Дипломна робота магістра формування музично-виконавської

1
Міністерство освіти і науки України
Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка
Педагогічний факультет
Кафедра музичного мистецтва
Дипломна робота магістра
ФОРМУВАННЯ МУЗИЧНО-ВИКОНАВСЬКОЇ
МАЙСТЕРНОСТІ УЧНІВ-ДУХОВИКІВ У ЗАКЛАДАХ
ПОЗАШКІЛЬНОЇ СПЕЦІАЛІЗОВАНОЇ ОСВІТИ
Виконав:
магістрант І курсу, групи ММ1-М18 спеціальності 014 Середня освіта
(Музичне мистецтво)
Танасійчук Тарас Мирославович
Керівник: Чабан-Чайка С.В. кандидат педагогічних наук, доцент
Рецензент: кандидат педагогічних наук, доцент
Аліксійчук Олена Станіславівна
Кам’янець-Подільський – 2020

2
ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………………..3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ МУЗИЧНО-
ВИКОНАВСЬКОЇ МАЙСТЕРНОСТІ УЧНІВ-ДУХОВИКІВ У
ЗАКЛАДАХ
ПОЗАШКІЛЬНОЇ
ОСВІТИ………………………………………………………………………… 7
1.1. Майстерність як психолого-педагогічне явище. Сутністьпоняття
«музично-виконавська майстерність»…………………...........................7 1.2. Зміст та структура музично-виконавської майстерностіучнів духовиків
…………………………………………………………………………….19
Висновки до першого розділу……………………………………………...30
РОЗДІЛ2. МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ МУЗИЧНО-
ВИКОНАВСЬКОЇ
МАЙСТЕРНОСТІ
УЧНЯ
ДУХОВИКА
……….………………………………………………………………………...33
2.1. Проблема формування музично-виконавської майстерності в теорії та практиці навчання гри на музичному інструменті………...........................33 2.2. Методика формування музично-виконавської майстерності учня-духовика…………………………………………………………...............49
Висновки до другого розділу…………………………………………………..77
РОЗДІЛ
3.
ДОСЛІДНО-ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА
ПЕРЕВІРКА
МЕТОДИКИ
ФОРМУВАННЯ
МУЗИЧНО-ВИКОНАВСЬКОЇ
МАЙСТЕРНОСТІ
УЧНІВ-
ДУХОВИКІВ…………………………………………………………………..82
3.1. Діагностика стану сформованості музично-виконавської майстерності учнів-духовиків у закладах позашкільної спеціалізованої освіти……82 3.2. Хід та результати формувального експерименту……………………...90

4
ВСТУП
В умовах стрімких перетворень у соціальній і культурній сфері зростають вимоги до творчої складової підготовки учнів у мистецьких навчальних закладах. Метою діяльності закладів позашкільної спеціалізованої освіти є залучення до мистецтва широкого кола дітей, вироблення у них не лише фахових умінь і навичок, але й виховання активних поціновувачів мистецтва.
Це спрямовує освітній процес на виховання активної творчої особистості, здатної до самовираження та самовиявлення власних відчуттів і бачень у процесі музичного пізнання.
Найбільш активною формою пізнання музичного мистецтва є музично- виконавська діяльність, яка надає значні можливості для розвитку творчих якостей учня, його виконавських можливостей та здібностей. Інтерес учня до виконання музики, зануреність у музично-виконавську діяльність має стати наріжним каменем досягнення ним певного рівня виконавської майстерності, відтак актуальність проблеми є незаперечною.
Проблема майстерності дістала досить ґрунтовне висвітлення у філософській та психолого-педагогічній (І. Зязюн, М. Каган, О. Леонтьєв,
Б. Тєплов, В. Пєтрушин, Ю. Цагареллі та ін.), музикознавчій (Б. Асафьєв,
М. Арановський, І. Браудо, М. Давидов, В. Білоус та ін.) та музично- педагогічній (О. Андрейко,Н. Барсукова, Н. Гуральник, В. Лабунець А. Козир,
І. Мостова, В. Федоришин та ін.) науковій літературі. Опосередковано проблема майстерності розглядається у працях, присвячених проблемам професійної мистецької освіти (В. Орлов, Г. Падалка, О. Рудницька). Вагомий внесок у розробку проблеми формування виконавської майстерності здійснено у галузі теорії, історії та практики фортепіанного (Л. Баренбойм,
О. Гольденвейзер, Я. Мільштейн, Г. Нейгауз, С. Фейнберг, Г. Ципін та ін.), баянно-акордеонного виконавства (І. Алєксєєв, В. Бесфамільнов, М. Давидов,
В. Дорохін, А. Душний, М. Імханицький, І. Ергієв, Ф. Ліпс, В. Різоль,
В. Семенов,А. Семешко, О. Шульпяков та інші), де досліджуються виконавські

5 прийоми, штрихи, виконавські можливості музиканта, методи музичного навчання тощо.
Аналіз науково-педагогічної літератури виявив, що деякі питання проблеми формування виконавської майстерності ще не дістали належного висвітлення. Зокрема, недостатньо, на нашу думку, висвітлена проблема формування виконавської майстерності учня в умовах позашкільної спеціалізованої освіти. Де-факто вважається, що на цьому освітньому рівні неможливо досягнути такого виконавського рівня, який би мав ознаки майстерності. Однак виконавські досягнення, представлені учнями на різного роду фестивалях і виконавських конкурсах свідчать про зворотне.
Зазвичай проблема формування виконавської майстерності пов’язується з розвитком виконавського апарату та техніки музиканта. Однак при цьому не враховуються такі важливі аспекти навчання, як усвідомлення рівня
інструментально-виконавського досвіду, знаходження механізмів саморозвитку у процесі виконання музичних творів та самоаналізу власного виконання. У нашому дослідженні ми розглядаємо феномен «музично-виконавської майстерності» крізь призму здобутків духового мистецтва, в якому віддзеркалюються тенденції розвитку традиційної народної культури, академічного інструментального виконавства та музичної освіти. На нашу думку, осмислення історичних, педагогічних та науково-методичних аспектів музично-інструментального виконавства загалом та духового мистецтва зокрема дозволить проаналізувати феномен «виконавської майстерності» та обґрунтувати шляхи його формування у практиці навчання гри на духових
інструментах.
Актуальність та недостатня наукова обґрунтованість проблеми зумовила вибір теми нашого дослідження: «Формування музично-виконавської
майстерності учнів-духовиків у закладах позашкільної спеціалізованої
освіти».
Об’єктом дослідженняєпроцес навчання гри на музичному інструменті у закладах позашкільної спеціалізованої освіти.

6
Предметомдослідження є теоретико-методологічне та методичне забезпечення формування музично-виконавської майстерності учня-духовика.
Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні методичних основ формування музично-виконавської майстерності учня-духовика у процесі навчання гри на музичному інструменті.
Завдання дослідження:
1. Розкрити психолого-педагогічні основи формування музично- виконавської майстерності.
2. Визначити зміст та структуру музично-виконавської майстерності учня.
3. Дослідити процес формування музично-виконавської майстерності в теорії та практиці навчання гри на музичному інструменті.
4. Теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити методику формування музично-виконавської майстерності учня- духовика.
Теоретичну основу дослідження склали психолого-педагогічні положення щодо особистісно-орієнтованого навчання та педагогіки співробітництва, ролі пізнавально-психічних процесів у формуванні майстерності, об’єктивних та суб’єктивних чинників музичної діяльності (І.Бех,
М.Каган, Г.Костюк, О.Леонтьєв, Б.Тєплов, В.Пєтрушин, Ю.Цагареллі та ін.); наукові дослідження з проблем музикознавства щодо специфіки музично- виконавської діяльності (Б.Асафьєв, І.Браудо, М.Давидов, Г.Нейгауз та інші); музично-педагогічні праці щодо складових процесу музичного навчання, які впливають на процес виховання музиканта-виконавця (Л.Баренбойм,
О.Гольденвейзер, М.Давидов, М.Імханицький, І.Ергієв, Г.Нейгауз, С.Фейнберг та інші); основні положення історії та теорії музичного виконавства щодо ролі особистісних якостей у формуванні майстерності музиканта (М.Давидов,
І.Ергієв, Ф.Ліпс, Г.Нейгауз та інші).
Методи дослідження. У процесі втілення завдань дослідження були застосовані такі методи: аналіз та синтез, систематизація й узагальнення

7 дослідницьких даних, індукція та дедукція, вивчення педагогічного досвіду у системі мистецької освіти.
Практичне значення магістерської роботи полягає у можливості впровадження в освітній процес розроблених методичних рекомендацій щодо розвитку музично-виконавської майстерності учня-духовика. Матеріали дослідження можуть використовуватися у процесі навчання учнів гри на музичному інструменті, при написанні різного роду повідомлень щодо сутності музично-виконавської майстерності та процесу її формування у музично- виконавській діяльності учнів позашкільних мистецьких навчальних закладів.
Апробація основних положень і результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри музичного мистецтва та звітних наукових конференціях студентів і магістрантів Камя’нець-Подільського національного університету
імені Івана Огієнка.
Структура роботи. Магістерська робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел.

8
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ МУЗИЧНО-
ВИКОНАВСЬКОЇ МАЙСТЕРНОСТІ УЧНІВ-ДУХОВИКІВ У ЗАКЛАДАХ
ПОЗАШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ
1.1. Майстерність як психолого-педагогічне явище. Сутність
поняття «музично-виконавська майстерність»
Сучасна наука, що досліджує різноманітні прояви музично-творчої діяльності людини, є складною системою знань, пов’язаних з пізнанням різних музичних явищ, внутрішніх закономірностей музики, її функціонуванням.
Теорія музичного виконавства займає своє особливе місце в охопленні цілої низки складних проблем, вирішення яких вимагає різних наукових підходів і спільних зусиль спеціалістів в галузі естетики, психології, педагогіки, музикознавства. Плідність і перспективність теорії музичного виконавства забезпечується її послідовною опорою на методологічні принципи. В теорії
(естетика і мистецтвознавство) виконавська діяльність постає як динамічна система, складовими якої є композиторська творчість, творчість інтерпретатора та слухацька «співтворчість». Аналіз наукової літератури виявив наявність різноманітних підходів до визначення сутності виконавського мистецтва та його окремих характеристик.
Важливість феномену «майстерність» для всіх сфер діяльності людини зумовлює його вивчення вченими різних наукових галузей, особливо, естетики, психології, педагогіки, музичної педагогіки.
Для розуміння сутності поняття «музично-виконавська майстерність» родовими є поняття майстерність, майстер.
Довідникова література визначає поняття «майстерність» як уміння, вправність, досконалість, завершеність, якість виконаної роботи, вищий рівень розвитку умінь у певній сфері професійної діяльності людини. Поняття
майстер визначається тлумачним словником як фахівець з якого-небудь ремесла, або той, хто досяг досконалості в роботі та творчості [97, с. 223].

9
Ознакою майстерності є ґрунтовна обізнаність особистості про предмет діяльності, яка має чітко виражений індивідуальний характер та характеризується унікальністю уміння майстра. Ґрунтовна обізнаність формується на основі оволодіння системою знань даної галузі діяльності, уміннями та навичками, які характеризують дану діяльність. Для оволодіння майстерністю необхідна воля, наполегливість і працелюбність. Майстерність – це не просто імітація способів діяльності, це творче ставлення до предмета діяльності, результатом якого є створення чогось якісно нового й неповторного.
Звідси робимо висновок – майстерність – це якість особистості, яка виявляється у процесі діяльності (Л.Виготський, О.Леонтьєв, Г.Костюк, С.Рубінштейн) і характеризує конкретну сферу діяльності людини.
Будь-яка діяльність виконується за допомогою дій та операцій. У результаті оволодіння людиною певним видом діяльності у свідомості виникає своєрідний образ цієї діяльності (тобто формується уявлення про неї). Процес матеріалізації цього образу діяльності вимагає активізації всіх психічних процесів, які разом забезпечують досконалість результату будь-якої діяльності.
Відтак у процесі діяльності важлива роль відводиться таким психологічним особливостям людини, як пам’ять, увага, сприймання, мислення, уява тощо.
Саме активізація цих психічних процесів (шляхом загострення уваги, пожвавлення мислення, напруження пам’яті, підвищення емоційності сприймання, збагачення уяви тощо) сприятиме досягненню особистістю майстерності у певній сфері діяльності, відточенню деяких її специфічних особливостей.
Досягнення майстерності у певній (конкретній) сфері діяльності вимагає від особистості значного напруження внутрішніх душевних потенцій. У будь- якій професії досягнення майстерності передбачає внутрішню готовність до подолання виникаючих труднощів, творчого вирішення проблемних ситуацій.
Здібності людини, її особистісні якості та рівень професійної майстерності може змінюватися лише у процесі певної діяльності – тобто розрізняють майстерність педагога, пілота, слюсаря, агронома, лікаря тощо. Отже,

10 майстерність – це якість особистості, яка відображує рівень розвитку умінь у певній сфері професійної діяльності.
Психологічні закономірності різних видів діяльності людини вивчає психологія праці, основні ідеї якої були сформульовані Л.Виготським,
С.Рубінштейном, О.М.Леонтьєвим, Г Костюком та іншими. На думку вчених- психологів, продуктивність діяльності людини значною мірою залежить від соціальних, психологічних, індивідуально-особистісних чинників, умов праці тощо.
Так,К. Платонов тлумачить поняття майстерність як «властивість особистості, набуту у процесі її досвіду як вищого рівень опанованих професійних умінь у певній галузі на основі гнучких навичок і творчості»
[93, с. 64]. Один з сучасних дослідників психології та педагогіки праці
В. Рибалка підкреслює визначальну роль особистості у праці та необхідність створення умов для якісної підготовки особистості до праці, оскільки
«створення необхідної для людства продукції неможливе без особистості саме вченого, винахідника, конструктора, інженера, технолога, майстра, педагога, економіста, лікаря тощо». Вчений підкреслює важливість для сучасного суспільства глибокого осмислення кожною особистістю психолого- педагогічних аспектів праці. Усвідомлення особистістю закономірностей тієї трудової діяльності, якою вона займається, сприяє підвищенню її ефективності та викликає у людини почуття задоволеності результатами своєї праці [93, с. 6-
7].
Основною метою психології праці як сучасної науки є гуманізація трудової діяльності особистості та підвищення її продуктивності. Гуманізація насамперед передбачає створення умов для розвитку особистості у праці, розвиток її здібностей, можливостей самовираження у праці, актуалізації потенційно-творчих якостей, забезпечення умов праці (охорона праці, профілактика перевтоми) тощо. Серед засобів оптимізації праці важливими є психологізація праці: систематичний аналіз трудової діяльності з метою її

11 оптимізації, вдосконалення професійної підготовки, покращення психологічного клімату тощо [92, с. 11-12].
Педагогічна наука вивчає феномен «педагогічної майстерності» як характеристику високого рівня педагогічної діяльності. Критеріями педагогічної майстерності є такі ознаки, як: гуманність, науковість, педагогічна доцільність, оптимальність, результативність, демократичність, творчість
(оригінальність) [97, с. 251].
Педагогічна енциклопедія трактує майстерність педагога як мистецтво виховання та навчання, яке постійно вдосконалюється, а педагога-майстра як спеціаліста високої культури, що глибоко знає свій предмет й досконало володіє методикою навчання та виховання [97, с. 739].
І.Зязюн розглядає феномен «педагогічної майстерності» як вияв учителем свого «Я» у професії, як самореалізацію особистості у педагогічній діяльності, що забезпечує саморозвиток учня. Майстерність залежить від особистісних якостей вчителя, які забезпечують високий рівень самоорганізації педагогічної діяльності. Це вищий рівень творчої активності вчителя, яка виявляється у доцільному застосуванні методів взаємодії з учнями із врахуванням кожної конкретної ситуації [52, с. 29-30].
А.Козир трактує педагогічну майстерність як ефективне втілення творчого потенціалу особистості та її самореалізацію у професійній діяльності, яка забезпечує високий кінцевий результат. На її думку, формування майстерності визначається об’єктивними та суб’єктивними чинниками. До об’єктивних чинників належать обставини здійснення практичної діяльності
(соціально-економічні, реальні та родинно-побутові умови). Суб’єктивними чинниками визначено індивідуально-особистісні якості, що характеризують її унікальність, а також ступінь розвитку здібностей, психічних властивостей, особливостей пізнавальної, емоційної і вольової сфери, рівень опанування професією, компетентність та відповідальність [69, с. 12].
Мистецька діяльність – це діяльність людини, пов’язана з різними видами мистецтва – живописом, архітектурою, хореографією, скульптурою тощо.

12
Майстерність скульптора, архітектора, художника має матеріальне вираження у витворах скульптури, архітектури, живопису тощо. У музичній діяльності майстер – це музикант, який досконало володіє теорією і практикою гри на
інструменті. Специфікою мистецької діяльності є її творчий характер.
Художню майстерність у сфері мистецької діяльності досліджує естетична наука. Як форма суспільної свідомості, мистецтво відтворює дійсність через зображення образів (прекрасних, потворних, піднесених, трагічних тощо) різними засобами. У широкому значенні під художньою майстерністю розуміють рівень професіоналізму художника – його таланту, працелюбності, загальнокультурного і духовного розвитку. У вузькому значенні – це володіння зображувально-виразовими засобами того чи іншого виду мистецтва. Всі види мистецтва передбачають свої вимоги до творчої
індивідуальності майстра. Загальними вимогами до майстерності є: володіння технікою роботи з різними матеріалами (музичні звуки, різнобарвність фарб, поетичне слово, камінь тощо), знання його якостей і виражальних можливостей, уміння втілити певний зміст, розуміння особливостей сприйняття різних видів мистецтва залежно від досвіду та естетичних смаків.
Музичну майстерність досліджує музична психологія, яка намагається дослідити які якості учня має культивувати педагог, щоб виховати з нього музиканта? Сучасна діагностика музичних здібностей йде по шляху перевірки точності музичного слуху, об’єму музичної пам’яті та відчуття ритму. Це задатки, наявність яких сприяє музичному навчанню, уможливлює його та сприяє розвитку музичних здібностей. Але, щоб стати хорошим музикантом, мало лише володіти задатками. Необхідні якості характеру, які ведуть музиканта до вершин майстерності.
Так, досліджуючи психологічні особливості особистості музиканта- виконавця, В.Петрушин вказує на ті її характеристики, які поєднують природні здібності (обдарованості) та такі індивідуальні якості, як: талант, творчість, працелюбність, терпіння та вимогливість. Саме ці якості сприяють перетворенню людини з музичними здібностями (тобто рядового музиканта) в

13 художника (тобто людину, яка володіє високим рівнем музично-виконавської майстерності). Великих музикантів характеризує феноменальна пам’ять
(В.Моцарт по пам’яті міг записати музичний твір, Ф.Ліст міг вивчити твір з нот по дорозі на концерт і виконати його напам’ять) та великий інтерес до всього, що відбувається довкола. Така емоційна вразливість до життєвих вражень приводить до народження художніх образів, які втілюються у звуках (музичних образах) [91].
Проблема виконавської майстерності у сфері музичної діяльності завжди була предметом уваги видатних педагогів-музикантів. Однак розуміння сутності феномену музично-виконавська майстерність в різні історичні періоди було різним. Оскільки слово майстерність означає досконалість, то часто сутність даного феномену розуміли через технічну досконалість, техніку володіння інструментом. В історії музичної педагогіки були періоди, коли виконавська майстерність інструменталіста оцінювалася лише технічною вправністю (К.Черні, К.Гуммель). Згодом видатні педагоги-музиканти
(Б.Асаф’єв, Л. Баренбойм, А.Рубінштейн, Л.Оборін, Г.Нейгауз, Б. Яворський) дійшли висновку, що основним завданням виконавської підготовки є виховання уміння музиканта пізнавати художній зміст музичного твору та втілювати його у конкретному виконанні за допомогою відповідних технічно-виконавських засобів. Тобто художність виконання виступала основою виконавської майстерності, а техніка – лише засобом.
А.Гольденвейзер вказував, що у виконавця має сформуватися ясний і зрозумілий для нього художній намір. Тільки тоді він зуміє використати свої технічні ресурси для того, щоб захопити слухача своїм виконанням. Тобто пріоритетом для виконавця має бути спочатку естетична категорія художнього, а категорія технічного є похідною.
Б.Асаф’єв вважав техніку умінням робити те, що хочеться [9], тобто техніка є вторинною. За Г.Ципіним, майстерність – це не бравурність виконання, а здібність до відтворення на клавіатурі інструмента тих звукових

14 образів, які тісняться в голові художника. Причому це відтворення має бути максимально наближеним до ідеального.
Історія музичного виконавства вказує на існування ще однієї крайності, яка виражалася в надмірності романтичного виконання: це була крайня
імпровізаційність, надмірно швидкі темпи, підвищена звукова динаміка, різкі акценти, ефекти гудучої педалі. Так, характеризуючи гру видатного
італійського піаніста А.Мікельанджелі, Г.Курковський
1
підкреслює ознаки, які, на наш погляд, змальовують його виконавську майстерність. На думку вченого,
А.Мікельанджелі надзвичайно точно розраховував застосування засобів музичного вираження, тобто дуже скрупульозно підходив до вибору темпу твору, ритмічних побудов, динаміки, артикуляції, педалізації тощо. З погляду технічної складності у творі панував надзвичайний спокій. Фактуру твору характеризувала ясність і прозорість. Навіть при виконанні творів К.Дебюссі логіка, класичність, графіка переважали над барвистою розпливчастістю. Все
інтонування строго підпорядковувалося розумові, було позбавлене емоційних перебільшень. Навіть Tempo rubato сприймалося як тонкий художній розрахунок. Г.Нейгауз у грі майстра відчував «могутній музичний інтелект та граничну майстерність. Г.Коган порівнював його гру з довершеною античною мармуровою статуєю [88, с. 120].
Філософське розуміння музики як виду мистецтва демонструє М.Каган.
Специфікою музики як виду мистецтва є відображення об’єктивної дійсності за допомогою художньо-звукових образів та неповторне, індивідуально- особистісне її сприймання, яке залежить від рівня емоційно-інтелектуального розвитку, музичного досвіду кожної особистості. Суб’єктний характер музичної діяльності власне визначає її творців (композитор, виконавець, слухач) та функції (створення, виконання, слухання-сприймання). М.Каган стверджує, що виконавство є повноцінним видом художньої творчості, який стоїть в одному ряду з діяльністю композитора та драматурга [59, с. 348].
1
Григорій Курковський (1898-1982) – дослідник теорії та історії піанізму, учень
Г.Беклемішева та Г.М.Когана, кандидат мистецтвознавства, доцент Київської консерваторії.

15
Музичний твір, створений композитором, має певне матеріальне вираження у нотному тексті. Однак нотний текст як кінцевий продукт характеризує певна відносність, оскільки повнота донесення змісту музичного твору до слухача значною мірою залежить від виконавця. Функцією музиканта- виконавця є художнє виконання музичного твору, тобто його інтерпретація.
Змістовність інтерпретації значною мірою залежить від рівня виконавської майстерності музиканта.
Процес виконання музичного твору вимагає від музиканта активізації всіх психічних процесів – пам’яті, уваги, сприймання, мислення, уяви тощо. Саме активізація цих психічних процесів (шляхом загострення слухової уваги виконавця, його музичного мислення, напруження музичної пам’яті, підвищення емоційності сприймання й відтворення музики, збагачення художньо-творчої уяви тощо) сприятиме підвищенню музично-виконавської майстерності, відточенню деяких специфічних особливостей музично- виконавського мистецтва. Виконання музики – це процес самореалізації особистості музиканта, його самовираження через мистецтво звуків
Різноаспектність завдань, які постають перед музикантом у процесі виконання музичних творів, зумовила наукове дослідження феномену виконавська майстерність. Феномен виконавської майстерності досліджують музичні теоретики, піаністи, струнники, баяністи, вокалісти, хорові диригенти та ін. Тобто проблема формування виконавської майстерності стає об’єктом досліджень музикантів різного профілю.
В обґрунтуванні вітчизняної теорії формування виконавської майстерності значний внесок належить М.Давидову. Аргументуючи чинники формування виконавської майстерності, вчений у праці «Теоретичні основи формування виконавської майстерності баяніста (акордеоніста)» аналізує:
інтонаційно-виражальні можливості баяна, процес безпосереднього
інтонування виконавцем музичного змісту твору, поняття «художня техніка» та
М.Давидов вважає, що «виконавська майстерність є вільним володінням
інструментом і собою, емоційно яскраве, артистичне, співтворче, технічно

16 досконале втілення музичного твору в реальному звучанні» [40, с. 29]; досконале
інтонаційно-технічне володіння усіма засобами вираження змісту музичного твору, яке відповідає естетиці художнього мислення відповідної епохи [40]. Виконавська майстерність включає комплекс слухо-моторних і психофізіологічних особливостей, теоретичних і практичних навичок, прийомів та форм музично-
ігрових рухів, що постійно модифікуються у процесі втілення інтерпретації музичного твору [40].
Великий обсяг понять, які поглиблюють розуміння феномену
«виконавська майстерність», даються М.Давидовим у виданні під назвою «До словника музичної педагогіки». Зокрема, тлумачаться такі поняття, як: мануальні прийоми баянної техніки («хапальність» пальців, яка у поєднанні зі співучістю баянного звука забезпечує виконання штрихів staccato, non legato, tenuto; раптовість стрибкового руху у поєднанні з кантиленою; ударність падіння пальців як спосіб досягнення чіткості гри), пульс вісімки (як об’єднання найдрібніших і найкрупніших тривалостей у єдиний стрижень, тобто пульс, що сприяє технічній стабільності) і багато інших понять і термінів, які має розуміти виконавець-професіонал [40].
Аналізуючи проблему формування музично-виконавської майстерності,
О.Андрейко визначає дві складові: технічний комплекс (слухово-рухові здібності музиканта), який становить підґрунтя художньої техніки, та художній комплекс (емоційно-інтелектуальні якості виконавця), на основі якого шляхом рефлексивної діяльності відбувається виконання музичного твору на високому рівні (тобто художньо майстерно) [12, с. 20].
В.Білоус досліджує психологічні чинники, які впливають на процес формування виконавської майстерності [5, с. 20]. Спираючись на визначення поняття «майстерність», запропоноване К.Платоновим, та поняття «музична виконавська майстерність», обґрунтоване М.Давидовим, вчена формулює своє розуміння даного феномену. На її думку, музично-виконавська майстерність – це властивість особистості, яка сформована в процесі професійної підготовки та

17 виконавської діяльності і проявляється в ній як вищий рівень засвоєних вмінь, гнучких навичок та інтерпретаторської творчості [5, с. 6].
Розглядаючи формування виконавської майстерності студентів у процесі колективного музикування, В. Федоришин трактує даний феномен як вияв свого творчого «Я» через комплекс властивостей та особистісно-типологічних якостей, як високий рівень здатності до глибокого усвідомлення й розкриття змісту музичного твору. Виконавська майстерність передбачає наявність широкої мистецької ерудованості, можливості до вираження власної естетичної позиції у процесі тлумачення музики. Майстерність виконання поєднує у собі прочитання об’єктивно існуючого авторського тексту та його суб’єктивної
інтерпретації виконавцем, яка виявляється в інтонуванні, динамічних особливостях, тембрових і фактурних знахідках тощо [104, с. 9, 16].
Оскільки інтерпретація музичного твору є головним завданням музиканта-виконавця і одним з показників його виконавської майстерності, розглянемо сутність поняття інтерпретація.
У довідниковій літературі термін «інтерпретація» (від лат. – тлумачення, роз’яснення) визначається як художнє розкриття змісту музичного твору в творчому процесі виконання [97, с. 61]. У процесі осягнення музичного твору виконавець повинен «декодувати» ту музичну інформацію, яка закладена у творі композитором, тобто зрозуміти художній смисл музичного твору та якнайповніше передати художній образ твору слухачам. Інтерпретація виконавцем музичного твору (тексту) має багато особистого. Її якість значною мірою залежить від рівня його музичної освіченості (музично-теоретичної підготовки, розуміння стильових та жанрових особливостей тощо), художнього, слухацького та виконавського досвіду, технічних, артистичних та творчих можливостей тощо. Результатом інтерпретації є індивідуально-особистісне тлумачення музичного твору, яке дістає втілення у конкретному виконанні.
На думку М.Кагана, виконавська майстерність є найважливішим елементом інтерпретації, тобто елементом, який визначає ступінь відповідності реального звучання музичного твору художньому задуму виконавця [59, с. 36].

18
Що саме стає предметом інтерпретації – емоційно-образний зміст музичного твору, його стильові та жанрові особливості, здатність музиканта до створення змістовного виконавського варіанту (моделі) музичного твору тощо.
Емоційно-образний смисл музичного твору є важливою складовою музичного мислення виконавця. Емоційна сторона виконання наче оживляє твір, робить його «живим організмом», з’являється смисл виконання. Відтак музичний твір, створений давно або дуже давно, стає зрозумілим сучасному слухачеві.
Використовуючи певні засоби музичного вираження (мелодія, ритм, гармонія, регістр, штрихи), композитор створює музичний твір. Ці виражальні засоби фіксуються у нотному тексті. Завдання виконавця полягає у якнайточнішому виконанні всього того, що вказується в нотах, тобто засобів музичного вираження.
Які складові музичного тексту стають предметом творчості виконавця – це артикуляція, динаміка, темп, агогіка, якість звуковедення, педалізація, фразування тощо. Творчо-професійна робота з цими складовими нотного тексту
є одним із завдань виконавця на шляху досягнення майстерності.
Але це складає лише основу творчості виконавця. Ще потрібно
«оживити» твір. Наповнити його енергетикою, тобто надати музиці
індивідуально-особистісного смислу. Енергетичний імпульс у нотах не позначається, його потрібно відчути і намагатися передати, щоб виконання стало для слухача зрозумілою музичною мовою. Тобто досягнення високого рівня виконавської майстерності вимагає мобілізації внутрішніх духовних потенцій виконавця.
Якими ознаками характеризується музичний твір та його виконання.
Найголовнішою рисою музичного твору, на нашу думку, є його
інформативність. Музичний твір постає перед виконавцем у вигляді певним чином закодованої музичної інформації, яку виконавець має декодувати.
Музика пов’язана з емоціями, тому музична інформація не може бути поза емоціями. Відтак наступною ознакою музичного твору є його емоційність.

19
Кожна емоція позначається певною особливістю, тому емоційна характерність музичного твору є неодмінною його ознакою.
Музична мова є метафоричною, вона не може точно і конкретно змальовувати певний художній образ (як у живопису). Тому наступною ознакою музичного виконання є його багатозначність (тобто кожен виконавець може розуміти його по-своєму, залежно від широти асоціативного мислення й багатства уяви).
Кожен музичний твір має певну форму. Відтворення форми є важливим завданням виконавця. Відчуття форми є не лише співвідношенням темпу з емоційною кульмінацією. Відчуття форми є особистісним утворенням і постає важливою ознакою якісного виконання музичного твору.
Кожен музичний твір – це універсальна художня мова, звернена до особистості, її духовності. Виконання музичного твору має бути натхненним.
Без натхненності музичний твір не можна «оживити», наповнити енергетикою, надати особистісного смислу. Відтак натхненність виконання музичного твору
є однією з найголовніших його ознак. Джерелом натхнення є розуміння виконавцем емоційно-енергетичного контексту твору, багатство його художньо-образної уяви, розвиненість музичного мислення.
Отже, екстраполюючи наукові положення філософії, естетики, музичної педагогіки і музичної психології на проблему виконавської майстерності, ми доходимо висновку, що формування музично-виконавської майстерності визначається об’єктивними і суб’єктивними чинниками. Об’єктивні чинники визначаються обставинами, в яких здійснюється процес музичного навчання: матеріальні (наявність музичного інструмента), організаційні (доцільна організація музичних занять), побутові (наявність місця для занять) тощо.
Суб’єктивні чинники визначаються індивідуально-особистісними якостями виконавця: розвиненість психічних властивостей, ступінь розвитку музичних здібностей, індивідуально-особистісних та емоційно-вольових особливостей, пізнавальних можливостей, організованість, відповідальність тощо. Тільки

20 поєднання об’єктивних та суб’єктивних чинників становитиме підґрунтя для формування у музиканта музично-виконавської майстерності.
Поняття музично-виконавська майстерність характеризує високий рівень музично-виконавської діяльності та передбачає здатність музиканта до глибокого осягнення змісту музичних творів, особистісно-ціннісного ставлення до музики, технічно досконалого, виразно-змістовного та артистичного її виконання. Це творчий процес, який вимагає від виконавця активного, самостійного й небайдужого ставлення до процесу виконання музичного твору, самовираження й самореалізації у виконанні, артистичної само презентації.
Багатоаспектність музично-виконавського процесу не може визначатися лише технічною підготовкою інструменталіста (тобто його технічною майстерністю). Виконання музичного твору вимагає певного рівня теоретичної,
інтелектуальної, технічної підготовки інструменталіста, донесення до слухача художнього змісту музичного твору, забезпечення комунікативно-сценічного рівня виконання тощо. Усвідомлення багатоаспектності музично-виконавського процесу зумовлює необхідність визначення змісту музично-виконавської майстерності та її структурних компонентів.