Ім'я файлу: Естетика 4.docx
Розширення: docx
Розмір: 33кб.
Дата: 25.10.2022
скачати


Естетичний смак як соціальний індекс

Слід зазначити, що вагомим компонентом естетичної свідомості є естетичний смак. Вперше дана категорія виникає в ХVІІ столітті як ефект розвитку нових мистецьких течій, внаслідок спроби встановлення естетичних універсалій, критеріїв оцінки художніх творів. До цього часу категорія «смак» вживалась виключно з фізіологічної точки зору для позначення кислого або солодкого, гіркого чи солоного тощо.

Вперше термін «смак» вжив іспанський мислитель Бальтасар Грасіан-і-Моралєс у праці «Наука розсудливості» (1646 р.), позначивши так одну із здатностей людського пізнання, орієнтовану на осягнення прекрасного та творів мистецтва. Тлумачення терміну запозичили європейські мислителі. В результаті чого вже у ХVІІІ ст. з'являється велика кількість трактатів про смак. В чому же полягає сутність естетичного смаку? Яким чином корелюють естетичний і художній смак?

У статі здійснено спробу осмислення взаємозв’язку естетичного та художнього смаку, їх ролі у структурі естетичного поля та конструюванні соціального статусу. Таким чином, визначається точка зору, яка оцінює смак як важливу характеристику соціального індексу. Дана точка зору, перш за все, представлена у працях П. Бурдьє, зокрема «Форми капіталу», «Соціальне середовище». Постає питання: чи можна розглядати естетичний смак у відриві від художнього, як це демонструє П. Бурдьє. Отже, мета статті – проаналізувати особливості становлення та розуміння категорій естетичного смаку в контексті класичної та некласичної естетики, розглянути проблему співвідношення естетичного та художнього в контексті теорії естетичного смаку П. Бурдьє.

В контексті нашого дослідження важливу роль відіграє обґрунтування: по-перше, сутності категорій «естетичний смак», яка входить в коло провідних естетичних категорій і супутніх естетичних проблем; по-друге, аналіз співвідношення естетичного та художнього, їх взаємопов'язаності та взаємозв’язку. У статті розкриваються нові підходи до розуміння естетичного смаку як характеристики соціального індексу, на відміну від класичних естетичних теорій, які вбачали у ньому здатність естетичного судження. Надано осмислення ідеї П. Бурдьє стосовно взаємозв’язку між естетичним смаком та соціальним статусом.

Розглянемо поняття естетичного смаку. Слід зауважити, що семантично поняття «смак» має багато значень:

1) у загальновизнаному розумінні смак є однією з провідних філософсько-психологічних категорій, що характеризує людську діяльність у сфері мистецтва. У філософському тлумаченні смак естетичний – це вироблена суспільною практикою спроможність людини емоційно оцінювати різноманітні естетичні властивості, насамперед, відрізняти гарне, прекрасне від потворного, огидного [10, с. 34];

2) словник з естетики характеризує смак як «спроможність людини диференційовано сприймати й оцінювати різноманітні естетичні об’єкти, відрізняти прекрасне від потворного в дійсності й у мистецтві, розрізняти естетичне і неестетичне, виявляти в явищах риси трагічного і комічного» [7, с. 78];

3) у психології естетичний смак є найбільш сприятливою комбінацією здібностей чуттєвого сприйняття, теоретичного мислення, що складає процес чуттєвого пізнання, емоційної вразливості та визначення внутрішніх установок у вигляді потреби [3, с. 125].

Отже, тлумачимо поняття «естетичний смак» як здатність людини до миттєвої оцінки дійсності, творів мистецтва крізь призму естетичних категорій і власного досвіду. Естетичний смак спрямовується естетичним ідеалом людини та її потребами, виявляється в конкретних актах естетичного сприймання і часто супроводжується інтуїтивним осяянням. Людина з розвинутим, сформованим естетичним смаком здатна самостійно орієнтуватися в мінливому світі художньо-естетичних цінностей, помічаючи серед них зародки нових тенденцій і явищ.

Таким чином, з усього вищевказаного, зазначимо, що естетичний смак об’єктивується не тільки в смакових оцінках, а також в актах відбору художніх творів, яким вона віддає перевагу в конкретній ситуації.

Варто зауважити, що в естетиці французьких просвітників як Вольтера, Жан-Жака Руссо та Дені Дідро - залишалась традиція визначати смак як здатність відчувати прекрасне і судити про нього. Здоровий смак виражався у прагненні до природності та простоти, а збочений проявлявся в пихатості, манірності.

Більш докладне та ґрунтовне дослідження проблеми смаку знаходимо у працях Давида Юма («Про норму смаку», «Про витонченість смаку та афекту»). Він вважає, що смак має індивідуальний характер і залежить від конкретної людини, проте існують певні визначені загальні принципи, форми чи якості твору, які розраховані на те, щоб подобатись більшості людей. Роздуми щодо особливостей смаку спрямовані на аналіз суб'єктивних умов сприйняття краси. Філософ переконаний, що індивід в процесі зіставлення та порівняння багатоманітних форм прекрасного у різних видах мистецтва здійснює їх аналіз і внаслідок отриманого досвіду утворюється естетичний смак. Прагнучи встановити норму смаку при наявності суперечності в естетичних судженнях, Д. Юм вказує, що різність смаків полягає у схильностях окремих індивідів та специфіки суспільної думки в умовах конкретної епохи та країни [5, с. 87].

Наступний етап розвитку поняття спостерігається в німецькій класичній філософії, перш за все, в Імануїла Канта в праці «Критика здатності судження». Для І. Канта естетика - це наука про судження смаку. Смак це здатність судити про прекрасне і це судження смаку не є пізнавальним, логічним. Для того, щоб виступати експертом у питаннях смаку треба бути незацікавленою особою і мати повне відсторонення від об'єкту дослідження. Наголошуючи на суб'єктивності як основі судження смаку, І. Кант, однак зазначає, що смак, виходячи із суб'єктивного задоволення, спирається на щось, властиве багатьом суб'єктам, але не виражається в поняттях.

Таким чином, ані притаманна предметові приємність, ані уявлення про досконалість предмета і поняття доброго не можуть бути достатніми підставами для суджень смаку. Лише суб'єктивна доцільність в уявленні про предмет без об'єктивної чи суб'єктивної мети є підставою для суджень смаку. В естетичному об'єкті ця суб'єктивна загальнозначущість пов'язана виключно з доцільністю форми. За Кантом, судженню смаку, яке вільне від інтересу, має бути притаманне намагання значущості для кожного, прагнення до суб'єктивної все загальності.

І. Кант доводить, що смак як естетична здатність судження є суб'єктивною здатністю, що спирається на глибинні об'єктивні підстави буття, які не піддаються поняттєву опису, але притаманні всьому людству за своєю вкоріненістю у свідомості. В цьому полягають так звані антиномії смаку. З одного боку, судження смаку є індивідуальними, заперечити їх неможливо. З іншого - смаки мають багато чого спільного, що дає можливість дискутувати про них [5, с. 97].

Загальновідомо, що ціннісний поворот в естетиці був заданий Ф. Ніцше, який проголосив відносність ціннісного, серед яких естетичний смак. Проте ідея суб’єктивності смаку як вияву індивідуального, ясно вже прозвучало у Д. Юма та І. Канта. Отже, класична естетика розглядає смак як вроджену даність, загальну ідею, тяжіючи до об’єктивізму.

Так, Антоні Ешлі Купер Шефтсбері та Френсіс Хатчесон, які вважали, що смак є вродженою здатністю людей до сприйняття краси та утвердження чеснот. При цьому вони визначили протиріччя в категорії смаку, які вважали властивими природі людини в цілому. Вони визначали, що смак індивідуальний, він пов’язаний з внутрішнім особистим чуттям людини, і разом з тим він суспільний, оскільки поєднує в собі особистий і суспільний інтерес, стаючи нормою естетичного пізнання [4, с. 35-36].

Французький письменник і теоретик мистецтва Шарль Баттьо вважав, що смак є вродженою здатністю людини, спрямованою на осягнення прекрасного в природі та мистецтві, на створення художніх шедеврів. Ш. Баттьо переконаний, що існує лише гарний смак, але у приватних питаннях можливі різні смаки, що відбувається внаслідок багатоманітних проявів об'єктивного світу та суб'єктивних характеристик того, хто його сприймає. Існує гарний смак і тільки він є гарним. В чому він полягає? Від чого він залежить? Мислитель шукає відповідь на питання: «Чи існують критерії смаку? Що є органом смаку - розум чи серце, або і те, і інше? Ш. Баттьо вказував, що смак у мистецтві тотожній інтелекту у науці.

Вагомий внесок у трактовці поняття, естетичний смак здійснює англійський філософ - Едмунд Берк («Філософське дослідження про походження наших ідей піднесеного та прекрасного», 1757 р.). Він вказує, що незважаючи на різноманіть смаків, існують певні принципи смаку, які настільки визначені, що виникає реальна можливість міркувати про них. Естетичний смак в його розумінні має багато спільного із смаковими відчуттями, що зумовлює універсальність духовного, а не лише фізичного смаку [10, с. 36].

Різноманітність смаків у Е. Берка пояснюється тим, наскільки розрізняється ступінь прояву принципів розсудливості та емоційності у різних людей. Наявність гарного витонченого смаку неможлива без роздумів та знань, вважає вчений. Сформулювати судження смаку можна лише шляхом виховання, наближеного до прекрасного, мистецтва та знань. Е. Берк переконаний, що смак (щоб ми не розуміли під цим) удосконалюється так само, як ми вдосконалюємо свої судження, шляхом розширення цих знань, є проявом постійної уваги до свого предмета. В своїх роздумах філософ ототожнював естетичний смак із художнім, не беручи до уваги соціальну обумовленість смаку, що пізніше буде здійснено видатним французьким філософом П. Бурд’є [10, с. 42].

Отже, класична етика інтерпретує смак як специфічну сферу пізнання, своєрідний інтелектуальний процес, який базується на розвиненій людській чуттєвості. Характерною особливістю естетичного смаку є поєднання об'єктивного та суб'єктивного, що передбачає відображення якостей об'єкта, який підлягає аналізу внутрішнього світу того, хто його сприймає. Дослідники сучасного суспільства масового споживання приділяють велике значення системі соціальних відмінностей, породжених нерівністю соціальних груп, аналізують причини, механізми, маркери цієї нерівності.

Французький соціолог П. Бурдьє розглядає нерівність соціальних груп на підставі виявлення схожості та відмінностей їх позицій в соціальному просторі. Більш детально розглянемо поняття габітус - (від лат. властивість, стан) – набута програма поведінки індивіда, сукупність матриць сприйняття, постановки цілей, вирішення завдань, дій, у якій втілені способи оцінювання та мислення, естетичний смак, манера поведінки й мови, характерний стиль і спосіб життя, які відрізняють представника одного класу, професії, національності від інших [8, с. 71-72].

П. Бурдьє підкреслює, що не тільки рівень доходу визначає стиль життя і характер споживання. Наприклад, дохід цехового майстра може перевищувати дохід службовця, але його смаки, а значить, і стиль життя, схожий з робітниками, а смаки і стиль життя службовців ближче до високого класу. Це пояснюється відмінностями габітусів, які, разом зі сформованими ними стилями життя, утворюють системи знаків, трансформуючих розподіл капіталів в цілісну систему розпізнаваних соціальних відмінностей. Породжений габітусом смак є «практичним оператором перетворення речей у відмінні та відмітні знаки, вписані у фізичний лад тіл, в символічний лад значущих відмінностей» [8, с. 91-93].

«Смак - це те, завдяки чому ми маємо те, що любимо, бо любимо те, що маємо», - підкреслює французький соціолог. Емпіричні дослідження в області споживання дозволяють П. Бурдьє підтвердити теорію соціальних відмінностей і виявити цікаві характеристики соціальних груп, що складають сучасне французьке суспільство. Спосіб життя ремісника, характер його праці та рівень доходів з покоління в покоління формують габітус, який визначає і його переваги в одязі, їжі, розвагах. Нижчі класи суспільства, некваліфіковані робітники, габітус яких сформувався в умовах дефіциту як економічного, так і культурного капіталу, також формує відповідну настанову смаку, відповідну культурі простій, дешевій. Габітус соціальних груп, які належать до вищих класів та сформовані умови матеріальної свободи, також формують відповідний смак та стиль. Так, у структурі споживання представників інтелектуальних, творчих професій більше витрат на культурні потреби (книги, театри, концерти, музика, спорт), а великих комерсантів - на харчування [9, с. 113-116].

При цьому П. Бурдьє зазначає, що соціальна мобільність ремісників, молодших керівників до середньої і навіть великої буржуазії з високою супроводжується стабільністю зростанням обсягу витрат, проте «залишається незмінним фундаментальний принцип споживчих переваг», смакових уподобань представників тих чи інших класів [1, с. 87].

Таким чином, споживчі переваги, сформовані різними смаками, не тільки маркують статус груп, але й підкреслюють їх відмінність від інших. Однак ідентифіковані таким чином групи не можна, на думку П. Бурдьє, ототожнювати з марксистською інтерпретацією класу як консолідованих груп, що виражають свої інтереси [6, с. 144-145].

Отже, естетичний смак, хоча і є досить індивідуальним, на відміну від фізіологічних смаків має важливе суспільне, соціальне забарвлення. Він формується внаслідок соціокультурного розвитку особистості, отже не є вродженим. У ньому здійснюється відображення загального рівня духовного світу індивіда. Естетичний смак виступає як мірило соціалізації людини, прийняття чи відторгнення нею певних культурних ідеалів та цінностей, які пропонує життя. Він поєднує у собі як зовнішні, так і внутрішні чинники соціокультурного буття людини.

Суспільство формує смак як соціальну індивідуальність. Проте варто відокремити естетичний і художній смак. Окрім естетичного смаку використовується поняття «художній смак» як відбиток індивідуального естетичного смаку. Більш детально розглянемо поняття «художній смак» та визначимо тлумачення. Це центральна категорія естетичної свідомості особистості, що виражає її здатність до адекватної раціонально-емоційної оцінки творів мистецтва у відповідності з ідеальними уявленнями про прекрасне і спонукає до активно-творчої діяльності. Якщо естетичний смак є здатністю до відбору естетики того чи іншого класу, соціальної групи, як це вважає П. Бурдьє, то художній смак має властивості індивідуального естетичної сфери на ґрунті аксіологічного базису «життєвого світу». Явище художнього смаку формується на основі естетичного під впливом взаємодії зі світом мистецтва. Він передбачає наявність спеціальної художньої освіченості, що включає знання змісту та форми мистецьких творів і практик, особливостей засобів виразності, історії розвитку мистецтв. Тому естетичний смак неможливо осмислити без індивідуального як естетичного принципу [2, с. 89-92].

Важливо розглянути проблему співвідношення естетичного та художнього смаків. Перш за все, естетичні та художні смаки є досить мобільними не лише в межах конкретного суспільства, країни чи культурної доби, а і тоді, коли йдеться мова окремої людини, смаки якої впродовж існування видозмінюються під впливом низки факторів.

Художній смак формується тільки через спілкування зі світом мистецтва і значною мірою визначається художньою освітою, тобто знанням історії мистецтва, законів формоутворення різних видів мистецтва, знайомством з літературно-художньою критикою. Але оскільки змістом мистецтва є все та ж система суспільних цінностей, тільки представлена в художній формі, то, як і естетичний, художній смак стає предметом суперечок, принаймні з того часу, як виникло саме поняття смаку.

У такій же мірі, як і стосовно особистості, естетичний і художній смак можуть характеризувати пристрасті, симпатії і антипатії соціальної групи або класу. Естетичний смак зумовлений всім комплексом суспільних умов, він завжди несе у собі відбиток класових переваг, цілей і цінностей. Отже, єдиних естетичних смаків і норм, придатних для усіх часів і народів, для всіх суспільних груп, не існує. Тому правильна думка часто виробляється лише в ході тривалих художньо-критичних дискусій.

Можемо зробити висновки, що естетичний і художній смаки не залишаються незмінними впродовж всього життя людини. Вік, життєвий шлях, багатство художнього досвіду особистості не тільки відточують і шліфують смак, але і здатні консервувати його переваги, робити його толерантним і багатогранним. Оскільки судження естетичного смаку - це оцінка дійсності відповідно до естетичних почуттів, потреб та інтересів, яка включає не тільки якість предмета, але і якість суб'єкта, який сприймає. Така модель збігається з естетичними поглядами І. Канта. Естетичний смак включає художній смак і виражає не тільки соціальний статус, а й культуру суб’єкта, його внутрішній світ.

Все вищевикладене дозволяє зрозуміти основи суперечки про естетичний смак, який виражає складність соціальних процесів, соціокультурних, індивідуальних цінностей, взаємодію типового, групового та стереотипного.

Отже, категорія смаку розкриває багатство естетичного відношення людини до світу, відображає її активне прагнення до гармонії, досконалості, краси, ідеалу. З усіх форм суспільної свідомості саме естетичний смак у своїх ціннісних орієнтаціях є найбільш вагомим, адже постіндустріальна епоха проголошує естетичні коди.

Список використаної літератури:

  1. Бурдье П. Формы капитала. Социальная критика суждения / П. Бурдье, М. Добрякова, О. Кирчик - Москва: РОССПЭН, 2004. — 680 с.

  2. Бурдьє П. Рефлексивна соціологія. Частина ІІ: Чиказький воркшоп / П. Бурдьє, А. Рябчук. — Київ: Медуза, 2015. - 224 с.

  3. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка / Владимир Даль. – Москва: Гос. Издательство иностранных и национальных словарей, 1956.– 699 с.

  4. Иваненко Г. И. Роль интуиции в формировании эстетических вкусов / Г. И. Иваненко // Библиотечный вестник.– 1977.- №7 – С. 35-36.

  5. Кант И. Основы метафизики нравственности; критика практического разума; метафизика нравов / Иммануил Кант. – Москва: Наука, 2007. – 526 с.

  6. Лебарон Ф. Социология Пьера Бурдье и экономические науки / Ф. Лебарон // Журнал социологии и социальной антропологии. – 2004. – № 5. – С. 144-152.

  7. Тофтул М. Г. Сучасний словник з естетики / М. Г. Тофтул. – Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2014. – 416 с.

  8. Шматко Н. А. «Габитус» в структуре социологической теории / Н. А. Шматко // Журнал социологии и социальной антропологии. – 1998. – № 2. – С. 71-93.

  9. Шматко Н. А. Анализ культурного производства Пьера Бурдье / Н. А. Шматко // Социологические исследования. – 2003. – № 8. – С. 113-120.

  10. Яковлев Е. Г. Эстетический вкус как категория эстетики / Евгений Георгиевич Яковлев. – Москва: Знание, 1986. – 64 с.

скачати

© Усі права захищені
написати до нас