Ім'я файлу: Реферат №1.docx
Розширення: docx
Розмір: 31кб.
Дата: 10.06.2021
Пов'язані файли:

Міністерство охорони здоров'я України

Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця

Кафедра судової медицини та медичного права

Реферат на тему:

«Евтаназія та її види. Заборона евтаназії в Україні.»

Студент Комарденко А.Р.

Факультет медичний №3

4 курс, група 7306п


ВСТУП

Розвиток медицини під впливом науково-технічного прогресу безперервно зіштовхує людей з новими, часто несподіваними і непростими проблемами. Розширюючи можливості людини, цей прогрес одночасно збільшує і діапазон таких ситуацій, в яких людині належить робити вибір. До числа таких виборів відноситься і проблема евтаназії, зобов'язана своєю появою, передусім, новітнім медичним технологіям, що дозволяють боротися за життя хворого в таких ситуаціях, в яких зовсім нещодавно це було немислимо.

"Евтаназією називається всяка дія, спрямована на те, щоб покласти край життя тієї або іншої особи, йдучи назустріч її власному бажанню, і виконане незацікавленою особою"(визначення голландського законодавства). З недавнього часу, у лікарів все частіше і частіше з'являється підготованість удатися до цієї практики, принаймні, тоді, коли пацієнт сам просить про смерть.

У суспільстві, упродовж багатьох років, тема евтаназії викликає різну реакцію. Увага до проблеми евтаназії зросла з розвитком громадського прогресу, і зокрема - технології підтримки життєдіяльності тяжкохворих людей. Актуальність цієї теми важко переоцінити, по-перше, через те, що вона пов'язана з найдорожчим, що є у людини, - з його життям, а по-друге - унаслідок малої вивченості цієї проблеми, недостатнього її освітлення в працях вчених-юристів і практично повної відсутності відповідних правових актів в законодавстві країни.

Численні спори, щодо цієї проблеми постійно спалахують серед медиків, юристів, психологів, політиків, релігійних діячів. Проте чіткої відповіді на питання про виправданість практики евтаназії так і не вдається почути. Світова спільнота розкололася на непримиренних прибічників і супротивників евтаназії. Обидва табори наводять досить вагомі аргументи, що не дозволяють досягти якого-небудь конкретного компромісного рішення.

Основна мета цієї роботи - зрозуміти, що таке евтаназія, проаналізувавши проблему з позицій гуманістичної етики, охарактеризувати етичні і правові аспекти цієї проблеми, розглянути аргументи за і проти евтаназії.
ЗМІСТ

1. Поняття та способи евтаназії

Англійський філософ Френсіс Бекон для визначення легкої безболісної смерті ввів термін "евтаназія"(від греч. Euthanasia, eu - добре, thanatos - смерть), тобто хороша, спокійна і легка смерть, без мук і страждань. Буквально термін "евтаназія" переводиться як "благовмирання", але сам термін став означати не стільки "благу" смерть саму по собі, скільки її спричинення.

Отже, евтаназію можна визначити таким чином: це умисні дії або бездіяльність медичного працівника, які здійснюються відповідно до явного і недвозначновираженного прохання інформованого хворого або його законного представника з метою припинення фізичних і психічних страждань хворого, що знаходиться за медичними показниками в загрозливому життю стані, в результаті якого повинна настати його смерть.

Слід зазначити, що сам термін "евтаназія" відрізняється крайньою суперечністю, що затрудняє однозначне тлумачення, викликає термінологічну плутанину. Залежно від визначення терміну міняється і підхід до проблеми евтаназії. Розрізняють пасивну і активну евтаназію за позицією лікаря, добровільну і недобровільну за позицією пацієнта.

Пасивна евтаназія (чи як ще її називають "метод відкладеного шприца") виражається в тому, що припиняється надання спрямованої на продовження життя медичної допомоги, що прискорює настання природної смерті - що на практиці досить часто зустрічається і у нас в країні.

Найчастіше, коли говорять про евтаназію, то мають на увазі активну евтаназію. Під активною евтаназією ("метод наповненого шприца") розуміють введення вмираючому яких-небудь лікарських або інших засобів або інші дії, що спричиняють за собою швидке і безболісне настання смерті.

Активна евтаназія може відбуватися в наступних формах:

  1. "вбивство з милосердя" відбувається в тих випадках, коли лікар бічить тяжкі страждання безнадійно хворої людини і за неможливості їх усунути, наприклад, вводить йому сверх-дозу знеболювального препарату;

  2. "самогубство, що асистується лікарем", відбувається, коли лікар тільки допомагає невиліковній людині покінчити з життям;

  3. власне, активна евтаназія може відбуватися і без допомоги лікаря. Пацієнт сам включає відповідний пристрій, як би сам накладає на себе руки.


2. У якому випадку можна говорити про евтаназію?

Про евтаназію йдеться лише тоді, коли ми маємо справу з умисним спричиненням смерті. У одному випадку віднімається життя у безнадійно, смертельно хворої особи - для того, щоб позбавити його від зайвих страждань, або за допомогою прямого втручання (наприклад ін'єкції), або "залишивши його помирати", припинивши штучне живлення хворого. У іншому випадку втрачає життя новонароджена дитина з важкими фізичними недоліками, коли його прямо вбивають або прирікають на вірну смерть, припиняючи подання живлення і основного лікування лише для того, щоб не заподіювати новому болю його батькам. Значить, евтаназія сама по собі ставиться на рівень намірів:

  • про евтаназію говориться лише тоді, коли є намір покласти край життя цієї особи або прискорити його смерть;

  • про евтаназію не йде мова, коли намагаються полегшити страждання якої-небудь особи, що знаходиться в останній стадії важкої хвороби, призначаючи йому медикаменти, які лише непрямим чином можуть прискорити фізіологічний процес вмирання. В цьому випадку не ставлять перед собою мети "допомогти померти" пацієнтові, але намагаються зменшити його біль за допомогою препаратів, які лише в якості побічного ефекту здатні прискорити наближення кінця. Смерть тут не провокується навмисно, прямим чином, але є можливим наслідком знеболювальної терапії.

Багато учених побоюються, що формальний дозвіл евтаназії може стати певним психологічним гальмом для пошуку нових ефективніших засобів діагностики і лікування тяжкохворих, а також сприяти недобросовісній в наданні медичної допомоги таким хворим.

Евтаназію можна поставити в ряд різних медичних методів:

  • евтаназія є присутньою у тому випадку, коли застосовується препарат, що викликає смерть, а також, якщо хворого позбавляють все того, що йому необхідно для життя(їжа), або того, що для нього благотворно(реанімація, яка дозволила б йому прийти в себе і самостійно підтримувати життя, або таке лікування, яке здатне дати шанс на продовження життя в нормальних умовах);

  • евтаназії немає у разі, коли припиняється таке лікування, яке мало б несприятливий вплив на хворого (наприклад, лікування, яке лише продовжило б саме життя в нелюдських умовах, не полегшивши стану пацієнта);

  • евтаназії немає у разі припинення реанімації, коли стан церебральної смерті є безповоротним (ніяке лікування не полегшує страждань, не дає жодного шансу на подальше одужання, а тільки подовжує агонію і, крім того, приносить страждання сім'ї і неспіввимірні витрати державі);

  • евтаназії немає у разі нереанімації новонародженої дитини, ураженої природженою потворністю, або у важкому патологічному випадку, якщо він природним чином веде до смерті(коли лише штучно можна продовжувати життя, без надії на поліпшення і на виникнення здатності до самостійного існування);

  • евтаназії немає, якщо "дають спокійно померти" хворому невиліковною хворобою, яка природним чином призводить до смертельного результату в короткий термін; у разі, коли всяка терапія дозволила б лише на короткий час продовжити життя в нестерпних умовах.

3. Морально-етичні та правові аспекти

Говорячи про евтаназію, виникає два питання: морально-етичне і юридичне. Деякі стверджують, що, хоча евтаназія є аморальною, її не слід забороняти в законодавчому порядку. Їхні аргументи такі: по-перше, занадто високі витрати на втілення цих санкцій в життя, і по-друге, перспектива неслухняності настільки широка, що вона вже підриває загальну повагу до закону – мабуть, в даному випадку не застосовні.

Інші стверджують, що, хоча евтаназія не у всіх випадках неправильна, вона не повинна бути дозволена законом. Один з варіантів цього аргументу стверджує, що евтаназія морально допустима лише в рідкісних випадках, але навіть там її слід заборонити, так як цією практикою до того легко зловжити, що легалізація евтаназії принесе більше шкоди, ніж добра. Інший варіант свідчить, що легалізація ставить багатьох людей в скрутне становище вибору: або продовжувати жити, або, померши, піти з дороги.

У зарубіжній літературі пропонується багато варіантів моральної оцінки евтаназії. Більшість авторів підтримує методи пасивної евтаназії і відкидає будь-яку можливість застосування активної. Однак є і прямо протилежні думки. Наприклад, найбільш відомим його виразником є ​​великий американський філософ Дж.Рейгелс, який виступив з різкою критикою Постанови Американської медичної асоціації від 4 грудня 1973 року, де сказано: «... навмисне припинення життя однієї людської істоти іншим - милосердне вбивство - суперечить і самому призначенню медичної професії і політиці Американської медичної асоціації».

Більшість вчених з ним не згодні, перш за все тому що це суперечить принципам гуманізму і призначення медицини. Цінність людського життя спонукає боротися за неї навіть всупереч об'єктивним медичним законам і в самих безнадійних ситуаціях, оскільки медична наука і практика багаті випадками зцілення самих безнадійних хворих.

Саме сильні болі і є зазвичай причиною прохання хворого прискорити настання смерті, а тому вона є вимушеною і нещирою. Тут лікар повинен протистояти їм за допомогою багатого вибору знеболюючих засобів, якими сьогодні має в своєму розпорядженні медицина, а не йти на поводу у хворого. Інша справа, коли, наприклад, людина знаходиться в стані коми тривалий час і свідомість його вже втрачено безповоротно, а прогресивні медичні технології дозволяють проводити життєпідтримуючу терапію як завгодно довго.

Багато вчених побоюються, що формальний дозвіл евтаназії може стати певним психічним гальмом для пошуку нових, більш ефективних засобів діагностики і лікування тяжкохворих, а також сприяти несумлінності в наданні медичної допомоги таким хворим. Реанімаційна допомога їм вимагає не тільки великих матеріальних витрат, але і величезної напруги фізичних і душевних сил обслуговуючого медперсоналу. Саме відсутність належного лікування і догляду можуть провокувати вимоги хворого прискорити смертельний результат, що дозволить лікаря повністю припинити будь-яке лікування і догляд за важким хворим. І в цьому ще одна з причин необхідності правового регулювання даного питання.

Більш загальною стала думка, що евтаназія з моральної точки зору допустиме лише у виняткових випадках, але в таких випадках слід її узаконити.

З юридичної точки зору проблема полягає в необхідності вироблення правової процедури здійснення евтаназії у разі, якщо даний акт буде дозволений законодавством. Найважливішим питанням в рамках цієї проблеми слід вважати необхідність прийняття можливого закону про евтаназію. І тут слід враховувати біолого-медичний аспект.

Його проблема полягає насамперед у встановленні категорій пацієнтів, по відношенню до яких може розглядатися можливість застосування евтаназії. Серед таких можна відзначити пацієнтів, біологічна смерть яких неминуча і які, вмираючи, відчувають важкі фізичні страждання. Питання про переривання життя хворого, фізичні страждання якого можуть бути ліквідовані застосуванням відповідних медичних засобів, взагалі не повинен розглядатися.

Інша категорія хворих - це хворі, які перебувають в стійкому вегетативному стані. В такому випадку медична сторона питання полягає в проблемі визначення ступеня тяжкості захворювання, його невиліковність; досягнення такої стадії в процесі лікування, коли всі можливі медичні засоби виявляються вичерпаними; встановлення незворотності сталого вегетативного стану.

4. Аргументи за і проти евтаназії

Навмисне умертвіння невинного завжди є моральним злом. Евтаназія - навмисне умертвіння невинної людини. Значить евтаназія - моральне зло. Прихильники евтаназії можуть апелювати до факту, що вищенаведене умовивід має на увазі відмінність між виправданими і невиправданими умертвіння.

Спробуємо привести аргумент на користь того, що евтаназія виходить за рамки несправедливого вбивства на підставі двох ключових тверджень.

Перше - стан деяких людей такий, що їм краще померти, ніж продовжувати жити. Яскравим прикладом такої ситуації є ті пацієнти, які страждають від сильних болів або приречені на життя в принизливої ​​залежності від інших навіть в задоволенні найелементарніших потреб. Сюди, як мають прибуток від евтаназії, часто включають смертельно хворих і тих, хто перебуває в постійному вегетативному стані.

Друге твердження полягає в тому, що надання допомоги будь-кому в поліпшенні його положення завжди морально допустимо. Якщо умертвіння поліпшить чиюсь положення, і людина сама хоче, щоб його позбавили життя, як подібне умертвіння може вважатися заподіянням незаслуженого цією людиною шкоди?

У цього аргументу виникають серйозні недоліки, особливо коли він вживається в виправданні загальноприйнятого дозволу. Залишається запитати, чи дійсно покращилося становище всіх тих пацієнтів, і навіть якщо це так, то чи є їх умертвіння єдиною альтернативою бездіяльності.

По-перше, неясно, як смертельно хворі (як такі, незалежно від будь-яких інших особливостей їхнього економічного становища) і ті, хто перебуває у вегетативному стані, отримують вигоду від своєї ранньої смерті.

По-друге, можна поставити запитання, чи дійсно огиду, виражене багатьма, від залежності від інших в останні роки свого життя, засноване на свідомості власної гідності, а не на помилковій гордині.

По-третє, завжди є і інші способи позбавлення від болю.

Захисники евтаназії часто задаються питанням, чи не є випадок евтаназії тим випадком, коли доводиться вибирати з двох зол? Якщо одне гірше іншого, що ж поганого в виборі меншого зла

Якщо як смерть невинного, так і постійне страждання є поганими, то вибір (і прагнення до) однієї з них означає прагнути до поганого, вибрати дію, яке є зло у ставленні до своєї мети. Вибираючи смерть (тобто умертвіння), на противагу простому примирення з даремністю подальшого продовження життя і вирішенню смерті прийти, ми робимо помилку. Будь-який акт евтаназії, як вибір смерті, потрапляє під цю заборону.

Говорячи про евтаназію, неминуче доводиться стикатися з поняттям невиліковність. Коли можна з упевненістю говорити, що хворий є невиліковним?

Широко відомо, наскільки велика можливість помилки, коли лікарі будують свої прогнози. До того ж поняття невиліковність в великій мірі залежить від засобів і можливостей, наявних в даний момент їх розпорядженні. Відомий і випадок з лікарем, який, ледь покінчив зі своїм сином, хворим на дифтерію, почув про відкриття сироватки Roux.Насправді, більша частина лікарів залишаються вірними своїй клятві і вважають за краще діяти в якості професіоналів, а не "співчуваючих". Це спостерігається і в Голландії, де деякі лікарі навіть спеціалізуються на евтаназії, в той час як інші відмовляються вдаватися до неї.

Двозначність поняття "жалості".

Страждання самі по собі у багатьох викликають співчуття: вбивають собаку, яка корчиться від болю, кінчають приреченого на смерть. Чи можна відмовити в такому акті милосердя? Насправді, навіть деякі переконані католики вважали своїм обов'язком вкоротити страждання ближнього. Але ця жалість вже сама по собі є двозначною: звичайно, часто сама біль є нестерпним, але нерідко вона буває ще більш нестерпним для тих, хто знаходиться поруч з хворим. "Позбавляючи" хворого від болю, вони часто позбавляють від страждань самих себе. Чи справді дотримується в такому випадку свобода вибору хворого? На крик про допомогу відповідають смертельним ударом. Заподіяти смерть - означає позбавити, перш за все, самого себе від необхідності почути цей заклик, оскільки за словами "убий мене" криється благання: "роздягли мій біль і допоможи мені!" Чисто по-людськи завжди важче "супроводжувати" хворого в його стражданні, ніж знищити його.

Церква повністю засуджує евтаназію. Засудження стосується будь-якого посягання на людське життя - як аборту, так і евтаназії. Однак в питанні про відмову від штучного життєзабезпечення церква не так категорична і висуває такі критерії:

- У разі наявності найменшого шансу на вихід з коматозного стану необхідно використовувати всі можливі методи для того, щоб підтримати життя пацієнта , оскільки справа порятунку людського життя варто будь-яких зусиль. Це особливо важливо тоді, коли хворий не здатний самостійно висловити свою згоду.

- Якщо коматозний стан є незворотнім і безвихідним, то не обов'язково використовувати болісні і дорогі методи як матеріального, так і особистого характеру, оскільки все це лише продовжило б агонію без будь-якої надії на те, що хворий прийде до тями. Але обов'язковим є надання звичайного лікування. Слід повторити, що визначення незворотності та безнадії на повернення до свідомості завжди є одним з найбільш складних і сумнівних.

- Штучне підтримання життя при повній відсутності мозкової діяльності, прямий ЕЕГ, відсутності рефлексів, дихання і серцебиття було б наругою над померлим і його смертю і важким ударом для родичів покійного.

5. Філософська оцінка евтаназії

Священність життя. Зазвичай люди, які виступають проти практики евтаназії, звертаються до принципу священність всякого життя як унікальної. Іммануїл Кант виступає з філософської захистом цієї унікальності шляхом свого категоричного імперативу. Сформульований простими словами, його принцип говорить, що ми повинні завжди розглядати розумні істоти як кінцеву мету, а не засіб для чогось іншого, якийсь «проміжний етап». Я не маю права переривати ваше життя тільки тому, що вона є важким для вас. Кант міг би додати, що і ви не можете покінчити зі своїм життям тому, що вона стала вам нестерпна. Даний вчинок застосує волю для того, щоб покласти край волі, що він вважає таким, що суперечить нашій розумній природі. Ті, хто застосовують принцип священність життя до питання евтаназії, очевидно, вважають, що припинення життя морально неправильно в будь-яких обставинах.

Вбивство або дозвіл померти? Друге питання, яке зачіпають філософи щодо евтаназії, - це відмінність між вбивством і дозволом померти. Деякі автори стверджують, що пасивна евтаназія не є евтаназією взагалі, але даний підхід - це тільки відкладання проблеми в сторону. Навіть якщо дозвіл померти не є евтаназією, необхідно показати, чому це дозвіл морально і припустимо.

Кодекс Американської медичної асоціації говорить, що лікарі ніколи не повинні переривати життя. Але, незважаючи на це, лікарі не зобов'язані продовжувати життя, докладаючи виняткові зусилля, коли відновлення здоров'я неможливо. Таким чином, представляється, що АМА робить дві відмінності. Перше - між вбивством і дозволом померти - полягає в тому, що вбивство заборонено законом, а дозвіл померти дозволено. Друге - це відміну виняткових зусиль від звичайних. Так, наприклад, використання дорогої системи підтримки життя для важкого коматозного пацієнта вважається чимось винятковим. Не ясно, проте, чи має ціна лікування моральне значення.

Не треба доводити, що вбивство іноді навіть більш гуманно, ніж дозвіл померти, щоб відкинути відмінність, вказане АМА. Якщо намір в обох випадках полягає в тому, щоб пацієнт помер, то одну дію не можна вважати більш прийнятним морально, ніж інше.

Доктрина подвійного ефекту. Відомо, наприклад, що великі дози морфію можуть не тільки полегшити біль, але і прискорити смерть пацієнта. Доктрина подвійного ефекту, застосована в даному випадку, може стверджувати, що якщо навмисний ефект полягає в полегшенні болю, то дія морально дозволено, навіть якщо цей акт викликає «побічний» згубний ефект. Але, застосовуючи такий принцип, кожен повинен бути обережним і віддавати собі повний звіт щодо обох його складових. Якщо доктор знає, що певні дози морфію прискорюють смерть, то, прописуючи їх, він не може стверджувати, що це не є його наміром. Це чітка частина його наміри, яку він додав до наміру полегшити біль.

ВИСНОВКИ:

Проблеми, пов'язані з евтаназією, хвилюють законодавців і громадськість багатьох сучасних держав, стають предметом обговорення і дослідження фахівців різних областей. Слід зрозуміти, що ніяке право, в тому числі і кримінальну, не може передбачити всі приватні випадки. Рішення, що приймаються медициною, не можуть бути замінені правовими. Особливо це стосується людського життя. Але така проблема як евтаназія є і вона потребує вирішення, в тому числі і правового. На мій погляд активна евтаназія не має права на життя, так як приховує в собі масу можливостей для неправильного застосування акту евтаназії. Наприклад, в умовах нашої держави при бідності медицини евтаназія може перетворитися на засіб умертвіння самотніх людей похилого віку, дітей-інвалідів, осіб, які страждають на рак і СНІД, на утримання і лікування яких бракує коштів.

Єдиним способом прояви евтаназії в нашому суспільстві може бути добровільна і пасивна евтаназія. Потрібно чітко і недвозначно сформулювати законодавчу норму, згідно з якою хворий має повне право знати діагноз своєї хвороби, її можливі наслідки, ступінь ризику несприятливого результату при відмові від лікування, ступінь надії на одужання. Якщо хворий знаходиться у вегетативному стані має визначити незворотність такого стану.На мій погляд, питання про евтаназію слід вирішувати в присутності самого хворого або його представника, що має задокументоване заздалегідь волевиявлення, якщо це не можливо, по ряду причин, все одно, питання про умертвіння не повинен вирішуватися однією особою, а, наприклад, консиліумом лікарів.

Проблема евтаназії, як і багато інших проблем охорони здоров'я, є проблемою не тільки медичною і до її обговорення мають бути залучені не тільки медики, а й філософи, біоетики, юристи, психологи та інші фахівці. Евтаназія - це загальнокультурна і соціальна проблема. Багато хто вважає, що евтаназія (як умертвіння невинного) є безумовне моральне зло і не повинна бути допустима законом, навіть у випадках, зазначених в загальноприйнятому дозволі. Велика також небезпека зловживань. Визнання евтаназії законом може також позбавити державу стимулу для фінансування досліджень з пошуку ефективних засобів лікування. З іншого боку, не можна не бачити, що евтаназія вже фактично існує в медичній практиці. Очевидно, що ця проблема вимагає термінового правового рішення і закривати на неї очі не можна.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:

1) Яровинський М.Я. «Хорошая смерть»//Медицинская помощь. № 9. 1996. С.35-42.

2) Фут Філіпп. «Эвтаназия» // Философские науки. № 6. 1990. С. 62-84.

3) Судо Жак. Эвтаназия / Жак Судо – М. 1987.

4) Міжнародний кодекс медичної етики.

5) Інтернет-сайт «Вікіпедия. Вільна енциклопедія» http://ru.wikipedia.org


скачати

© Усі права захищені
написати до нас