Ім'я файлу: Факти про Лесю Українку.docx
Розширення: docx
Розмір: 21кб.
Дата: 10.12.2020
скачати

Факти про Лесю Українку Бондарук Назар 8-А

1.Під час Другої світової війни садибу Косачів у Колодяжному зруйнували. «Білий» і «сірий» будиночки Колодяжненського літературно-меморіального музею Лесі Українки будували з нуля. Фактично у них ніколи не бувала письменниця. Останній власник будинку, де колись жила родина Косачів, брат Лесі Микола продав його дідові Бориса Клімчука, теперішнього губернатора Волині.

 2.Як свідчить професор Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв Наталія Свириденко, на території України є три найбільші раритетні роялі: рояль Терещенків у Національному музеї історії України, рояль Рубінштейна в Одеському будинку вчених та рояль Лесі Українки у Колодяжному.

3.Першою меморіальною річчю, що потрапила до музею у Колодяжному, стала жіноча сорочка з домотканого полотна, передана 1949 року Варварою Дмитру, подругою Лесі Українки. Востаннє меморіальний фонд музею поповнився 2007 року, коли на території садиби Косачів знайшли посуд, яким могла користуватись родина. 

 4.На сьогодні усі живі нащадки Лесі Українки живуть за межами України. Це Роберто Гааб (внучатий племінник, онук Лесиної сестри Оксани Косач Шимановської), що живе у Швейцарії, та Ольга Лютон Петрова із США (внучата племінниця, онука Лесиної сестри Ізидори Косач-Борисової.

 5.Єдиний родич Лесі Українки, що похований на рідній волинський землі Косачів – молодший брат Лесі Українки Микола. Помер 1937 року. Його могила знаходиться на сільському цвинтарі в Колодяжному. 

6.У родині Лесю Українку називали по-різному: Лариса, Леся, Зея, Мишолосія. Ім’я Зея, або Зеїчок, походить від назви сорту кукурудзи «зея японіка» (тонка, як стеблина), так її називала мама. Ім’я Мишолосія ділилось навпіл – так називали Лесю і її брата Михайла, з яким письменниця була дуже близька. 

7.У Нечимному (урочище біля села Скулин у Ковельському районі) Леся Українка була лише три дні та дві ночі в 13-річному віці. Тут вона гостювала в дядька Лева Скулинського, що мав в урочищі літню хатину, якою користувався, аби випасати худобу. Дядько Лев знав дуже багато легенд і переповідав їх малій Лесі. Цього часу вистачило письменниці, аби набратися вражень і згодом відтворити їх у «Лісовій пісні». Місцеві жителі подейкують, що у Скулинському лісі живуть привиди і вряди-годи лякають туристів, які осмілюються ночувати тут. Тож, можливо, лісовики і мавки з «Лісової пісні» не такі уже й вигадані. 

8.У Луцьку біля В’їзної вежі замку Любарта є дерево, яке іменують Лесиним ясеном. Воно одне з найстаріших дерев міста. Вважається, що саме під ним мала Леся написала свого першого вірша. Нині ж у місті вирішується проблема з деревом, адже воно аварійне й може впасти, зашкодивши перехожим. 

9.Садиба Косачів розташовувалась на околиці села, де були найкращі землі. У розпорядженні родини було 500 гектарів землі, включно з лісами, ріллею та чотирма гектарами саду. Аби тримати в порядку садибу, родина Лесі Українки мала найманих робітників. На території колишніх володінь розташовується Лесин кадуб – джерело й криниця. Колись на місці джерела росла прадавня верба, змальована в «Лісовій пісні». Кажуть, що на території колишньої садиби Косачів захований косачівський скарб. 

10.Окрім офіційних установ, на честь Лесі Українки названий астероїд «2616 Леся»( відкритий 28 серпня 1970 року. Він знаходиться у головному поясі астероїдів, що розташований міжорбітами Марса та Юпітера і складається приблизно з 580 000 астероїдів. 

11.Леся Українка ввела в українську мову такі слова, як «напровесні» та «промінь». А Олена Пчілка, мати Лесі, дала життя слову «мистецтво». З її легкої руки в нашій мові прижилися також «переможець», «палкий» та інші слова.

12.Перші стосунки з чоловіком в Лесі Українки відбулися, коли їй було 15 років. Із Максимом Славинським, який вже був повнолітнім, вони разом перекладали Гейне (слово єднає). Проте пізніше Максима заарештують за кордоном і замучать до смерті у в’язниці чекісти.

13.Все життя Леся Українка боролася з хворобою. Перші ознаки сухот з'явились у Лесі в 11-12 років — цією хворобою була уражена в неї рука. Наприкінці 80-х - на початку 90-х років ХІХ ст. хвороба ослабла, але в середині 90-х перекинулася на ногу. Відтоді поетеса жила в санаторіях: в Карпатах, в Сан-Ремо, дві зими на Кавказі. Потім — Ялта, Кутаїсі, Берлін. Писала Леся в гарячковім натхненні, бо поспішала висловити все, що було на серці.

14.У 26-ть вона познайомилася з другом по хворобливому нещастю – Сергієм Мержинським, який давно боровся із затяжними сухотами. Її болі в кістках і нирках та його тяжкий стан поєднали молодих людей у спільному горі: Леся попри свої потреби доглядала хворого. Сергій помер у дівчини на руках, після чого вона до самої смерті не знімала траурної одежі, незважаючи на офіційне подальше заміжжя. І хоча Леся була біля його смертного ложа, Мержинський не кохав її. У свій останній день при пам’яті він попросив Лесю записати прощальний лист до іншої жінки, що насправді була в його серці усе життя.

15.У 10-річному віці після операції з видалення вражених хворобою кісток, її обидві руки та одну ногу зафіксували у гіпс. Вільною залишалася лише одна нога, пальцями ступні якої вона навчилася грати на фортепіано. Зараз її рояль знаходиться у музеї села Колодяжне, що у Ковельському районі Волинської області.

16.Офіційний чоловік Климент Квітка був молодшим від Лесі на 9 років, хворів туберкульозом, не мав статків. Лесині батьки не сприйняли такого союзу, однак письменниця зреклася їхньої фінансової допомоги і вийшла заміж за Климента. Парубок поступово почав продавати усе, що нажив: від меблів до книжок, аби оплатити лікування дружини. Після смерті поетеси Климент прожив ще 40 років.

17.Климент Квітка зберіг записи, на яких можна почути голос поетеси. Вони дійшли до наших днів.

18.В останні роки життя очі Лесі змінили свій колір. Вони з темно–сірих стали насичено–блакитними. Це дуже дивувало знайомих поетеси. Про цей маловідомий факт згадує у листах її мати Олена Пчілка, яка була з дочкою до її останніх хвилин.

19.Поетеса знала 7 мов – українську, французьку, німецьку, англійську, польську, російську та італійську, хоч і не вчилася в школі. Її навчала мати і приватні вчителі.

20.У 12 років Леся Українка зайнялася перекладом книги «Вечори на хуторі біля Диканьки» М.В. Гоголя, її почали друкувати в українських літературних журналах. У 19-річному віці Леся сама написала для молодших сестер «Стародавню історію східних народів».

21. В останні роки життя очі Лесі Українки набули надзвичайного блакитного кольору

22.Леся багато подорожувала по світу в надії, що лікарі вилікують її від хвороби. Водночас вона не переставала писати. Життя великої письменниці рятували лікарі Єгипту, Греції, Німеччини та Австрії. Однак все було марно - до хвороби кісткового туберкульозу додалася невиліковна хвороба нирок. Леся Українка померла 19 липня 1913 року в Сурамі (Грузія) у віці 42 років.

23.Іменем Лесі Українки названа велика кількість площ, вулиць, театрів, бібліотек та інших установ в Україні. Наприклад, її ім’я носять центральна публічна бібліотека для дорослих в Києві, університет і музей археології в Луцьку, центральна міська бібліотека міста Львова.

22.У 1971 р. за рішенням міжнародної організації ЮНЕСКО 100-річчя з дня народження Лесі Українки святкувалося в усьому світі.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас