1   2   3
Ім'я файлу: курсовая новая.docx
Розширення: docx
Розмір: 63кб.
Дата: 20.02.2020
скачати


БЕРДЯНСЬКИЙ ІНСТИТУТ ДЕРЖАВНОГО ТА МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ

КЛАСИЧНОГО ПРИВАТНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

КОЛЕДЖ БІДМУ КПУ
Циклова комісія правознавства



КУРСОВА РОБОТА

з Теорії держави і права

на тему: «Економіка,політика,право:проблеми взаємодії»

Студентки 1 курсу КП-213 групи

спеціальності 5.03040101-«Правознавство»

Фірсової М.Є.

Керівник ____________________

Національна шкала ________________

Кількість балів: ______Оцінка: ECTS ____
Члени комісії ________________ ____________________

(підпис) (прізвище та ініціали)
________________ ____________________

(підпис) (прізвище та ініціали)
________________ ____________________

(підпис) (прізвище та ініціали)
м. Бердянськ – 2014 рік

ЗМІСТ

Вступ ……………………………………………………………………………... 3

Розділ 1. Загальна характеристика економіки,політики та права ……………. 5

    1. Поняття «економіка» і її характеристика ……………………………….. 5

    2. Поняття «політики» і її характеристика ……………………………….. . 7

    3. Поняття «права» і його характеристика ……………………………….. . 9

Розділ 2. Взаємодія та взаємозв’язок економіки,політики та права …………12
2.1. Політика і право у взаємодії …………………………. ……………….. 12

2.2. Економіка та політика і їх взаємозалежність …………………………. 17

2.3. Економіка і право та їх взаємозв’язок ………………………………… 22
Розділ 3. Проблеми взаємодії економіки,політики та права ………………... 25
3.1. Розгляд проблем взаємодії ……………………………………………. 25

3.2. Засоби і методи регулювання …………………………………………. 29
Висновки ………………………………………………………………………. 33
Список використаної літератури ……………………………………………... 35


ВСТУП
Актуальність цієї теми є доволі великою і дивлячись на нинішній стан нашої країни,можу впевнено сказати,що вона буде зростати й набувати різних трактувань. Вона полягає у тому, що взаємозв’язок між цими трьома ланками(економіка,політика,право) відбувається у специфічній формі,тобто має певні наслідки,які у свою чергу можуть бути позитивними чи негативними для кожної з них. Кажучи простіше, діяльність цих ланок науки може зашкодити один одній без раціонального і обачливого ставлення до їх особливостей. Тому цей фактор і викликає певний інтерес до врегулювання і врівноваження дій стосовно один одного. Тобто до знаходження ідей і методів «компромісу».

Об’єктом дослідження в даній роботі виступає взаємодія економіки, політики та права

Предметом дослідження є проблеми взаємодія економіки, політики та права безпосередньо.

Мета й завдання дослідження. Мета роботи полягає у тому,вивчити і науково обґрунтувати проблеми взаємодії економіки, політики і права.

Для досягнення цієї мети визначені такі дослідницькі завдання:

  • Розглянути співвідношення і взаємозв'язок політики, права та економіки;

  • Визначити реальне існування проблем взаємодії економіки,політики та права;

  • Дослідити засоби і методи врегулювання проблем між ними;

  • Визначити особливості взаємодії економічної, політичної і правової сфер суспільства в сучасності.

Методи дослідження. Розв’язання поставлених завдань здійснено за допомогою системи загальнофілософських, загальнонаукових та спеціальних методів, пізнавальний потенціал котрих був спрямований на досягнення мети дослідження.

Практичне значення одержаних наукових результатів полягає насамперед у тому, що положення та висновки роботи сприятимуть заповненню певної наукової прогалини. Водночас відображені в ній наукові результати можуть бути використані у практичних сферах, зокрема:  у правотворчій роботі – для вдосконалення законотворчої діяльності у цьому напрямі; у навчально-виховному процесі – для вдосконалення змісту таких навчальних дисциплін, як «Теорія держави і права», «Конституційне право» та інші. Методи вирішення існуючих проблем можуть бути використані у навчально-виховному процесі вищого навчального закладу (ВНЗ) .

РОЗДІЛ 1

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕКОНОМІКИ,ПОЛІТИКИ ТА ПРАВА

1.1. Поняття «економіка» і її характеристика

Вивчення кожної науки,а тим паче проблем,які вона має безпосередньо починається з визначення її поняття,кола питань які вона досліджує, з’ясування цілей, які вона переслідує, і методів, які використовує.

Вперше поняття «економіка» ввів грецький мислитель Арістотель (III ст. до н. е.).Описуючи організацію господарства в маєтку рабовласника, він фактично обґрунтував суть економіки як науки про домашнє господарство: грецьке «ойкос» означає дім, господарство, «номос» – вчення, закон. Проте економіка як наука, як систематизоване знання про суть господарської діяльності виникла лише в ХVII- ХVIII ст., тобто в період становлення капіталізму.

В економічній літературі даються різні тлумачення поняття економіки як науки. Нагадаємо деякі найвідоміші з них:

  1. економіка – наука про виробничу діяльність та обмін її результатами між людьми;

  2. економіка вивчає рух економічного життя – тенденції в розвитку цін, виробництва, безробіття тощо. У міру вивчення цих явищ вона допомагає виробити політику, реалізуючи яку уряд може впливати на економічне життя;

  3. економіка – наука вибору. Вона вивчає, як люди вибирають спосіб використання обмежених виробничих ресурсів (землі, праці, обладнання, технічних знань) для виготовлення різних товарів і розподілу їх між різними членами суспільства;

  4. економіка вивчає, яким чином людина здійснює організацію виробництва і споживання;

  5. економіка вивчає гроші, капітал, раво зако й багатство.

Жодне визначення не можна відхилити, оскільки у кожному з них відбивається певна сторона економічних відносин, хоч і не охоплюється повністю вся система. Водночас усі вони свідчать про те, що економіка безпосередньо пов'язана з виробництвом, зі створенням матеріальних і духовних благ.

Вивчення соціально-економічних відносин має надзвичайно важливе значення, тому що ми при цьому дізнаємося, чи підпорядкована економічна діяльність інтересам народу, наскільки соціальне справедливий даний соціально-економічний лад тощо.

Отже, економіка – це , як відомо, сфера матеріального забезпечення людиною і суспільством своєї життєдіяльності. Вона являє собою єдність двох нерозривно пов’язаних сторін – виробничих сил і виробничих відносин і включає в себе, з одного боку, сукупність знарядь, засобів виробництва, трудових ресурсів, а з іншого боку – сукупність відносин між людьми з приводу знарядь, предметів, засобів праці, розподілу, обміну і споживання вироблених продуктів. Ці дві сторони матеріального забезпечення людиною і суспільством своєї життєдіяльності існують і розвиваються в діалектичному взаємозв’язку. Рівень і характер розвитку продуктивних сил потребує затвердження не бажаних людьми, а певних, відповідних їм виробничих відносин. Виробничі відносини, в свою чергу, активно впливають на розвиток продуктивних сил, прискорюючи або сповільнюючи їх прогрес. У вирішення конфліктів між двома названими сторонами матеріального забезпечення людиною і суспільством своєї життєдіяльності втягується політика. Економіка і політика перебувають у тісному взаємозв'язку і взаємодії.
1.2. Поняття «політики» і її характеристика

Політика є особлива сфера життєдіяльності людини. І так як не всі люди сіють хліб, виготовляють машини або співають на сцені, не всі займаються і політикою. Та політика завжди впливала і в сучасних умовах дуже впливає на життя людей, держав, народів, бо політика від природи властива людині, як істоті соціальній, здатній повноцінно жити і розвиватися лише в суспільстві, лише у взаємодії з іншими людьми. Тим-то кожній людині, незалежно від професії, фаху, потрібні політичні знання. Від того, яка політична культура громадян, які взаємовідносини особи, суспільства і держави, залежить якість, ефективність політичних рішень, урахування інтересів різних соціальних спільностей і груп, їх участь у політичному житті. Політичні знання – це частина загальної культури людства. Отже, в сучасних умовах важливі пошуки форм і методів стимулювання політичної свідомості, активності народу, сприяння духовному оновленню суспільства, здійсненню глибинних державотворчих процесів.

Наука про політику – це сукупність знань про політику, створених системою спеціалізованих наук і наукових предметів, що вивчають політичні явища та політичні процеси. Наука про політику становить водночас частину найзагальнішої системи політичних знань, з яких і сформувалась наука про політику. Ці знання склалися з знань політичної філософії, з знань науки про соціальне ''життя, суспільство, емпіричних методів пізнання політики.

Теорія політики – це, по суті, наука про політику, найзагальніші закономірності, спільні властивості, принципи політичних відносин, формування, функціонування і розвиток влади в сучасному суспільстві, відносин, що виникають і існують між людьми на основі і з приводу суспільної влади. Сучасна теорія політики опирається на сучасні теорії індустріального, постіндустріального, інформаційного суспільства, теорії і концепції філософії про суспільство, теорії політичної соціології та економічну теорію. Політологи України вважають, що теорія політики – це різноманітна галузь знань, орієнтована на вивчення великомасштабних політичних явищ і подій (зразки і суб’єкти державної і політичної системи, еліти і лідерство, демократія і права людини, тоталітаризм і плюралізм). У вузькому розумінні науку про політику можна звести до з'ясування психології управління суспільством, вирішення проблем економічної та соціальної сфери.

Предметом науки про політику є влада, головна функція якої розподіл ресурсів, забезпечення загального порядку. Наука про політику покликана

займатися вивченням факторів політичного впливу, пошуку шляхів стабілізації політичної системи. Об’єктом науки про політику виступає політична сфера суспільства, всі явища і процеси, що відбуваються в політичній сфері.

Отже, наука про політику – наука про політичне життя суспільства, політичні відносини, явища і політичні процеси, закономірності їх розвитку і дії. Предметом науки про політику є закономірності розвитку суспільства, закони і принципи формування, функціонування і розвитку певних політичних систем, механізми дії і форми прояву закономірностей в діяльності особи, соціальних спільностей, класів і націй, народів і держав. В центрі науки про політику є організація, форми і метод функціонування політичної влади, вивчення політичних теорій і концепцій, політичних систем політичного життя, політичної свідомості, інтересів і поведінки політичних суб’єктів. [«Політологія» Кремень п.2]

Політика — мистецтво управління державою; участь у справах держави, визначення форм, завдань, змісту його діяльності; сфера діяльності, пов’язана з відносинами між різними суб’єктами з приводу здійснення державної влади.

1.3. Поняття «права» і його характеристика

Кожне суспільство має регулювати відносини між людьми, здійснювати охорону і захист таких відносин. Таке регулювання і охорона суспільних відносин здійснюється за допомогою соціальних норм. У системі таких норм право посідає провідне місце.

Право має загальнообов’язковий характер. Його положення, що їх містить уся система правових норм, повинні сприйматись як безумовне керівництво до дії, що виходить із державних структур і не підлягає обговоренню чи оцінці під кутом зору їхніх доцільності, раціональності, бажаності чи небажаності здійснення.
Право характеризується внутрішньою формою, тобто об'єднанням правових норм в інститути, підгалузі й галузі права та окремі правові комплекси.

Формальна визначеність права характеризується тим, що поведінка суб’єктів у вигляді нормативної моделі закріплюється в нормах права як права та обов’язки учасників суспільних відносин, а також як вид і міра реакції держави (санкції), застосовувані у випадках порушень велінь, що містяться в нормативних приписах. Пі приписи повинні виконуватись саме в тому обсязі та у випадках, у яких вони знайшли своє формальне закріплення в тексті правової норми.
Право стає обов’язковим лише тоді, коли воно виїдається чи санкціонується уповноваженим на те суб’єктом, у межах його компетенції та в порядку, передбаченому встановлюваною процедурою, тобто з дотриманням установлених вимог, що пред’являються до розроблення, обговорення, прийняття, набирання чинності, зміни та скасування дії правових приписів.
Здійснення права забезпечується державою. Це проявляється в тому, що держава створює, з одного боку, реальні умови й засоби, які сприяють безперешкодному добровільному здійсненню відповідними суб’єктами сформульованих у правових нормах зразків поведінки, а з іншого – відповідні заходи заохочення, переконання і примусу до здійснення бажаної поведінки, та застосовує ефективні санкції в разі невиконання вимог правових норм.
Отже, право як волевиявлення держави – це система загальнообов’язкових, формально визначених, установлених чи санкціонованих державою, гарантованих і забезпечених нею правил поведінки, що тісно між собою зв’язані та регулюють суспільні відносини між людьми в інтересах певної частини (більшої чи меншої) населення в соціальне неоднорідному суспільстві.
Право має певні напрямки впливу та будується на конкретних правових і демократичних засадах.
Функції права –це основні напрямки його впливу на суспільні відносини. Призначення функцій полягає в тому, щоб визначити активну й багатогранну роль права у громадянському суспільстві з позиції його впливу на суспільні відносини між людьми.
Функції права поділяють на раво законностіи та спеціальні юридичні.
До раво законностіих відносять функції:

  1. гуманістичну – право охороняє та захищає права людства, народу, людини;

  2. організаторсько-управлінську – право суб’єктів на розв’язання певних економічних і соціальних проблем;

  3. інформаційну (комунікативну) – право інформує людей про волю законодавця;

  4. оцінно-орієнтувальну – поведінка людей оцінюється з огляду на закони держави, вказує на безконфліктні, соціальне допустимі способи й засоби задоволення потреб людини в межах правомірної поведінки;

  5. ідеологічно-виховну – право формує у людини певний світогляд, виховує в неї зразки правомірної поведінки;

  6. гносеологічну (пізнавальну) – право само виступає як джерело знань.

До спеціальних юридичних функцій права відносять регулятивну (статичну і динамічну) та охоронну.

Регулятивна функція спрямована на врегулювання суспільних відносин способом закріплення бажаної поведінки в тих чи тих галузях чи інститутах права.
Регулятивно-статична функція закріплює суспільний порядок у соціальне неоднорідному суспільстві у стані спокою;регулятивно-динамічна забезпечує динамічний розвиток громадянського суспільства.
Охоронна функція спрямована на охорону відповідної системи суспільних відносин, на забезпечення їхньої недоторканності з боку правопорушників, на недопущення правопорушень, зменшення чи усунення їх із повсякденного життя.

Отже, право як соціальний регулятор суспільних відносин забезпечує регулювання найбільш важливих потреб та інтересів між людьми як у межах певної країни, так і на землі у взаємовідносинах усього світового співтовариства. [В.В. Копєйчиков,2003 р., «Правознавство» п.1]

РОЗДІЛ 2

ВЗАЄМОДІЯ ТА ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ЕКОНОМІКИ,ПОЛІТИКИ ТА ПРАВА

2.1.Політика і право у взаємодії.

Проблема співвідношення політики і права, їх пріоритетів, існує давно. З цього приводу існує навіть притча. Одного разу, якось посперечалися архітектор, політик і юрист про те, чия професія давніша. Архітектор підкреслив, що перш за все людина навчилася будувати собі житла і професія будівельника є найдавнішою з благородних. Юрист заявив, що будь-яка будова спочатку повинна мати план і нормативну базу, а тому професія юриста – найдревніша. Політолог же скромно зауважив, що ще до існування самого світу потрібно було комусь створити хаос, а потім направляти процеси творення або руйнування суспільства.
Право і політика – дві взаємопов’язані сфери суспільного життя. Взаємовідносини права і політичної держави раво закон: держава санкціонує і конституює систему права, роблячи її публічною, загальнообов’язкової, загальної, причому її порушення тягне за собою заходи державного впливу: але з іншого боку, сама держава підтримується і забезпечується правом. У понятті «право» можна виділити ядро загальнолюдських цінностей, інтегрованих в історичному і культурному розвитку народу, але крім цього воно містить орієнтири і регулятиви для політики.
Спільним між політикою і правом є те, що вони є регулятивними, взаємозалежними системами суспільства. Відмінності ж між ними в цьому сенсі виникає з того, що це різні регулятивні системи. Можна сказати слідом за відомим голландським юристом і політологом Р. Гроцием, що якщо «предмет юриспруденції – це питання права і справедливості», то «предмет політичної науки – це доцільність і користь».[ Історія політичних і правових вчень. [ Підручник./ Під ред. О.Е. Лейста,1997., 164-165 ст.]
На жаль, як політологи, так і юристи часом схильні забувати, що право і політика – як в теоретичному, так і практичному плані тісно пов'язані між собою. Ще в 1882 році відомий англійський юрист Ф. Поллок писав про те, що «право для політичних інститутів означає те ж, що становий хребет для тіла».[ Поллок Ф.,Все з юриспруденції та етики,1882 р.,132 ст.]
Професор Лондонського університету Р. Друрі зазначав, що “багато політологів не приділяють належної уваги правовому вимірюванню дисципліни і тим самим завдають своїм дослідженням непоправної шкоди. Відзначаючи цю обставину, було б наївно вважати, що політологи стануть юристами, а юристи – політологами. Просування вперед можливе через включення в дослідні та навчальні програми соціальних наук відповідних правових аспектів, більш тісне міждисциплінарне співробітництво, а також більш часте звернення як юристів, так і політологів до робіт один одного». [Політична наука: нові напрями / Під ред. О.О. Шестопал, 1999 р.,214 ст.]
Для політики є пріоритетними, як конституції і положення публічного права, так і їх судовий застосування та інтерпретація, встановлюють формальну базу політичної практики, складові необхідний засіб для підзвітності уряду та обмежень його діяльності. При вивченні поведінки виборців політологу необхідно добре знати правила та законодавчі норми проведення виборчих кампаній. Світова політика також все більшою мірою орієнтується на норми і положення міжнародного права. Закони – це не що інше, як спосіб, яким та чи інша політична лінія втілюється в життя.
Суспільний договір, про який писали Т. Гоббс, Дж. Локк,Ж.-Ж. Руссо і Т. Джефферсон, має юридичне походження. Роботи багатьох майстрів політичної думки : Н. Макіавеллі, В. Бентама, Р. Гегеля та інших визначені як обов'язкові в університетських списках літератури з теоретичної юриспруденції, а також з історії політичної думки.
Відмінність між політикою і правом виникає в різниці між політичної та адміністративно-правовою сферами управління. Право та адміністративно-правова сфера – це , насамперед, закони, укази, розпорядження; політика, політична сфера управління – це стратегія і тактика поведінки і діяльності людей і їх організацій. Вплив владних структур на суспільство за допомогою не тільки, а іноді і не стільки правові, скільки багатьох інших засобів, заходів і норм (силових, матеріальних, ідеологічних, психологічних та інших).
Інша відмінність між політикою і правом полягає в тому, що норми права досить визначені і «стійкі», а у різних груп людей існують різноманітні, мінливі політичні цінності і принципи, так і сприймаються вони по-різному. Тобто, ті чи інші люди проголошують і проводять раво закон політику. В цьому сенсі вона є більш гнучкою і суперечливою, менше визначеною і сталою, ніж право, сферою взаємодії людей.
Ще одна відмінність між політикою і правом полягає в тому, що політика – це більш широке явище, ніж право і держава. Вона характеризується не тільки якістю всеприсутствия, але і може поширювати своє поле дії (або взаємодії) на будь-які сфери, питання і проблеми суспільного життя. Політика, зазвичай, є скрізь, де є право, але закон далеко не завжди присутній у політичних рішеннях, відносинах та процесах.
Нарешті, відмінність між політикою і правом полягає в тому, що політика передбачає безпосередню взаємодію між суспільством та владними структурами, а право змінюється повільно і, як правило, тільки через офіційне нормотворчість.
Чіткий поділ сфери і функцій політики і права може мати досить істотне значення – це сприяти подоланню деяких небезпечних тенденцій у розвитку суспільства і його владних структур. Одна з них – вкрай поширювальне тлумачення політики, оголошення політичними тих проблем, які можуть бути вирішені адміністративно-правовими засобами. Саме така тенденція характерна для тоталітарних і авторитарних режимів. Разом з тим применшується значення і самої політики – політичні рішення приймаються не на основі наукової стратегії і тактики, а за допомогою насильства, «натиску», маніпулювання суспільною свідомістю і так далі.
Існує й інша небезпечна тенденція – це зведення або звуження політичних проблем до рамок адміністративно-правової системи. Прагнення абсолютизувати існуючий політичний курс органів влади і право, вивести їх поля критичного аналізу, представляється також нераціональним.
Можна виділити наступні основні варіанти взаємодії між політикою і правом:

  1. підпорядкування політикою права (наприклад, в силу «революційною» чи іншої «політичної доцільності»);

  2. абсолютизація права і приписування йому нереальних можливостей;

  3. збереження розумної взаємодії політики і права: збіг курсу демократичних реформ і завдань формування правової держави.

Для права так само, як і для політики, мають велике значення правила і принципи моралі. Добре відомо, що закони зобов'язані своєю силою саме вдачам. Мораль і законодавство виступають у відомого англійського мислителя В. Бентама як наука і мистецтво направляти дії людей таким чином, щоб в результаті вийшло найбільшу можливу кількість щастя».[Бентам В. «Принципи законодавства / Антологія світової політичної думки», 1997 р., 556-557 ст.]
Гармонійне або хоча б розумна взаємодія моралі, політики і права благотворно відбивається, як на самих аналізованих феноменів, так і на суспільстві в цілому. Принципи такої взаємодії визначив ще І. Кант. Він вчив, що слід робити так, щоб завжди ставитися до людства (і в своїй особі, і в особі також всякого іншого) як до мети і ніколи не ставитися до нього тільки як до засобу. Доцільно поступати так, щоб максима твоєї волі могла водночас мати силу принципу загального законодавства.[ Кант И. «Твори: в 6 т.», 1965 р.,353-354 ст.]
Правова, моральна, демократична і соціальна держава слугує надійною основою для здійснення справді гуманістичної політики в суспільстві, а вона є, у свою чергу, необхідною умовою для відповідного вдосконалення правових, моральних і політичних норм в установленому порядку. Платон говорив, що він бачить “близьку загибель тієї держави, де закон не має сили і знаходиться під чиєюсь владою. Де закон – це владика над правителями… там я вбачаю порятунок держави і всі блага, які тільки можуть дарувати державі боги».[Платон «Закони», 1999 р.,711-712 ст.]
Виступаючи як необхідна форма державної політики, а в цивілізованому суспільстві – як основна її форма (політика через закон, його виконання та на основі закону), право одночасно є показником положення особистості в суспільстві, гарантованості її прав, інструментом їх охорони і реалізації. Ще Дж. Локк зазначав, що “влада не може веліти довільно, вона повинна діяти лише відповідно до закону та уповноваженими на це суддями. І хто б не володів законодавчою або верховною владою в будь-якій державі, він зобов'язаний правити згідно з встановленим постійним законами, проголошеним народом і відомим народу».[Локк Дж Твори у 3 т.,1988 р. 337-338 ст.]
У сучасну епоху питання про взаємозв’язок і взаємодію державної політики з правом набуває найважливіше значення ще й тому, що право тільки тоді справедливо і гуманно, коли воно однаково обов’язкове, а права і обов’язки рівні для всіх громадян, у тому числі і для чиновників держапарату, депутатів, керівників держави. “Неправильні ті закони, - писав Платон, - що встановлені заради загального блага всієї держави в цілому. Ми визнаємо, що там, де закони встановлено в інтересах кількох людей, йдеться не про державний устрій, а про внутрішні чвари, і те, що вважається там справедливістю, носить вотще це ім'я».[Платон Закони, 1999 р.,715 ст.]
Принциповою умовою прогресивного, демократичного розвитку сучасної України, є дотримання і вдосконалення її законів, норм міжнародного права, реалізації «духу і букви» цих документів у політичній практиці. “Держава повинна їх неухильно дотримуватися у всіх політичних рішеннях. Така найважливіша і очевидна грань співвідношення політики держави з правом, юридично втіленому в законах».[Загальна теорія права / Ю. Дмитрієв, І.Ф. Казьмін, А.В. Міцкевич та інш., 1996 р.,103 ст.]
Відповідно, слід прагнути до вироблення та реалізації високоморальної, правової політики.

Отже, право є засобом вираження політики, її реалізації, робить легітимними політичні рішення. Право конституційно закріплює політичний устрій суспільства, механізм дії політичної системи. Воно закріплює і гарантує політичні права і свободи громадян, забезпечує механізм їх реалізації.

  1   2   3

скачати

© Усі права захищені
написати до нас