Ім'я файлу: Економічна динаміка країн третього світу та їх зростаюча диферен
Розширення: docx
Розмір: 28кб.
Дата: 28.04.2021
скачати
Пов'язані файли:
53.doc
9 ideas for businnes.pptx
Розширення: docx
Розмір: 28кб.
Дата: 28.04.2021
скачати
Пов'язані файли:
53.doc
9 ideas for businnes.pptx
Міністерство освіти і науки України
Національний університет водного господарства та природокористування
Навчально-науковий інститут економіки та менеджменту
Кафедра міжнародних економічних відносин
ІНДЗ
з дисципліни «Міжнародна економіка»
на тему:
«Економічна динаміка країн третього світу та їх зростаюча диференціація»
Виконав:
студент групи ЕП-31+інт
Цапко М.В.
Перевірив:
доц. Клець М.В.
Рівне – 2020
ЗМІСТ
Вступ…………………………………………………………………………….……2
1.Поняття диференціації країн що розвиваються ,їх рівні та зміни окремих країн.
1.1. Поняття диференціації та рівні розшарування……..………..……..…………3
1.2. Причини виникнення нерівномірності соціально-економічного розвитку..4
2. Зміна диференціації та місце країн третього світу у світовій економіці
2.1.Важливі зміни в положенні окремих країн……………….……………………7
2.2.Місце країн, що розвиваються у світовій економіці…………………………..8
Висновки……………………………………………………………………...…….11
Список використаної літератури………………………………………………..12
Вступ
Термін «країни третього світу» все частіше вживаються у звичайному лексиконі населення, але в дійсності припідноситься як незадоволеність населення своїм рівнем життя. Насамперед цей термін виник з розшаруванням країн за рівнем економічного розвитку.
Основним показником процесу розшарування є виробництво ВВП на душу населення, його галузевої структури, частки обробної промисловості в структурі виробництва й експорту та ін. Відповідно до показників ВПН на душу населення та рівня розвитку продуктивних сил серед країн.
Причому актуальність теми досить очевидна, ще у 2011-13рр. Україну приписували до країн третього світу, причому сам термін, лише одне із розшарувань - диференціації країн, які розвиваються. Згідно з дослідженням американської неурядової організації Freedom House, Україна перестала бути вільною країною. У рейтингу свободи за 2010 рік наша країна потрапила до категорії "частково вільних держав". У рейтингу демократії (Democracy Index 2010) Україна втратила відразу 14 пунктів, посівши 67-е місце і пропустивши вперед не тільки пострадянські демократії, але і такі африканські країни, як Гамбія.
А вже у 2019 р. ситуація більш благосприятлива у порівнянні з минулими роками. Американський журнал U. S. News & World Report опублікував рейтинг найбільш могутніх країн світу за підсумками 2019 року. Рейтинг опубліковано на сайті одного з найавторитетніших політичних видань США. Перелік укладений аналітиками BAV Group і Wharton School Університету Пенсільванії. Ними враховано ряд факторів, серед яких економіка, військова міць, політичний вплив, лідерство у світі, а також членство та участь україни у міжнародних альянсах. Україні у списку відведене 39-е місце. Це вище, ніж Фінляндія, Греція, Оман, Казахстан, Польща, а також ряд інших країн, серед яких Португалія, Сербія, Чехія, Румунія, Угорщина, Болгарія, Хорватія і так далі.
Тому метою аналізу буде визначити роль, зростання країн третього світу, причини їх нерівномірності соціально-економічного розвитку і які важливі зміни відбулися в положенні окремих країн.
1.Поняття диференціації країн що розвиваються ,їх рівні та зміни окремих країн.
1.1. Поняття диференціації та рівні розшарування.
Диференціація країн, що розвиваються – процес розшарування країн, що розвиваються, за рівнем їх економічного розвитку. Причому повторюючись основним показником процесу розшарування є виробництво ВВП на душу населення, його галузевої структури, частки обробної промисловості в структурі виробництва й експорту та ін. Відповідно до показників ВПН на душу населення та рівня розвитку продуктивних сил серед країн, що розвиваються, виділяють три основні групи:
- Перша – найрозвинутіші країни, що за показниками економічного розвитку наближаються і навіть перевершують (за основними показниками) деякі розвинуті країни світу. Це 15 « індустріальних країн». Найбагатші з-поміж них – країни-експортери нафти (Саудівська Аравія, Кувейт, Об'єднані Арабські Емірати та ін.). ВВП на душу населення у деяких з цих країн (наприклад у Саудівській Аравії) перевищує аналогічний показник найрозвинутіших країн світу. На другому місці – Аргентина, Бразилія, Мексика, Південна Корея, Сінгапур та ін. За багатьма економічними показниками вони значно переважають інші країни, що розвиваються, а за деякими (темпи зростання ВНП, експорт) випереджають провідні держави світу.
-Друга, найчисельніша група – країни середнього рівня розвитку. Рівень доходу на душу населення на початку 90-х XX ст. становив тут до 1300 дол. Ці країни не пройшли стадії індустріалізації, переважна більшість населення зайнята у сільському господарстві й виробництвом мінеральної сировини, експорт продукції має монокультурний характер (какао, банани, окремі види сировини каучук, залізна руда тощо).
-Третя група – найменш розвинуті країни, за класифікацією ООН, на початку 80-х до цієї групи належала 31 держава Африки й Азії зі щорічним доходом на душу населення менше 360 дол. На початку 90-х їх було до 40, а ВНП на душу населення в них становив 440 дол. Вони виробляли всього 5% світових товарів і послуг, але у них проживала майже третина всього населення планети. До цих держав належать найбідніші сільськогосподарські країни, позбавлені більш-менш значних запасів мінеральної сировини. Сотні мільйонів людей тут голодують, мільйони дітей вмирають від голоду.
1.2. Причини виникнення нерівномірності соціально-економічного розвитку.
Нерівномірність соціально-економічного розвитку частково успадкована від колоніального періоду.
Поява нових індустріальних країн. Розширення промислового виробництва в метрополіях при недостатній забезпеченості деяких з них мінеральними ресурсами стимулювало розвиток відповідних видобувних галузей у колоніях. Відносно невисокий зміст металів, особливо кольорових, вимагало організації їхньої переробки на місці, щоб уникнути великих транспортних витрат. Так, Японія до Другої світової війни створила в Кореї великі металургійні і хімічні виробництва, продукція яких вивозилася в метрополію. Напередодні Другої світової війни Корея перевершувала всі азіатські країни, разом узяті, по обсягу виробленої продукції хімії і чорної металургії.
У 1938 р. на 13 колоній, залежних країн і територій (Аргентина, Бразилія, Гонконг, Єгипет, Індія, Колумбія, Малайзія, Мексика, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, Корея) приходилося 73,3% продукції обробної промисловості всієї залежної периферії, у 1949 р. - 70,1%.
У 50-60-і роки з'явилося ще 10 країн (Венесуела, Індонезія, Іран, Марокко, Нігерія, Пакистан, Перу, Пуерто-Ріко, Саудівська Аравія, Чилі), питома вага яких у промисловому виробництві країн, що розвиваються, почала швидко рости і досяг у 1973 р. 17,2%. В наступні роки в силу політичних потрясінь у ряді перерахованих вище країн темпи промислового виробництва всієї групи сповільнилися і їхня питома вага не змінилася.
У 70-і роки підвищилася частка латиноамериканських країн. Цей ріст відбувався на тлі досить великої нерівномірності їхнього економічного розвитку, і визначався декількома країнами, насамперед Бразилією і Мексикою. Середньорічні темпи ВВП Бразилії в 60-70-і роки досягали 7,1%, Мексики - 6,2%. На початку 80-х років на території цих країн вироблялося понад 3/5 ВВП регіону, а на початку 50-х років - трохи більше 2/5.
Подібні тенденції в цей період були характерні для країн Ближнього і Середнього Сходу, частка яких збільшилася з 15 до 19% ВВП країн Третього світу. Таке прискорення розвитку порозумівалося нафтовим бумом 70-х років. В інших регіонах за винятком далекосхідних країн економічний ріст виявився уповільненим.
У ході промислового розвитку виділилася група нових індустріальних країн (НІК). У 70-80-і роки для них були характерні більш високі темпи господарського розвитку, що перевищують аналогічні показники інших країн третього світу і промислово розвитих країн. Ведучою галуззю економічного розвитку майже всіх НІК стала обробна промисловість. Основною статтею експорту практично всіх НІК стали товари обробної промисловості. У 15 країнах вони перевищують 50% їхнього експорту.
В економічному розвитку для більшості з них характерні тенденції, властиві зрілій капіталістичній економіці. Йде процес концентрації виробництва і капіталу, формується фінансовий капітал. У найбільш розвитих країнах утворилися транснаціональні корпорації. Особливо чітко це проявилося в Південній Кореї, Тайвані, Сінгапуру, Бразилії, Мексиці, Аргентині. Латиноамериканські НІК мають більш могутній економічний потенціал у порівнянні зі східно-азіатськими.
Але в азіатських НІК сформувався більш широкий круг джерел фінансування розвитку. У цій підсистемі світу, що розвивається, створювалися переважно трудомісткі підприємства по випуску масової споживчої продукції. У латиноамериканських НІК основний упор був зроблений на розвиток матеріалоємних і капіталомістких галузей в обробній і видобувній промисловості. У силу ряду факторів у 80-і роки латиноамериканські НІК виявилися в кризовому стані: тягар боргів перевищив можливості їхнього погашення.
У 80-і роки з'явилися друге і третє покоління нових індустріальних країн, у їхньому числі Малайзія, Таїланд, Індонезія, Індія, Філіппіни.
2.Зміна диференціації та місце країн третього світу у світовій економіці
2.1.Важливі зміни в положенні окремих країн.
У 1996 р. три з десяти найбільших економік світу відносилися до країн, що розвиваються - КНР, Індія, Бразилія. Обсяг їх ВВП, підрахований на основі паритету купівельної спроможності валют, був вище, ніж у Канади. По цих підрахунках КНР вийшла на друге місце у світі, уступаючи тільки США. Зміна економічного становища окремих регіонів і країн визначається багатьма факторами.
Це розходження в масштабах національного господарства, наявності мінеральних ресурсів, у підходах до здійснення стратегій розвитку, в умовах міжнародної торгівлі, у демографічній ситуації, тягарі зовнішньої заборгованості. Нові індустріальні країни розвивалися різними шляхами, використовуючи різні моделі розвитку. Високі темпи росту досягалися за рахунок високої норми нагромадження, використання сучасних технологій, високої продуктивності праці.
Ці функції росту здійснювалися при сполученні ринкових ініціатив, державного регулювання і підприємництва. Досвід східно-азіатських країн показав, що урядові бюрократи можуть розміщати ресурси настільки ж ефективно, як і приватні ринки.
Особливе місце в числі останніх до 1990-х рр. зайняли так звані "тигри" Південно-Східної Азії, в яких склався потужний сектор, орієнтований на виробництво обчислювальної техніки, в деяких країнах доповнюваний виробництвом товарів широкого вжитку на експорт. Ці країни розвивалися по японському варіанту наздоганяючого розвитку за рахунок запозичення досягнень західної цивілізації і вмілого їх застосування до національному укладу.
Але після обвалу ринків Японії на рубежі 1980-1990-х рр., Тривалий застій в японській економіці відбився і на економічній динаміці інших індустріальних країн цього регіону.
Так чи інакше, сам по собі вибір схем розвитку по "західному" або "соціалістичному" шляху не зміг забезпечити більшості країн "третього світу" таких темпів розвитку, які дозволили б їм наздогнати розвинені країни. Незважаючи на досягнення науково-технічного прогресу, багато з них не тільки не наздогнали передові держави, але навіть ще більш відстали від них.
2.2. Місце країн, що розвиваються у світовій економіці
Підсистема країн, що розвиваються, включає 4/5 усіх країн світу. У них проживає більш 80% населення Землі. Економічний стан країн, що розвиваються, їхні проблеми безпосередньо позначаються на великій частині людства. До цієї підсистеми відносяться всі азіатські країни, крім Японії, Південної Кореї й Ізраїлю, усі країни Африки, крім ПАР, а також країни Латинської Америки. Їх характеризують надзвичайно різноманітний вигляд, різні умови і рівні соціального й економічного розвитку. Разом з тим існує ряд ознак, що поєднують країни, що розвиваються, в особливу групу держав. Спільність цих ознак має соціальні, економічні й історичні корені.
Один з найважливіших критеріїв виділення країн, що розвиваються, в окрему світову підсистему - їх слаборозвиненість і відсталість.
Слаборозвиненість виражається в якісній неоднорідності і системній невпорядкованості суспільства, що складається з різних економічних і неекономічних інститутів сучасного і традиційного типів, а також перехідних проміжних інститутів.
Відсталість відбиває стан господарства цих країн, що характеризується низьким рівнем розвитку продуктивних сил. Історично відсталість виражається у виді відставання в розвитку одного типу суспільства від іншого в момент колонізації країн Азії, Африки і Латинської Америки. За деякими оцінками, співвідношення ВВП на душу населення між метрополіями і колоніями в той період було дорівнює приблизно 2:1 на користь Заходу.
Відсталість привела до розширення первісного розриву в рівнях економічного розвитку. У середині 90-х років поточного сторіччя розрив між двома групами країн склав 20:1, а в 1985 р. - 19,2:1.
Відсталість країн, що розвиваються, породжує специфіку їх соціальних і економічних проблем. Рішення кожної з них - забезпечення економічного росту, зайнятості, розподілу і т. д. - припускає особливі підходи, що відмінні від використовуваних у промислово розвинутих країнах.
Відсталість країн, що розвиваються, визначає їхня залежність від промислово розвитих держав Заходу. Економічний розвиток колоній визначався не нестатками останніх, а нестатками метрополій, що вивозили сировину з них. Потреби метрополій у сировину визначали динаміку економічного розвитку колоній, тобто імпульси економічного розвитку йшли з західних країн. Положення мало змінилося в останні десятиліття. У 1989 р. у річному огляді ЮНІДО відзначалося: "Є серйозні ознаки того, що країни, що розвиваються, протягом визначеного часу будуть скоріше в ролі сприймаючих світові структурні зрушення, чим генератором власних на базі внутрішньої динаміки індустріалізації".
Залежний розвиток виявляється в зовнішньоекономічних відносинах країн, що розвиваються. Відстала структура економіки, низький рівень продуктивних сил, їх традиційно аграрно-сировинна спеціалізація, колоніальне минуле обумовили зовнішньоекономічну орієнтацію країн, що розвиваються, на індустріальні держави Заходу. Їхні зовнішньоекономічні зв'язки розвиваються переважно по лінії Південь-Північ. Низький рівень продуктивності праці приводить до невідповідності індивідуальних витрат країн, що розвиваються, суспільно необхідним міжнародним. Це веде до втрати цими країнами в процесі обміну частини прибавочного продукту, що об'єктивно відбивається в пропорціях і динаміку світових цін.
Несприятливі умови конкуренції нерідко використовуються транснаціональними компаніями, що глибоко проникнули в економіку багатьох країн, для нав'язування державам, що розвиваються монопольних цін, що відхиляються вниз при закупівлі і вгору при продажі від загальносвітових.
Країни, що розвиваються, відрізняються від промислово розвитих соціальною структурою суспільства. Розподіл на класи не завжди профілює їхню соціальну структуру. Соціальні організми особливо афро-азіатських країн містять у собі різні утворення - класові, некласові (етнічні, релігійні, кастові й інші спільності) і позакласові (пауперизовані прошарки, що втратили регулярний зв'язок із суспільним виробництвом). Становлення товарних відносин у цих країнах супроводжувалося поширенням декласування. Це зв'язано з тим, що при затяжній трансформації представники нижчих укладів виштовхувалися зі звичного економічного середовища, позбавлялися традиційних джерел існування.
ВИСНОВКИ
Тобто, зробимо висновки, країни, що розвиваються, відрізняються від країн Заходу не тільки за економічною структурою і рівнем економічного розвитку, а й соціальною структурою. Суспільні структури цих країн розвивалися в рамках різних локальних цивілізацій і містять у собі різне культурне наповнення. Таким чином, проблеми відсталості, залежності, багатоукладності дає загальну картину країн, що розвиваються. Економіка країн, що розвиваються, відрізняється від промислово розвитих капіталістичних країн як ступенем розвитку, так і моделлю виробництва і розподілом матеріальних благ. Задачі подолання відсталості і залежності значною мірою скріплюють зв'язок усередині світу, що розвивається, і створюють загальні напрямки економічної і соціальної політики, виявляють джерела, зміст і межі їхнього зв’язку.
Але, так чи інакше, сам по собі вибір більшостей схем розвитку шляху не зміг забезпечити більшості країн "третього світу" таких темпів розвитку, які дозволили б їм наздогнати розвинені країни. Незважаючи навіть на досягнення науково-технічного прогресу деяких країн , багато з них не тільки не наздогнали передові держави, але навіть ще більш відстали від них.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.
Країни,що розвиваються та соціально економічна диференціація [Електронний ресурс] // Економічна теорія. – 2011. – Режим доступу до ресурсу: https://osvita.ua/vnz/reports/econom_theory/21754/.
Типи країн та показники їх соціально-економічного рівня [Електронний ресурс] // Економічна теорія. – 2011. – Режим доступу до ресурсу: https://osvita.ua/vnz/reports/geograf/23820/.
Місце країн, що розвиваються у світовій економіці: сучасна характеристика [Електронний ресурс] // Економічна теорія. – 2011. – Режим доступу до ресурсу: https://osvita.ua/vnz/reports/econom_theory/21753/.
Особливості стратегій розбудови ринкової економіки країн третього світу. [Електронний ресурс] // Економічна теорія. – 2011. – Режим доступу до ресурсу: https://osvita.ua/vnz/reports/econom_theory/21756/.
Економічна динаміка [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://www.ukr.vipreshebnik.ru/entsiklopediya/51-e/1315-ekonomichna-dinamika.html.
Диференціація країн, що розвиваються [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: http://ukr.vipreshebnik.ru/entsiklopediya/50-d/846-diferentsiatsiya-krajin-shcho-rozvivayutsya.html.
Економічні проблеми "третього світу" [Електронний ресурс] // Політекономія:Економічна теорія – Режим доступу до ресурсу: https://stud.com.ua/50965/politekonomiya/ekonomichni_problemi_tretogo_svitu.