Ім'я файлу: Дитячу образотворчу діяльність розглядають як ефективну форму ху
Розширення: docx
Розмір: 36кб.
Дата: 25.10.2022
скачати
Розширення: docx
Розмір: 36кб.
Дата: 25.10.2022
скачати
Дитячу образотворчу діяльність розглядають як ефективну форму художнього засвоєння дітьми навколишньої дійсності, в процесі якої вони зображають предмети і явища, виражають своє ставлення до них.
Малювання — це створення зображення на площині за допомогою формоутворювальних плям, ліній та кольору. У малюванні важливо насамперед формувати у дітей уявлення про такі властивості предмета, як колір, просторове розміщення, величина, маса, рух. Виокремлено такі види малювання: предметне, сюжетне, декоративне. Основними виражальними засобами предметного малювання є ритм, форма, лінія; сюжетного — ритм, колір, композиція; декоративного — ритм, симетрія, колірний стрій
Ліплення. На відміну від малювання, в якому зображення створюється на площині аркуша, своєрідність ліплення полягає в об'ємному способі зображення. Ліплення є різновидом скульптури, основним виразним засобом якого є пластичність. Завдяки пластичності матеріалу дитина передає динаміку рухів, оскільки під впливом пальців форма змінює свої окреслення, фігурка набуває різних поз, поворотів, нахилів тощо. Реальність об'єму, відчуття його долонями, кінчиками пальців сприяють активним діям дитини з виліпленою фігуркою. Вона легко пересуває її у просторі (ближче, далі від себе), обстежує її з усіх боків.
Пластичність матеріалу та об'ємність зображуваної форми дають змогу дошкільняті оволодіти деякими технічними прийомами в ліпленні швидше, ніж у малюванні.
Аплікація — один із видів декоративно-ужиткового мистецтва, який використовується для художнього оформлення різних предметів за допомогою прикріплення до основного тла вирізаних декоративних чи предметних форм. Своєрідність аплікації полягає як в характері зображення, так і в техніці її виконання. Зображення в аплікації більш умовне, контурно-силуетне. Форма більш узагальнена, майже без деталей.
Процес виконання аплікації має два етапи: вирізування або обривання окремих форм і прикріплення їх до тла. Через свою узагальненість, декоративність аплікація особливо доступна дітям дошкільного віку.
Аналіз аплікації як виду образотворчої діяльності показав, що, як і малювання та ліплення, аплікація поділяється на предметну, сюжетну, декоративну. Кожен з підвидів має свої засоби виразності. У предметній аплікації — це силует і колір, у сюжетній — ритм, композиція, у декоративній — ритм, симетрія, колір, гармонія.
Усі види образотворчої діяльності об'єднує їх художньо-образна основа. Проте передавання образу в кожному виді досягається різними засобами і залежить від художніх матеріалів.
Конструювання — це особливий вид образотворчої діяльності. Воно більше від інших пов'язане із грою. Гра часто супроводжує процес конструювання, виконані дітьми вироби використовуються в іграх.
Під дитячим конструюванням прийнято розуміти різноманітні будівлі з будівельного матеріалу, виготовлення виробів та іграшок із паперу, картону, дерева й інших матеріалів.
Отже, види образотворчої діяльності дітей дошкільного віку можна класифікувати за технологією (малювання, ліплення, конструювання, аплікація, плетіння, вишивка та ін.); за матеріалом (робота з папером, фарбами, тканиною, деревом та ін.); за видами художньої практики в мистецтві, наприклад, малювання (живопис, графіка), скульптура, архітектурна діяльність (макетування, моделювання, проектування), декоративна діяльність (наприклад, розпис, ліплення, аплікація, плетіння, вишивка, оригамі). Така класифікація формує уявлення дітей про засоби мистецтва та їх роль для створення художнього образу. За цією класифікацією образотворча діяльність постає як цілісна система видів художньої практики дитини.
Художньо-творчі здібності та розвиток інтересу до образотворчої діяльності у дітей дошкільного віку
Здібність до образотворчої діяльності належить до спеціальних здібностей. Провідною властивістю здібності до зображувальної діяльності є уява, без якої неможливе втілення задуму. Розвиток здібностей до образотворчої діяльності базується на анатомофізіологічних особливостях дитини.
Розвиток здібностей до образотворчої діяльності базується на анатомофізіологічних особливостях дитини.
У дитячому садку проводяться систематичні організовані заняття з різних видів образотворчої діяльності з дітьми молодшого, середнього і старшого дошкільного віку. Використовуються різні форми організації образотворчої діяльності: заняття, самостійна зображувальна діяльність, гуртки, студії, індивідуальна робота та інше
Розвиток здібностей до образотворчої діяльності дітей лише тоді дасть свої плоди, коли навчання здійснюватиметься педагогом планомірно і систематично. Інакше цей розвиток піде випадковим шляхом й образотворчі здібності дитини можуть залишитися у зародковому стані.
Розвиток здібності до зображення передусім залежить від виховання спостережливості, вміння бачити особливості навколишніх предметів і явищ, порівнювати їх, виділяти характерне. При цьому обов'язково необхідно враховувати вік дитини.
Періодизація розвитку образотворчих здібностей в переддошкільному і дошкільному віці містить два періоди: · дозображувальний · зображувальний.
Дозображувальний період починається з того моменту, коли до рук дитини вперше потрапляє будь-який зображувальний матеріал — папір, олівець, глина, кубики тощо. Як зазначають фахівці, передумови до виникнення дозображувальної діяльності спостерігаються у дітей 9—10 місяців. У цьому віці бурхливо розвивається орієнтовно-дослідницька діяльність. У цей період ще немає зображення предмета і навіть немає прагнення та бажання щось зобразити. Це нанесені на папір караку
Дитина ознайомлюється із властивостями матеріалів, оволодіває різними рухами руки, необхідними для створення зображувальних форм. Цей період дуже важливий для розвитку подальших здібностей дитини. Вихователь повинен вести дитину від хаотичних рухів до обмеження їх, до зорового контролю, до різних форм руху, пізніше — до усвідомлення використання набутого досвіду в малюнку, ліпленні. Поступово у дитини з'являються вміння зображати предмети, передаючи їх виразний характер. Діти через асоціації вчаться знаходити схожість у найпростіших формах і лініях з будь-яким предметом. Асоціації допомагають перейти до роботи за задумом. Велика роль у цьому процесі належить вихователю, який, ставлячи запитання, допомагає дитині усвідомити зображення. У дозображувальний період починається розвиток зображувальної діяльності, коли каракулі поступово заміщаються графічним образом. Зображувальний період у розвитку здібностей починається з появою свідомого зображення предметів починається. Діяльність набуває творчого характеру.
Зображувальний період характеризується розвитком: • здібності зображати форми предметів, передавати пропорційні співвідношення між їхніми частинами та між предметами; • уміння передавати рухи; • уміння передавати просторові співвідношення (композиція); • уміння передавати кольори та відтінки.
Перші дитячі роботи відзначаються диспропорцією частин. Пояснюється це тим, що увага і мислення дитини спрямовані лише на ту частину, яку вона зображає вданий момент, без зв'язку з іншими. Поступово під впливом навчання і загального розвитку в дитини з'являється здібність відносно правильно передавати пропорційні співвідношення між предметами і їхніми частинами. Іноді діти свідомо порушують пропорції, бажаючи передати своє власне ставлення до образу. Це вже перша спроба творчості.
У ранньому віці діти здатні зображати предмети і явища без опертя на геометричні еталони (наприклад, коло, квадрат, прямокутник). У середньому дошкільному віці вони зображають з опертям на основі геометричні еталони. А в старшому — зображають форми більш точно, наближено до життєвих, передаючи відхилення від геометричних еталонів (наприклад, циліндр — загострений, звужений, розширений, сплющений тощо). У старшому дошкільному віці дитина набуває здібності передавати основні ознаки предмета за умови правильно поставленої освітньо-виховної роботи. Складнішим зображувальним завданням є передача руху
Одне з найскладніших завдань для дітей у малюванні — це вміння передавати зображувальними засобами просторові співвідношення
На смужці «землі» діти об'єднують кілька предметів. Таке розміщення називається «фриз». З розвитком змісту ускладнюється і фризове розміщення: зверху на аркуші паперу дитина 4—5 років малює смужку неба, а внизу — землю, покриту травою, піском (подвійний фриз). Дитина 5—6 років зображає широкою смужкою землю і небо, які зливаються лінією горизонту. Предмети розміщуються внизу, посередині і вгорі аркуша. Перспективних змін за просторових переміщень предметів діти передавати не можуть, оскільки це пов'язано з оволодінням складними зображувальними вміннями.
Зображення предметів у малюнку пов'язане з умінням передавати колірні співвідношення. Розвиток здібності передавати колір починається з оволодіння самим кольором незалежно від його зв'язку із зафарбовуванням предмета. Пізніше з розвитком відчуття кольору взагалі дитина вчиться використовувати його для розфарбовування предметів, застосовуючи яскраві декоративні поєднання. Старші дошкільнята прагнуть до реального розфарбовування з використанням різних відтінків та передаванням через колір свого ставлення до зображуваного.
Дитяча зображувальна діяльність розглядається як одна з ефективних форм художнього засвоєння дітьми навколишньої дійсності.
Розвиток у дітей інтересу до образотворчої діяльності.
Інтерес до образотворчої діяльності можна визначити як складне психічне утворення, що виступає як вибіркова спрямованість дітини на заняття образотворчим мистецтвом. У ньому можна виокремити предметну спрямованість, дієвість, широту, глибину і стійкість.
Успішний перебіг зображувальної діяльності і рівень інтересу до неї зумовлені насамперед створенням матеріальних умов:
• забезпечити заняття з різноманітними художніми матеріалами для різних видів практики: живопис, графіка, ліплення, аплікація, конструювання, плетіння тощо;
• дібрати арт об’єкти: твори образотворчого мистецтва (репродукції картин художників, ілюстрації з книжок, твори народного декоративно-ужиткового мистецтва, скульптуру малих форм і таке інше);
• обладнати місце для занять самостійною зображувальною діяльністю. Це створить підґрунтя для формування інтересу і сприятиме виникненню у дітей приязного ставлення до діяльності.
На самому початку формування інтересу важливою є привабливість занять. Транслюючи дітям інформацію, необхідно викликати у них допитливість, емоційний відгук, який спонукає до дії, появи радості пізнання
Підвищують інтерес дітей до зображувальної діяльності творчі завдання, якщо вони пов'язані з моделюванням ситуацій пошукової діяльності.
Внаслідок проведення таких занять у дітей можна сформувати активний інтерес, активне ставлення до діяльності, що дає можливість спрямувати в подальшому роботу на розвиток різнобічних інтересів до зображувальної діяльності.
Для формування різнобічного інтересу до зображувальної діяльності доцільно використовувати планування занять тематичними циклами, встановлення природних взаємозв'язків між окремими видами зображувальної діяльності, проведення занять в єдиному розвивальному сюжеті. Це цикл занять з декоративного малювання, який передбачає ознайомлення дітей з різними видами українських народних промислів; цикл занять з аплікації, на яких діти ознайомлюються з різними художніми матеріалами, можливостями їх поєднання для створення декоративних і сюжетних композицій.
Проведення таких занять допомагає формувати у дітей творче ставлення до роботи, викликає інтерес до її змісту, до використання різних виразних засобів і різних матеріалів у їхньому поєднанні для подальшого розвитку сюжету, роботи над заданим образом. У процесі роботи в дітей підвищується інтерес до різних видів образотворчої діяльності, зображувальних матеріалів, виникають уявлення про взаємозв'язок видів, синтез мистецтв, цілісність світосприймання. Дітям можна запропонувати індивідуальні завдання, які надають можливість врахувати їхній інтерес.
Стимулом розвитку інтересу до зображувальної діяльності є організація виставок дитячих робіт.
Дітям подобається усе нетрадиційне. Періодично слід ознайомлювати їх з неординарними методами зображення предметів. Для розвитку рецепторів і дрібної моторики рук рекомендують зображувати через копіювальний папір.
Кляксографія полягає в тому, щоб навчити дітей робити клякси (чорні та різнокольорові). Дитина, дивлячись на них, може бачити образи, предмети або окремі деталі. Різновидність кляксографії — нанести кляксу, потім піднімаючи і нахиляючи аркуш паперу, фарбою, що розтікається створювати зображення. Метод монотонії - це зображення на целофані, що переноситься потім на папір. Діти отримують два малюнки, які можна подарувати своїм рідним. Метод чарівного малюнка реалізується за допомогою воскової свічки, акварельної фарби та ватного тампона або пензлика. В результаті того, що фарба не накладається на жирне зображення свічкою — малюнок ніби з'являється раптово перед очима дітей, проявляючись.
Нетрадиційні заняття допомагають дітям краще засвоїти нові знання, сприяють самостійному оволодінню способами зображення.
У контексті Базового компонента дошкільної освіти образотворча діяльність як сфера освіти дитини має забезпечувати їй формування світогляду, розвиток цілісної наукової картини світу, категоріальне світосприймання
Методи і прийоми організації образотворчої діяльності дітей в закладі дошкільної освіти
Вихідні положення питання про методи і прийоми розвитку особистості дитини в образотворчій діяльності:
• особистісно-орієнтована модель освіти визначає образотворчу діяльність одночасно як середовище, процес і результат розвитку дитини — цілісної соціально адаптованої особистості;
• особистісно-розвивальний потенціал образотворчої діяльності можна осмислити з позиції поліфункціональності мистецтва в соціумі. Ця діяльність розважає дитину, є способом пізнавання світу і себе, розвиває комунікативну, емоційну, інтелектуальну, мотиваційно-ціннісну, креативно-діяльнісну сфери особистості; є сприятливою для художньо-творчого та естетичного розвитку дитини, її чутливості до краси в усіх формах її існування;
• технологія організації образотворчої діяльності грунтується на філософії самоцінності дитинства, свободі творчого самовираження, визнанні за дитиною права на вибір та зображення світу таким, яким вона його бачить, сприймає, відчуває і розуміє. Педагогічна технологія обов'язково визначається особистістю педагога як людини, художника, професіонала
; • методичний зміст педагогічної технології визначають окремі методики.
Серед них можна назвати: методику спостережень у природі та соціумі, методику ознайомлення дітей з образотворчим мистецтвом, методику ознайомлення із зображальними матеріалами і техніками.
• методика є сукупністю методів та прийомів (як способів взаємодії з дитиною), певним чином структурованих і спрямованих на комплексний розвиток усіх сфер особистості.
Класифікація за джерелом і способом передачі інформації передбачає розподіл методів на наочні, словесні та практичні.
До групи наочних методів належать: розглядання предметів, об'єктів природи, арт-об'єктів
За допомогою наочних методів педагог навчає дитину «дивитися та бачити»
Наприклад, розглядання потребує наближення до об'єкта, концентрування уваги на ньому з тим, щоб відзначити характерні його ознаки (колір, форму, рухи, особливості будови тіла, гармонійність і красу). Розглядання об'єкта можна вважати головним методом педагогічної технології образотворчої діяльності
Спостереження — метод більш тривалої концентрації уваги на предметі, об'єкті, явищі (спостерігають за сезонними змінами у природі, спостерігають рух тварин, спостерігають людей, спостерігають дії педагога). Спостереження має надавати дитині додаткову інформацію про світо-утворення.
Споглядання — метод занурення в систему зв'язків, які існують у природі. До споглядання готові не всі діти дошкільного віку. Можливо, це більше стосується феномену естетичної обдарованості. Споглядання виникає на підґрунті глибокого інтересу дитини до об'єкта, ігрової ідентифікації з ним.
До групи словесних методів належать: мистецтвознавча розповідь, бесіда, обговорення, запитання, заохочення, порада. Словесні методи за своїм призначенням мають транслювати дитині інформацію про красу у всіх її формах, спрямувати осмислення дитиною «картини світу» та оцінювання себе як створювача зображальної продукції.
Мистецтвознавча розповідь — коротка інформація педагога про мистецтво взагалі або окремий вид, жанр, твір. Педагог готується до мистецтвознавчої розповіді, добирає зміст, адаптує його до дитячого сприймання. Мистецтвознавча розповідь має бути цікавою для дитини, тому їй можна надати форму казки, історії, легенди, вірша
Бесіда супроводжується експозицією творів мистецтва (матеріалів, приладдя). Для активізації дітей, стимулювання інтересу, уяви, образного мислення педагог використовує різні засоби (наприклад, музичне супроводження, художнє слово, театралізацію, драматизацію та інше). Ефективними є прийоми порівняння, «входження у картину», ідентифікації з об'єктом, предметом, явищем.
Обговорення — це живий діалог між педагогом і дітьми. Обговорюють твір мистецтва, красу об'єктів та явиш природи, матеріали та способи зображення. В обговоренні всі рівні, уважні до думки іншого, ухвалюють власне або колективне рішення
Порада є методом непрямого навчання. У складних ситуаціях педагог завжди поруч. Він радиться з дитиною, як краще діяти, пропонує разом пошукати спосіб виправлення помилки.
Заохочення є вираженням довіри педагога до дитини, елементом сугестії (навіювання). Заохочуючи дитину піл. час розглядання, вибору ідеї, задуму та його реалізації, тобто на всіх етапах творчого процесу, педагог транслює дитині впевненість у. своїх можливостях щодо створення продукту.
До групи практичних методів в особистісно-орієнтованій технології образотворчої діяльності належать, насамперед, експериментування із зображальними матеріалами, вправи у техніках зображення.
Якщо ми говоримо про образотворчу діяльність як емоційний, інтелектуально-естетичний процес, то особливістю педагогічної освітньої технології має стати актуалізація уяви, мислення, а не лише пам'яті. Тому головне місце у спілкуванні педагога з дитиною в усіх видах і типах занять посідає ситуація вибору
Методи організації образотворчої діяльності дітей можна також структурувати за рінем пізнавальної активності й самостійності. За цією кластфікацією методи розподіляють на:
• інформаційно-рецептивні;
• репродуктивні;
• евристичні.
Інформаційно-рецептивні методи: спрямовані на отримання дитиною інформації за допомогою різних рецепторів-аналізаторів (зорового, слухового, нюхового, смакового, тактильно-рухового).
Репродуктивні методи: наслідування зразка креативної поведінки (педагога, художника), способів дій у ситуаціях вибору (задуму, теми, змісту, формату, матеріалів, способів зображення, виражальних засобів та деталей); вправи у техніках; дії поруч з педагогом.
Евристичні методи: вибір, експериментування з матеріалом, маніпулювання матеріалом, обговорення, проект (творче завдання), ідентифікація з особою художника, «входження у картину». Ці методи спрямовані на операційне, поелементне опанування дитиною процедури творчої діяльності.
Евристичні методи надають діяльності дослідницького характеру і сприяють розвитку креативного потенціалу особистості. Завдяки їм актуалізуються уява, образне мислення, образна пам'ять, збільшується ступінь свободи дитини, її активність, винахідливість.
Ігрові методи та прийоми організації образотворчої діяльності.
Специфіку дошкільної освіти визначає гра. Ігрова мотивація — пропозиція вихователя зробити зображальну продукцію для ігрового персонажа («Кольорові стрічки для ляльки»). Ігрові дії — пошукові вправи; як зробити стрічки (з чого?) якнайкраще.
Ігровий прийом «оживлення» приладдя, зображальних матеріалів, предметів, які образно відтворюються, допомагають дитині засвоїти правила користування ними, особливості форми, будови через «переживання», «проживання», «уособлення».
Ігрові прийоми іноді використовуються педагогом як розважальні моменти (ситуації). Вони створюються за допомогою театральних елементів, декорацій, костюмів, музики, художнього слова тощо, мають відповідати головному дидактичному завданню заняття, підтримувати інтерес до роботи та її якості, допомагати педагогу реалізувати гедоністичну (розважальну) функцію мистецтва, а дитині — зрозуміти її і використовувати у своєму житті.
Використання ігрових прийомів з рольовою поведінкою сприяє розвиткові окремих сфер особистості і соціалізації дитини
Визначеними ігровими прийомами можна скористатися в будь-якій формі спілкування з дітьми: на заняттях, у повсякденному житті, в самостійній художній діяльності.
Особистісно-орієнтована педагогічна технологія образотворчої діяльності оперує терміном «інтерактивні методи». Йдеться про методи, використання яких актуалізує усі сфери особистості, залучає всі аналізатори у процесі пізнавання світу, предметів, об'єктів, явищ (обстеження, дослідження, переживання, проживання, візуалізація та інше). Специфіку цієї групи методів визначає обмін думками на енергетичному фоні обміну почуттями, ставленнями, цінностями в силовому полі діалогу (дитина — краса, дитина — творчий процес, дитина — твір мистецтва, дитина — художник і таке інше). Інтерактивні методи можна розуміти як такі, що одночасно забезпечують розвиток образотворчої діяльності та комплексний розвиток особистості в ній.
Особливу групу утворюють діагностичні методи — бесіда, вибір, творче завдання, графічні тести (тести інтелекту, тести досягнень, тести креативності).
Малювання як основний вид образотворчої діяльності дітей дошкільного віку
У залежності від завдань відтворення дійсності малювання може бути: предметним (зображення окремого об'єкту); сюжетним (відтворення епізоду, події та явища); декоративним (зображення візерунків, орнаментів тощо). За спрямованістю в оволодінні образотворчою діяльністю малювання розподіляють на навчальне і творче. Але в період дошкільного дитинства цей розподіл можна вважати умовним, оскільки в тому та іншому випадках присутні елементи навчання. Оскільки малювання (як і інші види образотворчої діяльності), крім пізнавальної і виховної, виконує ще й комунікативну функцію, діти з перших кроків залучення до нього оволодівають елементами образотворчої мови: малюнком, лінією, кольором, композицією..
Елементи образотворчої мови та виразності малювання
Малюнок як елемент образотворчої мови щодо діяльності дошкільнят полягає в умовно-площинному зображенні об'єкта, пропорційних співвідносин його деталей та їх положення у просторі, окремих ознак пластики та динаміки.
Лінія я один з основних засобів зображення використовується дітьми із самого початку залучення їх до малювання.
Оволодіння кольором у практиці дитячого садка здійснюється з метою вирішення двох взаємопов'язаних завдань: як невід'ємної частини сенсорного виховання, спрямованого на розвиток у дітей здібності орієнтування в навколишній дійсності, та як засобу відтворення однієї з важливих зовнішніх ознак предметів та явищ.
Композиція як засіб організації художнього твору у відповідності з його змістом і задумом автора, засновується на законах, правилах та прийомах, які склалися протягом багатовікової художньої практики й естетичного пізнання дійсності
· у предметній композиції вибір положення формату (вертикальне чи горизонтальне) залежно від ознак форми об'єкту; визначення відносно вдалого масштабу зображення у відповідності запропонованого формату; створення композиційної рівноваги;
· у сюжетній композиції – вибір положення формату залежно від відтворюваного простору, напрямку руху, особливостей головного об'єкта; ритмічна упорядкованість об'єктів і кольорів; наявність головного об'єкта (або акцентів); встановлення рівноваги; відтворення статики, динаміки та окремих ознак багатоплановост .
Різноманітні види техніки
Олівець графітний рекомендується дітям здебільшого для виконання попереднього начерку об'єкта - більш-менш відповідного зображення форми та пропорційних деталей. Крім того, олівець використовується для попереднього планування сюжетної композиції. Для виконання робіту цій техніці дітям доцільно брати олівець, позначений літерою – «М».
Сангіна – це олівець інтенсивного коричневого кольору. При його використанні можна досягти як щільного покриття, так і поступового переходу від насиченого до світлового відтінків. Для досягнення світлотіньових нюансів використовується пензель з жорстким ворсом (техніка «гризайль»).
Пастель, по суті, є м'які кольорові олівці. Особлива цінність техніки пастелі полягає в тому, що нею можна досягти оксамитового й матового кольору. Але пастель погано утримується на поверхні паперу, тому потребує особливого підходу щодо його вибору. В практиці дошкільного закладу для техніки пастелі використовується ватман.
Олівці кольорові – найпоширеніший вид техніки. Для рівномірного покриття поверхні зображення застосовують прийоми штриховки (нанесення скісних паралельних ліній справа вниз наліво) та тушовки (нанесення тону злитими штрихами боковою частиною стрижня олівця). Останній прийом для дитини є важким, оскільки потребує незвичного для неї засобу утримання олівця, а також рівномірної насиченості покриття поверхні зображення.
Гумка – інструмент, який використовується не тільки для виправлення помилково нанесених або допоміжних ліній, виконаних графітним олівцем, але й для висвітлення відповідної частини зафарбованої поверхні зображення. Дітям краще за все слід пропонувати гумку середньої м'якості і, бажано, у формі трикутника або ромба. При виправленні помилок їм необхідно поясни ш найбільш зручний підхід до здійснення рухів руки – рули здійснюються від себе, тримаючи іншою рукою папір у нижній його частині.
Кольорові ручки (фломастери) в діяльності дітей використовуються здебільшого для виконання лінійного зображення. Перевага цього інструмента, в порівнянні з кольоровим олівцем, полягає в тому, шо він залишає на папері насичену, соковиту лінію, не потребуючи для цього відповідних фізичних зусиль. Але робота в техніці кольорової ручки вимагає від дитини певної розвиненості координування дій ока та руки, оскільки виправлення припущених помилок у цьому випадку практично неможливе. Тому ця техніка може бути запропонована дітям при наявності у них відповідного досвіду, набутого в техніці олівця
Гуаш – фарби компактні, непрозорі, бо у більшості випадків до основного пігмента додають білила. При висиханні воші набувають матової оксамитовості. Гуаш зручна в роботі, особливо на перших етапах оволодіння образотворчою діяльністю, оскільки дає можливість при необхідності здійснювати виправлення. Шар фарби середньої товщини сохне від ЗО хвилин до 3 годин залежно від вологості повітря. Слід уникати насиченого нанесення шару фарби, оскільки зображення буде тріскатися і осипатися.
Акварель, як і гуаш, відносять до груп клейових фарб, оскільки зв'язуючим компонентом пігменту служить природний прозорий клей, який легко розчиняється водою. Акварель – єдиний вид фарб, який відзначається своєю прозорістю, чистотою та яскравістю кольору. Але акварельний живопис є одним з найскладніших видів техніки. Він потребує тривалої практики, необхідної для придбання не тільки суто технічних умінь та навичок, але й почуття гармонійного володіння кольором.
Пензлі як інструмент, що використовується в техніці акварелі та гуаші, підрозділяються за формою на круглі й плоскі.
Найбільш поширеними прийомами роботи гуашшю і аквареллю у практичній діяльності дітей вважають такі: ·
мазок – прийом, який застосовується для нанесення мазка-відбитку, виконаного боковою частиною ворса. При цьому форма і величина мазка залежать від форми й розміру пензля. Кінцевою частиною ворса виконують мазок-крапку, мазок-штрих, мазок-лінію; ·
заливка – прийом, яким наносять рівний кольоровий тон або декілька тонів, шо плавно поєднуються один з одним.
· розмивка (відмивка) застосовується у тих випадках, коли виникає необхідність покрити поверхню поступово ослабленим тоном (наприклад, при зображенні неба).
· прийом «роботою по-сухому» в діяльності дітей частіше за все використовується у тих випадках, коли виникає необхідність покласти один фарбуючий шар на інший. І для того, щоб краї другого шару не розпливлися, необхідно перший шар добре просушити;
· прийом «роботою по-вогкому» – використовується для досягнення плавного переходу одного кольору в інший
Послідовність оволодіння малюванням дітьми дошкільного віку
Перша молодша група. Організоване залучення дітей до малювання у дошкільному закладі починається з третього року життя дитини, тобто в першій молодшій групі. Вибір цього вікового періоду пояснюється тим, що завдяки провідному виду діяльності, яким у зазначений період є предметна діяльність, у дитини розвивається сенсорика й наглядно-дійове мислення, закладаються передумови для формування наглядно-образного мислення.
Особливість організації і проведення занять на першому етапі полягає в тому, що дітей не всіх відразу залучають до виконання завдання, а тих, що виявили власне бажання взяти участь у запропонованій вихователем діяльності. Поступово до виконання образотворчого завдання залучаються всі діти. Тривалість занять на першому етапі складає 5 хвилин, а потім – від 7 до 10 хвилин.
На першому етапі залучення дітей до образотворчої діяльності зміст завдань включає ігрові ситуації (наприклад, «нагодуй» пташку, «запали» вогник, допоможи вихователю і тому подібну), в яких отримані на малюнку зображення є наслідком ігрових дій дитини. Пізніше дітям пропонуються завдання, мета яких полягає в безпосередньому відтворенні нескладних ознак деталей.
Для досягнення якості виконання запропонованих завдань вихователь використовує в комплексі ігрові прийоми, метод обстеження реальних об'єктів і явищ, демонстрування способів виконання зображення, оцінку виконаного завдання (як стимулюючий засіб).
Друга молодша група. В оволодінні діяльністю дітьми 4-го року життя починається якісно новий етап орієнтування на форму об'єкта та її відтворення. Своєрідність осягнення форми дитиною цього віку полягає в тому, що вона в рівній мірі спирається і на зорові, і на рушійно-дотикові уявлення про предмет. При цьому дитина не прагне точно й повно передати обрис відтворюваного об'єкта.
На перших етапах дітям пропонують для обстеження і відтворення об'єкти, які складаються з однієї якої-небудь форми (круглої, прямокутної чи трикутної) з доданням нескладних деталей (наприклад, м'ячі, повітряні кульки, сонечко, прапорці). Для заохочення дітей вихователь може застосовувати і попередню методику зображення об'єкта у співавторстві з дитиною.
Дітей починають знайомити з логічною послідовностю відтворення об'єкта. На перших етапах пропонуються об'єкти, конструкція яких симетрична. Також вихователь знайомить дітей з технічними засобами нанесення фарбуючого шару олівцем – прийом штрихування.
Діти продовжують знайомство з елементарними засобами композиційного упорядкування і виразності зображень.
В основній частині заняття, під час самостійного виконання дітьми завдання, вихователь, при необхідності, допомагає їм, використовуючи вказівку на характер і способи виправлення припущеної неточност.
У заключній частині заняття вихователь дає загальну оцінку виконаному дітьми завданню; зазначає виявлені досягнення, орієнтуючись при цьому на якість відтворення форми, використання кольору, композиційну організацію, загальне оформлення роботи; дає поради щодо покращення виконання аналогічних робіт. Тривалість заняття в зазначеній віковій групі складає 15 хвилин. Зважаючи на це, важливо розподілити цей час так, щоб більша його частина була відведена для виконання дітьми запропонованого завдання, наприклад: вступна частина — 3-4 хвилини, основна – 9–10 хвилин, заключна – 2–3 хвилини.
Середня група. Завдання формування образотворчої діяльності в дітей 5-го року життя, можуть бути подані в такому вигляді:
збагачувати уявлення дітей про довкілл
розвивати здібності зорової оцінки індивідуальних ознак форми об'єктів, що мають незначні відміни від попередньо засвоєних еталонних уявлень; визначення їх кольору (локальні характеристики в межах спектру); орієнтування в просторовому положенні і пропорційному співвідношенні деталей окремого об'єкта й елементів сюжету
; формувати й збагачувати знання про елементи образотворчої мови (малюнок, лінія, колір, композиція); ознайомити з правилами та прийомами предметної композиції (вибір відповідного положення формату в залежності від форми відтворюваного об'єкта, визначення вдалого масштабу зображення, створення композиційної рівновага) та сюжетної композиції (вибір положення формату, прийому виділення смислового центру, упорядковане розміщення другорядних деталей);
ознайомити дітей з послідовністю зображення складних багатокомпонентних об'єктів; ознайомити і закріпити уявлення про прийоми роботи в техніці олівця і гуаші
; сприяти формуванню умінь та навичок: координування дій ока та руки, розвиненості руки, володінню прийомами роботи в техніці олівця.
Зміст образотворчих завдань з предметного малювання умовно можна розподілити на чотири групи складності.
Завдання першої групи складності об'єднують предмети, форма яких має у своїй основі обрис геометричних фігур , але з незначною зміною .
До другої групи складності завдань належать об'єкти, форма яких у своїй основі нагадує дітям раніше засвоєні фігури, але із значно більшою різницею, ніж об'єкти попередньої групи (овочі, фрукти, квіти та ін.)
Третю групу складності завдань утворюють об'єкти, конструкція яких складається з декількох деталей. Ними можуть бути різноманітні натюрморти, архітектурні споруди, види транспорту, комах, риб, птахів, тварин, людина.
Третю групу складності завдань утворюють об'єкти, конструкція яких складається з декількох деталей. Ними можуть бути різноманітні натюрморти, архітектурні споруди, види транспорту, комах, риб, птахів, тварин, людина.
Особливість сюжетного малювання на цьому етапі полягає в тому, шо воно, перш за все, базується на досвіді, набутому дітьми в процесі зображення об'єктів, які передбачається використати в значенні смислових центрів композиції.
У середній групі дітям пропонують завдання, які відрізняються засобами рішення образотворчих завдань – з натури, по пам'яті і за уявленням.
Малювання з натури потребує наявності об'єкта безпосередньо на занятті. Зображення його зовнішніх ознак обмежується більш-менш точним відтворенням форми, кольору і положення в просторі.
У малюванні з пам'яті перед дітьми висувають завдання, спрямоване на відтворення основних ознак (форма, колір), положення у просторі (анфас, профіль; положення стоячи, сидячи, лежачи тощо), стану (статика, динаміка), притаманних конкретному об'єкту, якого діти безпосередньо (напередодні чи перед заняттям) обстежували.
Малювання за уявленням спрямоване на відтворення найбільш типових видових ознак (форма, колір, типові особливості поведінки, рухів тощо), притаманних тій чи іншій групі об'єктів
У середній групі тривалість заняття складає 20 хвилин: вступна частина до 5 хвилин, основна – 10–12 хвилин, заключна – 3–4 хвилини.
Старша група. У дітей 6-го року формується інтерес до життя родини, міста або села, країни, розвивається прагнення до активного спілкування та співпраці з однолітками й дорослими. У дітей розширюється тематика зображення навколишньої дійсності й виявляється прагнення до реалістичного її відтворення.
З урахуванням висловлених особливостей можна сформулювати такі завдання зазначеного етапу оволодіння образотворчою діяльністю: збагачувати уявлення дітей про предмети, події та явища реального світу, виховувати до них оцінювальне ставлення (добре – погане, красиве – некрасиве, веселе – сумне, добро – зло);
стимулювати інтерес до образотворчої діяльності та спонукати до образного відтворення своїх вражень від навколишньої дійсності, літературних творів, лялькових і театральних спектаклів, мультфільмів тощо;
розвивати здібності зорової оцінки ознак форми об'єктів; визначення відтінків хроматичних і ахроматичних кольорів (білий, сірий, чорний);
орієнтування у просторових положеннях об'єктів, окремих особливостях ілюзорних змін їх форми та величини залежно від положення і відстані;
формувати знання про основні елементи образотворчої мови малюнка (відтворення форми об'єкта контурною лінією або комбінованим засобом); лінії (чітке зображення різних форм відповідними лініями); кольору (відтворення відповідної ознаки об'єкта, вираз емоційного ставлення до змісту);
композиції (виділення смислового центра контрастністю величини або кольору, підсилення враження руху засобом асиметричної або діагональної побудови композиції, відтворення багатоплановості засобом перекриття об'єктами на передньому плані, використання елементів лінійної перспективи);
ознайомити з раціональними підходами до організації зображувального процесу окремого об'єкта і сюжетної композиції; формувати уявлення про прийоми роботи в техніці гуаші та акварелі (заливка, розмивка, «роботою по-сухому», «роботою по-вогкому 16 формування умінь і навичок координування дій ока та руки, розвиненості («умілості») руки,
Декоративне малювання
Декоративний малюнок як складова частина декоративно-прикладного мистецтва призначенийзадовольняти естетичні потреби людей. До специфічних видів декору відносяться зображення сюжетів, символів і орнаменту. Сюжетне зображення — це композиція, нанесена на поверхню предмета (скринька, ваза, глечик тощо), яка відтворює певне явище, подію, конкретну людину або річ.
Символічне зображення (від грецьк. – умовний знак, прикмета) – відтворення умовного образу, який позначає ту чи іншу ідею, поняття.
Здавна основним видом оздоблення виробів декоративно-прикладного мистецтва був орнамент (від лат. «ornamentum» – прикраса) – візерунок, побудований на ритмічно організованому сполученні зображувальних елементів, виконаних засобами живопису, опалювання, різьби, інтарсії, графіки тощо. Загальні стилістичні ознаки орнаментального мистецтва визначаються особливостями образотворчої культури даного народу, мають певну сталість протягом того чи іншого історичного періоду і мають яскраво виражений національний колорит. У кожному окремому випадку властивості орнаменту залежать також від призначення, форми та матеріалу тієї речі, яку він оздоблюэ.
Послідовність оволодіння дітьми декоративним малюванням
Середня група. Ознайомлення дітей з особливостями декоративного малювання рлчинається в середній групі. Збагачення уявлень про призначення декоративного малюнка, естетичного ставлення до виробів декоративноприкладного мистецтва відбувається на основі порівняння вигляду різноманітних предметів побуту, зразків національного одягу, оформлення фасадів та інтер'єрів житлових та громадських споруд тощо.
Перші завдання на цьому етапі спрямовані на створення орнаментальних стрічок, присвячених рослинним мотивам. Декоративними елементами візерунка можуть бути різноманітне листя, квіти, фрукти, овочі, ягоди, колосся пшениці та інше. Використанню зазначених елементів передує вивчення дітьми засобів їх стилізації в українському декоративному мистецтві.
Старша група. Наступне ускладнення завдань декоративного малювання полягає у формуванні в дітей уявлень про зображувальні та виразні особливості найбільш поширених в Україні його стильових напрямків і використанні найбільш посильних з них у практичній діяльності. Крім того, дітям надається можливість оздоблювати предмети, різноманітні за призначенням та конструктивною будовою.