Ім'я файлу: Назаренко Назар.docx
Розширення: docx
Розмір: 15кб.
Дата: 06.11.2020

Доклад

Підготував студент ХНАУ Назаренко Назар

За темою :Основні періоди історії латинської мови

Латинська мова пройшла довгий і важкий шлях історичного розвитку, є основою всіх романських мов. Латинську мову можна умовно поділити на 3 основні періоди: архаїчний, класичний та пізній.

Архаїчний. Архаїчний період охоплює проміжок часу від перших писемних свідчень латинської мови (або у вужчому понятті, від перших літературних текстів, тобто з кінця ІІІ ст. до н.е.) і до кінця ІІ ст.до н.е.

Початковий історичний період латинської мови відомий дуже небагатьма пам*яткам. Збереглись зокрема фрагмент надпису, знайдений в Римі під час розкопок Форуму – так званий «lapis niger» (VII-VI ст. до н.е.), надписи на надгробках Сципіонів (ІІІ ст. до н.е.), декілька релігіозних гімнів та ще деякі пам*ятки. Незважаючи на обмеженість матеріалу, документи того часу дають можливість виявити ряд рис архаїчної латинської мови, що відрізняють її від пізнішої класичної норми: древні дифтонги, відсутність подвоєння приголосних. Матеріал, що дозволяє судити про стан літератури і мови ІІІ-ІІ ст. до н.е. дають комедії Плавта та Теренція. Жанрова приналежність їхніх писемних пам*яток (комедія) обумовила той факт, що в них виявилась зафіксованою розмовна мова носіїв латинської мови. В текстах архаїчного періоду відобразились мовні риси, що надалі не увійшли в літературну мову, але продовжували зберігатись в розмовній, і потім перейшли романські мови.

Класичний. Класичний період умовно датується початком І ст. до н.е. – ІІ ст. н.е. В цьому періоді виділяють «золотий вік» латинської мови, римської літератури, культури і мистецтва – відрізок часу від перших промов Цицерона до року смерті імператора Августа (14р.до н.е.). Другу половину, І-ІІ ст. н.е. називають «срібним віком». До цього періоду відносяться оригінальна філософська та драматургічна діяльність Сенеки, зародження римського роману – «Сатирикон», Петронія та «Мтаморфози, або Золотий осел» Апулея.При всьому різноманітті стилістичних засобів у найкращих авторів І-ІІ ст. н.е. літературна латина в цей час залишається практично незмінним. Тому «золотий» та «срібний вік» - більш літературні, аніж лінгвістичні. Від попереднього, цей період відрізняється тим, що з оперенням латини у провінціях вона поступово стає мовою повсякденного вжитку. В різноплемінній Римській державі утворилась єдина розмовна мова, зрозуміла загалу, що забезпечувала контакти між віддаленими областями. У виникненні єдиної літературної норми велику роль відіграли письменники І ст. н.е. (твори Лукреція, Вергілія, Цицерона, історичні праці Саллюстія та Лівія, а також мемуари Цезаря). Мова творів письменників характеризувалась дотриманням граматичної «правильності», довгими синтаксичними періодами, особливим підбором лексики. Поряд з офіційною активно розвивалась і розмовна латина, мова всього римського населення. Однак терміном «класичної» прийнято вважати літературно-письмову латину.

Пізній. Пізній період ЛМ охоплює ІІІ-VIІ ст.н.е. – епоху кризи Римської імперії, її поділу на Зх і Сх, падіння Рим. Імперії і утворення нових держав. Історичні зміни позначаються і на культурному житті. Занепадають наука і мистецтво, літературна норма втрачає авторитет, кількість шкіл різко зменшується. Після утворення варварських королівств латина продовжує залишатись мовою всіх офіційних документів і церкви. Економічне життя цього періоду, розширенні торгівлі в Середземному морі потребують знань писемності купцями. Для адміністративного управління потрібні були чиновники що вміли писати і тлумачити закони. Саме тому світські школи граматики і риторики продовжували існувати і після падіння Рим. імп. Були школи для аристократії, що передбачали вивчення класичної латини і звичайні школи, кількість яких була набагато більшою, де давали незначні знання літератури але давали ряд практичних навичок. Заняття в них велось простою мовою. Але зі зникненням римської культурної традиції світські школи поступово витіснялись школами при монастирях і соборах. Освіта тепер носила більш релігійний характер. В той же час велика кількість люду була неграмотною. Мова церковних творів приводиться у відповідність з новими нормами. З укріпленням позицій християнської церкви в Римській державі тенденція витіснення класичних зразків християнськими перетворюється у відкриту нетерпимість до старої класичної освідченості. Так поступово витравлюється звичка звернення до класичної літератури, створюється престиж релігіозних текстів. ЛМ на всій своїй території поширення продовжувала розвиватись в своїй розмовній формі, а писемні свідчення цього часу слідували створеній раніше літературній традиції. Створюється помітний розрив між писемною традицією та розмовною формаою, що розвивалась незалежно від встановлених раніше норм. Також в пізній латині зустрічаються явища ще з архаїчної. Це означає що елементи архаїчної латини,які не увійшли до літературної норми, строго обмеженої певними схемами і модулями, продовжували розвиватись і в подальші періоди розвитку мови.
скачати

© Усі права захищені
написати до нас