ВСТУП
Акцентуючи увагу на формуванні сучасного типу економіки, слід визнати, що її становлення нерозривно пов'язане із новими моделями ведення бізнесу й новітніми тенденціями розвитку підприємницького середовища. Це передбачає зміни в організаційно-правових та економічних формах підприємницької діяльності і потребує нових механізмів активізації ділової активності вітчизняних підприємств, впровадження яких дало б змогу забезпечити зростання обсягів виробництва продукції та сприяло б підвищенню конкурентоспроможності вітчизняного виробника.
Обраний Україною стратегічний напрям інтеграції у європейський економічний простір, за такихумов, стає найбільшим викликом для підприємств вітчизняної промисловості. Світова практика засвідчує, що процеси інтеграційної взаємодії стали визначальними рисами збалансованої економіки, сприяють інтернаціоналізації фінансово-господарської діяльності та підвищенню ділової активності суб'єктів підприємництва.
У сучасних умовах вітчизняні виробники розробляють довгострокову стратегію розвитку, що дозволяє їм адаптуватися до постійних змін зовнішнього середовища. Однією з перспективних стратегій розвитку підприємств є інтеграція у вигляді об’єднання, злиття і поглинання, що пояснюється не тільки прагненням до укрупнення капіталу в умовах глобалізації, але й потребою поліпшити становище підприємства в конкурентному середовищі, підвищити його економічну стійкість за рахунок синергетичного ефекту. Процеси об’єднання підприємств обумовлені складними природними й організаційними умовами виробництва, пошуком ефективних форм функціонування. Важливою формою об’єднання підприємств є створення асоціації, які сприяють розвитку підприємств-членів при збереженні їх незалежності.
Метою курсової роботи є дослідження організаційно-економічного механізму об’єднання підприємств в формі асоціації.
Для досягнення мети в роботі поставлено та вирішено такі завдання:
узагальнено теоретичні аспекти і методологічні основи діяльності асоціацій;
проаналізовано економіко-правові особливості функціонування підприємств, що обумовлюють доцільність і можливість їх інтеграції в рамках чинної правової бази;
визначено основні етапи розвитку асоціації українських підприємств целюлозно-паперової галузі “УкрПапір”(скорочено - АУП “УкрПапір”);
обґрунтовано шляхи активізації діяльності асоціації.
Об’єктом дослідження є процес формування об’єднань підприємств в асоціації у сучасних умовах господарювання.
Предмет дослідження – методи оцінки економічної ефективності об’єднання підприємств в асоціації.
Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дослідження стали праці вітчизняних і зарубіжних учених-економістів із питань діяльності асоціацій. Інформаційну базу дослідження становлять законодавчі акти Верховної Ради України; постанови Кабінету Міністрів України; звітність АУП “УкрПапір”.
Для досягнення мети і вирішення завдань використовувалися загальнонаукові методи пізнання, формальної та діалектичної логіки, якісного аналізу й синтезу (при уточненні поняття: „асоціація”, “організаційно-економічний механізм об’єднання”); методи структурно-логічного й економічного аналізу (при визначенні економіко-правових особливостей процесів об’єднання підприємств); методи системного аналізу та ін.
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ АСОЦІАЦІЙ
Сутність поняття «асоціація»
Господарське об’єднання - це організаційно оформлена група підприємств, інших господарських організацій низової ланки економіки різних форм власності, яка створюється з метою координації діяльності своїх учасників, об’єднання їхніх зусиль для вирішення соціальних та економічних завдань [7, с.196].
Об’єднання підприємств здійснюється на добровільних засадах з метою спільної діяльності на основі комерційного розрахунку та самофінансування. Відповідно до ст. 120 Господарського кодексу України» підприємці можуть об’єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству. В зв’язку з цим, однією із важливих функцій Антимонопольного комітету України є проведення аналізу діяльності існуючих і створюваних об’єднань підприємств, для виявлення, запобігання, обмеження та недопущення в їх діяльності монополізму.
Об’єднання є юридичними особами і діють на підставі договору або статуту, який затверджується їх засновниками або власниками.
Підприємства, що входять до складу об’єднань, також зберігають за собою статус юридичної особи і не змінюють форми власності. Об’єднання не відповідають за зобов’язаннями підприємств, що входять до його складу і, навпаки, підприємства - члени об’єднань несуть субсидіарну відповідальність за зобов’язанням останніх, тобто якщо об’єднання не в змозі виконати свої зобов’язання, то ці зобов’язання виконують підприємства засновники. Умови, розміри та порядок такої відповідальності визначаються, як правило, в межах внеску кожного із засновників у статутний фонд, що відображається у засновницьких документах [11, с.214].
Об’єднання виконує тільки ті функції і має тільки ті повноваження, які йому делегували підприємства-учасники.
За учасниками об’єднання зберігається право виходу з його складу із збереженням взаємних зобов’язань і договорів, укладених із іншими підприємствами і організаціями.
Основним принципом у взаємовідносинах між учасниками об’єднання є добровільність при створенні об’єднання. Юридичною формою її виразу є засновницький договір і затверджений всіма членами об’єднання статут. В ньому, окрім загальних, вміщуються відомості про склад об’єднання, основні цілі його діяльності, органи управління, порядок прийняття ними рішень, втому числі з питань, рішення, за яких повинні прийматися одноголосно або кваліфікованою більшістю голосів членів об’єднання. Це стосується, перш за все, питань про порядок розподілу майна при ліквідації об’єднання.
Об’єднання створюються для спільного вирішення задач, що стоять перед його учасниками, підвищення ефективності використання матеріальних, фінансових та інших ресурсів на основі об’єднання зусиль та засобів, організації спільної діяльності, розподілу праці, спеціалізації і кооперації, а також в цілях проведення інших заходів виробничого, комерційного чи природоохоронного характеру.
Об’єднання підприємств в межах делегованих йому повноважень може від свого імені укладати договори, користуватися послугами кредитно-банківських установ, здійснювати експортно-імпортні операції та інші види зовнішньоекономічної діяльності, проводити операції на фондовому ринку.
Об’єднання може створювати підприємства (фірми, центри, виробництва) для надання його учасникам виробничих, транспортних, технологічних, комерційних, проектно-конструкторських, зовнішньо-торгівельних, юридичних, інформаційних, консультативних і інших послуг; організовувати підготовку і підвищення кадрів, прокат обладнання, фірмове обслуговування споживачів продуктів учасників, інші роботи; здійснювати заходи соціального розвитку, поліпшення житлово-побутових умов робітників підприємств і структурних підрозділів, що увійшли в об’єднання [11, с.216].
Об’єднання здійснює право володіння, використання, розпорядження закріпленим за ним майном, до складу якого відноситься також майно, передане об’єднанню підприємствами-засновниками. Майно об’єднання є спільним майном учасників.
До числа основних видів об’єднань підприємств входять: асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, холдинги, конгломерати, фінансово-промислові групи, франчайзинг.
Відповідно до чинного законодавства господарські об’єднання поділяються на договірні і статутні. До договірних об’єднань законодавець відносить асоціації та корпорації, а до статутних - консорціуми і концерни.
Об’єктом нашої роботи є такий вид договірного об’єднання як асоціація. Вона створюється учасниками з метою координації їх діяльності, тобто узгодження дій стосовно визначення цін, освоєння ринків збуту, захисту інтересів своїх членів тощо. Координація не вимагає централізації управління підприємствами - членами асоціації. Саме тому правління асоціації не має права втручатись у виробничу та комерційну діяльність своїх членів.
Такі об’єднання підприємств створюються, перш за все, за галузевою, територіальною або іншими ознаками з метою забезпечення спільних інтересів учасників на регіональному, національному або міжнародному ринку. Асоціація представляє інтереси своїх членів у відносинах з державними та недержавними організаціями. Вона розробляє економічні та юридичні прогнози, узагальнює та розповсюджує передовий досвід підприємств, виборює право своїх членів, надає їм інформацію, скликає конференції, веде видавничу діяльність в інтересах асоціації тощо. Але головними в діяльності асоціації є функції виробничого характеру. До числа останніх відносяться функції координації виробничої діяльності між членами асоціації, поглиблення між ними кооперації, науково-технічного співробітництва, здійснення спільних підприємницьких проектів тощо [5, с.177].
Асоціація визначається в законодавстві як договірне об'єднання, створене з метою постійної координації діяльності. Зауважимо, що асоціація є добровільним об'єднанням юридичних і фізичних осіб для досягнення загальної господарської, наукової, культурної чи будь-якої іншої некомерційної мети.
Якщо за рішенням учасників асоціації доручається здійснення підприємницької діяльності, така асоціація має бути перетворена на господарське товариство.
Одним із різновидів асоціації може бути торговельна асоціація - структура з обміну інформацією між компаніями певної галузі та лобіювання загальних інтересів в уряді і законодавчих органах.
Асоціація набула значного поширення як один із провідних видів об'єднань. Це пояснюється універсальним характером здійснення спільної діяльності.
Асоціація являє собою «м’яку» форму централізації зусиль її учасників, для неї характерні:
менша централізація управлінських зв’язків порівняно з іншими видами об’єднань;
можливість одночасно бути членом кількох асоціацій;
на відміну від інших видів об’єднань, які мають здебільшого сервісний характер, асоціація централізує лише одну чи декілька із кількох виробничо-господарських та управлінських функцій [5, с.177].
Створюються асоціації суто на добровільних засадах. Засновниками можуть бути підприємства всіх форм власності, які укладають між собою багатосторонній установчий договір, де визначають усі необхідні умови діяльності об’єднання. Юридичною основою створення асоціації є волевиявлення сторін договору.
Приклади асоціацій: «Українська асоціація якості», «Соціологічна асоціації України», «Асоціація незалежних українських митців», «Міжнародна асоціація розвитку», міжнародні кредитні асоціації, «Українська бібліотечна асоціація», «Інтернет Асоціація України» та ін.
Системи та моделі управління асоціацією
Асоціація - договірне об’єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об’єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об’єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації. У статуті асоціації повинно бути зазначено, що вона є господарською асоціацією. Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств - учасників асоціації. За рішенням учасників асоціація може бути уповноважена представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями.
За визначенням асоціація є договірним об’єднанням, отже її установчими документами є установчий договір і статут.
Основною метою асоціації є постійна координація господарської діяльності підприємств, що об’єдналися, яка забезпечується завдяки централізації однієї або кількох управлінських функцій (функції стратегічного планування тощо), розвитку спеціалізації і кооперації, організації спільних виробництв для задоволення потреб учасників. Координація може забезпечуватися використанням одного або двох із зазначених шляхів, або обох їх у сукупності. Організація спільних виробництв відбувається на основі об’єднання учасниками своїх фінансових і матеріальних ресурсів і має за мету задоволення переважно господарських потреб учасників, а не отримання прибутку.У статуті асоціації має бути зазначено, що вона є господарською асоціацією. Це необхідно для відмежування господарських асоціацій від асоціацій, які створюються у громадській сфері [11, с.291].
Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств - учасників асоціації. Це слід враховувати при визначенні управлінських функцій, що централізуються в асоціації: вони не можуть торкатися питань оперативного управління поточною діяльністю підприємств.
За рішенням учасників асоціація може бути уповноважена представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями.
Пошук ефективних форм організації управління об’єднанням підприємств націлений на створення цілісної, ефективної і гнучкої системи управління, що дозволяє найповніше реалізувати переваги об’єднання. Важливим моментом при цьому є виявлення кола питань, які повинні вирішуватися на рівні об’єднання. Залежно від організаційно-технічних і виробничо-господарських факторів можливі різні варіанти структур управління з різним ступенем централізації і виконання управлінських функцій (або відсутністю централізації управління діяльністю учасників об’єднання), різним числом ступенів та ланцюгів управління. Визначну роль в їх виборі грають цілі і стратегія об’єднання. В результаті створюється організаційна структура об’єднання, яка може бути представлена у вигляді ієрархічної піраміди управління, основу якої складають органи управління об’єднання. Забезпечення ефективності управлінського процесу в значній мірі визначається раціональністю їх структури і компетенції.
Створюючи об’єднання, підприємства самостійно визначають структуру його управління і згодом реалізують свої права по управлінню об’єднанням через уповноважені ними органи. Органи управління здійснюють свою діяльність на основі і у відповідності з установчими документами об’єднання.
Господарський кодекс України визначає правовий статус об’єднання підприємств. Питання структури і компетенції органів управління об’єднання в цій статті не зазначені. Не обмежена законодавчою регламентацією свобода діяльності підприємств, що об’єднуються, по організації і здійсненню управління об’єднанням обумовлює різний підхід до визначення структури, органів і їх компетенції [11, с.292].
Так, органами управління об’єднань можуть бути загальні збори членів, рада, дирекція, конференція, правління, виконавча або генеральна дирекція. Прийом в об’єднання нових членів і вирішення питань про зупинення членства, затвердження кошторису об’єднання, створення філіалів, представництв і фірм, наприклад в асоціації, можна віднести до компетенції дирекції, а в багатогалузевій регіональній господарчій корпорації - до компетенції правління.
Таким чином, в зв’язку з необхідністю узгодження інтересів учасників об’єднання структура органів об’єднання виявляється в значній мірі запозиченою із практики організації органів суб’єктів колективного підприємництва, а в об’єднаннях, організованих у формі господарських товариств, органи управління формуються з урахуванням вимог Господарського кодексу України.
До таких органів можна віднести [2]:
вищий (представницький) орган - загальні збори, конференція, збори представників, рада членів і т.і. (в подальшому - загальні збори);
спеціальний виборний орган, діючий в проміжках між загальними зборами
правління, рада, рада директорів (в подальшому правління);
виконавчий орган - дирекція, виконавча дирекція, генеральна дирекція, правління (в подальшому дирекція);
контрольний орган - ревізійна комісія.
Для ефективності управління об’єднанням велике значення має раціональне вирішення процедурних аспектів діяльності його органів. В установчих документах, як правило, визначається періодичність скликання загальних зборів, порядок скликання чергових та позачергових загальних зборів, кворум, порядок прийняття рішення по результатам голосування та ін.
Так, в статуті виробничо-кооперативної асоціації «Експро» закріплене положення про те, що чергові загальні збори членів асоціації скликаються не рідше одного разу на рік; члени асоціації письмово повідомляються про скликання загальних зборів не менше ніж за один місяць, позачергові збори скликаються радою, дирекцією або ревізійною комісією або з вимоги не менше 1/4 всіх членів асоціації для рішення термінових питань, що виникають в процесі діяльності асоціації і виходять за межі компетенції ради і дирекції; дата позачергових загальних зборів призначається з урахуванням часу, необхідного для їх підготовки. Загальні збори правомочні вирішувати винесені на їх розгляд питання, якщо на них присутні е менше 2/3 членів асоціації. Рішення загальних зборів приймається простою більшістю голосів, а з питань внесення змін і доповнень до статуту, а також припинення діяльності асоціації потрібно не менше 3/4 голосів представлених членів.
На чолі вищого органу об’єднання стоїть голова загальних зборів (президент), головною функцією якого є визначення стратегії об’єднання, яка потім затверджується зборами учасників.
1.3 Переваги та недоліки асоціацій
Об’єднання підприємств підлягають певним обмеженням щодо участі: їхніми учасниками не можуть бути державні підприємства, а також підприємства вугільної промисловості та енергетики.
На відміну від участі в статутному фонді чи інших майнових правах підприємств та решти їхніх об’єднань, права учасників асоціацій не можуть бути відчужені. Це пов’язано з тим, що асоціації захищають особисті немайнові права учасників, тому їхня особистість є засадничою ознакою участі в асоціації.
На відміну від об’єднань підприємств, громадські організації наразі не підлягають процедурі припинення діяльності на підставі банкрутства і рішень арбітражного суду. Отже, тільки суди за поданням прокуратури чи органу юстиції можуть зупиняти і припиняти діяльність громадських організацій на підставі порушення ст. 37 Конституції і ст. 4 Закону про об’єднання громадян.
Асоціація у формі громадської організації практично не має обмежень щодо реорганізації і ліквідації. Проте, її правонаступниками не можуть бути учасники, а також інші суб’єкти підприємництва - тільки інші громадські організації або держава.
Асоціації без статусу юридичної особи. До таких асоціацій належать прості товариства, тимчасові комітети, а також осередки зареєстрованих асоціацій. Їх можна легалізувати без сплати реєстраційних зборів, хоч в управлінні цими асоціаціями зараз виникає чимало проблем. Україна належить до країн, які визнають партнерства юридичними особами або об’єднаннями юридичних осіб. Діючий Цивільний кодекс навіть забороняє спільну діяльність і спільну власність між фізичними і юридичними особами [7, с.303].
Пов’язані з реєстрацією і звітністю клопоти відражають чимало потенційних активістів асоціацій, зокрема, приватних підприємців, від формалізації своїх зусиль. Можна припустити, що більшість діючих асоціацій фактично діють саме як партнерства і не переймаються реєстрацією.
Крім того, зареєстровані асоціації підлягають контролю численних державних органів (податкові органи, органи статистики, реєстрації і ліцензування, місцевого самоврядування, прокуратура, пожежна охорона, тощо). Через збори і штрафи, які стягують ці органи, чимало громадських організацій в Україні залишаються практично бездіяльними, а решта часто не може розпоряджатися великою часткою своїх коштів для надання послуг своїм членам.
Найдоцільнішим підходом за цих умов видається узгодження з нормами, що регулюють діяльність зареєстрованих асоціацій і відносин спільної діяльності (партнерства), які задовольнятимуть потреби неформальних асоціацій, як це передбачає прийнятий новий Цивільний кодекс:
- двоє або більше партнерів вільно визначають цілі і зміст письмової угоди, які не повинні суперечити закону і не дозволяють розподіл дивідендів (наприклад, в Україні дивіденди, одержані внаслідок спільної діяльності без створення юридичної особи оподатковуються так саме, як і звичайні дивіденди підприємств);
- партнери можуть вносити як вклад кошти, майно і майнові права;
- нерухоме та інше майно, що підлягає обов’язковій державній реєстрації, може бути записане на одного або кількох, але не всіх партнерів;
- угода може визначати порядок відшкодування витрат партнерів, які вони понесли в інтересах партнерства;
- кожен партнер має право діяти від імені асоціації, якщо угода не уповноважує кількох або всіх партнерів діяти тільки спільно (за письмовою згодою або довіреністю решти партнерів);
- партнери не можуть посилатися на брак повноважень якогось партнера у правочинах від імені партнерства з третіми особами, якщо не доведуть шахрайства чи того, що ці особи знали чи повинні були знати про брак таких повноважень;
- партнери несуть витрати і збитки пропорційно до своїх внесків;
- партнери мають право доступу до документації щодо спільної діяльності;
- угода може застерегти існування асоціації незалежно від припинення членства когось із партнерів;
- партнери солідарно відповідають за заподіяні збитки і зобов’язання перед третіми особами після ліквідації асоціації;
- кожен партнер може вільно припинити членство, але несе відповідальність за можливі збитки асоціації протягом певного часу [7, с.305-306].
Представництва іноземних асоціацій. Окрему категорію становлять представництва асоціацій, легалізованих в іншій країні (в тому числі там, де умови об’єднання юридичних осіб менш обтяжливі). Такі представництва мають статус нерезидентів, якщо не здійснюють іншої діяльності, крім представництва інтересів асоціації та її членів. Вони можуть не бути платником податку на прибуток в Україні і матимуть менше обмежень щодо валютного регулювання. Недоліками подібних представництв є сплата вищого реєстраційного збору, наявність так званого списку офшорних зон, що може призвести до виникнення нерозподіленого прибутку, і потреба нести певні видатки в країні легалізації асоціації. Проте, подібні недоліки зводяться нанівець у разі приєднання українських асоціацій чи їхніх об’єднань до діючих іноземних чи міжнародних асоціацій, котрі поносять поточні витрати.
Отже, після аналізу законодавства і судової практики України треба зазначити, що вибір підприємцями представника своїх прав залежить, перед усе, від відповідних можливостей власне асоціації, незалежно від її правового статусу, а також від того, які види доходів бажає мати така асоціація (членські внески звільнено від оподаткування не для всіх видів асоціацій). Питання про членство фізичних і юридичних осіб-підприємців в одній організації видається таким, що можна розв’язати в межах діючого законодавства.
1.4 Передумови створення і формування асоціацій
Набирає сили процес добровільного об’єднання діяльності підприємств для вирішення виробничих і соціальних завдань, В цьому проявляється потреба в безпосередній взаємодії з іншими підприємствами і колективному використанні науково-технічного, виробничого, фінансового, інформаційного потенціалу кожного з них. Одночасно поширилось об’єднання зусиль і майна підприємців для проведення спільної діяльності в формі організації господарських товариств. Схожість об’єднань підприємств і господарських товариств, яка може виявитися при першому ознайомленні з їх правовим статусом, містить небезпеку різночитань при застосуванні правових форм і виникнення суперечливих правових ситуацій. Практика свідчить, що нерідко під одним і тим же родовим поняттям діють різні в економічному і правовому розумінні формування [8, с.186].
Матеріальні інтереси як основа об’єднання визначаються засновниками у договорі або статуті як мета, завдання та функції об’єднання. Договір укладають між собою підприємства - засновники об’єднання. Статут затверджують власники майна об’єднання. Єдність матеріальних інтересів членів як основа об’єднання - це економічна ознака.
Об’єднання як суб’єкт господарського права має майно, юридично відособлене від майна членів об’єднання. Майном об’єднання є:
а) передані членами об’єднання на його баланс кошти згідно з договором чи статутом;
б) майно, набуте об’єднанням в результаті господарської діяльності;
в) майно створених об’єднанням підприємств. [8, с.287].
Централізація в руках об’єднання як суб’єкта права функцій і повноважень його членів. Це організаційно-правова ознака. Склад функцій, які централізує об’єднання, визначають його засновники у договорі або статуті. Це можуть бути виробничо-господарські, науково-технічні, комерційні, правозастосовні (захисні) та інші функції. Юридичним вираженням їх централізації є делегування членами об’єднанню у відповідних частинах повноважень, передбачених абз. 2 ч. 2 ст. 120 Господарського кодексу України, з метою централізованого керівництва їхньою діяльністю з боку органів об’єднання. Правовою формою делегування є договір або статут об’єднання [3].
Наявність особливої правосуб’єктності, яка обумовлена організаційною структурою об’єднання. Членами об’єднання можуть бути лише підприємства (організації) - юридичні особи, кожне з яких при входженні до об’єднання зберігає права юридичної особи і діє на підставі абз. 3 ч. 4 ст. 118 Господарського кодексу України. Цим об’єднання відрізняється від підприємства, яке не має в своєму складі інших юридичних осіб. Тобто підприємства як члени об’єднання залишаються самостійними суб’єктами господарського права. Разом з тим об’єднання підприємств також є самостійним суб’єктом права. Об’єднання створюється і реєструється як суб’єкт права; діє на основі договору або статуту; володіє майном, яке юридично відособлене від майна членів об’єднання; має самостійний (власний) і зведений баланси, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку зі своєю назвою, і є юридичною особою. Реєстрація об’єднання як суб’єкта права здійснюється у тому самому порядку, який встановлено для підприємств.
Цілі, основні напрямки діяльності бізнес-асоціації, її пріоритети визначаються інтересами її членів. Членська база бізнес-асоціації, в свою чергу, визначає основні напрями діяльності бізнес-асоціації.
В теперішній час існують різні підході до класифікації асоціації.
В. Штрек і Р Шміттер виділяють наступні детермінанти утворення асоціацій:
1 2 3 4