Ім'я файлу: Театр 60 80.docx
Розширення: docx
Розмір: 9кб.
Дата: 30.09.2021
скачати
Пов'язані файли:


Для американської культури шістдесяті роки двадцятого століття стали переломним моментом. Політичні зміни (боротьба президента Кеннеді з мафіозними кланами, Карибів-ський криза, вбивство президента) не могли не вплинути на життя людей. Ціни на нафту піднялися, що несприятливо позначилося на економічній ситуації в країні. І все це відбувалося в епоху «холодної війни». У той же час то була епоха наукових завоювань: був створений перший повноцінний супутник зв'язку (1963, США), американець Ніл Армстронг став першою людиною, що висадилися на Місяці.

«Свінг шістдесяті» характерні появою поп-арту на чолі з Енді Уорхолом, масовими протестами студен-тів, появою хіпі-руху, сексуальною революцією, зростаючої контркультури (апофеозом цього культурного руху став триденний музичний фестиваль «Вудсток», на ко-тором зібралося півмільйона людей). Зростала рух проти в'єтнамської війни: до 1965 року ведення відкритих військових дій і реальна кількість загиблих ховалися державою.

Обговорювалися проблеми расизму та сегрегації, а також гендер-ного рівності. Молодь шістдесятих читала новелу Хар-пер Лі «Убити пересмішника», твори Аллена Гінзберга, слухала шокуючі виступу поетеси Сільвії Плат.

Маємо нову мода, нове кіно, і, звичайно ж, музика: воз-ніклі такі групи, як «Бітлз», «Роллінг Стоунз», зростала популярність зірок психоделічного року - Джима Моррісона і його групи «Дорз», а так само групи « Пінк Флойд ».

У 1963 році Мартін Лютер Кінг у Вашингтоні виступив з промовою «У мене є мрія», через рік президент США Лінден Джонсон скасував закони про сегрегацію. Мартін Лютер Кінг го-воріл про інший Америці - країні, в якій повинно бути місце правосуддя і свободи, він мріяв про те, щоб людей судили не за кольором шкіри, а по їх людськими якостями. Не випадково це виступ відбувся біля меморіалу Лінкольна у Вашингтоні.

Саме з цього місця почався «марш на Вашингтон» за робочі місця і свободу. Саме після цього було прийнято закон про гра-жданскіх правах афроамериканців. У шістдесяті відбулися радикальні зміни політичних реалій: тридцять дві країни чорного континенту оголосили про свою незалежність.

Війна у В'єтнамі вплинула не тільки на економіку країни, викликавши збільшення числа безробітних і зростання злочинності, але також і на життя простих людей. Пік кризи шістдесятих при-шелся на 1968 рік; він приніс з собою молодіжні бунти, виступ-лення на захист прав афроамериканців і антивоєнні марші.

Всі перераховані вище політичні події не могли не відбитися на розвитку і трансформації театру. Це був час бродвейських мюзиклів: «Хеллоу, Доллі», «Смішне дівчисько», «Людина з Ламанчі». Після Другої світової війни Бродвей був на піку популярності: шик і блиск на сцені були потрібні глядачеві. Але вже на початку шістдесятих Карибська криза, вбивство президента Кеннеді вивели американське суспільство з душевної рівноваги.

Ще кілька років Бродвей не приймав до уваги ці через трансформаційних змін в суспільстві, до того моменту, коли це стало впливати на фінансовий стан бродвейських театрів. Звичайно, після мо-лодежного бунту комерційний театр сильно постраждав. Так на-звана «культурна революція» спричинила за собою зміни в театральному середовищі. Це торкнулася як Бродвею, так і внебро-двейскіх театрів, які отримали назву Офф-Бродвей. У той же час Офф-Бродвей став притулком для тих акторів, кото-які не були задіяні на Бродвеї. Один з театральних обо-зревателей
писав: «Ходити на Бродвей дуже дорого. Це може собі дозволити тільки заможний провінціал ... Бродвей сей-годину більше схожий на вітрину магазину, ніж на експери-ву майстерню. Найцікавіше сьогодні ставиться поза Бродвею і зрідка "другим екраном" переходить на Бродвей »[1, с. 75].

Початок п'ятдесятих років можна вважати народженням Офф-бродвейських театрів. Одним з найпопулярніших став «Коло в квадраті», де ставилися перші п'єси Теннессі Вільямса.

Уже в кінці шістдесятих років Офф-бродвейські театри поступово втрачали свою індивідуальність і продовжували ті ж традиції, що і Бродвей. Можна сказати, що концепція Офф-Бродвею зріднилася з Бродвеєм, в тому числі з-за фінансових проблем. На початку 1950-х років «Лівінг Театр» був на піку Відомими і ставив п'єси таких авторів, як Гертруда Стайн, якій належить авторство терміна «втрачене поколе-ня», авангардиста-анархіста Пола Гудмена, але на початку шести-47 десятих театр закрився і став подорожувати по Європі з раз-ними театральними трупами. Якщо на початку шістдесятих суще-ствовала якась різниця між комерційним і некомерційним театрами, то поступово вона стерлася. Виник рух Офф-Офф-бродвейських театрів, яке зароджувалося в противагу не тільки Бродвею, але і Офф-Бродвею. Контркультуру шістдесятих років був потрібний новий театр, який можна було протипожежні-ставити першим двом. Офф-офф-Бродвей набирав все більшу Відомими: відкрилося «Кафе Чіно», потім експериментальний театр «Ла Мама», який заснувала Еллен Стюарт. Саме в цьому експериментальному театрі вперше були представлені п'єси мо-лодих авторів: Сема Шепарда, Ленфорд Вілсона, Роберта Па-трику, Жан-Клода ван Італі.

Все почалося тоді, коли в «Кафе Чіно» стали читати вироб-ведення таких авторів, як Трумен Капоте. Це не було схоже на поетичні вечори, оскільки тут ставилися п'єси. Після цього тижневик «The Village voice» позначив нове теа-тральних рух як «Офф-Офф-Бродвей».

Офф-офф-бродвейські театри почалися з маленьких кафе або підвальчиків, де збиралися молоді художники, письменники, артисти. Перші найзнаменитіші театри, такі, як «Кафе Чіно» і «Ла Мама», стали місцем нових театральних експери-ментів. У цих експериментальних театрах починали яскраві пред-ставники Офф-Офф-бродвейській сцени. Таким чином, райони Грінвіч-Віллідж і Нижній Іст-Сайд, де знаходилися ці теа-вки, стали притулком нового театрального руху. Театр «ламам» є єдиним Офф-Офф-бродвейським теа-тром тих років, який продовжує своє існування до цих пір, даючи можливість молодим режисерам з усього світу ставити спектаклі на своїй сцені.

Провідною постаттю Офф-Офф-Бродвею можна вважати Едварда Олбі, хоча його п'єси спочатку були успішні і принесли ав-тору успіх саме на Бродвеї. Олбі в своїх п'єсах позначив своє розуміння «американської мрії». Це поняття найчастіше бази-ється на свободу і процвітання народу. «Американська мрія» - це хороший будинок з садком, сім'я і діти, собака, барбекю на за-днем дворі - словом, стабільність і спокійне життя. Одно-іменну п'єсу (1961) критика і громадськість сприйняли 48 неоднозначно. Автор у відповідь тим критикам, які несхвально від-викликають про неї, в передмові до твору написав, що п'єса може стати випробуванням для американської сцени, вона направ-лена проти всіх брехливих цінностей, які є в суспільстві. У п'єсі Олбі так звану «американську мрію» втілює в собі молодий хлопець, якого всиновила літня пара. Він для них втілення мрії, хоча сам він відчуває
себе неполноцен-ним, оскільки в дитинстві його розлучили з братом-близнюком.

«Американська мрія» - це прагнення до кращого життя, однак розуміння кращого у всіх різний. У п'єсі люди покупають цю мрію за гроші. Головний герой готовий заради них на все, тому він і погоджується стати прийомним сином багатіїв. В інтерпретації Олбі мрію можна купити, в цьому відношенні автор заперечує класичні стереотипи, пов'язані з цим поняттям. Таким об-разом «американська мрія» перетворюється на кліше, яке є всього лише інструментом пропаганди.

У 1965 році Норман Мейлер в однойменною новелою поки-показують, що ця мрія в сучасному розумінні полягає лише в благополуччі, в економічно стабільного життя як особисте досягнення людини. Головний герой проходить фило--софскіе шлях, досліджуючи свою підсвідомість. Автор показує шлях до формування нового суспільства, визначає нові життєвий-ні цінності. Людські стосунки і поняття свободи пе-переходи на інший рівень. Автор показує народження нового американця - «досконалого громадянина». Проте герої цієї новели і однойменної п'єси Олбі по-різному розуміють «американську мрію».


У першій половині XX ст. поняття «американський театр» та «Бродвей» були синонімами, тому що комерційний центр театрального життя у Нью-Йорку був єдиним джерелом нових американських п’єс. Ситуація змінилася в 50-х роках із появою альтернативних театрів, які поза межами Нью-Йорка, починали з вистав класичних творів та репертуару Бродвею, звернувшись у 60-х роках до нових п’єс експериментального характеру.
У 1970-х роках панування Бродвею на американській театральній сцені закінчилося. Театри поза його межами ставили у шість разів більше п’єс, а в 1980 році в репертуарі Бродвею були вже вистави, що вперше демонструвалися в інших місцях.
Такі зміни мали вплив як на характер творів, так і на творчість драматургів. По-перше, з’явилося набагато більше можливостей для створення нових п’єс. Регіональні та альтернативні театри мали можливість більше, ніж комерційний театр, бути відкритими для драматургів, які представляли етнічні меншості, відображали їхні інтереси, використовуючи некомерційні теми або зухвалі та нетрадиційні стилі. Вперше у двадцятому столітті американський театр мав можливість представити різні рівні та напрями - жіночу драматургію; драматургію етнічних меншин; п’єси, в яких відображалася регіональна проблематика; різні стилі виконання - від міму, танцю та ритуалу до традиційного побутового реалізму. По-друге, з’явилися можливості для того, щоб нова п’єса була інсценована в кількох версіях на шляху до кінцевої форми.
Незважаючи на розмаїття імен, стилів та змісту нової американської драми 1970-х та 1980-х pp., американським драматичним методом залишався родинний реалізм, хоча в ньому набули поширення два стилістичні нововведення. Першим з них стала загальна заміна традиційного акту та місця дії на більш плинні. Дехто з драматургів ще дотримувалися тридцяти- або сорокахвилинних сцен без зміни місця дії та декорацій, багато хто вже зменшував тривалість акту до п’яти та десяти хвилин зі
швидкими змінами сцен у часі та просторі.
Другим порушенням традиційної структури п’єси став розрив у композиції для прямого звернення до глядачів однієї або кількох дійових осіб. Герой п’єси звертався до глядачів, не порушуючи при цьому цілісності та реалістичності вистави. Основним напрямом розвитку американської драми залишалася реалістична, сучасна, сімейна мелодрама, яка була запропонована К. Одетсом у 1930-х роках та розвинута А. Міллером і Т. Уїльямсом у 1950-х.
Сем Шепард, ставши одним із провідних американських драматургів середини 60-70-х років, починав у традиціях некомерційного альтернативного театру. Після радикальних змін у зображенні героїв драматург переходить від реалізму до експресіонізму та алегорії (п’єси «Червоний хрест» (1966), «Мати Ікара» (1965), «Невидима рука» (1969)). Протягом 1970-х років Шепард поступово змінював колажний стиль своїх ранніх п’єс на більш послідовний реалізм, в якому нереальні події зображалися на реалістичному рівні.
Серед найвідоміших п’єс кінця 1970-х років - «Місто янгола» (1976), «Самогубство у Б» (1976) та «Спокушений» (1978).
скачати

© Усі права захищені
написати до нас