1   2   3   4   5   6
Ім'я файлу: Є.В Культишов_ВИПУСКНА РОБОТА.docx
Розширення: docx
Розмір: 225кб.
Дата: 24.05.2021
Пов'язані файли:
lekc1-msl.doc
ЗРАЗОК_ВИПУСКНА РОБОТА.docx
Професійна та корпоративна єтика.docx
Філософія та організація права.doc

Державно-правове забезпечення громадської безпеки:зміст, система тапринципи



Державно-правове забезпечення громадської безпеки є основою функціонування системи громадської безпеки. Завдяки йому забезпечується створення відповідних умов для діяльності уповноважених суб’єктів у сфері громадської безпеки, контроль за виконанням ними обов’язків та реалізацією повноважень, законодавче гарантування умов для ефективної діяльності.

Розглядаючи питання механізму державно-правового регулювання, вчені пропонували визначати його як сукупність правових засобів, за допомогою яких забезпечується результативний правовий вплив на суспільні відносини [6, c.267].

В.Б. Соловйов визначає правове регулювання як владний вплив на суспільні відносини, який здійснюється державою за допомогою всіх юридичних засобів за метою їх закріплення, упорядкування, розвитку та охорони, спрямований на відображення суспільних інтересів задля розвитку основних сфер суспільних відносин [209, c.27].

Втім, обмежувати цей механізм суто правовими нормами було б не

зовсім вірно. О.С. Доценко логічно зауважує, що регулювання відносин у сфері забезпечення громадської безпеки здійснюється і організаційними нормами, що закріплюють певні структури і інститути, які забезпечують внутрішньо-системну єдність, погодження функціонування елементів конкретних структур і організацій, які відбивають динамічний характер визначених суб’єктів [49, c.172].

М.С. Небеська пропонує цікавий підхід до визначення державно- правового забезпечення. Авторкавідзначає, що з державно-правових позицій вказана діяльність може розглядатися, по-перше, як юридична форма реалізації функцій держави, наприклад, забезпечення безпеки, по-друге, як специфічний спосіб здійснення державної влади: законодавчої, судової, виконавчої. В рамках галузевих юридичних наук дана діяльність може бути розглянута як одна з форм правозастосування, що використовується відповідними суб’єктами. При дослідженні організаційно-правових форм функціонування вказаних суб’єктів відповідна діяльність може розглядатися як системоутворююча ознака виділення їх системи (підсистеми) [123,c. 34].

Механізмадміністративно-правового регулювання діяльності підрозділів Національної поліціїусфері громадської безпекимаєдворівневуструктуру, до якоївходять елементи нормативноготауправлінськогорівнів, або жінституційна ланката правова, яківзаємообумовлюють функціонуваннятарозвиток цьогожмеханізму.

У сфері забезпечення громадської безпеки державно-правове регулювання здійснюється відповідними органами держави шляхом видання певних нормативно-правових актів, прийняття управлінських рішень, здійснення координації між органами.

Державно-правове забезпечення, на нашу думку включає у себе такі елементи як регулювання та управління. Управління безпосередньо пов’язане із застосування владних повноважень, які одні суб’єкти мають щодо інших.

Державне регулювання полягає у встановленні меж діяльності певних суб’єктів, визначенні їх повноважень та компетенції. Воно направлене на

створення відповідних умов, гарантій для здійснення суб’єктами певних правовідносин своєї діяльності. Ці види діяльності повинні розглядатися системно, однак суб’єктами їх здійснення можуть бути різні державні органи. Зокрема, першим суб’єктом правового регулювання виступатиме ВРУ. – вищий орган законодавчої влади. А первинним суб’єктом управління будуть виступати КМ України та МВС України. У той же час, слід враховувати, що вони розробляють державні програми у сфері забезпечення громадської безпеки, реалізація яких покладається на Національну поліцію, як основний компетенційний ЦОВВ у зазначеній сфері.

Учені вказують на те, що саме по собі управління не має власнихзаконі, воно обумовлене тією сферою, у якій здійснюється, відтак управління залежить від специфіки тієї сфери, уякійздійснюється [102, c.33 ].

О.С. Доценко відзначає, що управління у зазначеній сфері поєднує виконавчу і розпорядчу діяльність органів державного управління загальної компетенціїі галузевих органів і поряд з діяльністю законодавчих, судових, прокурорських органів являє собою одну з форм здійснення функцій держави з охорони громадського порядку і забезпечення громадської безпеки, приватної власності, прав і законних інтересів громадян [49, c.53].

З урахуванням зазначеного, до завдань державно-правового регулювання забезпечення громадської безпеки можна віднести наступні:

а) правове регулювання поведінки громадян, посадових осіб, діяльності державних і громадських організацій, підприємств, установ шляхом видання загальнообов’язкових рішень;

б) управління діяльністю МВС та Національної поліції, інших органів галузевогоуправління (транспорту, охорони здоров’я, освіти, торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, культурий інші) у частині, що стосується забезпечення громадського порядку, координації роботи всіх зазначенихорганів;

в) координація заходів громадськості у цій сфері і забезпечення її зв’язку з державними органами;

г) вживання заходів щодо підвищення дієвості виховної роботи в установах, організаціях, навчальних закладах, на підприємствах із запобігання порушенням порядку і законності, охороні прав і законних інтересів громадян;

д) проведення заходів щодо припинення протиправних зазіхань на порядок: з ліквідації дитячої безпритульності, бродяжництва й інше; з посилення боротьби зі злочинністю, з усунення її причин і умов, що сприяють здійсненню антигромадських дій [49, c. 54-55];

е) забезпечення оперативного реагування та взаємодії між різними органами в особливих адміністративно-правових режимах (надзвичайні ситуації, масові заходи тощо).

Управлінська ланка включає у себе управлінські відносини, які виникають між різними органами у сфері забезпечення громадської безпеки, а також відносини між підрозділами Національної поліції.

Регулювання відбувається за рахунок встановлення загальних правилі порядку здійснення діяльності у сфері забезпечення громадської безпеки.

Воно повинно відповідати стратегіям державного та громадського розвитку, державним програмам та Концепціям, Стратегіям, які затверджуються КМУ, а можуть розроблятися МВС та Національною поліцією. Норми, які входять до системи правового регулювання можна класифікувати на норми – правила поведінки громадян, які створюють правове поле для реалізації ними своїправ та законних інтересів та за порушення яких застосовується примус і покарання. Другу ланку становлять норми, у яких визначаються повноваження та компетенція суб’єктів, які беруть участь у забезпеченні громадськоїбезпеки.

Хоча у системі державно-правового забезпечення пріоритет віддається нормативно-правовому регулюванню, воно повинно включати у себе й інші засоби регулювання організаційного, фінансового, кадрового, освітнього, науково-технічного, інформаційно-аналітичного характеру тощо.

Управління та регулювання у механізмі державно-правового забезпечення повинно забезпечувати з одного боку, високий рівень охорони

прав і законних інтересів громадян у забезпеченні громадської безпеки, а з іншого боку, можливість виконання покладених на органи забезпечення громадської безпеки повноважень. Така збалансованість і характеризує ефективність забезпеченнягромадськоїбезпеки. Діяльність Національної поліції має бути, з одного боку, деполітизованою, а з іншого, боку,базуватися на визначених державою засадах, нормативному підґрунті, піддана державному та громадськомуконтролю.

Забезпечення надійної громадської безпеки, врегулювання в правових актах відносин, що складаються у зв’язку з необхідністю їх зміцнення, здійснюються різними взаємопов’язаними правовими засобами. Це важливе завдання законодавчих, виконавчих і судових органів. У структуру цієї правової системи входять норми різних галузей права – конституційного, кримінального, кримінально-процесуального, адміністративного та інших.

Незважаючи на комплексність законодавства, що регулює громадську безпеку, безперечна важливість у цій справі кожної галузі права, але адміністративно-правовізасобизабезпеченнягромадськоїбезпекискладають більшість серед інших правових приписів та організаційних заходів,оскільки безпосередньо стосуються сфери управління та захисту прав і свобод громадян [129,c.31].

До управлінської (інституційної) ланки входять суб’єкти – державні органи та посадові особи, діяльність яких пов’язана із забезпеченням громадськоїбезпеки

Суб’єктів, що здійснюють державно-правове регулювання, можна поділити на наступні групи: вищі органи державної влади; органи виконавчої влади загальної компетенції; органи виконавчої влади спеціальної (галузевої) компетенції; органи місцевого самоврядування [39,c.73].

У теорії адміністративного права суб’єктів також поділяють на дві групи, а саме: загальні та спеціальні. Загальні, спеціальні таспеціалізовані. Загальні, основні та додаткові, в залежності від їх компетенції [16, c.42].

На нашу думку, в залежності від видів ризиків та загроз суб’єктів також можна поділити на суб’єктів забезпечення політичної, економічної, техногенної безпеки сфері, екологічної безпеки тощо. Втім, такий поділ є умовним, з урахуванням необхідності комплексного підходу до визначення громадської безпеки як загального стабільного стану.

Першим таким суб’єктом є ВР України, відповідно до Конституції України саме на неї покладаються повноваження із прийняття відповідних законів, ратифікації міжнародних нормативно-правових актів, у тому числі, у сфері забезпечення громадської безпеки. До інших повноважень відповідно до Основного Закону слід віднести наступні: визначення та затвердження загальної структури, численності, функцій СБ України, ЗС України, МВС України; затвердження загальнодержавних програм економічного, науково- технічного, соціального розвитку, охорони довкілля; затвердження з моменту звернення Президента України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або її окремих місцевостях, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації ті інші [78].

Наступним суб’єктом державно-правового забезпечення громадської безпеки є Президент України, який відповідно до Конституції України виступає гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності, додержання прав і свобод людини і громадянина. Свою регулятивну діяльність він реалізовує шляхом видання відповідних Указів та Розпоряджень. У сфері забезпечення громадської безпеки до таких, наприклад,можнавіднестинаступні:«Прододатковізаходищодозапобігання зникненню людей, удосконалення взаємодії правоохоронних таінших

органів виконавчої влади в їх розшуку» [155], «Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян» та інші [171]. До того ж, Президент України Верховним Головнокомандувачем ЗС України; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; очолює Раду національної безпеки і оборони України; приймає у разі

необхідності рішенняпровведеннявУкраїні абовокремихїїмісцевостях надзвичайного станута ін.

Наступним суб’єктом забезпечення громадської безпеки виступає Кабінет Міністрів України. Відповідно до Конституції України та Закону України «Про КМ України», до його повноважень у сфері забезпечення громадської безпеки відносяться наступні: здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України; вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина; забезпечення проведення політики у сферах соціального захисту, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; здійснення заходів щодо забезпечення громадського порядку, боротьби зі злочинністю; координація роботи міністерств, інших органів виконавчої влади [173].

МВС України також є одним із основних суб’єктів у механізмі державно-правового забезпечення громадської безпеки. Відповідно до чинного законодавства, МВС України входить до системи органів виконавчої влади і є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та реалізації державної політики у сфері захисту прав і свобод людинитагромадянина, власності, інтересів суспільства і держави від злочинних посягань, боротьби зі злочинністю,розкриттята розслідування злочинів, охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, безпеки дорожнього руху, а також з питань формування державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категоріймігрантів.

На сьогодні воно є реформованим, з-під його прямого керівництва виведено Національну поліцію як новостворений орган (на відміну від міліції).

До ЦОВВ, які беруть участь у забезпеченні громадської безпеки слід віднести. Державну службу України з надзвичайних ситуацій (ДСНС), яка

реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності [140].

Державна міграційна служба України є іще одним ЦОВВ, який бере участь у забезпеченні громадської безпеки шляхом реалізації державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів [139].

Суб’єктом з особливим статусом у сфері забезпечення громадської безпеки виступає Національна гвардія України, яка є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від злочинних та інших протиправних посягань, охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами - із забезпечення державної безпекиі захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих абозбройнихформувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій [182].

Новоствореним ЦОВВ, на який покладені переважні функції та завдання із забезпечення громадської безпеки є Національна поліція, діяльність якої регламентується Законом України «Про Національну поліцію». Вона прямо або опосередковано взаємодіє з усіма вищезазначеними органами у механізмі державно-правового забезпечення громадської безпеки, має визначений статус та повноваження, власну систему органів та підрозділів.

Критичний аналіз нормативно-правових актів, які регулюють діяльність МВС України, вищезазначених ЦОВВ та Національної гвардії, дає підстави

констатувати, що не визначеними залишаються питання взаємодії між цими органами. У жодному з наведених документів відсутні чіткі вказівки на порядок, напрямки, механізм спільної роботи зазначених органів. На нашу думку, це суттєво впливає на державно-правову забезпеченість діяльності цих органів загалом та у сфері забезпечення громадської безпеки, зокрема.

Після прийняття Закону України «Про Національну поліцію» ВРУ було прийнято Закон України «Про ОВС», на який Президентом України було накладено вето. У ст.1 зазначеного закону визначалося, що 1) внутрішні справи – суспільні відносини, пов’язані із захистом прав і свобод людини та громадянина, інтересів суспільства та держави, протидії злочинності, забезпеченням публічного порядку, громадської безпеки та безпеки дорожнього руху, а також у сферах захисту державного кордону та охорони суверенних прав України вїївиключній (морській) економічній зоні, цивільного захисту та міграції (імміграції та еміграції); 2) органи внутрішніх справ України – система органів виконавчої влади та військових формувань, які беруть участь у формуванні та реалізують державну політику у сфері внутрішніх справ[198].

Ст.4 передбачалося, що до системи ОВС будуть входити:

  1. МВСУкраїни;

  2. ЦОВВ, діяльність яких спрямовується і координується КМУ через МВС України: Національна поліція України; центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні;центральнийорганвиконавчоївлади,якийреалізуєдержавнуполітикуу сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів; центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації надзвичайних ситуацій,рятувальної

справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно- рятувальних служб, профілактики травматизму невиробничого характеру, а також гідрометеорологічної діяльності;

  1. Національна гвардія України[185].

Натомість у висновку Головного науково-експертного управління від 04.09.2015 року було підтримано більшість зауважень, висловлених Президентом України до Закону України «Про органи внутрішніх справ». До зауважень, якими обґрунтовується недоцільність прийняття такого законуслід віднести наступні:

  • сумнівність прийняття спеціальних статусних законів про окремі види органів виконавчої влади, адже за такого підходу довелося б приймати стільки законів про окремі види органи виконавчої влади, скільки існуєсфер (галузей) державного управління, що об’єктивно призведе до дублювання одних і тих самих положень у різних законах, присвячених визначенню правового статусу тих чи інших органів виконавчоївлади;

  • можливість вирішення завдання щодо визначенняспецифічних повноважень органів ОВС, у так званих галузевихзаконах;

  • наслідки врегулювання питання організації та діяльності ОВС у спеціальному законі, серед яких включення до нього положень, які, з одного боку, за ступенем нормативного узагальнення виходять за межівідповідного законопроекту, а з іншого – не враховують існуючі реалії в системі органів виконавчої влади тощо[31].

Звичайно, що висновок Головного науково-експертного управління має наукове, правове підґрунтя. І вирішити низку існуючих питань правого регулювання діяльності Національної поліції можна було б вирішити за рахунок прийняття інших нормативно-правових актів, внесення відповідних змін до чинних законів. Натомість, на сьогодні залишається велика кількість проблем правового характеру, які впливають на нормативну урегульованість діяльності ЦОВВ у сфері забезпечення громадської безпеки. На нашу думку,

норми ветованого закону доцільно критично оцінити та, можливо, окремі з них адаптувати у чинне законодавство.

Важливу роль у системі державно-правового забезпечення громадської безпеки відіграють місцеві державні адміністрації, до повноважень яких входять: забезпечення законності і правопорядку, прав та свобод громадян; виконання програм охорони довкілля; соціальний захист населення; розгляд звернень громадян та їх об’єднань; оголошення у разі настання надзвичайних подій зони надзвичайної ситуації; здійснення передбачених законодавством заходів, пов’язані з підтриманням громадського порядку, врятуванням життя людей, захистом їх здоров’я тощо [178].

Вище перелічені органи, на нашу думку, є основними у системі забезпечення громадської безпеки. Вони мають різні повноваження та компетенцію у досліджуваній сфері. Ефективність їх діяльності обумовлюється як чітким нормативним розподілом функцій, завдань та повноважень між ними, так і раціонально побудованою за вертикаллю та горизонталлю.

Іще одним важливим аспектом діяльності більшості цих суб’єктів у механізмі державно-правового регулювання забезпечення громадської безпеки є здійснення контролю. Учені вказують, що контроль здійснює кожен суб’єкт управління, але тоді, коли виникає необхідність в організації і здійсненні контролю за функціонуванням системи управління в цілому, дана функція-операція може стати функцією-завданням спеціалізованих структурних підрозділів, наприклад, різних інспекцій. Це спостерігається і стосовно таких функцій-операцій, як оперування інформацією, планування, зокрема перспективне планування і підготовка комплексних рішень [222,c.

24]. Наприклад, контроль за забезпеченням громадської безпеки правоохоронними органами забезпечується серед інших системою суб’єктів відповідно до Закону України «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохороннимиорганамидержави» [152].

Відповідно до якого, демократичний цивільний контроль над Воєнною

організацією та правоохороннимиорганамидержави розглядається як комплекс здійснюваних відповідно до Конституції і законів Україниправових, організаційних, інформаційних заходів для забезпечення неухильного дотримання законності й відкритості в діяльності всіх складових частин Воєнної організації таправоохоронних органів держави,сприяння їхній ефективній діяльності і виконанню покладених на них функцій, зміцненню державної та військовоїдисципліни.

Наступним елементом системи громадської безпеки є завдання суб’єктів, що відповідальні за її забезпечення як у звичайних умовах так і в умовах виникнення надзвичайних ситуацій. Так, аналіз наукової літератури та чинного законодавства дозволяє виокремити такі загальні

завдання: 1) розробка та реалізація необхідних нормативно-правових актів у сфері забезпеченнягромадськоїбезпеки; 2) розробка та прийняття загальнодержавних програм у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру; 3) створення умов для сталого та ефективного кадрового, матеріально-технічного, фінансового, інформаційного та юридичного забезпечення діяльності суб’єктів забезпеченнягромадськоїбезпеки; 4) поновлення об’єктів громадської безпеки, яким був завдана шкода внаслідок виникнення надзвичайноїситуації; 5) здійснення контрольно-наглядової діяльності у зазначенійсфері.

До характерних ознак державних суб’єктів забезпечення громадської безпеки слід віднести наступні:

– владний характер їх діяльності, що полягає у захисті ними певних суспільних відносин;

  • застосування норм права з метою владного забезпеченнявідносин, щоохороняються;

  • виконання повноважень у регламентованих законамипроцедурних межах іформах;

  • підзаконність діяльності, здійснюваної суб’єктами охорони громадського порядку, що передбачає застосування правових норм в діяльності суб’єктів охорони громадського порядку у певній послідовності, у детально регламентованих стадіях, після виконання яких складається встановлений законом правозастосовчий акт, де фіксуються конкретніправові приписи;

  • правозастосовчий характер рішень, що приймаютьсясуб’єктами охорони громадського порядку, що полягає не у встановленні нових норм права, у застосуванні відповідних діючих норм, характерних своїм правоохороннимспрямуванням;

  • запобіжний характер примусу з метою припиненняпротиправної діяльності;

  • чітко визначені компетенція і повноваження, функції ізавдання суб’єктів охорони громадського порядку [137,c.340].

Для успішного здійснення державно-правового регулювання у сфері забезпечення громадської безпеки необхідним є визначення мети, на яку воно спрямоване. Вельми актуальною і важливою для України у період реформ є необхідність вдосконалення системи і механізмів здійснення державного регулювання відповідно до сучасних суспільних потреб.

Вважаємо, що метою державно-правового регулювання відносин у сфері забезпечення громадської безпеки є створення нормативної основи, передбачення комплексу управлінських, економічних, політичних та інших заходів цільового та галузевого призначення задля забезпечення громадської безпеки. Задля досягнення мети кожен із цих органів виконує покладені на нього завдання. Комплексне виконання усіма зазначеними органами своїх повноважень забезпечує дієвість механізму державно-правового забезпечення громадської безпеки.

Щодо нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення громадської безпеки та створюють нормативну ланку, то слід зауважити, що громадська безпека забезпечується завдяки діяльності органів державного

управління. Вони діють на підставі чинного законодавства, яке регулює та визначає їх повноваження у зазначених часових, територіальних, компетенційних умовах.

Аналіз чинного законодавства і практики його застосування дає можливість дійти висновку, що адміністративно-правовими засобами забезпечення громадської безпеки є: 1) закріплення в законах та підзаконних актах, рішеннях місцевих представницьких органів загальнообов'язкових правил поведінки в сфері державного управління, підтримки громадської безпеки, тих чи інших заборон, а також застосування заходів примусу, втому числі адміністративної відповідальності за їх порушення чи недотримання. У цьомузакріпленні – завершальний результат правотворчого процесу, формування адміністративно-правових норм. Є всі підстави підтримати думку, що процес утворення і визначення (встановлення) правил, заборон, відповідальності за відхід від їх вимог занадто складний, врегульований далеко не в повному обсязі і поєднує у взаємодії об'єктивні і суб'єктивні фактори, які обумовлюють зміст приписів [25, c.45]; 2) вдосконалення і поліпшення правотворчої діяльності, що повинно супроводжуватися розширенням прав місцевихорганів.

В адміністративно-правовій науці, склалася декілька думок щодо класифікації нормативно-правових актів, які здійснюють регулювання суспільних відносин щодо забезпечення громадської безпеки. На думку одних вчених, нормативно-правову базу щодо забезпечення громадської безпеки складають дві групи нормативних актів. До першої групи нормативних актів відносяться закони та підзаконні акти, що регулюють діяльність органів публічного управління з питань забезпечення громадської безпеки. До другої групи нормативних актів відносяться нормативні акти, які безпосередньо визначають конкретні права, обов'язки, функції суб'єктів, що спеціально створені для забезпечення громадської безпеки [122, c.18].

Інші вчені вважають, що систему правового регулювання діяльності суб'єктів складають чотири види нормативно-правових актів:

загальносистемні правові акти; це акти, що регулюють діяльність щодо забезпечення громадської безпеки; це акти, що регулюють діяльність щодо безпосереднього забезпечення громадської безпеки [142, c.57].

Деякі автори пропонують класифікувати нормативно-правові акти, що регулюють забезпечення громадської безпеки за юридичною силою. Надумку А.В. Басова, дані нормативно-правові акти доцільно класифікувати за певними напрямками діяльності органів публічного управління у сфері забезпечення громадської безпеки [15, c.24].

На нашу думку, нормативно-правові акти можна також поділити наакти загального забезпечення та спеціального забезпечення. Актами загального забезпечення є ті нормативно-правові акти, які регулюють забезпечення громадської безпеки у звичайному адміністративно-правовому режимі. Акти спеціального забезпечення стосуютьсясособливих (надзвичайних) адміністративно-правових режимів, вони, по суті, не є постійно діючими, їх норми застосовуються у випадку введення такихрежимів.

Проведений нами аналіз нормативно-правової бази у сфері забезпечення громадської безпеки дає підстави виділити наступні основні актирегулюванняусферізабезпечення громадськоїбезпеки:КонституціяУкраїни,міжнароднінормативно-правові акти, закони України«Проосновинаціональної безпекиУкраїни»,«ПроНаціональну поліцію»,«ПроНаціональнугвардію»,«Проособливості забезпечення громадського порядкутагромадськоїбезпекиузв'язкузпідготовкоютапроведеннямфутбольнихматчів»,«Проправовийрежимвоєнногостану»,«Проправовийрежимнадзвичайногостану», Кодекс Українипроадміністративні правопорушеннятаін.

Методи державно-правового забезпечення відіграють важливу роль у цілісному механізмі забезпечення громадської безпеки. Вони представляють собою сукупність універсальних та специфічних способів і прийомів, які застосовуються персоналом органів державного управління при виконанні його функцій або в процесі розробки, прийняття та реалізації рішень, спрямованих на досягнення визначених цілей щодо розвитку керованих

об’єктів [7, c.12]. Адаптуючи до сфери забезпечення громадської безпеки визначення, запропоноване Н.Т. Гончарук, можна визначити, що методи державно-правового забезпечення громадської безпеки складають цілісну систему адміністративних, організаційно-розпорядчих, правових, економічних, соціально-психологічних і морально-етичних методів, базуються на відповідності складу методів за ознаками до розроблених критеріїв і являють собою сукупність засобів і прийомів впливу на зазначену сферу відносин, з метою досягнення поставленої цілі [41, c. 7].

До загальноприйнятих адміністративних методів відносяться імперативний та диспозитивний метод. Однак, у сфері державно-правового регулювання забезпечення громадської безпеки застосовуються не тільки вони. Як зазначалося, цей механізм включаю у себе не тільки правове, а і управлінське забезпечення.

Вчені пропонують різні класифікації методів державного управління. В. Гриньова, М. Новікова, В. Воротін класифікують методи державного управління на наступні: за способами впливу – правові, адміністративні, економічні та пропагандистські (морально-етичні) [34,c.45].

У системі державного забезпечення також виділяють методи нормативно-правового регулювання, які базуються на розробці та виданні юридичних норм, які упорядковують відносини к певній сфері. Організаційні методи державного регулювання узгоджують інтереси та ресурси окремих суб’єктів у процесі їхньої взаємодії через: 1) визначення процедури участі в тих чи інших заходах; 2) надання необхідних консультацій та інформації; 4) розроблення стратегій, програм, прогнозів і планів розвитку; 5) координацію зусильіресурсів.Адміністративніметодидержавногорегулюваннябазуються на владі, дисципліні, відповідальності, й реалізуються через ієрархію управління громадською безпекою за допомогою виконання обов’язкових посадових інструкцій, розпоряджень і обов’язків.Напрактиці органи державної влади застосовують такі адміністративні форми управлінської діяльності:організаційні (регламентування, нормування,інструктування),

розпорядчі (винесення постанови, підготовка наказів, розпоряджень, вказівок, резолюцій), дисциплінарні (контроль, нагляд, покарання) [118,c.125].

На підставі проаналізованих наукових джерел та нормативно-правових актів, ми пропонуємо власну класифікацію принципів державно-правового забезпечення громадської безпеки.

По-перше за нормативним визначеннямподіляютьсяна: 1)

безпосередньо закріплені у законах, підзаконних нормативно-правових актах;

  1. виведенііззагальногонапрямурегулюванняправовідносинміжсуб’єктами. До перших відносять, наприклад, загальноправові принципи верховенства права, законності тощо. Принципи, виведені із загального напряму регулювання правовідносин між суб’єктами можуть бути не визначені саме як принципи, але міститися в інших нормах. Наприклад, до таких можна віднести принцип безпосереднього підпорядкування у Національній поліції. Він полягає у тому, що цей ЦОВВ підпорядковується безпосередньо керівникові Національної поліції, по-друге, на нижчих ланках цей принцип реалізовується у наступному: поліцейський під час виконання покладених на нього обов’язків підпорядковується тільки своєму безпосередньому та прямомукерівнику.

За механізмом дії: 1) принципи, що визначають характер управлінських відносин між суб’єктами державно-правового забезпечення; 2) принципи, що визначають діяльність самих суб’єктів. До перших можна віднести наступні: розподілу державної влади, самостійності та узгодженості при здійсненні функціональних повноважень окремими її гілками; диференціації (розподілу) управлінськихфункцій;відповідальностісуб'єктівзаналежневиконаннясвоїх обов'язків в межах визначеної компетенції поєднання галузевих, міжгалузевих і територіальних особливостей та інтересів; поєднання лінійних та функціональних засад в управлінні; поєднання колегіальності та єдиноначальності та ін. До засад, що визначають діяльність самих суб’єктів, можна віднести, наприклад, принцип безперервності, відповідно до якого поліція забезпечує безперервне та цілодобове виконання своїхзавдань.

За сферою регулювання: 1) загальноправові та загальноуправлінські; 2) спеціальні (як відносно інституційної, так і правової ланки); 3) структурні (інституційна ланка). Перші визначають основоположні засади діяльності органів у сфері забезпечення громадської безпеки. Спеціальні принципи створюють засади діяльності суб’єктів певної інституції (рівня, органу).

Структурні принципи стосуються основ побудови певних органів, взаємодії між його ланками тощо.

На підставі вищезазначеного, можна запропонувати наступне визначення державно-правового забезпеченнягромадськоїбезпеки – це система органів, правових та управлінських форм, методів та засобів, які комплексно на державному рівні забезпечують функціонування системи громадської безпеки, з метою створення та підтримання стабільних умов для реалізації повноважень відповідними суб’єктами, охорону та захист прав та законнихінтересівособи,суспільстватадержавивідреальнихтапотенційних ризиків.

Ефективність механізму державно-правового забезпеченнягромадської безпеки, з урахуванням його багатоаспектності та складності може бути забезпечена виключно за рахунок чіткого нормативно-правого визначення суб’єктів, їх повноважень та компетенції у зазначеній сфері, відповідного правового забезпечення, якістворюютьсистемне функціонування інституційної та правової ланки зазначеногомеханізму.


1   2   3   4   5   6

скачати

© Усі права захищені
написати до нас