Ім'я файлу: привет.docx
Розширення: docx
Розмір: 48кб.
Дата: 14.12.2021
скачати
Пов'язані файли:
Дневники тера.docx

1. Європейська інтеграція - це процес політичної, юридичної, економічної (а в деяких випадках - соціальної та культурної) інтеграції європейських держав, у тому числі й частково розташованих в Європі. На даний момент європейська інтеграція досягається в основному за рахунок розширення Європейського Союзу та Ради Європи.

Європейські регіональні організації НАТО, Рада Європи, Північна Рада, Організація з безпеки і співробітництва в Європі, Європейський Союз, Центральноєвропейська організація про вільну торгівлю.

2. Європейський Союз - це економічний і політичний союз, що об'єднує 27 незалежних держав-членів, що розташовані в Європі. Веде свій початок від утворення Європейської спільноти з вугілля й сталі (ЄСВС) і Європейської економічної спільноти (ЄЕС), які складались із шести країн у 1957 році. У червні 1993 р. Європейська Рада на своєму засіданні в Копенгагені визнала право кожної європейської країни, яка визнає положення статті 6, пункт 1 Угоди про утворення Європейського Союзу , вступати до Європейського Союзу після виконання ними низки вимог за трьома критеріями:

- політичного - стабільність установ, які гарантують демократію, верховенство права, дотримання прав людини та захист прав меншин;

- економічного - дієва ринкова економіка;

- «членського» - зобов'язання, що випливають із факту вступу до ЄС, зокрема, визнання його політичних, економічних та монетарних цілей.

3. Особливості правової природи ЄС. Сучасна правова наука має три основні теорії пояснення правової природи ЄС, за якими Союз - це особливий різновид міжнародної міждержавної організації; специфічне державне утворення, різновид конфедерації або федерації; новий тип політико-правового утворення.

Вітчизняна та російська доктрина міжнародного права характеризується неоднозначністю підходів до визначення правової природи Європейського Союзу. Найбільш поширеними з них є наступні: ЄС володіє всіма характеристиками, які властиві міжнародним організаціям, автономією волі, договірною компетенцією та міжнародною правосуб'єктністю (О. Довгань);

- Європейські співтовариства - наднаціональне утворення (С. Кашкін);

- ЄС - наднаціональне (наддержавне) інтеграційне утворення, наділене владними повноваженнями та таке, що володіє деякими спільними ознаками з міжнародними міжурядовими організаціями, конфедеративною та федеративною державою (М. Дамірлі, Т. Анцупова);

- правова природа ЄС має комплексний, гетерогенний характер, який поєднує в собі видозмінені для цілей Союзу риси як внутрішньодержавного, так і міжнародного права (С. Кашкін);

- Європейським співтовариствам притаманна наднаціональність, концептуальною основою якої є федералістська ідея (В. Василенко);

- ЄС - союз держав конфедеративного типу так як держави-члени зберігають свій суверенітет (Ю. Юмашев);

- ЄС - міжнародна міжурядова організація спеціального характеру, яка отримує в процесі еволюції риси міжнародної організації загального характеру (А. Капустін);

- ЄС - міждержавне об'єднання, яке поєднує риси міжнародної міжурядової організації та державоподібного утворення (В. Муравйов).

5. Європейське Товариство вугілля та сталі та Європейське Співтовариство з атомної енергії - сутність та структура. Євр. товариство вугілля та сталі - міжнародна державно-монополістична організація, що об'єднувала кам'яновугільну, залізорудну і металургійну промисловість 10 країн Європейської економічної спільноти. Контролювала майже все видобування кам'яного вугілля, понад 80% виробництва чавуну і сталі, близько 50% видобування залізної руди в Західній Європі.

Євроатом - це міжнародна організація утворена згідно з Римськими договорами 1957 року для спільного розвитку мирного використання атомної енергії. Організація була утворена одночасно з заснуванням Європейської економічної спільноти і через шість років після створення Європейської спільноти з вугілля та сталі. Згідно з договором, Євратом сприяє розвиткові та дослідженням з атомної енергетики, створенню спільного ринку ядерного пального, контролю за ядерними виробництвами та розвиткові атомних технологій у мирних цілях в рамках єдиних стандартів безпеки. Після об'єднання органів керування Спільнотами 1967 року, функції Євратому, визначені договором, виконує Європейська Комісія.

6. Створення Європейського Економічного Співтовариства. Європейська економічна спільнота, або Європейське економічне співтовариство (ЄЕС)- назва колишньої європейської міжнародної організації, що була утворена 1957 р. згідно з Договором про заснування Європейської економічної спільноти (один з Римських договорів) з метою створення спільного ринку. Разом з Європейською спільнотою з вугілля та сталі (ЄСВС) і Європейською спільнотою з атомної енергії становила Європейські спільноти.

7. Еволюція ЄЕС до ЄС: від Римського Договору до Маастрихтських угод 23 березня 1957 року у м. Рим відбулося підписання Договору про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) та Договору про створення Європейського співтовариства з атомної енергетики (Євратом).

Метою ЄЕС визначалося усунення внутрішніх торговельних бар'єрів усередині Співтовариства (створення зони вільної торгівлі), створення митного союзу і, нарешті – створення спільного ринку (забезпечення вільного руху по території країн-учасниць Співтовариства товарів, послуг, капіталу, робочої сили).

Метою Євратому визначалась співпраця країн-членів у використанні ядерної енергії у мирних цілях. Обидва договори набули чинності 1 січня 1958 року і ввійшли в історію під назвою "Римські договори". Наприкінці 1969 року завершується формування спільного ринку (третього етапу інтеграції) ЄЕС. Первісні цілі ЄЕС, визначені Римським договором 1957 року, виявились досягнутими. Необхідно було визначати подальші завдання для розвитку європейської інтеграції. На початку 70-х років розпочався процес розширення ЄЕС.

1 липня 1987 року набув чинності Єдиний європейський акт, підписаний у лютому 1986 року. Цей документ визначив подальші цілі Європейської інтеграції. Зокрема, він поставив за мету створення до 1 січня 1993 року Єдиного внутрішнього ринку (наступного етапу економічної інтеграції, що передбачав гармонізацію економічної політики та інституцій), запровадив спільну політику в соціальній сфері, в галузі науково-технологічного розвитку, охорони навколишнього середовища. Цей документ також вніс зміни до договорів про утворення Європейських Співтовариств, а також поширив інтеграційний процес на сферу зовнішньої політики. Крім того, у Єдиному Європейському акті було поставлено питання про створення Європейського Союзу, Який мав стати інститутом не лише економічним, а й політичним.

7 лютого 1992 року у Маастрихті було підписано Договір про Європейський Союз (саме поняття "Європейський Союз" з'явилось ще під час Паризької конференції 1972 року). Договір набув чинності 1 листопада 1993 року. Він визначив так званні "три колони" Європейського Союзу:

- "перша колона" – Європейські Співтовариства: ЄСВС, Євратом та Європейське Співтовариство (замість старої назви "Європейське Економічне Співтовариство"). Причому Європейське Співтовариство є серцевиною та каркасом процесу інтеграції і за своїми властивостями становить "наднаціональний феномен";

- "друга колона" - спільна зовнішня та безпекова політика (СЗПБ);

- "третя колона" - співробітництво у сферах юстиції та внутрішніх справ.

В економічному сенсі прийняття Маастрихтського договору означало курс на завершення формування єдиного внутрішнього ринку (четвертий рівень економічної інтеграції) та перехід до реалізації ідеї економічного та валютного союзу (п'ятий – найвищий рівень економічної інтеграції).

8. Етапи розширення ЄС (скріни)

9. Створення ЄС. Маастрихтський договір.

МААСТРИХТСЬКИЙ ДОГОВІР 1992 - угода про утворення Європейського Союзу. Підписаний 7 лютого 1992 у м. Маастрихт (Нідерланди), набув чинності 1 листопада 1993 (після ратифікації 12-ма країнамич-чл.). Договір запровадив назву «Європейський Союз» і визначив його гол. цілі: сприяння соц.-екон. прогресові країн-чл. шляхом утворення простору без внутр. кордонів, утворення монетар. союзу та запровадження спіл. грош. одиниці; введення європ. громадянства; формування спіл. зовн. політики та безпеки; співпраця у сфері правосуддя та внутр. справ; посилення захисту прав громадян країн-чл.

10. Амстердамська угода – загальна характеристика.

Проект договору був у цілому схвалений у червні 1997 р. на сесії Європейської ради в Амстердамі. 2 жовтня 1997 р. уряди держав-членів схвалили Амстердамський договір про зміну Договору про Європейський Союз, договорів, які заснували Європейські Співтовариства, та пов'язаних із ними актів. Цей документ набрав чинності 1 травня 1999 р. після ратифікації в усіх державах-членах.

Реформи Амстердамського договору полягали у наступному:

- введення процедури призупинення по відношенню до держави-члени деяких прав, які випливають із установчих договорів (ст. 7 ДЄС). ЄС основане на принципах свободи, демократії, поваги до прав людини та основних свобод, верховенства права (6 ДЕС);

- коммунізація певних сфер третьої опори, зокрема політика надання притулку, візові питання, імміграція та контроль на зовнішніх кордонах; можливість вільного прийняття юрисдикції Суду в інших питаннях;

- введення принципу транспарентності. Так, задля сприяння належному управлінню і забезпечення участі громадянського суспільства інститути, органи, установи і агенції Союзу повинні працювати за якомога повного дотримання принципу відкритості (ст. 15) створення посади Верховного представника з зовнішньої та безпекової політики. Цю посаду повинен був обіймати генеральний секретар Ради міністрів.

11. Конституція для Європи та Лісабонська угода. 29 жовтня 2004 р. була підписана Угода про Конституцію ЄС. Однак вона не набула чинності, оскільки не всі країни - учасниці її ратифікували. Найголовніші здобутки Конституції Європейського Союзу такі:

- проголошується відкритість ЄС для "всіх європейських країн, які поважають цінності ЄС і вважають за потрібне втілювати їх спільно".

- Конституція підтверджує принцип вільного пересування людей, товарів, послуг і капіталів, однак наголошує, що ЄС "поважатиме національні ідентичності країн-членів, базовані на їхній політичній та конституційній структурі", а також 'поважатиме життєві державні функції країн-членів, включно з територіальною цілісністю, підтриманням закону та порядку та забезпеченням міжнародної безпеки".

- громадянство Союзу не витісняє громадянства держав-членів, а лише доповнює його. Таким чином, громадянство Союзу незалежно від громадянства країни-члена існувати не може.

- громадянин ЄС має право голосувати і висуватися на виборах до Європейського парламенту

- громадянин ЄС має право звертатися до органів ЄС будь-якою офіційною мовою ЄС і отримувати відповідь цією ж мовою.

- ЄС складають наступні інституції: Європейський Парламент, Європейська Рада, Рада Міністрів, Європейська Комісія, Суд Юстиції.

Лісабонський договір покликаний був замінити європейську конституцію. Угода містить положення про інституційну реформу в Євросоюзі. Хоч і новий договір формально не був Конституцією, оскільки не містив згадки про гімн чи прапор, але визначав цілі та цінності ЄС: забезпечувати людям простір свободи, безпеки та правосуддя без внутрішніх кордонів; працювати задля сталого розвитку Європи; сприяти соціальній справедливості та соціальному захисту; сприяти економічній, соціальній та територіальній згуртованості держав-членів ЄС; підтримувати та поширювати цінності ЄС; робити внесок у захист прав людини, зокрема прав дитини.

12. Система та структура європейського права.

13. Європейське право: основні принципи дії. До основних принципів функціонування ЄС належать: принцип єдиної правосуб'єктності, принцип наділення повноваженнями, принцип поділу компетенції, принцип субсидіарності, принцип пропорційності, принцип сумлінної співпраці, принцип інституційної рівноваги. (скринь)

14. Принципи субсидіарності та пропорційності. (скринь)

15. Відповідальність держав-членів та ЄС за порушення європейського права. https://studfile.net/preview/4531282/page:5/

16. Основні джерела права ЄС.

Джерелами права ЄС є:

1) установчі договори ("первинне законодавство);

2) міжнародні (додаткові) угоди з міжнародними організаціями та іншими країнами;

3) регламенти, директиви, рекомендації та висновки ("вториннезаконодавство);

4) рішення, висновки Європейського Суду Правосуддя (ЄСП), а також загальні принципи, розроблені ЄСП.

https://arm.naiau.kiev.ua/books/eulaw/info/lec2.html

17. Сутність та види компетенції Євросоюзу.

Компетенція ЄС - сукупність прав і повноважень, необхідних для реалізації мети, завдань і цілей Європейського Союзу. Держави-члени делегували значну частину своїх повноважень Європейському Союзу, закріпивши це в установчих договорах (Договорі про ЄС та Договорі про функціонування ЄС). Таке делегування відбулося у багатьох сферах, починаючи з комерційних питань та закінчуючи соціальним захистом або правами споживачів. Водночас залишаються сфери, віднесені до компетенції держав-членів. Ці сфери становлять внутрішньодержавний інтерес та захищені від втручання з боку ЄС, однак не можуть реалізовуватися державами-членами на шкоду Союзові. Зокрема, це форма правління, адміністративний поділ, система органів державної влади, судоустрій, громадянство, державні кордони, національна безпека та оборона тощо.

Залежно від ступеню обмеження суверенних повноважень держав-членів, компетенція ЄС поділяється на три види (ст. 2 Договору про функціонування ЄС) виключна;

  • додаткова (допоміжна)

  • спільна (конкуруюча).

https://eu-ua.kmu.gov.ua/kharakterystyka-prava-yes

18.Міжнародна правосуб'єктність Європейського Союзу.

19. Основні інститути ЄС: загальна характеристика.

20. Європейський Парламент: порядок формування, структура, повноваження.

Європейський Парламент разом з Радою виконує законодавчу та бюджетну функції. Він здійснює функції політичного контролю та консультативну, як встановлено Договорами. Європейський Парламент обирає Голову Комісії.

До складу Європейського Парламенту входять представники громадян Союзу. Їх кількість не може перевищувати 750 + Голова.

Структура Парламенту:

- Голова (обирається Парламентом на 2,5 роки з правом переобрання) головує на пленарних засіданнях, засіданнях президії та конференції голів, представляє Парламент у його відносинах з іншими інститутами ЄС та третіми країнами, підписує бюджет ЄС.

- Заступники Голови (14 осіб) головують на пленарних засіданнях за відсутності Голови і представляють Парламент в узгоджувальному комітеті під час законодавчої процедури спільного прийняття рішень.

- Конференція Голів (складається з Голови Парламенту та лідерів політичних груп) займається організацією практичних аспектів роботи Парламенту та вирішує всі питання планування законодавчого процесу, зокрема:

- визначає порядок денний пленарних засідань;

- визначає структуру комітетів і делегацій та їх функції;

- обговорює річну законодавчу програму.

- Бюро (складається з Голови Парламенту, 14 заступників Голови та 6 квесторів, які мають статус спостерігачів) обирається Парламентом на 2,5 роки з правом переобрання. Бюро керує внутрішнім функціонуванням парламенту, ухвалює головні бюджетні та кадрові рішення.

- Квестори (6 пересічних депутатів), які, відповідно до вказівок Бюро, відповідають за адміністративні та фінансові питання, пов'язані з діяльністю депутатів, виконання ними своїх обов'язків.

21. Європейська Рада як інститут політичного керівництва ЄС.

Європейська Рада - найвищий орган політичної координації і планування Євросоюзу. Лісабонський договір (розділ З Положення стосовно інститутів) вказує, що Європейська рада є інститутом Євросоюзу. Європейська рада дає Союзу необхідний імпульс для розвитку і визначає політичні орієнтири і пріоритети. Вона не здійснює законодавчих функцій. Європейська рада ухвалює рішення про відстрочення прав будь-якої держави-учасниці ЄС, керівництво якого викриють в систематичному порушенні основних прав і свобод людини.

Розглядає питання подальшого розширення Європейського союзу, питання зовнішньої політики і політики безпеки, а також оборони. Зокрема сновними з питань, які вирішує Європейська Рада, є такі:

  • перехід до того чи іншого етапу розвитку;

  • ухвалення рішень, необхідних для

  • розроблення та запровадження нових установчих актів;



  • скликання міжурядових конференцій;

  • розгляд та схвалення (або несхвалення) нових програм розвитку;

  • прийом нових держав до Союзу;

  • визначення загальних орієнтирів економічного, фінансового та соціального розвитку Союзу;

  • вище керівництво загальною зовнішньою політикою та політикою безпеки, а також оборонною політикою;

  • визначення критеріїв вступу до ЄС;

  • координація та контроль співробітництва поліцій та судів у кримінально-правовій сфері та деякі інші.

22. Європейська Комісія: формування, склад, повноваження Європейська Комісія – незалежний орган, що представляє спільні інтереси всіх держав-учасниць ЄС. Члени Європейської Комісії призначаються на п'ятирічний термін, але їх повноваження можуть бути продовжені на новий строк (ст. 17 Договору про ЄС).

Склад. З моменту створення (1958 р.) до Європейської Комісії входили по одному представнику від кожної держави-учасниці Європейського Співтовариства, за винятком Великої Британії, Іспанії, Італії, Німеччини та Франції, що мали по два представники. Але Ніццький договір змінив цей порядок.

Зараз до складу Європейської Комісії входять по одному представнику від кожної держави-учасниці ЄС. До складу Комісії входить Голова та 27 уповноважених (комісарів). Членами Комісії можуть бути тільки громадяни держав-учасниць. При цьому вона не може включати більше двох громадян від однієї країни.

Повноваження.

Головні напрями діяльності Комісії являються:

  • визначення завдань та пріоритетних напрямів діяльності;

  • законодавча ініціатива у парламенті і Раді ЄС;

  • управління і реалізації політики ЄС і бюджету;

  • дотримання європейського права (спільно з Судом);

  • представляти ЄС на міжнародній арені (переговори щодо торговельних угод між ЄС та третіми країнами тощо).

23. Рада ЄС: структура та особливості функціонування.

До складу Ради входить один представник від кожної держави-члена на рівні міністра, що може брати зобов'язання та голосувати від імені уряду держави-члена, яку представляє.

Окрім міністрів, членами Ради можуть бути й заступники міністрів і навіть держсекретарі та їх заступники. Однак, право голосу на засіданнях Ради мають тільки члени Ради, котрі мають статус міністра. Держсекретар може замінити міністра, але без права голосувати.

Рада не проводить своїх засідань регулярно. Залежно від сфери політики, яка розглядається, національні уряди делегують на засідання відповідних міністрів.

Залежно від обговорюваного питання, Рада ЄС приймає свої рішення:

  • простою більшістю голосів (15 держав-членів проголосує одностайно);

  • кваліфікованою більшістю голосів (55% держав-членів, які представляють не менше 65%» населення ЄС, голосують на користь);

  • одностайне голосування (всі голоси на користь).

24. Судова система ЄС – загальна характеристика. Статус та юрисдикція Суду ЄС.

Скаладається з:

1)суду - справедливий суд.

2)загального суду

Суд має статус найвищого судового органу ЄС.

За ним в основному зберігається преюдиціальна юрисдикція (тлумачення та застосування Договорів). Він виконує функції касаційного та конституційного судів.

Загальний суд - розглядає анулювання від фізичних і юридичних осіб і в деяких випадках від урядовців ЄС. На практиці це означає, що цей суд займається спірними питаннями, справами з державної допомоги, торгівлі, сільського господарства та торгових марок.

До складу суду входить по одному судді від кожної країни ЄС. Таким чином, у Суді представлені національні юридичні системи всіх країн ЄС. Однак з метою підвищення ефективності своєї роботи Суд рідко засідає в повному складі. У Суді також працюють 9 генеральних адвокатів, які виносять вмотивовану точку зору у справах, які розглядаються в Суді.

Звичайно засідання проходять у форматі «Великої палати» з 13 суддів або у форматі палати (колегій) з 5 або З суддів.

25. Консультативні та спеціалізовані органи ЄС: статус та повноваження В Лісабонському договорі (ст. 13(4) ДЄС та ст. 300(1) ДФЄС) зазначено, що Європейському Парламенту, Раді та Комісії допомагають Європейський економіко-соціальний комітет і Комітет регіонів, що діють як консультативні органи.

1) Європейський економіко-соціальний комітет. В сучасному Європейському Союзі ЄЕСК є консультативним органом Союзу, який представляє погляди і захищає інтереси організованого громадянського суспільства під час процесу вироблення політики ЄС Європейською Комісією, Радою ЄС та Європейським Парламентом. Місцезнаходженням ЄЕСК є м. Брюссель (Бельгія). До складу ЄЕСК входять 350 членів (в статті 301 ДФЄС зазначається, що кількість членів ЄЕСК не має перевищувати 350). Членами ЄЕСК (їх також називають «радниками») є представники організацій, що представляють організоване громадянське суспільство, зокрема соціально-економічну, громадську, професійну та культурну сфери. ЄЕСК підтримує регулярні зв'язки з регіональними та національними радами з соціально-економічних питань на всій території ЄС. ЄЕСК також має зв'язки з соціально-економічними групами інтересів у ряді третіх країн та груп країн, включаючи країни Середземномор'я, Африки, басейнів Карибського моря та Тихого океану, Східної Європи, Латинської Америки, Індії, Китаю, а також країни-кандидати.

2) Комітет регіонів. Створений в 1994 р. відповідно до Маастрихтського договору, Комітет регіонів є консультативним органом ЄС, який забезпечує участь регіонів і територіальних громад держав-членів у процесі вироблення політики Союзу, що свідчить про повагу європейців до місцевої ідентичності і прерогатив. Місцезнаходженням КР є м. Брюссель(Бельгія). Роль Комітету регіонів полягає в привнесені поглядів і позицій регіональних і місцевих властей у законотворчий процес ЄС, шляхом висловлення думок і вироблення пропозицій щодо законодавчих пропозицій Європейської Комісії.

Комісія і Рада ЄС обов'язково повинні консультуватися з КР з питань, які безпосередньо стосуються місцевих і регіональних органів влади у таких сферах як: економічне і соціальне згуртування, транс'європейські мережі, охорона здоров'я, освіта і культура, зайнятість, соціальна політика, довкілля, професійна підготовка, транспорт, цивільний захист, зміна клімату, енергетика. До складу КР входять 350 членів (в статті 305 ДФЄС зазначається, що кількість членів КР не має перевищувати 350).

Кількісний склад Комітету визначається рішенням Ради ЄС, яка діє одностайно за пропозицією Європейської Комісії. Комітет регіонів відіграє важливу роль у процесі розроблення політики ЄС.

На етапі розроблення законодавчої пропозиції Європейською Комісією КР проводить активні консультації з регіональними та місцевими органами влади.

26. Європейський Омбудсман.

Це посадова особа, уповноважена приймати та розглядати скарги від громадян і резидентів ЄС на адміністративні порушення в інституціях та установах об'єднання. Європейський омбудсман уповноважений приймати скарги на незадовільну діяльність всіх інституцій та установ Спільноти, за виключенням Суду ЄС та Суду загальної юрисдикції. Заяву, самостійно або через члена Європарламенту, може подати будь-яка фізична особа - громадянин або резидент Європейського Союзу, а також юридична особа, що має реєстрацію у країнах ЄС.

26. У відповідь омбудсман проводить розслідування: на підставі скарги або за власною ініціативою здійснює відповідні запити. При цьому інституції ЄС зобов'язані надавати йому будь-яку інформацію і доступ до відповідних документів. Виявивши факти порушень, омбудсман сповіщає установу, про яку йдеться, і надсилає їй свої рекомендації. Установа-адресат має три місяці на те, щоб дати докладну відповідь; після чого омбудсман направляє остаточний звіт Європейському парламентові та відповідній установі. Крім того, він сповіщає скаржника про результати свого розслідування.

Омбудсман призначається після кожних виборів до Європейського парламенту - новообраним парламентом і на строк дії його повноважень (п'ять років), при цьому Європейський омбудсман має право на повторне обрання"). Кандидат повинен бути громадянином ЄС й відповідати вимогам, що висуваються до кандидатів на обіймання найвищих посад у судових органах його країни, або ж мати загальновизнану компетентність та досвід для виконання обов'язків омбудсмана.

27. Амстердамський договір закріпив такі чотири основні процедури ухвалення рішень Радою ЄС:

- процедура згоди парламенту,

- процедура консультації, - процедура спільного рішення;

- процедура співпраці.

Так, процедура згоди парламенту полягає у схвалення або накладення вето на акт, що одноголосно приймається Радою. Така процедура застосовується щодо ухвалення рішень про прийом до ЄС нових держав-членів, визначенні завдань і повноважень Європейського центрального банку (ЕЦБ), при укладанні висновків міжнародних договорів та у деяких інших випадках. Але є випадки, наприклад, при перегляді цін на сільськогосподарську продукцію, де одноголосно ухвалене Радою рішення не вимагає парламентської згоди. Тоді вдаються до процедури консультації.

Консультаційна процедура – це законодавча процедура, відповідно до якої Рада зобов'язана консультуватися з Парламентом та брати до уваги його точку зору. При цьому роль Парламенту обмежується ухваленням рекомендацій щодо законопроекту, які Рада може проігнорувати.

28. ЄС та його громадяни.

Громадянство Європейського Союзу (англ. Citizenship of the Union) -визначається наявністю громадянства однієї з його країн-членів. Іншими словами, будь-який громадянин держави Європейського Союзу вважається громадянином Союзу. Окрім прав та обов'язків, визначених в Договорі про створення Європейської Спільноти, громадянство Союзу означає чотири спеціальних права:

  • свобода пересування та проживання будь-де на території держав Союзу;

  • право голосувати та висувати свою кандидатуру на виборах до місцевих органів управління та до Європейського Парламенту в країні проживання;

  • дипломатичний і консульський захист з боку органів будь-якої держави ЄС в третій країні, де немає представництва рідної країни громадянина ЄС;

  • право на подання скарги європейському омбудсменові.

Запровадження поняття «громадянин ЄС», звісно, не означає скасування національного громадянства. Воно доповнює його і дозволяє людині краще усвідомити свою приналежність до Європейського Союзу.

Кожен громадянин або мешканець Європейського Союзу, а також будь-яка компанія, організація чи асоціація з головним офісом в одній з держав-членів, має право індивідуально або разом з іншими, звертатися до Європейського Парламенту зі скаргою щодо будь-якого питання в межах повноважень Спільноти, яке стосується скаржника безпосередньо. В Європейському Союзі право подавати петиції до Європейського парламенту було передбачене ще Маастрихтським договором 1992 року. Право петиції було запроваджено для того, щоб громадяни ЄС та особи, які постійно проживають в Європейському Союзі, мали можливість у більш простій формі звертатися до органів публічної влади ЄС із побажаннями та скаргами.

29. Права людини і Європейське право.

Основним документом, що визначає права й свободи людини й громадянина в Європейському Союзі є Хартія основних прав. В основу Хартії покладено новий світоглядний підхід на людину та її місце у світі. У преамбулі Хартії проголошується, що у центрі діяльності Союзу знаходиться людина та її інтереси. На відміну від переважної більшості міжнародно-правових документів, де за основу класифікації основних прав взято предмет суб'єктивного права, класифікація прав і свобод у Хартії зроблена на основі цінностей, на захист яких вони спрямовані. До таких цінностей віднесені людська гідність, свобода особи, рівність, солідарність.

Права і свободи особи, які захищають ці цінності, закріплені у розділах під відповідними назвами (глави I-IV).Окремі розділи присвячені громадянству та правосуддю (глави V та VI).

Комплекс основних прав і свобод особи поділяється на кілька категорій.

Це особисті права і свободи; політичні права і свободи; економічні, соціальні та культурні права; основні обов'язки. Їх доповнюють гарантії прав і свобод особи.

Особисті права і свободи (глави I і II) належать до природних прав і притаманні будь-якій особі від народження. Вони охоплюють право на людську гідність, право на життя, право на цілісність особи, право на свободу і особисту недоторканність, право на повагу приватного і сімейного життя, право на захист персональних даних, право на шлюб і створення сім'ї, свободу думки і віросповідання, свободу висловлення думок і свободу інформації, свободу пересування і вибору місця перебування, право на притулок.

Політичні права і свободи тісно пов'язані з функціонуванням держави і європейських інтеграційних об'єднань. На рівні Євросоюзу існує їхня чітка прив'язка до європейського громадянства. До них належать виборчі права, свобода зборів і асоціацій, право на добре управління, право на доступ до офіційної документації, право петицій.

Повага та захист прав людини є одним із керівних напрямів діяльності Європейського Союзу відповідно до цілей та принципів цієї організації, закріплених в установчих договорах.

30. До інституційних гарантій належать судовий захист і позасудові механізми захисту: Омбудсман Європейського Союзу, Комісія, Європейський контролер із захисту даних, Загальний контрольний орган у межах Європолу, дипломатичні та консульські представництва держав-членів у третіх країнах.

Процесуальні гарантії містять: право особи на справедливий і публічний розгляд її справи протягом розумного часу незалежним і неупередженим судом (ст. 47.2); право на юридичну допомогу (ст. 47.2); презумпцію невинності (ст. 48.1); принцип законності та пропорційності злочинів і кари (ст. 49); принцип недопущення повторного притягнення до кримінальної відповідальності за злочин, за який особа вже була покарана чи виправдана у державах-членах (ст. 50); заборона позбавлення свободи за борги; право на апеляцію стосовно кримінальних справ. Матеріальні гарантії полягають у компенсації збитків, завданих особам з боку інших осіб. Майнову відповідальність можуть понести фізичні та юридичні особи, органи ЄС та держави-члени. Майнова відповідальність фізичних і юридичних осіб регулюється переважно внутрішнім правом держав-членів.

Таким чином, за останні 60 років Європейський Союз пройшов тривалий шлях становлення своєї власної системи захисту прав людини: від повного відхилення ідеї, що захист прав людини може користуватися перевагою перед положеннями права ЄС, до розробки власного каталогу прав людини, яким стала Хартія основних прав. Крім того, набуття чинності Лісабонським договором запровадило правові підстави для приєднання ЄС до Європейської конвенції з прав людини. Все це ставить перед Україною питання про необхідність удосконалення власної системи захисту прав людини, оскільки відповідно до критеріїв вступу до ЄС лише держава із відповідним рівнем дотримання прав та основних свобод людини може стати повноправним членом Євросоюзу.

31. Рада Європи є провідною організацією із захисту прав людини на континенті.

Вона включає в себе 47 держав-членів, 27 з яких є членами Європейського Союзу. Усі держави-члени Ради Європи підписали Європейську конвенцією з прав людини - договір, спрямований на захист прав людини, демократії та верховенства закону.

Рада Європи виступає за свободу слова і засобів масової інформації, свободу зборів, рівність і захист меншин. Організація розпочала кампанії з таких питань, як захист дітей, боротьба з пропагандою ненависті в Інтернеті, захист прав ромів – найбільшої меншини Європи.

Рада Європи допомагає державам-членам у боротьбі з корупцією і тероризмом, а також в реалізації необхідних судових реформ. Група експертів у галузі конституційного права, відома як Венеційська комісія, пропонує юридичні консультації для країн у всьому світі.

Рада Європи захищає права людини в рамках міжнародних конвенцій, таких як Конвенція про попередження та боротьбу з насильством щодо жінок та насилля в сім'ї та Конвенція про кіберзлочинність. Організація стежить за прогресом держав-членів у цих сферах і дає рекомендації через незалежні моніторингові органи. Сьогодні жодна держава-член Ради Європи не застосовує смертну кару.

32. Основні напрями політиці ЄС.

Політика ЄС спрямована на забезпечення вільного руху людей, товарів, послуг і капіталу, законодавчих актів про спільні питання справедливості й підтримки спільної торгової політики, сільського господарства, рибальства й регіонального розвитку.

Основні цілі спільної зовнішньої політики Європейського Союзу:

  • забезпечення цінностей Європейського Союзу, незалежності та територіальної цілісності;

  • зміцнення демократії, верховенства закону, прав людини та принципів міжнародного права;

  • підтримка миру, запобігання конфліктів;

  • підтримка економічного та соціального розвитку третіх країн;

  • раціональне використання природних ресурсів.

33. Хартія була урочисто проголошена на засіданні Європейської Ради в Ніцці 7 грудня 2000 р.

У Хартії основою класифікації обрані не вид або сфера застосування права, а цінності, на яких вони базуються та які вони захищають, - людська гідність, свобода, рівність, солідарність.

Хартія основних прав ЄС містить преамбулу, та 54 статті, згруповані у сім розділів.

Розділ І "Гідність" крім, права на людську гідність, закріплює права та гарантії, які забезпечують гідне існування людської особистості в суспільстві: право на життя, заборона тортур, рабства тощо.

Стаття З "Право на особисту недоторканність" передбачає право кожної людини на фізичну недоторканність та недоторканність психіки. Зокрема, заборона евгеністичної практики, передусім тієї, яка спрямована на селекцію людини, заборона використання людського тіла та її частин як джерела прибутку, а також заборона репродуктивного клонування людських істот.

У розділі II "Свободи" зосереджено увагу на фундаментальних громадянських та політичних свободах, закріплених в Європейській конвенції з прав людини: право на свободу та особисту недоторканність, на повагу приватного та сімейного життя, на захист інформації особистого характеру, на укладення шлюбу та створення сім'ї, свободу думки, совісті та віросповідання, свободу мистецтва та науки тощо.

Розділ III "Рівність" - рівність перед законом, недискримінація, культурне, релігійне та лінгвістичне різноманіття, рівність жінок та чоловіків, права дітей та людей похилого віку, а також осіб із фізичними вадами.

Розділ IV "Солідарність" – право працівників підприємства на інформацію та консультації, право на страйк, право на безкоштовну допомогу у працевлаштуванні тощо. Тут закріплюються права на соціальне забезпечення, охорону здоров'я та інші соціальні права і гарантії. Крім того, передбачається заборона дитячої праці, право на справедливі та рівні умови праці.

Розділ V "Права громадян" включає права, користування якими, як правило, пов'язане із наявністю в особи громадянства ЄС. Крім того, передбачається право подання скарги на порушення прав людини до Омбудсмена ЄС, а також подання петиції до Європарламенту.

Розділ VI "Правосуддя" закріплює не стільки права, скільки гарантії прав особистості, переважно в рамках кримінального процесу: ефективний судовий захист порушених прав, презумпція невинуватості, неприпустимість зворотної сили закону, який передбачає або посилює відповідальність, покарання, тощо.

Розділ VII "Загальні положення, що регулюють тлумачення та застосування Хартії"

Його призначення: визначити умови та порядок застосування Хартії органами ЄС та державами-членами, а також врегулювати непросте питання про співвідношення її норм з нормами інших джерел основних прав, прийнятих на універсальному, європейському та внутрішньодержавному рівнях.

34. Зовнішня політика ЄС.

35. Європейська служба зовнішніх справ (Європейська дипломатична служба) - орган Європейського союзу, що був створений після набуття чинності 1 грудня 2009 року Лісабонським договором. ЄСЗС приступила до виконання своїх обов'язків 1 грудня 2010 року, і на цей момент виконує обов'язки Міністерства закордонних справ та дипломатичного корпусу на рівні Європейського союзу.

Європейська служба зовнішніх справ керує зовнішньою політикою ЄС та співпрацює з Європейською комісією з питань, які належать до їх спільною компетенції.

Європейська дипломатична служба є унікальною і незалежною від інших інститутів ЄС, утворена шляхом злиття департаментів зовнішніх відносин Європейської Ради та Європейської комісії. При цьому Європейська служба зовнішніх справ є абсолютно незалежною від цих установ та має власний бюджет.

Європейська служба зовнішніх справ керує зовнішніми зв'язками ЄС, безпекою, оборонною політикою та контролює Об'єднаний Європейський аналітичний центр. Однак, незважаючи на рішення Європейського комісара з зовнішніх справ та політики безпеки і Європейської дипломатичної служби, остаточне рішення приймається державами-членами та Європейською комісією.

При Європейській дипломатичній службі діє шість географічних департаментів на чолі з керуючим директором. Департаменти відповідають за такі географічні зони:

- Африка;

- Азія;

- Південна і Північна Америки;

- Близький Схід і країни «політики Південного сусідства»;

- Росія, країни Східної Європи та Західних Балкан;

- крім того, в складі Європейської служби зовнішніх справ діє департамент глобальних і багатосторонніх питань.

Європейська дипломатична служба також включає в себе відділи безпеки, стратегічного планування, правових питань та правового забезпечення, міжвідомчих зв'язків, зв'язків з громадськістю, внутрішнього аудиту та інспекцій, а також відділ захисту персональних даних.

36. Президент ЄР та Верховний представник з питань зовнішньої політики: статус та повноваження. Лісабонським договором було введено нову посаду в Європейському Союзі – Верховного представника ЄС з питань закордонних справ і політики безпеки, що призначається кваліфікованою більшістю від складу Європейської Ради за погодженням з Президентом Європейської Комісії та Європейським парламентом. Відповідно до статей 18 і 27 Договору про Європейський Союз, Верховний представник ЄС з питань закордонних справ і політики безпеки:

  • проводить спільну зовнішню політику Євросоюзу і політику безпеки;

  • вносить пропозиції щодо її розвитку;

  • головує в Раді закордонних справ;

  • є одним з віце-президентів Комісії;

  • забезпечує узгодженість Союзу з питань зовнішнього впливу;

  • несе відповідальність в рамках покладених на нього в області зовнішніх зв'язків і координації інших аспектів зовнішньої діяльності Союзу повноважень;

  • представляє Союз з питань, що належать до спільної зовнішньої політики і політики безпеки;

  • веде політичний діалог з третіми особами та країнами від імені Союзу та висловлює позицію Союзу в міжнародних організаціях та на міжнародних конференціях.

Голова Європейської ради (також: Президент Європейської ради) – головний представник Європейського Союзу на світовій арені, а також очільник Європейської ради. Посада Голови Європейської ради – одна з інституцій ЄС, яка забезпечує політичне керівництво Європейським Союзом (ЄС). Відповідно до Лісабонської угоди, статті 15 Маастрихтського договору, термін повноважень голови Європейської ради становить 2 роки і 6 місяців з можливістю продовження на 2-й термін. Призначення, а також зняття з посади голови, вимагає підтримки кваліфікованої більшості Європейської ради.

Після набуття чинності Лісабонських угод обов'язки голови Європейської ради стали наступними: підготовка роботи Європейської ради, організація та головування на її засіданнях, допомога у пошуках консенсусу між її членами та звітність у Європейському парламенті після кожного засідання. Президент також забезпечує зовнішнє представництво Союзу з питань спільної зовнішньої політики та політики безпеки, при цьому не беручи на себе повноважень Верховного представника Європейського Союзу з закордонних справ і безпеки.

37. Спільна політика безпеки та оборони.

Спільна політика безпеки та оборони (СЗОР), раніше відома як Європейської політика безпеки та оборони (ЄПБО), є найважливішим елементом спільної зовнішньої та безпекової політики Європейського Союзу і є частиною політики ЄС, що охоплює оборону та військові аспекти, а також внутрішні кризи. ЄПБО була наступником Європейської безпеки та оборони в НАТО, але відрізнялася, тим що знаходилась під юрисдикцією Європейський Союзу.

Згідно з договором про Європейський Союз, що набув чинності у 1993 р., запроваджена Спільна зовнішня політика та політика безпеки. Головними цілями цієї політики є:

  • захист спільних цінностей, фундаментальних інтересів та незалежності Союзу;

  • всебічне зміцнення безпеки ЄС та країн-членів Союзу;

  • збереження миру і зміцнення міжнародної безпеки;

  • сприяння міжнародній співпраці;

  • розвиток і зміцнення демократії, верховенства права, поваги до прав людини та фундаментальних свобод.

Основні ознаки інтеграції:

  • спеціалізація та кооперація;

  • глибокі структурні зміни в економіці країн-учасниць внаслідок спеціалізації та кооперації;

  • створення наддержавних структур.

Формально Спільна політика безпеки та оборони підпорядковується Європейській раді, яка є інститутом ЄС. Тим не менш, Верховний представник Європейського Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки, Жозеп Боррель, також відіграє значну роль. Він готує рішення, які потім виносять на розгляд Ради.

38.Правове регулювання співробітництва ЄС і України.

Відносини між Україною та Європейським Союзом були започатковані в грудні 1991 року, коли Міністр закордонних справ Нідерландів, як головуючої в ЄС, у своєму листі від імені Євросоюзу офіційно визнав незалежність України.

Правовою основою відносин між Україною та ЄС є Угода про партнерство та співробітництво (УПС) від 16 червня 1994 р. (набула чинності 1 березня 1998 р., яка започаткувала співробітництво з широкого кола політичних, торговельно-економічних та гуманітарних питань.

21 лютого 2005 року, під час засідання Ради з питань співробітництва, Україна та ЄС підписали трирічний План дій – двосторонній політичний документ, який містить заходи по розширенню політичної співпраці та поглибленню економічної інтеграції України до ЄС.

План дій покликаний вивести на якісно вищий рівень відносини України та ЄС порівняно з існуючими рамками УПС. Згідно з цим документом, Україна бере на себе значні політичні зобов'язання щодо проведення внутрішніх демократичних перетворень, економічних реформ та адаптації національного законодавства до норм та стандартів ЄС в низці секторів економіки.

У відносинах між Україною та Європейським Союзом діють такі угоди:

Угода між Європейськими Співтовариствами та Україною про торгівлю текстильними виробами (підписана 5.05.93).

Угода між Урядом України і Комісією Європейських Співтовариств про заснування Представництва Комісії Європейських Співтовариств в Україні та про його привілеї та імунітети (підписана 17.09.93).

Угода між Урядом України і Комісією Європейських Співтовариств про створення Контактної групи по вугіллю та сталі (підписана 08.06.94).

Угода про партнерство та співробітництво між Україною та Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами (підписана 14.06.94).

Угода між Європейською Спільнотою та Урядом України про торгівлю деякими сталеливарними виробами (підписана 18.06.07).

Угода про співробітництво між Кабінетом Міністрів України та Європейським Співтовариством з атомної енергії в галузі керованого термоядерного синтезу (підписана 23.07.99).

Угода про співробітництво між Кабінетом Міністрів України та Європейським Співтовариством з атомної енергії в галузі ядерної безпеки (підписана 23.07.99).

Угода про науково-технічне співробітництво між Україною та ЄС. Угода між Україною та ЄС про деякі аспекти повітряного сполучення (підписна 01.12.05).

Угода про співробітництво щодо цивільної глобальної навігаційної супутникової системи (ГНСС) між Європейським співтовариством, його державами-членами та Україною(підписна 01.12.05).

Меморандум про взаєморозуміння щодо співробітництва в енергетичній галузі між Європейським Союзом та Україною (підписна 01.12.05).

План дій Україна-ЄС.

39. Перспективи розвитку ЄС.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас