався в декілька етапів. Наслідком проведеного в НДР у червні 1990 р. референдуму став Договір про економічний, валютний та соціальний союз між НДР і ФРН, згідно з яким, зокрема, з 1 липня в Східній Німеччині вводилася західнонімецька грошова одиниця - марка. Народна палата НДР прийняла рішення про входження НДР в ФРН з З жовтня 1990 р. Слід підкреслити, що об'єднанню Німеччини сприяли прихильна позиція нового керівництва СРСР на чолі з М. Горбачовим, активні дії в такому напрямку канцлера ФРН Г. Коля та підтримка даного процесу з боку провідних держав світу.

12 вересня в Москві СРСР, США, Велика Британія і Франція, а також НДР та ФРН підписали Договір про остаточне врегулювання питань стосовно Німеччини. Одночасно був парафійований (набув чинності) Договір про добросусідство, партнерство та співробітництво між СРСР та ФРН. Зміну зовнішньополітичного становища об'єднаної Німеччини і непорушність європейських кордонів закріпив також документ, підписаний 1 жовтня в Нью-Йорку міністрами закордонних справ СРСР, США, Великої Британії, Франції, НДР та ФРН про припинення з об'єднанням Німеччини чинності чотиристоронніх угод стосовно Берліна та всієї Німеччини. Таким чином, об'єднання Німеччини стало великою історичною подією міжнародного значення, яка підвела риску під підсумками Другої світової війни і завершила важливий етап післявоєнної історії Німеччини та Європи.

З жовтня 1990 р. здійснився акт історичної справедливості - німецькі землі і народ об'єдналися у спільній державі, назва якої залишилася - Федеративна Республіка Німеччини, а столицею став Берлін. Того ж року відбулися вибори до бундестагу (парламенту ФРН). Блок ХДС/ХСС - ВДП знову переміг і канцлером об'єднаної Німеччини знову обрано Г. Коля. Основною проблемою його уряду стало подолання економічної відсталості нових (східних) федеральних земель (з 3 тис. підприємств колишньої НДР, наприклад, 70% потребували негайної модернізації та кредитувань), трансформування їх соціально-економічної та політичної структур та їх інтеграція у загально-німецьку економічну й політичну системи.

На останніх виборах до парламенту восени 1998 р. перемогу отримали соціал-демократи у союзі з партією зелених. Новим канцлером ФРН став Г. Шредер. "Ера Коля" закінчилася. До того ж, на початку 2000 р. внаслідок політичного скандалу, що розгорнувся навколо протиправних фінансових порушень керівництва фракції ХДС/ХСС під час виборчої кампанії, відбулася відставка Коля з посад голови ХДС і парламентської фракції.

Зовнішня політика ФРН у післявоєнний період зазнавала змін - від конфронтації з країнами соціалізму (50 -60-ті рр.) і орієнтації на США до "нової східної політики" і мирного співіснування (70 - 90 рр.). ФРН відіграла провідну роль в розробці Заключного акта Гельсінської наради (1975). Після об'єднання німецьких земель ФРН взяла курс на ліквідацію на своїй території американських воєнних баз і виведення американських військ, а також збройних сил СРСР (до кінця 1994 р.) із східної частини країни.

Головним пріоритетом ФРН на сучасному етапі є поглиблення процесу європейської інтеграції у відповідності до національних інтересів. Вона - активний член ЄЕС і НАТО, одна з головних ініціаторів і учасників економічної допомоги Заходу посткомуністичним країнам Східної Європи, здійснює, зокрема, фінансову компенсацію колишнім "остарбайтерам".

ФРН активно співпрацює у сфері бізнесу з Україною, має з нею дипломатичні відносини на рівні посольств. У червні 1993 р. була підписана Спільна декларація про основи відносин і співробітництво між Україною і Німеччиною. Нині завершується робота над Договором про дружбу і співробітництво, який має стати фундаментом для українсько-німецького стратегічного партнерства в Європі в XXI столітті.


скачати

© Усі права захищені
написати до нас