![]() | Ім'я файлу: Історична довідка про Тараса Шевченка.docx Розширення: docx Розмір: 326кб. Дата: 26.02.2021 скачати Пов'язані файли: МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ.docx Конфуцианство.doc ZMIST2.docx 1111 Методологія та методи наукового дослідження.ppt Кримінально- процесуальне право.docx Історичне есе на тему Соціально-економічне та політичний розвито службова Никифорову.docx Zubchaste_koleso.docx ДОДАТОКЕМіС2.docx ФБ_КП_ЦарікС.О._(fixed) (1).doc 21.pdf Хоменко Поради батькам при запинках в мовленні у дітей.docx Реферат на тему_Українські та міжнародні організації зі стандарт Реферат на тему_Українські та міжнародні організації зі стандарт 1 ENDOCRINE SYSTEM.docx Задачи похідна.docx цуацаца.rtf case-tehnologiya-rozroblennya-vimog-do-programnogo-zabezpechenny gosudarstvennoe_i_municipalnoe_upravlenie-shpargal.pdf текст доклада ъ.docx Bedyukh_Yuliya_Oleksandrivna_Mm-21.docx.pdf Типи календарів.docx курсова психологія.doc Реферат 2629.docx пояснююча записка111.doc Зміст практики.doc Основи автоматики. Лекція 2.docx Особливості організації інклюзивного навчання.docx Практичне завдання_1.docx Контрольні запитання ЛР № 8.docx 2 питання.rtf Документ Microsoft Office Word.docx Тарас Гигорович Шевченко Історична довідка про перебування Т.Г.Шевченка на Конотопщині У народній пам’яті живе і буде вічно жити пам’ять про великого Кобзаря, геніального сина України та поборника святої правди. Життєвий і творчий шлях Т. Г. Шевченка був коротким. 24 роки він був кріпаком, 10 - перебував на засланні рядовим миколаївської муштри, і лише 10 років було відведено йому так званої волі під пильним оком жандармів. Виплекала Т. Г. Шевченка Черкащина. Але, як і по всій Україні, в нас, на Конотопщині, є чимало дорогих серцеві шевченківських місць. Великий інтерес привертають дружні зв’язки Т. Г. Шевченка з братами Лазаревськими, уродженцями с. Гирявка (нині - Шевченкове). В Гирявці, на той час, жила сім’я дрібного поміщика Матвія Лазаревського. Шість його синів – Василь, Михайло, Федір, Яків, Олександр, Іван і дочка Глафіра були шанувальниками творчості Т. Г. Шевченка. Вони належали до прогресивних кіл, поділяли революційно- демократичні погляди Тараса Григоровича і перебували під великим впливом його ідей. Знайомство і дружба братів Лазаревських, особливо Федора, Михайла і Василя, з Т. Г. Шевченком почалося з часу заслання його царським урядом у солдатчину до Оренбургського корпусу, де брати Лазаревські в різні часи працювали урядовцями в прикордонній комісії. Ця дружба тривала все життя. В 1847 році Шевченко був засланий і зарахований у званні рядового солдата до Оренбургу, із забороною писати і малювати. Першими зустріли поета Федір і Михайло Лазаревські, які, на той час, служили в Оренбурзькому корпусі. В листі до своєї знайомої В. М. Репніної, Тарас Григорович дуже тепло відгукується про свого друга Федора Лазаревського: «Он первый не устыдился моей серой шинели и первый встретил меня по возвращении моем из Киргизской степи и спросил, есть ли у меня что пообедать. Да, подобный привет дорог…». Поет часто бував у домі Федора Матвійовича Лазаревського. Перебуваючи на Конотопщині, він намалював портрет Ф. М. Лазаревського, записав у його альбом кілька поезій, подарував відомий поетичний твір «Не додому вночі йдучи», кілька офортів та «Кобзар» з автографом і дарчим написом «Федорові Лазаревському від автора». З Василем Матвійовичем Лазаревським поет познайомився у тому ж Оренбурзі, де він подарував Шевченку два ящики сигар і 50 карбованців. З третім із братів - Михайлом Матвійовичем Лазаревським, Шевченко познайомився 29 липня 1847 року в Орську. На той час Михайло Матвійович працював у Троїцьку Оренбурзької губернії, на посаді попечителя прилінійних киргизів. Уже з першого знайомства між ними зав’язалась міцна і щира дружба. Переїхавши на роботу до Петербургу, М. М. Лазаревський не пориває зв’язку з Т. Г. Шевченком. Листується з ним, підтримує його морально і матеріально, виявляючи до нього любов і приязнь. М. М. Лазаревський став для поета-засланця не лише другом, а й тим опорним пунктом, за допомогою якого можна було підтримувати зв’язок з вільним світом. Прибувши після заслання до Петербурга, Т. Г. Шевченко потрапляє в міцні та гарячі обійми свого дорогого друга. Тарас Григорович три місяці живе з Михайлом Матвійовичем у його квартирі. На 40-річчя М. М. Лазаревського Шевченко подарував йому свій «Щоденник» та автопортрет, а на день іменин - свій твір «Журнал», який має велику історико- літературну цінність, та кілька власних малюнків. У тому ж році Т. Г. Шевченко намалював портрет М. М. Лазаревського, який, на даний час, зберігається в Державному музеї Т. Г. Шевченка (м. Київ). ![]() ![]() Олександр Матвійович Лазаревський – відомий український історик, засновник та редактор «Киевской старины», наш земляк, чиє ім’я носить Конотопський міський краєзнавчий музей, познайомився з Т. Г. Шевченком у 1858 році, коли той повернувся із заслання. Тарас Григорович подарував О. М. Лазаревському «Кобзар» з дарчим написом: «Чистому серцем, доброму козакові Олександру Лазаревському». Олександр Матвійович доглядав Т. Г. Шевченка під час його хвороби, пізніше супроводжував труну поета з Санкт-Петербургу до Канева, опублікував кілька розвідок про творчий та життєвий шлях Кобзаря. З Яковом Матвійовичем Лазаревським Т. Г. Шевченко познайомився у Нижньому Новгороді, пізніше вони кілька разів зустрічалися в Петербурзі. В листі до Михайла Лазаревського поет називав Якова «славним хлопцем», а пізніше подарував йому офорт. Наймолодший з братів Лазаревських - Іван Матвійович, познайомився з Т. Г. Шевченком у 1858 році в Петербурзі. Іван переписував твори Тараса Григоровича, створив саморобну рукописну книжку поезій Кобзаря, куди поет вніс низку виправлень та доповнень. Останнє прижиттєве видання «Кобзаря» поет вручив Івану Матвійовичу з дарчим надписом. Під час своєї останньої поїздки по Україні Т. Г. Шевченко в серпні 1859 року побував у селі Гирявці, де жила мати братів Лазаревських Афанасія Олексіївна. Брати Лазаревські багато розповідали поетові про неї, і саме так ![]() Перебуваючи в Гирявці, Шевченко намалював портрет матері Лазаревських - Афанасії Олексіївни, подарував їй офорт «Приятели» та вірш «Садок вишневий коло хати» з підписом. З шести братів Лазаревських на той час в Гирявці перебувало лише двоє: Федір та Іван. Про них Шевченко тепло відгукнувся: «На удивление симпатичные люди эти Лазаревские и все шесть братьев, как один, замечательная редкость». 25 серпня 1859 року Тарас Григорович виїхав з Гирявки. По дорозі він разом з братами Лазаревськими заїхав до села Гути, до лісничого Платона Колодчевського. В солом’яному брилі, в старенькому полотняному плащі, Шевченко ніяк не походив на відомого поета і художника. Він сидів поряд з візником Якимом Степановичем Ложкою і довго розмовляв про життя-буття та кріпацьку долю, аж поки не доїхали до Конотопа, де на греблі трапилась з подорожніми невелика пригода. Про це згадував на початку 20-х років ХХ сторіччя Трохим Семенович Лапа, завзятий рибалка, що жив у Конотопі на Загребеллі, біля ставу. Як тільки тарантас доїхав до середини калюжі і застряв, мешканці міста одразу допомогли виштовхати його із багнюки, а коли впізнали Т. Г. Шевченка - всі радісно захвилювались. Тарас Григорович підійшов до гурту, став щиро вітатись і всім руку подавати та жартома сказав, що, мовляв, «Гуртом і батька добре бити. А ще коли б у цьому ставкові потопити всіх конотопських відьмаків, що правлять цим повітовим містом, та не дбають про впорядкування доріг...». А самому Трохиму дав жменю гарбузового насіння. Побували Т. Г. Шевченко з братами Лазаревськими і в Кролевці - у сестри Лазаревських Глафіри Огієвської. ![]() 26 лютого 1861 року від тяжкої хвороби Тарас Григорович Шевченко помер. У Конотопі ім'я Т. Г. Шевченка носить вулиця в центрі міста. На проспекті Миру та проспекті Леніна встановлено два пам'ятники поетові. В експозиції Конотопського міського краєзнавчого музею зберігається багато матеріалів, присвячених перебуванню Т. Г. Шевченка на Конотощині, та експонується диван із садиби Лазаревських, на якому, за переказами, полюбляв відпочивати Т. Г. Шевченко під час своїх візитів до Гирявки. Конотопці пишаються тим, що доля Тараса Шевченка тісно пов’язана з нашим краєм. Так, як любив Тарас Шевченко свою землю – Україну, так можна любити лише неню. Шевченко силою слова свого відродив прадавнє ім’я рідної землі й нам заповів навчатись чужому і не цуратись свого. Саме тому, важко уявити Україну без Шевченка, а Шевченка без України. |