Ім'я файлу: есе_1.odt
Розширення: odt
Розмір: 60кб.
Дата: 01.04.2024
скачати

Есе Соціальне виховання: проблеми та перспективи.
Виховання дітей – дуже відповідальне і складне заняття. Як кажуть, ніщо не впливає так згубно на слабку дитячу психіку, як слабка доросла. Той, хто виховує, повинен бути не менше, а ще краще набагато більш вихований, ніж той, кого виховують. Якщо на цьому етапі виявляється невідповідність, відразу ж виникають проблеми виховання дітей.

В сучасному українському суспільстві немає державного, політичного, громадського діяча, вченого, політолога, робітника чи селянина, який не висловився б з приводу виховання й поведінки дітей і молоді, її ставлення до праці, культури, освіти, духовності. І це не дивно. Адже молоде покоління громадян України переймає той спадок, який передають йому сім’я, суспільство, і є таким, яким його виховала сім’я, суспільство, держава засобами своєї політики, ідеології, соціально-виховних інститутів освіти, культури.

Незважаючи на велику кількість досліджень з проблеми виховання дітей і молоді, недостатньо глибоко аналізуються соціально-педагогічні умови та чинники виховного процесу в сім’ї, школі, інших соціальних інститутах. А саме вони визначають стратегію освіти, яка окреслюється сьогодні у певних тенденціях виховання особистості в сучасних умовах української дійсності.

Формування ціннісних інтересів, ідеалів і життєвих пріоритетів в українському суспільстві.

Соціально-економічні умови суспільства завжди є рушійною силою у прагненні людини до свого духовного збагачення, поліпшення умов життя, що виражає істинну сутність і мету політики, управління, освіти і культури народу. Ситуація, яка склалася в Україні, в умовах воєнного стану, відображає непрості процеси економічної кризи, наслідком якої є погіршення матеріального становища значних мас суспільства, безробіття, поступове зниження освітнього і виховного рівня дітей і молоді, постійне зростання матеріальних витрат для утримання дітей в дошкільних та позашкільних закладах, навчання в школі, ліцеях, гімназіях і коледжах, одержання професії в платних вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, оплату навчальних посібників.

Ці складні процеси призвели до різкого зниження рівня народжуваності, зростання смертності населення, міграція й еміграції населення, що не сприяє стабілізації процесу виховання молодих поколінь.

Виходячи із цього, вже сьогодні необхідно окреслити деякі тенденції виховання дітей і молоді в сучасних умовах України. Передусім слід звернути особливу увагу на сім’ю, яка є найважливішим інститутом виховання особистості.

Сім’я є першоосновою суспільства, тим соціумом, у якому найбільшою мірою виявляються індивідуальні особливості кожного із батьків, їхніх дітей, інших членів родини, реалізуються потреби, формується поведінка і розвиток особистості, тобто відбувається самопізнання, само-актуалізація та соціалізація її членів. Саме ці фактори істотно впливають на зміст виховання особистості дитини, педагогічну культуру батьків, визначають певні його тенденції.

Зміст виховання відображає спеціально утворену систему благотворних впливів батьків на дітей з метою виховання у них бажаних якостей, які є основою підготовки до життя, засвоєння позитивного досвіду попередніх поколінь та вироблення нових підходів до подальшого розвитку суспільства і суспільних відносин на ґрунті національної і вселюдської гуманістичної культури.

Змістом виховання дітей в сучасній українській родині має стати інтегрована національна та загальнолюдська гуманістична культура мирного життя людей в інтерконтинентальному просторі. Зміст виховання має відображати й утверджувати в свідомості і діяльності дітей найвищі національні та загальнолюдські духовні, гуманістичні, морально-етичні, естетичні, фізичні, громадянські і трудові ціннісні орієнтації та практичну діяльність сучасної української сім’ї в умовах становлення й утвердження національної педагогіки та освіти.

Зміст виховання дітей у сім’ї має сприяти збереженню духовних і культурних цінностей народу, його внутрішніх і зовнішніх ознак – свідомості і самосвідомості, ставлення до сім’ї, праці, громадянства та взаємодії з іншими державами і народами незалежно від расової, етнічної і конфесійної належності.

У вихованні дітей у сім’ї не допускаються й засуджуються форми жорстокості й насильства, національне протиставлення і ворожнеча на будь-якому ґрунті.

Провідними принципами у визначенні змісту, форм і методів є: любов до людини, доброзичливість і гуманізм у взаєминах з людьми, оптимізм і життєлюбство.

Виходячи з цих теоретичних обґрунтувань, сучасна сім’я має стати головною ланкою у вихованні дитини: забезпечити їй належні матеріальні та педагогічні умови для фізичного, морального й духовного розвитку. Разом з тим, вона і сама потребує як матеріальної, так і педагогічної та культурологічної допомоги. ЇЇ надають певною мірою державні установи й виробничі організації, заклади освіти і культури, дитячі садки, школи, бібліотеки, клуби, будинки культури, громадські організації, але вони є недостатніми для вирішення соціально-педагогічних проблем сім’ї.

В основі української родинної педагогіки й психології завжди чітко вирізнялися її ідеали, своєю суттю вкоріненні в глибини життя народу, його свідомості, праці й творчої діяльності.

Споконвіку для нашого народу найвищими і святими були ідеали сім’ї - як першооснови життя людини, своєрідної фортеці, яка забезпечує розвиток і захист найкращих якостей особистості.

    Ідеали праці – як найповнішої форми вияву творчих здібностей і можливостей людини, джерела достатку й радості, забезпечення повноцінного життя родини.

    Особливо важливі ідеали духовності, цієї синтетичної форми осягнення світу й себе в єдиному високоморальному вимірі творчої діяльності і гуманного ставлення до навколишнього середовища та людей.

    Ідеали громадянства – як відчуття особистої належності до рідної землі, держави, сім’ї, роду, способів життя, традицій і звичаїв, відповідальності за їх збереження, розвиток і примноження.

На цих засадах і має будуватися зміст виховання молодих поколінь в сім’ї і школі. Саме в такий спосіб можна забезпечити повноцінний розвиток суспільства і суспільних відносин.

Педагогічні дослідження, вивчення практики засвідчують, що процеси урбанізації й міграції населення в нових умовах не сприяють засвоєнню моральних і етичних цінностей народу, а відокремлення від батьківської родини веде до втрати кращих традицій, досвіду народної педагогіки виховання дітей батьками. Ці втрати мали б значною мірою компенсуватися і організацією педагогічної освіти батьків у дошкільних і шкільних закладах, що забезпечувало б високий рівень педагогічно грамотного і цілеспрямованого виховання дітей у сім’ї.

До цього спонукає необхідність трансформації в нове національно-громадянське українське суспільство кращого світового досвіду, вітчизняної сімейної педагогіки, досягнень педагогічної науки, яка виростає із глибин національної ідеї українського народу.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас