Ім'я файлу: Античний спорт Доповідь.docx
Розширення: docx
Розмір: 17кб.
Дата: 21.11.2022
скачати
Пов'язані файли:
Античный Спорт.docx
Розширення: docx
Розмір: 17кб.
Дата: 21.11.2022
скачати
Пов'язані файли:
Античный Спорт.docx
Чи існувало поняття спорт? За часів античності слова «спорт» у сучасному його розумінні не існувало. Етимологія цього слова непроста і походить від англійської мови. Однак англійське слово-предок, у свою чергу, було запозичене з французької мови і є модифікацією французького desport, яке, зі свого боку, походить від латинського слова dispotrus. Тому сказати, що слово «спорт» зовсім не пов'язане з античністю, ми не можемо. Слово dispotrus латинською означає «розвага», забаву, щось протилежне серйозному і важкому занять.
Словосполучення «античний спорт», як і всі висловлювання зі словом «античний» мають небезумовний характер. Античність - умовна сукупність культурних феноменів Древній Греції та Стародавнього Риму. Адже Греція і Рим — це не одне й те саме. Спортивні явища були, зрозуміло, чимось актуальним і там і там, але їхній статус, ставлення до них зі сторони греків і римлян були різними просто через специфіку кожної з культур. Тому можна говорити про специфічно еллінський та римський погляд на спортивне досягнення та спортивний спосіб життя. Щодо смислового регістру, то спорт не був семантично нейтральним явищем ні в Греції, ні в Римі. Швидше, він належав до області як сакрального, так і профанного, але співвідношення першого і другого було у Стародавній Греції та Стародавньому Римі різним. У відомому сенсі в Римі превалювало профанне ставлення до спорту, а в Греції, принаймні в архаїчну та класичну епохи, співвідношення було протилежним.
Що стосується гімнастики, то досягнення в цьому різновидності «спорту» вважалися заслугою конкретної людини, а не поліса, тобто спільності громадян, й у гімнастиці як такої древні греки вбачали зазвичай менше сакральності.
У Стародавній Греції будь-які прояви спільного життя, зокрема Олімпійські ігри, Дельфійські ігри, інші загально-грецькі змагання, автоматично набували сакрального статусу. Вже той факт, що люди збираються разом і займаються спільною справою, набував виняткової значущості та пов'язувався з божественним втручанням та підтримкою. Що стосується Стародавнього Риму, то спортивні заняття мали тут більш приватний характер. Тобто спортом займалися самостійно — у лазні, наприклад, чи ще десь. Як відомо, римська лазня — це специфічно влаштований клуб, який припускав, зокрема, заняття спортом, чому приділяли спеціальний час. Але ці речі були сакралізовані. Спорт вважався елементом приватного існування. Зрозуміло, були римські свята, які включали спільні змагання спортивного характеру, але це все грецькі запозичення.
Спортивна видовищність та сприйняття спорту взагалі з погляду видовищності – це безперечна заслуга римлян.
Олімпійські ігри вважалися в Греції найдавнішими. Але з відомих в античності чотирьох загально-грецьких змагань лише Олімпійські та Дельфійські ігри проходили раз на чотири роки. Істмійські та Німейські — раз на два роки, тому, хоч і не тільки тому, вони вважалися менш престижними. Дельфійські ігри завжди проходили у липні, і початок їх випадав на другий рік Олімпійських ігор. Тобто ці ігри ніяк не перетиналися — вони проходили у різний час і в різних частинах Еллади.
До Олімпійських та Піфійських ігор допускалися чоловіки та хлопчики, до Істмійських та Німейських ігор — хлопчики, юнаки та дорослі чоловіки, яке вікове послаблення теж є ознакою меншого престижу. Щодо загальної картини змагань, то добре відомо, які саме види спорту затверджувалися у своєму актуальному статусі. Найдавнішим видом спорту в Олімпії був біг на дистанцію, рівну одному стадію, - близько 190 метрів. Вважають, що в перші роки існування Олімпійських ігор усі «спортсмени» займалися лише цим — бігали на короткі дистанції. Потім до цього, мабуть, найдавнішого виду спорту додалися інші види змагань. Важливою відмінністю Піфійських ігор було те, що тут змагалися не лише у різноманітних видах спорту, а й у музичних мистецтвах. Тобто біля стародавніх Дельф одночасно змагалися і спортсмени у вузькому значенні, і поети з музикантами.
Під час проведення загально-грецьких змагань сама Олімпія або Дельфи набували особливого статусу. Усі елліни, які до того могли бути афінянами, спартанцями, коринтянами, в Олімпії, у Дельфах уперше ставали просто еллінами. Честь і слава переможців загально-грецьких змагань зберігали свою актуальність як своєрідне загально-грецьке надбання рівно стільки, скільки тривали Олімпійські або інші ігри. Після того як все переможете чи роз'їжджалися своїми містами, «всегрецькість» їх перемоги переставала вважатися такою. Тобто їх вшановували у себе на батьківщині як «переможців із нашого міста» чи «нашої держави». В Елладі в різний час ті чи інші переможці загальних змагань набували у себе на батьківщині особливого соціального статусу.
Що стосується різноманітних культурних контактів між Римом і Грецією, то говорити про міцність і ґрунтовність можна лише починаючи з III століття до н. е. Це стосується різних сфер життя, у тому числі й спорту. Разом з тим стосовно Візантії слід сказати, що специфічно видовищне ставлення до спорту є характерною особливістю Стародавнього Риму.
Щодо гонок на колісницях — це, звичайно, найвидовищніший вид змагань за всіх часів: для Стародавньої Греції, для елліністичної епохи, для римських та візантійських часів. Але водночас це й найнебезпечніший вид спорту античності. Невеликим перебільшенням буде сказати, що стадіони були буквально усіяні кістками невдалих учасників заїздів. Звичайно, така видовищність, пов'язана із загибеллю у спорті, приваблювала натовпи глядачів.
Також, мабуть, невипадково, що з практики саме видовищних колісничних змагань дещо перейшло в античні філософські тексти, зокрема, певна лексика. Наприклад, слово epoche (буквально — «дотримання», «утримування», «затримка»), оспіване спочатку античними скептиками, а згодом Едмундом Гуссерлем, — термін саме зі спортивного колісничного лексикону. Найскладнішим і при цьому небезпечним прийомом на змаганнях такого роду було зуміти максимально близько підігнати до мети свою колісницю, щоб на крутому повороті обійти супротивника. Щоб вписатися в крутий поворот і відірватися від свого супротивника, потрібно було вчасно притримати коней, здійснити epoche. Власне, небезпека цього виду спорту та загибель візників були пов'язані зі складністю в оволодінні цим прийомом. Колісниці просто переверталися на ходу, ховаючи під собою людей та коней. Можна також згадати поему Парменіда, де знову йдеться про деяке просування загадкової колісниці по траєкторії, що частково нагадує рух колісниці на іподромі. Або міф із платонівського діалогу «Федр», у якому приблизно тією ж траєкторією здійснює свій шлях «колісниця душі». Спорт і філософія в античні часи — речі, які неодноразово перетиналися. Вивчення цих взаємозв'язків на прикладі античної культури — завдання саме по собі цікаве та актуальне — може сприяти виявленню цих та багатьох інших зв'язків, а також посильному їх роз'ясненню стосовно сучасної ситуації.