Ім'я файлу: реферат Бодя музыка.docx
Розширення: docx
Розмір: 439кб.
Дата: 25.01.2022
скачати
Пов'язані файли:
на конференцию, Ляховченко.pptx

Музика - це міжнародна мова,

яка виражає емоції та почуття
людей. Це найпопулярніший

вид мистецтва, в якому місця

вистачить усім.

Джон Лорд,

сучасний англійський композитор
ПРЕЛЮДІЯ. ЕЛЕГІЯ

 

У давні часи перед початком концерту артист - музикант, сидячи за інструментом, грав музику-імпровізацію, яка на певний настрій налаштувала слухачів. Згодом така музика отримала назву і сформувалася у музичний жанр.

Прелюдія, або прелюд, означає вступ. Це невелика інструментальна п'єса імпровізаційного характеру, що була спочатку вступом до основного музичного твору. Це жанр камерно-інструментальної музики; п’єса вільного, імпровізаційного характеру.

Прелюдія може бути інструментальним вступом до іншого музичного твору або ж самостійною п'єсою, зокрема для клавесина, фортепіано, органа. Вже довгий час композитори створюють прелюдії як самостійні музичні твори. Вони належать до жанрів камерної музики.

Коли не було концертних залів чи філармоній, інструментальну музику, невеликі вокальні твори виконували переважно в домівках любителів музики. Збиралися декілька музикантів, розставляли пюпітри, виймали з футлярів скрипки, альти, віолончелі (іноді флейти та гобої), хтось сідав за клавесин - і розпочинався домашній концерт. Так народилися жанри, які призначені для виконання не у великій залі, театрі, церкві, а в кімнаті. Це музика камерна(з італійської camera - кімната), бо в кімнаті не зіграєш симфонії, не поставиш опери чи ораторії. Тому камерними називають твори, написані для невеликої кількості виконавців (інструментальні п'єси, дуети, тріо, квартети, пісні й романси, інструментальні цикли та сонати).

Камерна музика виникла в домашньому середовищі й призначалася для вузького кола слухачів» Пізніше вона виконувалась у спеціальних залах концертних. Спочатку в камерно-інструментальній музиці набули поширення невеличкі п’єси, нерідко танцювальні» Жанри сонати, квартету, квінтету та інших ансамблів остаточно сформувалися у творчості відомих композиторів: Йозеф Гайдн, Вольфганг Амадей Моцарт, Людвіг ванн Бетховен.

У виконанні таких творів велике значення належало фортепіано, скрипці та іншим струнним інструментам. Кілька століть тому будь-який концерт або виступ музиканта розпочинався прелюдією, тобто коротким твором, що передує головному.Поки збиралися слухачі, виконавець задумливо перебирав клавіші, налаштовуючи себе і публіку на потрібний лад. Він грав, не дивлячись у ноти, часто імпровізуючи. Так виник цей поширений жанр камерно-інструментальної музики.

Мова музики - це мова світу, що допомагає взаємопроникненню культур

різних народів. Іноді поштовхом для написання твору може бути зустріч із людиною, чиїм талантом захоплюєшся. Це можуть бути враження від спостерігання картин природи, життєвих явищ, бажання висловити почуття, передати настрій - грайливий, світлий, радісний, іноді - сумний, скорботний, ліричний - «елегійний настрій». У перекладі з грецької елегія- жаліслива пісня. Як літературний жанр елегія - ліричний вірш споглядального змісту, сповнений меланхолійних роздумів, розчарування. У музиці - це невеликий за обсягом твір задумливого характеру, з плавною наспівною мелодією, жанр вокальної або інструментальної музики. Елегія - інструментальна й вокальна - улюблений жанр композиторів-романтиків, які писали твори для скрипки, фортепіано, віолончелі: Ференц Ліст, Едвард Гріг, Петро Чайковський, Сергій Рахманінов, Микола Лисенко.

Елегія -це п'єса сумного чи задумливого характеру, що передає почуття, пов'язані з якоюсь утратою або спогадом, ліричний музичний твір сумного характеру, з мотивами філософських роздумів, емоційних переживань, спогадів про минуле. Музична елегія передбачає повільний темп та камерний виконавський склад. Атмосфера елегійності відтворюється романтичними інтонаціями (інтонація питання, зітхання) та перевагою мінорного ладу над мажорним. Жанр елегії сприймається композитором як траурний спів.

Щоб передати ліричні роздуми чи сумні настрої, створюють елегії. Як музично-поетичний жанр він зародився у Стародавній Греції. Елегії були різноманітні за змістом: любовні, філософські та інші.

Йоганн Себастьян Бах (1685-1750) видатний композитор та органіст XVIII ст. Рід німецьких музикантів і композиторів на прізвище Бах (більше 50 осіб) на розвиток європейської музики впродовж двох століть мав величезний вплив. Найвідомішим серед них є Йоганн Себастьян Бах, який народився у німецькому містечку Ейзенах, у музичній родині. Був шостою дитиною в сім’ї. Коли виповнилося п’ять років, батько подарував йому скрипку, на якій той швидко навчився грати. Батько навчав його гри на скрипці, хлопчик співав у хорі міської школи.

Щасливе дитинство Йоганна закінчилося, коли він втратив батьків.

У 9 років Йоганн Себастьян осиротів, його вихователем став старший брат Йоганн Крістоф, який був органістом у церкві і продовжив музичні заняття з хлопчиком, навчав його гри на органі та клавірі. Якось Себастьян дізнався, що брат ховає у шафі зошит із творами композиторів. Десятирічний хлопчик понад півроку вночі, при місячному світлі, переписував ноти, але Крістоф дізнався про це й відібрав оригінали та копії. У розпачі Йоганн вигукнув: «Якщо так, я сам напишу таку саму музику, навіть ще кращу!» Брат лише розсміявся у відповідь.

У 15-річному віці Бах розпочав самостійне життя, сповнене злиднів і

тяжкої праці. Йому доводилося щодня давати приватні уроки, репетирувати з

хором й оркестром, щотижня диригувати на концертах, не тільки грати на органі й клавесині, а й налаштовувати нові клавішні інструменти - жоден майстер тих часів не міг зрівнятися із надчутливим слухом Йоганна.

Останні 27 років життя жив у м. Лейпцигу, працював музичним директором міських церков, приділяючи значну увагу музикантам і співакам, їх навчанню. Утративши зір, геніальний композитор продовжував творити, диктуючи помічникам ноти. І сини Баха були надзвичайно талановитими музикантами і прославили ім'я батька власними успіхами.

Йоганн Бах, геніальний композитор і блискучий виконавець, усе життя наполегливо працював над удосконаленням власної майстерності, вивчав світову музичну культуру і народну музику, знав Біблію та латинь, вільно спілкувався італійською, французькою мовами. «Мені довелося багато вчитися, хто буде таким само старанним, досягне того самого»,- відповідав Бах на питання щодо його таланту.

Останні роки життя великого композитора були нелегкими. В дитинстві Бах серйозно ушкодив зір, коли ночами переписував ноти. З роками хвороба очей посилилася. Після невдалої операції він осліпнув. Сучасники швидко забули старого Баха. Лише через довгі роки музику композитора відкрили заново, захоплюючись її величністю, мудрістю, красою, досконалістю та глибиною невичерпної людяності. Майже все життя Бахові довелося служити у церкві - органістом, керівником хору, оркестру, вчителем музики у церковній школі і, звичайно, композитором. Прагнучи зробити свої твори зрозумілими простим людям, він насичував церковну музику народними пісенними та навіть танцювальними інтонаціями. Його музичне послання пролетіло крізь віки і знайшло свого адресата. Творча спадщина Йоганна Себастьяна Баха велика, охоплює понад 1000 композицій, з них 320 світських і духовних кантат, багато мес, «Різдвяна» й «Великодня» ораторії, численні хорали, інструментальні твори та ін.

Більшість вокальних творів Бах написав на релігійні тексти (наприклад, «Страсті за Іоанном», «Страсті за Матвієм», «Меса сі мінор»). Музика цих творів пройнята глибоким релігійним почуттям. Зі світських вокальних творів композитора особливо виділяють кантати «Феб і Пан», «Селянська», «Кавова», безпосередньо пов'язані з тодішнім побутом.

Інструментальна музика Баха написана для органа (прелюдії, токкати, фантазії, фуги тощо), для клавесина (6 французьких сюїт, «Мистецтво фуги», «Добре темперований клавір», 6 партитур, 6 англійських сюїт тощо). Він створив музику для симфонічного оркестру (6 «Бранденбурзьких концертів», 4 сюїти) та ін.

Складною виявилася і доля його спадщини. За життя Баха добре знали, а після смерті композитора його ім'я і музику почали забувати. Справжній інтерес до його творчості виник в 1820-ті роки. А розпочався він з виконання 11 травня 1829 року в Берліні «Страстей за Матвієм». Це дало сильний імпульс до публі¬кації творів Баха та їх виконання.

Композитори-романтики прийняли бахівські композиції як поетичну

музику і взяли їх собі за взірець. Фелікс Мендельсон-Бартольді, Роберт

Шуман, Фредерік Шопен і навіть Ференц Ліст уважали твори Баха стимулом і прикладом для власної творчості. З 1950 року у Лейпцизі проводиться Міжнародний конкурс імені Йоганна Себастьяна Баха.

Улюбленим інструментом Й. С. Баха був орган. Могутнє, наповнене, надзвичайно різноманітне звучання цього музичного інструмента найбільше

відповідало творчим уподобанням музиканта. Орган(у перекладі з грецької

означає інструмент або знаряддя) - музичний інструмент групи клавішно-

духових інструментів, якому надано неофіційно й люб'язно назву «короля музичних інструментів»: за звуковою палітрою та багатством засобів музичної виразності посідає перше місце серед музичних інструментів.

Й. С. Бах був віртуозним органістом. Композитор був скромним, мав добре почуття гумору. Якось він зіграв органну прелюдію своєму учневі, який став вихваляти чудове виконання. «У цьому немає нічого дивного,- перервав його маестро. - Слід тільки вчасно натискати відповідні клавіші, а все інше орган зробить сам».

У творчості Баха клавірна прелюдія виконувала роль своєрідного вступу до фуги – більш складного поліфонічного твору. Цикли прелюдій і фуг композитор писав у всіх тональностях, об'єднавши їх у два томи під назвою «Добре темперований клавір» («ДТК»). Йоганн Себастьян Бах, Прелюдія ре мінор з тому «ДТК» (у виконанні Ванди Ландовської на клавесині та Ванесси Мей на скрипці). Токати ре мінор Й. Баха у виконанні Ванесси Мей нагадує архітектурну споруду, де немає нічого зайвого, де чіткі лінії, бездоганні форми говорять про досконалість. Органна творчість Баха різноманітна та велика, у ній досконало розроблені жанри фантазії, сонати, прелюдії, фуги. Усупереч церковним традиціям, у органних творах він прагнув піднести силу людського духу. Що поєднує архітектуру і музику? Найважливіше тут - пропорційність, властива і музиці, і архітектурі, симетрія і композиція. Часто архітектурні споруди зводили протягом багатьох років, а то й десятиліть, щоб потім упродовж століть та тисячоліть вони вражали кожного своєю красою, пропорційністю, витонченістю, свідчили про талановитих зодчих, творчу могутність людини звеличували.

Прізвище Бах співзвучне німецькому слову струмок. Л. ван Бетховен говорив про Баха: «Не струмок! - Море має бути його ім'я».

Т. -Е. Розенталь. Ранковий гімн

МУЗИЧНИЙ КАЛЕЙДОСКОП

У 1717 р. до м. Дрездена завітав франц. органіст Маршан, привернувший увагу короля, затьмаривши німец. виконавців Але повідомили про іншого геніального органіста - Йоганна Себастьяна Баха.

Щоб з'ясувати, хто кращий, проведено змагання. Маршан виконав блискучу арію з прикрасами варіаціями, Коли прозвучав останній акорд, зал вибухнув аплодисментами. Настала черга Баха. Несподівано Йоганн Себастьян почав виконувати ту саму арію. Не зважаючи, що музикант почув цей твір уперше, він безпомилково повторив усі варіації та прикраси віртуоза Маршана. Однак на цьому Бах не зупинився - він запропонував слухачам власні варіації, більш витончені, складніші. Коли Бах завершив грати, зал наповнився бурхливими оплесками. І хоча перемога здавалась очевидною, громада вирішила, що Маршан заслуговує на ще один шанс. Але в призначений час француз не з'явився на «двобій» з Бахом. Невдовзі з'ясувалося, що Маршан квапливо виїхав із міста. У 1708 р. композитор отримав посаду придворного музики в герцога Веймарського.

Церковні дзвони

Мистецтво дзвону - особливе і старовинне.

Услуховуючись у дзвін соборів та храмів, можемо відрізнити дзвін урочистий і святковий від тривожного та печального. Є різними дзвін вранішній та дзвін вечірній. Музика дзвону має, як і звичайні музичні твори, свій темп, ритм, динаміку, лад. Голос дзвону повинен народжувати перемогу. Для такого дзвону щирого золота й срібла замало. Треба, щоб з металом змішалася кров людини, яка готова віддати життя за свою батьківщину. Найбільший діючий дзвін у світі - Дзвін Щастя (Китай)

Чутливе ставлення до мистецтва православних дзвонарів відчувалося й у творах  Сергія Васильовича Рахманінова

(1873-1943)

Усесвітньо відомий рос.композитор, піаніст, диригент Народився у дворянській родині. У 4-річному віці почав вчитися грати на фортепіано під керівництвом матері.Перші музичні враження пов'язані з церковним дзвоном. З 9 років навчався в Петербурзькій консерваторії, а згодом і в Московській. Інтонації церковних дзвонів, які митець постійно чув у Москві, з'являються і в його музиці. Не випадково перші акорди всесвітньо відомого «Другого концерту для фортепіано з оркестром» порівнювалися із звучанням дзвонів. Консерваторію закінчив з Великою золотою медаллю - як композитор і піаніст.

Подорожуючи світом із виступами, С. Рахманінов відвідував і Україну: його концерти в Харкові, Києві мали великий успіх. Відтоді як він оселився в США, у його творах зазвучали мотиви самотності й туги за батьківщиною. Дзвони різного звучання - від велично-гучного до тендітно-тихого - наскрізь пронизують більшість музичних творів композитора. Ідеться про удари і тривожні набати, дзвінкі переливи та сплески, далекі відгомони й легкі перебори. Його розлука з Батьківщиною загострювала в пам'яті та уяві характерні риси церковного дзвону як символу далекої домівки. У доробку композитора є симфонічна поема для солістів, хору і оркестру «Дзвони», де використав дзвони різного звучання: і срібні дзвіночки - спогади дитинства про мандрівки в санях, й урочисті весільні дзвони - роки молодості, і дзвін

скорботний, тривожні набати. Інтонації дзвонів є характерними для багатьох творів композитора, особливо фортепіанних.

Творчість Сергія Рахманінова різноманітна і багата: симфонії, концерти для фортепіано з оркестром, романси та інші численні вокальні й фортепіанні твори. Кращі з них написані для улюбленого інструмента - фортепіано: 24 прелюдії, 15 етюдів-картин, 4 концерти та «Рапсодія на тему Паганіні для фортепіано з оркестром».

Прелюд № 2 до-дієз мінор Сергія Рахманінова, один із найвідоміших, сповнений почуттями урочистості, схвильованості, простими, вражаючими контрастами, що виявляються то в тривожних, суворих інтонаціях дзвонів, то в напружено-стрімкому русі. Музичний образ дзвонів вперше з'являється в цьому творі композитора. Його хвилююча музика розповідає про силу почуттів, про мужність людини, котра постійно шукає, бореться, протестує і наполегливо прагне щастя. Розпочинається прелюд акордами, які нагадують звучання великих дзвонів. У середині твору мелодія стає більш рухливою та неспокійною, виражаючи сум'яття і романтичні поривання ліричного героя, а далі знову чуються тривожні удари великого дзвона. «Музика повинна очищувати розум і серця»

Микола Віталійович Лисенко (1842-1912) - видатний український композитор, фольклорист, піаніст, диригент, педагог. Народився і зростав у маєтку батьків у с. Гриньки на Полтавщині. Мати навчала великосвітським манерам, французької мови і музики, батько розвивав уяву хлопчика за допомогою народних казок і пісень. З п’яти років, навчаючись гри на фортепіано, хлопчик любив підбирати мелодії почутих від селян народних пісень. Згодом, під час навчання в Харківській гімназії, виконував твори на піаніно на музичних вечорах, записував українські народні пісні.

З добуваючи природничу освіту в Київському університеті, М. Лисенко не залишав заняття музикою. Під час канікул він мандрував селами в пошуках старовинних народних пісень, записуючи їх у збірки та виконуючи на концертах із студентськими хорами. Згодом, навчаючись у Лейпцизькій консерваторії в Німеччині, М. Лисенко видав першу збірку, до якої увійшло 40 народних пісень. Усе життя присвятив створенню української професійної музики, поширенню народної творчості. Прагнув поповнити і збагатити жанри української фортепіанної музики, тому серед творів з’являються численні п’єси, сонати, сюїти, елегії... Прекрасний піаніст-виконавець.

Микола Лисенко, Елегія для віолончелі та фортепіано. Ф. Мурсьє. Слух (із серії «П'ять відчуттів») Елегія для струнного оркестру.

М. Лисенко започаткував традицію музичної «шевченкіани», створивши 1911 р. кантату «До 50 роковин смерті Т. Шевченка» і «Елегію до дня роковин смерті Т. Шевченка» для скрипки і фортепіано.

Захоплення фортепіанною музикою вилилося у створення понад 20 п'єс. Провідними в них є образи лірико- елегійного характеру. Образний настрій - лірико-журливий, сумний. Ряд широких мелодичних, елегійного характеру хвиль приводять до кульмінації - драматичного спалаху. До золотого фонду вітчизняної музичної літератури увійшла «Елегія» для скрипки і фортепіано М. Лисенка. «Лисенка ми сміливо назвати сонцем української музики» - Костянтин Станіславський, театральний діяч.

В алентин Васильович Сильвестров (1937 р.н.)  український композитор. Народився в 

Києві в сім’ї інженера і вчительки німецької мови. З дитинства виявляв нахили до точних наук, музиці почав учитися лише з 15 років. Навчався в Інженерно-будівельному інституті, проте музика вабила так владно, що згодом він вступив до Київської консерваторії в клас композиції В.Лятошинського. Викладач виявляв інтерес до новаторства у творчості, заохочував у цьому і своїх учнів.

У своїх творах В. Сильвестров використовував сміливі «технічні» ефекти, незвичні співзвуччя і конструкції (симфонія для камерного оркестру «Спектри», «Проекції на клавесин, вібрафон і дзвони»). Визнання прийшло до композитора за кордоном, коли він став лауреатом кількох визнаних міжнародних конкурсів композиторів. Елегії М. Лисенка і В. Сильвестрова схожі. У творчості українських поетів вірші-елегії (наприклад, із циклу Лесі Українки «До мого фортепіано»).

Одна з найхарактерніших ознак творчого стилю композитора - наскрізна мелодія. Його надзвичайно яскравий та ні на що не схожий стиль не міг не викликати визнання, проте воно прийшло до композитора не одразу і поширювалося поступово. Спочатку ним зацікавилися за кордоном, потім все частіше з великим схваленням починають писати і вітчизняні професійні критики. Розширюється професійне коло митця. Витонченість музичної мови, краса втіле-них композитором найпростіших, але значущих музичних думок поставили Валентина Сильвестрова на п'єдестал лірика сучасної української класики.

Російський поет Микола Ушаков присвятив композиторові такі слова Йоганну Себастьяну Баху, хоча їх розділяє майже два століття, але пов'язує прекрасна, вічно молода музика, яка зрозуміла всьому світові без перекладів і пояснень:

Нам любий Бах... Та як про це сказать?

Не те, щоб нині музики не стало,

але такого чистого кристалу

не дарувала неба благодать.

Які ж у ній гармонії палкі,

яка ж оце всеобіймуща совість,

яка і досі незбагненна повість

про мою душу, ввергнуту в віки!


ОСІННЯ ЕЛЕГІЯ

Вже доволі, досить блакиті,

Вже не бути знов молодим.

Прогоріли весна і літо,

І на полі лиш білий дим

Так нестримно пливе, так рівно

Над поснулі поля, стерні...

Тільки ти, молода царівно,

Тільки ти ще не хочеш, ні,

Хмар холодних, тупих, мов криця,

Й, простягнувши сонцю услід

Білі руки, ти кличеш: «Смійся,

Сонце, смійся!..» Багато літ

Потонуло в ясних озерах,

І по килимах павутин

Хтось прибуде і стукне в двері...

Я зустріну його один.

На порогах кімнат тінистих.

І мовчу, не прошу - «прийди!»-

Тільки осінь присипле листям

Мого гостя сумні сліди...

Тільки осінь промчить над полем,

Над ріллею, що знов завмре...

І застогнуть з глухого болю

Верховіття струнких дерев...

І погасне все, що горіло,

З мокрим вітром вдень і вночі

Протинатимуть чорне тіло

Невгамовні, густі дощі.

(А. Гарасевич)

Слов`янська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №5

Слов`янської міської ради

РЕФЕРАТ

на тему:
«ПРЕЛЮДІЯ. ЕЛЕГІЯ»

Виконав учень 6 класу

Главатських Богдан

з музичного мистецтва



2022

Слов`янськ
скачати

© Усі права захищені
написати до нас