Ім'я файлу: 09.01.17 Магіст-ка Безсм-ий Word.doc
Розширення: doc
Розмір: 1321кб.
Дата: 19.07.2021
скачати
Пов'язані файли:
7 (1) (1).docx
Техніка гри у наст. теніс РЕФЕРАТ.docx
Kruk Mykola Zhelizko Kateryna-thesis.docx
Розширення: doc
Розмір: 1321кб.
Дата: 19.07.2021
скачати
Пов'язані файли:
7 (1) (1).docx
Техніка гри у наст. теніс РЕФЕРАТ.docx
Kruk Mykola Zhelizko Kateryna-thesis.docx
Житомирський державний університет імені Івана Франка
Факультет фізичного виховання і спорту
Кафедра фізичного виховання та рекреації
Дипломна робота
ІНДЕКС ФІЗИЧНОГО РОЗВИТКУ СТУДЕНТІВ 17-18 РОКІВ ЗА СОМАТОМЕТРИЧНИМИ ПОКАЗНИКАМИ
Виконав: студент VІІ курсу, група 71
ОС «Магістр» денної форми навчання
Спеціальність 8.01020101 «Фізичне виховання*»
Безсмертний Руслан Валерійович
Науковий керівник:
Кандидат педагогічних наук, доцент кафедри
фізичного виховання та рекреації
Крук Микола Зенонович
Рецензент:
доцент кафедри фізичного виховання
і спорту Житомирського державного
технологічного університету,
кандидат педагогічних наук
Петренко Іван Іванович
Житомир – 2017
ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………………...3
РОЗДІЛ І. Огляд науково-методичної літератури………………………………7
Стан фізичного розвитку студентів ВНЗ……………………..7
Вплив фізичного виховання на фізичний розвиток студентської молоді……………………………………………………….19
Особливості оцінки рівня фізичного розвитку……………..30
РОЗДІЛ ІІ. Методи та організація дослідження……………………………….43
2.1. Методи дослідження……………………………………………….43
2.2. Організація дослідження………………………………………….48
РОЗДІЛ ІІІ. Результати дослідження……………………………………………51
3.1. Результати соматометричних показників фізичного розвитку студентів І курсу ЖДУ ім. І.Франка………………………………….51
3.2. Аналіз рівня функціональних та рухових можливостей студентів І-го курсу ЖДУ ім. І. Франка за індексом фізичного розвитку (ІФР), запропонованого О.Д.Дубогай.………………………………………58
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………..65
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………..69
ДОДАТКИ………………………………………………………………………..74
ВСТУП
Актуальність дослідження. Однією із складових фізичного стану є фізичний розвиток. Фізичний розвиток – це процес становлення і змін біологічних форм і функцій організму людини. Він залежить від природних життєвих сил організму та його будови.
Фізичний розвиток, поряд з народжуваністю, захворюваністю і смертністю, є одним з показників рівня здоров’я населення. Процеси фізичного і статевого розвитку взаємопов'язані і відображають загальні закономірності росту і розвитку, але в той же час істотно залежать від соціальних, економічних, санітарно-гігієнічних та інших умов, вплив яких в значній мірі визначається віком людини.
Історично склалося, що про фізичний розвиток судять головним чином за зовнішніми морфологічними характеристиками. Проте, цінність таких даних незмірно зростає в поєднанні з даними про функціональні параметри організму. Саме тому для об'єктивної оцінки фізичного розвитку, морфологічні параметри слід розглядати спільно з показниками функціонального стану.
Фізичний розвиток оцінюється рівнем розвитку фізичних якостей, антропометричними і динамометричними показниками. Тенденція до погіршення фізичного розвитку населення свідчить про актуальність вивчення його показників і різних методів оцінювання рівня фізичного розвитку.
Аналіз науково-методичної літератури свідчить, що впродовж останніх років на 46% збільшилась кількість студентської молоді в різних ВНЗ України, яка за станом здоров’я неспроможна повною мірою використовувати засоби загальноприйнятої системи фізичного виховання та віднесена до спеціальних медичних груп. Окрім того, під час навчання у ВНЗ спостерігається стійка тенденція до погіршення рівня фізичного здоров’я студентів. І ця проблема вважається однією з найважливіших, адже 20% населення України – це молодь студентського віку.
У зв’язку з тим, що одним із основних показників здоров’я студентської молоді є фізичний розвиток, який через нераціональний розподіл часу на навчання та відпочинок, малорухливий спосіб життя поступово знижується, тому його контроль з боку викладачів кафедр фізичного виховання ВНЗ є досить актуальним, а оскільки метод антропометричних стандартів є найпростішим і загальнодоступним способом оцінити фізичний розвиток, це й зумовило вибір теми нашого наукового дослідження “Індекс фізичного розвитку студентів 17-18 років за соматометричними показниками”.
Мета дослідження: виявити вплив рухової активності на індекс фізичного розвитку студентів І-го курсу Житомирського державного університету імені Івана Франка.
Об’єкт дослідження – фізичний розвиток студентської молоді.
Предмет дослідження – індекс фізичного розвитку студентів І-го курсу фізико-математичного, історичного, природничого, соціально-психологічного факультетів, ННІ іноземної філології, ННІ педагогіки та ННІ філології та журналістики Житомирського державного університету імені Івана Франка.
Завдання дослідження:
1. Аналіз науково-методичної літератури з проблеми дослідження.
2. Визначити соматометричні показники фізичного розвитку студентів І-го курсу фізико-математичного, історичного, природничого, соціально-психологічного факультетів, ННІ іноземної філології, ННІ педагогіки та ННІ філології та журналістики ЖДУ ім. І. Франка.
3. Здійснити порівняльний аналіз рівня функціональних та рухових можливостей студентів І-го курсу ЖДУ ім. І. Франка за індексом фізичного розвитку (ІФР), запропонованого О.Д. Дубогай.
4. Вивчити обсяг рухової активності студентів І-го курсу Житомирського державного університету імені Івана Франка.
Методи дослідження. Під час написання роботи, були використані наступні методи наукових досліджень: аналіз науково-методичної літератури, методи аналізу і синтезу, констатуючий експеримент, метод антропометричних стандартів, метод індексів, метод порівняльного аналізу, а також математичні та статистичні методи
Теоретична основа дослідження є наукові доробки фахівців з теорії та методики фізичного виховання, фізіології, підручники та наукові праці, що розглядають проблему фізичного розвитку студентів ВНЗ.
Питання, які стосуються теорії методики фізичного виховання знайшли своє відображення у наукових працях: Присяжнюка С. І. (2007), Шияна Б. М. (2006), Папуші В. Г.(2011), Матвєєва Л. П. (2004) та ін.
Стан здоров’я студентів ВНЗ вивчали багато вчених та фахівців галузі фізичної культури і спорту, зокрема, Т. Б. Кутек (2004), Л. П. Долженко (2004), Г. П. Грибан (2009), І. І. Вовченко (2011), В. А. Бароненко (2011) , А. Самошкіна (2012), В. М. Корягін (2012).
Особливості фізичного розвитку студентів є предметом досліджень багато вчених, зокрема, О. Д. Дубогай (1995), Н. Ф. Денисенко (2008), С. М. Корнієнко (2001), І. В. Лущик (2007). Тому наукові напрацювання цих та інших фахівців та вчених стали теоретичною основою нашого дослідження.
Практична значущість цієї роботи полягає у тому, що контроль за фізичним розвитком з боку викладачів кафедр фізичного виховання ВНЗ є досить актуальним у сучасних умовах, а оскільки соматометричні показники є найпростішим і загальнодоступним способом його оцінки, тому результати нашого наукового дослідження можуть бути користними для вибору засобів і методів фізичного виховання, з метою зміцнення їх здоров’я.
Окрім того, основні її положення були представлені у матеріалах VII Всеукраїнської науково – практичної конференції молодих учених і студентів “Біологічні дослідження - 2016”.
Новизна роботи полягає в тому, що індекс фізичного розвитку студентів за методикою запропонованою О.Д. Дубогай у дипломних роботах студентів нашого університету не визначався і вплив на нього рухової активності не виявлявся.
Структура роботи: дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг роботи складається із 80 сторінок друкованого тексту. Список використаних джерел містить 46 найменувань. В роботі, також наявні 8 додатків, 2 таблиці, 11 рисунків.
РОЗДІЛ І. ОГЛЯД НАУКОВО-МЕТОДИЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1.1. Стан фізичного розвитку студентів ВНЗ.
Особливості сучасних умов життя, стрімкий розвиток технічного прогресу, модернізація навчальних і трудових процесів, різке зростання обсягів інформації, проблеми з екологією навколишнього середовища, перевага шкідливим звичкам на противагу здоровому способу життя, все це негативно впливає на організм студентської молоді. Пластичність функціональних систем здорової молодої людини сприяють швидкій їх адаптації до різноманітних впливів зовнішнього середовища. У той же час незначні відхилення в стані здоров’я дітей у період статевого дозрівання й гормональної перебудови призводять до того, що в них організм не завжди адекватно реагує на навчальні навантаження. З продовження навчання у вищому навчальному закладі (ВНЗ) ця тенденція погіршується внаслідок збільшення розумового навантаження. Недостатня рухова активність зумовлює функціональні розлади, які у подальшому переходять у хронічні захворювання [24].
Науковці свідчать, що майже 90% дітей, учнів і студентів мають відхилення у здоров’ї, понад 50% − незадовільну фізичну підготовку. Близько 70% дорослого населення характеризується – низьким та нижчим, від середнього рівнем фізичного здоров’я: у віці 16-19 років – 61%, 20-30 років – 67,2%, 30-39 років – 66%, 40-49 років – 81,5%, 50-59 років – 80%, 60 років і старші – 98,1%. Такі дані свідчать про те, що люди не займаються фізичним розвитком нехтуючи своїм здоров’ям [32].
За даними міністерства охорони здоров’я України за 10 років кількість здорових дітей зменшилася на третину. Серед дітей з роками поширюються шкідливі звички. Так, 25% українських хлопчиків починають курити з 11 років, вживати алкоголь з 13 років, що є однією з причин неготовності дітей навіть до невеликого фізичного навантаження. Але основний бич українських дітей ‒ гіподинамія, яку ще іноді називають “хворобою цивілізації”.
Дослідження показують, що впродовж останніх п’яти років на 46% збільшилась кількість студентської молоді в різних ВНЗ України, яка за станом здоров’я неспроможна повною мірою використовувати засоби загальноприйнятої системи фізичного виховання та віднесена до спеціальних медичних груп. Крім того, під час навчання у ВНЗ спостерігається стійка тенденція до погіршення рівня фізичного здоров’я студентів. І ця проблема вважається однією з найважливіших, адже 20% населення України – це молодь студентського віку [11].
Обмеження рухової активності суперечить біологічним законам розвитку людини. При низькому рівні рухової активності повсякденні морфофункціональні зміни мало помітні, проте негативний кумулятивний вплив гіпокінезії призводить до негативних змін в організмі, які проявляються: у зниженні функціональної активності органів і систем; в порушенні процесів нервової і гуморальної регуляції; в появі трофічних і дегенеративних змін опорно-рухового апарату, його нервово-м’язового і кісткового компонентів; в порушенні обмінних процесів; в збільшенні об’єму жирової тканини. Різке зменшення кількості сигналів, що надходять від м’язів у центральну нервову систему, негативно позначається на її діяльності та призводить до зниження розумової працездатності. Відбуваються також зміни в ендокринній системі, що сприяє швидкій стомлюваності, прояву емоційної нестійкості, погіршенню процесу пізнавальної діяльності [27].
Як не дивно, парадокс сьогодення полягає у науково-технічному прогресі. Протягом еволюційного розвитку людини м’язова діяльність була постійним супутником усього її життя. Адже, щоб здобути їжу, необхідно було багато бігати, мати сильні м’язи. Для збереження свого життя та життя своєї родини від нападів звірів, інших племен – знову потрібна була сила, спритність, витривалість. Життя проходило у надзвичайних екстремальних умовах. Виживав сильніший, спритніший, витриваліший. Науково-технічний прогрес порушив еволюційно-сформовані механізми функціонування організму – м’язова діяльність і фізичні навантаження поступово були замінені відповідними технічними пристроями, обладнанням. Умови життя людини докорінно змінилися. Вони вступили у протиріччя з біологічними потребами організму людини, які у значній мірі визначають розвиток та характер масових неінфекційних захворювань, серед яких чільне місце посідають серцево-судинні захворювання [9].
Фізичні вправи були і залишилися основним засобом у зміцненні здоров’я людини, а також посідають провідне місце у боротьбі з багатьма хворобами. Видатний лікар С.- А. Тіссо відзначав, що фізичні вправи за своєю дією можуть замінити будь-які ліки, але усі ліки світу не можуть замінити дію фізичних вправ.
Вітчизняною та світовою наукою накопичено великий досвід, який підтверджує необхідність систематичних занять фізичним вихованням з метою поліпшення здоров’я, підвищення специфічної та неспецифічної його стійкості і працездатності. При цьому здоров’я необхідно розглядати як широке соціально-біологічне поняття, яке включає не тільки нормальну структуру і функцію різних органів та систем, а й рівень розвитку функціональних резервів, діапазон компенсаторно-пристосувальних реакцій, що й визначає успішну адаптацію організму до різних умов зовнішнього середовища [18].
Доведено, що люди, які систематично займаються фізичним вихованням, хворіють на 17,5% менше, ніж ті, хто ним нехтує. Тому необхідно використовувати будь-яку можливість для збільшення обсягу фізичної активності протягом дня, раціонально використовувати вільний час, заповнюючи його виконанням фізичних вправ, які забезпечують економну роботу багатьох органів та систем, підвищуючи їх адаптаційні можливості, нормалізують артеріальний тиск, масу тіла, знімають нервово-емоційне навантаження [34].
Особливого значення набуває проблема здоров’я студентської молоді, що належить до “групи ризику”, де всі ті перевантаження та вимоги, що зазнає людина у сучасному житті, є найбільш різноманітними, бо визначаються наявністю додаткових стресогенних факторів, таких як вступ у нові міжособистісні стосунки, набуття нових соціальних ролей, необхідність соціальної адаптації, особистісного та професійного самовизначення тощо [1].
Сучасний процес навчання у вищому навчальному закладі пред'являє високі вимоги як до навчальної діяльності, так і до здоров'я студентської молоді. Проте незважаючи на державний пріоритет фізичного виховання, фізичний стан та здоров'я студентської молоді в Україні невпинно погіршується. Згідно опублікованих даних ресурсного центру Державного інституту сімейної та молодіжної політики лише кожен п’ятий школяр та кожен десятий студент мають достатній рівень рухової активності оздоровчої спрямованості, що є одним з найнижчих показників у Європі. Водночас 60% українських школярів неспроможні виконати вимоги загальноєвропейських тестів фізичної підготовленості “Єврофіт” [38].
З віком, рухова активність учнівської молоді знижується та збільшується відсоток тих, хто не практикує у звичайному розкладі дня будь-яких фізичних вправ або тренувань: від 3% серед дітей у шостому класі до 9– 10% серед студентів вищих навчальних закладів I – IV рівнів акредитації. Загалом, в залежності від віку та місця навчання, майже 76% молоді віддають перевагу пасивним формам проведення дозвілля (перед телевізором або за комп’ютером). Серед молоді віком 18-24 роки 50% осіб мають незадовільну фізичну підготовленість. Абсолютна більшість студентів має рівень соматичного здоров’я не вище середнього (86%). У зв’язку з цим постає питання всебічної активізації фізкультурно-спортивної роботи як генеруючого чинника здорового способу життя учнівської та студентської молоді [26].
Численні дослідження проблеми дефіциту рухової активності дітей та молоді підтверджують той факт, що сьогодні одним із основних факторів кризового стану здоров’я населення України є обмежена рухова активність, яка призводить до низького рівня фізичного розвитку починаючи зі шкільних років та має своє продовження в період навчання у ВНЗ. Здоров’я людини відноситься до числа глобальних проблем, тобто тих, що мають життєво важливе значення для всього людства, де в наявності найбільше загострення суперечностей, породжуваних поточними і очікуваними у майбутньому ситуаціями, де диспропорційні стани досягли або можуть досягти в перспективі катастрофічних наслідків [8].
Сучасний процес навчання у ВНЗ висуває високі вимоги не тільки до навчальної діяльності, але й, насамперед, до здоров'я студентської молоді. Інтенсифікація навчальної діяльності поступово здійснює значний психофізичний вплив на молодий організм студентів, який ще формується, що приводить згодом до перевантаження організму, виникненню стану гіподинамії й різних захворювань. Для збереження й зміцнення здоров'я студентів, їхнього повноцінного розвитку необхідні сучасна корекція й підтримка стану здоров'я молоді, в основу якої покладена рухова активність, як необхідна фізіологічна потреба для гармонійного розвитку й реалізації розумового й фізичного потенціалу молоді в процесі навчання у ВНЗ.
Зміни способу життя студентів з початком навчання у ВНЗ і висувають високі вимоги до пристосувальних можливостей організму та потребують міцного фізичної та психічного здоров’я, здатності до складної розумової аналітично-синтетичної діяльності, пізнавальної активності, подальшого розвитку морально-вольових якостей. Урахування морфофункціональних, психологічних та психофізіологічних особливостей студента в процесі фізичного виховання забезпечує індивідуальний темп формування рухових умінь та навичок. Для забезпечення успішного індивідуального розвитку кожної особистості необхідний особистісно-орієнтований процес фізичного виховання [29].
Одним з обов'язкових чинників здорового способу життя студентів є систематичне, відповідне до статі, віку і стану здоров'я використання фізичних навантажень. Але дотепер однією з найактуальніших і не повністю вирішених проблем є нормування рухової активності людини. Недостатньо обґрунтовані й оптимальні рухові режими для профілактики захворювань і соматичного здоров'я студентів.
Треба відзначити, що сама спрямованість фізичної культури, як оздоровчої не є вірною, оскільки ґрунтується на твердженні про корисність фізичних вправ, а це є помилковим у фактичному ставленні та хибним – відносно дієвості фізичної культури. Фізичні вправи були корисними в античні часи, сьогодні ж вони стали життєво необхідними [33].
Під впливом занять фізичними вправами розширюються функціональні і адаптаційні можливості серцево-судинної і дихальної систем, опорно-рухового апарату, підвищується активність ферментативних реакцій, зростає інтенсивність окислювально-відновних процесів у тканинах, підвищується резистентність організму до дії несприятливих чинників зовнішнього середовища, поліпшується пам’ять, знижується дратівливість, нормалізується сон. Рухова активність, систематичні заняття фізичними вправами є ефективними, потужними засобами мобілізації резервних можливостей людини, формування різних пристосувальних реакцій організму (окремих його органів, функцій, систем), які здатні ефективно та повноцінно функціонувати в несприятливих умовах зовнішнього середовища [40].
Працездатність студента визначається, передусім, його стійкістю до таких видів стомлення, як фізичне і розумове, й характеризується тривалістю якісного виконання відповідної роботи.
У ряді досліджень, встановлено, що в студентів, які систематично займаються фізичною культурою і спортом та виявляють на заняттях досить високу активність, виробляється певний стереотип режиму дня, підвищується впевненість у поведінці, спостерігається високий життєвий тонус. Вони більшою мірою комунікабельні, висловлюють готовність до співпраці, радіють соціальному визнанню, менше бояться критики. У студентів спостерігається більш висока емоційна стійкість, витримка, їм більшою мірою властивий оптимізм, енергія, серед них більше наполегливих, рішучих людей, що вміють повести за собою колектив. Цій групі студентів більшою мірою притаманні почуття обов'язку, сумлінності та зібраності [13].
Щоденні самостійні заняття фізичними вправами в загальному режимі дня сприяють підтримці достатньо високої і стійкої навчально-трудової активності та працездатності студентів. Під час виконання фізичних вправ у корі великих півкуль мозку виникає “домінанта руху”, яка робить сприятливий вплив на стан м’язової, дихальної і серцево-судинної систем, активізує сенсомоторну зону кори, піднімає тонус усього організму.
Тим часом самостійні заняття фізичними вправами, куди повинні увійти ранкова гігієнічна гімнастика на відкритому повітрі, туристичні походи і екскурсії, оздоровчий біг і ходьба, спортивні ігри, лижні прогулянки, катання на велосипеді, заняття аеробікою, плаванням, на тренажерах тощо, ще не отримали достатнього практичного впровадження в побут студентства. Дефіцит рухової активності студентської молоді є соціальним, а не біологічним феноменом.
Одним із основних показників здоров’я студентської молоді є фізичний розвиток, який через нераціональний розподіл часу на навчання та відпочинок, малорухливий спосіб життя поступово знижується.
За даними Т. Ю. Круцевич, фізичний розвиток – це природний процес вікової зміни морфологічних і функціональних ознак організму, обумовлений спадковими факторами та конкретними умовами зовнішнього середовища. При цьому, фізична культура є невід’ємним фактором повноцінного розвитку індивіда, особливо фактором прогресуючого розвитку фізичних якостей і здібностей, попередження та усунення порушення здоров’я, покращення імунітету організму і збільшення його адаптаційних можливостей, а також подовження періоду активно-діяльністного життя в онтогенезі [19].
Оскільки, питання фізичного розвитку студентської молоді з кожним роком набуває все більшої актуальності, вчені розглядають його з позиції динаміки вікових особливостей юнаків. Зокрема, А. Д. Глазирін в своїх дослідженнях виділяє три основні типологічні групи юнаків 16-18 років, що відрізняються між собою за більшістю ознак розвитку: перший – прискорений тип розвитку, акселерати (темпи розвитку випереджають паспортний вік), характеризуються вищим за середній фізичний розвиток, прискореним статевим дозріванням, за соматипом – піконоїки; другий – нормальний тип розвитку, нормостеніки (темпи розвитку відповідають паспортному вікові), характеризуюся середнім фізичним розвитком, нормальними темпами статевого дозрівання, за соматипом – нормостеніки; третій – уповільнений тип розвитку, ретарданти (темпи розвитку відстають від паспортного віку), характеризуються нижчим за середній фізичний розвиток, уповільненими темпами статевого дозрівання, за соматипом – астеніки [32].
Аналіз вікових змін головних антропометричних показників свідчать, що у дівчат у віці від 16 до 17 років знижуються темпи приросту ваги і росту тіла. Аналогічне явище тільки роком пізніше, що обумовлено пізнішим статевим розвитком, спостерігається у юнаків у віці від 17 до 18 років. У цей період проявляються наслідки акселерації, коли приріст у рості випереджає приріст ваги тіла, а темпи приросту ваги тіла випереджають темпи росту внутрішніх органів. У дівчат спостерігається явище, коли темпи приросту ваги тіла випереджають темпи росту внутрішніх органів. Усе це веде до зниження функціональних можливостей організму, що проявляється у стабілізації показників результатів бігу на витривалість та на швидкість [24].
Юнаки 16-17 років більшості виділених типологічних груп мають істотні відмінності у рівнях природного розвитку та проявах таких фізичних якостей як витривалість, силова витривалість, швидкість та швидкісно-силові якості. Відмічається загальний недостатній рівень розвитку вказаних фізичних якостей кожної групи досліджуваних стосовно нормативів шкільної програми з фізичної культури.
Аналіз даних літератури свідчить, що у дівчат і юнаків у віці 18-19 років росто-вагові показники досягають рівня стабілізації. Рівень стабілізації характеризується наявністю своєрідного “плато” розвитку. У цей віковий період стабілізуються, згідно з середньостатистичними даними, також й функціональні показники розвитку. Наприклад, результати тестування фізичних і функціональних якостей свідчать, що у період стабілізації фізичного розвитку спостерігається стабілізація показників загальної витривалості у бігу, показників швидкості бігу й сили. Але, у цей період залишаються нереалізованими розвиток гнучкості й координаційних якостей, що зумовлено тим, що у період інтенсивного розвитку організму учнів у школі більше уваги, як правило, приділяється розвитку витривалості, швидкості й сили [8].
У дівчат 18-19 років розвиток координаційних якостей, гнучкості може реалізуватися на заняттях спортивними танцями, аеробікою, фітнесом тощо. Саме ці види спортивних вправ набувають популярності у студенток університетів в умовах вільного вибору занять за інтересами.
У юнаків 18-19 років розвиток координаційних якостей і спритності реалізується на заняттях спортивними іграми (міні- футбол, волейбол, настільний теніс тощо), також у них є достатні резерви для розвитку, наприклад, сили [33].
На сьогоднішній день серйозне занепокоєння викликає погіршення стану здоров'я сучасної української молоді. У підростаючого покоління різко прогресують хронічні ревматичні хвороби серця, гіпертонія, неврози, артрити, сколіози, ожиріння тощо. Серед багатьох проблем однією з актуальних є втрата інтересу молоді до занять фізичною культурою, що зумовлено низкою вагомих причин. Серед них: абстрактність нормативної програми фізичного виховання, яка не враховує регіональні, кліматичні, національні особливості; підхід не до конкретної молодої людини з її індивідуальними особливостями, а до навчальної групи; відсутність належної навчально-тренувальної бази у навчальному закладі [29].
Активність студента в процесі навчання повинна забезпечуватись дидактично, а рівень цієї активності зумовлений, з одного боку, індивідуальними особливостями особистості, що пізнає, з другого – особливостями заданої предметної діяльності, яка визначає особистий сенс активності студента й опирається на основні принципи й положення, що є засадами структурування змісту оздоровчих занять.
З окресленої вище проблеми випливає наступна: залучення студентської молоді до самостійних занять фізичною культурою та спортом. Згідно з базовою програмою фізичного виховання у вищих навчальних закладах самостійна робота студента має стати однією з найважливіших складових навчального процесу. Самостійність у роботі, збільшення її ролі у системі навчання сприяє повнішому розкриттю потенційних можливостей студента, забезпечує формування інтересу до вивчення предмету, активізує мислення, спонукає до глибокого знання і слугує вмінню активно набувати його.
Обов'язкові заняття з фізичного виховання в вищих навчальних закладах не завжди спроможні поповнити дефіцит рухової активності студентів, забезпечити відновлення їх розумової працездатності, запобігти захворюванням, що розвиваються на фоні хронічної втоми. Вирішенню цього завдання сприяють самостійні заняття студентів фізичними вправами протягом тижня. Організація самостійних занять студентів передбачає: підвищення рівня теоретичних знань з фізичної культури і спорту; підготовку до виконання нормативів з програми фізичного виховання, професійну підготовленість, удосконалення рухових умінь та навичок, які були засвоєні на обов'язкових заняттях [26].
Самостійні заняття фізичною культурою та спортом допомагають ліквідувати дефіцит рухової діяльності, сприяють більш активному засвоєнню навчальної програми та здачі контрольних нормативів. Ці заняття надають можливість оволодіти цілим рядом нових рухових умінь та навичок, які не передбачені програмою з фізичного виховання, розширити діапазон рухових дій, підвищити спортивну майстерність. Під час проведення самостійних занять підвищується не тільки рівень фізичної підготовленості студентів, але й розвиваються такі моральні якості, як працьовитість та самодисциплінованість. Безперечно, нагальною у своєму вирішенні є проблема забезпечення формування духовно-фізичного розвитку особистості у системі фізичного виховання. Духовно-фізичний розвиток особистості – одна з постійних проблем, без успішного розв'язання якої неможливе виховання всебічно розвиненої особистості. Через відсутність духовних цінностей і відповідної мотивації, усвідомленої потреби в руховій активності, студенти не зацікавлені в систематичних заняттях фізичними вправами як у ефективному універсальному засобі фізичного й духовного розвитку [7].
Як відзначають дослідники, у багатьох студентів, а в масштабах країни – у більшості населення недостатній рівень здоров'я, низький розвиток фізичних якостей і фізичної підготовленості, має місце фізична безграмотність, відсутність потреб у заняттях фізичними вправами, в освоєнні різноманітних цінностей фізичної культури. Однієї із причин, найімовірніше, є виключно прикладний характер практики фізичного виховання, тобто з переважним впливом на тілесну сторону людини. При цьому недооцінюються можливості фізичної культури у формуванні духовно-ціннісної сторони людини (розвиток її моральних, інтелектуальних, естетичних та духовних компонентів). У свою чергу, саме навчально-виховний процес з фізичного виховання безпосередньо може вплинути на зміну цього ставлення і на формування у студентів фізичних якостей [40].
Сучасна система фізичної освіти відкидає педагогічний процес, що не торкається душі студента, не будить емоцій, естетичних почуттів, не дає простору для розвитку особистості, а вимагає лише механічного виконання фізичних вправ.
У сучасному суспільстві велика увага приділяється вихованню у людей свідомого ставлення до фізичного розвитку, стану свого здоров'я, адже людина, яка знає і розуміє користь від регулярних занять фізичною культурою та спортом і вміє на практиці реалізувати ці знання, здатна на творчу, активну, суспільно-громадську діяльність. Опрацьовані дослідження свідчать про те, що на момент вступу до ВНЗ різні відхилення у стані здоров’я спостерігаються у кожного другого юнака. Це пояснюється тим, що навчання у школі супроводжувалось дефіцитом рухової активності, нервовим перенапруженням, необхідністю засвоєння та переробки учнями великої кількості інформації [19].
Одним зі шляхів вирішення дефіциту рухової активності є підвищення уваги до фізичного виховання, пошук нових форм та засобів навчання, впровадження в навчальний процес інноваційних педагогічних технологій, які дозволяють удосконалити навчально-виховний процес у відповідності до сучасних вимог.
Використання сучасних технологій на заняттях фізичної культури дає змогу викладачеві найбільш якісно виконувати одну із важливих вимог до сучасного навчального процесу у поєднанні з освітньою спрямованістю досягти високої моторної компактності, динамічності, емоційності, які стимулюють інтерес студентів до занять фізичними вправами та, як наслідок призводять до активного фізичного розвитку [13].
На підставі досліджень встановлено, що факторами, які впливають на фізичний розвиток студента є: систематичні заняття фізичною культурою і спортом; профілактика захворювань; загартування організму; раціональне харчування; боротьба із шкідливими звичками; активний відпочинок.
Беручи до уваги соціально-психологічний портрет студентської молоді, можна виокремити наступні шляхи вдосконалення системи фізичного виховання: вдосконалення системи одноразових занять фізичною культурою (розподіл матеріалу з урахуванням потреб фізичного розвитку студентів); створення груп за зацікавленістю з відповідними програмами занять; підвищення ролі теоретичних знань студентів для самостійних занять; посилити гуманістичну спрямованість фізичного виховання; активно залучати студентів до здорового способу життя (оскільки сучасне студентство схильне до паління, вживання алкогольних напоїв та наркотичних речовин); обмежити використання в процесі занять фізичних вправ, які прищеплюють агресивність поведінки та привчають до культу насилля [9].
Зважаючи на вищезазначене, слід відмітити, що кардинальні зміни, які відбуваються в усіх сферах життєдіяльності суспільства, вимагають нових підходів до виховання та соціалізації підростаючого покоління. Особливого значення набуває формування гармонійно розвиненої, суспільно активної, фізично досконалої, здорової особистості. Виховання здорового покоління з гармонійним розвитком фізичних і духовних якостей – одне з основних завдань сучасного суспільства. У будь-якому суспільстві, побудованому на гуманістичних і демократичних принципах, здоров'я людини є вищою цінністю, найважливішим надбанням держави, воно – безперечний пріоритет, запорука життєстійкості і прогресу суспільства. На жаль, в нашій країні спостерігається виразна тенденція до погіршення стану здоров'я студентської молоді. Усі вищеокреслені шляхи сприятимуть підвищенню інтересу й активності студентів у самостійному вивченні теорії і методики фізичного виховання для власного фізичного розвитку та зміцнення здоров’я.
1 2 3 4 5 6 7