Ім'я файлу: Етичні проблеми штучного запліднення.docx
Розширення: docx
Розмір: 65кб.
Дата: 25.10.2020

ДВНЗ ‹‹Тернопільський національний

медичний університет імені І.Я. Горбачевського

МОЗ України››

Штучне запліднення:морально-етичні і правові проблеми

Роботу виконав:
Місюра Валерій Володимирович,

студент I курсу,111 групи

медичного факультету

Тернопільського Національного Медичного Університету

імені І.Я. Горбачевського


Тернопіль- 2019

Зміст

Вступ

Історія штучного запліднення

Поняття штучного запліднення

Методика штучного запліднення

Морально-етичні проблеми штучного запліднення

Думки лікарів: всі за та проти

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Для багатьох українських сімей питання штучного запліднення, на жаль, є вельми актуальним. Технічно - це найбільш простий, доступний і найдавніший метод допоміжних репродуктивних технологій.Оскільки до процедури жінкам дають ліки, які викликають овуляцію, штучне запліднення може спричинити багатоплідну вагітність. Якщо це трапляється, то може виникнути потреба у знищенні частини ембріонів, що породжує парадоксальну для жінки, яка хоче мати дітей, ситуацію, коли частину зародків необхідно знищити.

Зі штучним заплідненням пов'язана низка етичних проблем.

  • 1. Відтворення людини відбувається без контакту статевих партнерів.

  • 2. Кому по праву належать "надлишкові" ембріони, чи допустиме експериментування над ними, використання для косметичних цілей, а також їх продаж, дарування, знищення.

  • 3. Відповідно до концепції сучасної сім'ї сім'єю може вважатися навіть одна особа. Ця концепція виправдовує бажання одиноких жінок забезпечити народження дитини завдяки штучному заплідненню. Аргументом проти штучного запліднення одиноких жінок може бути благополуччя майбутньої дитини, яка має право жити в повній сім'ї.

  • 4. Яку інформацію слід надати дитині, яка живе в повній сім'ї, у разі якщо їй стане відома особа донора, що надав біологічний матеріал для штучного запліднення.

  • 5. Колізії, що виникають у разі запліднення, яке відбулося після смерті батька, який був донором біологічного матеріалу, або заміни, на бажання жінки, донорського біологічного матеріалу чоловіка або постійного партнера без їхньої згоди на біологічний матеріал іншого донора, використання біологічного матеріалу одного і того ж донора для штучного запліднення кількох жінок.

  • 6. Критерії відбору донорів, їхні права і обов'язки щодо майбутньої дитини, якщо чоловік або постійний партнер дав формальну згоду на штучне запліднення жінки біологічним матеріалом донора. В цьому разі виникає новий тип сім'ї "багатобатьківська", яка складається з біологічної матері, законного та "біологічного" батьків і дитини, що, крім етичних аспектів, породжує ще й низку правових питань.

  • 7. Чи необхідним є хірургічне втручання в організм здорової жінки для того, щоб дати дитину безплідній сім'ї, коли на світі стільки сиріт.

  • 8. Чи припустиме сурогатне материнство.

На всі ці питання немає однозначної відповіді, у кожному окремому випадку таку відповідь необхідно ретельно шукати й обґрунтовувати. Адже роз'єднання статевого акту і акту зачаття призводить до того, що дитина більше не сприймається як дар, а фактично стає річчю, виготовленою із застосуванням сучасних технологій та може виготовлятися "на замовлення".[1]

Поняття штучного запліднення

Частота народжень хлопчиків і дівчаток приблизно рівна. Протягом людської історії стать дитини здебільшого була поза контролем. Сучасні технології дозволяють батькам не лише знати про стать дитини до її народження, а й за допомогою методів екстракорпорального (здійсненого поза тілом жінки) запліднення та передімплантаційної генетичної діагностики ембріонів, а також інших методів біотехнології обирати бажану стать дитини з імовірністю до 90%Хоча причини для обрання батьками статі дитини є особистими, однак все ж постає питання, чому батьки готові платити десятки тисяч доларів для того, щоб народити дитину певної статі. Чи є мотивація батьків у цьому випадку етичною? Необхідно сказати, що технології визначення статі дитини розроблялися для того щоб запобігти народженню дітей, обтяжених спадковими хворобами, пов'язаними зі статтю, що може сприйматися як достатня етична підстава для такого роду біологічних маніпуляцій.

Зокрема, цей метод дозволяє відмовитися, у разі виявлення у плода генетичного захворювання, зчепленого зі статтю, від переривання вагітності, як це було до його запровадження у практику. Це забезпечує збереження здоров'я матері, а також народження здорових дітей, не обтяжених генетичною патологією, яка, до речі, може передаватися і майбутнім поколінням.

Нині вже є тисячі дітей, які народилися вільними від смертельної або руйнівної генетичної патології завдяки тому, що запліднені ембріони були генетично обстежені, а за результатами цих обстежень імплантувалися генетично здорові ембріони.

З етичного погляду медичні підстави слід розглядати як головну причину вибору статі дитини. У цьому разі етичність вибору статі дитини обґрунтовується виходячи з утилітарного трактування етичної поведінки. При цьому основний наголос робиться на необхідності досягнення "найбільшого блага для найбільшої кількості людей", що означає домінування інтересів людства над особистими. За цього підходу етичність вчинків оцінюється виключно за їхніми наслідками, а не за намірами, які їх викликали.

Однак є медичні компанії, які не беруть до уваги будь-яких етичних аспектів цієї технології і готові запропонувати свої послуги тому, хто може дозволити собі цю процедуру. В цьому разі утилітарний підхід до етичного обґрунтування вибору статі дитини не може бути застосованим.

Які ж мотиви можуть спонукати батьків до вибору статі майбутньої дитини без медичних показань до цього:

  • • батьки будуть щасливішими, народивши дитину бажаної для них статі. Але в цьому разі інтереси батьків домінують над інтересами людства як виду, і наслідки використання цієї технології для людства можуть більш негативними, ніж якби така технологія не використовувалася зовсім;

  • • "балансування сім'ї" – коли батьки, що вже мають одну дитину або більше дітей однієї статі, бажають "зрівноважити" сім'ю, народивши дитину іншої статі. У цьому разі аргументом їм слугує теза, що дитина, вихована в родині, де є і брати і сестри, буде кращою для суспільства. Але нині відсутні переконливі дані про те, що "балансування сім'ї" забезпечує значні переваги для окремих дітей і для суспільства загалом;

  • • у деяких азійських культурах первісток-хлопчик є бажанішим за первістка-дівчинку. Нерівноправність статей, викликана соціальними причинами, залишається проблемою в Китаї та Індії, адже у традиційних культурах цих країн чоловічій статі належить перевага. У таких суспільствах обрання статі диктується традиційними уявленнями.

Наведені вище пояснення бажання батьків народити дитину певної статі не витримують критики з погляду етики. Адже кожна людина має право на гідність і на те, щоб її розглядали як цінність саму по собі, а не як засіб для досягнення інших цілей. Будь-яка дитина, незалежно від її статі, має певні переваги, які будуть втрачені, якщо вона не буде народжена. Тому вибір статі дитини, якщо він ґрунтується не на медичних показаннях, а використовується для виконання бажань батьків, є порушенням права на повагу гідності. Фактично дитині відводиться роль товару з бажаними характеристиками, вона стає об'єктом батьківського капризу.

Забезпечення вибору статі, що не ґрунтується на медичних показаннях, відкриває доступ до обрання інших бажаних "опцій" майбутньої дитини. Вже незабаром технологія дозволятиме батькам обирати не лише стать, а й зріст, колір очей, тон шкіри майбутньої дитини тощо.

Таким чином батьки і лікарі беруть на себе функцію вищої істоти, яка розпоряджається тим, чи народиться чи ні певний індивідуум. Це має безліч наслідків, у тому числі й біологічних. Адже нині вчені не вповні розуміють, чому конкретний сперматозоїд добирається до яйцеклітини першим, чи це випадок, чи закономірність, що має значення в регулюванні природного добору людей на первинних стадіях їх існування. Якщо це так, то штучне обрання статі дитини без медичних показань до цього призводитиме до перешкоджання еволюційному процесові, вектор якого спрямовується на забезпечення виживання найбільш пристосованих індивідуумів. В умовах змін клімату, а також числа і характеру хвороб природний добір гарантує виживання краще пристосованих організмів. Технології вибору статі можуть справляти суттєвий негативний вплив на цей процес.

Крім того, хоча батьки отримують можливість обрати стать майбутньої дитини, це ще не гарантує, що при цьому не народиться дитина з такими небажаними ознаками, як низький рівень інтелекту, вроджені дефекти, спадкові захворювання, і навіть генетичні порушення.

Може загостритися при використанні генетичних технологій вибору статі ще одна проблема – розлад статевої ідентичності, який визначається сильними, стійкими почуттями ідентифікації з протилежною статтю і дискомфортом від "перебування в тілі" статі, притаманної від народження. Є небезпека того, що дитина, чию стать було обрано до народження, у більш пізньому віці може розумово й емоційно змінити статеву належність.

Індивідуально-психологічні наслідки вибору статі дитини можуть суттєво впливати на відносини між батьками і дитиною, порушуючи індивідуальну свободу та автономію дитини. Діти, стать яких "запроектована" їхніми батьками, зазнають значного психологічного тиску, який зумовлюється їхньою відповідністю/невідповідністю тим мріям їхніх батьків, які підштовхнули їх до планування статі майбутньої дитини. [3]

https://pidruchniki.co

Методикаштучного запліднення

Штучне запліднення включає в себе отримання яйцеклітин у жінки, запліднення їх спермою чоловіка, лабораторне спостереження за эмбріонами на ранніх етапах розвитку з наступним переносом отриманих ембріонів в порожнину матки. Після цього починається розвиток вагітності, яка нічим не відрізняється від вагітності після природнього зачаття.

Покази до штучного запліднення:

  • Безпліддя, пов»язане з непрохідністю маткових труб;

  • Низька кількість сперматозоїдів в спермі або їх відсутність;

  • Безпліддя неуточненого походження;

  • Ендометріоз, якщо вагітність не наступила на протязі року після оперативного лікування;

  • Інші фактори безпліддя, коли вагітності не вдалося досягти після лікування іншими методами на протязі 1-2 років.

В циклі штучного запліднення пацієнти проходять наступні етапи лікування:

  1. Попереднє обстеження обох партнерів відповідно до існуючих вимог  (стандартів), які проводяться за 1-2 місяці до початку циклу штучного запліднення.

  2. Стимуляція дозрівання декількох яйцеклітин  в яєчниках жінки. В циклі штучного запліднення з 2-3 дня менструального циклу жінка отримує ін»єкції стимулируючих препаратів, під дією яких в її яєчниках дозріває не одна яйцеклітина, як в природньому менструальному циклі, а одразу декілька, що значно підвищує частоту настання вагітності при штучному заплідненні. Для стимуляції роботи яєчників призначаються препарати гонадотропних гормонів, вводити які потрібно підшкірно або внутрішньом»язево чітко в певні години. Контроль за ростом яйцеклітин проводиться за допомогою гормональних та ультразвукових досліджень, які починаються з 7 -8 дня менструального циклу.

До 12 - 13 дня циклу наступає дозрівання яйцеклітин та призначається ін»єкція препарату хоріонічного гонадотропіну з ціллю стимуляції їх кінцевого дозрівання (“тригер овуляції”).

  1. Отримання яйцеклітин з яєчників під час амбулаторної процедури проводиться під короткочасним внутрішньовенним знеболенням. Яйцеклітини вилучають шляхом пункції яєчників через піхву спеціальною голкою під контролем ультразвукового дослідження. Пункція яєчників виконується через 34-36 годин після ін»єкції хоріонічного гонадотропіну.

  2. Після отримання сперми чоловіка проводиться її спеціальна обробка, що дозволяє відібрати найбільш рухомі життєздатні сперматозоїди.

  3. Запліднення яйцеклітин спермою чоловіка та культивування отриманих ембріонів в лабораторії здійснюється на протязі 3-5 днів. Спеціаліст-ембріолог спостерігає за отриманими яйцеклітинами під мікроскопом з ціллю відбору нормальних, здатних до запліднення клітин. Сперматозоїди та яйцеклітини змішують та одразу після цього поміщають в інкубатор в спеціальному ембріологічному посуді, який містить поживне середовище, необхідне для підтримання нормального розвитку клітин. Інкубатор імітує умови в організмі людини, тобто підтримує певний температурний, газовий режим, вологість. Через 18 годин відбувається запліднення - формування ембріонів.

Зазвичай запліднюються не всі отримані у жінки клітини, що обумовлено об»єктивними природними факторами. Через 16-18 годин після запліднення формується зигота – запліднена яйцеклітина з чоловічим та жіночим пронуклеусами. Через 20-22 години відбувається перше дроблення заплідненої яйцеклітини. При правильному дробленні на другу добу після запліднення ембріон складається з 4-х клітин (бластомірів). На четверту добу формується морула – клітинна маса, утворена бластомерами, що злилися. На п»яту добу після запліднення морула трансформується в бластоцисту – скупчення клітин трофобласта та ембріобласта, що формують невелику порожнину, заповнену рідиною.

  1. Переніс отриманих методом штучного запліднення ембріонів в матку жінки відбувається через 3 - 5 днів після пункції яєчників. Як правило, в порожнину матки переносять не більше 2-х ембріонів. Переніс ембріонів проводять на гінекологічному кріслі за допомогою спеціального пластикового катетера без розширення шийки матки та інших травматичних маніпуляцій. Процедура не потребує знеболення та проводиться під контролем ультразвукового дослідження для того, щоб впевнитися в попаданні ембріонів з катетера в порожнину матки.

  2. Прийом призначених лікарем препаратів протягом декількох тижнів після переносу ембріонів необхідний для підтримання вагітності. Контроль після переносу ембріонів здійснює лікар, який проводив процедуру штучного запліднення. Про наступлення вагітності роблять висновок на підставі рівня хоріонічного гонадотропіну в сироватці крові через два тижні після переносу ембріонів та по даним ультразвукового дослідження. УЗД проводять через 3 тижні після переносу ембріонів.

У випадку наступлення вагітності наступний її розвиток проходить у відповідності з загальним станом  здоровя жінки, проведена процедура штучного запліднення не впливає на перебіг вагітності.

Результативність штучного запліднення залежить від віку жінки, стану порожнини матки, якості яйцеклітин та сперми, і складає в різних вікових групах від 15% до 70%. На жаль, на сьогодняшній день навіть штучне запліднення не дає 100%-ву гарантію наступлення вагітності.[4]

(leleka.zt.ua)

Історія штучного запліднення

Експерименти з позаматкового зачаття лікарі почали проводити на тваринах значно раніше. Дослідження на мишах, розпочаті 1955 року, дозволили вивчити механізм запліднення, визначити оптимальний час для запліднення яйцеклітин в лабораторних умовах. З'явилася можливість виявляти спадкові аномалії в ембріонах до імплантації в матку.

Отримані результати дозволили згодом застосувати цю методику до людини. Цьому сприяв прогрес в медицині та в суміжних із нею науках, наприклад, у біології, а також винахід сучасного медичного обладнання.

Роберт Едвардс, працюючи в Кембриджському університеті, почав дослідження в сфері штучного запліднення 1960 року. 1968 року він домігся запліднення людської яйцеклітини в лабораторних умовах.

Вивчення оптимальних умов вилучення, штучного запліднення та подальшого перенесення ембріонів у матку зайняли 10 років. Першу спробу застосування ЕКЗ до лікування безпліддя було зроблено 1975 року, але вона завершилася невдачею: вагітність виявилася позаматковою.

Екстракорпоральне запліднення вперше в історії людства було проведено 1978 року в невеликому місті Оулдгомі в Англії. Засновниками екстракорпорального запліднення вважають кембриджських дослідників — гінеколога Роберта Едвардса та ембріолога Патрік Стептоу[en]. В результаті першої операції екстракорпорального запліднення 25 липня 1978 року в сім'ї Леслі та Джона Браунів з'явилася довгоочікувана дитина — дочка Луїза. До цього Леслі протягом 9 років безуспішно лікувалася від безпліддя, викликаного непрохідністю маткових труб. Луїза Браун стала першою «дитиною з пробірки», як надалі стали називати дітей, народжених за допомогою цього методу.

Першою «дитиною з пробірки» в СРСР стала мешканка міста Красний Луч Луганської області Олена Донцова, яка народилася в клініці Наукового центру акушерства, гінекології та перинатології РАМН 1986 року.

Завдяки відкриттю Роберта Едвардса у світі народилося більше мільйона «дітей з пробірки». 2001 року Роберта Едвардса, який створив технологію штучного запліднення, було удостоєно найпрестижнішої американської премії у сфері медицини — Ласкерівскої премії. 2010 року Роберт Едвардс отримав Нобелівську премію з медицини.[2]

https://uk.wikipedia.org

Морально-етичні проблеми штучного запліднення

a) Моральні аспекти штучного гомологічного запліднення

177. Взяття чоловічого сімени з ціллю штучного запліднення може бути проведене безпосередньо перед уведенням його в жіночі статеві органи — у такому випадку використовується «свіже» сім'я або береться сім'я задовго перед інсемінацією та зберігається в замороженому вигляді (кріоконсервація) аж до того моменту, коли його слід розморозити безпосередньо перед уведен­ням у статеві органи жінки.

У випадку, коли мова йде про подругів, які живуть у законному шлюбі, використання сімени чоловіка, отриманого в результаті подружнього стосунку або відразу ж після нього, деякі моралісти вважають штучним заплідненням «у непрямому зна­ченні цих слів», щоби відрізнити це від штучної інсемінації «у прямому значенні цих слів», яка полягає у взятті сімени без зв'язку зі статевим актом (69). У випадку штучного запліднення «у непря­мому значенні цих слів» здійснюється технічна допомога для того, щоб сім'я, викинене в процесі подружнього акту, могло з'єднатися з яйцеклітиною і в такий спосіб відбулося б запліднення.

Загалом цей тип запліднення не має в собі протипоказів або труднощів морального порядку, оскільки мова йде про лікувальну допомогу, щоб подружній стосунок, цілісний у всіх своїх компонентах (фізичних, психічних, духовних), міг закінчитися народженням дитини.

Також і для вчення Католицької Церкви такі вчинки не становлять особливих етичних проблем, якщо при цьому застосовуються технології (зокрема, при взятті сімені), які не викликають моральних заперечень. Сiм'я після його взяття цілком правомірно можна використовувати для збільшення можливости зачаття.

б) Моральна оцінка штучного гетерологічного запліднення

179. Гетерологічним називається запліднення, яке здійснюється статевими клітинами, що отримуються поза подружжям. У такому випадку або яйцеклітина, або сім'я отримується від донора. Моральне зло запліднення, яке виконується штучно, пов'язане з тим, що зачаття нового життя виймається з контексту плідної любови подружньої пари, є несумісним з єдністю сімейної пари і нерозривністю шлюбу. Штучне гетерологічне запліднення суперечить єдності подружжя, гідності подругів, властивому покликанню батьків і праву дитини бути зачатою і приведеною на світ у подружжі і з подружжя. Більше того, воно є образою спільного покликання подругів до батьківства і материнства. Воно об'єктивно позбавляє подружню плідність єдности та цілісности, спричиняє і виявляє розрив між генетичним батьківством дитини та відповідальністю за її виховання (71).

Наслідки цього проявляться і на дитині, яка буде змушена довідатися і прийняти цю ненормальну ситуацію. З психологічної точки зору перед дитиною постає важке завдання «ідентифікації» батька чи матері. У законодавство різних країн були введені певні юридичні формулювання, що стосуються констатації батьківства, збереження таємниці донорства і нормативних актів, пов'язаних із торгівлею сім'ям (72). Однак сумнівною є допустимість положення, коли для дитини залишається таємницею ім'я її справжнього батька. Кожен громадянин має право (і це право відкрито визна­ється багатьма державами) знати, хто його справжні батьки. З психологічної точки зору виникає можливість сімейних негараздів на підсвідомому рівні «умовного» батьківства, коли такий «умовний» батько знає, що він є батьком не з біологічної, а лише з юридично-емоційної точки зору, внаслідок чого він, порівняно з матір'ю, перебуває у двозначному положенні стосовно своєї дитини. Ця обставина може відбитися і на стосунках між двома подругами, які не є рівною мірою батьками своєї дитини (73).

в) Технології штучного інтракорпорального запліднення

180. Однією з технологій штучного інтракорпорального запліднення є GIFT (Gamet Intra Fallopian Transfer — перенесення гамет всередину маткової труби), яка полягає в одночасному, але розділеному перенесенні чоловічих та жіночих гамет в середину фаллопієвої труби.

Використання цієї технології може бути пов'язан e з бажан­ням не зіштовхуватися з етичними проблемами, які виникають з точки зору як католицької моралі, так і різних напрямків у медико-юридичній ділянці щодо запліднення в пробірці (in vitro). Технологія GIFT може бути використана для допомоги подружній парі, зводячи до мінімуму маніпуляцію гаметами і зберігаючи пошанування до подружнього акту. При її застосуванні беруть декілька яйцеклітин і з невеликим інтервалом часу вводять їх у фаллопієві труби разом зі сперматозоїдами, взятими під час статевого акту або ж відразу після нього.

181. При збереженні цих критеріїв GIFT могла б, на думку деяких моралістів, служити формою допомоги подружньому акту, але в жодному разі не його заміною, з коротким часом перебування гамет поза організмом, з інтракорпоральним заплідненням і без найменшої маніпуляції ембріонами. Таким чином, «моральне сумління не обов'язково засуджує використання деяких штучних засобів, призначених виключно для того, щоб полегшити природ­ний акт або щоб забезпечити нормально здійсненому природному акту досягнення його властивої мети» (74).

Інструкція Donum Vitae не висловлюється на захист GIFT, оскільки новизна цієї методики та умови її застосування викликають певні сумніви й мають ряд неточностей, які ще слід розглянути. Фактично легко може статися так, що на практиці не буде дотримано даних в інструкції вказівок, які скеровані на допомогу народження дитини; не слід виключати такої можливости, що ця процедура може перетворитися на повну заміну подружнього акту.

г) Штучне гомологічне екстракорпоральне запліднення

182. Перед тим, як перейти до моральної оцінки, слід нагадати про дві основні етичні вимоги, пов'язані з людським дітородженням:

• зберігати життя ембріона;

• слідкувати, щоб дітородження було результатом союзу і особистісних стосунків законних подругів.

Що стосується збереження життя людського ембріонa при FIVET (Fecundation In Vitro and Embryo Transfer — запліднення в пробірці та перенесення ембріона), то тут ми натрапляємо на серйозні труднощі уже при застосуванні сучасних методик. При сучасній технології відбувається запліднення декількох ембріонів. Оскільки відсоток удалої імплантації і розвитку вагітности дуже низький (10–20%), то заради досягнення успіху створюють більше ембріонів для того, щоб мати можливість повторити спробу у випадку неуспіху. Так званий «надлишок» ембріонів є етичною і юридичною проблемою: він може бути знищеним, його можуть використовувати для експериментів, для виробництва косметичних засобів або для перенесення у статеві органи іншої жінки (і в цьому випадку, очевидно, не відбувається гомологічного запліднення) (75).

183. Заплановане знищення ембріонів, з точки зору моралі (і не лише католицької), є навмисним знищенням людської істоти (чи людських істот), так само як і y випадку штучного переривання вагітности. Така процедура, яку все частіше роблять у багатьох лабораторіях, полягає у замороженні ембріонів для усунення частої несинхронности між овуляційним і менструальним цик­лами у жінок, які вдаються до посиленої стимуляції. У цьому випадку також передбачається створення запасних ембріонів, і в такий спосіб виникає їхній «надлишок», який якраз і дає нагоду для маніпуляції або прямого знищення людського ембріона.

184. Існує ще одна обставина етичного характеру. При заплідненні в пробірці, навіть тоді, коли воно є гомологічним, порушуються об'єднавчо-емоційний, фізичний та дітородний аспекти подружнього акту. У подружньому житті відбувається статевий акт, що з'єднує подругів (фізично, емоційно, тобто з'єднує як «особистостей») і одночасно відкриває для них можливість народження дитини. У зв'язку з цим в інструкції Donum Vitae сказано: «Подружній акт, в якому кожен із подругів навзаєм виражає своє самодарування, в той сам час виражає відкритість до дару життя. Цей акт — нероздільно тілесний і духовний. Своїми тілами і за допомогою своїх тіл подруги довершують свої подружні стосунки, вони спроможні стати батьком і матір'ю. Для того, щоб поважати мову їхніх тіл і їхню природну щедрість, подружнє єднання мусить здійснюватися з повагою до його відкритости, до відтворення людського роду. Народження особи мусить бути плодом і резуль­татом подружньої любови. Таким чином, початок людського життя випливає з процесу прокреації, який пов'язаний не лише з біоло­гічним, але і з духовним єднанням батьків, які в подружньому зв'язку стають одним тілом. Запліднення, яке досягається поза тіла­ми пари, стає позбавленим значень та цінностей, що вира­жаються в мові тіла і єднанні людських осіб (76)».

Екстракорпоральне запліднення відбувається поза контекс­том єднання подругів у любові. З подругами тут пов'язані лише генетична спадковість, бажання замовників і виношування плоду в лоні матері. При FІVET поняття «народження» і «запліднення» стають невідповідними для батьків, бо насправді той (або ті), хто здійснює визначальну дію при дітонародженні, є сторонньою особою (чи групою сторонніх стосовно осіб сімейної пари).

Різні техніки штучного запліднення «… неприйнятні з погляду моралі, оскільки відділяють дітонародження від істинно людського контексту подружнього акту, а надто це стосується техніки, що донині нараховує високий відсоток невдач: ідеться не стільки про самий момент запліднення, скільки про наступну фазу розвитку ембріона, нараженого на ризик скорої смерти» (77).

Слід також додати, що у цій ділянці ми зіштовхуємося з одним із найбільш явних протиріч сучасної культури: з одного боку, завдяки аборту і контрацепції відбувається поширення абортивної ментальности, а з іншого — відстоюється право на те, щоб будь-якою ціною і способом мати дитину за допомогою технології FIVET . У зв'язку із цим виникає велика підозра в тому, що в обох випадках дитина розглядається радше як «доповнення» чи «об'єкт» стосовно подружжя, але не як особа, наділена своєю цінністю, яку слід бажати і приймати заради неї самої (78).

ґ) Штучне гетерологічне екстракорпоральне запліднення

185. Коли відбувається «дарування» сімени чи яйцеклітини, або одного й іншого водночас, здійснюється певного роду розшарування між «батьками» та подружжям: бути батьками ще не означає (або означає лише частково) бути подружжям. Однак коли мова йде про гамети, не слід розглядати поняття «дарування» у значенні милосердної допомоги і солідарности у такому сенсі, коли би ми говорили про надання органів або крови. У випадку, коли ми віддаємо нирку для подальшої її пересадки або кров для перели­вання, жодна єдність не порушується і не дарується життя новій людській істоті. Отже, перед нами подвійне порушення гармо­нійної єдности шлюбу — порушено єдність, яка існує між батьківством та подружжям, і єдність між поєднуючим і прокреаційним моментами, властивими подружньому акту (79).

д) Сурогатні матері

186. Сурогатними прийнято називати матерів, які за відповідну платню виношують до кінця для третіх осіб-замовників запліднені в пробірці ембріони, що мають яйцеклітину і сперму замовників (80). Бувають випадки, коли матері, маючи власних дітей, беруть на себе це завдання, щоб подарувати дитину своїй безплідній сестрі. Буває також, що так звана «винаймана мати», виносивши замовлену дитину, відмовляється віддати її, вважаючи своєю.

У разі сурогатного материнства чітко проявляється чужорідність сімейної пари — замовника і матері-заступниці, яка може глибоко прив'язатися до виношуваної дитини в силу тісного біологічного зв'язку з нею в період дозрівання. Таким чином, стає очевидною маніпуляція тілесної природи дитини, яка, з одного боку, отримує генетичну спадковість від двох конкретних осіб, а з іншого — кров, харчування й життєве внутріматкове забезпе­чення (що в майбутньому може мати наслідки і на психічному рівні) від третьої особи — сурогатної матері. Все це сприяє ряду зловживань не лише стосовно шлюбу, але й самої дитини, до якої не ставляться як до особистости, що має право знати власних батьків та ідентифікувати себе з ними.

Інструкція Donum Vitae вважає етично неприйнятним сурогатне материнство з тих самих причин, що й штучне гетерологічне запліднення, бо воно фактично суперечить єдності шлюбу й гідності людського дітородження. Воно спричиняє шкоду сім'ям, призводячи до поділу між фізичними, психологічними й мораль­ними елементами, які утворюють сім'ю (81).

Ще одне моральне зло такого вчинку полягає в тому, що об'єктом договору купівлі-продажу в цьому випадку є не тільки матка сурогатної матері, але передусім дитина. У договорах визна­чається сума (якщо виходити з того, що об'єктом купівлі-продажу є лише процес виношування дитини), яка виплачується матері-виношувальниці на самому початку вагітности як «гарантія» перебування дитини в матці. Втім, частину грошей виплачують лише в кінці вагітности, і якщо, наприклад, дитина має вади розвитку, замовники можуть від неї відмовитися.

Сурогатне материнство, як і торгівля дітьми, зачаття дитини для її безпосереднього продажу після народження та інші подібні дії, є тяжким злочином, гідним суворого осуду. Такі вчинки знева­жають Бога та гідність дитини як особи, створеної на образ і подобу Божу. З іншого боку, вони є тяжкою зневагою божого дару материнства, глибоко ранять жінку, перетворюючи її на комерційний репродуктивний засіб, а тому за будь-яких обставин є морально недопустимими.

е) Запліднення у пробірці та експериментування над ембріонами

187. Терапевтичні експерименти не можна здійснювати на живих істотах, коли існує велика ймовірність (а в нашому випадку — цілковита впевненість у неминучості) смерти суб'єкта, на якому проводяться досліди. З цього приводу висловлюється інструкція Donum Vitae: «Жодна мета, якою б благородною вона не була сама по собі, як наприклад, передбачувані досягнення для науки, інших людей чи суспільства, в жодному разі не може виправдати експериментування на живих людських ембріонах чи фетусах, незалежно від того життєздатні вони чи ні, перебувають всередині чи поза материнським лоном. Навіть якщо батьків про це проінформували, вони не можуть дати згоди, яку звичайно вимагають для проведення клінічного експериментування над дорослими, тому що вони не мають права вільно розпоряджатися фізичною цілісністю чи життям ненародженої дитини. Більше того, експериментування на ембріонах чи фетусах завжди супроводжується ризиком і в більшості випадків справді несе в собі певну можливість заподіяння шкоди їхній фізичній цілісності, чи навіть, смерти (82). [5]

Джерело: http://old.ugcc.org.ua/ukr/library/moral/12/13/

Думки лікарів: всі за і проти


Думки лікарів з приводу процедури спочатку були неоднозначними:

  • противники говорили про ризики, про етичність, про втручання в природний хід природи і низькому показнику успішності;

  • прихильники вважали метод порятунком для багатьох бездітних пар, їх єдиним шансом стати батьками.

Важливо! Складна технологія вимагає постійного контролю групи лікарів, включаючи генетика, гінеколога, репродуктолога і інших, щоб уникнути ускладнень.

Деякі лікарі, зокрема, А. Баранов (головний педіатр Росії) говорять, що 75% дітей "з пробірки" народжуються інвалідами.

Проте, акушери та генетики стверджують, що ризики народження малюка з патологією в результаті ЕКЗ і після природного зачаття приблизно рівні.

Оксана Гайворонська, акушер-гінеколог, кандидат медичних наук заявила: "Оскільки до проведення процедури донори сперми і яйцеклітин проходять ретельне обстеження, є всі підстави стверджувати,що метод дає всі шанси зневіреним парам на здорове потомство. Крім того, майбутні батьки проходять співбесіду з психологами, отримують рекомендації та призначення по режиму дня, харчування та ін. ".

Є також думка про те, що діти, народжені в результаті штучного запліднення, згодом самі приречені на безплідність. Однак яскравим спростуванням цього міфу є діти Олени Донцової і Луїзи Браун (перші діти, що з'явилися з "пробірки"), зачаті природним шляхом.

Чи знаєте ви? З моменту появи ЕКО і до нинішніх днів завдяки методу народилося вже 6 млн чоловік: це більше, ніж населення Норвегії.

Що стосується ускладнень – це залежить від багатьох причин:

  • віку пацієнтки;

  • стану її здоров'я до процедури;

  • якості сперми і здоров'я донора сперми;

  • спадковості обох партнерів;

  • важливий також і психологічний настрой майбутніх батьків, виконання ними рекомендацій лікаря.

І всі ці фактори враховуються до проведення процедури зачаття. Не дарма технологія має ряд протипоказань. Є відносні, наприклад, доброякісні пухлини або інфекції, після лікування яких зачаття дозволяється.

Але є і абсолютні протипоказання:

  • патології, що загрожують життю;

  • патології матки;

  • важкі спадкові захворювання.

Підсумуємо: будь-яке втручання в природні процеси організму має свої труднощі і ризики, але не дивлячись на це, ВООЗ визнала процедуру ЕКО однією з найефективніших сьогодні. Остаточне рішення приймають пари, які хочуть стати батьками.[6]

https://uk.pregnancymethod.com

Висновки

1) Проблема безпліддя зачіпає зростаюче число подружніх пар;

2) Оскільки питання штучного запліднення піднімають багато питань, таких як повага до людського життя з моменту зачаття і святості людської особистості, християнська етика повинна ретельно ознайомитися з новими досягненнями генетики перш ніж висловлюватися за або проти них;

3) Люди повинні бути краще інформовані. Засоби масової інформації можуть відігравати важливу роль, висвітлюючи нові методики ясно і точно, без сенсаційності, за якою ховається «правда фактів».

4) Стримане ставлення до нових біомедичних досягнень зрозуміло і природно. Однак, генетика може багато нам дати. Було б несправедливо говорити лише про небезпеку клонування людини і експериментування з людськими ембріонами, забуваючи про те, що завдяки досягненням медицини можуть бути вирішені численні психологічні та соціальні проблеми, пов’язані з безпліддям і стерильністю;

5) Штучне запліднення може бути прийнятне з церковної точки зору лише тоді, коли використовуються статеві клітини тільки подружжя, і не створюються надлишкові ембріони, які зазвичай руйнуються після тривалого зберігання в замороженому стані. Настороженість є лише з приводу отримання сперми, але це не є нерозв’язною етичною проблемою;

6) Використання донорів сперми або яйцеклітин створює непереборні етичні бар’єри для прийняття методів штучного запліднення і запліднення in vitro. Більш того, якщо проблема невиношування вагітності вирішується за допомогою сурогатного материнства, то таке рішення є неприйнятним;

7) Методи штучного осіменіння та запліднення in vitro неприйнятні з етичної точки зору, якщо вони практикуються поза шлюбом, наприклад у самотніх жінок і гомосексуальних пар. Більш того, використання запліднення in vitro для експериментів з людськими ембріонами, клонування і євгеніки представляє серйозні етичні проблеми;

8 ) Основною метою втручання повинні бути інтереси майбутньої дитини, а не лікування подружнього безпліддя. Коли усиновлюють дитину, то спочатку з’ясовують соціальні характеристики прийомних батьків (рівень їх доходів, вік, стан здоров’я і т.д.). Так само слід підходити до штучного запліднення, щоб уникнути появи потомства від літніх батьків;[7]

http://kyiv-pravosl.info

Список використаних джерел

1. https://pidruchniki.co

2.https://uk.wikipedia.org

  1. https://pidruchniki.co

  2. leleka.zt.ua

  3. http://old.ugcc.org.ua/ukr/library/moral/12/13/

6 https://uk.pregnancymethod.com

7 http://kyiv-pravosl.info
скачати

© Усі права захищені
написати до нас