Практичне 12. Андрійчук Аліна 4201
Тема: Фактори ризику.
Методика розрахунку показників ризиків та їх оцінка.
Причина – це все те,що безпосередньо сприяє виникненню явища.
Фактор ризику – це все те, що сприяє прояву причини. Фактор антиризику – це все те, що перешкоджає прояву причини.
Однією з головних задач епідеміологічного підходу є вивчення причин захворювань..
Знання про причини допомагають визначити підходи до рішення основних клінічних задач; профілактики, діагностики і лікування.
Незважаючи на те, що чинники ризику не є визначальними у виникненні захворювань, інтерес до них значно високий.
На відміну від безпосередніх причин виникнення і розвитку захворювань і її наслідків (бактеріологічних, фізичних, механічних та інших несприятливих дій), що прямо чи опосередковано зумовлюють патологічні зміни в організмі, чинники ризику створюють сприятливий фон для виникнення захворювання.
| Група факторів ризику | Частка впливу (%) |
| Спосіб життя паління, неправильне харчування, зловживання алкоголем, шкідлива праця, стреси, гіподинамія, поганий побут, наркотики, неповна чи багатодітна сім’я, гіперурбанізація | 51-52 |
| Навколишнє середовище забруднені повітря, вода, їжа, грунт, рівень радіації, електромагнітні поля | 20-21 |
| Біологічні чинники спадковість, конституція, стать, вік | 19-20 |
| Медичні чинники щеплення проти інфекцій, медичні обстеження, якість лікування | 8-9 |
Фактори ризику. Показники ризику: абсолютний, відносний та додатковий популяційний ризик.
Чинник ризику – це особливість організму або зовнішня дія, що сама по собі не є причиною захворювання, але окремо чи в комбінації одна з одною збільшують ймовірність ризику виникнення окремих захворювань або іншого несприятливого результату.
Існує 3 способи виділення чинників ризику:
- логічний, який базується на глибокому знанні суті явища;
- досвід та особисті спостереження;
- вивчення літератури.
Класифікація чинників ризику.
Ендогенні – це внутрішні, біологічні (генетичні, вік, стать, стан імунобіологічної реактивності, підвищений АТ, гіперхолестеринемія).
Екзогенні (зовнішні) діляться на :
- природні (літосфера, атмосфера,гідросфера,біосфера);
- антропогенні (фактори, зв'язані з взаємодією людини з навколишнім середовищем; фактори, зв'язані з взаємодією людини з штучно створеними чинниками.).
Соціальні – урбанізація, умови праці,матеріальні умови життя та побуту, та власне соціальні,що зв'язані з взаємовідносинами людей та способом їх життя. фактори, зв'язані з поведінкою людей.
Крім того виділяють ще факторіальні,результативні,керовані та не керовані чинники.
Ризик – в епідеміологічних дослідженнях визначається як імовірність виникнення у індивіда захворювання або його наслідків протягом певного періоду часу.
Кількісно ефект впливу можна виразити через:
показники індивідуального ризику: абсолютний ризик (додатковий,атрибутивний ризик) і відносний ризик;
показники популяційного ризику.
Абсолютний, додатковий ризик (різниця ризиків).
- Показує, який рівень захворюваності (або її наслідків), зумовлений дією чинника ризику.
- Це різниця показників захворюваності або її наслідків у осіб, підданих і не підданих впливу досліджуваного чинника.
- Методика розрахунку: Коефіцієнт захворюваності у осіб, які піддані дії чинника ризику – коефіцієнт захворюваності в осіб, які не підпадали під дію чинника ризику.
Шанси. Показник відношення шансів. Методика розрахунку та оцінка.
Відносний ризик (співвідношення ризиків).
- Показуєу скільки разів захворюваність (або її наслідки) тих, хто підпадав під вплив чинника ризику вища ніж у осіб без нього.
- Це відношення показника захворюваності, або її наслідків у осіб,які підпали під вплив досліджуваного чинника, до величини показника захворюваності,або її наслідків у осіб,які не підпали під вплив цього чинника.
- Методика розрахунку:
Коефіцієнт захворюваності у осіб, які піддані дії впливу чинника ризику
Коефіцієнт захворюваності у осіб, які не підпадали під вплив чинника ризику
Додадковий популяційний ризик.
- Показує, яка додаткова захворюваність у популяції, пов’язана з чинником ризику.
- Це добуток додаткового ризику на поширеність чинника ризику в популяції.
- Методика розрахунку:
Додатковий ризик X поширеність чинника ризику в популяції
Додаткова частка популяційного ризику.
- Показує, яка частка випадків захворювання (або його наслідків) у популяції зумовлена дією чинника ризику.
- Цевідношення додаткового популяційного ризику і коефіцієнта поширеності захворювань.
Відношення шансів.
Шанс - це відношення ймовірності того, що подія відбудеться, до ймовірності того, що подія не відбудеться.
Для оцінки відносного ризику у дослідженнях типу «випадок – контроль». використовується спеціальний показник. який називається відношення шансів.
Методика організації і проведення ретроспективного епідеміологічного дослідження типу «випадок – контроль» відрізняється від методики організації і проведення когортного дослідження. Групи спостереження: основна (хворих на конкретне захворювання) і контрольна (особи без досліджуваної патології) формуються не природним способом, а дослідником. Розрахувати показники частоти захворювання, а на їхній основі показники ризику, як у когортних дослідженнях неможливо. Однак, у дослідженнях типу «випадок – контроль» відомі частоти впливу чинників ризику в основній і контрольній групах. Порівняння цих частот дає показник ризику, який і за своєю суттю, і математично рівнозначний відносному ризику, і визначається як відношення шансів події в одній групі до шансів події в іншій групі.
Шанси і ймовірності містять ту саму інформацію, але по різному її виражають. Якщо ймовірність того,що подія відбудеться, позначити р, то шанси цієїподії будуть дорівнювати р/(1-р). Наприклад, якщо ймовірність одужання становить 0,3, то шанси одужати, дорівнюють 0,3/(1-0,3) =0,43.
Відношення шансів можна розрахувати на основі даних таблиці порівняння.
Якщо частота впливу вище в основній групі, то ВШ буде більше 1, що вказує на підвищений ризик. Отже, чим сильніший зв'язок між чинником, що впливає, і захворюванням, тим вище ВШ і навпаки
Практичне 13. Андрійчук Аліна 4201
Тема: Скринінг. Методика оцінки чутливості та специфічності скринінгових тестів.
Скринінг. Вимоги до скринінгових тестів.
Скринінгові тести дозволяють виділити з середовища ніби-то здорового населення тих, хто, можливо, має захворювання та тих, хто, можливо, його не має. Скринінговий тест не призначений для діагностики. Особи з позитивними або сумнівними результатами повинні направлятися до своїх лікарів для встановлення діагнозу та призначення необхідного лікування. Ініціатива в проведенні скринінгу зазвичай виходить від дослідника, особи або організації, котрі надають медичну допомогу, а не від пацієнта зі скаргами.Зазвичай скринінг націлений на хронічні хвороби та на виявлення хвороб, відносно яких медична допомога не надається.Скринінг дозволяє виявити фактори ризику, генетичні схильності та передвісники або ранні прояви хвороби.
Існують різні типи медичного скринінгу, кожен з яких має власний напрямок.
Термін «скринінг» походить від англійського слова «screening» та означає «відбір», «сортування», «просіювання»,він проявляється в різних своїх видах та може бути:
– скринінг в охороні здоров’я (профілактичний скринінг – PrescriptiveS.) – масове обстеження осіб, які не вважають себе хворими, для виявлення захворювань, що протікаютьприховано або інших станів (факторів ризику майбутніх хвороб) або скринінг – це система первинного обстеження груп клінічно безсимптомних осіб з метою виявлення випадків захворювання. Прикладом може бути мамографія для виявлення раку молочної залози;
– генетичний скринінг(GeneticScreening) –використання методів молекулярної біології для виявлення мутацій, котрі присутні у людини і підвищують ризик розвитку захворювання, наприклад, генівBRCA1 таBRCA2, що значно підвищують ризик розвитку раку молочної залози та яєчників у жінок;
– перинатальний скринінг–комплекс досліджень, направлений на виявлення ризику розвитку вад плоду під час вагітності;
– скринінг в мікробіології–метод, що використовують для вибіркового виділення цільових видів мікроорганізмів з величезної кількості мікробів;
Також скринінг може використовуватись і в інших галузях, наприклад:
– скринінг в економіці–перевірка кредитоспроможності потенційних партнерів, їх порядності;
– скринінг для забезпечення кадрами – одна з технологій підбору персоналу;
– віртуальний скринінг–обчислювальна процедура, яка включає автоматизований перегляд бази даних хімічних сполук і відбір тих з них, для яких прогнозується наявність бажаних властивостей.
Крім цього, скринінг може бути:
– масовим скринінгом (Mass S.),що означає скринінг всього населення;
– складний або багатовимірний скринінг (Multipleormultiphasic S.) мається на увазівикористання багатьох скринінгових тестів одночасно;
– систематичний (безвибірковий) скринінг– проводиться всім особам в певній популяції, наприклад, ультразвуковий скринінг хромосомної патології, котрий виконують в першому триместрі вагітності.Популяцією для даного скринінгу є всі без виключення вагітні жінки;
– вибірковий скринінг– проводиться серед осіб, на котрих впливають деякі фактори ризику, що можуть викликати те чи інше захворювання. Прикладом такого скринінгу є дослідження медичних працівників на захворюваність гепатитами В та С, ВІЛ, сифіліс, так як, представники даної професії контактують з біологічним матеріалом потенційно хворих людей та відповідно, мають підвищений ризик зараження даними інфекційними хворобами;
– вибірковий скринінг – виконується за відсутності симптомів, але при наявності одного чи більше факторів ризику розвитку досліджуваного захворювання, наприклад вказівки на хвороби найближчих родичів, особливості способу життя або належності обстежуваного до популяції з високою поширеністю відповідного захворювання.
При вивченні предмету соціальна медицина та громадське здоров’я ми будемо розглядати скринінг більшою мірою в системі охорони здоров’я
Чутливість та специфічність скринінгового тесту: методика розрахунку та оцінка.
Концепція скринінгового тесту повністю відрізняється від концепції діагностичного дослідження. За результатами скринінгового тесту не можна встановити точний діагноз та провести лікування. Скринінговий тест дозволяє поділити обстежуваних на 2 групи, першу групу будуть складати ймовірно хворі, а другу групу – особи, у яких з великою ймовірністю хвороби немає. Діагностичне дослідження дозволяє лікарю проводити клінічне втручання.
Основні особливості та відмінності між оглядовим масовим обстеженням (скринінгом) та діагностичним (клінічним) обстеженням відображені у таблиці 1.
Результат скринінгового тесту може бути або позитивним (ймовірність наявності захворювання) або негативним (норма), а справжнє захворювання може бути присутнім, або відсутнім як при позитивному, так і негативному результаті тесту. Таким чином, можливі 4 варіанти тлумачення результатів тесту – 2-а дійсних та 2-а помилкових (див. таблицю 2). Таблиці, котрі представляють дані результати, мають назвутаблиці спряженостіабо таблицями 2х2 або чотирьохпольними таблицями. Таблиця спряженості, це засіб представленняспільного розподілу змінних, призначений для дослідження зв’язку між ними. Таблиця спряженості є найбільш універсальним засобом вивчення статистичних зв’язків, так як в ній можуть бути представлені тільки абсолютні числа з різним рівнем вимірювання.
Незалежно від того, де застосовується скринінг, він має ряд основних характеристик, котрі оцінюють скринінговий тест.До них відносять коефіцієнти ефективності або точності (чутливість, специфічність, прогностична цінність позитивного результату (ПЦПР), прогностична цінність негативного результату (ПЦНР), відтворюваність(показник відповідності та показник відтворюваності), а також якості скринінгового тесту (РОС-аналіз) та інші.
Чутливість(sensitivity) тесту – це здатність тесту давати достовірну оцінкунаявності даного захворювання у обстежуваної особи.
Тести, що володіють високою чутливістю, повинні рідко помилятися в оцінці здоров’я осіб, що дійсно мають будь-яку патологію (хворобу).Іншими словами,чутливі тести не повинні пропускати хворих, хоча при цьому, майже неминуче, в ряді випадків, захворювання може бути помилково «приписане» здоровим особам.
Чутливість тесту вимірюється за питомою вагою (часткою) правильних (достовірних) діагностичних оцінок серед осіб, що дійсно мають дане захворювання. Частку правильних діагнозів називають істинно позитивними результатами.Частина дійсно хворих осіб, що залишилась нерозпізнаною –хибно негативними результатами.
Приклад.Якщо в популяції скринінговий тест з100 осіб,що страждають тією чи іншою патологією, виявляє 95% хворих, а в 5% він дає хибний результат, то його чутливість буде відповідно дорівнювати 95%.
Чутливість тесту визначається за наступною формулою (1):
(1)де, Se – чутливість тесту;
a – істинно позитивний результат;
c – хибний негативний результат.
Специфічність(specificity) тесту – це його здатність давати достовірну оцінкувідсутностіданої хвороби у індивідуума. Зазвичай в цьому випадку, кажуть, – людина здорова, розуміючи під цим відсутність певного захворювання.
Високоспецифічні тести, як правило, не відносять здорових до хворих, але можуть пропустити частину випадків з легким, атиповим перебігом хвороби.Специфічність тесту вимірюється часткою достовірних оцінок відсутності даної хвороби серед дійсно здорових осіб. Цю частку оцінок називаютьістинно негативними результатами, а частку здорових, котрих помилково оцінили, як хворих позначають, якхибний позитивний результат.
Практичне 14. Андрійчук Аліна 4201
Тема: Основи підготовки наукової публікації.
Структура наукової роботи (мета, обсяг та методи, результати власних
досліджень, висновки).
Структура наукової роботи повинна мати та структурні елементи (частини):
титульні аркуші – один українською та один іноземною мовами;
зміст;
перелік умовних позначень (за необхідністю);
основну частину: вступ, розділи із висновками до кожного розділу, висновки (до всієї роботи);
списки використаних джерел;
додатки (за необхідності);
резюме.
Кожний структурний елемент (частина) починається з нової сторінки.
ВИМОГИ ДО СТРУКТУРНИХ ЕЛЕМЕНТІВ (ЧАСТИН)
Титульні аркуші оформлюються за встановленими формами (див. Додатки А та Б).
Зміст
Зміст повинен містити назви структурних елементів (частин), заголовки (за їх наявності) із зазначенням нумерації та номери їх початкових сторінок (див. Додаток В).
Перелік умовних позначень
Перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів подається (за необхідності) у вигляді окремого списку із відповідними поясненнями.
Терміни, скорочення, символи, позначення і таке інше, які повторюються не більше двох разів, до переліку не вносяться, а розшифровка таких, що внесені до переліку, наводиться у тексті при їх першому згадуванні.
Основна частина
У вступі подається загальна характеристика роботи в такій послідовності:
- актуальність теми;
- зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами;
- мета і задачі дослідження;
- методи дослідження;
- наукова новизна одержаних результатів;
- практичне значення одержаних результатів;
- особистий внесок автора дослідження;
- апробація результатів дослідження;
- структура роботи;
- публікації автора роботи (за наявністю).
Актуальність теми
Актуальність теми та доцільність наукового дослідження для розвитку відповідної галузі науки чи виробництва обґрунтовують шляхом критичного аналізу та порівняння з відомими розв’язаннями проблеми. Висвітлення актуальності повинно бути небагатослівним, визначати сутність наукової проблеми (завдання).
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами
Вказується, в рамках яких програм, тематичних планів і наукових тематик, зокрема галузевих та/або державних, виконувалося дослідження, із зазначенням номерів державної реєстрації науково-дослідних робіт і найменування організацій, де виконувалася робота. На кафедрі зіставного мовознавства і теорії та практики перекладу, наприклад, зараз виконується колективна наукова тема «Міжмовна та міжкультурна комунікація: теоретичні та практичні аспекти», затверджена вченою радою КНЛУ 25 квітня 2006 р. (протокол №9) та держбюджетна тема (НДДКР – науково-дослідна та дослідно-конструкторська робота) «Український переклад у контексті світового освітнього простору» (номер державної реєстрації 0112U000985).
Особливості оформлення наукових робіт (представлення даних в таблицях, графічних зображеннях).
Всі наукові роботи студента виконуються державною мовою або іноземною, що вивчається.
Оформлення курсової та дипломних робіт має відповідати загальним вимогам, що висуваються до наукових робіт згідно з державним стандартом ДСТУ 3008-95 Державний стандарт України. Документація. Звіти в сфері науки і техніки. Структура та правила оформлення (Київ: Держстандарт України, 1995.-36с).
Ілюстративний матеріал для захисту робіт виконується у вигляді презентації (Програми: Microsoft Power Point, Slide Show Pro).
Набір тексту наукової роботи здійснюється на комп’ютері через 1,5 міжрядковий інтервал (29 -30 рядків на сторінці), друк – на принтері з одного боку аркуша білого паперу формату А4 (210x297 мм) з використанням шрифтів текстового редактора Word Times New Roman, кегль 14. Поля: ліве – не менше 25 мм, праве – не менше 10 мм, верхнє і нижнє – не менше 20 мм. Шрифт друку повинен бути чітким, щільність тексту – однаковою, стрічка – чорного кольору середньої жирності.
Кожну структурну частину роботи починають з нової сторінки. Заголовки структурних частин «ЗМІСТ», «ВСТУП», «РОЗДІЛ», «ВИСНОВКИ», «СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ», «ДОДАТКИ» друкуються великими літерами симетрично до тексту по центру сторінки (без крапки).
Сторінки роботи нумеруються арабськими цифрами (без знака №) в правому верхньому куті сторінки.
Першою сторінкою роботи є титульний аркуш, який включається до нумерації, але номер сторінки не ставиться. На титульному аркуші зазначають повну назву навчального закладу та його відомчу підпорядкованість, факультет, кафедру, на якій виконана робота, назву роботи, дані про студента, наукового керівника, місто та рік подання роботи до захисту. Скорочення в назвах навчального закладу та теми роботи не допускається. Зразок титульного аркуша наведеноу Додатку В.
Одразу після титульної сторінки розміщується анотація (для дипломних робіт),в якійнаводиться коротка характеристика основного змісту дипломної роботи та одержаних результатів дослідження.
Анотація завершується наведенням ключових слів, які повинні відображати основний зміст наукового дослідження. Ключові слова подаються у називному відмінку, друкуються в рядок, через кому, їх загальна кількість повинна бути в межах п'яти-восьми слів.
Анотація подається українською та перекладається англійською і російською мовами.
Обсяг анотації – до сторінки через одинарний інтервал. Всі три анотації розміщуються на одній окремій сторінці. Нумерація сторінок не ставиться.
Зміст має відповідати плану роботи, який затверджено разом із темою. На сторінці зі змістом зазначається номер початкової сторінки кожної складової роботи.
Якщо у роботі наводяться маловідомі скорочення, нові символи, позначення, то їх перелік надається перед вступом і відображається у змісті як «Перелік умовних позначень».
Текст основної частинидипломної роботи магістра поділяють на розділи, підрозділи (можливо пункти). Кожний розділ починають з нової сторінки.
Зміст, перелік умовних позначень, вступ, висновки, список використаних джерел не мають порядкового номера.
Номер розділу ставлять після слова «РОЗДІЛ», без крапки, а потім з нового рядка друкують заголовок розділу.
Підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, між якими ставлять крапку. У кінці підрозділу ставиться крапка. Наприклад: «2.3.» (третій підрозділ другого розділу), за якою у тому ж рядку зазначають заголовок підрозділу. Заголовки підрозділів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. У кінці заголовка крапки не ставлять.
В окремих випадках у дипломних роботах підрозділи можуть бути поділені на пункти, які нумерують у межах кожного підрозділу. Номер пункту складається з порядкових номерів розділу, підрозділу, між якими ставлять крапку. У кінці номера ставиться крапка, наприклад: «1.3.2.» (другий пункт третього параграфа першого розділу роботи).
Посилання в тексті на джерела надають у квадратних дужках із зазначенням джерела та сторінки (крім газетних статей і випадків посилання на джерело в цілому). Перша цифра у квадратних дужках відповідає номеру джерела у списку використаних джерел, друга – номеру сторінки. Наприклад: [32, с. 85].
Зібрані фактичні та статистичні матеріали наводяться в однакових одиницях виміру: абсолютних (грн., дол. США, т, м, шт.), або відносних (%).
У кінці дипломної магістерської роботи розміщується список використаних джерел. При складанні списку використаних джерел необхідно дотримуватися Державного стандарту набібліографічний опис творів друку(ДСТУ 7.1:2006, запровадженого в дію в Україні 01.07.2007).
Основними елементами бібліографічного опису є інформація про: автора (-ів); назву твору; вид видання (за потреби – про перевидання чи переклад); місце видання, видавництво; рік видання та обсяг публікації.
Список розташовують в алфавітному порядку за прізвищами авторів або першої літери назви творів.
Авторів, які мають однакові прізвища, записують за алфавітним порядком їхніх ініціалів. Праці одного автора записують за першими буквами назв його праць. Прізвища авторів наводяться у тій послідовності, в якій вони подані у виданні та розділяються комами.
Літературу, що видана різними мовами, розміщують у такий спосіб: кирилицею, а потім – латиницею.
Якщо у роботі використано праці розповсюджені на правах рукопису (кандидатські, докторські дисертації, автореферати дисертацій), то при бібліографічному описі використовують інформацію, подану на титульному аркуші.
+У списку можуть бути посилання на публікації у мережі Інтернет. Відповідно до стандарту ISO 690-2 бібліографічний опис таких джерел передбачає запис джерела (відповідно до вимог бібліографічного опису книг, статей періодичних видань),. Приклади бібліографічного опису використаних джерел відповідно до ДСТУ 7.1:2006 наведено у Додатку Д.
Оформлення допоміжних матеріалів
До допоміжних матеріалів відносять: ілюстрації(схеми, графіки, креслення тощо),формули, таблиці, додатки.
Ілюстраціїпозначають словом «Рис.» і нумерують послідовно в межах розділу, за винятком ілюстрацій, поданих у додатках. Номер ілюстрації складається з номера розділу та порядкового номера ілюстрації через крапку.
Номер, назва ілюстрації та пояснювальні підписи розміщують послідовно під ілюстрацією по центру.
Ілюстрації слід наводити безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше, або на наступній сторінці. Ілюстрації, які розміщені на окремих сторінках роботи, включають до загальної нумерації сторінок. Ілюстрацію, розміри якої більше формату А4, рекомендується розміщувати у додатках.
При необхідності ілюстрації доповнюють або поясненням, або коментарем.
Цифровий матеріал оформляється у вигляді таблиць.
Таблицю розміщують після першого згадування про неї в тексті.
Таблиці нумерують у межах розділу. У правому верхньому куті сторінки розміщують напис «Таблиця _._» (номер розділу, номер таблиці в розділі). Назва таблиці міститься нижче, по центру сторінки. У разі перенесення таблиці на іншу сторінку над подальшими частинами пишеться «Продовження табл._._».
У таблиці слід обов’язково зазначити одиницю виміру відповідно до стандартів; числові величини у таблиці повинні мати однакову кількість десяткових знаків.
Заголовки колонок необхідно починати з великих літер, підзаголовки – з маленьких (якщо вони становлять одне речення із заголовком) і з великих (якщо вони самостійні). Висота рядків – не менше 8 мм.
Заголовок кожної таблиці має бути, по можливості, коротким. Слід уникати повторів тематичного заголовка у заголовках граф, чітко зазначити одиниці виміру показників. Лаконічності потребують назви боковика. Слова, що повторюються, слід виносити до узагальнюючих заголовків, об’єднувальних рубрик.
При великій кількості колонок таблицю можна поділити на частини і розміщувати одну частину під іншою в межах однієї сторінки. Якщо рядки або колонки таблиці виходять за формат сторінки, то в першому випадку в кожній частині таблиці повторюють її шапку, а в другому – боковик.
Якщо текст, який повторюється в графі таблиці, складається з одного слова, його можна замінити лапками; якщо з двох або більше слів, то при першому повторенні його замінюють словами «Те ж», а далі лапками. Якщо цифрові або інші дані в якому-небудь рядку таблиці не наводяться, то в ньому ставиться прочерк (-).
На всі таблиці мають бути посилання в тексті, при цьому слово «таблиця» в тексті пишуть скорочено, наприклад: «… табл. 2.1.». У повторних посиланнях на таблиці та ілюстрації треба вказувати скорочено слово «дивись», наприклад: «див.табл. 3.2.».
Формулинумерують у межах розділу. Номер формули складається з номера розділу та порядкового номера формули в розділі, відокремлених крапкою. Номери формул пишуть біля правого берега аркуша на рівні відповідної формули в круглих дужках, наприклад: (2.1) (перша формула другого розділу). Посилання на формули вказують порядковим номером формули в дужках, наприклад: «… у формулі (2.1)». Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів формули наводяться під нею в тій послідовності, в якій вони подані у формулі. Значення кожного символу і числового коефіцієнта записують з нового рядка. Перший рядок пояснення починають зі слова «де» без двокрапки.
Кожна таблиця відокремлюється вище і нижче одним вільним рядком. Якщо рівняння не вміщується в один рядок, його слід перенести після знаків: (=),(+),(-), (x), (:).
До додатків рекомендується включати допоміжний матеріал, потрібний для повноти сприйняття дослідження:
проміжні математичні доведення, формули та розрахунки;
таблиці допоміжних цифрових даних;
інструкції і методики;
опис алгоритмів і програм розв’язання задач на ПК, які розроблені в процесі роботи над дослідженням;
ілюстрації допоміжного характеру.
Додатки оформлюють як продовження роботи на наступних її сторінках, розміщують їх у порядку зазначення відповідних посилань у тексті. Кожний такий додаток необхідно починати з нової сторінки.
Додаток має містити заголовок, надрукований симетрично до тексту сторінки. Посередині рядка над заголовком малими літерами з першої великої друкується слово «Додаток» і велика літера, що позначає додаток. Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком Г, Є, І, Й, О, Ь, або послідовними арабськими числами. Наприклад, додаток А, додаток Б і т.ін. або додаток 1, додаток 2 і т.ін.
Текст кожного додатка за потреби може бути поділений на розділи й підрозділи, які нумерують у межах кожного додатка. У цьому разі перед кожним номером ставлять позначення додатка (літеру) і крапку, наприклад, А.2 – другий розділ додатка А; В.3.1 – перший підрозділ третього розділу додатка В.
В додатках обов’язково розміщується копія публікації в наукових збірниках за темою магістерської роботи.
+Ілюстрації, таблиці та формули, які розміщені в додатках, нумерують у межах кожного додатка, наприклад: рис.Д.1.2 – другий рисунок першого розділу додатка Д; формула (А.1) – перша формула додатка А.
Правила оформлення посилань на джерела інформації, списку літератури.
В Україні діють два затверджені Національні стандарти, що відповідають за оформлення бібліографічної інформації в науковій роботі.
1. ДСТУ ГОСТ 7.1:2006. Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи. Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання / Нац. стандарт України. – Вид. офіц. – [Чинний від 2007-07-01]. – Київ : Держспоживстандарт України, 2007. – 47 с. Це регламентуючий документ для оформлення бібліографічних списків, списків використаної літератури, списків літератури в наукових роботах тощо.
2. ДСТУ 8302:2015. Інформація та документація. Бібліографічне посилання. Загальні положення та правила складання / Нац. стандарт України. – Вид. офіц. – [Уведено вперше ; чинний від 2016-07-01]. – Київ : ДП «УкрНДНЦ», 2016. – 17 с. Цей стандарт є регламентуючим документом для оформлення бібліографічних посилань та бібліографічних списків посилань у наукових роботах. Він установлює види бібліографічних посилань, правила та особливості їхнього складання й розміщення в документах.
Стандарт поширюється на бібліографічні посилання в опублікованих і неопублікованих документах незалежно від носія інформації. «Список використаної літератури» (як частини довідкового апарату) наводять у формі бібліографічного запису (ДСТУ ГОСТ 7.1:2006). Згідно із наказом Міністерства освіти і науки України від 12 січня 2017 року № 40 (зареєстровано в Мін’юсті 3 лютого 2017 р. № 155/30023) МОН України спростило вимоги до оформлення списку використаних джерел.
Зокрема, на вибір можна використовувати Національний стандарт України «Інформація та документація. Бібліографічне посилання. Загальні положення та правила складання. ДСТУ 8302:2015» або один із стилів, віднесених до рекомендованого переліку стилів оформлення списку наукових публікацій, які є загальновживаними в зарубіжній практиці оформлення наукових робіт.