Дієслово
Дієслово – це повнозначна частина мови, що означає дію або стан і відповідає на запитання що робити? що зробити? Усі дієслова мають морфологічну ознаку виду. Вони бувають доконаного й недоконаного виду й можуть утворювати видові пари: дописувати – дописати, вирішувати – вирішити. Способові форми дієслів мають формотворчу морфологічну ознаку способу – дійсного, умовного, наказового. Форми дійсного способу мають формотворчу морфологічну ознаку часу – теперішнього, минулого, майбутнього. Форми теперішнього та майбутнього часу дійсного способу та наказового способу мають морфологічні ознаки особи й числа. Форми минулого часу дійсного способу та форми умовного способу мають морфологічні ознаки роду й числа.
У реченні дієслово найчастіше виконує роль присудка.
Увага! Про синтаксичну роль інфінітива читайте в розділі «Синтаксис».
Система дієслівних форм, дві основи дієслова.
Дієслово є складною системою граматичних форм. До цієї системи належать дієвідмінювані, відмінювана та незмінювані форми. Дієвідмінюваними (способовими) є форми дієслова, що виражають категорії способу, часу, особи й числа. Це, зокрема, особові форми (дієслова дійсного способу теперішнього й майбутнього часу) та родові (дієслова дійсного способу минулого часу та дієслова умовного способу). Дієприкметник є відмінюваною формою дієслова. Інфінітив, дієприслівник, форми на -но, -то – незмінюваними.
Форми одного й того ж дієслова в сучасній українській мові утворюють від двох різних основ: основи інфінітива й основи теперішнього часу. Основу інфінітива виділяють шляхом відокремлення від неозначеної форми дієслова суфікса -ти: писа-ти, жи-ти, ходи-ти. Основу теперішнього часу виділяють у формі дієслова теперішнього часу 3-ої особи множини шляхом відокремлення закінчень -уть (-ють), -ать, (-ять): пиш-уть, жив-уть, ход-ять.
Категорія перехідності та неперехідності
За своїм значенням і відношенням до інших частин мови дієслова поділяють на перехідні та неперехідні. Перехідні означають таку дію, яка переходить на інший предмет: Погортайте сторінки сивих віків…(М. Стельмах). Перехідні дієслова вимагають, щоб залежний від них іменник, що називає предмет, на який спрямована дія, або інше слово, вжите в значенні іменника, мали форму знахідного відмінка без прийменника, тобто виконували в реченні функцію прямого додатка. Іменник, залежний від перехідного дієслова, також може вживатися в родовому відмінку. Це буває, коли перед дієсловом є заперечна частка не: не відіслав листа, не купив газети; коли дія переходить не на весь предмет, а лише на його частину: принеси води, купи хліба.
Перехідними також є дієслова, від яких ми ставимо запитання до підрядного з’ясувального речення: Люблю, коли в вікно розкрите шумлять безжурно дерева (В. Сосюра). Перехідними вважають дієслова зі слів автора, після яких іде пряма мова: А весна гомоніла: «Послухай мене!» (Леся Українка). До перехідних належать також дієслова зичити, бажати.
Увага!Формальним показником неперехідності є постфікс -ся.
Категорія дієслівного стану.
Ця категорія тісно пов’язана з категорією перехідності/неперехідності, виражає відношення дії до суб’єкта й об’єкта. У сучасній українській мові розрізняють такі стани дієслів: активний, пасивний і зворотно-середній.
Дієслова активного стану виражають активну дію суб’єкта, спрямовану на самостійний об’єкт. Це значення мають лише перехідні дієслова. Кохай, бо час тебе не жде! Він забирає твої дні і ночі (Ліна Костенко).
Пасивний стан. Логічний суб’єкт при дієслові пасивного стану має форму орудного відмінка без прийменника і виконує роль непрямого додатка. Логічний об’єкт – форму називного відмінка і функціонує як підмет. Дієслова пасивного стану утворюють від дієслів активного за допомогою постфікса –ся. Порівняйте: Співак виконує арію. Арія виконується співаком.
Дієслова зворотно-середнього стану виражають дію суб’єкта, що не переходить на самостійний об’єкт, а зворотно спрямовується на самого діяча чи додатково характеризує його через неназваний об’єкт. Зворотні дієслова можуть по-різному характеризувати відношення між суб’єктом і об’єктом дії: а) власне зворотні дієслова виражають дію, суб’єктом і об’єктом якої є та сама особа: умиватися, взуватися, одягатися тощо;
б) взаємно-зворотні виражають дію, виконувану кількома суб’єктами, кожний із яких водночас є і об’єктом дії: вітатися, радитися, обійматися тощо;
в) непрямо-зворотні дієслова виражають дію, здійснювану для самого себе: готуватися, збиратися тощо;
г) загально-зворотні виражають дію, що зосереджена на самій діючій особі, або виражають стан суб’єкта: милуватися, злитися, дивуватися тощо;
ґ) безоб’єктно-зворотні дієслова виражають властивість суб’єкта поза зв’язком його з об’єктом: дряпатися, хвицатися тощо;
д) пасивно-якісні виражають статичну ознаку предмета, що підпадає під вплив дії іншого предмета: рватися, кришиться тощо;
е) зворотно-пасивні дієслова виражають дію, приписувану пасивному суб’єктові. Вони керують формою давального відмінка. Логічний об’єкт при дієсловах зворотно-пасивного стану виражений формою називного відміна і в реченні є підметом: І згадується Улянці дідова казка.
Поза станом перебувають дієслова, які без –ся не вживають, або яким цей постфікс надає іншого значення: ітися, усміхатися, піклуватися тощо.
Дієслівна категорія виду
Вид дієслова вказує на відношення названої ним дії до внутрішньої межі, на завершеність чи незавершеність дії. Залежно від цього дієслова поділяють на дієслова доконаного та недоконаного виду. Дієслова недоконаного виду означають незавершену дію та відповідають на питання що робити? що робив? що роблю? що робитиму? Дієслова доконаного виду означають завершену дію і відповідають на питання що зробити? що зробив? що зроблю? Дієслову одного виду переважно відповідає дієслово іншого. Такі дієслова утворюють видові пари. Доконаний вид дієслова утворюють від недоконаного за допомогою таких засобів:
а) префіксів: робити – зробити, писати – написати;
б) суфіксів: скорочувати – скоротити, замотувати – замотати;
в) чергування звуків: замітати – замести, перевозити – перевезти;
г) наголосу: засипáти – засúпати, закликáти – заклúкати;
ґ) інших основ: брати – взяти.
Є дієслова, які завжди бувають або доконаного, або недоконаного виду, тобто одновидові. Лише доконаний вид мають звичайно префіксально-постфіксальні дієслова: натерпітися, розгомонітися. Тільки недоконаний вид – безпрефіксні дієслова зі значенням необмеженої дії: гордувати, мислити; префіксальні, утворені від дієслів зі значенням необмеженої дії за допомогою префікса по-: покрикувати, почитувати.
Окремі дієслова поєднують у собі значення й доконаного, і недоконаного виду. До них належать дієслова іншомовного походження з суфіксом -ува, а також дієслова женити, ранити, веліти, наслідувати, вінчати.
Увага!При творенні видових пар за допомогою префіксів можуть утворюватися дієслова з тим самим або з різними лексичними значеннями. Видову пару становлять лише ті дієслова, які мають те саме лексичне значення.
Форми дієслова зберігають вид того дієслова, від якого вони утворені.
Способи дієслова. Особові форми дієслів наказового способу
Спосіб дієслова – це формотворча морфологічна ознака, що виражає відношення дії до дійсності з погляду того, хто говорить. В українській мові розрізняють дійсний, умовний, наказовий способи. Дієслова дійсного способу означають реальну дію, яка відбувалася (минулий час), відбувається (теперішній), буде відбуватися (майбутній). Категорія дійсного способу не має спеціальних граматичних показників. Вона тісно пов’язана з категорією часу й виражається її граматичними засобами. Дієслова дійсного способу теперішнього й майбутнього часу мають граматичні категорії числа й особи, а минулого часу – числа й роду (в однині). Наприклад: Іду стежкою. Іду – 1-а особа однини. Читатимуть листи. Читатимуть – 3-а особа множини. Прийшов на допомогу. Прийшов – чол. рід, однина.
Дієслова умовного способу означають бажану або можливу за певних умов дію. Їх утворюють від дієслів минулого часу за допомогою часток би, б. Дієсловам умовного способу властиві категорії числа й роду (в однині). Наприклад: Прочитала б залюбки. Прочитала б – жін. рід, одн.
Дієслова наказового способу виражають наказ, прохання, побажання. Вони мають граматичні категорії особи й числа. Наприклад: Ходімо на прогулянку. Ходімо – 1-а особа множини.
Дієслова наказового способу мають форму 2-ої особи однини та 1-ої й 2-ої множини – прості форми, а також 3-ої особи однини й множини – складені. Утворюють прості форми наказового способу від основ теперішнього часу. Залежно від характеру основи теперішнього часу ці форми можуть бути трьох видів:
Форми наказового способу, які в 2-ій особі однини закінчуються на -й. Вони збігаються з основою теперішнього часу: чита[йу]ть – читай, ши[йу]ть – ший.
Форми наказового способу, які в 2-ій особі однини мають закінчення -и. Вони творяться від основи теперішнього часу на приголосний: нес-уть – неси, крич-ать – кричи.
Усі інші дієслова наказового способу, утворені від основ теперішнього часу на приголосний, у 2-ій особі однини мають чисту основу: вір-ять – вір, стан-уть – стань.
Увага!Форми 1-ої та 2-ої особи множини дієслів наказового способу закінчуються на -імо (мо), -іть (іте): ходімо, сядьмо, несіть.
Складені форми представляють собою поєднання часток хай, нехай і дієслів 3-ої особи однини чи множини теперішнього або доконаного майбутнього часу.
Увага! Дієслова наказового способу в українській мові ніколи не утворюються за допомогою слова давай.
Увага!Інколи дієслова одного способу можуть уживатися в значенні іншого: Чи не продали б ви,чоловіче, тієї ялинки, що росте у вашім садочку? (М. Коцюбинський). Дієслово умовного способу вжито в значенні наказового.
Дієслівна категорія часу
Час дієслова – це формотворча морфологічна ознака, що виражає відношення реальної дії до моменту мовлення. Граматична категорія часу властива лише дієсловам дійсного способу. В українській мові є три часи: теперішній, минулий і майбутній. Дієслова теперішнього часу означають дію, що відбувається в момент мовлення. Вони мають граматичні категорії особи й числа.
Увага!Дієслова доконаного виду не мають форм теперішнього часу.
Дієслова минулого часу означають дію, що відбувалася або відбулася до моменту мовлення. Вони мають граматичні категорії роду й числа. Дієслова минулого часу можуть бути доконаного й недоконаного виду. Дієслова майбутнього часу означають дію, яка відбудеться після моменту мовлення про неї. Дієслова майбутнього часу змінюються за особами й числами. Майбутній час має три форми: просту доконаного виду: посаджу, виполю, зберу; просту недоконаного виду: садитиму, полотиму, збиратиму; складену недоконаного виду: буду садити, буду збирати.
За характером особових закінчень дієслів у формах теперішнього й простого майбутнього часу розрізняють дві дієвідміни. До першої належать дієслова, які в усіх особах, окрім 1-ої однини й 3-ої множини, у закінченнях мають -е (-є), а в 3-ій особі множини – закінчення -уть, -ють: везе, везете, везуть, співаєш, співаєте, співають, хитрує, хитруємо, хитрують. До другої дієвідміни зараховують дієслова, які в усіх особах, окрім 1-ої однини й 3-ої множини, у закінченнях мають -и(-ї), а в 3-ій особі множини – закінчення -ать, -ять: летить, летите, летять, стоїш, стоїте, стоять, кричить, кричимо, кричать.
Розрізнити дієвідміну дієслів можна також за основою інфінітива. Якщо вона закінчується буквосполученнями -оро, -оло, то дієслова належать до першої дієвідміни: колоти, боротися, полоти, молоти. Якщо основа інфінітива закінчується суфіксами -и-, -і-, -ї-, то дієслова зараховують до другої дієвідміни: клеїти, гоїти, кроїти, озброїти.
Увага! Дієслово хотітиналежить до першої дієвідміни.
Граматичні особливості дієслова
Безособові дієслівні форми на –но, -то та пасивні дієприкметники на –н (ий), -т(ий)
Серед найпоширеніших помилок – уживання при безособових дієслівних формах на –но, -то назв осіб в орудному відмінку: археологами розкопано, схвалено керівником, озвучено мною, підписано директором тощо. Правильно: археологи розкопали, керівник схвалив, я озвучив, директор підписав. Основна ознака цих дієслівних форм – передавати безособове значення, виражене за допомогою суфіксів –но, -то, і зосереджувати увагу на дії. Присудки на –но, -то означають дію лише живої істоти, хоч і невідомої або просто неназваної. Неправильно: небо захмарено, гори вкрито лісом. Правильно: небо захмарене, гори вкриті.
При пасивних дієприкметниках на –ний, -тий також не вживають назв осіб в орудному відмінку однини. Неправильно: збитки нанесені нами. Правильно: ми нанесли збитків.
При безособових дієслівних формах на –но, то і пасивних дієприкметниках на –ний, -тий надуживають дієсловами минулого часу були, було: мною було подано, вами було зроблено, мною було видано розпорядження, невідомими особами було вчинено. Правильно: я подав, ви зробили, я видав розпорядження, невідомі особи вчинили. Форма з дієсловом було має значення давноминулого часу, натомість дієслова на –но, -то виражають недавно закінчену дію, через те нема потреби використовувати дієслово було. Якщо йдеться про давно закінчену або майбутню дію, то додати допоміжне дієслово було чи буде доречно: згодом буде використано новітні методи.
Уживання зворотних перехідних дієслів на –ся.
Дієслова з часткою –ся – одна з морфолого-синтаксичних форм, що має своєрідне використання. Звичними та правильними є словосполуки на зразок мені не віриться, сталася подія, нарешті домовилися. Неправильні: обласною комісією проводиться обстеження, сесія не скликається головою обласної ради, протоколи підписуються тощо, оскільки при дієслові наявний іменник (суб’єкт) у формі орудного відмінка. Правильно: обласна комісія проводить обстеження, голова обласної ради не скликає сесію, протоколи підписано, підписують, протоколи будуть підписувати. Отже, замість дієслів на –ся треба вживати або безособові форми, або відповідні особові форми, або інфінітив.
Таблиця вживання дієслів із часткою –ся
| Неправильно | Правильно |
| В пасивному стані при об’єкті чи суб’єкті в орудному відмінку: затверджується президентом, переглядається комісією. Дієслівна зв’язка являтися: він являється директором. Вибачаюся як етикетна формула. | Власне-зворотні – означають дію, спрямовану на самого її носія: людина одягається. Непрямо-зворотні – дія виконувана в інтересах її носія: люди будуються. Взаємно зворотні – дія двох і більше діячів, що спрямована навзаєм: друзі обіймаються. Загально зворотні – стан діяча: мати хвилюється. Безоб’єктно зворотні – дія від її діяча: собака кусається. Дієслова, що означають буття, міру, наявність/відсутність: сталося, минулося. Означення психічних станів людини при іменникові у давальному відмінку: мені не працюється. Означення явищ природи: збирається на дощ. |
3. Складні випадки дієслівного керування.
Дієслово належить до тих частин мови, що найактивніше здійснює зв'язок керування іншими частинами мови, і надзвичайно важливо, щоб ті частини мови мали відповідну граматичну форму, наприклад неправильно: дякую вас, вибачте мене, вжити заходи, глузувати на хлопцем, говорити на англійській, дивуватися поведінці, доглядати за хворим, дотримати слово тощо.