Ім'я файлу: реферат 1.docx
Розширення: docx
Розмір: 41кб.
Дата: 25.06.2020
Пов'язані файли:
Науково-дослідна робота.docx

Навчально-науковий інститут післядипломної освіти

Вищий навчальний заклад України

Буковинський державний медичний Університет

Реферат на тему:

Фармакодинаміка місцевих анестетиків. Сучасні погляди.

Виконала лікар- інтерн:

Солов’янчик О. В.

Чернівці, 2020

План реферату:

1. Вступ

2. Механізм дії місцевих анестетиків.

3. Фармакологічна дія місцевих анестетиків.

4. Ускладнення місцевої анестезії та методи боротьби з ними.

5. Висновок.

6. Список використаної літератури.

Вступ

Сучасний рівень медицини характеризується не тільки впровадженням нових фармакологічних та інструментальних технологій, а й безумовною вимогою забезпечення безпеки пацієнта і персоналу при їх повсякденному застосуванні. Очевидно, що складна апаратура та потужні ліки, які з’являються в операційній чи у відділенні інтенсивної терапії, вимагають постійного удосконалення знань лікарів про можливі негативні наслідки їх використання. В той же час, як свідчить практика, навіть для досвідчених лікарів, які багато років працюють у великих клініках, характерне “притуплення” уваги до технологій, які існують багато років і на перший погляд вважаються простими та засвоєними. Наприклад, саме анестезіологи зі стажем роботи понад 15 років найчастіше допускають помилки при проведенні гемотрансфузій, а найнижчий показник володіння основами серцево-легеневої та церебральної реанімації відповідно до сучасних рекомендацій спостерігається серед лікарів вищої кваліфікаційної категорії. Отже, постійної уваги потребують не тільки нові препарати та методи лікування, а й ті, що застосовуються багато років, але мають високий ризик розвитку небажаних реакцій та ускладнень. Місцеві анестетики можна з повним правом віднести до препаратів, які застосовуються широко не тільки в анестезіології, а й в офтальмології, ЛОР-практиці, лікуванні хронічного та онкологічного болю тощо. При всіляких позитивних сторонах даного класу препаратів вони мають потенційні загрози, і на першому місці серед них – токсичні реакції. Синтез сучасних представників місцевих анестетиків йде саме за напрямом зниження токсичного впливу на серцево-судинну, центральну нервову системи, але повністю уникнути цих загроз поки що не вдається. Мета роботи – узагальнити дані про сучасні погляди на механізм дії місцевих анестетиків, їх можливі токсичні реакції та методи їх профілактики і лікування.

Механізм дії місцевих анестетиків

Клітини нейронів містять специфічні Na+-канали, що мають достатньо складну глікопротеїдну структуру: вони складаються з альфа-субодиниці та двох менших Р-субодиниць; функції останніх до кінця не визначено. Альфа-субодиниця складається з чотирьох однакових доменів, кожен з яких формується з шести вкритих мембранами спіралей (S1–S6). Усі ці 24 циліндричні спіралі розташовані радіально, оточені мембраною і формують центральний канал. Крім того, групуючись між собою, вони утворюють ворота для трансмембранного проходження іонів, які регулюються залежно від заряду клітинної мембрани (рис. 1). Рис. 1. Схематичне зображення натрієвого каналу клітинної мембрани Проблемна стаття / Problem article 9 Pain Medicine / Медицина Болю , #3 • (3) • 2016 Провідність Na+ каналів залежить від величини потенціалу мембрани. Під час потенціалу спокою основні ворота (і сам натрієвий канал) закриті. Повільна деполяризація викликає відкриття воріт (відкривання каналу), але швидка деполяризація під час генерації потенціалу дії знову призводить до закриття каналу (його інактивації). Якщо відкрита достатня кількість натрієвих каналів, кількість іонів натрію, що входить до клітини, починає перевищувати кількість іонів калію, що виходять з клітини. Це призводить до деполяризації мембрани нейрона, що ще більше сприяє відкриттю натрієвих каналів, внаслідок чого відбувається подальша й остаточна деполяризація мембрани. Утворюється швидкий потік натрію всередину клітини до рівноважного Na+ потенціалу (біля +67 мВ). Потім інактивація Na+-каналів і робота натрій-калієвого насосу (шляхом активного транспорту) призводить до відновлення в клітині втрачених іонів калію та виведення з неї надлишкового натрію. Місцеві анестетики (МА) проникають всередину аксона у вигляді ліпофільних основ. Всередині нервового волокна МА переходять в іонізовану (протонну) форму і викликають блок натрієвих каналів у результаті з’єднання з рецептором. Отже, четвертинні (повністю іонізовані) МА діють всередині нервової клітини, на відміну від неіонізованих сполук (як анестезин), що розчиняються в мембрані, частково або повністю блокуючи натрієві канали. Як іонізовані, так і неіонізовані молекули МА блокують натрієві канали, попереджуючи відкриття воріт (тобто викликаючи інактивацію каналів). У результаті інактивується так багато натрієвих каналів, що кількість відкритих каналів зменшується нижче певного мінімуму, необхідного для досягнення критичного рівня деполяризації. При цьому потенціал дії не генерується – виникає нервовий блок. При цьому даний блок посилюється пропорційно посиленню нервової стимуляції; це пов’язано з тим, що більша частина молекул МА (в іонізованій формі) входить до натрієвих каналів при їх відкритті, викликаючи інактивацію більшої кількості цих каналів. Хімічна структура місцевих анестетиків та їх токсичні ефекти МА складаються з ліпофільної (частіше – ароматичне кільце) та гідрофільної (частіше – вторинний або третинний амін) частин, з’єднаних ефірним або амідним зв’язком. Звідси всі МА і поділяються на заміщені аніліди (аміди) та складні ефіри. До ефірів належать новокаїн та хлорпрокаїн, до амідів – такі сучасні МА, як лідокаїн, мепівакаїн, бупівакаїн, прилокаїн, ропівакаїн тощо. Ефекти місцевих анестетиків поділяються на місцеві – блокада нервових волокон (у разі блокади нервового стовбура – регіонарна анестезія) та загальні, що виникають внаслідок системної дії при резорбції (або введенні) МА в кров’яне русло. Токсичні ефекти МА визначає їх системна дія. Токсичні ефекти МА відомі з моменту їх впровадження в клінічну практику. Частота системних токсичних ефектів на сьогодні значно зменшилась порівняно з минулими (до 1981) роками. У дослідженнях раннього періоду середня частота таких ускладнень була 100 на 10000 блокад (1%). Наприклад, у роботах Bonica частота токсичних ефектів МА в акушерській практиці сягала 3%. Зменшенням частоти системної токсичності слід завдячувати профілактичним заходам, що попереджають випадкове внутрішньосудинне введення препарату; насамперед це стосується епідуральної анестезії. Більш сучасні дослідження декларують частоту системної токсичності від 11 на 10000 до 1,2 на 10000 блокад. Особливо зменшилась частота системної токсичності МА при виконанні епідуральної анестезії. Частота випадків інтоксикації при периферичних блокадах залишається значно вищою, оскільки при цьому вводяться більші дози МА. При цьому суттєву роль відіграють фактори, що впливають на зростання плазмової концентрації анестетику після місцевого введення. Такими факторами є ступінь кровозабезпечення місця введення, швидкість метаболізму та елімінації продуктів метаболізму, супутні захворювання пацієнта. Наприклад, найвищий рівень абсорбції спостерігається при міжреберній блокаді, нижче – при паравертебральних блоках, далі йдуть блокади шийного та плечового сплетень. Найменший рівень абсорбції спостерігається при епідуральному та субарахноїдальному введенні. Різна частота токсичних проявів може бути при блокаді одного нервового стовбура різними доступами. Наприклад, при блокаді плечового сплетення драбинчастим доступом плазмова концентрація лідокаїну в 1,5–2 рази вища порівняно з надключичним або підключичним доступом.

Фармакологічна дія місцевих анестетиків

Новокаїн широко використовують для місцевої анестезії - головним чином для інфільтраційної; для поверхневої анестезії він мало придатний, оскільки поволі проникає через непошкоджені слизисті оболонки. Широко призначають новокаїн і для лікувальних блокад. Новокаїн застосовують для інфільтраційної, провідникової і епідуральної анестезіі. Іноді призначають також для внутрішньокісткової анестезії. Для анестезії слизистих оболонок новокаїн іноді використовують в оториноларингології. Для отримання поверхневого анестезуючого ефекту необхідні 10 - 20% розчини. При місцевій анестезії концентрація розчинів новокаїну і їх кількість залежать від характеру оперативного втручання; способу застосування, стану і віку хворого і т.п. Для зменшення всмоктування і подовження дії розчинів новокаїну при місцевій анестезії до них зазвичай додають розчин адреналіну гідрохлорида, оскільки новокаїн на відміну від кокаїну звуження судин не викликає. Новокаїн рекомендується також для лікування різних захворювань. Новокаїнова блокада має на меті ослабити рефлекторні реакції, що виникають при розвитку патологічних процесів. Розчини новокаїну застосовують також внутрішньовенно і всередину (при гіпертонічній хворобі, пізньому токсикозі вагітних з гіпертонічним синдромом, спазмах кровоносних судин, фантомних болях, виразковій хворобі шлунку і дванадцятипалої кишки, неспецифічному виразковому коліті, свербінні, нейродерміті, екземі, кератиті, иридоциклите, глаукомі і ін.). У вену вводять поволі, краще в ізотонічному розчині натрію хлориду. Кількість ін'єкцій (іноді до 10 - 20) залежить від тяжкості захворювання і ефективності лікування. Для зняття спазмів периферичних судин і поліпшення мікроциркуляції при відмороженнях (у дореактивному періоді) запропонована суміш, що складається з новокаїну, папаверину, нікотинової кислоти і гепарину. Вводять внутрішньоартеріальний. Внутрішньовенне введення невеликої кількості новокаїну потенціює дія засобів, вживаних для наркозу, надає аналгезуючу і протишокову дію, у зв'язку з чим його застосовують іноді для підготовки до наркозу, та під час наркозу (для посилення дії основного анестетика) і в післяопераційному періоді (для зняття хворій і спазмів). Внутрішньошкірні ін'єкції рекомендуються для циркулярної і паравертебральної блокади при екземі, нейродерміті, ішіасі і ін. Свічки (ректальні) з новокаїном використовують як місцевоанестезуючий і спазмолітичний засіб при спазмах гладкої мускулатури кишечника. Новокаїн застосовують також, використовуючи метод електрофорезу. У зв'язку зі здатністю препарату зменшувати збудливість серцевого м'яза його призначають іноді при миготливій аритмії. Ефективнішими і специфічно діючими антиаритмічними засобами є місцеві анестетики лідокаїн і тримекаїн і похідне новокаїну - новокаїнамид. Новокаїн застосовують для розчинення Пеніциліну з метою подовження терміну його дії. Новокаїн призначають також у вигляді внутрішньом'язових ін'єкцій при деяких захворюваннях, чаші тих, що зустрічаються в літньому віці (ендартеріїт, атеросклероз, гіпертонічна хвороба, спазми коронарних судин і судин мозку, захворювання суглобів ревматичного і інфекційного походження і ін.). Новокаїн використовують головним чином для місцевої інфільтраційної і провідникової анестезії. Найчастіше для місцевої анестезії його використовують в 0,25—0,5 % розчинах. Анестезія при цьому триває до 1,5 год. За 1 год операції дозволяється вводи­ти до 2 г новокаїну. Максимальні разові дози для дорослих: у разі використання 0,25 % розчину — 500 мл, 0,5 % - 200 мл, 1 % - 75 мл, 2 % -25 мл. Препарат частіше використову­ють у комбінації з адреналіном, що зменшує швидкість його всмоктування.

Безпосередньо перед знеболюванням подають по 2—3 краплі 0,1 % роз­чину адреналіну на 100 мл 0,25 % — 0,5 % розчину новокаїну. Це дозволяє зменшити дозу анестетика у 1,5— 2 рази і знизити його токсичність. Зменшення токсичності новокаїну при цьому зумовлено тим, що у разі по­вільного всмоктування він встигає гідролізуватися псевдохолінестеразою плазми і не кумулює.тТримекаїн для місцевої інфільтраційної анестезії використовують у вигляді 0,25— 0,5 % розчину. Разові дози звичайно не перевищують 20 мг/кг. На відміну від новокаїну, він впливає на рубцевозмінені тканини. Для провідникової анестезії використовують 1 % (до 100 мл) або 2 % (до 20 мл) розчин, а для перидуральної — 2—3 % роз­чин (10—12 мг/кг). Ксикаїн (лідокаїн) — одна з найстійкіших анестезуючих речовин, що не втрачає своїх властивостей під дією кислот, основ, кипіння. Рідко зумов­лює алергічні реакції, у 4 рази сильніший за новокаїн і в 2 рази токсичніший. Діє протягом 3— 5 год. Ксикаїн використовують для інфільтраційної анестезії у вигляді 0,25— 0,5 % розчину, для провідникової — 1 %, перидуральної — 2 %, термінальної — 5 % розчину. Максимальна ра­ова доза для дорослих — у розчині до 200 мг, а у поєднанні з адреналіном — 500 мг. Дикаїн використовують в 0,25—2 % розчині для термінальної анестезії, бо він легко проникає через слизові оболонки і не проникає через непошкоджену шкіру. Анестезія настає через 2—3 хв і триває 20—40 хв. Дітям до 10 років анестезію дикаїном не проводять. Максимальна разова доза — 1 мг/кг. Анестезіологи використовують термінальну анестезію перед інтубацією трахеї для зменшення подразної дії ендотрахеальної трубки. Особливо широко її використовують у разі бронхоскопії, яку проводять з допомогою розпилювача Макинтоша або гортанного шприца. Для анестезії трахеї і бронхів хворому під час розпилюван­ня речовини пропонують зробити глибокий вдих. Тулуб нахиляють попе­ремінне праворуч і ліворуч, щоб до­сягти анестезії в обох бронхах.

Ускладнення місцевої анестезії та методи боротьби з ними

Загальна частота системного токсичного прояву при блокаді плечового сплетення складає в різних дослідженнях від 20 до 7,5 на 10000 блоків. Інтоксикація місцевим анестетиком частіше розвивається при нирковій або печінковій недостатності, ацидозі та у хворих із супутньою ішемічною хворобою серця. Клініка токсичної дії МА. Клінічно інтоксикація МА проявляється в першу чергу ознаками ураження ЦНС та серцево-судинної системи. При цьому токсичні ефекти ЦНС проявляються раніше, ніж кардіотоксичність. Про те, що при внутрішньосудинному введенні місцеві анестетики можуть викликати судоми, відомо практично від початку їх використання. При цьому судомна доза МА обернено пропорційна потужності МА. Отже, чим сильніший анестетик – тим більші ризики розвитку судом при перевищенні безпечної плазмової концентрації. Ацидоз та гіперкапнія знижують судомну дозу при незмінній плазмовій концентрації, в той час як при вагітності зменшується не плазмова концентрація, що може призвести до судом, а введена місцево доза, яка все ж призведе до підвищеної плазмової концентрації. Серцево-судинні ускладнення від токсичного впливу МА виникають при їх застосуванні в більших дозах та, відповідно, при вищих концентраціях МА в крові порівняно з ускладненнями з боку ЦНС. Якщо несприятливі ефекти МА на ЦНС скоріше викликають острах у анестезіолога, то ускладнення з боку системи кровообігу значно небезпечніші для пацієнта. Не всі МА однаково впливають на серцево-судинну систему. Експериментально виявлено прямий кореляційний зв’язок між потужністю МА та його кардіотоксичним ефектом: потужніші анестетики викликають зупинку серця при менших плазмових концентраціях. МА проявляють множинні ефекти стосовно серцево-судинної системи. По-перше, вони впливають на електрофізіологію серця: молекули МА зв’язуються з Na-каналами (бупівакаїн це робить швидше і на довший період порівняно з лідокаїном), змінюючи їх функціональну здатність, що одночасно супроводжується як анти- (в малих дозах), так і проаритмічним ефектом та пригніченням провідної системи серця. Водночас, МА мають прямий негативний інотропний ефект. Тонус судин при низьких плазмових концентраціях МА зростає (вазоконстрикція), а при високих – зменшується (вазодилатація). Розширення судин також спостерігається регіонально – в ділянках заблокованої симпатичної іннервації при плексусних та стовбурових блокадах. У судинах головного мозку (ГМ) ці ефекти також мають місце, що посилює токсичний вплив на ЦНС. Множинність і тривалість впливу на систему кровообігу, особливо на провідну систему серця, стають суттєвою перешкодою при реанімації – у випадку, коли наслідком токсичного впливу МА стала зупинка серцевої діяльності. Загалом вплив на систему кровообігу прямо пропорційний плазмовій концентрації МА. Він охоплює тонус судин, скоротливість і провідність міокарда і серцевий ритм. МА здатні блокувати не тільки натрієві канали, але й кальцієві канали кардіоміоцитів, знижуючи вхідний потік кальцію і скорочуючи потенціал дії мембрани клітини, а зниження концентрації кальцію в цитоплазмі, відповідно, знижує скоротливість. Третім механізмом є вплив на калієві канали. Блокада продукції цАМФ (особливо при передозуванні бупівакаїну) впливає на силу скорочень і зменшує терапевтичну дію бупівакаїну. В еквіпотенційних дозах бупівакаїн більше, ніж лідокаїн, пригнічує скоротливість міокарда, оскільки в 5 разів сильніше блокує кальцієві канали. Аритмогенні ефекти анестетиків також відрізняються. Високі дози лідокаїну здатні викликати колапс і тяжку гіпотензію, а також синусову брадикардію. Бупівакаїн може викликати розширення і деформацію комплексу QRS, шлуночкові аритмії, електромеханічну дисоціацію і рефрактерну асистолію. Порушення провідності пов’язане зі зменшенням потоку натрію, що входить до клітини. При цьому деполяризація мембрани уповільнена, що електрокардіографічно проявляється подовженням інтервалу PR, розширенням комплексу QRS і появою ознак атріовентрикулярної блокади. Уповільнення провідності провокує активацію ектопічних водіїв ритму, а відтак – виникнення шлуночкових тахіаритмій і фібриляцію серця. В експерименті пряма залежність токсичних ефектів від плазмової концентрації підтверджується чітким зв’язком між ефектами ЦНС і токсичними реакціями з боку серця: шлуночкові аритмії виникали при введенні подвійної дози, яка викликала судоми. Дослідження частоти адреналін-індукованої фібриляції шлуночків при експериментальній інфузії МА виявили значно більшу частоту фібриляцій при застосуванні бупівакаїну порівняно з лідокаїном. В ряді випадків уведення лідокаїну було ефективним заходом при фібриляції на фоні інтоксикації бупівакаїном. Отже, зупинка серцевої діяльності може мати різне походження при застосуванні різних МА. Якщо зупинка серця при інтоксикації лідокаїном стається внаслідок пригнічення скоротливості лівого шлуночка, то при інтоксикації бупівакаїном вона є наслідком аритмогенного ефекту. При цьому введення адреналіну також є аритмогенним. Отже, найбільші складності виникають саме при зупинці серця внаслідок інтоксикації бупівакаїном. Звідси постає важливе питання: чим лікувати пацієнта з зупинкою серця при неефективності адреналіну. На сьогодні відомо принаймні три механізми дії МА, які одночасно сприяють зупинці серця при зростанні плазмових концентрацій бупівакаїну: блокада Na+-каналів, інгібіція транзиторного викиду К+ і реполяризація шлуночкових міоцитів та вивільнення Ca2+ з саркоплазматичного ретикулуму. Відомо щонайменше 10 різних субкласів натрієвих каналів. Однак експресія тетродотоксинрезистентних NaV1.8-каналів обмежена для пошкодження чутливих нейронів малого діаметра, що дають С-волокна. Дослідження поведінки чистих ліній мишей, що позбавлені NaV1.8-каналів, підтвердили роль саме цього субкласу в сприйнятті больових стимулів термічної, механічної та запальної природи [14–17]. Натрієві канали можуть блокуватися різними речовинами. Одні з них блокують їх позаклітинно (тетродотоксин, Saxitoxin, який виділено з паралізуючих молюсків), інші – внутрішньоклітинно (МА, антиаритмічні препарати класу І, деякі протисудомні засоби, Batrachotoxin – токсин отрутної жаби). Проблема полягає в тому, що всі речовини блокують натрієві канали неселективно. Тобто, впливаючи на NaV1.8-канали для блокування проведення ноцицептивної стимуляції, ми водночас впливаємо й на інші субкласи цих каналів, що проявляється кардіотоксичними ефектами. Пошук селективних інгібіторів NaV1.8-каналів на сьогодні залишається перспективним напрямком медицини болю. Вплив бупівакаїну на K+-канали детально вивчено на ізольованих клітинах кардіоміоцитів щурів. Бупівакаїн у підвищеній концентрації призводив одночасно до зменшення пікової амплітуди потоку і до значного зростання частоти інактивації зовнішнього потоку іонів. Вивчення кривих цих потоків показує, що інгібіція не відбувається до початку деполяризаційної хвилі. Однак протягом деполяризації (коли канали відкриті) інгібіція калієвих каналів відбувається експоненційно, причому величина ефекту перебуває в тісній залежності від концентрації бупівакаїну. Водночас подібний ефект мепівакаїну був значно менш виражений, що підтверджує роль цього механізму в кардіотоксичності бупівакаїну. Пригнічення скоротливості кардіоміоцитів внаслідок токсичного впливу МА вивчалося також на ізольованих клітинах кардіоміоцитів гвінейських свиней. Бупівакаїн та етидокаїн, так само як і лідокаїн, проявляли зворотну депресію скоротливості міокарда; відповідно менш клінічно значущу депресію викликала високочастотна стимуляція (2–3 Гц) порівняно з низькочастотною (менше 1 Гц). Для визначення механізму депресії скоротливості було вивчено вплив МА на повільний (опосередкований кальцієвими каналами) потенціал дії частково деполяризованого м’яза. Етидокаїн, бупівакаїн та лідокаїн призводили до вираженої депресії уповільненої скоротливої відповіді, що викликано вивільненням кальцію із саркоплазматичного ретикулуму.

Висновок

Незважаючи на велику кількість уже накопичених даних, результати нових досліджень постійно спонукають до перегляду поглядів на проблему токсичних ускладнень місцевих анестетиків. Наприклад, з’являються дані про ефективність ліпідних емульсій при інтоксикаціях препаратами, що не є місцевими анестетиками. Погляди на реанімаційні заходи також не є незмінними. У редакційній статті 2009 року в журналі Anesthesiology дискутується відмова від адреналіну при бупівакаїнасоційованій зупинці серця. Автори наголошують, що проблеми застосування адреналіну вивчались лише за умови його застосування без ліпідних емульсій. Отже, можливо, при використанні адреналіну разом з інфузією ліпідів результати були б кращі. Крім того, хоча більшість опублікованих робіт свідчить про ефективність застосування ліпідних емульсій при асоційованій з МА зупинкою серця, окремі експериментальні дані цього не підтверджують. При вивченні ліпідних емульсій на моделі свиней інфузія ліпідів на фоні СЛЦР не покращувала результати. Однак у цьому дослідженні всі тварини отримували адреналін з вазопресином, що йде всупереч з протоколами інших досліджень. Результати метааналізу, включаючи експериментальні та клінічні, також не дають остаточної відповіді, хоча й свідчать, що в більшості публікацій переважають позитивні результати. Інформацію про застосування ліпідних емульсій, що постійно оновлюється, можна знайти на спеціалізованому інформаційному сайті (http://lipidrescue.squarespace. com) Таким чином, хоча за останні роки за умов використання сучасних технік регіонарної анестезії частота системної токсичності МА суттєво зменшилася, ризик її виникнення залишається на рівні, достатньо високому для того, щоб з ним рахуватися. Профілактичні заходи, розроблені на початку 80-х років минулого століття, що включають в себе повторну перевірку маркування ампули, аспіраційні проби, повільне введення, обмеження максимальних доз та попереднє введення тест-дози, залишаються актуальними і в сучасній анестезіологічній практиці. Застосування ліпідних емульсій у разі асоційованої з МА зупинки серця знайшло своє місце в клінічних протоколах, але ряд принципово важливих питань залишився: коли починати (раніше чи чекати асистолії / фібриляції шлуночків); наскільки ефективним буде застосування інших (ніж інтраліпід) жирових емульсій; чи достатньо для початку терапії ліпідами ознак токсичного впливу на ЦНС, чи необхідно чекати ознак ураження серцево-судинної системи; чи достатньо безпечно застосовувати інтраліпід (алергійні реакції, панкреатит, підвищення внутрішньочерепного тиску, екстракорпоральна мембранна оксигенація, варфаринорезистентність, проконвульсант тощо) та яка його максимально рекомендована доза, і, нарешті, чи можливе застосування інтраліпіду в інших ситуаціях зупинки серця? Отже, проблема токсичності МА лишається відкритою. Незважаючи на те, що застосування ліпідних емульсій входить до більшості протоколів надання допомоги при зупинці серця, пов’язаній з МА, включаючи проект українського протоколу, ефективність їх використання з точки зору доказової медицини ще потребує підтвердження в клінічних дослідженнях. У той же час проведення таких досліджень може бути розцінене як неетичне, враховуючи вже існуючі дані про ефективність ліпідів. Одним із напрямків, що дозволить зменшити ризики цієї токсичності, є розробка селективних блокаторів Na-каналів.

Список використаної літератури

1. Столяренко П. Ю., Федяев И. М., Столяренко Т. И. Малоизвестные страницы из истории местной анестезии // Маэстро стоматологии. – 2003. – № 2 (11). – С. 99–106.

2. Mulroy M. F., Norris M. C., Liu S. S. Safety steps for epidural injection of local anesthetics: Review of the literature and recommendations. Anesth Analg 1997; 85 : 1346–1356.

3. Tanaka K., Watanabe R., Harada T., Dan K. Extensive application of epidural anesthesia and analgesia in a university hospital: Incidence of complications related to technique. Reg Anesth 1993;18 : 34–38.

4. Brown D. L., Ransom D. M., Hall J. A., Leicht C. H., Schroeder D. R., Offord K. P. Regional anesthesia and local anesthetic-induced systemic toxicity: Seizure frequency and accompanying cardiovascular changes. Anesth Analg 1995; 81 : 321–328.

5. Moore D. C., Batra M. S. The components of an effective test dose prior to epidural block. Anesthesiology. 1981; 55 : 693–696.

6. Auroy Y., Narchi P., Messiah A., Litt L., Rouvier B., Samii K. Serious complications related to regional anesthesia: Results of a prospective survey in France. Anesthesiology 1997; 87 : 479–486.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас