Дискусія, полеміка, диспут як різновид суперечки
ЗМІСТ
ВСТУП
І Розділ. Поняття дискусії, її основні правила та форми організації
ІІ Розділ. Загальна характеристика диспуту та полеміки
ВИСНОВКИ
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
ВСТУП
Актуальність даної теми полягає в тому, що мистецтво суперечки як ніяке інше допомагає вирішувати складні, на перший погляд не вирішувані, задачі. Під час будь-якого з видів суперечки, чи то диспут, чи дискусія, чи якась полемічна ситуація, людина розкриває свої знання з цього питання та намагається перекрити власними аргументами, аргументи опонента.
Мета роботи – освоєння навичок проведення суперечок як достатньо дієвого способу вирішення завдань.
Якщо згадати історію, то можна з точністю сказати, що багато різноманітних важливих рішень було знайдено саме с результаті суперечок, так, наприклад, А. Ейнштейн полюбляв такий вид суперечки як дискусія. Він дискутував з багатьма відомими та значимими людьми свого часу. Навіть зараз є така думка, що останню свою суперечну він не зміг довести до кінця, оскільки помер на десять років раніше ніж його постійний партнер по дискусіям, в той час навіть ходили певні чутки, що після смерті Альберта Ейнштейна він усі наступні десять років дискутував з ним подумки, тому що людині не вистачало цих дискусій для життя.
Не лише Ейнштейн, а й багато інших відомих філософів, науковців вирішували певні завдання та проблеми завдяки дискусіям та диспутам.
Щодо мене, то я не дуже полюбляю дискутувати на різні теми, оскільки не до кожної суперечки, на мою думку, потрібно добирати якісь аргументи, іноді це просто суперечка з нічого.
І Розділ. Поняття дискусії, її основні правила та форми організації
Дискусія – це найбільш загальне поняття порівняно з іншими дiалогiчними методами.
Дискусія – діалогічний метод творчої дiяльностi групи осіб, побудований на публічному, відкритому, доброзичливому обговоренні актуального, але спірного питання i спрямований на певний позитивний результат.
У даному визначенні можна розрізнити чотири важливі характеристики дискусії:
дискусія – не внутрiшнiй діалог, а зовнiшнiй, відкритий.
предметом дискусії не може бути другорядне, випадкове для даної аудиторії питання, воно має бути проблемним, важливим у даній ситуації й водночас викликати неоднозначні думки та пропозиції.
справжня дискусія - це не суперечка, не з'ясовування стосунків, вона передбачає об'єктивне й доброзичливе обговорення питання з обов'язковою повагою як до своїх прихильників, так i до опонентів, з опорою на особистiсно-дiалогiчний стиль спілкування. Тому за результатами дискусії не може бути переможців i переможених.
дискусія як метод вирішення проблеми включає конструктивність, тобто спрямованість на певний позитивний результат, на просування у вирiшеннi спірного питання.
Основні правила дискусії:
Всі відкрито висловлюють свої думки.
Всі точки зору повинні поважаться.
Слухайте інших не перебиваючи.
Не говоріть занадто довго та занадто часто.
Водночас говорить лише одна особа.
Дотримуйтесь позитивних ідей та стосунків.
Не критикуйте себе та інших.
Незгоди й конфлікти відносно ідей не повинні бути направлені на конкретну особу.
Форми організації дискусії:
"Дерево рішень".
Ця методика застосовується при аналізі ситуацій і допомагає досягнути повного розуміння причин, які призвели до прийняття того чи іншого важливого рішення в минулому.
Учасники дискусії розуміють механізм прийняття складних рішень, а викладач з великою точністю заносить у колонки переваги і недоліки кожного з них. В ході обговорення учасники дискусії заповнюють таблицю.
Дискусія в стилі телевізійного ток-шоу.
Ця форма дискусії сполучає в собі переваги лекції і дискусії в групі. Група з 3-5 чоловік веде дискусію на зарання обрану тему в присутності аудиторії. Глядачі вступають в обговорення пізніше: вони висловлюють свою думку або задають питання учасникам бесіди.
Ток-шоу дає можливість чітко виразити різні точки зору за заданою темою, але для цього основні учасники обговорення повинні бути добре підготовлені. У всіх рівні умови – 3-5 хвилин. Ведучий повинен слідкувати, щоб учасники не відхилялись від заданої теми. Ток-шоу добре проводити спареними уроками.
Дискусія "Мозковий штурм".
"Мозковий штурм" - це ефективний метод колективного обговорення, пошук рішення, в якому здійснюються шляхом вільного висловлювання думки всіх учасників.
Принцип "мозкового штурму" простий. Ви збираєте групу учасники дискусії, ставите їм задачу і просите всіх учасників висловити свої думки з приводу рішення цієї задачі: ніхто не має права висловити на цьому етапі свої думки про ідеї інших або давати їм оцінку.
Всі декілька хвилин можна отримати велику кількість ідей, які служитимуть основою для вироблення найбільш розумного рішення.
"Мозковий штурм" можна вважати вдалим, якщо висловлені під час I етапу 5 або 6 ідей служитимуть основою для рішення проблеми.
Дискусія не повинна тривати понад три години. Зловживання часом може викликати роздратування у присутніх. Ведучий має відчути кульмінаційний момент, після якого, звичайно, інтерес до обговорення зменшується, і підбити підсумки. Важливо також дотримуватися схваленого регламенту. Як правило, для повідомлення надається 15-20 хвилин, для виступу — 3-5 хвилин.
Під час обговорення нерідко народжується багато різних думок, іноді цілком полярних. І тоді учасники відповідно до своїх думок починають тяжіти до людей, думки яких їм близькі. Серед учасників дискусії виникають певні групи, найчастіше так звані меншість і більшість.
Тривалий час вважалося, що істина належить більшості, а меншість сприймалася як дестабілізуючий фактор. Справді, більшість використовує психологічний тиск па інших. Проте авторитет її часом ґрунтується на чисельності, а не на правоті. Але, і це підтверджує практика, зокрема сесії Верховної Ради України, де саме меншість викликає творчу активність аудиторії, твердо й послідовно відстоюючи свої позиції. Тим самим вона стимулює більшість подивитися на проблему під іншим кутом зору. Вважається, що погляди більшості змінюються частіше залежно від етики поведінки та спілкування меншості, аніж від її компетентності.
Сварка під час дискусії починається нерідко тому, що присутня на ній людина починає відчувати гнів або злість. Це явище не можна ігнорувати. Доцільніше розібратися в ньому та знайти шлях, який допоміг би подолати його. Злість може виникнути через страх або сподівання, яке не справдилося. Людина при цьому мучиться, стає жертвою своєї злості або, що буває частіше, виплескує її на інших. Вона легше впорається зі своєю злістю, якщо знайде інші варіанти розв’язання проблеми. Першим кроком до її переборення стане вже те, що людина зрозуміє, що з нею відбувається. Можна зменшити це відчуття, з’ясувавши, що саме його викликало. Якщо зі злістю не покінчити одразу, вона, виникнувши на дискусії, може призвести до того, що зіпсуються взаємовідносини з іншими людьми.
Про результативність дискусії можна говорити тоді, коли в учасників сформувалася певна думка щодо обговорюваного питання або підтвердилися погляди, що їх мав дехто з присутніх до початку колективного обговорення. Якщо під впливом дискусії у частини учасників змінились установки, то це означає, що подіяв “ефект переконання ”. Він проявляється навіть тоді, коли в декого зароджуються сумніви щодо правильності своїх поглядів. “Нульовий ефект ” дискусії буває тоді, коли погляди, думки більшості людей не змінюються. Звичайно, це може бути наслідком пасивного ставлення до дискусії та через відсутність підготовки до неї. Якщо під час дискусії в декого сформуються погляди, протилежні тим, які хотілося сформувати при її організації, то це означає дію “ефекту бумерангу ”, тобто негативний результат дискусії.
Дискусія як форма колективного обговорення відрізняється від полеміки та диспуту. Полеміка як конфронтація ідей, поглядів, думок на відміну від дискусії має на меті не досягнення згоди в суперечці, а перемогу над опонентом. Нерідко в полеміці її учасники використовують різні засоби спілкування, не дуже піклуючись про його культуру. Напевне, саме тому протилежну частину учасників полеміки найчастіше називають супротивниками, а не опонентами, як у дискусії..
Як зазначалося, диспут найчастіше використовується для публічного захисту наукової позиції або для того, щоб визначитись у життєво важливих, найчастіше моральних, проблемах. Теми для диспутів нерідко добирають на основі аналізу життєвого досвіду. На диспут звичайно відводиться менше часу, ніж на дискусію, і спрямований він, як правило, на розв’язання особистісно значущих моральних проблем.
ІІ Розділ. Загальна характеристика диспуту та полеміки
Полеміка – це метод суперечки, в якій наявні конфронтація, протистояння, протиборство сторін, ідей, концепцій, позицій.
Полеміка – це гостра боротьба принципово протилежних думок з того чи іншого питання. дискусія диспут полеміка діалогічний
Із цього визначення випливає суттєва різниця між полемікою, з одного боку, та дискусією — з іншого. Якщо учасники дискусії або диспуту, відстоюючи протилежні думки, намагаються дійти консенсусу, якоїсь єдиної думки, знайти спільне рішення, встановити істину, то мета полеміки зовсім інша. Тут потрібно отримати перемогу над супротивником, відстояти і захистити свою власну позицію. Прийоми, які застосовуються в полеміці, повинні бути коректними, однак у практиці сучасної комунікації в подібного типу суперечках часто застосовуються також некоректні прийоми.
Мета полеміки – не досягнення згоди, а ствердження власної точки зору, перемога над супротивником.
Але немає сенсу заперечувати проти присутності окремих елементів полеміки в будь-якому дiалогiчному методі. Якщо хтось чітко, аргументовано, достойно обстоює свою думку i не погоджується з її альтернативою, то завдання педагога – не в тому, щоб примусити його відмовитися від своєї позиції, а в тому, щоб кожна із сторін, що сперечається, уважно, без запальної непримиренності вислухала й зрозуміла протилежну думку, не поспішала її відкинути, скористалася певним елементом позиції опонента. При цьому корисно взяти до уваги слушну думку філософа: iсторiя ще не знає прикладів, щоб наші опоненти в усьому помилялися.
Можливо, в інших джерелах можна ознайомитися з дещо іншими характеристиками дискусії та полеміки, бо теорія сучасних форм i методів дискусії в педагогічному процесі чи суспiльнiй дiяльностi цілком ще не сформувалася. Ми ж, зі свого боку, пропонуємо тлумачення цього важливого методу, яке ґрунтується на фiлософсько-педагогiчних теоріях діалогу, на сучасних ідеях «нового мислення» та гуманістичної педагогіки, а також на авторських положеннях про особистiсно-дiалогiчний стиль спілкування.
Диспут – це публічне обговорення тієї чи іншої важливої для присутніх проблеми, яке, як правило, завчасно готується.
Обравши тему для диспуту i визначивши основні питання, його учасники мають можливість i час для вивчення літератури, певного досвіду, для проведення спостережень чи дослiдiв.
Специфіка диспуту як методу i форми дiалогiчної дiяльностi це нагромадження й використання ґрунтовних засобів i аргументів для доведення правомiрностi своїх поглядів, залучення для цієї мети наукових теорій i положень з різних галузей науки, творів літератури i мистецтва.
Мета диспуту суттєво не вiдрiзняється вiд мети інших дiалогiчних методів – це пошук істини шляхом розв'язання проблеми або окремих її аспектів, розвиток творчих здібностей i умінь. Але для досягнення цієї мети мобiлiзуються бiльшi резерви – iнформацiйнi, психологiчнi, часові.
Диспут багато в чому близький до евристичної бесіди, але на диспуті розглядаються більш актуальні для його учасників проблеми. Тому й відбуваються диспути на більш високій емоцiйнiй ноті.
Запропонуємо необхiднi й достатні структурні елементи диспуту:
1. Колективний чи груповий пошук теми диспуту i визначення орієнтовних питань, що пропонуються для обговорення.
2. Другий етап – підготовча робота, розподіл ролей для майбутнього змагання. Це можуть бути «дослідники», «ерудити», «опоненти», «консультанти», «експерти», «оглядачі».
3. Підготовка до диспуту. Йде вивчення літератури, проводяться опитування, анкетування, окремі «ерудити», «консультанти», «оглядачі» та iншi учасники за бажанням об'єднуються у групи, обирають органiзаторiв.
4. Основний етап – проведення диспуту. Ведучі оголошують вступне слово про актуальність i складність обраної проблеми, про підготовчу роботу до диспуту. Надається слово «дослідникам», «ерудитам», «опонентам».
5. На завершальному етапі ведучий підводить підсумки. Вони, як правило, відбивають те спільне, до чого прийшли учасники дискусії, у чому переконалися. Пiдсумковi думки нi в якому разі не можуть бути лише думкою ведучого. Звичайно, на диспуті не приймається ніякого рішення, обов'язкового для виконання. Підсумки дискусії можуть мати синтезуючий характер, але аж ніяк не «заперечуючий». Дуже важлива та емоційна нота, на якій завершується диспут. Якою б складною, драматичною, гострою не була дискусія, висновок повинен бути оптимістичним, таким, що сповнює надією на те, що розв'язання проблеми нам пд. силу.
Відмітні ознаки диспуту такі: диспут — це завжди публічна суперечка.
Предметом диспуту як публічного спору виступає наукове або суспільно важливе питання.
Організаційні форми диспуту можуть бути різноманітними: обговорення дисертації, публічний захист тез тощо.
На відміну від дискусії диспут не тільки з'ясовує підстави, а й виявляє позиції сперечальників. Нерідко останнє в диспуті стає головним.
ВИСНОВКИ
Важливе місце в організації дискусії має культура мовлення. Адже не так вже й багато людей у ході суперечки вміють дотримуватися елементарної культури мовлення. Це в першу чергу стосується використання необразливих, дипломатичних формулювань і т.п., це стосується вмінню висловлювати лаконічно свою думку, не припускатися двохзначного трактування своїх висловлювань і позицій.
Важливе місце також слід приділити часу виступів сторін, які ведуть дискусію. Не можна, щоб одна сторона мала більше часу для виступів.
Не можна, щоб хтось зі сторін переходив на силові методи ведення дискусії. Сила голосу – це ще не вирішення проблеми, це не наближення до найкращого розв'язання суперечки.
Не можна у жодному разі під час дискусій використовувати недозволені методи ведення суперечок: ображати один одного, натякати на якісь певні негативні сторони один одного, не маючи конкретних доказів чи відносячи до суперечки речі, які не мають логічного відношення до розглядуваних питань.
На мою думку, суперечка є дуже важливою, оскільки завдяки ній вирішуються багато різноманітних, важливих питань, тому що ведення дискусій, не тільки допомагає висловити усі думки стосовно цієї проблеми, а й вислухати думки опонента стосовно цього ж та разом знайти вірне рішення.
Але з іншого боку, я вважаю, що не будь-яка суперечка має право на існування, мені здається, що лише наукові диспути та дискусії, переговори та інші види наукових суперечок є важливими, оскільки саме їх вирішення призведе до бажаних результатів.
Оскільки, іноді між людьми відбувається порожня суперечка, яка ж до того часто проходить не за правилами, то до таких видів я відношуся негативно.
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
Томан Іржі. Мистецтво говорити. – К., 1998. – С.42.
Дейл Карнегі. Учись виступати публічно і впливати на широке коло людей. – К., 2000. – С. 30
Культура ведення дебатів. – Харків, 1988. – С.23.
http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B0
http://www.djerelo.com/index.php?option=com_content&task=view&id=5035&Itemid=94
http://dl.sumdu.edu.ua/e-pub/ped/_black/ukr/t7/ib.html
http://ukrkniga.org.ua/ukrkniga-text/86/19/